Борисфен Інтел

Крок до миру чи ознака перемир’я?

11 грудня 2019
<p>Крок до миру чи ознака перемир’я?</p>

Підсумки зустрічі «нормандської» четвірки в Парижі

 

Віктор Гвоздь

9 грудня 2019 року в Парижі відбулася перша за останні три роки зустріч лідерів України, Росії, Франції та Німеччини — так званої «нормандської» четвірки. На офіційному рівні її позитивно оцінили як Україна з Росією, так і західні країни, а також міжнародні організації, включно з ООН, ЄС, НАТО та ОБСЄ.

Всі зацікавлені сторони вважають, що під час переговорів вдалося закріпити досягнення, що припадають на весну–літо 2019 року, у справі врегулювання конфлікту на Донбасі, а також окреслити перспективу їх подальшого розвитку. Перш за все, до таких успіхів належать домовленості, укладені під час зустрічі і відображені в підсумковому документі Паризького саміту. Це, зокрема, обмін полоненими; закріплення режиму припинення вогню; розведення військ на кількох нових ділянках лінії фронту; відкриття додаткових пунктів пропуску; розширення повноважень Спеціальної моніторингової місії (СММ) ОБСЄ; подальша реалізація Мінських домовленостей, в т. ч. створення умов для виборів на окупованих територіях українського Донбасу.

 

Однак, можливість реалізації цих домовленостей досить спірна. Як з об'єктивних, так і суб'єктивних причин. Зокрема:

  • ставлення до формули обміну полоненими в Україні і в Росії не однакове. На погляд України, це має бути обмін «всіх на всіх». Росія ж вважає, що до списку слід внести «тих, хто буде визначений (відібраний) сторонами». Це може викликати суперечки стосовно конкретних осіб, які увійдуть до відповідних списків, що ускладнить всю процедуру обміну;
  • у Києва і Москви різні підходи до процесу розведення військ на лінії фронту. Росіяни наполягають на відведенні військ від передової по всій лінії протистояння сторін. Україна вважає це неможливим, оскільки суттєво погіршить тактичне положення її збройних сил в зоні конфлікту. Особливо в районі Маріуполя, який може опинитися в зоні вогню артилерії супротивника;
  • практично не можливо виконати угоду про повне припинення вогню. Як демонструє досвід конфлікту на Донбасі, російські війська і збройні формування бойовиків постійно порушують всі домовленості про перемир'я (в т. ч. вели обстріли в день проведення «нормандської» зустрічі). Крім того, супротивник не забирає з передової важке озброєння (включно з артилерією і реактивними системами залпового вогню), що дає йому змогу обстрілювати позиції українських військ і мирні населені пункти. Залишається також можливість снайперам і диверсійно-розвідувальним групам виходити в демілітаризовані зони, що вже відбувається на практиці;
  • розширення повноважень СММ ОБСЄ не гарантує, що вона реально може цим скористатися. Бойовики постійно перешкоджають роботі співробітників місії, що відбуватиметься і надалі.
На «нормандській» зустрічі не з’ясоване жодне з ключових питань, від яких залежить встановлення миру на сході України
На «нормандській» зустрічі не з’ясоване жодне з ключових питань, від яких залежить встановлення миру на сході України

Крім того, на «нормандській» зустрічі не з’ясоване жодне з ключових питань, від яких залежить встановлення миру на сході України. Не усунені принципові протиріччя між Україною і Росією з порядку виконання Мінських домовленостей.

Так, Україна вважає, що проведення виборів на окупованих територіях цілком можливе, як і те, що ввести в дію Закон «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей» (так званий закон про особливий статус Донбасу) можна тільки за умов виведення російських військ з окупованих територій і повернення Україні контролю над її східним кордоном. Саме такий порядок дій і передбачається Мінськими угодами.

Але Росія вимагає від України проводити вибори на окупованих територіях, а також ввести в дію закон про особливий статус Донбасу без усіляких з її боку зобов'язань. Ще й намагаючись при цьому всіх переконати, що збройне протистояння на Донбасі є «внутрішнім конфліктом в Україні» і «Росія і її війська не мають до нього жодного відношення».

Згадані суперечності віддзеркалюють більш глибокі, стратегічні проблеми у відносинах між Росією і Україною. Причиною цих проблем є прагнення Росії відновити контроль над Україною, що є однією з основних умов її відродження як «великої світової держави». Такі московські плани повністю протиставляються національним інтересам України, тобто, зміцненню її державності і незалежності, а також європейській і євроатлантичній інтеграції. Спровокувавши в 2014 році конфлікт на Донбасі, росіяни намагаються його використати для досягнення своїх цілей щодо України. Так, реалізація Мінських угод за російським варіантом дасть змогу Москві формально повернути «ДНР» і «ЛНР» до складу України, одночасно зберігаючи над ними контроль. Таким чином створюватимуться передумови для федералізації України, як першого етапу її дезінтеграції і поступового поглинання Росією. При цьому «ДНР» і «ЛНР», формально перебуваючи в складі України, зможуть впливати на її зовнішню і внутрішню політику, в т. ч. у питаннях співпраці з НАТО і ЄС. І навіть більше, Росія отримає нагоду не виводити свої війська (як фактор тиску на Україну і можливість подальшого розширення масштабів військового вторгнення на українську територію).

…Відновлення контролю над Україною є однією з основних умов відродження Росії як «великої світової держави»…

В той же час формальне усунення донбаської проблеми створить підстави для зняття з Росії західних санкцій, що для неї дуже важливо з точки зору усунення перешкод у розвитку російської економіки.

На відміну від цього, Україна прагне реально впоратись з конфліктом на Донбасі, виходячи при цьому зі своїх національних інтересів. Саме тому і вимагає вивести російські війська з окупованих територій, а також повернути під свій контроль східний кордон країни, як умову для виконання політичної частини Мінських угод.

При цьому Україна допускає, що можна надати часткову автономію окремим районам Донецької і Луганської областей (нинішніх «ДНР» і «ЛНР») в рамках вищезгаданого закону, але повністю виключає можливість запропонованої їй федералізації. Все це повинно гарантувати відновлення територіальної цілісності України, її позитивний розвиток, а також європейську та євроатлантичну інтеграцію.

Таку позицію підтвердив президент України В. Зеленський на зустрічі «нормандської» четвірки 9 грудня 2019 року в Парижі.

Однак, як і раніше, російський президент знову наполягав на російському варіанті порядку виконання Мінських угод. У зв'язку з цим В. Путін знову заявив про «відсутність російських військ в зоні конфлікту на Донбасі», повторив свою вимогу до України стосовно ухвалення закону про амністію бойовиків, підтвердив позицію про неможливість передачі Україні контролю над її східним кордоном через «загрози силових дій України проти населення «ДНР» і «ЛНР».

Наявність таких принципових протиріч між Україною і Росією — основна перешкода в проведенні виборів на Донбасі. Тому «нормандська» четвірка пообіцяла активізувати роботу, щоб узгодити позиції України і Росії щодо порядку виконання Мінських домовленостей. На це відводиться чотири місяці, після чого повинна відбутися чергова зустріч лідерів України, Росії, Франції та Німеччини.

 

Росія використовує зацікавленість В. Зеленського в якнайшвидшому встановленні миру на сході України
Росія використовує зацікавленість В. Зеленського в якнайшвидшому встановленні миру на сході України

Зважаючи на стратегічний характер цілей політики Росії на українському напрямку, слід бути готовим до того, що тиск на Україну з метою примусу її до прийняття російського варіанту виконання Мінських домовленостей посилюватиметься. Для цього Росія використовуватиме кілька факторів, а саме:

  • згоду України на включення до підсумкового документу саміту «нормандської» четвірки (Н4) пункту про «необхідність інкорпорації «формули Штайнмайєра» в українське законодавство відповідно до версії, узгодженої Н4 і Тристоронньої контактною групою» (що було основною умовою Росії для проведення «нормандської» зустрічі на вищому рівні).

Йдеться про документ, підписаний Л. Кучмою (представником України в Тристоронній контактній групі) 1 жовтня 2019 року. Зокрема, ним передбачається введення в дію закону про особливий статус Донбасу після проведення виборів на окупованих територіях і визнання з боку ОБСЄ їх відповідності українському законодавству і міжнародним правовим нормам. Разом з тим, у документі немає жодних зобов'язань з боку Москви, в т. ч. про виведення російських військ з окупованих територій і повернення Україні контролю над її східним кордоном.

Це надає Росії додаткову можливість тиснути на Україну, звинувачуючи у невиконанні рішень «нормандської» четвірки. Подібні звинувачення можуть підтримати лідери Франції та Німеччини. При цьому Росія сподівається, що ОБСЄ може зробити вигідні для неї висновки про вибори на Донбасі;

  • Зафіксовані СММ ОБСЄ в Україні порушення режиму припинення вогню, 9 грудня 2019 року
    Зафіксовані СММ ОБСЄ в Україні порушення режиму припинення вогню, 9 грудня 2019 року
    подальшу залежність України від російського газу, а також її зацікавленість в продовженні газового транзиту через українську територію. В ході особистої зустрічі президентів України і Росії в рамках саміту «нормандської» групи була розблокована можливість переговорів з газового питання. Однак це жодним чином не дає гарантії енергетичної безпеки для України.

Так, вже найближчим часом Росія може запустити новий газопровід «Північний потік-2» в обхід України. Тим самим усувається залежність Росії від газового транзиту через українську територію, що дозволить їй диктувати Києву свої умови, в т. ч. з питань усунення донбаської проблеми;

  • наявність у Росії можливостей вдаватися до інших провокацій в зоні конфлікту на Донбасі, включно з серозним загостренням збройного протистояння. Зокрема, як неодноразово заявляв В. Путін, мир на Донбасі може настати тільки після виконання Україною Мінських угод. Він має на увазі свій, російський варіант. При цьому Росія використовує зацікавленість В. Зеленського в якнайшвидшому встановленні миру на сході України, як ключового положення його передвиборної програми (і, відповідно, одного з основних чинників впливу на його рейтинг).

Свідченням реалізації такого підходу Росією є постійні порушення російською стороною і підконтрольними їй бойовиками перемир'я на Донбасі. Внаслідок подібних дій Москви тільки в день проведення саміту «нормандської» четвірки в зоні конфлікту загинуло троє українських військовослужбовців.

 

Проведення «нормандського» саміту дозволило відновити діалог щодо врегулювання конфлікту на Донбасі
Проведення «нормандського» саміту дозволило відновити діалог щодо врегулювання конфлікту на Донбасі

Саміт «нормандської» четвірки, не зважаючи на всі такі проблеми, має велике значення, оскільки дозволив відновити діалог щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. У той же час до чергової «норманської» зустрічі на вищому рівні Україну очікує складний і серйозний етап переговорів з Росією, який багато в чому буде визначати майбутнє української держави.

В цьому плані багато що залежатиме від позиції західних країн і міжнародних організацій, які в цілому підтримують Україну. Так, за твердженням США і ЄС, вони не знімуть санкцій з Росії до виконання нею Мінських угод (включно з виведенням російських військ з окупованих територій Донбасу і поверненням Україні контролю над її східним кордоном).

Такі наміри, а також готовність продовжувати тиск на Росію були підтверджені Вашингтоном і Брюсселем напередодні «нормандської» зустрічі. Крім того, в ході саміту федеральний канцлер Німеччини А. Меркель погодилася з думкою президента України про доцільність перегляду окремих положень Мінських угод (яких саме — не розкривається), оскільки вони не відповідають поточній ситуації. Разом з тим, останнім часом щодо України з’являється все більше негативних факторів. Перш за все, Захід починає відчувати втому від російсько-українських проблем. Крім того, внаслідок російської пропаганди західні країни починає огортати думка про «необхідність відновлення відносин з Росією з метою загального зміцнення європейської безпеки».

…Україну очікує складний і серйозний етап переговорів з Росією, який багато в чому буде визначати майбутнє української держави…

Певну роль відіграє також зацікавленість американського, європейського і навіть українського бізнесу у відновленні економічних зв'язків з Росією. При цьому для бізнесменів, у тому числі українських олігархів, першорядне значення мають їх власні економічні інтереси, а не стратегічні інтереси їхніх країн.

І, нарешті, існують особисті інтереси лідерів Франції та Німеччини, які також зацікавлені в швидкому припиненні конфлікту на Донбасі. Для президента Франції Е. Макрона це зміцнення своїх позицій, як одного з провідних політиків Євросоюзу. А. Меркель, яка незабаром покине пост федерального канцлера Німеччини, бажає залишити свій слід в історії, як миротворець, яка зуміла покласти край одному з найбільш гарячих конфліктів на кордоні Євросоюзу.

Крім того, спільним інтересом лідерів ЄС є зміцнення безпеки Європи в умовах зниження інтересу США до європейських проблем, що відбувається на тлі активізації експансії Китаю на європейському напрямку. На погляд європейських політиків, це також вимагає припинити протистояння ЄС з Росією.

Досить невизначеною є також позиція президента США Д. Трампа. З одного боку, він говорить про необхідність підтримувати Україну, а з іншого — намагається відновити відносини з Росією. При цьому Україна в значній мірі виявилася заручницею внутрішньої політичної боротьби в США.

Розвиток ситуації навколо конфлікту на Донбасі залежатиме від політичної волі українського керівництва
Розвиток ситуації навколо конфлікту на Донбасі залежатиме від політичної волі українського керівництва

Виходячи з вищевикладеного, подальший розвиток ситуації навколо конфлікту на Донбасі залежатиме від політичної волі українського керівництва у справі відстоювання інтересів країни, і від готовності Заходу не припиняти своєї підтримки України.

…Припинення конфлікту на Донбасі все одно не створить умов для реального і тривалого поліпшення відносин між Росією і Україною. Бо Москва ніколи не відмовиться від стратегічних цілей своєї політики на українському напрямку…

Разом з тим, в будь-якому випадку для врегулювання конфлікту на Донбасі потрібен час, і чималий. Тому напруженість у відносинах України і Росії зберігатиметься. Зокрема, існує ймовірність переходу діалогу в «нормандському» форматі в «нескінченний серіал з цікавими інтригами», але без реальних результатів (за винятком окремих тактичних успіхів на зразок чергових обмінів полоненими).

Але навіть якщо конфлікт все ж вдасться припинити в тій, чи іншій формі, то це все одно не створить умов для реального і тривалого поліпшення відносин між Росією і Україною. Бо Москва ніколи не відмовиться від стратегічних цілей своєї політики на українському напрямку.

 

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/krok-do-myru-chy-oznaka-peremyra/