Борисфен Інтел

Три кроки імперії зла

13 листопада 2017
<p>Три кроки імперії зла</p>

Згідно з прийнятим в серпні поточного року Законом США «Акт про протидію противникам Америки за допомогою санкцій», вже в лютому 2018 року (напередодні президентських виборів в Росії) американські спецслужби мають представити звіт про активи та бізнесові зв’язки оточення В. Путіна у західних країнах. У випадку невиконання Москвою Мінських домовленостей та відмови повернути Крим Україні на основі згаданого звіту будуть введені додаткові санкції проти Росії якісно нового рівня, які безпосередньо зачіпатимуть інтереси російської правлячої верхівки.

Реальність таких намірів Вашингтону засвідчує оприлюднення у США матеріалів впливових дослідницько-аналітичних установ та результатів журналістських розслідувань щодо структури російського бізнесу у Сполучених Штатах Америки та Європі. Зокрема, прикладом цього є публікації американською газетою The New York Times т. зв. «райських документів», які розкривають російські бізнесові інтереси на Заході. Тим самим даються сигнали щодо наявності у США всієї необхідної інформації, яка може бути пущена в хід у будь-який момент часу.

За таких обставин досить очевидним є факт пошуку оточенням В. Путіна шляхів виходу з ситуації, які б з однієї сторони дозволили Росії продемонструвати зрушення у мінському процесі, а з іншої — гарантували реалізацію російських інтересів стосовно України. Проявами цього є низка показових кроків, які були здійснені Кремлем протягом останнього часу як на вищому державному рівні, так і по інших каналах.

Зокрема, в серпні ц. р. (відразу ж після прийняття в США Закону «Акт про протидію противникам Америки за допомогою санкцій») президент Росії В. Путін погодився з можливістю розміщення міжнародних миротворчих сил ООН в зоні конфлікту на Донбасі. Незважаючи на те, що згода Москви стосується можливості розміщення таких сил лише на лінії зіткнення сторін, це стало принциповою поступкою з боку Кремля. Так, розміщення миротворців ООН на сході України фактично унеможливить подальше розширення масштабів військового вторгнення Росії на українську територію.

Другим із таких фактів є демарш російської телеведучої Ксенії Собчак, яка висунула свою кандидатуру у президенти РФ на виборах у березні 2018 року та виступила з низкою резонансних заяв стосовно незаконності анексії Росією Криму, а також відповідальності Москви за збройний конфлікт на Донбасі. При цьому вона прямо звинуватила в його організації помічника президента РФ В. Суркова. Водночас К. Собчак виступила з пропозицією провести повторний референдум в Криму щодо статусу півострова. З огляду на близькі стосунки К. Собчак з В. Путіним (є хрещеною дочкою президента РФ та дочкою його «політичного хрещеного» — колишнього мера Санкт-Петербургу А. Собчака), дії російської «бунтарки» є очевидно режисованими, схваленими та профінансованим Кремлем.

І нарешті, в листопаді цього року виконуючий обов’язки «міністра закордонних справ» т. зв. ЛНР В. Дейнего виступив з заявою щодо необхідності повернення самопроголошеної республіки до складу України — оскільки цього вимагає світова спільнота, а протистояти їй у Луганська немає жодної можливості. Крім того, він припустив можливість відмови від назви «ЛНР». За його словами, «Луганська народна республіка» може називатися ОРДЛО (окремі райони Донецької та Луганської областей), як того вимагає Україна. Виходячи зі специфіки влади окупованих територій Донбасу (яка повністю підконтрольна Москві), подібні заяви жодним чином не могли бути зроблені без узгодження з Москвою.

Як кажуть у розвідці, один факт може бути «випадком», два факти — «збігом обставин», а три — вже є тенденцією, що потребує окремого аналізу. На перший погляд змістом такої тенденції можуть бути поступки з боку режиму В. Путіна в обмін на послаблення санкцій США та ЄС. Однак це є лише на перший погляд.

Дійсною метою згаданих кроків Москви є створення передумов для вирішення ситуації довкола України виключно на свою користь за досить простою схемою, а саме: легітимізації «російської належності» Криму шляхом проведення другого, нібито «вільного» референдуму із цілком прогнозованими результатами, а також повернення окупованих територій Донбасу до складу України у формі, подібній до Автономної Республіки Крим.

Згідно з планами Кремля, насамперед це стосується створення умов для отримання «ДНР» та «ЛНР» особливих статусів у складі України (який по суті мала АР Крим, будучи автономною республікою зі своєю конституцією, урядом та парламентом) при збереженні російської військової присутності на їх території (подібно до Чорноморського флоту в Криму). Саме на це і розраховані російські умови щодо можливості розгортання миротворчої місії на Донбасі виключно на лінії зіткнення сторін та з обов’язковою участю російських миротворців.

Вирішення даного питання дозволить Росії досягти двох принципових для неї цілей, а саме — створити враження «відновлення безпеки» на Донбасі, що змусить Україну перейти до виконання політичної частини Мінських домовленостей (що саме і передбачає надання особливих статусів «ДНР» і «ЛНР»), а також узаконити присутність російських військ у самопроголошених республіках під виглядом «миротворців». При цьому, Україні так і не буде повернутий реальний контроль над окупованими районами Донецької і Луганської областей, а також українсько-російським кордоном.

Тим самим Росія отримає потужні важелі впливу на Україну та її зовнішню і внутрішню політику на довготривалу перспективу, як це вже було зроблено Москвою у відношенні Молдови та Грузії. Водночас з «чистими руками» залишиться і В. Путін, а відповідальність за збройний конфлікт на Донбасі (в т. ч. людські жертви) буде перекладена на другорядних осіб, зокрема В. Суркова.

Що тут сказати? Дійсно «геніальний» план, однак він навряд чи буде прийнятий на Заході. Свідченням цього є відмова президента США від повноцінної зустрічі з В. Путіним на полях саміту АТЕС у В’єтнамі 10–11 листопада ц. р., незважаючи на настирливі спроби «московського царя» добитися аудієнції у лідера провідного центру сили у світі, який саме і визначає подальшу долю Росії. І вже зовсім принизливою для неї стала заява В. Путіна щодо «необхідності покарання винних за зрив його зустрічі з Д. Трампом». Дійсно, якщо Бог хоче покарати людину, він позбавляє її розуму.

 

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/blog11_13/