Борисфен Інтел

Африканська політика Китаю

18 липня 2019
<p>Африканська політика Китаю</p>

Олексій Волович

Історичний екскурс

Відносини Китаю з африканськими країнами, незважаючи на віддаленість Китаю від Африки, мають давню історію, яка сягає в глибину віків. Стародавні китайці проклали «Великий шовковий шлях» в напрямку Близького Сходу, Африки і Середземномор'я через Бактрію і Парфію ще у ІІ ст. до н. е.

У 1405–1433 рр., за кілька десятиліть до періоду великих географічних відкриттів європейських мореплавців — Христофора Колумба, Васко да Гами і Фернана Магеллана, за часів правління імператорів Чжу Ді і Чжу Чжаньцзі епохи Мін, великий китайський мореплавець Чжен Хе (1371–1433 рр.) очолював сім плавань величезного китайського флоту (до 250 суден, частина з яких великих за розмірами — близько 100 метрів завдовжки і 40 метрів завширшки) до Південно-Східної Азії, Індійського океану і Перської затоки. Під час п'ятого, шостого та сьомого плавань флоту окремі ескадри Чжен Хе заходили до портів на аравійському і африканському узбережжях Аравійського моря. У 1416 році кораблі Чжен Хе зайшли в гавань Адена, завітали до портів Могадішо (нині столиця Сомалі) і Малінді (нині в Кенії). На відміну від європейців, китайці не були зацікавлені в підкоренні нових територій і не прагнули заснувати там факторії або створювати військово-морські бази. Основною метою китайських мореплавців було встановлення дружніх дипломатичних відносин з місцевими володарями. Під час останнього, сьомого плавання флоту Чжен Хе в 1431–1433 рр., група китайців відвідала священні мусульманські міста Мекку і Медіну на Аравійському півострові. Слід зазначити, що майже одночасно з адміралом Чжен Хе перші контакти між Китаєм і африканським континентом в середині XIV ст. встановили марокканський вчений і мандрівник Ібн Батута та сомалійський дослідник Саід із Могадішо. Сім плавань китайського флоту під командуванням адмірала Чжен Хе не мають аналогів в історії середніх віків. У 1997 році журнал Life в списку 100 осіб, які найбільше вплинули на історію людства в другому тисячолітті, помістив Чжен Хе на 14-е місце.

Великий китайський мореплавець Чжен Хе (1371–1433)
Великий китайський мореплавець Чжен Хе (1371–1433)

Однак після Чжен Хе наступні китайські імператори з незрозумілих причин припинили такі далекі морські експедиції і перейшли до політики ізоляціонізму. Зв'язки із зовнішнім світом були зведені до мінімуму. Після зміни династії Мін на династію Цин у 1644 році ізоляція Китаю посилилася ще більше. Китайці перестали цікавитися зовнішнім світом. З глибокої давнини вони звикли вважати свою країну центром Піднебесної і цей егоцентризм, основу якого становить суміш конфуціанства, даосизму і буддизму, наклав значний відбиток на національний характер китайців. Однак сьогодні ми переконуємося в тому, що комуністичний Китай успішно подолав ізоляціонізм і став глобальною наддержавою, яка значною мірою визначає розвиток всього людства. І далі ми спробуємо проілюструвати це на прикладі політики Китаю в Африці.

 

Дипломатія Китаю в Африці

Прем'єр-міністр КНР Чжоу Енлай із президентом Єгипту Гамалем Абдель Насером (грудень 1963 р.)
Прем'єр-міністр КНР Чжоу Енлай із президентом Єгипту Гамалем Абдель Насером (1963 рік)

Сьогодні частка Африки в економіці світу неухильно збільшується. Великі держави виявляють до континенту дедалі більший інтерес і конкуренція між ними за африканські ринки і природні ресурси загострюється. За даними експертів, на країни Африки припадає близько 30 % світових запасів мінеральних копалин. Протягом останніх десятиліть Китай став одним із основних партнерів багатьох із 54 країн африканського континенту в сфері економіки, торгівлі, військово-технічної співпраці та в інших галузях. Початком розвитку сучасних відносин між Китаєм і африканськими країнами можна вважати квітень 1955 року, коли у місті Бандунг (Індонезія) відбулася конференція 29-ти країн Азії та Африки, в ході якої прем'єр-міністр КНР Чжоу Енлай вперше зустрівся з керівництвом африканських держав (Єгипту, Ефіопії, Лівії, Судану, Ліберії та Гани). Першою африканською країною, з якою Китай встановив дипломатичні відносини у травні 1956 року, був Єгипет. Після нього, у 1958 році, Китай встановив дипломатичні відносини з Алжиром, Марокко, Суданом і Гвінеєю. З грудня 1963 року по лютий 1964 року відбувся історичний візит прем'єра КНР Чжоу Енлая до 10-ти африканських країн. У 1970-ті роки Китай налагодив дипломатичні відносини ще з 25-ма африканськими державами, а до кінця 1990-х років — з 45-ма африканськими країнами.

Китай всіляко сприяє у підготовці молодих африканських дипломатів, організовуючи для них курси професійної підготовки, стажування при дипломатичних місіях Китаю і надаючи гранти для проведення спільних досліджень у сфері міжнародних відносин. Так, у травні ц. р. МЗС КНР організувало турне по південно-західній китайській провінції Гуйчжоу для молодих дипломатів з низки країн Африки, які зокрема взяли участь в семінарах з представниками китайських компаній, що мають там бізнес-інтереси.

Втім, на думку деяких експертів, в процесі становлення співробітництва з африканськими країнами Пекін використовує не тільки дипломатію, а й «неофіційні канали впливу». У грудні 2018 року, презентуючи нову стратегію США в Африці, радник американського президента з питань національної безпеки Джон Болтон заявив, що «Китай використовує хабарі, непрозорі угоди, а також боргові механізми, щоб тримати Африку в полоні бажань і вимог Пекіна».

Радник президента США Дж. Болтон: «Китай використовує хабарі, непрозорі угоди, а також боргові механізми, щоб тримати Африку в полоні бажань і вимог Пекіна»
Радник президента США Дж. Болтон: «Китай використовує хабарі, непрозорі угоди, а також боргові механізми, щоб тримати Африку
в полоні бажань і вимог Пекіна»

Певна річ, що китайському керівництву є чим відповісти на ці закиди представників адміністрації Дональда Трампа, політика якої в Африці, на думку деяких експертів, аж ніяк не ідеальна. При цьому наголошується, що історично Китай ніколи не був колонізатором і не збирається ним бути, на відміну від західних країн, які почали ділити Африку і правити континентом ще в середньовіччі. До того ж, не слід забувати, що КНР і США перебувають в перманентному стані економічної війни, яка поширюється і на треті країни, в тому числі африканські.

 

Економічна співпраця і торгівля

Торгівля між Китаєм і Африкою, 2000–2016 рр.
Торгівля між Китаєм і Африкою, 2000–2016 рр.

Торгівля між Китаєм і Африкою постійно зростала протягом останніх 20 років. На даний час Китай має двосторонні торговельні угоди з 45-ма африканськими країнами. Якщо у 1980 році вся така торгівля становила лише 1 млрд дол. США, то у 1999 році цей показник зріс до 6,5 млрд доларів. На початку XXI ст. ця частка торгівлі становила менше 5 % від загального торгівельного обсягу Китаю, а у 2014 році — вже 16 %. Найбільший такий обсяг припав на 2014 рік — 215 млрд дол. США, проте подальше падіння ціни на нафту на світовому ринку призвело до деякого зменшення обсягу товарообороту, який у 2017 році склав 170 млрд дол. США, а у 2018 році виріс на 20 % і становив вже 204,2 млрд доларів. (Для порівняння: товарообіг РФ з країнами Африки у 2018 році становив 20 млрд дол. США, а у 2017 році — 17,4 млрд доларів. При цьому експорт з РФ перевищує імпорт з Африки майже в шість разів). У 2009 році Китай вперше обійшов США за обсягом торгівлі з Африкою і досі утримує цю першість. Варто зазначити, що в цьому ж 2009 році Китай вийшов на перше місце у світі за обсягом товарного експорту, обійшовши США. У 2012 році Китай посів перше місце у світі за оборотами всієї зовнішньої торгівлі.

Щодо структури товарообороту між Китаєм і країнами Африки, то понад 50 % експорту Китаю до Африки становить електроніка, механічне обладнання, машини, вироби із заліза та сталі. Основними африканськими країнами-експортерами сировинних ресурсів до Китаю є ПАР (залізна руда, алмази, основні метали), Конго (нафта і лісоматеріали), Нігерія (нафта), Гана (марганець), Намібія (мідь), Камерун (лісоматеріали), Ангола (нафта), Замбія (мідь і основні метали), Екваторіальна Гвінея (нафта і лісоматеріали), Судан (нафта) і Габон (деревина, залізна руда, марганець). До п'ятірки основних африканських торговельних партнерів Китаю входять Ангола, ПАР, Судан, Нігерія та Єгипет, на частку яких, за даними статистичного бюро КНР, припадає понад 70 % китайсько-африканської торгівлі, близько 150 млрд дол. США.

За даними на кінець 2018 року, протягом останніх 20 років Китай створив у Африці понад 3,7 тис. підприємств, обсяг прямих інвестицій перевищив 46 млрд дол. США, а у вісьмох африканських країнах, включно з найбільш розвиненою ПАР, китайський юань став резервною валютою. Згідно з доповіддю міністерства торгівлі Китаю, реалізація 10-ти основних планів китайсько-африканського співробітництва в Африці сприятиме будівництву приблизно 30 тис. км автомобільних доріг, підвищенню пропускної спроможності портів до 85 млн тонн на рік, збільшенню обсягу очищеної води до 9 млн тонн на день, а також створенню майже 1 млн робочих місць для африканців. Одним з найбільш важливих інфраструктурних проектів є створення мегапорту вартістю в 10 млрд дол. США на узбережжі Танзанії на сході Африки, який стане найбільшим на континенті і важливою ланкою «Шовкового шляху» з Китаю до Європи.

Сьогодні Китай є найбільшим економічним партнером Африки
Сьогодні Китай є найбільшим економічним партнером Африки

За даними міжнародної консалтингової компанії McKinsey & Company, на даний час в Африці працює близько 10 тис. китайських фірм. Найбільше їх налічується в Нігерії, Замбії, Танзанії, Ефіопії, ПАР, Кенії та Анголі. Близько 90 % цих фірм перебувають у приватній власності, хоча державні підприємства, як правило, є більшими, особливо в окремих секторах, таких як енергетика та інфраструктура. Китайські фірми працюють у багатьох секторах африканської економіки. Майже третина з них займаються виробництвом, чверть — послугами, решта — торгівлею, будівництвом та нерухомістю. Наприкінці червня ц. р. в місті Чанша (адміністративному центрі центрально-китайської провінції Хунань) відбувся перший торгово-економічний ярмарок Китай-Африка, в якому брали участь 3,5 тис. представників ділових кіл із 53-х країн Африки, 7 тис. китайських та іноземних відвідувачів, а також кілька впливових міжнародних організацій.

 

Китайські інвестиції і кредити в Африці

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) Китаю в Африці за одне десятиліття зросли до майже 50 млрд дол. США
ПІІ Китаю в Африці за одне десятиліття зросли до майже 50 млрд дол. США

Така зростаюча інвестиційна активність Китаю викликає явне занепокоєння в країнах Заходу. У західних ЗМІ досить часто стверджується, що КНР нібито «купує» вплив в Африці, хоча китайські інвестори аж ніяк не є лідерами на континенті. За даними Конференції ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD), Китай посідає четверте місце за обсягом накопичених інвестицій для Африки (40 млрд доларів у 2016 році), після США (57 млрд), Великої Британії (55 млрд) і Франції (49 млрд). Очевидно усвідомити масштаби прямих іноземних інвестицій (ПІІ) з боку згаданих країн в Африці можна порівнявши з їх інвестиціями в усьому світі. Так, станом на 2018 рік, ПІІ США склали 354,8 млрд доларів, Нідерландів — 316,5 млрд, Китаю — 168,2 млрд, Франції — 47,3 млрд дол. США. (Для порівняння: ПІІ Росії у 2018 році склали 28,5 млрд дол. США, 17-е місце в світі. ПІІ Росії в Африці становили близько 20 млрд дол. США). Слід зазначити, що надходження китайських інвестицій на африканський континент має стабільну тенденцію до збільшення, в той час як надходження інвестицій із західних держав зменшується. Так, з 2013 року ці китайські інвестиції збільшилися на 24 млрд доларів, тоді як надходження інвестицій із США і Великої Британії практично не змінилося, а з Франції — і зовсім впало на 3 млрд доларів. Внаслідок зменшення надходження обсягів західних ПІІ до Африки Китай до 2030 року може стати найбільшим джерелом ПІІ на цьому континенті. Хоча Експортно-імпортний банк Китаю ще не перевищив Всесвітній банк за щорічними інвестиціями до Африки, але якщо згадані вище тенденції збережуться, то цього можна очікувати в найближчому майбутньому. Державні банки Китаю вже сьогодні ставлять завдання інвестувати більше 1 трлн дол. США в Африку до 2025 року, що навряд чи зможе зробити будь-яка інша держава, включно зі США.

Найбільші отримувачі китайських інвестицій в Африці — провідні торгові партнери КНР з їх порівняно стабільними політичними режимами. За обсягом накопичених китайських інвестицій станом на 2017 рік лідирували ПАР (6,3 млрд дол. США), Замбія (2,5 млрд), Нігерія (2,3 млрд). В основному китайські інвестиції йдуть в енергетику і металургію. Втім, не всі держави континенту виявляють інтерес до китайських інвестицій, бо остерігаються потрапити в «боргову пастку». До таких держав належать Сьєрра-Леоне, Уганда, Кенія, Замбія.

Китайські кредити африканським країнам у 2000–2017 рр.
Китайські кредити африканським країнам
у 2000–2017 рр.

Китай є також найбільшим кредитором країн Африки. Дослідники з China Africa Research Initiative підрахували, що у 2000–2017 рр. КНР видала країнам Африки кредитів на суму 143 млрд дол. США. Основними кредиторами континенту є державні фінансові інституції КНР. На Експортно-імпортний банк Китаю (China Export-Import Bank) припадало 66 % всіх кредитів в 2000–2016 рр., а на Китайський банк розвитку (China Development Bank) — 13 %. На їх частку припадає 80 % такого китайського фінансування. Кредити китайських держбанків дешевші, ніж у міжнародних фінансових інститутів, а умови угод не обтяжуються зобов'язаннями щодо забезпечення прозорості транзакцій. У період з 2000 по 2014 рік китайські банки, компанії та уряд надали Африці кредитів на суму понад 80 млрд дол. США. Найбільші одержувачі китайських кредитів: Ангола (21,2 млрд доларів), Ефіопія (12 млрд), Кенія, Судан і Демократична Республіка Конго (по 5 млрд кожній). Китайські кредити в основному спрямовуються на будівництво об'єктів інфраструктури: автомобільних доріг і залізниці, морських портів, аеродромів, навчальних закладів, лікарень, а також на електрифікацію та газифікацію країн та інші проекти. За оцінками американських експертів, більшість фінансованих урядом Китаю проектів в країнах Африки спрямовані на забезпечення стійкого видобутку природних ресурсів для їх подальшого експорту саме до Китаю.

Борги африканських країн перед китайськими фінансовими інститутами неухильно зростають. Наприклад, в середньому співвідношення держборгу до ВВП в країнах Тропічної Африки збільшилося з 34 % у 2013 році до 53 % у 2017 році. Найбіднішим африканським країнам Китай, як правило, списує борги, а також постачає десятки тисяч тон рису голодуючому населенню цих країн.

 

Регіональний форум дипломатії Китаю

У 2000 році було створено Форум китайсько-африканського співробітництва (Forum on China-Africa Cooperation, FOCAC) як платформу для обговорення широкого спектру тем і проблем китайсько-африканської співпраці, в тому числі у фінансовій сфері. Згідно зі статутом FOCAC, міністри та глави держав 53-х країн-членів збираються зі своїми китайськими колегами що три роки, по черзі в Китаї та Африці. Плани дій FOCAC охоплюють співробітництво у сфері торгівлі, інвестицій, будівництва інфраструктури, розвитку людських ресурсів, продовольчої безпеки, високотехнологічних галузей, миру та безпеки. Останній Форум китайсько-африканського співробітництва відбувся на початку вересня 2018 року. У ньому брали участь глави держав і урядів практично всіх країн Африки, генеральний секретар ООН, а також керівники 27-ми міжнародних і регіональних африканських організацій. В рамках форуму його учасники зокрема обговорили деталі реалізації спільного проекту «Поясу і шляху» під назвою «Вісім великих ініціатив».

Форум китайсько-африканського співробітництва у вересні 2018 року в Пекіні
Форум китайсько-африканського співробітництва у вересні 2018 року

У своєму виступі на відкритті форуму китайський лідер Сі Цзіньпін пообіцяв виділити на розвиток Африки 60 млрд дол. США протягом трьох років, відмовившись при цьому стягувати з ряду найбідніших країн континенту борги за міжурядовими безпроцентними кредитами. Зазначену фінансову допомогу Сі Цзіньпін обіцяв надати африканським лідерам ще на попередньому саміті китайсько-африканського співробітництва у 2015 році. За даними The Wall Street Journal, згадані 60 млрд дол. США передбачається інвестувати в економіку країн Африки наступним чином: 35 млрд — на гранти, позики і кредитні лінії; 10 млрд підуть на створення китайсько-африканського фонду кредитування проектів розвитку; 5 млрд буде виділено для стимулювання імпортної торгівлі Африки. Решту 10 млрд доларів в економіку Африки інвестують китайські компанії.

 

Військово-технічне співробітництво

Важливе місце в китайсько-африканських відносинах відводиться питанням безпеки та військово-технічного співробітництва (ВТС). За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), найбільшим постачальником озброєння і військової техніки в африканському регіоні в період з 2012 по 2016 рік була Росія, на частку якої припадало 35 % поставок озброєнь і військової техніки (ОВТ), на другому місці знаходився Китай — 17 %, на третьому місці США — 9,6 %. Втім, у світових масштабах, за даними SIPRI станом на березень ц. р., експорт ОВТ США на 75 % більший, ніж у Росії.

У зв'язку з тим, що конкуренція між США, РФ і ЄС за ресурси Африки з кожним роком посилюється, значення такого напрямку співробітництва для китайської сторони зростає. Так, тільки з 2016 по 2018 рік Китай надав близько 60 млн дол. США безоплатної допомоги для вдосконалення Африканських збройних сил постійної готовності. У країнах Африки на південь від Сахари, на які припадає 35 % від загальної кількості експорту ОВТ на африканський континент, на частку Китаю припадає 27 % від загального обсягу експорту ОВТ, на частку Росії — 19 %. На третьому місці до недавнього часу перебувала Україна — 18 %. (За даними SIPRI станом на березень ц. р. Україна посідає 12-е місце у списку найбільших експортерів зброї у світі). В цілому поставки ОВТ з Китаю на африканський континент зростають високими темпами. Так, в період 2012–2016 рр. обсяги експорту ОВТ з КНР збільшилися на 122 % у порівнянні з періодом 2007–2011 рр.

Експорт Китаєм основних видів ОВТ до країн Африки, 2010–2017 рр.
Експорт Китаєм основних видів ОВТ до країн Африки, 2010–2017 рр.

У 2017 році КНР створила свою першу іноземну військову базу в Джибуті, невеликій африканській державі (23.2 тис. кв. км), стратегічно вигідно розташованій поблизу Баб-ель-Мандебської протоки, Червоного моря та Суецького каналу. У Пекіні цю базу називають «логістичним комплексом», втім, на думку військових експертів, вона являє собою пункт матеріально-технічного забезпечення (ПМТЗ) ВМС НВАК КНР в порту Обок в затоці Таджура. Згідно з угодою, ВМС НВАК отримали право оренди ділянки землі площею 0,36 кв. км під ПМТЗ терміном на 10 років з можливістю продовження. Вартість оренди цієї ділянки землі становить 20 млн дол. на рік. ПМТЗ в Джибуті необхідний ВМС НВАК для забезпечення проведення антипіратських операцій в Аденській затоці і західній частині Індійського океану, що в поєднанні з новим аеродромом в Джибуті, побудованим на кошти Китаю, дасть змогу китайським ВПС встановити регулярне повітряне сполучення з майбутніми опорними пунктами ВМС НВАК на східному узбережжі Африки — Момбаса (Кенія), Дар-ес-Салам (Танзанія), Дурбан, Порт Елізабет і Кейптаун (ПАР) і порт в Намібії.

До речі, на території Джибуті розташовуються військові бази відразу п'яти країн — США, Франції, Італії, Японії і Китаю. Якщо Китай має поки що лише одну базу в Джибуті, то у США є військові бази в 34-х країнах Африки, у Франції — у восьми і у Великобританії — лише в двох африканських країнах — Кенії і Сьєрра-Леоне. У 2007 році США створили військове командування AFRICOM, яке здатне виконувати будь-які військові завдання в будь-якій африканській країні. Важливим завданням AFRICOM стала підготовка підрозділів збройних сил близько 20-ти африканських держав. За деякими даними, США створили вже більше як 60-ти військових форпостів і пунктів розміщення в Африці.

Іноземні військові бази в Джибуті
Іноземні військові бази в Джибуті

Китай бере активну участь в миротворчих операціях ООН в Африці. Уже кілька років він посідає друге місце за величиною внеску до миротворчого бюджету ООН, більша частина якого переважно призначається для деяких африканських країн. Починаючи з 2013 року в рамках мандату ООН в Африці перебуває в середньому близько 2 тис. китайських миротворців. У вересні 2015 року Китай заявив, що готовий надати для миротворчих операцій ООН 8 тис. військовослужбовців.

 

* * * * * * * * * *

Протягом останніх 20 років Китай збільшив свою економічну присутність у Африці, і ця тенденція збережеться в майбутньому, оскільки це надзвичайно привабливо як для самого Китаю, так і для багатьох африканських країн. Прогнозований критичний брак природних ресурсів для економіки Китаю та необхідність розширення світового попиту на китайські товари роблять Африку стратегічно важливим об'єктом для економічного співробітництва і гарантій економічної безпеки Піднебесної. На наш погляд, економічна і військова присутність Китаю на африканському континенті набула таких великих масштабів, що можливі спроби США «витіснити» його з Африки (до чого закликають радикальні представники американської адміністрації на кшталт Дж. Болтона) однозначно приречені на провал або ж можуть спровокувати збройне протистояння планетарного масштабу з непередбачуваними наслідками, однаково небезпечними не тільки для США і Китаю, але й для всього людства. Тому альтернативи мирній взаємодії США і Китаю у Африці не може бути за визначенням.

Згідно з опитуванням, проведеним консалтинговою компанією McKinsey & Company, більш ніж 100 великих африканських бізнесменів вважають перспективи співпраці з Китаєм більш вигідними і далекосяжними, ніж з іншими країнами, включно зі США, Великою Британією, Францією, Італією, Індією та Росією. За даними опитування незалежної дослідницької компанії Afrobarometer, 63 % респондентів із 36-ти країн Африки вважають, що Китай здійснює позитивний вплив на африканський континент, а економічна модель КНР не поступається американській і навіть перевершує її за деякими основними параметрами, наприклад, за ВВП. Так, за даними ЦРУ США за 2017 рік, ВВП комуністичного Китаю склав 23,2 трлн доларів, а ВВП капіталістичних США — 19,4 трлн доларів, і з кожним роком цей розрив збільшується.

Afrobarometer: 63 % респондентів вважають, що Китай здійснює позитивний вплив на африканський континент
Afrobarometer: 63 % респондентів вважають, що Китай здійснює позитивний вплив на африканський континент

Схоже, що китайське керівництво поки що не має наміру суттєво нарощувати військову присутність у Африці, оскільки, судячи з усього, воно поки не готове відмовитися від давнього принципу своєї зовнішньої політики про «нейтралітет і невтручання у внутрішні справи інших держав». Однак, все тече, все змінюється, і питання захисту своїх інвестицій в політично нестабільних регіонах Африки стає для Китаю щораз актуальнішим. Тому не виключено, що крім військової бази в Джибуті, незабаром в Африці можуть з'явитися й інші китайські військові об'єкти. До того ж, згідно з нещодавно оголошеною військовою реформою, до 2020 року Китай має бути готовим до ведення бойових дій за межами своїх кордонів.

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/afrykanska-polityka-kytayu/