Борисфен Інтел

«Пікнік на узбіччі»

10 квітня 2018
<p>«Пікнік на узбіччі»</p>

«Самотність полукровки», як майбутнє Росії при режимі В. Путіна

2 серпня 2017 року президент США Д. Трамп підписав закон «Про протидію противникам Америки через санкції», який передбачає введення нових санкційних обмежень у відношенні Росії, Північної Кореї та Ірану. Згідно із законом, наприкінці січня 2018 року Міністерство фінансів США представило американському Конгресу т. зв. «Кремлівську доповідь», а саме — список високопосадових російських чиновників та підприємців, наближених до президента РФ В. Путіна, а також осіб із їх оточення. Тим самим була створена пряма загроза економічним інтересам вищого ешелону олігархічних кіл Росії, які напряму зав’язані на її верховного лідера, а отже і на його політику.

Новий закон США та заходи з його практичної реалізації викликали досить неоднозначну реакцію у Російській Федерації. Так, на офіційному рівні дії США з посилення тиску на Росію були традиційно засуджені Кремлем, як такі, що мають «брутальний» та «неадекватний» характер і є «порушенням міжнародного права». При цьому, як завжди стверджувалося про неспроможність західних санкцій завдати реальної шкоди російській економіці, відсутність в Росії олігархів, а тим більше, пов’язаних із В. Путіним, та, навіть — суто формальний підхід США, які ніби то включили до «Кремлівської доповіді» весь перелік фігурантів списку «Форбс», що охоплює найбагатших людей світу.

Більш адекватні позиції зайняли самі фігуранти цього списку, які відразу ж зрозуміли реальну небезпеку їх бізнесу. З огляду на це, вже на початку поточного року до США потягнулися їх таємні представники для проведення переговорів із російським лобі у Конгресі та Державному департаменті США з питань можливості уникнення санкцій. А після цілком очікуваного провалу таких переговорів, в лютому–березні ц. р. до США відправилися вже і самі російські олігархи, що зітнулися з суттєвими проблемами їх репутаційних збитків у американській та світовій діловій спільноті.

Незважаючи на це, США так і не пішли на поступки, що ще раз підтвердило непохитність позицій країни у проведенні жорсткої політики стримування неоімперських амбіцій Росії. Так, на фоні гучних заяв Д. Трампа щодо готовності зустрітися з В. Путіним у Білому домі, на початку квітня ц. р. США видворили з країни 60 російських дипломатів у зв’язку зі справою С. Скрипаля, а також ввели додаткові санкції проти російських олігархів.

Наслідком таких дій США став обвал фондового ринку Росії 9 квітня ц. р. (у т. ч. Мосбіржи — на 9 % та РТС — на 12 %) в результаті чого 50 найбагатших російських можновладців у сукупності втратили понад 11,7 млрд дол. США.

З них найбільше постраждали саме найближчі друзі та соратники В. Путіна, які становлять опору його влади та контролюють основну частину російської економіки. Зокрема, О. Дерипаска (власник компаній «Русал» та En+) втратив 1,6 млрд дол. США — чверть його статку, С. Керімов — 1,5 млрд дол. США, В. Потанін (власник «Норильского никеля») —1,3 млрд дол. США, В. Алекперов — 1,2 млрд дол. США, В. Вексельберг — 980 млн дол. США. Суттєві втрати понесли також Л. Міхельсон — 665 млн дол. США, Г. Тимченко — 631 млн дол. США, В. Лісін — 617 млн дол. США, О. Мордашов — 580 млн дол. США та Р. Абрамович — 558 млн дол. США.

Крім того, акції російського Сбербанка здешевіли на 13,04 %, «Роснефти» — на 11,04 %, НОВАТЭКа — на 11,4 %, металургійної компанії «Мечел» — на 31,99 %.

Все це стало «холодним душем» для російської влади та змусило її тверезо подивитися на ситуацію. В цьому плані справжнім «криком душі» стала стаття помічника президента РФ В. Суркова (один із основних російських «яструбів») «Самотність полукровки» у журналі «Росія в глобальній політиці», яку можна вважати підсумком та політичним заповітом режиму В. Путіна. Головною суттю статті є констатація факту провалу всієї політики Росії за всю її історію — від спроб продовження Московією політики монголо-татарської Золотої орди (як її фактичної наступниці), до прозахідного курсу країни, який намагалися проводити Лжедмитрій, Петро І та їх послідовники аж до В. Путіна на початку його президентської кар’єри.

Виходячи з цього робиться висновок щодо необхідності вибору Росією іншого, «третього шляху» розвитку на принципах «третього типу цивілізації», «третього світу» та «третього Риму». В той же час, вперше на рівні державного керівництва РФ прямо визнається неспроможність Росії проводити такий курс через втрату нею як свого економічного потенціалу, так і партнерів та союзників. Як пише В. Сурков, «російська культурна та геополітична належність нагадує блукаючу ідентичність людини, яка народилася у змішаному шлюбі. Така людина є родичем для всіх, однак нікому не є рідною. Свій серед чужих, чужий серед своїх».

Ось так і закінчилися плани побудови «Руського світу», які призвели лише до зіткнення Росії з усім цивілізованим світом. Виходячи з цього, як правильно завершує В. Сурков свій аналіз ситуації довкола Росії, єдиною її надією залишається військова сила. Безальтернативність такої парадигми була визнана ще російським імператором Олександром Третім у ХІХ столітті, продемонстрована комуністичними вождями СРСР у ХХ столітті та підтверджена лідером нової Росії В. Путіним у ХХІ столітті.

Звичайно, В. Путін частково компенсує російським олігархам їх втрати внаслідок нових санкцій США. Резерви в нього ще є, хоча і вони також наближаються до кінця. Після остаточної витрати Росією коштів з Резервного фонду, останнє, що залишається у неї — це Фонд національного добробуту, який планується витратити протягом найближчих двох років. Наслідком цього стане втрата Росією її ВВП (валового внутрішнього продукту) через відсутність можливості подальшого утримання російської економіки на фінансовому допінгу. До речі, не вічний і інший ВВП Росії, а саме — Володимир Володимирович Путін, який на сьогодні залишається єдиною гарантією не тільки фінансових статків російської правлячої верхівки, але і її фізичного виживання.

А більше нічого і нема, лише «століття ізоляції Росії», як це було визнано В. Сурковим. Дійсно, «пікнік на узбіччі» — «альфа-нація», «велика світова держава», а фактично — парія та полукровка, яка прозябає на узбіччі від усього іншого світу у компанії з Іраном та Північною Кореєю. Хоча, перед лицем подібних перспектив вони вже зробили кроки для виходу із «замкнутого кола». Свідченням цього стала згода Тегерану на допуск міжнародних спостерігачів до його ядерних об’єктів, що дозволило Ірану вийти із-під санкцій ООН. У свою чергу, під санкційним тягарем Пхеньян також погодився на діалог щодо його ракетно-ядерної програми. Так чи інакше, але перед таким самим вибором рано чи пізно опиниться і Росія — з ВВП у всіх сенсах цієї абревіатури або без них на уламках «Руського світу».


 

Reliable Counter

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/blog04_10/