Борисфен Інтел

Воєнно-політичні наслідки загибелі Іл-20

8 жовтня 2018
<p>Воєнно-політичні наслідки загибелі Іл-20</p>

Олексій Волович

Час від часу в міжнародних воєнно-політичних процесах відбуваються несподівані, сенсаційні, етапні або знакові події, які по-новому висвітлюють ці процеси і демонструють ті їх сторони і особливості, які раніше не привертали особливої уваги або які залишалися немов би в тіні. На наш погляд, саме такою подією стала нещодавня загибель російського розвідувального літака Іл-20 в сирійських прибережних водах Середземного моря. Обставини загибелі цього літака з 15 російськими військовими спеціалістами на борту змушують по-новому побачити і сприйняти деякі моменти тих трагічних процесів, які тривають в Сирії вже понад 7 років. Спробуємо і ми проаналізувати й оцінити ці моменти.

Як відомо, 17 вересня 2018 року о 23.00 за місцевим часом у повітряному просторі над акваторією східної частини Середземного моря за 35 км від сирійського узбережжя зазнав аварії літак радіотехнічної розвідки ПКС ЗС РФ Іл-20М. За деякими даними, розвідувальний супутник ЗС США зафіксував, що у російський літак Іл-20 влучила зенітна керована ракета сирійського ЗРК С-200. Як стверджують російські офіційні представники, причиною знищення Іл-20 стали нібито «підступні дії» льотчиків ізраїльських винищувачів F-16, які «навмисно підставили» російський літак-розвідник під вогонь батарей ЗРК С-200 ППО ЗС Сирії. В цей момент вони виконували завдання зі знищення іранського заводу з виробництва озброєнь і боєприпасів, розташованого на відстані всього 1 км від російської авіабази Хмеймім в провінції Латакія.

У різних країнах по-різному коментували цю подію, але ми посилатимемося переважно на китайські джерела, які, на наш погляд, є найбільш об’єктивними та поінформованими з усіх першоджерел. Справа в тому, що китайські фахівці користуються інформацією про ситуацію в Сирії, яка надається китайським загоном спеціального призначення у складі двох рот НВАК, дислокованого в Сирії з листопада 2017 року. Слід зазначити, що ще у 2015 році сирійський уряд дозволив Пекіну ввести 5 тис. китайських солдатів на територію Сирії, але Пекін поки не поспішає скористатися цим дозволом, точніше, запрошенням. Отже, на думку китайських експертів, крім «навмисних дій ВПС Ізраїлю», іншою причиною знищення російського Іл-20 стала «надмірна емоційність сирійських військовослужбовців сил ППО». Деякі китайські фахівці вважають, що військово-політичне керівництво РФ «занадто довірилося ізраїльським партнерам, яких слід притягнути до відповідальності за їх підступні дії». Китайські експерти відзначають, що російський літак-розвідник постійно ставив перешкоди ізраїльським літакам, які регулярно завдавали ударів по об'єктах іранської військової інфраструктури на території Сирії. За даними ізраїльської газети «Едіот ахронот» від 4 вересня ц. р., ізраїльська авіація за останні півтора року завдала в цілому близько 200 ударів по іранських військових об'єктах на території Сирії, скинувши на них близько 800 ракет і керованих бомб.

Літак комплексної радіоелектронної розвідки і радіоперехоплення Іл-20 (позначення НАТО — Coot A) виготовлений у 1968 році на базі пасажирського літака Іл-18, створеного у 1957 році, тобто понад 60 років тому. І, як не дивно, до цього часу цей літак літає, хоча й надмірно димить. Деякі експерти припускають, що Іл-20 міг просто впасти в море внаслідок певних технічних несправностей, як це сталося з таким же старим військово-транспортним літаком Ан-26 (створений у 1969 році), що розбився 6 березня ц. р. в Сирії під час заходу на посадку на аеродромі Хмеймім, в результаті чого загинуло 39 російських військовослужбовців.

За деякими даними, ще 25 років тому було рішення про зняття Іл-20 з експлуатації, але замість нього до цього часу нового подібного літака в Росії не з'явилося. Літак радіотехнічної розвідки Іл-20 є аналогом американського RC-135, хоча і значно поступається йому за багатьма тактико-технічними показниками. На думку китайських фахівців, в цілому Іл-20 — літак досить надійний, але його радіоелектронне обладнання потребує радикальної модернізації.

18 вересня МО РФ поширило заяву, в якій кваліфікувалися дії Ізраїлю, що потягли за собою знищення російського літака Іл-20, як ворожі, при цьому зазначивши, що Москва залишає за собою право «на адекватні дії у відповідь». Проте В. Путін назвав цей інцидент «ланцюгом трагічних випадкових обставин», зазначивши, що позиція міністерства оборони була з ним повністю узгоджена. Як ми бачимо, на відміну від напруженої ситуації, що виникла у листопаді 2015 року у зв’язку зі збиттям турками російського штурмовика Су-24, цього разу за рішенням В. Путіна все «спущено на гальмах».

24 вересня міністр оборони РФ С. Шойгу заявив, що Росія протягом двох тижнів передасть сирійській армії зенітний комплекс С-300, який здатний перехоплювати цілі на дальності понад 250 км. При цьому кількість батарей і дивізіонів не вказується. За словами російського міністра, у 2013 році Росія, на прохання Ізраїлю, призупинила поставку до Сирії комплексу С-300, проте «сьогодні ситуація змінилася». У заяві С. Шойгу також повідомляється, що сирійська ППО дістане нові автоматизовані системи управління, які придушать бортові РЛС, супутникову навігацію та системи зв'язку ізраїльської бойової авіації, щойно вона наважиться атакувати сирійські об'єкти.

За твердженням ізраїльської сторони, російський літак Іл-20 було збито внаслідок масованого і спорадичного запуску ракет з сирійського ЗРК С-200 44-го батальйону ППО, дислокованого в передмісті Латакії, в той час, як ізраїльські літаки вже знаходилися над територією Ізраїлю.

Амікам Норкін
Амікам Норкін

20 вересня до Москви прибув командувач ВПС Ізраїлю генерал-майор Амікам Норкін. Він надав керівництву МО РФ в доповіді на 40 сторінках всю наявну у нього інформацію про збиття Іл-20. За його словами, сирійські ППО «діяли безвідповідально і непрофесійно», більш ніж 20 зенітних ракет випустили вже після того, як ізраїльські винищувачі готувалися здійснити посадку на свій аеродром в Ізраїлі. Командування ВПС Ізраїлю висловило співчуття російській стороні у зв'язку з загибеллю російських військовослужбовців «в результаті атаки сирійської системи ППО». Співчуття В. Путіну по телефону висловив також прем'єр-міністр Ізраїлю Б. Нетаньяху. Через 2 дні після знищення Іл-20 співчуття висловив і президент Сирії Б. Асад, надіславши на ім'я В. Путіна телеграму, в якій зазначив, що «цей сумний інцидент є наслідком нахабства і звичних безчинств Ізраїлю». Співчуття з приводу загибелі екіпажу Іл-20 висловив і президент США Д. Трамп. 18 вересня під час прес-конференції з президентом Польщі А. Дудою він сказав: «Ґрунтуючись на аналізі фактів, Сирія збила російський літак. І я розумію, що близько 14 осіб було вбито, і це дуже сумно, але таке трапляється».

Амос Ядлін
Амос Ядлін

Екс-глава ізраїльської військової розвідки, директор Інституту дослідження національної безпеки (INSS) генерал-майор Амос Ядлін вважає, що «Ізраїль тепер зазнає великих обмежень у своїх діях в Сирії». За його словами, вступ Росії в сирійську війну у вересні 2015 року та посилення російської військової присутності на Близькому Сході стало не дуже приємним фактором для Ізраїлю, оскільки ізраїльські ЗС змушені були погоджувати свої дії на території Сирії з командуванням ЗС РФ. В ізраїльських ЗМІ навіть писали про те, що «зіткнення Росії та Ізраїлю на території Сирії — це лише питання часу». Схоже, що цей час наближається. Звісно, глобальне військове зіткнення між Росією та Ізраїлем навряд чи станеться, але окремі обмежені локальні сутички цілком можливі. І вже є приклади таких зіткнень. Так, за даними китайських джерел, через деякий час після знищення Іл-20 підрозділ ССО ЗС РФ провів спеціальну операцію в районі Голанських висот на кордоні з Ізраїлем. Протягом 10 хвилин російські снайпери знищили близько 15 бойовиків проізраїльської сирійської опозиції, щоб продемонструвати, що російський спецназ стежить за тим, як ізраїльські спецслужби надають підтримку бойовикам антиурядових сил в Сирії. І не тільки стежить, але й знищує їх.

За останні три тижні після знищення російського Іл-20 у світових ЗМІ і соцмережах, особливо російських та ізраїльських, з'явилося безліч коментарів з приводу цього інциденту. В російських соцмережах коментатори розділилися приблизно порівну. Одні в угарі юдофобської істерії підтримують офіційну версію російської влади, інші вважають, що знищення Іл-20 є наслідком непрофесіоналізму й безвідповідальності командування російського військового контингенту в Сирії. Чимало коментаторів вважають, що, перекладаючи провину за знищення Іл-20 на ізраїльські ВПС, російське керівництво намагається розв’язати два завдання: прикрити «нехлюйство» власних військовослужбовців в Сирії, причетних до інциденту, і «приборкати» ізраїльське керівництво, яке «дозволяє собі творити в Сирії все, що йому заманеться, не звертаючи уваги на Москву». Багато російських експертів вважають, що 4 ізраїльські винищувачі аж ніяк не могли «сховатися за Іл-20», оскільки вони знаходилися від нього на відстані 200 км і на малій висоті близько 300 м, в той час як Іл-20 перебував на висоті близько 5000 м. При цьому ізраїльські винищувачі і Іл-20 рухалися з різною швидкістю. Деякі експерти вважають, що на сирійських батареях ЗРК С-200 зазвичай знаходяться російські фахівці і консультанти, тому виходить, що самі росіяни і збили російський літак, продемонструвавши при цьому явну непрофесійність. За деякими даними, сирійські «пепеошники» до сьогодні застосовують свої ЗРК без даних про російські літаки, які знаходяться в повітрі. Схоже, що у сирійських розрахунків ЗРК С-200 відсутня повна інформація щодо класифікації «свій-чужий» стосовно російських літаків.

На початок жовтня ц. р. вже було досить багато версій про причину загибелі Іл-20. Найбільш правдоподібною нам видається версія, розміщена на телеканалі Demura Channel (Как на самом деле сбили Ил-20 в Сирии?). Згідно з цією версією, сирійський розрахунок ЗРК С-200 спочатку захопив, супроводжував і запустив ракету по ізраїльських винищувачах, але ті зробили протиракетний маневр і в діаграму спрямованості антени комплексу С-200 потрапив Іл-20. Ракета автоматично навелась на нього і стався вибух. Це стало можливим внаслідок того, що Іл-20 чомусь був захоплений і супроводжувався радаром установки ЗРК С-200. Якби не було відбитого сигналу, то ракета пішла б на самоліквідацію. До речі, перша версія комплексу C-200, яку розробили ще у 1964 році, призначалася для оборони великих площ від бомбардувальників та інших стратегічних літальних апаратів, але аж ніяк не від швидкісних винищувачів.

Слід зазначити, що крім двох зенітних ракетних дивізіонів ЗРК С-200, на озброєнні сирійських військ протиповітряної оборони ще є дві дивізії ППО (близько двадцяти зенітних ракетних бригад і полків, що мають на озброєнні ЗРК середньої дальності С-75, С-125М, 2К12 «Квадрат» і «Бук-М2Е», а також ЗРК малої дальності 9К33М «Оса-АК/АКМ» і ЗПРК ближньої дії «Панцир-С».

Багато експертів цікавляться: наскільки поставки Дамаску ЗРК С-300 зможуть обмежити дії ізраїльської авіації в повітряному просторі Сирії? Хтось вважає, що це покладе край або, щонайменше, ускладнить дії ізраїльської авіації, інші — що це аж ніяк не позначиться на свободі дій ізраїльської авіації і вона продовжить завдавати ударів по іранських об'єктах на території Сирії. Втім, ізраїльське керівництво саме дало відповідь на це питання.

В. Путін і А. Ліберман
В. Путін і А. Ліберман

Ще у квітні поточного року міністр оборони Ізраїлю Авігдор Ліберман, у відповідь на повідомлення начальника начальник Головного оперативного управління Генштабу ЗС РФ С. Рудського про можливі поставки Сирії зенітних комплексів С-300, заявив, що «якщо хтось стане стріляти по наших літаках, ми його знищимо. І нам все одно, буде це С-300 чи С-700». При цьому він знову нагадав, що Ізраїль не втручається у внутрішні справи Сирії, але і не може змиритися з загрозою для безпеки єврейської держави, що виходить з сирійської території від іранських збройних сил. Зі свого боку, прем'єр-міністр Б. Нетаньяху також заявив, що «Ізраїль і надалі протидіятиме загрозі, що виникає через іранську присутність в Сирії, навіть тоді, коли Росія надасть армії Асада комплекси С-300». Від себе зауважимо, що оскільки комплексами С-300 номінально управлятимуть сирійські військовослужбовці, та ще при цьому застосовуватимуть їх проти ізраїльських літаків, то, поза всяким сумнівом, командування ВПС Ізраїлю віддасть наказ про їхнє знищення. При цьому також слід мати на увазі, що в такому випадку неминуча загибель десятків, а то й сотень російських фахівців, які будуть вести підготовку сирійських операторів протягом, як мінімум, року.

І навіть по закінченні року на бойових постах командних пунктів ЗРК С-300 залишатимуться російські фахівці, які згодом продовжать надавати консультації і контролювати дії сирійських військовослужбовців. До того ж, за даними китайських джерел, влітку ц. р. з України до США переправлено повний комплект РЛС, що входить до складу ЗРК С-300, який зараз досконально досліджується американськими та ізраїльськими фахівцями з метою вироблення прийомів протидії щодо нього.

ЗРК С-200 ЗРК С-300
ЗРК С-200 ЗРК С-300

За даними китайських джерел, 29 вересня ізраїльська авіація вперше спробувала провести розвідку позицій дивізіона ЗРК С-300, який нібито щойно був доставлений в Сирію . В ході розвідувального польоту ізраїльський льотчик, який керував винищувачем F-35, перебуваючи в повітряному просторі Лівану, був попереджений бортовою системою про те, що його літак знаходиться в зоні супроводу РЛС зенітно-ракетної системи у якості цілі. Після цього пілот припинив розвідувальний політ і повернувся до Ізраїлю. За даними китайських джерел, разом з дивізіоном С-300 Росія поставила в Сирію боєкомплект в кількості 100 зенітних керованих ракет для нього. Деякі китайські експерти вважають, що спеціальні служби Ізраїлю вже отримали точні координати місця дислокації нового дивізіону ЗРК С-300 в Сирії і на даний час проводять розрахунки з метою його радіоелектронного подавлення або знищення. Згідно з інформацією китайських фахівців, охороняти позиції цього дивізіону будуть бойовики ПВК «Група Вагнера».

Як відомо, з листопада 2015 року на озброєнні російського контингенту в Сирії є два дивізіони ЗРК С-400 «Тріумф», проте вони мають обмежене завдання з охорони російських військових баз Хмеймім і Тартус в провінції Латакія і до цього часу ще не застосовувалися, і навряд чи будуть застосовуватися в бойових умовах по ізраїльських літаках, оскільки між Росією та Ізраїлем діє негласна «угода про взаємний ненапад». При цьому слід зазначити, що ЗРК С-300 і С-400 є досить вразливими для сучасних засобів РЕБ.

ЗРК С-400
ЗРК С-400

Так, наприкінці листопада 2015 року, після інциденту зі збитим турками російським штурмовиком Су-24, Росія перекинула в прикордонні з Туреччиною регіони Сирії батареї ЗРК С-400 з метою прикриття своїх літаків від турецьких ВПС. Проте ЗРК С-400 були тимчасово виведені з ладу внаслідок використання Туреччиною новітніх розроблених і виготовлених турецькою компанією Aselsan радіоелектронних комплексів Koral, які, як повідомляють китайські джерела, зробили російські ЗРК С-400 «сліпоглухими» і недієздатними. Комплекси Koral можуть діяти на відстані до 150 км. На думку експертів, системи С-300 і С-400 не здатні також відстежувати літаки-невидимки («стелс»). На екранах радіолокаторів цих ЗРК подібні літаки не відображаються. На озброєнні ВПС ЦАХАЛу вже є дванадцять «невидимок» F-35 «Адір», а до 2021 року їх буде 50.

 

Загибель Іл-20 ще більш рельєфно окреслила всю абсурдність і гібридність ситуації в Сирії, коли Росія намагається одночасно мати стратегічні партнерські відносини з ворогуючими між собою Іраном та Ізраїлем, Туреччиною і Сирією і при цьому ще налагодити взаємодію зі США з далеким прицілом на стратегічні партнерські відносини з Вашингтоном.

Найбільше у всій цій історії дивує парадоксальна «терплячість» російського керівництва до дій Ізраїлю проти «стратегічних партнерів і союзників» Росії — Ірану та Сирії. До речі, вже, як мінімум, років з 10 на різних рівнях у Москві і Тель-Авіві ведуться розмови про «відносини стратегічного партнерства» між Росією та Ізраїлем. І дійсно, формальні ознаки такого партнерства між Москвою і Тель-Авівом спостерігаються.

В. Путін і Б. Нетаньяху
В. Путін і Б. Нетаньяху

Досить згадати, що Б. Нетаньяху за роки свого прем'єрства 16 разів (!) відвідав Москву і сотні разів вів телефонні розмови з В. Путіним. Але, по суті, це партнерство є ситуативним, нестабільним і багато в чому фальшивим, а тому здатне розвалитися в будь-який момент, що і продемонструвала ситуація навколо збитого Іл-20. До речі, подібні відносини Росія має й з Туреччиною.

Найбільш стабільні і дійсно партнерські відносини Росія має з Іраном, хоча, безсумнівно, іранське керівництво змушене терпіти «особливі» відносини Росії з Ізраїлем, в тій же мірі, як й ізраїльське керівництво терпить відносини Росії з Іраном. В якійсь мірі Росія виступає посередником між Іраном та Ізраїлем, намагаючись, хоча й не дуже вдало, мінімізувати ворожі відносини між ними.

На наш погляд, нинішня хвиля антиіранської істерії і демонізації «злочинного режиму аятол» з боку США та Ізраїлю насправді є способом досягнення певних геополітичних цілей Вашингтона і Тель-Авіва на Близькому Сході. Так, дійсно, Іран надає допомогу своєму давньому союзнику — Сирії, а також ліванській Хизбуллі, палестинському ХАМАСу та єменським хуситам. Але було б дивним, якби така велика регіональна держава, як Іран, не мала своїх регіональних союзників і партнерів. З іншого боку, керівництво Ірану не таке вже й безглузде, щоб ініціювати військові дії з Ізраїлем безпосередньо або за допомогою своїх креатур, розуміючи, що це все одно, що воювати з Америкою. Тому іранське керівництво і змушене так довго терпіти провокаційні дії Ізраїлю проти своєї країни на території Сирії. При цьому не слід забувати, що з Іраном можна і потрібно домовлятися, що і було продемонстровано у липні 2015 року під час досягнення угоди між Іраном і країнами «шістки» (США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Китай і Росія) щодо іранської ядерної програми в обмін на скасування санкцій проти Ірану. Але сьогодні ми спостерігаємо як США та Ізраїль із завзяттям, гідним кращого застосування, намагаються зірвати цю угоду всупереч опору «п'ятірки» і країн Євросоюзу.

Як було зазначено вище, за останні півтора року ізраїльська авіація завдала в цілому близько 200 авіаударів по іранських і сирійських військових об'єктах на території Сирії, внаслідок яких знищено велику кількість військової інфраструктури, озброєнь і бойової техніки, а також загинули сотні іранських і сирійських військовослужбовців. І це чомусь не обурювало російське керівництво і досі не спонукало його вжити «адекватні дії» проти Ізраїлю. А все тому, що Ізраїль — стратегічний партнер Росії. І це, дивне на перший погляд, партнерство має своє пояснення. Ізраїль для Росії — це найближчий стратегічний союзник США. Якщо ж Росія втягнеться у військовий конфлікт з Ізраїлем, то вона автоматично вступить у конфронтацію зі США, а цього дозволити собі Москва аж ніяк не може, оскільки військовий потенціал Росії і США — незрівнянний. Так, військовий бюджет США (700 млрд дол. у 2018 році) в 15 разів перевищує військовий бюджет Росії (46 млрд дол. у 2018 році).

Крім цього, Ізраїль важливий для Росії як джерело новітніх технологій у військовій сфері. Тель-Авів також не може зіпсувати відносини з Москвою, по-перше, тому, що Росія являє собою величезний ринок для Ізраїлю, і, по-друге, тому що відіграє досить важливу роль на Близькому Сході, будучи стратегічним партнером Сирії та Ірану. Інакше кажучи, існують «червоні лінії», які ні Росія, ні Ізраїль ніколи не перетнуть. Таким чином, на наш погляд, не зважаючи на знищення Іл-20 і поставки Сирії ЗРК С-300, вельми своєрідне російсько-ізраїльське «стратегічне партнерство» триватиме і Ізраїль продовжить бойові дії проти російського, сирійського і турецького стратегічного партнера — Ірану на території Сирії за мовчазного невтручання або потурання з боку Москви.

На наш погляд, ситуація навколо знищення Іл-20 більш чітко продемонструвала реальну участь Ізраїлю в сирійському конфлікті на боці антиасадівських сил — США і Туреччини. Завдаючи авіаударів по іранській інфраструктурі в Сирії, Ізраїль тим самим послаблює не тільки союзників Росії — Іран та Сирію, але й практично позиції самої Росії. До існуючих в Сирії фронтів додався ще один фронт — Ізраїлю проти Ірану і Сирії, і опосередковано проти Росії. Якщо РФ, ТР, ІРІ, США і навіть Китай реально мають свої війська на території Сирії, то Ізраїль значною мірою контролює повітряний простір над цією країною, взаємодіючі зі США і частково — з Росією. Деякі експерти вважають, що США і їх союзники, включно з Ізраїлем, навмисно створюють таку обстановку в Сирії, яка змушує Росію все більше втягуватися у сирійський конфлікт і виснажувати свої досить обмежені ресурси, оскільки утримання військового контингенту ЗС РФ в Сирії щороку вартує російській скарбниці 5 млрд доларів. Поряд з видатками на утримання свого військового контингенту в Сирії, Росія змушена також постійно підтримувати режим Б. Асада озброєннями, технікою і боєприпасами, що, за оцінками китайських експертів, протягом останніх років склало суму в 20 млрд доларів.

З огляду на розбіжності Туреччини і США з Росією та Іраном з приводу способів закінчення сирійської громадянської війни і особливо навколо майбутньої ролі президента САР Б. Асада, перспективи мирного врегулювання сирійського конфлікту все ще залишаються невизначеними і навіть примарними. І тому, що в умовах паралічу ООН вищезгадані зовнішні сили (РФ, ТР, ІРІ, США та Ізраїль) перш за все дбають про свої геополітичні інтереси, і зовсім не про інтереси нещасного сирійського народу. Трагедія цього народу стала можливою, як сказав Генеральний секретар ООН А. Гутерреш на відкритті 73-ї сесії Генасамблеї ООН, через «нинішню хаотичність світового порядку, що може призвести до зламу правил світоустрою».

 

free blog visitor counter

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/10_08_il20/