Борисфен Інтел

Особливості розвитку економічних процесів в Росії та їх вплив на ситуацію в країні та її зовнішню політику

26 жовтня 2017
<p>Особливості розвитку економічних процесів в Росії та їх вплив на ситуацію в країні та її зовнішню політику</p>

Іван Січень, військовий та політичний експерт

На фоні проведення США та ЄС послідовної санкційної політики у відношенні Росії режим В. Путіна активізує інформаційні заходи з доказу «недієвості» зовнішнього тиску на нього, а також відчутного «покращення» економічної ситуації в країні.

Насамперед свідченням цього називається відновлення позитивної динаміки розвитку російської економіки. Так, за ствердженням Міністерства економічного розвитку (МЕР) Росії, у другому кварталі 2017 року ВВП країни зріс на 2,5 % у порівнянні з аналогічним періодом минулого року.

При цьому найбільш високі показники відмічаються у видобувній промисловості, а саме: +4,8 % по відношенню до другого кварталу 2016 року (+3,2 % за січень–серпень поточного року). Згідно з базовим прогнозом МЕР, з урахуванням зазначеного, у 2017 та 2018 роках приріст економіки РФ очікується на рівні 2,1 %, у 2019 році — 2,2 %, а в 2020 році — 2,3 %.

Крім того, робиться наголос на суттєвому прискоренні темпів росту обсягів інвестицій в основний капітал — з 2,3 % в першому кварталі поточного року та до 6,3 % — в другому кварталі. Згідно з роз’ясненням МЕР, причинами цього є зниження загальної макроекономічної невизначеності, покращення фінансових умов в зв’язку зі зміцненням рубля, а також підвищення інвестиційної привабливості будівельної галузі країни.

Надаються також оптимістичні прогнози стосовно зростання реальних доходів населення, в т. ч. на 1,2 % в 2017 році та на 2,1 % у 2018-му. Виходячи з цього Міністерство фінансів Росії розраховує на збільшенні реальних доходів громадян країни до передкризового рівня вже протягом 2018–2020 років.

 

Разом з тим незалежні російські експерти продовжують надавати інші, в т. ч. діаметрально протилежні оцінки. Так, за оцінками Центру макроекономічного аналізу та короткотермінового прогнозування (ЦМАКП), зростання ВВП Росії у першій половині поточного року мало суто ситуативний характер і не було пов’язано з реальними позитивними змінами у російській економіці. Основною причиною збільшення обсягів ВВП у грошовому вимірі стало зростання цін на нафту марки Urals у першому півріччі ц. р. на близько 30 % у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. При цьому за даними Федеральної митної служби Росії, паливо-енергетичні товари залишалися основною статтею російського експорту з часткою 66,5 %. Крім того, холодна весна потребувала вироблення більших обсягів тепла та електроенергії. В квітні ц. р. дані показники перевищили минулорічні на 5,5 %, а в травні ц. р. — на 4,7 %. Зазначене об’єктивно вимагало і збільшення видобутку вугілля, нафти та газу, що також позначилось на ВВП.

Як і слід було очікувати, після завершення дії сезонних чинників економічна ситуація в Росії знову набула погіршення. Зокрема, за даними ЦМАКП, у травні, червні та липні поточного року промислове виробництво в країні показало нульовий ріст чи навіть спад. Зниження темпів росту ВВП РФ визнається також і на офіційному рівні Міністерством економного розвитку Росії. При цьому серед основних негативних чинників називаються слабка динаміка сільського господарства, обробної промисловості та торгівлі. Зокрема, найбільш показовий характер має зменшення обсягів виробництва аграрної продукції з середини поточного року після стрімкого зростання галузі в 2015–2016 роках на близько 12 %. Причиною такої тенденції стало рішення уряду РФ щодо зниження обсягів фінансування державної програми підтримки підприємств АПК до 2020 року в 1,7 разів (у 2017 році — на 20 %) через нестачу коштів.

Водночас, за інформацією ЦМАКП, на фоні ситуативного зростання прибутків паливно-енергетичного комплексу РФ, протягом першого півріччя поточного року частка збиткових підприємств у інших галузях російської економіки збільшилась на 0,8 % до 31,6 %, що є найгіршим показником за останні десять років. Загальний збиток близько 15 тис. підприємств та організацій склав понад 1 трлн рублів (в даний перелік не входять підприємства малого бізнесу, банки, страхові організації та бюджетні установи). В цьому зв’язку найбільш складна ситуація виникла у підприємствах: міжміських та міждержавних перевезень — загальні збитки зросли на 40 %; житлово-комунального господарства — на 52 %; будівельної галузі — на 57,1 %; поштових послуг — на 78 %; науково-технічної сфери — майже вдвічі. В зв’язку із банкрутствами, у другому кварталі цього року було ліквідовано на 5,4 % більше організацій, ніж за аналогічний період минулого року.

Все це стало наслідком зниження попиту на продукцію та послуги згаданих галузей економіки Росії внаслідок збереження стійкої тенденції скорочення реальних доходів суб’єктів економічної діяльності та населення країни. Так, у рубльовому вимірі падіння доходів громадян у порівнянні з попереднім роком становило: в 2014 році — 0,7 %, у 2015 році — 3,2 %, у 2016 році — 5,9 %, а за перші шість місяців 2017 року — на 1,2 %. Ще більше падіння доходів відбулось у доларовому еквіваленті, а саме: в 2014 році — 12 %, у 2015 році — 31 %, у 2016 році — 10 %. В цілому ж з осені 2014 року реальні доходи росіян впали на 20 %.

За оцінками експертів Центру розвитку Вищої школи економіки, досить примарний характер мають і сподівання уряду Росії стосовно можливості реального збільшення обсягів інвестицій в російську економіку. В цьому плані «інвестиційне диво» в другому кварталі поточного року пов’язується виключно зі спекулятивними діями інвесторів, які перевели значні обсяги валюти до Росії, сподіваючись на послаблення США санкцій проти неї. В свою чергу, це зміцнило рубль і стимулювало інвестиційний імпорт. Разом з тим суто локальний характер зазначених чинників не дозволяє розраховувати на продовження інвестиційного росту.

Суттєві проблеми зберігаються і у банківському секторі Росії. Насамперед, це стосується погіршення фінансового положення банків через неспроможність їх клієнтів повернути отримані кредити, а також відтоку вкладів. Так, за даними Об’єднаного кредитного бюро РФ, з 79 млн фізичних та юридичних осіб, які отримали кредити, 8 млн — не мають можливості їх вчасного повернення. Водночас лише за серпень 2017 року вклади населення скоротилися на 0,3 % або на 63 млрд рублів. В результаті наведених процесів понад половини російських кредитних установ містять ознаки наявності у них від’ємних активів на загальну суму до 5 трлн рублів. Крім того, у січні–вересні поточного року чистий відтік капіталів із Росії зріс в 2,1 рази з 10 до 21 млрд рублів у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, а зовнішній борг за станом на 1 жовтня 2017 року досяг 537,5 млрд дол. США, що на 4,5 % вище показника початку року.

 

На фоні наведених тенденцій експерти відмічають відсутність у уряду РФ жодних дієвих планів покращення економічної ситуації в країні, а тим більше — виконання завдання В. Путіна щодо виходу російської економіки на темпи розвитку вище світових вже на рубежі 2019–2020 років. По суті у всіх із таких планів робиться розрахунок на збільшення обсягів зовнішнього інвестування російської економіки, що не має під собою жодного об’єктивного підґрунтя. Сумніви щодо цього висловлюються і керівництвом Рахункової палати РФ, яке не бачить переконливих доказів на користь інвестиційного прискорення.

Виходячи з цього експерти очікують збереження економічних проблем в Росії, а також її подальшого відставання від інших країн. Зокрема, вже у 2020 році Китай, Індія та Туреччина випередять Росію за часткою ВВП на душу населення, а до 2035 року вона зійде з 6 на 10–15 місця у глобальному рейтингу світових економік.

 

Зазначені процеси обумовлюють продовження системних змін у настроях російського населення в напрямі посилення недовіри до політики уряду країни. За даними соціологічних досліджень Центру соціально-політичного моніторингу Академії народного господарства та держслужби (РАНХиГС) Росії, незмінність економічного курсу країни підтримують менше 4 % росіян. При цьому, з початку поточного року покращення в економіці помітили лише 26 % опитаних, в той час як спад відмічають понад 43 % респондентів.

Аналогічним чином набула змін і сутність основних проблем, які в найбільшій мірі хвилюють громадян РФ. Насамперед серед них називаються: підвищення цін — 61 % респондентів, збідніння населення — 45 %, безробіття — 33 %, корупція — 30 %, недоступність багатьох видів медичного забезпечення — 26 %, різке розшарування на багатих та бідних і несправедливий розподіл доходів — 25 %. Менше всього росіян хвилюють питання, пов’язані з «возз’єднанням» Криму з Росією, збройним конфліктом на сході України, протистоянням із Заходом, а також загрозами терактів.

Водночас набуває негативного характеру і ставлення населення Росії до засобів масової інформації країни. За результатами опитувань, які були проведені Фондом «Общественное мнение» у вересні поточного року, 51 % громадян РФ не довіряють російським ЗМІ, що є рекордним показником з 2008 року. Причиною цього є суттєві розбіжності реальної соціально-економічної ситуації в країні з «переможними реляціями» засобів масової інформації. Як відмічають соціологи, «холодильник перемагає телевізор».

 

В цілому наведені обставини повністю підривають ідеологічні основи внутрішньої політики режиму В. Путіна, які базуються на тезі «підтримання стабільності в країні». Змін вже вимагає переважна частина населення країни, що насамперед стосується молоді як найбільш активного прошарку будь-якого суспільства. При цьому система «інформаційного зомбування» російських громадян, яка була створена урядом РФ, вже не може ефективно виконувати свої функції.

Саме це і є головною причиною підвищення протестного потенціалу у російському суспільстві, що створює підґрунтя для активізації діяльності опозиції та посилення її впливу в країні. Зокрема, свідченням зазначеного стали результати місцевих виборів у Росії 10 вересня ц. р. Так, представники опозиційних сил отримали більшість мандатів у частині московських муніципалітетів, а до ряду із них ставленики правлячої партії «Единая Россия» взагалі не увійшли.

 

Водночас зберігається тенденція падіння особистого рейтингу В. Путіна. За даними російського соціологічного агентства «Левада-Центр», у ході майбутніх президентських виборів в РФ у березні 2018 року за В. Путіна готові проголосувати 48 % громадян. При цьому йти на вибори збираються менше 60 % росіян. Тобто, реально під час виборів за В. Путіна буде віддано не більше 30 % від загальної кількості електорату країни.

Звичайно, В. Путін за любих умов отримає перемогу на виборах, що є виключно формальним актом із наперед визначеними результатами. Разом з тим явна фальсифікація підсумків голосування надасть реальні можливості поставити під сумнів їх легітимність. Саме на цьому будується діяльність одного з провідних російських опозиціонерів О. Навального.

Разом з тим В. Путін вже не може змінити ситуацію на свою користь ні за рахунок швидкого вирішення економічних проблем країни, ні шляхом консолідації електорату на підґрунті ідей побудови «русского мира», які вже не хвилюють більшу частину росіян. Більш того, через негативні наслідки західних санкцій діяльність В. Путіна вже не задовольняє і найближче оточення президента РФ як головної опори його влади. Дана проблема набуває особливої гостроти після введення США в серпні ц. р. нового пакету санкційних обмежень проти Росії, які напряму зачіпають інтереси її правлячої верхівки.

З урахуванням наведених обставин, досить очевидним постає факт гострої дискусії у керівництві РФ щодо стратегії як передвиборчої, так і подальшої державної політики країни. Зокрема, свідченням цього є «затягування» В. Путіним офіційного оприлюднення рішення щодо його участі у майбутніх президентських виборах. У цьому контексті правлячою верхівкою Росії можуть розглядатись декілька варіантів дій — від активізації збройної агресії проти України та конфронтації із Заходом — до пошуку певних компромісів зі США та Європейським Союзом.

Так, у першому випадку режимом В. Путіна може бути зроблений розрахунок на: морально-психологічне і економічне виснаження України та її західних партнерів; послаблення єдності ЄС через внутрішні проблеми; зміну позиції США у відношенні Росії (в рамках передвиборчих обіцянок Д. Трампа); компенсацію західних санкцій за рахунок розширення торговельно-економічного співробітництва з Китаєм та країнами Близького Сходу і Латинської Америки; неспроможність опозиційних сил РФ повалити правлячий режим країни як це було зроблено в Україні. Реалізація даного варіанту дозволить В. Путіну і його оточенню зберегти свою владу, особисту безпеку та безконтрольний доступ до ресурсів країни ще принаймні шість років.

Разом з тим все це означатиме: консервацію економічних проблем Росії та її незворотне відставання від провідних держав світу у галузі передових технологій; збереження необхідності високого рівня військових витрат; посилення соціально-політичної напруженості у російському суспільстві; поглиблення економічної, а отже — і політичної залежності Російської Федерації від КНР. Крім того, вкрай небезпечним наслідком для В. Путіна та його оточення може стати повне блокування їх активів у західних країнах, що і передбачає останній пакет санкцій США проти Росії.

Виходячи з цього, не виключається можливість активізації спроб Кремля налагодити відносини з Заходом шляхом демонстрації готовності до певних поступок з північнокорейського, іранського та, навіть, українського питань, в обмін на пом’якшення або відміну західних санкцій. Однак такі поступки не матимуть принципового характеру і здійснюватимуться виключно виходячи з власних російських інтересів. Свідченням цього, наприклад, є згода Росії на розміщення миротворчих сил ООН в зоні конфлікту на Донбасі на умовах, неприйнятних для України, а також формальна підтримка Москвою санкцій ООН проти Північної Кореї з одночасним продовженням співробітництва з Пхеньяном.

У випадку невдачі дій за згаданими напрямами керівництво РФ може піти і на реалізацію сценарію керованої передачі влади в країні, який матиме на меті заміну В. Путіна на менш одіозну особу, здатну досягти певних компромісів із Заходом. Зокрема, в рамках такого сценарію серед ймовірних наступників В. Путіна називаються губернатор Тульської області О. Дюмін та мер Москви С. Собянін. Подібний варіант може бути реалізований як в ході майбутніх президентських виборів, так і після переобрання В. Путіна на посаду президента Росії під приводом його «хвороби» або «неспроможності виконувати свої обов’язки» з інших причин (як це було зроблено Б. Єльциним наприкінці 1999 року).

 

В той же час, за будь-яких умов Росія (ні за В. Путіна, ні за іншого президента) не відмовиться від спроб встановлення свого контролю над Україною, в т. ч. як силовим шляхом, так і за рахунок реставрації проросійської влади та остаточної дезінтеграції української держави. Для досягнення таких цілей Москва продовжуватиме заходи з дестабілізації обстановки в Україні через провокування політичної кризи в державі та поширення антивладних настроїв в українському суспільстві. При цьому такого роду дії Кремля будуть супроводжуватись активізацією бойових дій на Донбасі як вагомого засобу тиску на керівництво України.

 

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/10-26-sichen/