Останнім часом відбулись якісні негативні зміни у всій системі міжнародних відносин, що поставили світ перед реальною загрозою глобальних та регіональних війн, у т. ч. із застосуванням ядерної зброї. Констатація даного факту стала головною ідеєю 54-ї конференції у Мюнхені 16–18 лютого ц. р. як найбільш авторитетного форуму з питань світової безпеки.
Згідно зі спільним баченням учасників заходу, насамперед це стало наслідком: загострення відносин між США і КНДР через створення Пхеньяном ядерної зброї та засобів її доставки; посилення протистояння між Заходом та Росією фактично до рівня нової «холодної» війни; підвищення конфліктного потенціалу Близького Сходу, який вже переріс суто регіональні масштаби та набуває світового значення. Водночас відзначалося зростання загроз міжнародного тероризму та перетворення кібернетичного простору на нову арену глобальних війн.
На погляд міжнародних експертів, такі загрози критичні за характером та вимагають, щоб світова спільнота зосередила зусилля на запобіганні їх можливої реалізації. Разом з тим, було визнано, що фактично неможливо вирішити дану проблему через існуючі у світі механізми колективної безпеки. Причиною цього називаються принципові суперечності між провідними учасниками політичної гри як на світовій арені, так і у конфліктних регіонах. Більш того, відзначається посилення розбіжностей також між традиційними партнерами та союзниками, зокрема США і Європою.
Свідченням такої ситуації стала жорстка дискусія сторін на Мюнхенській конференції, яка супроводжувалася взаємними звинуваченнями та погрозами, в т. ч. щодо можливості санкційних та силових дій стосовно одна одної. Виходячи з цього, були надані досить песимістичні оцінки подальшого розвитку обстановки у світі, яка ставатиме все більш конфліктною за змістом.
У наведеному контексті окрему увагу учасники форуму приділили українському питанню як одному з основних чинників впливу на відносини між Заходом і Росією. Так, західні країни та міжнародні організації підтвердили своє негативне сприйняття політики Москви як головного джерела загроз стабільності у світі. З огляду на це були оприлюднені наміри продовжувати тиск на неї з метою «примусити Росію заплатити більшу ціну, ніж ту вигоду, яку вона сподівається отримати». В рамках таких планів зроблений наголос на «притягненні російських олігархів до відповідальності за дії режиму В. Путіна».
Все це ще раз довело безпідставність сподівань Кремля на можливість досягнення компромісу із Заходом, що викликає все більш нервову реакцію російської сторони. Так, з одного боку під час конференції російські політики намагалися запевнити США, НАТО та ЄС у необхідності відновити співробітництво з Росією, а з іншого — перейшли до демонстрації загроз «можливості подальшого поширення конфліктів в Європі».
Крім того, конференція у Мюнхені стала місцем «звірки годинників» щодо перспектив розміщення миротворчої місії на Донбасі. Позицію України з даного питання підтримала більшість учасників форуму, за винятком Росії, що не дозволило ухвалити жодних конкретних рішень.
Незважаючи на це, в цілому Мюнхенська конференція з безпеки підтвердила тенденцію переходу світової спільноти від гучних та показових заяв стосовно проблем довкола України до планомірних дій з їх реального вирішення. Такі зміни не тільки не означають зниження уваги світової спільноти до України, як це стверджує Росія та її українські сателіти, а навпаки — підвищують її, переводячи у площину практичних дій.
Загалом у конференції брали участь близько 500 політичних діячів світового рівня, у т. ч. Генеральний секретар ООН А. Гутерреш, Генеральний секретар НАТО Є. Столтенберг, президент Європейської комісії Ж.-К. Юнкер, прем’єр-міністр Великобританії Т. Мей, президент України П. Порошенко, канцлер Австрії С. Курц, прем’єр-міністр Ізраїлю Б. Нетаньяху, голова Комітету з іноземних справ Всекитайських зборів народних представників Фу Ін, а також міністри закордонних справ і оборони та представники США, Росії, ФРН, Франції і інших країн.
З огляду на посилення розбіжностей у поглядах між США та Європою щодо питань трансатлантичної безпеки, цього разу американське представництво на форумі було знижено до рівня колишнього віце-президента Дж. Байдена та представників американського конгресу. Крім того, на відміну від попередніх років, у заході не брала участь Федеральний канцлер Німеччини А. Меркель, яка переймалася питаннями формування уряду ФРН. Незважаючи на це, конференція мала авторитетний характер та важливе значення з точки зору визначення проблем глобальної безпеки у світі.
Центральною подією форуму став виступ голови Мюнхенської конференції В. Ішингера, який озвучив основні тези своєї доповіді під назвою «До прірви і назад» (її оприлюднили напередодні конференції). В цілому у документі надається досить адекватна оцінка розвитку обстановки у світі, як продовження тенденцій, що були визначені у Мюнхені в минулому році. Разом з тим, деякі положення доповіді, зокрема щодо США, мали дещо упереджений характер, що відображає ставлення Європи до цього питання.
Так, у доповіді та виступі В. Ішингера робився наголос на руйнації міжнародного порядку, що підвищує загрозу виникнення війн та збройних конфліктів. Насамперед серед них називалася можливість виникнення ядерної війни між США та КНДР, ймовірність ненавмисного зіткнення НАТО та Росії в Європі, а також небезпека розширення масштабів збройного протистояння на Близькому Сході.
Виходячи з цього, В. Ішингер піддав критиці позицію США з питань міжнародної безпеки. За його твердженням, США усунулися від виконання ролі глобального лідера, що саме і призвело до підриву глобальної стабільності у світі. У наведеному контексті було акцентовано увагу на зниженні інтересу США до розбудови регіональних та регіональних інституцій, які саме і встановлюють правила міжнародних відносин.
З огляду на зазначене, у доповіді В. Ішингера підкреслюється необхідність об’єднати зусилля країн ЄС для самостійного захисту європейської безпеки. Серед основних шляхів вирішення даного питання відзначаються: створення європейських збройних сил, консолідація європейської оборонної промисловості та збільшення видатків на оборону.
Крім того, згадується низка інших проблем міжнародного характеру, що підвищують ризики виникнення конфліктів та потребують окремої уваги, в т. ч. розповсюдження ракетних і ядерних технологій, глобальні кліматичні зміни та збільшення потоків масової міграції.
Більш відвертим В. Ішингер був у своєму інтерв’ю для ЗМІ напередодні Мюнхенської конференції. Так, він прямо назвав збройну агресію Росії проти України однією з найбільших загроз міжнародній безпеці, а також відзначив небезпеку невизначеності моделі поведінки Заходу стосовно режиму В. Путіна.
Доповідь В. Ішингера задала тон виступам інших учасників конференції, які розкрили та доповнили її положення.
Так, Генеральний секретар ООН А. Гутерріш зосередив увагу на реальності загрози виникнення ядерного конфлікту в АТР у зв’язку з діями Північної Кореї зі створення ракетно-ядерної зброї. При цьому, з огляду на відмову Пхеньяну від припинення таких дій, він виступив за необхідність безумовного виконання всіма країнами санкцій ООН у відношенні КНДР. У той же час А. Гутерріш надав перевагу мирному вирішенню ситуації довкола Північної Кореї та підкреслив можливі катастрофічні наслідки від застосування проти неї військової сили.
Крім того, Генеральний секретар ООН відзначив, що зберігаються значні проблеми на Близькому Сході, який має вигляд справжнього «гордієвого вузла». Основними з таких проблем були названі «лінії розлому» між ізраїльтянами та палестинцями, а також сунітами і шиїтами. За словами А. Гутерріша, все це перетворює Близький Схід на ще одне джерело напруженості та витоків конфліктів у світі.
На цьому фоні принципово іншим був за характером виступ колишнього віце-президента США Дж. Байдена, який прямо звинуватив Росію у порушенні всієї системи глобальної стабільності у світі та спробах підриву західної демократії. В цьому зв’язку причиною переходу Москви до проведення агресивної зовнішньої політики він назвав «спроби режиму В. Путіна відвернути увагу російського населення від внутрішніх проблем країни та тим самим зберегти свою владу».
З огляду на небезпечний та загрозливий характер дій Москви, Дж. Байден закликав західні країни «не сидіти склавши руки», а зосередити зусилля на зміцненні світового ліберального порядку, що саме і стане запорукою безпеки у світі. Як відзначив Дж. Байден, Захід має примусити Росію заплатити за її дії, в т. ч. у рамках цільових санкцій проти оточення В. Путіна. Разом з тим, американський політик не відкинув можливості співробітництва з Росією в інтересах спільного вирішення проблем міжнародної безпеки.
Підвищення рівня ядерних загроз констатував також Генеральний секретар НАТО Є. Столтенберг. Насамперед серед них він назвав створення ядерної зброї Північною Кореєю, нарощування Китаєм свого ядерного арсеналу, а також порушення Росією Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (РСМД; був укладений США та СРСР у 1987 році). Зважаючи на це, Генсек НАТО підтримав необхідність посилити тиск на КНДР та закликав Росію до відкритості у виконанні РСМД.
Наведені обставини обумовили також і позицію Є. Столтенберга стосовно ядерного потенціалу НАТО. За його словами, Північноатлантичний союз виступає за ядерне роззброєння у світі, але залишатиметься ядерним Альянсом через Росію, Китай та КНДР.
Крім того, Є. Столтенберг визнав факт загострення відносин між НАТО та Росією фактично до рівня «холодної» війни. Виходячи з цього, одним із основних завдань Альянсу він назвав стримування Росії та протидію її втручанням у політичні процеси в країнах НАТО і ЄС. Водночас Є. Столтенберг виступив за збереження за НАТО основних функцій із захисту Європи. За його оцінкою, зусилля ЄС у сфері оборони зміцнюють європейську опору всередині НАТО та роблять внесок у розподіл витрат на гарантування безпеки регіону. Разом з тим, Європа не має достатніх можливостей для самостійного гарантування своєї безпеки. Тим більше, що після виходу Великобританії зі складу ЄС 80 % видатків на колективну оборону покривається країнами НАТО, які не є членами Європейського Союзу.
Торкаючись українського питання, Є. Столтенберг підтримав позицію України щодо необхідності розгортання миротворчої місії ООН у всій зоні конфлікту на Донбасі, в т. ч. на українсько-російському кордоні.
Представники провідних країн-членів НАТО погодились з оцінкою Є. Столтенберга щодо загроз європейській безпеці. В той же час були висловлені різні погляди на роль Альянсу і ЄС у гарантуванні безпеки Європи. Так міністр оборони ФРН У.фон дер Ляєн та глава оборонного відомства Франції Ф. Парлі виступили за реформування та посилення власної оборонної політики Європейського Союзу. При цьому необхідність таких дій була обґрунтована переходом Росії до ведення агресивної зовнішньої політики, включно зі здійсненням нападу на Україну, що поклало початок подіям, які змінили світ. Водночас міністри оборони ФРН та Франції визнали, що Росія не виконує Мінські домовленості, а також виступили за продовження санкцій проти неї.
Як і інші міжнародні заходи, конференцію у Мюнхені Росія намагалась використати для виправдання своєї політики, спроб налагодити відносини із Заходом, а також для дискредитації України та перекладання на неї відповідальності за збройний конфлікт на Донбасі.
Так, під час свого виступу на форумі міністр закордонних справ РФ С. Лавров зробив акцент на «неспроможності» ЄС знайти «золоту середину» у відносинах з Росією. В зв’язку із зазначеним він звинуватив керівництво ЄС у тому, що воно принижує Росію, примушує її прийняти західні стандарти, а також відмовилось від співробітництва з нею.
Водночас, всупереч очевидним фактам, С. Лавров зробив чергову спробу довести «ірраціональність міфу» про російську загрозу західному світу. При цьому глава зовнішньополітичного відомства РФ намагався переконати учасників конференції у «посиленні розуміння європейськими країнами аномальності ситуації, що склалася у відносинах ЄС з Росією».
Крім того, С. Лавров знову звинуватив керівництво України у «проведенні антиросійської політики», «послідовному саботуванні Мінських домовленостей», «сприянні поширенню нацизму та націоналізму», а також «утисках прав національних меншин» шляхом «українізації всіх форм внутрішнього життя» та «заборони ЗМІ, які поширюють російські погляди». Виходячи з подібних тверджень, він порівняв Україну з гітлерівською Німеччиною та закликав Захід припинити підтримку української влади.
За ствердженням міністра закордонних справ Росії, «ставка ЄС на інструменти тиску не тільки не сприяє посиленню безпеки в Європі, але і призводить до підвищення конфліктного потенціалу в регіоні та виникнення нових осередків конфліктів».
Згідно з оцінками політичних оглядачів (у т. ч. російських), виступ С. Лаврова був відверто нервовим за характером, що стало наслідком розуміння Кремлем складності положення Росії, в якому вона опинилася внаслідок протистояння зі США та Європою. За таких умов Москва фактично переходить до прямих погроз Західному світу, оскільки не має можливості по-іншому вплинути на нього.
Значна увага учасників конференції була присвячена обговоренню ситуації на Близькому Сході. При цьому спостерігалося посилення розбіжностей з даного питання як між провідними державами світу, так і країнами регіону.
Зокрема, представники США по суті виступили проти ядерних домовленостей з Іраном, якими передбачається зняття з нього санкцій ООН в обмін на припинення ракетно-ядерної програми. Своєю чергою, це викликало негативну реакцію як самого Ірану, так і Росії та низки інших країн. Крім того, США та Росія виклали різні погляди на шляхи врегулювання ситуації довкола Сирії.
Ще більш гостра дискусія виникла на рівні країн Близького Сходу. У виступах прем’єр-міністра Ізраїлю Б. Нетаньяху, міністра закордонних справ Ірану М. Д.Заріфа та міністра закордонних справ Саудівської Аравії А. аль-Джубейра домінували взаємні звинувачення, в т. ч. із погрозами застосувати військову силу.
Конференція у Мюнхені дала Україні змогу ще раз довести світовій спільноті свою позицію у протистоянні з Росією. При цьому була викрита дійсна суть «гібридної» війни Москви проти нашої держави, яка вже переросла на «гібридну» війну проти всього цивілізованого світу.
В рамках обговорення ситуації довкола України, в т. ч. під час виступів учасників конференції та дво- і багатосторонніх зустрічей, головними темами стали питання надання допомоги нашій державі та перспективи розгортання миротворчої місії ООН на Донбасі.
Так, президент Європейської комісії Ж.-К. Юнкер висловив готовність ЄС посилити всебічну підтримку Україні на шляху проведення системних реформ та імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
Своєю чергою, колишній генеральний секретар НАТО А. Расмуссен висунув план вирішення згаданого питання, який передбачає направлення до України до 24 тис. миротворців та поліцейських з функціями контролю всієї зони конфлікту, включно з українсько-російським кордоном. Згідно з планом, до складу місії мають увійти країни, що не є членами НАТО та мають досвід миротворчої діяльності. Участь у місії Росії, як фактичного учасника конфлікту, виключається. Крім того пропонується створити тимчасову адміністрацію ООН для вирішення питань проведення виборів.
Ініціативу А. Расмуссена підтримала більшість учасників конференції. Зокрема, Швеція надала згоду очолити місію та взяти участь у її роботі. Готовність направити свої миротворчі контингенти до зони конфлікту на Донбасі виказали також Фінляндія, Чехія, Білорусь та низка інших країн.
На відміну від цього Росія знову продемонструвала подвійність своїх позицій стосовно принципів миротворчої діяльності на Донбасі. Так, С. Лавров та інші російські представники допустили можливість направлення миротворців на Донбас та видали це за особисту ініціативу В. Путіна. Разом з тим, вони підтвердили вимоги Москви щодо необхідності узгодження даного питання з «ДНР» і «ЛНР», обмеження функцій місії охороною спостерігачів ОБСЄ, а також її поетапного розгортання, виходячи з політичних кроків України щодо врегулювання конфлікту.
Для обґрунтування такого підходу були зроблені посилання на положення Мінських домовленостей, які нібито не допускають розгортання на Донбасі повноцінної миротворчої місії. В цілому така позиція засвідчила збереження намірів Москви утримати контроль над окупованими територіями України, нав’язати нашій державі російське бачення Мінських домовленостей та водночас запевнити світ у «миролюбній» політиці Кремля.
Фактично така позиція Москви не дозволила досягти згоди щодо розгортання місії ООН на Донбасі. Водночас було зірвано і проведення зустрічі у «нормандському» форматі. Тим самим зберігається підґрунтя як для продовження збройного конфлікту на Сході України, так і подальшого посилення протистояння між Росією та Заходом з українського питання.
