Болгарське суспільство твердо переконане, що вступ до Європейського Союзу у 2007 році — головне досягнення Болгарії в її новітній історії. Адже таким чином у країни з’явилася можливість повернутися у Європу і налагодити життя народу за справжніми європейськими цінностями та принципами. Цей процес підкріплюється іноземними інвестиціями у розвиток болгарської економіки, що має, зокрема, підвищувати життєвий рівень населення, а також, за великим рахунком, стимулювати реформування системи державного управління, доводячи його до європейського стандарту.
Надійними партнерами Болгарії у її європейському інтегруванні стали ФРН, Франція, Бельгія та Туреччина (не зважаючи на складні історичні стосунки з останньою), обсяги інвестицій яких у розвиток болгарської економіки були найбільшими.
В рамках членства в ЄС Болгарія зосередилась на заходах Євросоюзу щодо своєї енергетичної безпеки, а також на політиці розширення організації за рахунок країн Західних Балкан. Демонструючи щиру прихильність до євроінтеграційних процесів, Болгарія однією з перших країн — членів ЄС у березні 2008 року ратифікувала Лісабонський договір.
Крім того, виконуючи вимоги ЄС, Болгарія, не вагаючись, розпочала реформування системи правосуддя, органів, що покликані боротися з корупцією та організованою злочинність.
Активною можна назвати участь Болгарії у формуванні та діяльності Балканської бойової тактичної групи (Болгарія, Греція, Кіпр та Румунія), яка входить до складу Європейських сил швидкого реагування.
Щоправда, успішно завершити процес євроінтеграції перешкоджає неостаточне вирішення питань реформування судово-правових органів, а також прояви корупції в органах державної влади. Через це, зокрема, Болгарія не може приєднатися до Шенгенської зони ЄС.
Виходячи саме з цих проблем, для Болгарії було принципово важливим спочатку вступити до НАТО.Таке рішення болгарського керівництва на етапі пострадянського розвитку країни та її інтеграції в ЄС виглядало цілком логічним. З одного боку, це підсилювало безпеку Болгарії та створювало передумови для її приєднання до Європейського Союзу, а з іншого — зміцнювало південний фланг НАТО у Чорноморському регіоні.
Приєднання Болгарії до Північноатлантичного союзу було чітко сплановане і добре організоване керівництвом країни за допомогою Альянсу. Процес приєднання включав наступні етапи:
— ухвалення національної програми з підготовки країни до вступу в НАТО (березень 1997 року);
— створення Міжвідомчої комісії Болгарії з інтеграції до Північноатлантичного союзу ( квітень 1997 року);
— ухвалення парламентом Болгарії Декларації національної згоди, яка визначила вступ до НАТО головним зовнішньополітичним пріоритетом країни (травень 1997 року);
— надходження до Болгарії офіційного запрошення щодо початку процесу приєднання до Альянсу (листопад 2002 року);
— офіційне звернення Болгарії до керівництва НАТО з підтвердженням намірів країни приєднатися до Північноатлантичного союзу (березень 2003 року);
— підписання постійними представниками країн — членів НАТО Протоколу про приєднання Болгарії до Північноатлантичного союзу (є додатком до Північноатлантичного договору, який надає дозвіл країні вступити до Альянсу та поширює на її дію договору) (березень 2003 року);
— ратифікація Протоколу щодо приєднання Болгарії до НАТО парламентами країн — членів Альянсу (з березня 2003 року по лютий 2004 року).
З моменту отримання повноправного членства у Північноатлантичному союзі (2004 рік), Болгарія розпочала п’ятирічний цикл адаптації, під час якого законодавча база країни пристосовувалася до натовських вимог. Насамперед, болгарським парламентом були ухвалені поправки до законів про оборону та збройні сили в частині, що стосувалась переведення комплектування військ на професійну основу. Збройні сили Болгарії почали переходити на сучасну інфраструктуру, їхні системи управління і зв’язку та озброєння і військова техніка — на стандарти Альянсу. Рівень оперативної та бойової підготовки військ підвищувався, забезпечуючи їх повноцінну участь у виконанні завдань НАТО щодо захисту національних територій країн — членів Альянсу, а також у миротворчих, стабілізаційних та контртерористичних операціях на віддалених ТВД. Оперативні і бойові можливості США та НАТО в Чорноморському регіоні покращилися після того, як Болгарія надала військову інфраструктуру для розгортання підрозділів Об’єднаної оперативно-тактичної групи «Схід” армії США, призначення якої — транспортно-логістичне забезпечення американських військових дій та їх союзників в Іраку та Афганістані.
Авіабаза Безмер
Згідно з «Угодою між урядами Республіки Болгарія та США про співробітництво в оборонній сфері” від 28 квітня 2005 року, для забезпечення дислокації американський військ виділено авіабази «Безмер” (м. Ямбол) та «Граф Ігнатьєво” (м. Пловдив), навчальний полігон «Ново село” (район м. Слівен) та військові склади (поблизу м. Айтос). Загалом, на базі зазначеної інфраструктури може розміститися до 5 тис. американських військовослужбовців з необхідною технікою та озброєнням, що дозволяє практично сформувати бригаду експедиційних сил армії США.
Розміщення американських військ на болгарській території не тільки посилило безпеку Болгарії, а й суттєво вплинуло і на розвиток її національних збройних сил та економіки. Так, в рамках спільних військових навчань якість підготовки ЗС Болгарії підвищилася, з’явилися додаткові можливості для переозброєння болгарських військових підрозділів та приведення їх до стандартів НАТО, а також сприяло залученню американських коштів на модернізацію болгарської військової інфраструктури. Наприклад, тільки у розвиток інфраструктури полігону «Ново село” американська сторона інвестувала близько 60 млн. дол. США.
