Борисфен Інтел

«Московсько-азійське варварство», «тюрма народів», «імперія зла»… Що далі?

17 вересня 2015
<p>«Московсько-азійське варварство», «тюрма народів», «імперія зла»… Що далі?</p>

Анексія Росією Криму та її збройна агресія проти України фактично зняли з порядку денного питання геополітичного вибору нашої Держави, яка остаточно встала на курс європейської та євроатлантичної інтеграції, що є головною гарантією її національної безпеки, рушійною силою політичного та економічного розвитку.

Разом з тим, такий стратегічний вибір та його доленосне значення для України потребує більш ґрунтовного переосмислення ролі Заходу та Росії у світі як двох цивілізацій, так і їх стратегічних цілей та способів/методів досягнення.

Безперечно, що обидві сторони переслідують винятково власні інтереси, що передбачають зміцнення їх геополітичних позицій, включно з розширенням кола союзників і партнерів.

Для досягнення зазначеної мети США намагається продемонструвати іншим країнам переваги західних цінностей. Це передусім дотримання демократичних норм та прав людини, забезпечення сучасних ринкових відносин та свободи і прозорості бізнесу, ЗМІ. Саме просування демократії у всьому світі та надання допомоги іншим країнам в її досягненні визначено основним стрижнем зовнішньої політики Вашингтону, яка підтримується Європейським Союзом та НАТО.

Після розпаду Радянського Союзу США та НАТО в рамках такої політики розпочали процес скорочення своєї військової присутності в Європі, який досяг максимуму наприкінці 1990-х років. При цьому вступ до НАТО нових членів з числа країн Центрально-Східної Європи та Балтії практично не супроводжувався нарощуванням їх збройних сил. Навпаки, вони скорочувалися завдяки їх технічній модернізації та додатковим можливостям із забезпечення колективної безпеки в рамках Північноатлантичного союзу.

Водночас зусилля США, НАТО і ЄС були переорієнтовані з протистояння загрозам зі Східного напрямку на проведення миротворчих операцій та боротьбу з міжнародним тероризмом і тоталітарними режимами, що створюють загрозу як своєму населенню, так і іншим країнам.

Останнім часом проявами такої політики стали: примушення до миру режиму С. Мілошевича у Союзній Республіці Югославія, який спровокував конфлікт довкола Косова з метою відвернення уваги населення від фальсифікації владою президентських виборів в країні; контртерористична операція в Афганістані проти міжнародного терористичного руху «Талібан»; повалення режиму С. Хусейна в Іраку, який вдавався до масових «зачисток» мирного населення власної країни за релігійно-етнічними ознаками, а також планував розробити власну ядерну бомбу для її застосування проти Ізраїлю та західних країн; надання допомоги опозиційним силам Лівії та Сирії у боротьбі з кривавими диктаторськими режимами М. Каддафі та Б. Асада тощо.

Нині США та їх союзники з числа європейських і близькосхідних країн проводять міжнародну (коаліційну) операцію з припинення діяльності терористичної організації «Ісламська держава» (ІД) в Сирії та Іраку. Крім того, за провідної участі США та європейських країн проводиться низка інших миротворчих, стабілізаційних, антитерористичних (антипіратських) операцій. Слід також відзначити провідну роль ЄС та США у врегулюванні ситуації довкола України в рамках ООН, ОБСЄ і переговорного формату «нормандської четвірки».

Зовсім інший підхід до реалізації своїх зовнішньополітичних/геополітичних/ інтересів у Російської Федерації. Так, на противагу демократичним принципам США та ЄС, керівництво РФ проводить відверту неоімперську і неоколоніальну політику, що маскується під ідеї євразійської інтеграції та поширення «Руського світу». Це має на меті відновити щось на кшталт російської імперії (зокрема, в формі Євразійського економічного союзу /надалі — Євразійського союзу/ та ОДКБ) у спосіб приведення до влади в країнах СНД /республіках колишнього СРСР/ тоталітарних та напівкримінальних режимів проросійського спрямування, а також їх об’єднати довкола Москви.

При цьому, на відміну від Європейського Союзу та НАТО, які базуються на принципах добровільного членства та рівних прав при ухваленні колективних рішень, Росія нав’язує «союзницькі» відносини колишнім радянським республікам, у т. ч. із застосуванням методів політичного, економічного (насамперед, енергетичного) та силового тиску, а також шантажу і провокацій.

Так, саме з метою відновлення та забезпечення гарантованого власного контролю над пострадянським простором на початку 1990-х років саме Москвою були спровоковані (або «заморожені») збройні конфлікти у Таджикистані, Молдові /у Придністров’ї/, між Вірменією та Азербайджаном /у Нагірному Карабасі/, Грузії /у Абхазії та Південній Осетії/ з обов’язковим збереженням надалі на їх територіях своєї військової присутності у різних формах та форматах (як правило, штучно вигаданих та всупереч міжнародному праву). Крім того, у серпні 2008 року Росія вдалася до прямої збройної агресії проти Грузії, а в лютому 2014 року — анексувала Крим та розпочала збройну агресії проти України.

В усіх випадках Росія підтримувала і сьогодні підтримує сепаратистів у спосіб надання їм фінансової та економічної допомоги, а також направлення до зон конфліктів як найманців, так і регулярних підрозділів Збройних сил РФ (перш за все, спеціального призначення) під виглядом «миротворчих сил», «ополченців», «козаків», «добровольців» або «повстанців». Крім того, Росія всебічно забезпечує сепаратистів, включно з постачанням для них зброї, боєприпасів, військової техніки та інших матеріально-технічних засобів, а також направленням до них інструкторів та військових спеціалістів.

http://gur.mil.gov.ua/

Зокрема, на сьогоднішній день на територіях т. зв. Донецької та Луганської народних республік розгорнуто два армійські корпуси російських окупаційних військ, які підпорядковуються 12 командуванню резерву Південного військового округу ЗС РФ. Корпуси очолюються та комплектуються кадровими російськими військовослужбовцями, а також оснащуються російською зброєю. Загальна чисельність особового складу цих з’єднань становить щонайменше 44-45 тис. чоловік, які мають на озброєнні приблизно 700 танків, 1,5 тис. бойових броньованих машин, понад 800 артилерійських систем та систем залпового вогню, а також тактичні ракети «Точка-У» та широкий спектр засобів протиповітряної оборони.

http://gur.mil.gov.ua/

У всіх випадках Росія зважується на відкрите розгортання та нарощування своїх військ у самопроголошених республіках і на окупованих територіях інших країн так, як це, наприклад, робиться в Молдові /Придністров’ї/, Таджикистані, Вірменії, Грузії /Абхазії, Південній Осетії/ та в Україні /Криму/. Зокрема, після окупації Росією Криму на території Кримського півострова було розгорнуто потужне угруповання російських військ, яке включає наземний, морський та повітряний компоненти загальною чисельністю до 27 тис. військовослужбовців (планується збільшити до 45 тис. осіб).

Своєю чергою, головним напрямом дій Москви з просування своїх інтересів та стримування США, НАТО і ЄС в інших регіонах світу є підтримка нею тоталітарних режимів «країн-ізгоїв», а також різного штибу екстремістських та терористичних організацій. За сталою практикою, основною формою такої підтримки є надання військово-технічної, фінансової, а в деяких випадках, і безпосередньої військової допомоги.

Так, Росія є основним постачальником зброї до Венесуели та Нікарагуа, які є її форпостами у Західній півкулі та провідниками російської антиамериканської політики в Центральній Америці. Крім того, планується відновлення поставок російської зброї Ірану (в т. ч. комплексів ППО С-300), що надасть йому значно більших можливостей для проведення агресивної політики на Близькому Сході. За рахунок цього Росія намагається створити противагу США в регіоні, а також спровокувати загострення ситуації довкола Ірану з метою перешкодити поверненню іранської нафти на світовий ринок.

З початку збройного конфлікту в Сирії у 2012 році Росія залишається також основним постачальником зброї правлячому сирійському режиму Б. Асада, що дозволяє йому продовжувати каральні операції проти повстанців. Спектр таких поставок охоплює широке коло різноманітного (у т. ч. сучасного) озброєння та військової техніки, включно з боєприпасами для стрілецької зброї, гарматами та реактивними системами залпового вогню, бронетранспортерами, засобами зв’язку і розвідки та навіть винищувачами-перехоплювачами Міг-31. Крім того, постачаються запчастини до бронетанкової, ракетно-артилерійської, авіаційної та іншої техніки, яка була передана Сирії раніше.

І навіть більше, останнім часом, у зв’язку із суттєвим погіршенням стану режиму Б. Асада, спостерігається безпосереднє залучення російських військовослужбовців та окремих підрозділів (зокрема, морської піхоти зі складу угруповання російських військ в Криму) до бойових дій в Сирії на боці правлячого режиму. За даними ізраїльських та арабських джерел, у даний час у Сирії вже знаходиться декілька тисяч російських громадян, які виконують функції радників та спеціалістів з обслуговування техніки, охороняють російські військові об’єкти на сирійській території (насамперед пункт базування ВМФ РФ у Тартусі), а також залучаються до оборони Дамаску та приморської провінції Латакія (район компактного проживання мусульман алавітів — основної опори Б. Асада).

Водночас, за інформацією турецьких спецслужб, Росія надає підтримку курдським екстремістам в Туреччині, які останнім часом суттєво активізували диверсійно-терористичну діяльність. У такий спосіб Росія намагається послабити Туреччину як члена НАТО, а також створити перешкоди у реалізації європейських проектів нових транспортно-енергетичних коридорів з Каспійського та Центрально-азійського регіонів в обхід Російської Федерації через турецьку територію. Підтвердженням цього став підрив курдськими терористами в серпні поточного року стратегічно важливого нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан біля кордону Туреччини з Грузією.

Суто конфронтаційна політика застосовується Москвою і на більш високому рівні — в рамках стратегії Росії з відновлення своєї ролі як «великої світової держави». Так, після повернення В. Путіна на посаду президента РФ у 2011 році Росія різко змінила свій курс від політики нормалізації відносин із Заходом в обмін на кредити та сучасні технології — до протистояння зі США і Європою та самоізоляції в рамках химер «Руського світу». Таке протистояння набуло особливо гострого характеру після початку російської агресії проти України, що фактично вивело відносини між Росією та Заходом на рівень нової «холодної війни».

При цьому Росія супроводжує свою політику активними діями з посилення угруповання Збройних сил на європейському напрямку, а також масштабної демонстрації сили перед США та НАТО. Зокрема, у Західному військовому окрузі Збройних сил Росії розгортається нова 1-ша танкова армія (http://lenta.ru/news/2015/07/29/guard_tank/) Крім того, 20-а загальновійськова армія передислоковується з району Підмосков’я ближче до кордонів України на територію Воронезької області (http://www.ng.ru/armies/2015-03-16/1_voronezh.html). Наприкінці 2011 року у Південному військовому окрузі ЗС РФ була спеціально сформована 49-а загальновійськова армія (штаб — м. Ставропіль) для дій на українському (азово-чорноморському) операційному напрямку, основні з’єднання та частини якої розміщені на території Ставропольського краю (http://www.stav.aif.ru/dontknows/1280435). Крім того, Росія виступає з погрозами щодо можливості розгортання в Калінінградській області РФ та в Криму оперативно-тактичних ракетних комплексів «Іскандер», а також націлювання їх на об’єкти США та НАТО в країнах Балтії та Польщі.

Навчання Колективних сил оперативного реагування ОДКБ «Взаємодія-2015»Докладаються також цілеспрямовані зусилля з розширення російської військової присутності за межами її національної території у спосіб розміщення військових баз, пунктів базування та інших об’єктів ЗС РФ в інших країнах. Такі бази вже є у Вірменії, Таджикистані та Киргизстані. Сьогодні планується розгортання нової російської авіаційної бази в Білорусі та модернізація пункту матеріально-технічного забезпечення ВМФ РФ в сирійському порту Тартус. Розглядаються питання щодо розміщення нової РЛС попередження про ракетний напад в Азербайджані, а також створення або відновлення пунктів базування ВМС та ВПС РФ в Єгипті та у В’єтнамі.

Поряд з цим значно активізовані заходи з оперативної та бойової підготовки Збройних сил РФ, у т. ч. відверто провокаційного та наступального (агресивного) характеру. Зокрема, в серпні-вересні ц. р. на території Росії проводиться серія масштабних навчань Збройних сил РФ, а також спільних із союзниками військових заходів, у т. ч. навчання Колективних сил оперативного реагування ОДКБ Спільне російсько-білоруське навчання «Щит Союзу-2015»«Взаємодія-2015», спільне російсько-білоруське навчання «Щит Союзу-2015», стратегічне командно-штабне навчання /СКШН/ ЗС РФ «Центр-2015».

Стратегічне командно-штабне навчання /СКШН/ ЗС РФ «Центр-2015»У рамках підготовки до СКНШ «Центр-2015», на початку цього року була проведена раптова перевірка бойової готовності та боєздатності військ Центрального військового округу ЗС РФ за участю командувань повітрянодесантних військ та військово-транспортної авіації ВПС РФ, а також підрозділів тактичної авіації інших військових округів. Аналогічні заходи проводились Росією і напередодні збройної агресії проти України.

Крім того, протягом цього року значно активізувались провокації проти країн Балтії та Північно-Західної Європи, в т. ч. з порушенням їх повітряних і морських кордонів бойовими літаками, підводними човнами та кораблями ЗС Росії. Провокаційні польоти російської авіації (включно стратегічних бомбардувальників Ту-22М3 та Ту-95М) на регулярній основі виконуються також і у Чорноморському регіоні.

На цьому фоні Москва вдається до прямого ядерного шантажу щодо Заходу. Російська Федерація, сподіваючись компенсувати слабкість своїх звичайних збройних сил, значно понизила критерії використання ядерного озброєння. За заявами представників воєнно-політичного керівництва Російської Федерації, в т. ч. особисто В. Путіна, Росія не зупиниться перед застосуванням ядерної зброї для захисту своїх інтересів. Так, нова редакція Військової доктрини Російської Федерації (Президент РФ В. Путін підписав відповідний указ наприкінці грудня 2014 року) дозволяє застосування ядерної зброї у разі неядерної війни, яка може становити загрозу існуванню держави. І це більше, ніж звичайні слова: Москва неодноразово заявляла про свою можливість і підготовку до використання ядерної зброї навіть у більш обмеженій війні.

Такі наміри підкріплюються заходами Кремля з реалізації комплексної програми переозброєння ЗС РФ з наданням пріоритету саме ракетно-ядерним силам. Зокрема, протягом 2015 року на озброєння ракетно-ядерних сил планується поставити до 40 нових міжконтинентальних балістичних ракет. Передбачається також відновлення з 2023 року серійного виробництва стратегічних ракетоносіїв-бомбардувальників останньої модернізації Ту-160М2.

Реалізуються масштабні програми переозброєння також і інших родів та видів Збройних сил Росії. При цьому, незважаючи на загострення проблем російської економіки, Росія продовжує збільшувати військові видатки з одночасним скороченням обсягів фінансування народногосподарських програм розвитку країни та соціального забезпечення її громадян.

Такі дії Москви безпосередньо загрожують виникненням глобального збройного конфлікту світового рівня, в т. ч. із застосуванням ядерної зброї. Тобто, особисті амбіції Путіна (як нового «императора всея Руси») створюють реальну небезпеку для усього людства. Як свідчить російська історія, політичні цілі і амбіції Кремля за будь-якого режиму в країні завжди превалювали над загальнолюдськими цивілізаційними цінностями, перш за все включно з життям як свого населення, так і тим більше — населення інших країн.

Про це свідчать наслідки дій Росії з провокування та підтримки збройних конфліктів на території колишнього СРСР, включно з масовими жертвами серед мирного населення та руйнуванням об’єктів інфраструктури в зоні бойових дій. Так, з початку збройного конфлікту на окупованих Росією територіях Донбасу загинуло до 8 тис. осіб (як військових, так і цивільних), щонайменше 18 тис. чоловік дістали поранення, кількість біженців з Донбасу сягнула 1,8 млн осіб, припинили функціонування більше половини промислових і транспортних підприємств (об’єктів), пошкоджено понад 1,2 тис. багатоквартирних будинків та 3,3 тис. приватних будівель.

http://gur.mil.gov.ua/

Вкрай складна ситуація спостерігається і на окупованих Росією територіях Грузії, а саме: в Абхазії, що повністю втратила своє курортне значення та перетворилася на сіру кримінальну зону, та в Південній Осетії, яку покинула більшість місцевого населення (30 тис. осіб із 45 тис., що проживали на її території до агресії Росії проти Грузії в серпні 2008 року).

Росія знищує і власне населення. За даними спеціальної парламентської комісії РФ, тільки під час двох чеченських війн, спровокованих Кремлем, загинуло приблизно 120 тис. мирних громадян Російської Федерації.

Все це ще раз підтверджує класичні та досить влучні висловлювання президента США Р. Рейгана про СРСР як «імперію зла»[1], приписувані першому главі Радянської Росії В. Леніну слова про Росію як «тюрму народів»[2] та оцінки засновників комунізму К. Маркса та Ф. Енгельса політики Московії (Росії, Російської імперії) як «московсько-азіатського варварства»[3].

Усім добре відомо, чим закінчила Російська імперія в 1917 році та Радянський Союз у 1991 році. А чим закінчиться історія нинішньої путінської Росії? І до гадалки можна не ходити.


 

 

1. Выступление перед Национальной ассоциацией евангелистов США во Флориде 8 марта 1983 г.:

«...Позвольте нам помолиться за спасение всех тех, кто живет в той тоталитарной темноте. Просите, чтобы они обнаружили радость милосердного Бога. Но пока они проповедуют всемогущество государства и его превосходство над личностью, пока они веруют в свое будущее господство над всеми народами земли, ОНИ — ЦЕНТР ЗЛА В СОВРЕМЕННОМ МИРЕ.

…Я убеждаю Вас высказываться против тех, кто поставил бы Соединенные Штаты в положение военной и моральной неполноценности. В ваших обсуждениях по ограничению ядерных вооружений остерегайтесь искушения гордости — искушение блаженного объявления выше происходящего, маркировать обе стороны одинаково ошибочно, игнорировать ФАКТЫ ИСТОРИИ И АГРЕССИВНЫХ ИМПУЛЬСОВ ИМПЕРИИ ЗЛА, просто называть гонку вооружений гигантским недоразумением и таким образом удалять себя из борьбы между правдой и ложью, добром и злом...». http://www.coldwar.ru/raegan/evil_empire.php

2. Авторство ошибочно приписывается В. И. Ленину.

Первоисточник — книга «Россия в 1839 году» (впервые издана в Париже в 1843 г.) французского маркиза Астольфа де Кюстина (1790–1857). Кюстин писал: «...Сколь ни необъятна ЭТА ИМПЕРИЯ, ОНА НЕ ЧТО ИНОЕ, КАК ТЮРЬМА, ключ от которой хранится у императора...», а Николая 1, имея в виду его статус «европейского жандарма», он назвал «тюремщиком одной трети земного шара». Автор говорил о равно незавидном положении всех народов, находящихся под властью российского императора, об отсутствии в России гражданского общества (и просто независимого общественного мнения), способного противостоять воле монарха.

Эту книгу А. И. Герцен назвал «самой занимательной и умной книгой, написанной о России иностранцем». Учитывая, что книга эта была очень популярна, образ России как «тюрьмы народов», вошел в русский язык в качестве афоризма.

Позже это выражение переосмыслил В. И. Ленин, который сделал упор на угнетении нерусских народов в России. Например: «...Запрещение чествования Шевченко было такой превосходной... мерой с точки зрения агитации против правительства, что лучшей агитации и представить себе нельзя... После этой меры миллионы... «обывателей» стали превращаться в сознательных граждан и убеждаться в правильности того изречения, что РОССИЯ ЕСТЬ «ТЮРЬМА НАРОДОВ»...». (статья «К вопросу о национальной политике»). http://bibliotekar.ru/encSlov/18/109.htm

3.Маркс, речь на польском митинге 1867 г.:

«...Я спрашиваю вас, что же изменилось? Уменьшилась ли опасность со стороны России? Нет! Только умственное ослепление господствующих классов Европы дошло до предела... Путеводная звезда этой политики — мировое господство — остается неизменной. Только изворотливое правительство, господствующее над массами варваров, может в настоящее время замышлять подобные планы... Итак, для Европы существует только одна альтернатива: либо ВОЗГЛАВЛЯЕМОЕ МОСКОВИТАМИ АЗИАТСКОЕ ВАРВАРСТВО обрушится, как лавина, на ее голову, либо она должна восстановить Польшу, оградив себя таким образом от Азии двадцатью миллионами героев...». http://politiko.ua/blogpost71026

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/imperia_zla/