Що робити Україні
Успішна реалізація курсу європейської інтеграції України, як одного з основних пріоритетів нашої держави, потребує адекватного усвідомлення ключових процесів, що відбуваються в ЄС та загалом у Європі. Актуальність такого питання зростає з наближенням саміту Україна-ЄС в липні ц. р., що досить важливо для подальшого поглиблення співробітництва нашої держави з Європейським Союзом.
Такі перспективи безпосередньо йдуть врозріз з інтересами Російської Федерації, яка прагне усілякими способами взяти під контроль Україну, в т. ч. у спосіб створення перешкод у зближенні з ЄС. Для цього Росія вже розпочала чергову інформаційну кампанію з підриву позитивного сприйняття ЄС в українському суспільстві, а також з дискредитації ідей європейського вибору України.
Як і раніше, в ході такої кампанії російські ЗМІ, політики та експерти свідомо замовчують успіхи у життєдіяльності ЄС та взаємовигідні досягнення у розвитку зв’язків України з Європейським Союзом. При цьому нав’язується думка щодо «критичного загострення проблем в ЄС» та навіть про «початок розпаду організації», через що, мовляв, нашій державі немає сенсу об’єднуватися з Європою.
|
|
…Росія вже розпочала чергову інформаційну кампанію з підриву позитивного сприйняття ЄС в українському суспільстві, а також з дискредитації ідей європейського вибору України…
На жаль, подібні думки підтримують і деякі українські та західні мас-медіа, які, працюючи на Росію, женуться за сенсацією, не маючи при цьому належної компетенції для об’єктивної оцінки ситуації в ЄС та характеру стосунків між Україною і Європейським Союзом. Отож погляньмо на ці питання більш уважно.
Так, ситуація в ЄС дійсно досить складна через посилення внутрішніх проблем внаслідок світової економічної кризи 2008–2009 років. Ці проблеми світової економіки об’єктивно погіршили економічний стан країн Європейського Союзу, змусивши його керівництво вдатися до жорстких заходів з метою запобігання неконтрольованого розвитку подій (зокрема, за рахунок обмеження видатків з європейських фондів та скорочення відчислень з національних бюджетів на соціальні потреби).
Своєю чергою, все це обумовило поширення євроскептичних, лівих та націоналістичних настроїв серед населення європейських країн, насамперед Греції, Італії, Іспанії, Угорщини, Словаччини, Румунії та Болгарії — найбільш проблемних членів ЄС. Посилились і суперечності між провідними членами Європейського Союзу (ФРН, Францією та Великобританією) щодо шляхів виходу із кризи, в т. ч. стосовно фінансової політики Євросоюзу.
І вже з 2010–2011 років додатковим чинником такого негативного впливу на ситуацію в ЄС стало загострення проблеми біженців в Європі як наслідок виникнення серії збройних конфліктів в країнах Близького Сходу та Північної Африки. Найбільш потужні — в Лівії та Сирії, що тривають досі. Наплив мігрантів на європейський континент змушує країни ЄС займатися їх облаштуванням. Адже без цього жодним чином не вдасться уникнути зростання рівня злочинності, серйозних міжетнічних, міжрелігійних чи навіть побутових зіткнень. Це призвело до нових суперечностей між членами ЄС тепер уже з питань прийому та перерозподілу біженців, міграційних режимів та перетину кордонів у межах Шенгенської зони.
|
|
Згодом, починаючи з 2014 року, каталізатором таких суперечностей та проблем стали дії Москви, яка почала провокувати напруженість в ЄС, намагаючись послабити Європейський Союз, розхитати його єдність, насамперед щодо продовження санкцій проти Росії. В рамках таких дій Москва послуговується проросійським лобі у політико-економічних колах європейських країн, а також згаданими вище рухами євроскептичного, лівого та націоналістичного спрямування. Водночас дискредитуються та підриваються позиції провідних європейських лідерів, які виступають за жорсткий курс стосовно Росії, насамперед Федерального канцлера Німеччини А. Меркель. Окремим напрямом таких зусиль Росії є загострення «міграційної» кризи в Європі за допомогою розпалювання збройного протистояння в зонах конфліктів. Зокрема, за даними ООН, лише за останній тиждень кількість біженців із Сирії внаслідок наступу військ Б. Асада у південних районах країни (за підтримки ЗС Росії) склала щонайменше 270 тис. осіб.
Сьогодні через це спостерігаються деструктивні тенденції у розвитку подій в ЄС, що зовсім невигідно для України. Зокрема, найбільш резонансними стали рішення Великобританії про вихід з Європейського Союзу, спалах сепаратизму в іспанській Каталонії, а також прихід до влади лівих і правих популістів в Італії. Це відчутно вдарило по репутації, позиціям та єдності ЄС. Проблемою критичного характеру стало також загострення ситуації довкола біженців в Європі, що посилило розбіжності між членами ЄС, а в Німеччині навіть викликало урядову кризу, створивши реальну загрозу стабільності політичного курсу ФРН як лідера Європейського Союзу та головного ініціатора і провідника заходів тиску на Росію.
Під безпосереднім впливом Москви посилились розбіжності в ЄС з російського та українського питань. Так, як вже зазначалося у попередніх публікаціях аналітичного центру «Борисфен Інтел», за поетапне зняття санкцій з Росії виступають канцлер Австрії С. Курц, прем’єр-міністр Італії Д. Конте, прем’єр-міністр Угорщини В. Орбан та ряд інших політиків. При цьому, через свій популізм, правлячі партії Угорщини по суті стали одним із основних московських інструментів, що перешкоджають європейській та євроатлантичній інтеграції України. Як приклад можна навести намагання Будапешту заблокувати такі процеси через український Закон «Про освіту», який ніби то порушує права етнічних угорців, що мешкають у Закарпатській області.
На боці Москви виступає і частина впливових бізнесових кіл Європейського Союзу, які зацікавлені у співробітництві з Росією. Саме з цієї причини ФРН, Нідерланди, Бельгія, Фінляндія та Швеція підтримують російський проект «Північний потік-2», пояснюючи це необхідністю диверсифікації поставок газу до Європи.
Щоправда, все це не має фатального характеру ні для Європейського Союзу, ні для України, як це стверджується російською пропагандою та повторюється українськими і західними скептиками. Зараз більшість зі згаданих проблем досить вдало усувається керівництвом ЄС на основі спільних інтересів європейських країн та їх партнерів.
|
|
Так, завдяки ефективній політиці ЄС, у 2018 році було в цілому подолано негативні для європейської економіки наслідки світової економічної кризи як головного підґрунтя всіх інших проблем у Європейському Союзі. В цьому плані вирішальне значення мало відновлення позитивної динаміки у роботі економіки Греції як найбільш проблемної країни ЄС. Зокрема, у 2017 році ВВП Греції зріс на 1,4 %, що стало першим серйозним зростанням з 2007 року. Така тенденція зберігається і у поточному році. У його першому кварталі економічний приріст країни становив 0,8 %, а у річному вимірі — 2,3 %. В серпні ц. р. ЄС планує виділити Афінам останній транш фінансової допомоги в обсязі 15 млрд євро, що закріпить позитивні зрушення в оздоровленні грецької економіки та надасть змогу Греції розпочати повернення зовнішнього боргу.
Економічний підйом спостерігається також і в інших країнах Європейського Союзу. У 2017 році сукупне зростання економік країн-членів ЄС склало 2,5 %, що є максимальним показником за останні 10 років. За приростом ВВП на першому місці знаходиться ФРН — 2,2 %, на місці другому — Франція з 1,9 %. Своєю чергою, це обумовило і зниження кількості безробітних в Європі до мінімального з грудня 2008 року рівня.
|
|
Показовий характер мали також рішення саміту ЄС 28–29 червня ц. р. Головним підсумком зустрічі лідерів країн-членів Європейського союзу стало досягнення згоди щодо врегулювання «міграційної» кризи в Європі як другої за своїм значенням проблеми в ЄС. Згідно з прийнятими рішеннями передбачається відкрити центри для мігрантів у тих країнах, які дадуть для цього добровільну згоду; ввести процедури обов’язкового визначення необхідності надання притулку кожній конкретній особі (політичні переслідування, економічні та безпекові проблеми тощо) або їх повернення до місць постійного проживання; посилити охорону зовнішніх кордонів ЄС, зокрема, шляхом зміцнення Європейської прикордонної служби Frontex; створити т. зв. «платформи для висадки мігрантів» за межами ЄС з метою боротьби з контрабандистами, які заробляють на нелегальному перевезенні мігрантів через Середземне море; виділити додаткові кошти Туреччині на реалізацію угоди з ЄС про стримування потоків біженців до Європи; надати 500 млн євро країнам Північної Африки для облаштування мігрантів; вжити країнами Європейського Союзу всіх можливих заходів для запобігання «вторинній міграції», а саме — переміщення біженців, зареєстрованих в одній країні ЄС, до іншої.
В рамках практичної реалізації наведених планів 2 липня ц. р. Європейська рада погодилась з пропозицією Єврокомісії щодо розміщення до 2020 року 10 тис. європейських прикордонників на зовнішніх кордонах ЄС (раніше планувалося до 2027 року). При цьому вони матимуть право діяти також і на території третіх країн, де будуть зведені табори для біженців.
Досягнення компромісів між країнами-членами ЄС зі згаданих питань дозволило також подолати політичну кризу в ФРН. Так, 2 липня ц. р. лідери Християнсько-демократичного союзу та Християнсько-соціального союзу у правлячій коаліції німецького парламенту — Федеральний канцлер А. Меркель та міністр внутрішніх справ Х. Зеєгофер дійшли згоди щодо міграційної політики країни. Суттю досягнутої домовленості є створення транзитних центрів з прийому біженців на кордоні Німеччини та Австрії. Там розміщуватимуться мігранти, що вже пройшли реєстрацію в інших країнах ЄС, які повертатимуться до держав первинної реєстрації. Особам без документів в’їзд до ФРН буде заборонений.
|
|
Учасники саміту ЄС також продемонстрували свої спільні незмінні позиції стосовно Росії та України. Так, фактично без обговорення ухвалене рішення про продовження ще на півроку санкцій проти Російської Федерації, які були введені за провокування нею конфлікту на Донбасі. Крім того, лідери Європейського Союзу підтвердили повну підтримку резолюції РБ ООН № 2166 щодо пасажирського літака рейсу МН17, якого було збито в небі над Донбасом у липні 2014 року, а також закликали Росію визнати відповідальність за загибель повітряного судна та в повній мірі співпрацювати зі світовою спільнотою для встановлення істини та справедливості. Була також надана позитивна оцінка рішенню Ради Європейського Союзу від 26 червня ц. р. щодо виділення України 1 млрд євро нових кредитів для покриття її фінансових потреб, а також для стабілізації української економіки та проведення структурних реформ.
Слід також відзначити демонстрацію лідерами країн-членів ЄС єдності свого ставлення до питань захисту європейських економічних інтересів. Зокрема, учасники саміту виступили зі спільною заявою, в якій засуджуються протекціоністські дії США, а також факти нечесної конкуренції та порушення прав інтелектуальної власності з боку інших країн. При цьому оприлюднені рішучі наміри ЄС вжити заходи у відповідь, в т. ч. шляхом посилення контролю над іноземними інвестиціями та підтримки провідних галузей європейської економіки.
|
|
В цілому все це свідчить про наявність у ЄС широких можливостей та потенціалу для подальшого свого розвитку і зміцнення, а також поглиблення відносин з країнами-партнерами, в т. ч. з Україною, на взаємовигідній основі. Разом з тим, це не означає, що всі проблеми Європейського Союзу, які продовжують негативно впливати на ситуацію в організації, остаточно вирішені. Мається на увазі, зокрема, збереження економічних складнощів в країнах ЄС та суперечностей щодо практичної реалізації домовленостей в сфері врегулювання «міграційної» кризи, а також посилення проросійського лобі в Європі. Всі ці питання Росія і надалі використовуватиме у своїх інтересах, насамперед з метою послаблення та підриву єдності Європейського Союзу.
Щодо України, то така ситуація вимагає змін у її ставленні до співробітництва з ЄС в плані відмови від споживацьких настроїв і «гри» на положенні нашої держави як об’єкта агресії з боку Росії. Слід вже переходити до конкретної участі у реалізації взаємних інтересів з Європейським Союзом та вирішенні його проблем. Як і для інших країн, інтеграція України до Європейського Союзу передбачає не тільки отримання благ, але й свій внесок у забезпечення спільної безпеки та розвитку.
