Борисфен Інтел

Що рік прийдешній нам готує?

4 лютого 2014
<p>Що рік прийдешній нам готує?</p>

Вадим Волохов, керівник програм Близького та Середнього Сходу

 

Пірнув у Лету рік 2013-й, залишивши нам у спадок кровопролитні незгасаючі конфлікти, оберемок невирішених проблем і незавершених уповільнених переговорів.

 
Зустріч автора з президентом ІРІ Мохаммадом Хатамі.
Тегеран 01 липня 2002 року

Тут буде доречно згадати концепцію колишнього державного секретаря США Кондолізи Райс «конструктивного хаосу», яка випливає з насильства і воєн повсюди в регіоні, з тим, щоб дозволити США, Великобританії і Ізраїлю перекроювати карту Близького Сходу відповідно до своїх інтересів. Важливо також відзначити, що «стрімкий прорив» в стосунках Вашингтон-Тегеран відбувається якраз в той час, коли увесь Близький Схід охопили війни, конфлікти і хаос.

Єгипет, що був ключовою державою арабського світу, від якого багато в чому залежала безпека усього Близького Сходу, переживає сьогодні період нестабільності, коли його можуть наздогнати новий державний переворот чи громадянська війна.

Де-факто він перетворився на державу, що гостро потребує міжнародної допомоги для подолання глибокої соціально-економічної і політичної кризи. Каїр втратив і свою провідну роль в Лізі арабських держав (ЛАД).

У Сирії триває громадянська війна, шанси на мир шляхом діалогу украй невеликі, хоча правлячий режим, спираючись на політичну підтримку Росії і військову допомогу Ірану і Хезбалли, в цілому контролює ситуацію і, швидше за все, виживе. Але в нинішніхумовах Дамаск не може поки що грати активну роль в близькосхідних справах.

Туреччиною, яка взяла активну участь в сирійському конфлікті, прокотилася хвиля потужних протестів, що відчутно підірвала владу прем'єр-міністра Ердогана і понизила зовнішньополітичну роль Анкари. Та і її стабільність виявилася під загрозою через масові виступи населення, невдоволеного політикою прем'єр-міністра. Зміна в уряді багатьох міністрів ситуацію не розрядила. У цих умовах Анкара істотно понизила свою зовнішньополітичну активність, у тому числі і на близькосхідному напрямі.

Лівія, що грала помітну роль в міжарабських справах і в Північній Африці, практично де-факто розділена на три анклави — Триполітанію, Кіренаїку і Аззан, що зовсім нещодавно проголосив свою автономію. Влада центрального уряду ледве поширюється на Тріполі і його передмістя.

Ємен, що посідав особливе місце на Аравійському півострові як республіканська противага консервативній монархічній Саудівській Аравії, всюди втягнутий у виснажливу внутрішню боротьбу з повстанцями-хуситами на півночі і бойовиками Аль-Каїди Аравійського півострова. Крім того, йому реально загрожує розкол на Північ і Південь. Країна загрузла у внутрішніх з’ясовуваннях стосунків і їй зараз не до зовнішньої політики.

У Йорданії ситуація дещо краща, але зберігається ризик загострення конфронтації між прихильниками нинішнього монархічного режиму і радикальним ісламізмом.

Туніс після ісламського перевороту потрапив у смугу глибокої внутрішньополітичної і соціальної кризи, що загрожує перерости в громадянську війну. Туніс втратив своє колишнє значення серйозного гравця в політиці Арабського Магріба.

Алжир, на тлі зростаючої активності Аль-Каїди ісламського Магріба, живе в очікуванні зміни влади поколінь. Колишня його роль, як одного з полюсів сил разом із Єгиптом і Іраком у арабському світі, фактично втрачена.

У Іраку не спадає гостра напруга сунітсько-шиїтського протистояння, що підживлюється ззовні Саудівською Аравією, Катаром і деякими іншими членами Ради співпраці арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ). Але центральний шиїтський уряд ще в змозі утримувати загальний контроль над більшою частиною країни, де поступово покращується соціально-економічна ситуація. Та внутрішні проблеми не дозволяють займатися активною зовнішньою політикою, у тому числі, і в зоні Перської затоки.

Очевидно, що якщо Іракський Курдистан зрештою наважиться оголосити про свою незалежність, до нього долучаться населені курдами райони суміжних держав, передусім Туреччини і Сирії. А створення потужної курдської держави в самому серці Середнього Сходу — це нова геополітична реальність. Його протиарабська і протитурецька орієнтація означає неминучий союз з Іраном.

Кувейт перебуває в смузі перманентної парламентської кризи, що також пов'язане з пригнобленням шиїтської меншості.

У Катарі наважилися терміново замінити Еміра і прем'єр-міністра з більшою частиною його уряду, щоб вберегти країну від внутрішньополітичних потрясінь. Цей крок дещо заспокоїв населення країни.

Королівство Саудівська Аравія, потіснивши Єгипет, Алжир, Сирію, Ірак й інші країни регіону, стало багато в чому диктувати правила гри в регіоні, у тому числі захопивши лідерство в ЛАД.

Разом з тим, Катар і Саудівська Аравія — головні спонсори радикального ісламізму — жорстко конфліктують між собою. Причому, Доха в протистоянні з Ер-Ріядом розпочала налагоджувати негласні контакти з Тегераном.

Нездатність Вашингтона навести лад, його самоусунення від пошуку рішення цих і інших породжених ним же конфліктів створює ілюзію того, що США втомилися від Близького Сходу, що вони йдуть звідти, переносячи центр тяжіння своєї активності ближче до китайських теренів, в Азійсько-Тихоокеанський регіон. Але це тільки ілюзія. США лише намагаються перерозподілити повноваження усередині своїх регіональних союзників, маючи намір і надалі контролювати ситуацію.

А поки що на Близькому Сході вже відшуміла «арабська весна» і сьогодні перемоги ісламізму не виглядають такими безперечними, як це було ще рік тому. Країни «арабської весни», партії з численного сімейства «Братів-мусульман», що її очолювали, показали свою безпорадність і вже або втратили владу, або ось-ось її втратять. Проте, деякі арабські монархи Перської затоки досить стримано сприйняли очевидну загрозу і продовжують свої соціальні і економічні експерименти. У підсумку, після того, як розпочалась «арабська весна», більшість арабських країн зіткнулися з необхідністю перегляду стратегії модернізації і почали поспішно шукати баланс між необхідністю її продовження і ментальними особливостями ісламу як способу життя.

Отже, з деякою натяжкою можна стверджувати, що світ вже не двополярний, і не однополярний. Але він і не багатополярний. Швидше, він став неполяризованим.

Ось і настав час трохи заглянути в майбутнє і спробувати передбачити, що на нас чекає, або може чекати в році 2014-му.

Знавці нумерології вже приміряли 2014-й до своїх розрахункових таблиць. Що ж виходить?

1514-й. Турецькі завойовники підкорили Східну Вірменію, Курдистан і Північну Месопотамію до міста Мосула включно (територія сучасної Сирії і Іраку), що забезпечило їм повний контроль над найважливішими торговельними центрами в Середземному і Червоному морях.

У тому ж році спалахнуло найбільше за всю історію Німеччини антифеодальне повстання («Велика селянська війна»), очолювана таємним союзом «Бідний Конрад».

1614-й. Різке загострення протистояння між Протестантською унією і Католицькою лігою розпочало загальноєвропейську військову кризу (тридцятирічна війна 1618-1648 рр.), в центрі якої опинилась Німеччина.

1714-й. Кінець війни за іспанський спадок. Знову глобальне переділення сфер впливу.

1814-й. Поразка Наполеона, Франція розгромлена. Для переможців настала нова епоха. Знову глобальне переділення сфер впливу.

1914-й. Початок Першої світової війни, крах старого світу, початок нової ери, і знову — переділення сфер впливу.

Мабуть, досить. А що ж буде згодом? Можна з упевненістю сказати, що 2014-й визначатимуть такі чинники:

  1. Невідворотне загострення сунітсько-шиїтських протиріч в ісламі, що може вилитися в регіональну війну або серію малих конфліктів, як в зоні Перської затоки, так і на усьому Близькому Сході.
  2. Подальший розвиток стосунків між ІРІ і США і реакція у відповідь Ізраїлю і Саудівської Аравії. Якщо Тегеран переграє Захід в переговорах з ядерної проблематики, то це можна буде вважати кінцем режиму нерозповсюдження.
  3. Подальше зростання націоналізму і екстремізму в «старій, добрій» Європі у відповідь на зростаючий потік в європейські країни мігрантів, які, не сприймаючи європейські норми життя, сповна користуються європейською соцдопомогою і ліберальним європейським законодавством.
  4. Повернення Китаю до курсу «жорсткої» політики.
  5. Енергетична політика Росії щодо країн Європи.

 

Але, як мовиться, повернімося до наших баранів, тобто, до проблем Близького Сходу.

Сунітсько-шиїтське протистояння

«Шиїтський півмісяць»
«Шиїтський півмісяць»
www.iran.ru/ 

Сьогодні абсолютно ясно, що протистояння сунітів і шиїтів у ісламському світі багато в чому було спровоковане реалізацією американської концепції створення «Великого Близького Сходу» чи інакше кажучи, «демократизацією» регіону Близького Сходу і Північної Африки (РБСПА) шляхом заміни дряхлих і наскрізь корумпованих арабських режимів на нові демократичні режими західного зразка. Провідна роль при здійсненні «революцій» у арабському світі відводилася Саудівській Аравії, як найбагатшій і найвпливовішій країні регіону, де при владі ваххабіти і салафіти, яких навіть до сунітів можна віднести дуже умовно. Щоправда, при цьому у Вашингтоні до пуття не визначили, що робити з консервативними арабськими монархіями Перської затоки. Не було чіткого розуміння і того, як провести зміни і при цьому не порушити і без того нестійкий баланс між двома основними течіями ісламу — сунізмом і шиїзмом. Але, як з’ясувалось, це менше всього їх хвилювало.

У 2003 році США розпочали процес «демократизації», влізши і окупувавши найуразливішу, з точки зору сунітсько-шиїтського протистояння, країну — Ірак. І тут же стався збій — сунітський режим Саддама Хусейна завжди орієнтувався на західну систему цінностей, в той час, як іракські шиїти, що становлять більшість населення держави, були найбільш пригнобленою частиною іракського суспільства і традиційно орієнтувалися або на Іран, або на ідеї марксизму і комунізму, за якими свого часу стояв СРСР.

І вже через три роки після американських «демократичних» експериментів в Іраку спалахнула повномасштабна війна, з якою Вашингтон так і не зміг впоратися. Викинувши сунітів з усіх владних структур, американці за руку привели до керівництва шиїтські організації і угрупування. Здебільшого вони відверто проіранської орієнтації.

Але цього видалося замало, і Вашингтон, якого підштовхують ваххабітські режими Саудівської Аравії і Катару через побоювання посилення Ісламської Республіки Іран (ІРІ) в союзі, що формується, з Іраком, розпочав активно і цілеспрямовано нагнітати напруженість навколо Ірану, використовуючи тезу про його ядерну загрозу.

Трохи пізніше прийшла «арабська весна» з її крахом режимів в Єгипті, Тунісі і Лівії і громадянською війною, що запалала в Сирії з подальшим протистоянням сунітських бойовиків і радикального ісламізму усіх мастей проти алавітського режиму Б. Асада, якого підтримує Іран, іракські шиїти і Хезбалла. І ось тут раптом усі в один голос заговорили про підступний план Тегерана зі створення «шиїтської дуги» або «шиїтського півмісяця» проти сунітсько-ваххабітського альянсу, що спирається на США і Захід.


Масові виступи в країнах «арабської весни»
http://m.diena.lv/ 

 

Примітка:
Шиїти у арабському світі частенько схильні ідентифікувати себе,
передусім, як шиїти, а вже потім як араби. Тоді як араби-суніти
ставлять вище свою арабську ідентичність.

 

Термін «шиїтський півмісяць» уперше в 2004 році вжив йорданський король Абдалла ІІ, причому відносно Іраку. А в 2006 році колишній президент Єгипту Хосні Мубарак сказав історичну фразу: «Шиїти на усьому Близькому Сході більш вірні Ірану, ніж своїм країнам».

У тому ж році радник короля Саудівської Аравії з питань безпеки заявив, що релігійний борг Саудівської Аравії полягає в тому, щоб увійти до Іраку через загрозливу ситуацію в тій країні. Арабські ЗМІ за значної фінансової підтримки країн РСАДПЗ багато в чому підтримали цю заяву, роблячи частенько абсолютно нереалістичні репортажі про посилення шиїтів в Іраку. Вони розтрубили про «шиїтську хвилю» і «шиїтську небезпеку», про певне «шиїтське відродження». Ці заяви, в основному, торкалися зміни політичної обстановки в Іраку і його плавного переходу під шиїтський контроль після американської агресії. Вперше в історії арабська країна опинилася у руках шиїтів.

Зміна режиму в Іраку стала причиною різких змін як в самій країні, так і в регіоні в цілому. Вона викликала міжконфесійні тертя і створила вибухонебезпечну обстановку для усього регіону.

Державний прапор ІРІ 

Термін «шиїтський півмісяць» спричинив найбурхливіші дискусії ще і тому, що з його допомогою сьогодні намагаються багато в чому пояснити порушення регіонального балансу сил і зростаючу роль Ірану, як найбільш перспективної і потужної регіональної держави. «Шиїтський півмісяць» від західних кордонів Афганістану до узбережжя Середземного моря в Лівані і Сирії, завдяки своєму винятковому географічному положенню і здатності згуртувати віруючих мусульман-шиїтів, об'єднаних релігійними і політичними поглядами, сьогодні став новою реальністю Близького Сходу, з якою вже незабаром будуть змушені рахуватися і США, і Саудівська Аравія, і Туреччина, і Єгипет. Та і Ізраїль також не буде винятком.

Як це не парадоксально, але «арабська весна», спланована і ініційована США, об'єктивно найкраще послужила інтересам Ірану, створивши сприятливі умови для появи «шиїтського півмісяця», який цілком може стати каталізатором у справі зростання іранського впливу на Ближньому і Середньому Сході і в зоні Перської затоки.

 Саме тому Саудівська Аравія так відчайдушно намагається перешкодити припиненню війни в Сирії і врегулюванню збройного сунітсько-шиїтського протистояння в Іраку. Зрозуміло, що КСА здатне влити достатньо коштів, щоб нинішня громадянська війна в Іраку переросла в масштабнішу версію ірансько-іракської війни 1980-88 рр., коли воювати будуть вже не дві країни, а два табори, що розділені за конфесійною ознакою. У Ер-Ріяді насправді побоюються зростання впливу Ірану в регіоні. Зі зміцненням його позицій істотно зросте і роль шиїтів в регіоні, а це, своєю чергою, неминуче призведе до нової розстановки сил на усьому Близькому Сході. І тоді «шиїтським півмісяцем» можна буде назвати увесь регіон проживання шиїтів, включно зі Східною провінцією Саудівської Аравії, Бахрейном, частиною Кувейту, цілими районами Катару і ОАЕ, в яких Іран, для досягнення своїх політичних цілей, реально буде спроможний мобілізувати «братів по вірі».


Шиїти за молитвою
htttp://rasid.com/

 

Примітка:
шиїтське населення країн Перської затоки складає в Іраку 65 %, Бахрейні − 75 %,
Кувейті — 30 %, Дубаї — 30 %, Абу-Дабі — 20 %. Проблемним було і залишається
положення шиїтської меншості в самій Саудівській Аравії, де воно складає до 15 % населення країни

 


Так може незабаром виглядати Саудівська Аравія
http://www.iran.ru/ 

За нового розкладу вже не буде місця для Саудівської Аравії в її сьогоднішньому вигляді. Їй загрожує неминучий розпад на п'ять анклавів. Першою може оголосити про свою незалежність її Східна провінція, де більшість населення складають шиїти і де на сьогодні видобувається близько 90 % усієї саудівської нафти.

 

Примітка:
Раніше у шиїтів Східної провінції Саудівської Аравії була своя держава, і на початку 20-го століття
вони з власного бажання об'єдналися з ваххабітами. Нині Східна провінція Саудівської Аравії,
де зосереджені основні нафтові запаси королівства, вже з весни 2011 року фактично знаходиться
у стані початку громадянської війни між сунітами і шиїтами.

 

Шиїти Саудівської Аравії, які становлять до 15 % населення (тобто не менше 4 млн. чол.), зазнають дискримінації саудівської влади практично в усіх сферах — від державної служби і кар'єри в силових структурах до неповаги їхніх релігійних прав.

Шиїтське населення Східної провінції представлене течією «існаашарійя» — прибічників дванадцятьох Імамів. Ця течія переважає в Ірані. Послідовники «існаашарійя» також складають більшість населення Бахрейну, Іраку і Кувейту.

У разі розколу КСА може розвалитися ринок нафти, що поставить світ на межу економічного колапсу. Західні експерти переконані, що США цього не допустять,допоки в Перській затоці не буде створена нова система безпеки, заснована на участі в ній Ірану.

Бахрейн, що розташований за 18 км від узбережжя Саудівської Аравії і сполучений з нею мостом, реально може стати другою арабською державою, де влада перейде до шиїтів. Влада там належить сунітській династії Аль-Халіфа, але три чверті жителів складають шиїти.


Виступи шиїтів в Бахрейні
http://static.guim.co.uk/ 

Виступи шиїтів в 2011 році були настільки потужними, що сили безпеки Бахрейну не змогли самотужки відновити порядок — і це вдалося зробити лише за допомогою саудівських і еміратських військ.

У Ер-Ріяді були повністю переконані, що виступи в Бахрейні спровокував Іран з метою усунути правлячу династію і замістити її представниками шиїтської більшості. А це майже обов’язково станеться, якщо в країні пройдуть вільні вибори. Тоді Іран, за оцінками Ер-Ріяда, досягне своєї давньої стратегічної мети — отримає плацдарм на Аравійському півострові і контролюватиме обидва береги Перської затоки.

Після грубого і нещадного придушення бахрейнської революції Тегеран звинуватив Саудівську Аравію в агресії, а Захід і США — в подвійних стандартах. При цьому Вашингтон і європейські країни ані пари з уст про жорстокі репресії Саудівської Аравії в Бахрейні.

Після Бахрейну, як за ланцюгової реакції, постане питання про збереження монархічного ладу в Катарі, де шиїти складають понад 10% населення, причому багато шиїтських кланів займають провідні позиції в будівництві, торгівлі, банківському секторі і галузі надання послуг. Один лише Фардан — мультимільярдер і власник найбільшого комерційного банку в Катарі — може серйозно «розхитати» катарську економіку, якщо захоче підтримати побратимів по вірі.

Окрім цього потрібно б ще врахувати і той факт, що Катар прагне перетворити Ємен на свої «сильні і довгі руки» для боротьби з саудитами за лідерство у арабському світі, а США фактично вже перетворили Ємен на свою військову базу на своєму шляху до Китаю.

А потім настане черга Кувейту і ОАЕ.

«Арабська весна» в Тунісі
www.asianews.it/files/ 

Від розвитку ситуації за цим сценарієм у виграші, окрім шиїтів, буде Росія. Аравійські монархії, особливо ваххабітські Саудівська Аравія і Катар, за своєї ідеології досить ворожі Росії, а їх корумпована еліта безпосередньо зав'язана на США і Захід. Більше того, вони схильні підтримати радикальні течії ісламізму на території РФ, аж до надання прямої допомоги ваххабітсько-салафітським угрупуванням Північного Кавказу. А ось база для встановлення більш тісного партнерства з шиїтським півмісяцем вже є у вигляді давніх і дружніх стосунків в багатьох сферах з кожною державою з «трійки» — Сирія, Ірак і Іран. І зробивши ставку на цей альянс, Росія має усі шанси повернутися на нові позиції в розбурханий «арабськими революціями» регіон.

Вже наприкінці минулого року Вашингтон, зрештою усвідомивши про згубність політики з підбурювання та дестабілізації ситуації на Близькому Сході, до якої вдавалися останнім часом Саудівська Аравія і Катар, обрав курс на зближення з Іраном. Той цілком може замінити собою Саудівську Аравію, як головного стратегічного партнера в зоні Перській затоки з його найбагатшими енергетичними і людськими ресурсами. Це, до речі, частково стверджується в статті фахівця з Близького Сходу Робіна Райта (Robin Wright), що з'явилася в недільному додатку впливової американської газети «Нью-Йорк Таймс» 28 вересня 2013 року, тобто, наступного дня після голосування в Раді Безпеки ООН по резолюції 2118, де викладаються основні параметри ліквідації хімічного арсеналу в Сирії.

Ральф Петерс : «Криваві кордони: як міг би виглядати поліпшений Близький Схід»
http://4.bp.blogspot.com/ 

Автор, хоча і не робить прямих посилань на опубліковану ще в червні 2006 року в журналі Armed Forces Journal статтю полковника Ральфа Петерса (Ralph Peters) «Криваві кордони: який вигляд мав би поліпшений Близький Схід» ("Blood borders: How a better Middle East would look"), в якій той передбачав перекроювання нинішніх близькосхідних кордонів, проте фактично відтворює її з невеликими змінами. Фактично це новий, виходячи з сучасних позицій розстановки сил на Близькому Сході, вигляд відродженої ідеї сера Генрі Кемпбелл-Беннермена і Бернарда Льюіса, який працював в англійській розвідці на Близькому Сході ще під час другої світової війни.

 

Примітка: Британські експерти регіону Близького Сходу сер Генрі Кемпбелл-Беннермен
і Бернард Льюіс розробили плани етно-конфесійного устрою Близького і Середнього Сходу,
в яких вони пояснювали неприродність встановлених ще після першої світової війни кордонів
між державами уздовж етнічних, релігійних і лінгвістичних ліній «розподілу».

 

Планами передбачалася «демаркація» кордонів, що дозволило б встановити панування Заходу в регіоні. Без створення конфліктних зон шляхом неприродного роз'єднання народів, що населяють Близький і Середній Схід, і конфесій (мусульман-сунітів, мусульман-шиїтів, християн, сабейців, алавітів, друзів і так далі) було б важко нав'язувати країнам, які виникли на осколках Османської імперії, своє панування. «Розділяй і володарюй» — цей англійський принцип був покладений в основу політики Заходу аж до теперішнього часу. Погляди і концепції цих британських фахівців були засновані на солідному академічному і методологічному підході, що дозволило перетворити їх теоретичні нариси на ефективні плани дій.

З цього виходить, що доля Саудівської Аравії вже практично визначена заздалегідь. Для неї передбачений розпад на п'ять анклавів, з яких нинішня Східна провінція (історична назва — Аль-Хисса), що населена шиїтами, стане джерелом постачань нафти на захід вже без необхідності при цьому ділитися прибутками з сунітськими районами. Історичний район Хиджаз отримає в управління головні святині ісламу — Мекку і Медину, а сім'ї Аль Саудів залишаться центральні пустельні райони (історичний район Неджд) разом з ваххабітською ідеологією.

Аль-Асір, розташований на південному заході, швидше за все, возз'єднається з Північним Єменом, тим паче, що там проживають єменські племена, а північні райони країни можуть увійти до складу Йорданії.

Одночасно, щоправда, автор «розчленовує» ще і Сирію, а також підтверджує нинішній де-факто розпад Іраку за етно-конфессійною ознакою. Але найголовніше — на цій карті Іран залишається в незмінному вигляді. Ймовірно, саме тому США мають намір зробити ставку на Іран, Ізраїль і вісь державних шиїтських новоутворень, що виникли на уламках нинішніх арабських монархій Перської затоки.

Виступи шиїтів за свої права
http://n.i.uol.com.br/ 

Такий розклад аж ніяк не може влаштовувати монархічні режими, але, розігруючи карту «шиїтського чинника» як певне іранське втручання у внутрішні справи сунітських монархій, держави РСАДПЗ на чолі з Саудівською Аравією дуже сильно ризикують насправді підняти «шиїтську» хвилю у себе удома. Тільки стояти за усім цим буде вже не Тегеран, а власне арабське населення шиїтського віросповідання, що довгими роками зазнає дискримінації і гноблення. І тоді цілком можливо, що Перська затока перетвориться на шиїтське «внутрішнє море», де Ірану і Іраку належатиме роль природних лідерів, враховуючи їх військово-політичний, економічний і людський потенціал.

Треба погодитися, що, розпочавши «революції», консервативні арабські монархії, решті-решт, завдали збитків саме собі, оскільки підірвали роль арабського світу загалом і підвели його до тієї межі, після якої настає колапс. А на сцені з'явився новий потужний гравець — Іран. Він зробить ставку на шиїтів в арабських країнах, що ще більше перекроїть політичну карту Близького Сходу.

Далі буде

 

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/chto-god-grjadushhij-nam-gotovit/