Іслам: Шлях до світла чи дорога в сутінки середньовіччя?

Частина 1. Іслам і ісламізм.

Манірні й традиційно консервативна Великобританія, прагматичні й дисциплінована Німеччина, темпераментні та імпульсивні Іспанія й Італія, Франція, з її духом свободи й бунтарства — це Західна Європа.

Якщо сьогодні несподівано потрапиш до лондонського метро, то відразу й не зорієнтуєшся, в якій ти країні — чи то в Індії, чи то в Пакистані, а чи в одній з держав Магріба. Що в Берліні, що у Відні чи в Парижі рано вранці розбудить вас голос муедзина, що закликає правовірних до уранішньої молитви. Турецькі й арабська мова стала звичною. Жіночі фігури, щільно закутані в хіджаби, вже ні у кого не викликають цікавості чи здивування. Усе це буденно для більшості держав Західної Європи. Іслам прийшов і укорінився надовго.

Після терактів 11 вересня 2001 року увага західного світу сконцентрувалася на ісламістських організаціях, що заявили про свою готовність вдатися до насильства, а головними ворогами Заходу були визнані так звані «джихадисти». Усі інші організації, починаючи з дійсно помірних і закінчуючи салафітськими (прихильники ідей радикального ісламу — ваххабізм), які пообіцяли будувати «халіфат» у мирний спосіб, потрапили в категорію «помірних». Наскільки стали важливими для європейських еліт взаємостосунки між мусульманськими громадами так званого «західного ісламу»? Хто такі «джихадисти»? У чому відмінність між ісламським і ісламістським?

Примітка:

ісла́м (араб.الإسلام)‎‎ монотеїстська порівняно молода світова релігія. За доісламських часів на Аравійському півострові у кожного племені був свій божок. Араби-пастухи були язичниками, поклонялися духам предків, мали місце астральні культи, а також фетишизм (поклоніння деревам, скелям, каменям) і тотемізм (плем'я лева, лисиці, вовка; культи бикі й барана).
На початку III століття основним центром економічного й релігійного життя арабів стала Мекка, область якої вважалася заповідною, де не можна було вбивати й ображати. Тут же знаходився Чорний камінь Кааби, шанований усіма племенами, що бачили в ньому символ вищого божества. Навколо Кааби розташовувалися 360 зображень язичницьких божеств, головним з яких був бог війни Хубал, а поруч була викопана древня криниця Земзем, вода якої вважалася священною. Щорічно араби здійснювали паломництво до Мекки. Приблизно 440 року хранителем Кааби стало мекканське плем'я курейшитів, звідки походив майбутній пророк ісламу Мухаммад. Вважається, що його родовід має стосунок до пророка Аврамі й його сина Ісмаїла.
Аль-Кааба Слово «іслам» перекладається як «віддання себе Богові», «покірність», «повне підпорядкування» законам Аллаха. У шаріатській термінології іслам — це абсолютна єдинобожність. Прихильників ісламу називають мусульманами.
Головна священна книга ісламу — Коран. У ньому трактується чітке поняття «віра» (іман), а під всезагальною назвою «Стовпи віри» викладаються ідеологічні основи ісламу. Їх шість :

віра в Аллаха — творця усього сущого. Включає ряд положень, головним з яких є Єдинобожність;
віра в ангелів. Ангели — істоти, створені Аллахом зі світла, виконавці Божої волі;
віра у Священні писання, послані Аллахом через пророків. Маються на увазі божественні одкровення, що посилаються в різні періоди історії людства. Мусульмани визнають істинними тексти Таурата (Тори), Забура (Книги Псалмів Пророка Давида), Інджила (Євангелія), а також багатьох древніх сувоїв, посланих кільком пророкам. Але усі попередні Писання були скасовані Кораном. З точки зору мусульманських богословів, сучасні варіанти усіх священних книг, окрім Корану, спотворені;
віра в пророків (посланців) божих. Коран і Сунна наказує прийняти істинними усіх посланців Аллаха. Вони були послані до різних народів і племен, але посланцем до усього людства був і є тільки Мухаммад;
віра в Судний день. Включає віру в кінець світу, прийдешнє воскресіння, Божий Суд, наявність Пеклі й Раю;
віра у визначення. Мусульмани вірять в те, що Аллах зумовив долі усього сущого (Кадар), тобто, в те, що усі події відбуваються за задумом Творця. Визначення розуміється як одвічне знання Аллаха про усі події і процеси, що відбуваються у всесвіті; усі події трапляються зі згоди Аллаха, згідно з його знанням. Людина має свободу волі, має здатність вибирати між добром і злом, і тому несе відповідальність за свої вчинки.

Коран Мова богослужіння — класична арабська. Історично іслам виник в VII столітті в проповідях Мухаммада. Він є пророком (всього в ісламі налічується близько 124 тисяч пророків), останнім («печать пророків») і великим, після нього вже не буде інших.
Сьогодні у світі налічується, за різними оцінками, від 1,2 до 1,57 млрд. мусульман (22,74% від усього населення Землі). Ісламські умми охоплюють понад 120 країн, в основному, в Західній, Південній і Південно-Східній Азії і Північній Африці. У 35 країнах вони складають більшість населення, а в 28 є державною релігією — Єгипет, Саудівська Аравія, Марокко, Кувейт, Іран, Ірак, Пакистан і інші.

Розподіл мусульман по країнам
Инфографика http://www.salamnews.org/

До кінця XIX століття в ісламі намітилися дві тенденції — консервативні й модерністська. Консерватори закликали повернути іслам до його початкової основи, до «чистого ісламу», до буквального сприйняття священних текстів і заповіданої пророком теократичної влади.

Модерністи прагнули пристосувати окремі положення ісламу до реалій сучасного світу. До кінця XIX ст. майже усі мусульманські країни були перетворені або на колонії європейських країн, або на залежні від них держави. Боротьба проти колоніалізму привела до небувалої політизації ісламу. Цей процес тривав майже усе ХХ століття. Так виник політичний іслам (ісламізм). Він зміцнив свої позиції після ісламської революції 1978-1979 рр. в Ірані. А радикалізація мусульман призвела до появи ісламського тероризму.

Примітка:

ісламізм — релігійно-політична ідеологія й практична діяльність, спрямовані на створення умов, за яких будь-які протиріччя усередині суспільстві й держави, де є мусульманське населення, а також міждержавні відносини з їх участю, вирішуватимуться на основі норм шаріату. Ісламізм вводиться в практику через «відродження поняття ісламського джихаду» (священної війни) в його найсильніших формах».
Найбільш характерні властивості ісламізму наступні:

фундаменталізм — як повернення до основ «чистого ісламу» (салафізм);
відродження активної віри й обрядів;
інтегралізм — об'єднання усіх сфер життя суспільстві й держави під законами шаріату, і пов'язаний з ним теономізм, буквально «верховенство законів Господа», пряме, безпосереднє і усебічне застосування норм шаріату;
теократизм — відновлення Аллаха як верховної влади;
тероризм — як спосіб завдавати ворогові максимальних збитків без урахування яких-небудь довготривалих наслідків.

Відомий американський історик, публіцист, письменник і політичний коментатор, фахівець з ісламу й близькосхідного конфлікту Даніель Пайпс вважає, що ісламізм є третя тоталітарна ідеологія, що пропонує безглуздий середньовічний підхід до проблем сучасного життя, несе пригноблення немусульманам, жінкам, що виправдовує поширення влади ісламу за допомогою сили.

Розподіл ісламістів на «помірних» і «радикалів» залежно від того, чи застосовують вони у своїй практиці насильницькі заходи, викликало неприйняття багатьох політиків і дослідників. Так, ізраїльський професор, відомий експерт з ісламу Емануель Сіван зазначає, що ті, які отримали статус «помірних», дотримуються такої ж ідеології, як і ті, кого відносять до «радикалів». Іслам, на їх думку, стоїть перед смертельною небезпекою: знищенням «західною отрутою» — сучасними світськими й матеріалістичними ідеями й відповідним укладом життя. Справжні мусульмани повинні об'єднуватися в добровільні союзи — джамаати, своєрідні «анклави», що поза досяжністю держави. Мета джамаатів — максимально розширити свій вплив і, в ідеалі, прийти до влади в державі, використовуючи для цього різноманітні способи: участь в парламентській діяльності, вплив на еліти, розв'язування дестабілізуючого терору тощо. Саме тому мусульмани в країнах Західної Європи, як правило, не асимілюють, не приймають культури цих країн, живуть відособлено, суворо дотримуючись своїх устоїв і звичаїв, підпорядковуючи місцеву культуру своїм законам.

На думку Е.Сівана, проводити відмінність між «помірними» і «радикалами» означає не зважати на ту обставину, що вибір і тими, і іншими «лікарських засобів» від «західної отрути» залежить винятково від можливості реалізувати головну мету: захопити політичну владу й встановити режим, що підпорядковується ісламським законам (шаріату).

Незважаючи на критику нового розподілу ісламських організацій, поняття «помірні» міцно увійшло до політичної практики західного світу. Прихильники такого розподілу вважають, що саме «помірний ісламізм» може допомогти впоратися з терористичною загрозою. Причому, тут є два різні підходи.

Перший підхід має на увазі те, що «помірні ісламісти» здатні перевести енергію радикального ісламу в «мирне русло».

Другий підхід припускає, що «помірні ісламісти» є на даний момент природним союзником Заходу й що деяка радикалізація «західного ісламу» Заходу навіть корисна. Як заявив Рюель Марк Герехт, колишній співробітник Близькосхідного відділу ЦРУ, експерт Інституту американського підприємництва, «бен ладенізм може бутипереварений тільки фундаменталізмом. «Помірні» мусульмани не зможуть розгромити бен ладенізм, поки не заговорять з його аудиторією на зрозумілій їй мові й з такою ж пристрастю».

Характерно, що прихильники, як першого, так і другого підходу як союзника розглядають радикальну ісламістську організацію «Брати-мусульмани». Тоді як на батьківщині «Братів-мусульман» в Єгипті діяльність організації офіційно заборонена, в Європі існують її філії, що відіграють мало не провідну роль у формуванні європейської політики мусульманських організацій.

Примітка:

«Брати-мусульмани» (араб. «аль-Іхван аль-Муслимін») — члени релігійно-політичної організації «Асоціація братів-мусульман», створеної в Ісмаїлії (Єгипет) в 1928 році шейхом Хассаном Аль-Банною. Організація виникла, як ісламський реформістський рух, що має на меті повернути іслам до фундаментальних основ Корану й Сунни (тлумачення Корану), чинити опір західному колоніалізму й імперіалізму, створити суспільство, засноване на принципах справедливості шляхом суворого наслідування ісламських норм, вказаних Кораном і Шаріатом (Зведення мусульманських законів).
Важливе місце в розробці ідеології Братів-мусульман, окрім вчення Хассана аль-Банни, посідають також твори відомих богословів Саїда Кутби, Мустафи ас-Сібаї, Мухаммада аль-Газалі й багатьох інших, що уперше сформулювали основні принципи «ісламського соціалізму». Низка концепцій, розроблених ідеологами Братів-мусульман, і нині широко використовуються діячами Ліги ісламського світу, шиїтськими богословами й лідерами багатьох ісламістських організацій. Кінцевою своєю метою Брати-мусульмани ставлять побудову в країнах, де поширений іслам, суспільства, заснованого на принципах «ісламської справедливості» при дотриманні ісламських норм життя. За переконанням Братів-мусульман, до цієї мети веде тільки ісламський шлях розвитку.
У період з 1928 по 1936 роки члени організації активно займалися просвітницькою й благочинною діяльністю. У 1936 році рух активно включається в політичне життя Єгипту, а подальша участь в боротьбі палестинців проти ізраїльської окупації надала йому міжнародний характер.
У цей період відділення організації з'явилися в Сирії, Лівані, Іраку, Йорданії, Судані. Асоціація закликала до об'єднання усіх мусульман в боротьбі проти західної експансії мусульманського світу. Під час Другої світової війни Хассана Ал-Банну заарештували через опозиційні настрої щодо Великобританії, і в 1949 році він був убитий агентом таємної єгипетської поліції. Але рух не втратив своєї активності. У 1950 році ідеологом руху став літератор Саїд Кутба, страчений в 1966 році. Рух продовжував активно виступати проти англійського колоніалізму. За часів першої єгипетської республіки, президентом якої став Гамаль Абдель Насер (1956 р.), за діяльність, спрямовану проти республіканського режиму, і спробу організації замаху на президента, організацію заборонили. Вона пішла в підпілля. При президенті Анварі Садаті (1970 р.) організація з дозволу влади перейшла на легальне положення й знову активізувала свою діяльність в Єгипті.
ині рух Братів-мусульман існує майже в усіх арабських країнах. З початком «арабської весни» в 2011 році представники Руху вийшли з підпілля й зайняли ключові пости у ряді арабських країн. 23 вересня 2013 року єгипетський суд заборонив будь-яку діяльність Братів-мусульман в Єгипті, до страти був засуджений головний наставник Братів Мохаммад Бадіі й ще 682 члени організації. Вирок Бадії був ухвалений заочно, оскільки лідер ісламістського руху переховується від єгипетського правосуддя. 24 грудня 2013 року уряд Єгипту оголосив організацію терористичною, а 7 березня 2014 року організація визнана терористичною в Саудівській Аравії.
Нині дехто з лідерів угрупування знаходиться в Туреччині й розглядає можливість відкриття штаб-квартири руху в Анкарі.

У зонах розселення мусульман в різних країнах ісламізм поширюється через формування альтернативної ідентичності, тобто, мусульмани вважають себе не громадянами тієї чи іншої держави, а лише членами умми (всесвітнього співтовариства мусульман), цілком конкретної ісламістської організації, що підміняє державу.

Ісламісти прагнуть контролювати різного роду сепаратистські й протестні рухи, залучаючи до боротьби ісламістів так званих «етнічних мусульман», тобто людей, чиї предки були мусульманами, але самі вони віруючими мусульманами не стали. Це, наприклад, друге й третє покоління іммігрантів з ісламських країн, що сьогодні живуть в країнах Західної Європи. Крім того, зростає кількість молодих людей, що приймають іслам і вступають в терористичні ісламістські організації.

Ідеологія ісламістів допускає проведення джихаду проти усіх невірних, включно й мусульман, що не є і не прагнуть бути радикальними ісламістами. Такі мусульмани оголошуються віровідступниками (такфірами). Ісламісти, використовуючи специфічно розтлумачені положення шаріату, допускають і рекомендують здійснення терористичних актів, у тому числі «сліпих», спрямованих проти випадкового набору людей в місцях їх концентрації, з широким залученням терористів-смертників.

Ісламісти допускають і рекомендують здійснення терористичних актів, у тому числі «сліпих», з широким залученням терористів-смертників
http://magometa.net/

В умовах швидкого розвитку Інтернет-технологій ідеологи боротьби за чистий іслам (панісламізм) отримали ще один інструмент для свого розвитку — соціальні й організаційні ресурси світової павутини. У 2011 році мусульманські підприємці з Росії і Туреччини, інвестувавши значні суми, почали розробку соціальної мережі Salamworld, націленої на створення єдиного Інтернет-простору для ісламської молоді.

Отже, Іслам чи ісламізм?

Термін, що став розхожим, «ісламський тероризм», як вважають як політологи, так і богослови, вважається неполіткоректним, оскільки має на увазі зв'язок тероризму й усього ісламу в цілому, що більшістю мусульман сприймається негативно. Вони стверджують, що іслам — це релігія, а ісламізм — це політична ідеологія, що апелює до релігії. Також, низка ісламських філософів і богословів висловлює свою думку про неможливість існування «ісламістського тероризму», оскільки це «суперечить самій суті ісламу», а, отже, сам термін є «помилковим і неправильним». Відомий турецький письменник Аднан Октар (Харун Яхья) написав з цього приводу книгу «Іслам проклинає тероризм».

У той же час низка самих мусульман сприймає іслам не як релігію, а як політичну ідеологію, що дуже ускладнює спробу проведення лінії захисту так званого «традиційного ісламу» методом виключення й відокремлення політичною складової від самого ісламу.

Досі багато фахівців стверджують, що релігію й політику не слід змішувати. Релігія — особиста справа, і тому її не потрібно нав'язувати суспільству. Те, чого часто не розуміють як мусульмани, так і немусульмани, — це факт, що політику не можна відокремити від ісламу. Вона є частиною його ідеології, оскільки покликана вирішувати ті проблеми, з якими стикаються мусульмани. У Корані сказано: «Пророк сказав: «Імам несе відповідальність за своїх громадян». Отже, в Ісламі немає розподілу на духовне й світське, немає відокремлення релігії від економіки, внутрішньої і зовнішньої політики. Одне й те ж суспільство не може керуватися одночасно й ісламом, і іншими ідеологіями, такими як капіталізм чи комунізм.

Ось і відповідь, що дає розуміння нерозривності між ісламом і ісламізмом, ісламським тероризмом і усіма їм супутніми процесами.

Далі буде…