Борисфен Інтел

Внутрішні фронти В. Путіна

9 лютого 2016
<p>Внутрішні фронти В. Путіна</p>

Згідно з останніми прогнозами експертів американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor, у 2016 році президенту Росії В. Путіну загрожують масові протести по всій країні, причиною яких буде передусім складне економічне становище в РФ. Американські аналітики вважають, що Кремль дасть дозвіл на проведення маломасштабних акцій, пов’язаних з економікою, але намагатиметься не допустити великих, добре організованих протестів, які можуть набути антикремлівського забарвлення. І навіть більше, антиісламістська риторика керівництва Росії може спровокувати ультранаціоналістичні заворушення проти мігрантів, а напередодні парламентських виборів у вересні ц. р. Кремль буде боротися з опозиційними силами та їх лідерами, щоб не допустити формування організованого руху протесту.

 

Спробуємо уважніше проаналізувати, що ж все-таки відбувається у путінській Росії?

Незважаючи на бравурні заяви міністра енергетики О. Новака і міністра економічного розвитку О. Улюкаєва про нібито наявний «запас міцності», реалізація негативних зовнішніх сценаріїв, зокрема, подальше падіння ціни на нафту призведе до входження економіки Російської Федерації у фазу нової системної кризи із катастрофічними соціальними наслідками, оскільки уряд Росії не зможе забезпечити затверджені на 2016 рік макроекономічні показники бюджету.

Державний бюджет Російської Федерації на 2016 рік, що розроблений виходячи з ціни на нафту у 50 доларів за барель і курсу 63,3 рубля за 1 долар США, вже зараз досяг дефіциту рівня 30 %. Водночас відмова Кремля від скорочення бюджетних видатків може призвести до спустошення Резервного фонду вже до кінця цього року. І навітьбільше, прогнозоване більшістю іноземних експертів утримання ціни на нафту у найближчі рік-два на рівні 25-40 доларів США за барель загрожує РФ дефолтом за внутрішніми зобов’язаннями, включенням Центробанком Росії друкарського верстата і повторенням кризи 1998-1999 років напередодні нового виборчого циклу.

Ще не так давно влада заявляла про те, що девальвація рубля знову стане для Росії економічним драйвером. Але реальність виявилася зовсім іншою. Ослаблення рубля дестабілізує найважливіші галузі економіки, що позбавляються фінансових ресурсів. Слабкий рубль разом з високими ставками за кредитами пригнічує виробництво інвестиційних товарів і розвиток інфраструктури, що негативно впливає на інвестиційну активність і ВВП. Якщо ж влада зважиться на адресну підтримку проблемних галузей, то це призведе до різкого зростання рівня інфляції.

Окрім того, досвід 2014-2015 рр. свідчить, що в умовах реалізації мілітаристсько-імперського зовнішньополітичного курсу вище керівництво Росії наразі не спроможне забезпечувати реалістичне стратегічне планування і прогнозування. Політика імпортозаміщення не дала очікуваних результатів, а діяльність в Росії іноземного бізнесу з країн, котрі не долучилися до санкцій, не призводить до отримання будь-яких вагомих переваг, які б дозволяли розширювати їх частку на російському внутрішньому ринку.

З огляду на зазначене, сьогодні спостерігається посилення уваги Кремля до пропозицій ліберального крила так званого «консервативно-демократичного табору» оточення В. Путіна, якими передбачається необхідність деескалації взаємовідносин із Заходом, а також впровадження в Росії ліберальних реформ або, принаймні, імітації цього процесу.

О. КудрінНа рівні адміністрації президента та уряду РФ відбуваються консультації щодо можливого призначення О. Кудріна на одну з ключових посад (рівень — перший заступник голови уряду) у російській владі. Продовжує «антисистемне вільнодумство» й глава Сбербанку Росії Г. Греф. При цьому О. Кудрін вимагає повноважень для «кардинальної зміни системи управління державою» та визначення для себе чіткої програми дій із наданням певних політичних повноважень, що загострює протиріччя у взаємовідносинах між групами впливу в оточенні В. Путіна. Зокрема, проти кандидатури екс-міністра фінансів із 11-річним досвідом виступають Д. Медведєв, В. Володін, О. Громов, А. Бєлоусов та С. Глазьєв.

Г. ГрефПоширені серед пропутінської еліти чутки про можливість введення нафтового ембарго та/або блокування міжнародних резервів РФ, розміщених у цінних паперах західних країн, що підтримали санкції, не сприяють покращенню взаємодії різних гілок влади та пошуку адекватних шляхів виведення країни з кризи.

До того ж, деградація російської економіки призводить до втрати Росією в очах її союзників за проектами ЄАЕС та ОДКБ статусу «держави-донора». Зважаючи на це, упродовж грудня 2015 р. — січня 2016 р. до табору країн-скептиків (Казахстан, Білорусь) приєднався й Киргизстан.

Отож, у російської влади звужується, а фактично — відсутній, ефективний інструментарій протидії кризовим явищам в економіці. Крім того, національна економіка входить у фазу затяжного спаду, який, у разі збереження санкцій та низьких цін на нафту, може тривати упродовж найближчих кількох років. Водночас, навіть у довгостроковій перспективі поточна модель російської економіки не зможе забезпечити відновлення потенціалу РФ, який вона мала до початку російсько-українського конфлікту, а технологічне відставання від країн Заходу буде неможливо усунути навіть у довгостроковій перспективі.

В умовах очікуваного загострення соціально-економічної кризи режим В. Путіна продовжує системно контролювати суспільно-політичні процеси, передусім з підготовки до проведення контрольованої парламентської кампанії за принципом «без несподіванок».

За концепцією першого заступника глави адміністрації президента РФ В. Володіна, «Єдина Росія» піде на вибори із псевдоправоліберальними гаслами. А партія «Родина» та ще 7 (сім) партій, що, згідно з російським законодавством, мають право на автоматичне подолання передвиборчого фільтру, виконуватимуть роль сателітів для реалізації оголошеного Кремлем слогану про «конкурентні, відкриті і легітимні вибори».

Новий начальник ГРУ ГШ ЗС РФ І. КоробовПри цьому посилюється вплив соціально-економічних загроз для стабільності режиму В. Путіна на ситуацію в його оточенні. Зокрема, відносинам у середовищі так званих «силовиків» притаманні посилення відчуженості, підозрілість та недовіра, що ускладнює процес вироблення ними консенсусних рішень. Такі настрої виникли через побоювання керівників силових відомств того, що В. Путін на фоні триваючої трансформації його психологічно-емоційного стану може перейти до реалізації сценарію «зачистки ненадійних». У цьому контексті вони з насторогою сприймають дії президента РФ у напрямку гарантування лояльності до нього з боку глави Чечні, що дедалі більше нагадують банальний підкуп Р. Кадирова. Нові лінії конфліктів виникли й через раптові смерті представників вищого офіцерського складу РФ, передусім начальника ГРУ ГШ ЗС РФ генерал-полковника І. Сергуна.

Водночас соціологічні центри Росії констатують, що формується стійкий тренд на погіршення соціального самовідчуття росіян та нарощування потенціалу протестних настроїв. Експерти звертають також увагу на публічні прояви регіонального сепаратизму внаслідок демонстрації главами Татарстану та Якутії своєї незгоди рухатись у фарватері курсу Кремля на «розірвання відносин з Туреччиною», а провідні політичні діячі Татарстану відкрито виступають проти перейменування посади президента республіки відповідно до федерального закону, яке мало б відбутись до 1 січня 2016 року.

Ускладнюється ситуація і в середовищі мусульманського духовенства внаслідок загострення протистояння між Центральним духовним управлінням мусульман Росії та Радою муфтіїв Росії, а також у відносинах між релігійними общинами Північного Кавказу через небажання представників Дагестану на практиці реалізовувати курс, проголошений муфтіями Інгушетії й Чечні на спільну боротьбу з фундаментальним ісламом, передусім ваххабізмом.

Однак найбільшу загрозу стабільності режиму В. Путіна, за оцінками прокремлівських експертів, становитиме не нарощування трудової протестної активності, а наростання міжнаціональної напруженості на території Росії. При цьому військове втручання Російської Федерації у конфлікт в Сирії, а також загострення через це відносин із провідними країнами сунітського мусульманського світу, насамперед Саудівською Аравією та Туреччиною, й ініціативне винесення режимом В. Путіна цього протистояння в російський інформаційний простір може стати додатковим каталізатором зростання загрози виникнення міжнаціональних конфліктів у Росії.

Поширення радикального ісламу підвищує потенціал міжетнічних конфліктів навіть у відносно соціально благополучних суб’єктах Російської Федерації. Незважаючи на замовчування інформації російськими ЗМІ, ескалація досить дрібних (в т. ч. побутових) конфліктів на міжнаціональному і міжконфесійному підґрунті в крупних агломераціях вже викликає посилення ксенофобії на усій території Росії, а основною лінією міжнаціональних конфліктів залишається неготовність місцевого населення толерувати національно-психологічні особливості поведінки представників Північного Кавказу поза межами Північнокавказького федерального округу.

Водночас триваюча економічна криза спричиняє поступову деградацію соціально-економічної ситуації у більшості федеральних округів, нівелюючи ефекти їх конкурентних переваг та створюючи сприятливе підґрунтя для подальшого зростання потенціалу міжнаціональної нестабільності на всій території РФ. При цьому, за оцінками російських експертів, у рамках федеральних округів в регіонах потенційної міжетнічної нестабільності мешкає понад половина населення Південного, Північнокавказького, Центрального, Північно-Західного, Уральського та Приволзького федерального округів.

З огляду на зазначене, а також враховуючи входження Росії у виборчий цикл 2016-2018 років, перетворення латентних міжетнічних конфліктів у відкриті форми може мати різноспрямований електоральний ефект для правлячого режиму. Серйозні ризики для стабільності суспільно-політичної ситуації сьогодні виникають на територіях ключових промислово-виробничих центрів РФ, а саме Уральського та Приволзького федеральних округів. При цьому серед місцевого населення спостерігається поступове зростання популярності реакційних націоналістичних сил і політичне розчарування у «Єдиній Росії», що вважається Кремлем об’єктивною загрозою правлячому режиму, зокрема, через ризик перетворення у відкриту форму наявних латентних конфліктів на міжнаціональному підґрунті. У цьому ж контексті небезпечною також є дедалі більша схильність мешканців суміжних Уральського та Сибірського федеральних округів активно реагувати на спалахи міжетнічного протистояння в інших суб’єктах Російської Федерації, що ускладнюватиме обстановку в російсько-казахстанському прикордонні.

Значних ресурсних видатків потребуватиме й реалізація федеральним центром узгодженого з елітами Північного Кавказу механізму управління республіками за принципом «економічне утримання в обмін на мир», збереження контролю за ситуацією у невизнаних Абхазії та Південній Осетії, а також запобігання поверненню на територію РФ терористів, які брали й беруть участь у воєнних діях на сході України та на території Близького Сходу.

 

Таким чином, як справедливо вважає американський фінансист Дж. Сорос, державні резерви, що дозволяють В. Путіну підтримувати «суспільний договір із населенням» та вести агресивну зовнішню політику, закінчаться у 2017 році, що стане «роком неповернення».

Очікуване посилення санкцій після рішення Високого суду Лондона у справі про вбивство О. Литвиненка із прямим звинуваченням у цьому президента РФ та обвал цін на нафту змушуватимуть російське керівництво шукати нові варіанти замирення із Заходом аж до готовності російської сторони на компроміс з «українського питання».

Це засвідчила й зустріч заступника держсекретаря США В. Нуланд із помічником президента РФ В. Сурковим — типовим представником так званих російських «політичних силовиків», які опікуються питаннями внутрішньої політики й пострадянського простору.

Затишшя як на зовнішніх, так і на внутрішніх «фронтах» кремлівському лідерові чекати не варто.

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/front/