Борисфен Інтел

Від президентських виборів в Росії до інавгурації В. Путіна

14 травня 2018
<p>Від президентських виборів в Росії до інавгурації В. Путіна</p>

На фоні травневих свят основною політичною подією, яка відбулась у Росії, став офіційний вступ В. Путіна на посаду глави російської держави в рамках церемонії його інавгурації 7 травня ц. р. Незважаючи на досить незначний проміжок часу з моменту президентських виборів в країні 18 березня ц. р. (відбулися у четверту річницю анексії Росією Криму), розвиток подій у Російській Федерації дозволяє підбити перші підсумки фактичного початку чергового етапу путінської влади.

Згадане питання викликає особливий інтерес після інавгураційної промови В. Путіна, який традиційно зробив наголос на «відродженні Росії» та її здатності «приймати виклики часу». При цьому він підписав новий «травневий указ» щодо національних цілей та стратегічних завдань країни на період до 2024 року. Як і попередній указ В. Путіна аналогічного змісту, що був виданий в травні 2012 року, однак так і не був виконаний, документ має суто популістський характер соціально-економічної спрямованості.

На жаль, значна частина російських громадян так і не змогла збагнути дійсну сутність режиму В. Путіна та всі наслідки його правління для Російської Федерації. Так, за даними соціологічних опитувань, головними досягненнями путінської влади вважаються «повернення Росії статусу великої та поважної держави» (47 % респондентів), стабілізація обстановки на Північному Кавказі (38 %), а також утримання країни від розпаду (27 %).

В той же час, на відміну від минулих років, ніхто вже і не згадує про плани розширення «руського світу», які були основним ідеологічним підґрунтям збройної агресії Росії проти України. До речі, і сам В. Путін також не згадує ні про «руський світ», ні про Україну, ні про «захист російських співвітчизників за кордоном», що ще кілька років тому було пріоритетами його зовнішньої політики.

…на відміну від минулих років, ніхто вже і не згадує про плани розширення «руського світу», які були основним ідеологічним підґрунтям збройної агресії Росії проти України. До речі, і сам В. Путін також не згадує ні про «руський світ», ні про Україну, ні про «захист російських співвітчизників за кордоном», що ще кілька років тому було пріоритетами його зовнішньої політики…

А причина таких змін — в провалі подібної політики, внаслідок якої Росія не тільки не стала дійсно «великою та поважною» державою, але й навпаки глибоко загрузла у внутрішніх та зовнішніх проблемах. На сьогоднішній день всі вони виходять на якісно новий рівень, що саме і можна вважати головним підсумком тих п’ятдесяти діб, що минули від переобрання В. Путіна президентом РФ до його інавгурації. Що ж показали ці сім тижнів?

 

По-перше — провал спроб Москви впливати на політику Заходу ядерним шантажем. Про що свідчить реакція США та НАТО на послання В. Путіна Федеральним зборам РФ 1 березня ц. р. з відкритими погрозами щодо готовності Росії застосувати ядерну зброю проти її противників. Всупереч подібним погрозам, що були підкріплені масштабними навчаннями всіх компонентів російської ядерної тріади, США не лише не змінили свого ставлення до Росії, а й посилили на неї тиск. Так, згідно з Законом «Про протидію противникам Америка через санкції», на початку квітня ц. р. США ввели в дію новий пакет персональних санкцій проти друзів та соратників В. Путіна, які становлять опору його влади та контролюють основну частину російської економки. В результаті цього, а також обвалу фондового ринку РФ, 50 найбагатших російських можновладців у сукупності втратили понад 11,7 млрд дол. США. А рівно через місяць — 9 травня ц. р. нові санкції були введені США і проти низки російських оборонних структур, причетних до порушення режиму нерозповсюдження зброї масового ураження.

В наслідок санкцій 50 найбагатших російських можновладців за один день втратили понад 11,7 млрд дол. США
В наслідок санкцій 50 найбагатших російських можновладців за один день втратили понад 11,7 млрд дол. США

Більш того, відвертою відповіддю Вашингтону на ядерний шантаж з боку Москви стали ракетно-бомбові удари, яких завдали США та їх союзники по хімічних об’єктах Б. Асада в Сирії 14 квітня ц. р. Тим самим США кинули прямий виклик Кремлю та підтвердили свою роль як провідного центру сили у світі, здатного відстоювати власні інтереси без огляду на Росію з її ядерними амбіціями. Натомість, незважаючи на володіння ядерною зброєю, Росія показала повну безпідставність своїх претензій на роль «великої світової держави», спроможної на рівних протистояти США.

 

По-друге — закріплення Росії в категорії «країн-паріїв» та подальше посилення її міжнародної ізоляції. Черговим проявом такої тенденції стало скоординоване рішення близько 30 країн світу про вислання російських «дипломатів», а фактично — шпигунів, у відповідь на отруєння російськими спецслужбами колишнього офіцера ГРУ ГШ ЗС РФ С. Скрипаля у британському місті Солсбері. Загалом протягом березня ц. р. було вислано понад 150 російських дипломатичних представників, зачинено консульство РФ у американському місті Сіетл, що стало подією, безпрецедентною за характером, та засвідчило серйозність сприйняття світом глобальних дій Москви з підриву міжнародної безпеки та порушення суверенітету інших країн. При цьому США, НАТО і провідні країни ЄС фактично визнали Росію своїм основним противником.

Близько 30 країн прийняли скоординоване рішення про вислання російських «дипломатів» у відповідь на отруєння в Солсбері
Близько 30 країн прийняли скоординоване рішення про вислання російських «дипломатів» у відповідь на отруєння в Солсбері

Своєю чергою, 24 квітня ц. р. Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЕ) у резолюції «Про надзвичайний стан…», яка присвячена випадкам призупинення окремих статей Європейської конвенції з прав людини (на сьогодні таку можливість задіяли три країни — Україна після нападу з боку Росії, Франція після терористичних атак та Туреччина після спроби перевороту), визнала «фактичне управління Росією» непідконтрольними Києву територіями Донецької та Луганської областей. Тим самим ПАРЕ по суті визнала факт їх окупації Москвою та поклала на неї відповідальність за ситуацію у т. зв. «ДНР» та «ЛНР».

 

По-третє — збереження та подальше поглиблення системної кризи у російській економіці та інших сферах життєдіяльності країни. За оцінкою «Росстата», оприлюдненою на початку травня ц. р., незважаючи на суттєве зростання світових цін на нафту, приріст ВВП Росії склав не більше 0,4 % (тобто, знаходиться в межах статистичної похибки). Однак навіть такий показник було досягнуто виключно за рахунок стимулювання росту внутрішньої торгівлі шляхом збільшення обсягів кредитування населення та підприємців. На сьогоднішній день загальні обсяги наданих кредитів вже сягають 11 трлн рублів без жодних гарантій їх повернення внаслідок падіння реальних доходів як простих громадян, так і підприємців. Ясна річ, це створює проблеми з поверненням Росією зовнішніх запозичень (взятих під державні гарантії), які саме і використовуються для надання внутрішніх кредитів. За прогнозом Інституту економічної політики ім. Гайдара, вже через 1,5–2 роки зазначена ситуація стане катастрофічною.

Приріст ВВП в Росії Збільшення обсягів кредитування в Росії
Приріст ВВП та збільшення обсягів кредитування в Росії

Про системну кризу в Росії може також свідчити і очевидне збільшення кількості різного роду надзвичайних випадків, у т. ч. із критично негативними наслідками. Зокрема, найбільш резонансними з них стали пожежа у торговельному центрі «Зимова вишня» в місті Кемерово 26 березня ц. р. (загинуло понад 60 осіб, в основному — діти) та «сміттєва» криза у Підмосков’ї, що спричинила конфлікт між місцевою владою і Кремлем.

 

На цьому фоні останнім часом країни НАТО та ЄС зробили низку показових кроків з підтримки України, яка практично є головним форпостом Заходу у стримуванні неоімперської політики Росії. Насамперед це стосується фактичного визнання права України на членство в НАТО та ЄС, що раніше було основною проблемою у її відносинах з західними партнерами.

Так, 18–19 квітня ц. р. в Україні вперше було проведено виїзне засідання Військового комітету НАТО на рівні військових представників, де розглядалися та уточнювалися стратегічні напрями співробітництва між Україною та НАТО, а також практичні питання зі зміцнення української армії. За звичною практикою, виїзні засідання НАТО проводяться в країнах-членах Альянсу або країнах-кандидатах на вступ до організації. Тим самим було зроблено ще один виклик Росії, яка вважає можливість приєднання України до НАТО «червоною лінією» та критичною загрозою своїм інтересам і безпеці.

Водночас, в контексті європейської інтеграції України показовим було чергове засідання Парламентського Комітету Асоціації між Україною та Європейським Союзом 18–19 квітня ц. р. За підсумками заходу було ухвалено резолюцію, в якій вперше визнається право України порушувати питання щодо набуття членства в ЄС (згідно зі 49-ю статтею Договору про Європейський Союз) у випадку, якщо вона досягне відповідних критеріїв.

 

За таких обставин єдиними інструментами Кремля для створення враження значення Росії як «великої світової держави» залишаються лише масова «фейкова» пропаганда та демонстрація військової сили, що і було зроблено в рамках військового параду в Москві 9 травня ц. р. У цьому заході брали участь понад 30 тис. військовослужбовців, 160 одиниць бойової техніки, 75 вертольотів та літаків. В ньому вперше були продемонстровані бойові машини підтримки танків «Термінатор», безпілотні літальні апарати, роботизовані комплекси різного призначення, багатофункціональні винищувачі Су-57, а також т. зв. гіперзвуковий ракетний комплекс «Кинжал», який ніби то не має аналогів у світі.

Втім, навіть за військовою потужністю Росія не може не тільки перегнати США, як це стверджувалося В. Путіним у його посланні Федеральним зборам РФ, але і зрівнятися з ними. Це продемонстрували США, залучивши до операції в Сирії авіаносну ударну групу на чолі з авіаносцем «Гарі Трумен» (діє з 3 травня ц. р.; включає крейсер, чотири есмінці з керованою ракетною зброєю та, як мінімум, два підводних човни; загалом до 60 ударних літаків та 250 крилатих ракет), яка за своїм ударним потенціалом фактично переважає весь Військово-морський флот Росії.

За військовою потужністю Росія не може не тільки перегнати США, але і зрівнятися з ними

І навіть більше, напередодні інавгурації В. Путіна керівництвом США було ухвалене рішення щодо відновлення 2-го флоту американських ВМС із зоною відповідальності в Північній Атлантиці. За часів минулої «холодної» війни саме цей флот був призначений для дій проти СРСР, і зараз виконуватиме аналогічні завдання у протистоянні між США та Російською Федерацією.

 

Незважаючи на те, що В. Путіна підтримує більшість російського населення, наведені тенденції вже досить відчутно позначаються на суспільних настроях. Для підтвердження досить одного показника: майже 90 % громадян Росії виступають за необхідність глибоких змін в країні, що є потужним сигналом російській владі.

 

page counter code

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/blog05_14/