Коли європейський курс змінюється на російський фарватер.
Можливі наслідки від зміни політичного курсу України.
Відмова України від підписання Угоди про асоціацію з ЄС і укладання натомість пакету політико-економічних договорів з Росією стала надзвичайно резонансною подією, що не на жарт занепокоїла політиків і експертів Заходу та Сходу, які надають різні, часом навіть протилежні одна одній оцінки цій події та намагаються передбачити її наслідки.
Більшість політологів схильні вважати, що отримання Україною «братерського» кредиту з одночасним зниженням ціни на російський газ надасть можливість її уряду сяк-так впоратися з економічними негараздами і стабілізувати розвиток українського промислового виробництва. То чи це не рятівне коло для теперішнього керівництва української держави, яке день і ніч переймається майбутніми президентськими виборами 2015 року? Якщо так, то чого ж сумніватися у зробленому виборі? Навіщо аналізувати можливі наслідки інших варіантів майбуття? Є чималий стос різноманітних запитань, відповіді на які чомусь лише породжують запитання наступні і аж ніяк при цьому не вгамовують суспільну думку. А невгамовність суспільства завжди переростає у хаос, чи у кращому випадку — у революцію.
А що вважає інша частина політологів, яка не у захваті від «проєвропейського» демаршу офіційного Києва? Вона вишукує у бочці негативу ложечку позитиву. Так, відмова керівництва України від підписання Угоди про асоціацію з ЄС прискорила процес згуртування патріотичних прошарків українського суспільства довкола стратегічної мети — європейської інтеграції. Про цей процес можуть свідчити «євро майданні» виступи в українських містах і селах. У такий спосіб справжні українці вкотре намагаються підтвердити свою сутність як європейської нації — невід’ємної частки Західного світу. Це — по-перше.
По-друге, події в Україні яскраво спростували твердження Кремля про «прагнення переважної частини українського населення до возз’єднання з Росією в рамках побудови Митного та Євразійського Союзів». А спростовуючи, підірвали на пострадянському просторі і всю ідеологічну базу євроінтеграційних ініціатив Москви, підтвердивши тим самим спроможність націоцентричних сил країн СНД відстоювати свої цілі та протидіяти російській неоімперській політиці. Отож, не можна зневажати потенціал цих сил, які ще не раз і не два скажуть своє вагоме слово.
Що ж до подальшого переліку наслідків від подій в Україні, то вони мають не такий веселковий відтінок. Тут настає черга суворої прози життя. Наприклад, більшість експертів (російських включно) переконана, що фактична відмова України від європейської інтеграції на користь зближення з Росією та її євразійськими структурами створить для нашої держави низку серйозних проблем. Зрозуміло, з відповідними негативними наслідками.
Фахівці вказують, що нині створюються такі умови, за яких Україна втратить свою економічну незалежність. Розпочинається цей процес з отримання Україною російського фінансового кредиту без реальних гарантій його повернення кредиторові. Згодом російська грошова одиниця «рубль» дістане у нашій державі так званий статус вільно конвертованої валюти. А ще росіяни поспішать об’єднати ВАТ «Газпром» та НАК «Нафтогаз України», назвавши це об’єднання «спільним підприємством», а також знімуть усі бар’єри перед російським бізнесом, який давно намагається заволодіти стратегічними галузями української економіки. Ось це і буде передумовою фактичної ліквідації економічної незалежності України, як це вже відбулося у Білорусі, Вірменії та Киргизстані і відбувається зараз у Казахстані.
Якщо далі продовжувати перелік «братерських здобутків», то слід казати про втрату Україною можливостей проводити самостійну економічну політику у внутрішній та зовнішній сферах, про виведення провідних підприємств національної економіки (насамперед, оборонних, космічних, літако- і кораблебудівних, радіоелектронних) із-під контролю України та її бізнесових структур, про посилення російського впливу в українському банківському секторі і зміцнення позицій рубля перед гривнею (що призведе до падіння курсу української валюти та ускладнення зовнішньо-торгівельної діяльності), про втрату Україною можливості отримати альтернативні джерела енергоносіїв.
Встановивши свій контроль над українською економікою, Росія безумовно отримає важелі впливу і на зовнішню політику України. Звернімо увагу, як засоби масової інформації Росії дозволили собі виступити з відвертими заявами щодо можливості втрати Україною російських кредитів у разі підписання нею Угоди про асоціацію з ЄС. Зрештою, вони на це і дозволу не питали. Команду «фас» російські ЗМІ відчувають ще до того, як про неї подумають їхні хазяї. Словами одного з російських медійників — «профессионализм прессы, однако»…
По суті, між Україною та Росією юридично закріплюється узгодження їх зовнішньополітичної діяльності. Враховуючи наявність у Росії згаданих вище важелів впливу на Україну (в т.ч. через механізми щомісячного чи щоквартального корегування ціни на газ), таке узгодження безумовно вимагатиме від Києва плестися в руслі зовнішньої політики Москви і, з огляду на її цілі та пріоритети, це змусить Україну не лише забути про євроінтеграційний курс, а ще й допомагати Росії в її протистоянні Заходу.
Маючи на своїй території Чорноморський флот РФ, фактично не контролюючи модернізацію його корабельного складу, озброєння і військової техніки, Україна постійно відчуватиме загрозу своїй безпеці. І вона обов’язково збільшуватиметься, особливо тоді, коли Росія використовуватиме ЧФ для демонстрації сили в Чорноморському та Середземноморському регіонах. Як це, наприклад, було нещодавно, коли Росія надавала військово-технічну допомогу тоталітарному режиму Б. Асада в Сирії під час його війни з власним народом.
Це підриває довіру західних країн та міжнародних організацій до України, які сприйматимуть її як нестабільну державу з непередбачуваною зовнішньою та внутрішньою політикою, що не спроможна виконувати міжнародні домовленості і договори. Фактично її можуть віднести до потенційних ворогів США та ЄС, пославшись, наприклад, на анти західну інформаційну кампанію, яка розгортається вітчизняними провладними політиками та ЗМІ у відповідь на спроби представників США і ЄС стати посередниками у процесі врегулювання ситуації, що склалася сьогодні в нашій державі. Недовіра керівництву України була висловлена впливовими американськими конгресменами Дж. МакКейном і К. Мерфі, прем’єр-міністром Канади С. Харпером, європейським комісаром з питань розширення ЄС та європейської політики сусідства Ш. Фюле та новим міністром закордонних справ ФРН Ф. Штайнмаєром.
На жаль, певним чином накладає відбиток на цю ситуацію і аморфність поведінки певної частини населення України, яке, переймаючись винятково меркантильними питаннями, не дбає про майбуття нашої держави, про ідеї її національного відродження. Саме на це і розраховує влада, надаючи пріоритет «вирішенню економічних проблем країни перед політичними та ідеологічними питаннями».
Що ж до сподівань на допомогу Росії у вирішенні економічних проблем України, то варто лише пригадати історію розвитку стосунків між Росією та Україною, а також відносини Російської Федерації з іншими країнами колишнього СРСР.
Так, кредит в 15 млрд. дол. США, безумовно, повертати необхідно, причому зі ставкою 5% за рік. За словами першого віце-прем’єр-міністра РФ І. Шувалова, позика цих коштів захищена найсуворішими юридичними нормами. Тому Росія може потребувати їх повернення у будь-який момент. З огляду на плани уряду України використати отримані кредити виключно для покриття попередніх боргів (аби запобігти дефолту), для задоволення так званих «соціальних потреб», а також для збільшення обсягів фінансування правоохоронних органів, а не для реальних реформ у економіці країни, можна вже сьогодні дійти висновку, що Україні не вдасться розрахуватись з Росією найближчим часом. Тим більше, що за останні чотири роки «стабільного розвитку України», її державний борг збільшився майже в десятеро і досяг астрономічної суми — щонайменше 70 млрд. дол. США (майже такий, як у Російської Федерації).
До речі, можливе (але не завжди доконечне) збільшення за допомогою російського кредиту зарплат і пенсій протягом року неминуче призведе до необхідності повертати запозичене з кишені саме українських громадян. До того ж у більш значних розмірах. Ця проблема стане катастрофою у випадку дефолту України через надмірне накопичення зовнішніх боргів та відверто здирницький характер економічної політики.
Те ж саме стосується і «зниження Росією ціни на газ для України». На погляд переважної більшості експертів, насправді буде застосована традиційна схема розподілу прибутків між олігархічними структурами Росії та інших країн СНД, яка в українському варіанті передбачатиме продаж «Газпромом» «блакитного палива» спільному підприємству з НАК «Нафтогаз» України за дійсно зниженою ціною в 270 дол. США за одну тис. куб. м, яке, своєю чергою, буде перепродавати його українським споживачам щонайменше по 400 дол. США.
Саме така схема зараз застосовується у Вірменії після рішення керівництва країни про відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС та вступ до Митного союзу. Про таку перспективу свідчать заяви представників уряду України про відсутність планів щодо зниження вартості комунальних послуг для українського населення (в зв’язку зі зменшенням ціни на газ), бо, бачте, влада має намір «спрямувати нинішні дотації на інші цілі».
До речі, підписання угод та домовленостей з Росією зовсім не означає, що таким чином гарантується надання Україні економічних преференцій. Так, Росія ще не зняла обмежень щодо доступу українських товарів на свій ринок, пояснюючи це «невідповідністю їх якості стандартам РФ». Розглядається навіть питання щодо запровадження нових санкцій до української продукції, зокрема, до мороженої яловичини. Характерно, що такі санкції стосуються продукції підприємств західних регіонів України (м’ясо-молочних підприємств Львівської та Івано-Франківської областей), а також українських бізнесових кіл (компанії «Roshen»), які підтримують курс європейської інтеграції.
Щиро кажучи, нині марно сподіватися на Росію, як на надійного рятівника. Економічна ситуація в самій Російській Федерації також неймовірно загострилась через зниження світового попиту на російські енергоносії, які є основою російського експорту. За оцінками експертів, протягом наступних років така тенденція посилюватиметься. Адже основні російські партнери переходять до використання альтернативних джерел енергії. Уряд РФ вже навіть скорочує видатки на розвиток країни і реалізацію соціальних програм, та замислюється над урізанням допомоги своїм союзникам. Саме цим, до речі, і пояснюється виділення кредиту Україні з резервного фонду підтримки національного добробуту РФ, який призначений зовсім для інших цілей.
Необхідно визнати, що економічні проблеми Росії автоматично ускладнюють економічну ситуацію в інших країнах, у яких встановилися з нею міцні торгівельно-економічні відносини. Нині це, як ми згадували вище, відчула не лише Білорусь, а й Україна, при чому, навіть гостріше, ніж у період піку світової кризи в 2008–2009 роках. І якщо на той час Україна змогла отримати кредити від МВФ та фінансову допомогу від ЄС, що певним чином врятувало її економіку, то сьогодні вона позбавила себе такої можливості. А зміна ставлення США та Європейського Союзу до України знижує довіру до неї з боку західних інвесторів. Так врешті-решт втрачаються як західні інвестиції, так і можливість використання сучасних світових технологій.
Таким чином, навіть якщо вдасться тимчасово стабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні за допомогою російського кредиту та зниження ціни на газ, ми незабаром дістанемо «пакет» набагато складніших економічних проблем, для вирішення яких знадобиться значно більших видатків та зусиль. Ми наважились торувати той шлях, що до нас торувала Білорусь, яка обміном на політичні поступки Москві та підпорядкуванням їй своєї економіки сподівалась залагодити свої соціально-економічні проблеми, а у підсумку не лише їх не залагодила, а й втратила свою державність.
Нам усім без винятку необхідно усвідомити, а усвідомивши, запам’ятати назавжди, що суверенітет України та її європейський вибір ніколи не здобувається за допомогою російських грошей.
