Борисфен Інтел

«Воєнна розвідка України на зламі другого тисячоліття» на 25-ому Форумі видавців у Львові

27 вересня 2018
<p><strong>«Воєнна розвідка України на зламі другого тисячоліття» на 25-ому Форумі видавців у Львові</strong></p>

Літератури про українську воєнну розвідку, правду кажучи, обмаль. Тим більше, такої, що висвітлює серйозну і важливу діяльність певної когорти військовослужбовців, що покликані однаково напружено виконувати свої обов’язки і за мирного, і за воєнного часу.

Не було такої літератури і на останньому, 25-ому львівському Форумі видавців, що завершився у неділю, 23 вересня. Не було, якщо не брати до уваги книги «Воєнна розвідка України на зламі другого тисячоліття», яку її автор Віктор Гвоздь презентував тієї ж неділі у Львові на згаданому форумі. Протягом години Віктор Іванович розповідав присутнім у аудиторії учасникам цього книжкового заходу як і коли виникла ідея написати про нашу воєнну розвідку, що послужило поштовхом до написання, що ставилося за мету і хто виступає в ролі основних дійових осіб тих подій, про які йдеться на книжкових сторінках.

Ясна річ, аби наша країна сьогодні не перебувала у стані війни з підступним сусідом, книгою цікавилися б в основному ті, хто мав до розвіддіяльності безпосереднє відношення. Хтось намагався б аналізувати фактуру, погоджувався чи не погоджувався з висновками, уточнював хід викладених подій чи, навпаки, заперечував авторські погляди і висновки… Але ж ми знаємо, що через бойові дії на нашому Сході, через анексію Криму українське суспільство по-іншому сприймає сьогодення, жваво реагуючи на все, що пов’язане з військом, з воєнними діями, зокрема, і з воєнною розвідкою, на плечах якої велика відповідальність за бойові успіхи чи невдачі наших військовослужбовців. Саме тому на зустріч з автором книги прийшли, крім курсантів і офіцерів львівської академії Сухопутних військ ім. гетьмана Сагайдачного, ветерани ЗС України, студенти і викладачі місцевих навчальних закладів, відвідувачі 25-го Форуму видавців. І якщо військовослужбовці цікавилися в основному логікою висновків Віктора Івановича щодо описаних ним подій, то цивільна частина присутньої читацької аудиторії по-своєму намагалася визначати «вектор» спілкування. Наприклад, запитувала чи має право суспільство знати, на що воєнною розвідкою витрачаються сплачені громадянами податки? Хто визначає ефективність озброєння, що закуповується для ЗС України? Чи варто притягати до відповідальності винуватців бойових втрат, яких зазнають українці під час бойових дій? Погодьмося, досить лише почути такі запитання, щоб дійти висновку: українське суспільство за роки незалежності своєї держави змінилося кардинально. Воно мислить по-іншому, адекватно до сьогодення і бажає позбутися тих рис, що називаються «совковими».

Оскільки автор «Воєнної розвідки України…» свого часу знаходився на Балканах у складі миротворчих сил, то на зустрічі йшлося і про воєнні дії у Боснії і Герцеговині, Хорватії, про роль національних збройних сил у здобутті державної незалежності, про деяких військових командувачів, яких спіткала трагічна доля вже після закінчення війни і встановлення миру на Балканах.

— Декого з таких генералів і офіцерів я знав особисто, оскільки за своїми обов’язками військовослужбовця штабу військ ООН доводилося з ними спілкуватися, — згадував Віктор Гвоздь. — Мені імпонувала їхня наполегливість у досягненні поставленої мети: відстояти незалежність своєї батьківщини. І часом прикро згадувати, що по закінченні війни бойові успіхи деяких з них їм же ставилися в провину. Ця тема, так чи інакше, порушується завжди, коли закінчуються війни і суспільство стає до мирної праці. В чому її закономірність — це слід дослідити у наступних друкованих виданнях.

Присутні у аудиторії цікавилися думками автора про історію української воєнної розвідки, називали прізвища офіцерів-розвідників, які відзначалися своїми здібностями у складі, наприклад, війська ЗУНР, що загалом свідчить і про інтерес українців до подій майже сторічної давнини, і про те, як такі події можуть впливати на виховання свідомих громадян, покликаних боронити Україну від віроломного агресора. В тому числі і за допомогою таких друкованих видань як «Воєнна розвідка України на зламі другого тисячоліття». А для підтвердження подаємо один з виступів на цій зустрічі львів’янина, кандидата географічних наук Володимира Грицевича. Ось що він сказав, ознайомившись з фактами, викладеними у книзі.

«Ми раді, що з’явилася ця книга, бо дуже мало серйозних публікацій такого плану. В українському суспільстві є розуміння того, що ми завдячуємо воєнній розвідці за мир і спокій на переважаючій частині країни. Хочу привітати автора книги з доброю ідеєю презентації ролі та місця воєнної розвідки в побудові Української держави. Видатний американський дипломат Генрі Кісінджер якось сказав, що «всі пристойні люди починали свою діяльність у розвідці і він — також…»

Книга справді актуальна, бо вийшла в час дуже серйозних викликів для української державності — на фоні збройної агресії Росії проти України. Варто відзначити добру логічну побудову книги — починаючи від геополітичних передумов створення системи воєнної розвідки України, через головні етапи її розвитку — і до сьогоднішньої ролі розвідки в умовах стримування збройної агресії Росії.

Хоча автор про це не каже, але книгу можна розглядати і як справжню наукову роботу, бо в ній є об’єкт дослідження — військова розвідка України, предмет дослідження — передумови створення розвідки та її роль в сучасному світі, а також низка наукових методів. Саме дослідження відзначається глибоким високофаховим аналізом, повнотою, багатоплановістю та завершеністю викладу.

В анотації автор рекомендує книгу для істориків, юристів та політологів, але я хочу додати, що вона містить чимало цікавої інформації і для географів, у першу чергу тих, хто займається питаннями геополітики. Також вважаю, що книгу варто рекомендувати нашим письменникам та сценаристам для створення патріотичних кінофільмів та серіалів про українську розвідку, де зараз маємо повну пустку. Тому ще раз вітаю автора і весь колектив Аналітичного центру «Борисфен Інтел» з вагомим успіхом і бажаю нових творчих звершень».

Олег Махно
Фото Сергія Польовика

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/2018_lviv_forum/