Борисфен Інтел

Подвійність та підступність «гібридної» політики і практики Росії

4 листопада 2016
<p>Подвійність та підступність «гібридної» політики і практики Росії</p>

Іван Січень, військовий та політичний експерт

У своїх попередніх публікаціях експерти Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» вже неодноразово відмічали критичний характер наслідків західних санкцій для Росії, які були введені проти неї після анексії Криму та окупації Донбасу. На сьогодні дана проблема набуває особливої гостроти для режиму В. Путіна у зв’язку з останніми попередженнями США та ЄС щодо можливості введення нових міжнародних санкцій у відношенні РФ також і з приводу дій Кремля в Сирії, які прирівнюються провідними експертами західних країн та міжнародними організаціями до військових злочинів.

Зазначене змушує Росію змінювати (адаптувати) стратегію та тактику дій у стосунках зі США і ЄС, та, певною мірою, Україною і Сирією, в плані переходу режиму В. Путіна до демонстрації «миролюбних намірів Москви», а також «готовності Кремля йти на поступки» його опонентам при вирішенні «українського» та «сирійського» питань. Зокрема, одним із проявів такої політики Кремля став виступ президента РФ В. Путіна в ході чергового засідання міжнародного дискусійного клубу «Валдай» 26 жовтня ц. р. у Сочі.

В рамках «загравання» із Заходом В. Путін наголосив на «відсутності у Росії планів глобального домінування в світі та нападу на будь-яку країну», а також закликав політичні сили РФ «знизити градус пропаганди, спрямований на загострення протистояння між Росією та НАТО». У цьому ж контексті В. Путін погодився на розширення «Нормандської групи», в т. ч. за рахунок залучення до неї США. При цьому президент РФ назвав росіян та українців «…єдиним народом, який був примусово розділений і зараз нацьковується один на одного». Ким саме нацьковується, В. Путін не конкретизував, хоча це й так усім ясно без його публічних заяв.

Такі заяви президента РФ та подібні до них виступи інших російських політиків вже розцінюються рядом західних експертів, як «стратегічний відступ Москви» та «готовність Кремля залишити не тільки Донбас, але й Крим». Зазначений прогноз був наданий навіть аналітиками американської «приватної розвідки» — загальновідомої геополітичної, розвідувальної та консалтингової фірми Stratfor, яка свого часу вже «аргументовано» прогнозувала «розпад України».

В реальності ж політика Москви має зовсім інший — підступний та подвійний характер. Свідченням цього є дії Росії в Україні та Сирії, спроби режиму В. Путіна вплинути на політику Євросоюзу та дестабілізувати обстановку на Балканах, практичне нарощування угруповань Збройних сил РФ у західних районах країни, а також демонстрація військової сили перед США і Європою та їх відвертий шантаж, у т. ч. в ядерній сфері.

Так, під час переговорів лідерів країн-учасниць «Нормандської четвірки» 19 жовтня ц. р. у Берліні, а також зустрічі Тристоронньої контактної групи (ТКГ) 26 жовтня ц. р. у Мінську Росія продемонструвала «готовність» здійснити певні кроки назустріч Україні. Зокрема, спочатку В. Путін, а потім і його повноважний представник у ТКГ Б. Гризлов припустили можливість розміщення підрозділів поліцейської місії ОБСЄ, озброєних табельною зброєю, на ділянках лінії зіткнення сторін, звідки будуть відведені їх сили, а також у місцях розміщення відведених військової техніки та важкого озброєння. Водночас лідери т. зв. «ДНР» та «ЛНР» заявили про призупинення підготовки місцевих «виборів» у самопроголошених республіках за власним «законодавством», які планувалися на 6 листопада 2016 року.

Але все це стало лише «ширмою» для приховування Росією її дійсних цілей стосовно України на Донбасі, які не мають жодних змін. Такі цілі були проголошені Б. Гризловим у ході першої (після переговорів лідерів країн-учасниць «Нормандської четвірки» 19 жовтня ц. р. у Берліні) зустрічі ТКГ — 26 жовтня ц. р. у Мінську. Б. Гризлов виступив з ініціативою (а фактично, вимогою) вже на наступному засіданні ТКГ 9 листопада ц. р. остаточно узгодити порядок вступу в силу «закону про особливий статус» окремих районів Донецької та Луганської областей на основі формули «Штайнмайєра» (що, по суті, передбачає проведення місцевих виборів у самопроголошених республіках до вирішення безпекових питань).

Водночас Росія чітко показала відсутність у неї будь-яких намірів виконувати домовленості, що були досягнуті за результатами зустрічі «Нормандської четвірки» у Берліні. Так, за вказівкою з Москви, лідери т. зв. «ДНР» та «ЛНР» виступили з власним баченням проекту «дорожньої карти» врегулювання ситуації на Донбасі, яке повністю відрізняється від українського і, фактично, є ідентичним російському. Крім того, російськими ЗМІ була роз’яснена і мотивація дій окупаційної влади самопроголошених республік щодо відміни нею місцевих виборів, як очікування згоди України на прийняття формули «Штайнмайєра».

Все це супроводжувалось та «підкріплювалось» черговою активізацією Росією бойових дій у зоні конфлікту на Донбасі після демонстративного зниження інтенсивності таких обстрілів позицій сил АТО в день переговорів «Нормандської четвірки». Так, вже напередодні та під час зустрічі Тристоронньої контактної групи 26 жовтня ц. р. у Мінську інтенсивність таких обстрілів була збільшена до понад 70 за добу — фактично вдвічі більше, ніж до оголошення режиму припинення вогню.

При цьому верхом цинізму Москви та її маріонеток з т. зв. «ДНР» і «ЛНР» став провокаційний обстріл Макіївки 27 жовтня ц. р. (знаходиться під контролем бойовиків), що призвело до значних жертв серед мирного населення. Зазначене було використано Росією як ще один привід для звинувачень України у порушенні Мінських домовленостей, затягування процесу відведення російсько-терористичних військ від лінії зіткнення сторін, а також чергового здійснення тиску на Україну.

Аналогічна політика проводиться Росією і в Сирії. Так, після попереджень США та ЄС щодо можливості введення санкцій проти Росії з «сирійського» питання, Москва оголосила та декілька разів продовжувала термін дії «гуманітарної паузи» у бомбардуваннях міста Алеппо. Разом з тим, за даними міжнародних гуманітарних організацій, такі бомбардування продовжували мати місце. Більш того, 26 жовтня ц. р. літаки повітряно-космічних сил Росії та ВПС режиму Б. Асада нанесли удар по школі у сирійському місті Ідліб, в результаті чого загинули 22 учні та 6 вчителів.

29 жовтня ц. р., під приводом «відбиття наступу повстанців», Росія та режим Б. Асада відновили бомбардування м. Алеппо. Водночас МЗС РФ попередило США і ЄС про готовність Москви надати «асиметричну відповідь» у випадку посилення ними санкцій проти Росії. Зі своєї сторони Міністерство оборони РФ висловило наміри розглянути можливі заявки на військову допомогу від Іраку та Лівії.

Крім того, продовжується активна підтримка Росією проросійських сил в країнах колишнього СРСР. Зокрема, наслідком цього стала фактична перемога голови Партії соціалістів Республіки Молдова І. Додона, який займає відверто проросійські позиції. За результатами першого туру президентських виборів І. Додон набрав 47,98 % голосів виборців, а його основна суперниця — лідер Партії «Дія та солідарність» прозахідної спрямованості М. Санду — 38,71 % голосів. Незважаючи на оголошення другого туру виборів 13 листопада ц. р., експерти не сумніваються в остаточній перемозі саме І. Додона. В рамках своєї передвиборної кампанії він вже визнав «російську належність Криму» та висловив наміри змінити зовнішній курс Молдови із Заходу на Росію.

Поряд з підтримкою проросійських сил та провокуванням конфліктів у пострадянських країнах, режим В. Путіна докладає зусиль і зі зміцнення позицій Росії на Балканському півострові та дестабілізації обстановки в регіоні. Так, 14-15 жовтня ц. р. у Сербії була затримана група російських громадян, причетних до організації державного заколоту в Чорногорії (нещодавно стала членом НАТО і є кандидатом на вступ до ЄС), який був запланований на день парламентських виборів у країні 16 жовтня ц. р.

Водночас керівництво Європейського Союзу та окремих європейських країн звинувачують Росію також і у спробах підриву стабільності в Європі та намаганнях вплинути на їх зовнішню політику. Зокрема, за заявою міністра національної оборони Польщі А. Мацеревича, «…військова активність та агресивність дій Російської Федерації мають безпрецедентно високий рівень; при цьому Москва послідовно прагне дестабілізувати Європу».

 

На фоні наведених дій тривають заходи Росії з нарощування угруповань її військ у західних районах країни, насамперед поблизу кордону з Україною. Згідно з планами МО РФ, до кінця 2016 року планується завершити процес розгортання трьох нових дивізій у Західному військовому окрузі та однієї дивізії у Південному військовому окрузі ЗС Росії. Крім того, після загострення відносин із Заходом з «сирійського» питання Москва направила до Середземного моря корабельну авіаносну ударну групу (КАУГ) Північного флоту ВМФ Росії на чолі з важким авіаносним крейсером «Адмірал Кузнєцов». У Північні Атлантиці до цієї групи приєдналися три підводних човни ВМС Росії з крилатими ракетами на борту (з них: два атомних та один дизель-електричний).

 

Оцінка наведеним діям Кремля була надана директором Національної розвідки США Дж. Клеппером на конференції в Раді з міжнародних відносин 25 жовтня ц. р. у Нью-Йорку. За його словами, режим В. Путіна намагається повернути роль Росії, як «наддержави на рівні зі США», якою вона була за часів колишнього СРСР. При цьому, «…відсутність необхідних ресурсів для досягнення даної мети Росія намагається компенсувати за рахунок посилення конфронтації зі США та Європою». З урахуванням зазначеного Дж. Клеппер охарактеризував стосунки між Росією та США як дуже погані — фактично на рівні «холодної війни». У цьому контексті найбільшими проблемами ним були названі розбіжності сторін щодо України та Сирії. Крім того, Дж. Клеппер підтвердив наявність у американської розвідки беззаперечних даних щодо спроб впливу Росії на результати президентських виборів у США на користь Д. Трампа.

Виходячи з цього, Державний секретар США Дж. Керрі висловив наміри Вашингтону продовжити тиск на режим В. Путіна шляхом збереження політико-економічних санкцій проти Російської Федерації. За ствердженням Дж. Керрі, США мають усі можливості для застосування додаткових обмежень у відношенні Росії в разі розширення нею масштабів збройної агресії проти України або активізації бойових дій в Сирії.

У свою чергу, з огляду на порушення Москвою домовленостей щодо припинення вогню в Україні та Сирії, керівництво ЄС відмовилось від перегляду санкційної політики стосовно Росії в жовтні ц. р., як це планувалося раніше і на що дуже розраховувала Росія. Більш того, в ході саміту Європейського Союзу 21 жовтня ц. р. було досягнуто домовленості щодо посилення тиску на Москву з «сирійського» питання. При цьому, більшість провідних країн Євросоюзу, окрім Італії, висловились за необхідність введення додаткових санкцій проти Російської Федерації.

Водночас голова комітету Європейського парламенту Є. Брок наголосив на доцільності пролонгації санкцій стосовно Росії в грудні цього року відразу ж на весь 2017 рік. За його словами, зазначене продемонструє рішучість ЄС та «…позбавить режим В. Путіна ілюзій щодо можливості швидкого виходу з-під тиску з боку Заходу».

На цьому фоні не виправдовуються надії Москви і на можливість радикальних змін політики Вашингтону після президентських виборів у США 8 листопада ц. р. Так, за оцінками експертів (у т. ч. керівництва МЗС РФ), зовнішня політика США фактично залишиться без змін за будь-яких результатів виборів у цій країні. Свідченням зазначеного називається відхід Д. Трампа від відкритої підтримки Росії, що викликає невдоволення переважної частини американського населення, в особливості після порушення режимом В. Путіна мирних домовленостей щодо Сирії та Донбасу.

 

Загалом наведені обставини зводять нанівець усі сподівання Кремля на можливість скасування або послаблення санкцій США та ЄС проти Російської Федерації у найближчій перспективі. У свою чергу, збереження таких санкцій може призвести до критичного загострення економічної ситуації в Росії вже у 2017 році після вичерпаності більшої частини фінансових резервів країни. Зокрема, внаслідок нестачі коштів уряд РФ вже був змушений скоротити заплановані витрати федерального бюджету на 2017-2019 роки не тільки на освіту та медицину — на 40-50 %, але й на військові потреби — майже на 30 %.

Незважаючи на зазначене вище, Росія ніколи не відмовиться від своїх цілей стосовно України та Сирії, оскільки це фактично буде означати політичний крах режиму В. Путіна. Виходячи з цього, слід очікувати активізації дій Москви як на українському, так і на сирійському напрямах, з метою реалізації її планів до виникнення масштабної фінансово-економічної та гуманітарної кризи в Росії з непередбачуваними наслідками.

У наведеному контексті, з огляду на категоричне неприйняття Україною російського підходу до «врегулювання конфлікту на Донбасі» (передбачає формальне повернення самопроголошених республік до складу України при збереженні російського контролю над ними), Росія зосередить зусилля на масштабній дестабілізації обстановки в Україні в інтересах створення умов для повернення проросійських сил до влади в нашій Державі.

Саме подібний сценарій був реалізований Москвою в Молдові у рамках останніх президентських виборів в країні. У той же час, в українському випадку Росія може піти на значно більш радикальні дії (як це планувалося в Чорногорії), що пов’язано зі стійким несприйняттям режиму В. Путіна переважною частиною населення України.

Такі дії можуть включати: здійснення замахів на представників державного керівництва України; організацію масштабних терактів на всій території нашої Держави (в т. ч. у місцях масового скупчення людей та на об’єктах критичної інфраструктури); провокування та підтримку сепаратизму і федералізму в інших регіонах України (зокрема на Закарпатті), а також істотне розширення масштабів збройного протистояння на Донбасі. При цьому Росія може наростити масштабність і агресивність бойових дій і в Сирії — з метою забезпечення військового успіху режиму Б. Асада.

 

Разом з тим, у випадку розвитку неконтрольованих процесів у Росії режим В. Путіна може піти й на крайні міри, включаючи проведення повномасштабної наступальної операції проти України та, навіть, початок війни проти США і НАТО. Сценарій саме такої війни, в т. ч. із застосуванням ядерної зброї, відпрацьовувався Москвою в ході стратегічних командно-штабних навчань «Кавказ-2016» у вересні цього року. Крім того, Росія фактично вже створила та у певному розумінні апробувала необхідні для цього угруповання військ на заході країни та у Середземному морі.

Реальність такої перспективи засвідчують як неадекватність В. Путіна та його режиму, так і вся історія колишнього СРСР. Так, ще на початку нової історії Росії — після жовтневого перевороту у 1917 році — один із лідерів більшовиків Л. Троцький заявив: «…Якщо нам прийдеться піти, ми так грюкнемо дверима, що здригнеться вся Європа». Всі також пам’ятають, як у 1962 році тодішній глава Радянського Союзу М. Хрущов ледве не розв’язав ядерну війну під час Карибської кризи.

Фактично таким же є і В. Путін, який для реалізації своїх хворобливих імперських амбіцій або у безвиході не зупиниться ні перед чим, навіть перед загрозою ядерного знищення Росії та всього світу.

Напевно це добре розуміють і в США, і в Європі…

 

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/11-04-Russia/