Борисфен Інтел

«Без надії сподіваюсь»

12 січня 2018
<p>«Без надії сподіваюсь»</p>

Як і у минулому році, початок нового 2018 року характеризується розгортанням Москвою чергової інформаційної кампанії з демонстрації «готовності» США та ЄС змінити свою політику у відношенні Росії і України, що нібито вже підтверджується і практичними кроками з їх боку. За звичною російською практикою, до проведення такої кампанії масово залучаються як власно російські ЗМІ, так і підкуплені Кремлем мас-медіа, політики та «експерти» західних країн і України. При цьому, як і раніше, для «доказів» згаданих стверджень широко використовуються методи спеціального інформаційного впливу, які включають тенденційний підбір та тлумачення фактів, а також викривлення та пряму фальсифікацію даних.

 

Звернемо увагу на характер висвітлення російськими ЗМІ поточних та планових контактів між представниками воєнно-політичного керівництва США та Росії. Незважаючи на досить ординарний характер таких подій, вони розцінюються засобами масової інформації РФ як «масштабна активізація взаємодії між США та Росією». Подібні ж оцінки надає і низка американських та українських мас-медіа, що створює враження достовірності російських стверджень.

Зокрема, прикладом подібного підходу є коментарі телефонної розмови між головою Об'єднаного комітету начальників штабів Збройних сил США Д. Данфордом та начальником Генерального штабу ЗС РФ В. Герасимовим 10 січня ц. р. Подібні ж оцінки надаються і у відношенні планів проведення першої за останні чотири роки зустрічі між Верховним головнокомандувачем ОЗС НАТО в Європі К. Скапаротті та начальником російського Генштабу, а також чергових переговорів спеціального представника Держдапартаменту США з питань України К. Волкера та помічника президента РФ В. Суркова, які можуть відбутись в січні–лютому ц. р.

Аналогічним чином розцінюється і стаття Верховного представника ЄС з закордонних справ і політики безпеки Ф. Могеріні «Дванадцять речей, які ми беремо з собою в 2018-й», яка визначає зовнішньополітичні пріоритети Європейського Союзу, однак не містить прямої згадки про збройну агресію Росії проти України. З цього робиться висновок про «зростання євроскептичних та проросійських настроїв в ЄС», що нібито значно ускладнить можливість продовження Європою політики підтримки України та тиску на Росію. А на підтвердження такого висновку наводяться заяви різного роду європейських політиків, зокрема нової очільниці зовнішньополітичного відомства Австрії К. Кнайссль (від ультраправої Партії свободи) щодо «низької ефективності санкцій ЄС проти Росії» та міністра закордонних справ ФРН З. Габріеля щодо «можливості поступового зняття санкційних обмежень з РФ».

Водночас російські ЗМІ захоплено «смакують» проблеми у відносинах між Україною та ЄС, що подаються як «провал» українських сподівань на інтеграцію в Європу. Насамперед в цьому плані робиться акцент на вимогах Європейської комісії щодо продовження дії угоди про спрощення візового режиму ЄС з Україною, які стосуються посилення боротьби з корупцією та прискорення реформ в нашій державі.

Дійсно, на перший погляд все це створює досить сумну картину для України та виглядає як «перемога» Росії. Однак, це тільки на перший погляд. Брудну російську пропаганду як завжди спростовують реальні факти.

По-перше, ні США, ні ЄС, ні провідні європейські країни, ніколи не відмовлялися від діалогу з Росією як і з іншими проблемними країнами, в т. ч. Іраном, Північною Кореєю та Сирією. Інша справа у суті такого діалогу. З ким би і на якому рівні не вівся б такий діалог, Росії завжди буде висуватися одна єдина вимога, а саме — виконання Мінських домовленостей та повернення Криму Україні. Зокрема, на початку січня ц. р. твердість позицій Вашингтону з даного питання була ще раз підтверджена Державним секретарем США Р. Тіллерсоном. За його словами, виконання Росією таких вимог є головною передумовою нормалізації американсько-російських відносин. Свідченням непохитності намірів США щодо підтримки України стало також і принципове рішення стосовно надання летальної зброї для потреб української армії.

По-друге, керівництво Європейського Союзу зовсім не вилучило Україну з пріоритетних сфер своєї уваги на 2018 рік і тим більше не збирається скасовувати санкції проти Російської Федерації чи відмовлятися від політики стримування Москви. Так, у згаданій статті Ф. Могеріні одним із пріоритетів Брюсселю визначено продовження співробітництва з Україною та іншими східними партнерами ЄС в інтересах їх зближення з Європою. Крім того, робиться особливий наголос на започаткуванні країнами-членами ЄС Програми постійного структурного співробітництва у сфері оборони (PESCO), що саме і стало відповіддю на посилення загроз з боку Росії. Відмічаються також плани ЄС тісно співпрацювати з НАТО у безпековій сфері. Тим самим фактично підтверджується і підтримка Євросоюзом пріоритетів НАТО щодо підвищення обороноздатності Європи на східному напрямку.

На цьому фоні показовим свідченням незмінності європейської політики у відношенні Росії стало рішення саміту ЄС на вищому рівні в грудні 2017 року щодо продовження санкцій проти Російської Федерації за посягання нею на суверенітет та територіальну цілісність України. Тверді наміри щодо продовження такої політики були висловлені також Болгарією, яка з 1 січня ц. р. головує в ЄС. До речі, міністр закордонних справ Австрії К. Кнайссль, яка начебто займає проросійські позиції, першою поздоровила Україну з новим 2018 роком та висловила підтримку нашій державі.

По-третє, керівництво Європейського Союзу дійсно критикує Україну за недоліки у виконанні нею своїх зобов’язань перед ЄС. Разом з тим, це є нормальною практикою, що застосовується Брюсселем як у відношенні членів організації, так і її партнерів. Зокрема, критиці та навіть санкціям систематично піддаються Греція, Румунія, Болгарія, Угорщина, Польща та інші країни ЄС, однак це зовсім не означає припинення їх європейської інтеграції.

Зрозуміло, що наведені факти не є приводом для самозаспокоєння України. Навпаки, це потребує від неї активізації зусиль зі зміцнення держави, вирішення соціально-економічних проблем та продовження процесу руху до Європи. В свою чергу, вигадки Росії стосовно можливості покращення її відносин із Заходом також не є приводом для святкування нею «перемоги» над Україною. Тим більше, що на відміну від початку минулого року (після обрання Д. Трампа президентом США), на сьогоднішній день Росія може сподіватись хіба що на маргиналів у Європі (що ще раз показує всю глибину падіння режиму В. Путіна).

Цікаво, чи розуміють це у Москві? Мабуть «розумні розуміють», а інші намагаються тішити себе сподіваннями на краще, що має особливо важливе значення для керівництва Росії в умовах наближення президентських виборів в країні. Саме на підтримку таких сподівань і спрямована інформаційна кампанія Кремля, яка набуватиме подальшої активізації з наближенням терміну голосування. Водночас вона має на меті і підрив морального духу українського суспільства в плані зниження його здатності до протистояння Російській Федерації.

 

www.reliablecounter.com

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/blog01_14/