Борисфен Інтел

Близький Схід та Північна Африка. Аналітичний огляд 07/2017

12 серпня 2017
<p>Близький Схід та Північна Африка. Аналітичний огляд 07/2017</p>

 

Олексій Волович

Воєнно-політична обстановка у липні 2017 року

 

Протягом липня на Близькому Сході і в Північній Африці зберігалася напружена і нестабільна обстановка. На наш погляд, найбільш резонансні події та процеси мали місце навколо Катару, в Туреччині, Сирії, Іраку та Лівії. «Катарська криза» поки лише посилюється і немає жодних ознак, що вказували б на її можливе розв’язання в найближчому майбутньому. Візит президента Туреччини Р. Ердогана до КСА, Кувейту і Катару з посередницькою місією також не дав очікуваних позитивних результатів. У самій Туреччині 15 липня відзначалася річниця придушення військового заколоту в основному шляхом посилення репресій проти сотень тисяч підозрюваних в причетності до нього. У Сирії тривали бойові дії між урядовими військами і озброєною опозицією та бойовиками ІДІЛ з безпосередньою участю підрозділів ЗС США, Росії і Туреччини. В Іраку з одного боку завершилася операція зі звільнення Мосула від бойовиків ІДІЛ, а з іншого — назріває конфронтація між центральним урядом і керівництвом Іракського Курдистану, яке наполягає на проведенні референдуму про його незалежність. У Лівії без особливого успіху пройшов черговий раунд переговорів між Ф. Сараджем і Х. Хафтаром на тлі звільнення одного з синів М. Каддафі Сейфа аль-Іслама, що свідчить про посилення впливу в країні прокаддафських політичних сил.

Близький Схід та Північна АфрикаКАТАР

Продовження «катарської кризи». Незважаючи на численні спроби посередництва в конфлікті між Катаром і чотирма арабськими державами (КСА, ОАЕ, АРЄ і Бахрейном), вихід з нього поки не проглядається. 5 липня минув термін для відповіді Катару на список з 13 ультимативних вимог, пред'явлений емірату «арабською четвіркою» 22 червня для виходу з кризи і відновлення відносин. Ще до закінчення цього терміну, 3 липня, Катар направив офіційну відповідь по дипломатичних каналах Кувейту, що виконує роль посередника в кризі між «антикатарскою коаліцією» і Дохою. За деякими даними, в своїй відповіді Катар пообіцяв арабським країнам знизити рівень дипломатичних відносин з Іраном, проте виключив можливість закриття турецької військової бази в еміраті. На вимогу закрити телеканал «Аль-Джазіра» катарська влада запропонувала припинити мовлення інших арабських телеканалів, таких як «Аль-Арабія» і «Аль-Хадас», студії яких знаходяться в ОАЕ.

7 липня «антикатарська коаліція» опублікувала заяву, в якій звинуватила Катар в зриві врегулювання «катарської кризи» і підкреслила, що його непоступливість лише підтверджує тісні зв'язки з терористами. Заява «четвірки» також містить погрози на адресу Катару: «Ми вживатимемо всіх необхідних заходів політичного, економічного і законодавчого характеру, щоб забезпечити свої права, безпеку й стабільність, щоб захистити наші інтереси від агресивної політики керівництва Катару».

Глава МЗС Катару Мухаммед бен Абдель-Рахман Аль Тані назвав образливими вимоги, що висунули чотири країни до Дохи, зазначивши при цьому, що «Катар готовий взяти участь в переговорах за умови поваги нашого суверенітету». На думку катарського міністра, вимоги «четвірки» нереальні і нездійсненні. При цьому він зазначив, що «емірат не боїться саудівських погроз і готовий до протистояння, якщо до цього дійде».

5 липня в Каїрі пройшла нарада глав зовнішньополітичних відомств АРЄ, КСА, ОАЕ та Бахрейну, за підсумками якої було висловлено жаль, що на свої вимоги «четвірка» отримала від Катару негативну відповідь. У той же час було заявлено, що Катар є невід'ємною частиною регіону Перської затоки і арабського світу в цілому. «Четвірка» підтвердила свої колишні вимоги до Дохи, але поки що утрималася від посилення санкцій проти Катару, хоча 7 липня Єгипет заборонив катарським судам заходити в порти зони Суецького каналу.

Війна компроматів. За даними ряду експертів, спецслужби АРЄ в координації з колегами з КСА, ОАЕ та Бахрейну на даний час активізували роботу зі збору «компромату» стосовно Катару, тобто, зі здобуття документальних даних про «спонсорування Катаром терористичної діяльності». Таке рішення було ухвалене 5 липня ц. р. в Каїрі під час таємної зустрічі глав спецслужб країн арабської «четвірки». Метою цієї роботи є створення «Чорної книги» щодо підривної діяльності Катару в різних частинах світу з використанням «ісламського фактору». Причому ця книга призначається не для всіх західних партнерів, а тільки для спецслужб США, Великої Британії, Франції і ФРН. У Каїрі сподіваються, що зібраний «компромат» про дії Катару має переконати західних союзників у необхідності жорстких заходів щодо Дохи. На думку російського сходознавця Юрія Щегловіна, це «дуже наївно», оскільки США і країни Євросоюзу формують свою міжнародну політику взагалі і близькосхідну, зокрема, «виходячи зі своїх геополітичних інтересів, а не якихось викривальних документальних матеріалів». При цьому Ю. Щегловін вважає, що Єгипту, КСА і ОАЕ можна пред'явити різні факти їх прямого втручання у внутрішні справи Лівії, Сирії, Ємену та інших країн. І цю роботу, очевидно, без особливих зусиль могли б виконати спецслужби Катару, Туреччини та Ірану, а оприлюднити документи, що викривають КСА, ОАЕ і АРЄ можна на телеканалі «Аль-Джазіра», передачі якого дивляться в усьому світі.

Зусилля «четвірки» з міжнародної ізоляції Катару і його блокади були фактично повністю проігноровані міжнародним співтовариством. 4 липня РБ ООН відмовилася обговорювати бойкот Катару. 27 липня міністр закордонних справ Катару Мухаммед бен Абдель-Рахман Аль Тані на зустрічі з генеральним секретарем ООН Антоніу Гутеррішем звинуватив арабську «четвірку» в порушенні міжнародного права. За його словами, «кампанія блокади, що розв'язана проти Катару, являє собою ланцюг порушень міжнародного права». Він також зазначив, що ООН є «правильним майданчиком» для розв'язання кризи.

Позиція США. На думку багатьох спостерігачів, американська адміністрація не виявляє особливого бажання бути занадто втягнутою у врегулювання «катарської кризи», очевидно сподіваючись на те, що країни РСАДПЗ впораються з цим і самотужки. Вашингтон лише взяв на себе роль спостерігача і арбітра. Після візиту до України, в рамках човникової дипломатії 10–13 липня, Р. Тіллерсон здійснив серію візитів до Туреччини та країн Перської затоки з тим, щоб допомогти державам регіону розв’язати «катарський конфлікт». За підсумками цього турне він висловив сподівання, що Катар і чотири арабські країни зможуть врегулювати конфлікт без допомоги посередників. 10 липня на зустрічі в Ель-Кувейті представники США, Великої Британії та Кувейту закликали Катар і чотири арабські країни до діалогу з тим, щоб якнайшвидше врегулювати кризу.

11 липня підчас візиту Р. Тіллерсона в Доху США і Катар підписали меморандум про взаєморозуміння щодо протидії фінансуванню тероризму. Катар став першою країною в регіоні Перської затоки, що підписала подібний документ. У Вашингтоні вважають, що підписаний з Катаром меморандум «є достатньою гарантією неучасті Дохи в сфері можливого спонсорування тероризму». При цьому Р. Тіллерсон явно підтримав Катар, заявивши, що всі вимоги до Дохи з боку «четвірки» є «абсолютно неприйнятними з точки зору їх виконання і не можуть бути умовою для досягнення компромісу». Однак, КСА, ОАЕ, Єгипет і Бахрейн відмовилися зняти санкції з Катару. 11 липня Катар оголосив про свій можливий вихід з РСАДПЗ в тому разі, якщо арабські держави не скасують свої вимоги.

12 липня Р. Тіллерсон провів у Джидді консультації з главами МЗС арабської «четвірки». За повідомленнями ЗМІ, підсумки цих переговорів «не дають надії на досягнення якого-небудь прогресу на шляху вирішення міжарабського конфлікту». У Джидді Р. Тіллерсон провів також двосторонні зустрічі зі своїм саудівським колегою Аделем аль-Джубейром, наслідним принцом та міністром оборони Саудівської Аравії Мухаммедом бен Сальманом і був прийнятий королем Сальманом бен Абдель-Азізом ас-Саудом. Сторони обговорили питання протидії тероризму, в тому числі його фінансуванню, а також двосторонні відносини. 13 липня Р. Тіллерсон знову відвідав Доху, де зустрівся з еміром Катару Тамімом бен Хамадом Аль Тані. Держсекретар США і емір Катару заявили, що вважають прямі переговори чотирьох арабських країн з Катаром неодмінним кроком для розв'язання ситуації навколо емірату. Глава Пентагону Дж. Меттіс зазначив 14 липня, що, незважаючи на наявні суперечності між Катаром і арабською «четвіркою», ніякого негативного впливу на операції США в регіоні не було й немає, і США не мають наміру шукати альтернативу американській базі ВПС ель-Удейд в Катарі, яка, за його словами, «продовжує функціонувати цілодобово в звичайному режимі».

Еволюція «катарської кризи» свідчить про те, що сторони поки що не готові до компромісу, і в найближчому майбутньому цю кризу навряд чи вдасться подолати. Можливості «арабської четвірки» схилити Катар «до покаяння і покори» вельми обмежені. На наш погляд, політичний бойкот і торгово-економічне ембарго з боку «четвірки» практично не вплине на життєздатність Катару, оскільки в загальному обсязі катарської торгівлі роль всіх арабських держав Перської затоки вимірюється часткою всього в 8 %. А на поставки катарського СПГ за кордон, головного джерела доходів Катару, ембарго «четвірки» вплинути не в змозі. Іран і Туреччина цілком забезпечують поставки Катару продуктів харчування і товарів першої необхідності, а США не допустять будь-яких силових дій проти Катару.

 

ТУРЕЧЧИНА

Візит Р. Ердогана в КСА, Кувейт і Катар. 23 і 24 липня президент Туреччини Р. Ердоган здійснив візит до трьох арабських країн Перської затоки — Саудівської Аравії, Кувейту і Катару, де обговорив зі своїми колегами кризу в Катарі, інші регіональні проблеми, а також ситуацію в Сирії, Іраку, Ємені та Лівії. Р. Ердогана супроводжували його дружина Еміне, начальник Генштабу Хулусі Акар, глава МЗС Мевлют Чавушоглу, міністр економіки Ніхат Зейбекчі, міністр енергетики і природних ресурсів Берат Албайрак, міністр національної оборони Нуреттін Джаніклі і глава Управління національної розвідки Хакан Фідан.

Під час візиту до Джидди Р. Ердоган провів переговори з королем КСА Сальманом бен Абдель-Азізом ас-Саудом і наслідним принцом Мухаммедом бен Сальманом. У Кувейті президент Туреччини провів переговори з еміром Кувейту шейхом Сабахом аль-Ахмадом аль-Джабіром ас-Сабахом, а в Досі — з еміром Катару шейхом Тамімом бен Хамадом Аль Тані. Переговори президента Туреччини з еміром Катару проходили в закритому для журналістів режимі і тривали понад 2,5 годин. По завершенні двосторонніх переговорів на вищому рівні консультації продовжилися в розширеному складі за участю міністрів двох країн.

Протягом багатьох років Туреччина підтримувала активні політичні та економічні відносини з Катаром. Обсяг катарських інвестицій в Туреччину становить близько 20 млрд дол. За останні два місяці до Туреччини надійшло близько 600 млн дол. катарських інвестицій. Загальний обсяг торгового обороту між Туреччиною і Катаром в 2016 році склав за катарськими даними 916 млн дол., а за турецькими — 710 млн дол. У липні 2016 року після спроби військового перевороту в Туреччині Катар направив в Анкару 150 солдатів для символічної підтримки Р. Ердогана. На даний час в Катарі знаходиться єдина військова база Туреччини в Перській затоці, на якій незабаром буде розміщено близько 5 тис. турецьких військовослужбовців «з метою підтримки стабільності в регіоні». В ідеологічному плані Катар і Туреччина позиціонують себе як держави, які відстоюють порівняно ліберальний іслам. У сунітських країнах Анкара і Доха підтримують рух «Братів-мусульман», намагаючись створити противагу ваххабізму — державній релігії Саудівської Аравії.

Незважаючи на свою солідарність Туреччини з Катаром, Анкара, тим не менш, має намір зберегти дружні відносини з КСА, ОАЕ та іншими арабськими країнами Перської затоки, а також нормальні відносини з Іраном. До цього часу Туреччина намагається балансувати між Іраном і Саудівською Аравією і певним чином їй це поки що вдається. У будь-якому разі, немає жодних підстав називати Туреччину союзником Саудії в її конфронтації з Іраном. Незважаючи на історичне суперництво між Анкарою і Ер-Ріядом за верховенство в сунітському світі, обом країнам поки що вдається долати розбіжності з метою співпраці на багатьох напрямках. Протягом останніх декількох років підтримка стабільності обмінного курсу турецької ліри до долара залежить від надходження з Саудії «гарячих грошей» — короткострокових фінансових вкладень. У 2016 році товарообіг між Туреччиною і КСА склав близько 5 млрд дол., при цьому турецький експорт в КСА становив 3,2 млрд дол., а імпорт з королівства — 1,8 млрд дол.

В ході свого туру по країнах Перської затоки Р. Ердоган не завітав до ОАЕ, що пояснюється напруженими відносинами, що склалися між двома країнами в останні роки. Особливо відносини між Туреччиною та ОАЕ ускладнилися після військового перевороту в Єгипті у липні 2013 року, оскільки Туреччина і Катар підтримали керівника єгипетських «Братів-мусульман» Мохаммеда Мурсі, який обійняв пост президента за підсумками демократичних виборів, а ОАЕ і Саудівська Аравія через рік підтримали військовий переворот на чолі з міністром оборони, нинішнім президентом Єгипту Абдель-Фаттахом ас-Сісі. Крім Єгипту, ОАЕ конкурують з Туреччиною в багатьох регіонах від Сомалі до Балканських країн. У турецьких ЗМІ з'явилася інформація про те, що ОАЕ надавали фінансову підтримку в організації військового перевороту в Туреччині 15 липня 2016 року. Так, колумніст турецької газети Yeni Şafak Мехмет Аджет стверджує, що спонсором невдалої спроби держперевороту в Туреччині була влада ОАЕ, яка нібито виділила для цього 3 млрд дол. З іншого боку, Еміратам «не подобаються» нормальні, добросусідські відносини Туреччини з Іраном. Візит міністра закордонних справ ОАЕ Абдалли бен Заїда аль-Нахайяна до Вірменії 17–19 липня, під час якого він відвідав меморіал жертв геноциду вірмен 1915 року і поклав до нього квіти, також викликав обурення в офіційних колах Анкари. Нещодавній візит глави МЗС Туреччини Мевлюта Чавушоглу до ОАЕ з метою подолання розбіжностей між Анкарою і Абу-Дабі виявився безрезультатним.

Угода РФ і ТР про постачання ЗРК С-400. 25 липня президент ТР Р. Ердоган, виступаючи на засіданні парламентської фракції правлячої «Партії справедливості і розвитку», оголосив, що Росія і Туреччина нібито підписали остаточну угоду про постачання зенітних ракетних комплексів (ЗРК) С-400 «Тріумф» (за класифікацією НАТО — SA-21 Growler), які виготовляє російський концерн «Алмаз-Антей». При цьому, за словами Р. Ердогана, угода передбачає їх спільне виробництво в майбутньому. Втім, Кремль поки що не підтвердив і не спростував цю заяву турецького президента. Однак раніше гендиректор «Ростеха» С. Чемезов повідомив, що Москва і Анкара узгодили тільки технічні питання за контрактом про постачання С-400. За його словами, остаточне рішення буде за урядами двох країн, але Росія не має наміру розміщувати виробництво С-400 в Туреччині. Необхідно зазначити, що раніше США також рішуче відхилили запит Туреччини про передачу технологій виробництва ЗРК Patriot. На думку деяких оглядачів, придбання Туреччиною ЗРК С-400 стане її відповіддю на поставки американської зброї сирійським курдам та інші дії США в Сирії, що викликають неприйняття і невдоволення з боку Анкари.

За інформацією агентства Bloomberg, вартість операції складе 2,5 млрд дол. Згідно з попередньою домовленістю, Туреччина отримає дві батареї С-400 протягом року. ЗРК С-400 дає змогу збивати літаки стратегічної і тактичної авіації, балістичні ракети і гіперзвукові цілі на дальності до 400 км. Радіолокаційні засоби ЗРС забезпечують виявлення повітряних цілей на дальності до 600 км. Зенітні керовані ракети можуть уразити аеродинамічні цілі на висотах до 27 км, а балістичні цілі — до 25 км. ЗРК С-400 прийнятий на озброєння в Росії у квітні 2007 року. Навесні 2015 року першим покупцем С-400 став Китай, який ще у 1993 році придбав ЗРК С-300ПМУ-1.

Раніше в Пентагоні висловлювали занепокоєння бажанням Анкари придбати російські ЗРК С-400, вимагаючи пояснити цей крок. 14 липня глава Пентагону Дж. Меттіс попередив Туреччину, що у разі встановлення російських С-400, у турецьких військових можуть виникнути проблеми технічного характеру, оскільки російський ЗРК С-400 «ніколи не буде сумісний з системами ППО НАТО». Разом з тим, Дж. Меттіс зазначив, що придбання російського ЗРК С-400 — це суверенне право Туреччини. Згодом глава Об'єднаного комітету начальників штабів Дж. Данфорд заявив, що «придбання Туреччиною ЗРК С-400 у Росії викликало б занепокоєння у Вашингтоні». На це Р. Ердоган відповів, що його країна зважилася на цей крок, «оскільки роками не може здійснити подібне зі США». При цьому він зазначив, що «Греція вже давно використовує російські ЗРК С-300 і жодних проблем з сумісністю у її військових немає».

Слід зазначити, що тендер на закупівлю ЗРК великої дальності для системи ППО на суму 4 млрд дол. був оголошений Туреччиною ще у 2009 році. Переможцем у вересні 2013 року стала китайська компанія CPMIEC, яка запропонувала Туреччині зенітну систему HQ-9, що являла собою переробку російської системи С-300ПМУ-1. В якості основної конкурентної переваги турецька сторона тоді назвала низьку вартість HQ-9, термін поставки і передачу технологій виробництва. Рішення про укладення контракту обсягом 3,4 млрд дол. на поставку 12 зенітних ракетних дивізіонів було прийнято у вересні 2013 року. Прикметно, що за півроку до цього, у лютому 2013 року, США наклали санкції на китайську компанію CPMIEC за співпрацю з Іраном, Північною Кореєю і Сирією. Рішення Туреччини тоді викликало жорсткий тиск з боку її союзників по НАТО, в результаті чого в листопаді 2015 року підсумки тендера були скасовані. Не виключено, що така ж доля може спіткати і турецько-російську угоду про постачання ЗРК С-400, тим більше, що у березні 2017 року США запровадили санкції щодо «Рособоронекспорту» і семи інших російських організацій, інкримінувавши їм передачу технологій і продаж зброї Тегерану, Дамаску і Пхеньяну.

Скоріш за все, що Туреччина не має серйозного наміру купувати ЗРК С-400, а лише демонструє НАТО свою самостійність в ухваленні стратегічних рішень у відповідь на непоступливість Вашингтону з багатьох питань. Поки що немає достатніх підстав розглядати повідомлення Р. Ердогана про покупку російського ЗРК С-400 як остаточно прийняте рішення. До цього часу немає інформації про кількість ЗРК, їх ціну і терміни поставки. Не виключено також, що Туреччина утримається від придбання як ЗРК С-400 у Росії, так і ЗРК Patriot у США, і спробує розробити вітчизняні комплекси ПРО за допомогою консорціуму EUROSAM, про що вже більше року ведуться переговори з Францією і Італією.

Перша річниця військового путчу. 15 липня в першу річницю спроби військового перевороту президент Туреччини Р. Ердоган відкрив в Анкарі пам'ятник жертвам заколоту. В результаті протистояння 246 турецьких громадян, крім путчистів, загинуло і понад 2 тис. дістали поранення. У зв'язку з річницею військового перевороту в багатьох турецьких виданнях опубліковані останні дані про наслідки дії в країні надзвичайного стану. За даними Міністерства юстиції, за звинуваченнями у причетності до перевороту було заарештовано загалом 50,5 тис. осіб, стосовно 170 тис. осіб ведуться судові розгляди. За даними видання Turkey Purge, 138 тис. осіб були звільнені з роботи, 118 тис. затримано і 56 тис. заарештовано. Закрито більш двох тис. шкіл і університетів, звільнено з посад 8270 вчених і викладачів, 4425 суддів і прокурорів. Закрито 150 ЗМІ, 269 журналістів арештовані. У країні залишилося не більше 5 % незалежних або опозиційних ЗМІ.

Незважаючи на критику дій турецької влади в умовах надзвичайного стану з боку країн Заходу, парламент Туреччини 17 липня ще на три місяці продовжив його режим. Відповідаючи на критику Заходу, президент Р. Ердоган в опублікованій в газеті The Guardian статті написав: «Запобігання спроби перевороту стало поворотним моментом в історії турецької демократії, але, на жаль, деякі західні уряди і організації замість того, щоб підтримати турецький народ, який продемонстрував солідарність проти спроби перевороту, вважали за краще зайняти вичікувальну позицію. Їх лицемірство і подвійні стандарти глибоко стурбували турецький народ, який пожертвував всім заради свободи».

Відповідно до постанови № 692 уряд Туреччини ухвалив рішення про звільнення з державних установ в цілому 7348 осіб. Зокрема, за день до першої річниці невдалого путчу уряд вирішив відсторонити від займаних посад 418 співробітників Міністерства юстиції, 551 в Управлінні у справах релігії, 45 службовців Міністерства закордонних справ, 2303 співробітника Генерального управління безпеки і 1486 співробітників Міністерства внутрішніх справ. Турецька прокуратура видала також ордер на арешт 43 осіб, які працюють в адміністрації прем'єр-міністра, на підставі підозри про їх зв'язки з релігійним рухом проповідника Фетхуллаха Ґюлена, що проживає в США. За таким же звинуваченням видано ордери на затримання 105 працівників сфери інформаційних технологій і 52 співробітників Науково-технологічної дослідницької ради Туреччини (TÜBİTAK). Тільки за останній тиждень липня поліція затримала понад 830 осіб, підозрюваних у зв'язках з Ф. Ґюленом. Поряд з цим, за цей же тиждень заарештовано 213 осіб, підозрюваних у співпраці із забороненою в Туреччині Робочої партією Курдистану.

За даними Міністерства оборони Туреччини, починаючи з 15 липня 2016 року з турецьких ЗС (TSK) було звільнено 7655 військовослужбовців. Після спроби державного перевороту своїх посад позбулися 150 генералів і адміралів, а також 4287 офіцерів. Командування Сухопутних військ Туреччини звільнило зі служби 7 генералів, 2538 офіцерів, 1 тис. сержантів, 1 тис. військовослужбовців спецпідрозділів і контрактників. У ВМС Туреччини було усунено з займаних посад 31 адмірала, 646 офіцерів, 368 мічманів, 30 військовослужбовців спецпідрозділів і контрактників. У турецьких ВПС скорочено 32 генерала, 1103 офіцера, 536 сержантів, 55 військовослужбовців спецпідрозділів, контрактників і рядових, а також 26 осіб технічного персоналу. За період з липня 2016 р. по липень 2017 р. чисельність вищого командного складу ЗС Туреччини скоротилася на 40 %. При цьому кількість генералів і адміралів в ЗС Туреччини скоротилася з 326 до 196. Для заповнення катастрофічного кадрового вакууму в ЗС Туреччини було різко збільшено кількість абітурієнтів, що бажають вступити до військових училищ.

 

СИРІЯ

Переговори в Женеві. 10–14 липня в Женеві пройшов 7-й раунд міжсирійських переговорів з врегулювання конфлікту в Сирії за посередництва спецпредставника генсека ООН по Сирії Стаффана де Містури. За його словами, в ході зустрічі «не було проривів, але спостерігався триваючий прогрес і ніхто не покинув переговори». С. де Містура зазначив, що «як сирійський уряд, так і опозиція підкреслювали свою участь в боротьбі з угрупуваннями терористів, визначеними Радою Безпеки ООН». В ході переговорів обговорювався документ «Non-paper» з 12 пунктів, присвячений майбутньому устрою Сирії. Цей документ знаходиться у вільному доступі на сайті ООН. Під час 7-го раунду переговорів обговорювалися три перші пункти документа — про повагу суверенітету, незалежності, єдності і територіальної цілісності Сирії, про невтручання у внутрішні справи Сирії, а також про те, що Сирія має залишатися світською державою. На переговорах була досягнута домовленість про можливість створення єдиної делегації трьох груп сирійської опозиції: «ер-ріядської», «московської» і «каїрської». Зазначені групи опозиції проведуть консультації з питання об'єднання вже в найближчий час. Черговий раунд міжсирійських переговорів в Женеві (Женева-8) пройде на початку вересня ц. р., де можуть початися перші прямі переговори між делегаціями уряду Сирії й опозиції.

Бойові дії урядових військ САР. За даними російської і турецької частин спільної російсько-турецької комісії з розгляду питань, пов'язаних з порушеннями Єдиної угоди про припинення вогню, протягом липня було зафіксовано понад 300 таких порушень, найбільш часто в провінціях Дамаск, Дераа і Латакія. Протягом липня у різних районах Сирії урядові війська і союзні їм сили продовжували бойові дії проти збройних формувань ІДІЛ та інших терористичних угруповань. На початку липня в провінції Хомс сирійська армія і ополченці повернули контроль держави над нафтовим родовищем Ель-Хейль, що на відстані 50 км на північний схід від Пальміри, а також над нафтовими родовищами в провінціях Ракка і Дейр ез-Зор.

19 і 20 липня урядові війська просунулися на південному заході провінції Ракка, встановивши контроль над кількома сотнями квадратних кілометрів в пустелі Аль-Бадія і вийшли на рубіж 50 км від кордону з провінцією Дейр ез-Зор. У провінції Дамаск сирійська армія вела бої з силами терористів в Східній Гуті. Урядові сили витіснили проамериканських бойовиків з великої території на північному сході провінції Ес-Сувейда і на сході провінції Дамаск. Бої велися також в провінціях Хама, Ель-Кунейтра і Латакія.

У середині липня в районі Східної Гути провінції Дамаск урядові війська продовжували бої з формуваннями угруповання «Тахрір аш-Шам» за райони Айн Терма і Джобар. Хоча Східна Гута і входить до однієї із зон деескалації, встановлених у травні ц. р. Росією, Туреччиною та Іраном, проте бойові дії в цьому районі не припиняються, оскільки сторони не можуть або не хочуть домовитися про механізми контролю за режимом припинення вогню. 9 липня в провінції Ель-Кунейтра урядові сили атакували позиції формувань угруповання «Тахрір аш-Шам». 11 липня в провінції Ес-Сувейда сирійські війська очистили від бойовиків 300 кв. км її території, звільнивши декілька населених пунктів. Окремі польові командири ІДІЛ визнали факт загибелі ватажка цієї організації Абу Бакра аль-Багдаді, про що раніше ходили непідтверджені чутки. Хоча достовірних відомостей про це немає і до цього часу.

Ситуація в Сирії, липень 2017 р.
Ситуація в Сирії, липень 2017 р.

Бойові дії військового контингенту РФ. За повідомленнями Міноборони РФ, протягом липня стратегічні бомбардувальники Ту-95МС кілька разів завдавали ударів новітніми крилатими ракетами Х-101 по об'єктах ІДІЛ в провінціях Хама і Хомс. При цьому зазначалося, що ракетоносці здіймалися з авіабази «Енгельс» в Саратовській області РФ і здійснювали переліт в повітряний простір Сирії з дозаправкою у повітрі. Удари ракетами Х-101 завдавалися з дальності близько 1000 км. Дії бомбардувальників прикривали винищувачі Су-30СМ, що базуються на авіабазі «Хмеймім».

Протягом липня літаки ПКС Росії, використовуючи дані координаційного центру в Багдаді, завдавали ударів по цілям угруповань ІДІЛ і «Джабхат ан-Нусра» переважно в провінціях Дейр ез-Зор, Хама, Хомс і Дамаск. В районі Дейр ез-Зор своїми діями російські ПКС намагалися ослабити натиск бойовиків ІДІЛ на обложені гарнізони урядових військ в південних кварталах провінційного центру і на авіабазі, що знаходиться поблизу міста. 13 липня на сході провінції Хама зафіксовано прибуття російських військовослужбовців з Сил спеціальних операцій РФ, які діють в бойових порядках сирійських військ, сприяючи їм у веденні тактичної розвідки. 11 липня стало відомо про загибель в Сирії російського військового радника у званні капітана, який потрапив під мінометний обстріл бойовиків. За офіційними даними, число російських військових, які загинули у Сирії, станом на 15 липня 2017 р. склало 33 особи.

14 липня Держдума Росії ратифікувала протокол до угоди про розміщення підрозділів ПКС РФ в Сирії. За словами заступника міністра оборони РФ М. Панкова, «термін дії угоди і протоколу — 49 років з можливістю подальшого продовження на 25-річні періоди». За даними китайських джерел, найближчим часом ПКС РФ планують розмістити додаткові авіаційні підрозділи на одній з авіаційних баз в провінції Хомс. Командування ЗС РФ ухвалило рішення про передислокацію до Сирії додаткових винищувачів Су-27СМ3 і Су-35С, вертольотів Мі-28 і Ка-52, а також дивізіону зенітно-ракетної системи С-400 і дивізіону гаубиць.

На думку китайських військових оглядачів, сирійський збройний конфлікт — це можливість для ЗС РФ випробувати в бойових умовах як традиційну військову техніку, так і новітні зразки. Китайські оглядачі вважають, що нарощування військової присутності РФ і США на території Сирії з часом може стати причиною безпосереднього військового протистояння між російськими і американськими військами. При цьому зазначається, що для російської сторони досягнення паритету зі США в масштабах військової присутності в Сирії потребує «неймовірних зусиль і матеріальних витрат».

Бойові дії турецьких військ. Протягом липня протурецькі формування вели бойові дії на півночі провінції Алеппо проти курдських загонів. 13 липня в цей район прибула група російських військових, які зажадали від командирів курдських формувань вийти з п'яти міст в районі курдського анклаву Афрін з тим, щоб «не провокувати дії турецьких військових». За даними курдського порталу «Курдистан 24», під час переговорів з керівництвом сирійських курдів представники військового контингенту РФ в Сирії запропонували ввести свої війська, щоб розділити ворогуючі сторони і не допустити проведення Туреччиною операції на підконтрольних курдам територіях. Однак командувач курдськими загонами YPG в кантоні Афрін Бахжат Абдо заявив, що курди відмовилися від пропозиції Росії, оскільки, за його словами, «росіяни обумовили свою пропозицію проханням дозволити військам сирійського режиму увійти в Афрін, але ми викинули сирійський режим з Афріна 5 років тому не для того, щоб дозволити йому повернутися сюди сьогодні». За даними з курдських джерел, турецька армія розмістила артилерійські і ракетні пускові установки в кантоні Афрін, готуючись до його захоплення. Зіткнення в цьому районі тривали протягом усього липня. 14 липня турецька артилерія провела обстріл підконтрольного курдам міста Афрін. У відповідь курдські загони народної самооборони YPG обстріляли підконтрольне протурецьким силам місто Мар'а.

17 липня в район м. Манбідж, що знаходиться під контролем сирійських курдів, прибула велика колона бронетехніки турецьких військ. 27 липня на північному сході провінції Алеппо формування СДС під тиском бойовиків Вільної сирійської армії (ВСА), що діяли за підтримки турецьких військових, залишили село Таль Джейхан. У цих боях загинули 16 чоловік з числа турецьких солдатів і бійців протурецьких формувань. 18 липня на півночі провінції Алеппо в боях між курдськими формуваннями і протурецькими загонами в районі села Айн Дакна були вбиті 15 бійців протурецького угруповання «Ахль ад-Дияр».

Бойові дії спецназу США на території Сирії. 19 липня президент США Д. Трамп вирішив припинити реалізацію програми ЦРУ з надання допомоги сирійським повстанцям, які виступили проти режиму Б. Асада. Це очевидно пов'язано з тим, що у Пентагоні роблять ставку на безпосереднє використання американських військ у Сирії. За даними китайських джерел, основна частина військової техніки, що використовується ЗС США в Сирії, доставляється через Туреччину, хоча, як відомо, на півночі Сирії підрозділи ЗС США активно взаємодіють з курдськими формуваннями, що постійно викликає обурення Анкари. За даними арабських джерел, 16 липня американська автоколона у складі близько 150 позашляховиків під прикриттям 5 вертольотів Apache прибула на територію Сирії з Іраку.

За інформацією з китайських джерел, США зосередили в південній і північній частинах Сирії військове угруповання загальною чисельністю до 3000 військовослужбовців. Підрозділи американських військ мають у своєму розпорядженні достатню кількість броньованої, спеціальної та інженерної техніки, що дозволяє організовувати рубежі оборони і вести як наступальні, так і оборонні бої за підтримки штурмової і армійської авіації, ствольної і реактивної артилерії. Цілодобове вогневе прикриття в південних регіонах Сирії забезпечують дислоковані там розрахунки реактивних систем залпового вогню HIMARS. В районі сирійського міста Манбідж прикриттям дій підрозділів ЗС США і курдських загонів опікується дивізіон легких гаубиць М777А2. Після захоплення аеродрому в районі населеного пункту Табка біля м. Ракка, Пентагон планує розмістити там ударні вертольоти АН-64D, конвертоплани MV-22 і розвідувально-ударні БЛА.

Збільшуючи чисельність американських військ в Сирії, Пентагон також сприяє нарощуванню військового потенціалу курдських загонів. Так, за перші два тижні липня 2017 р. США передали своїм курдським союзникам 200 колісних бронемашин Guardian, 12000 гвинтівок, 4000 гранат, 50 автоматичних мінометів EIMOS, ракети до ПТУР ТOW, набори першої допомоги, бронежилети, боєприпаси, а також прилади нічного бачення. США озброюють курдські формування, незважаючи на постійні протести Анкари. Курдські формування «Сил демократичної Сирії» (СДС) за підтримки американського спецназу вели бої, витісняючи бойовиків ІДІЛ з м. Ракка. До 16 липня формування СДС оволоділи приблизно третиною території Ракки, а до 24 липня контролювали вже майже половину міста. У наступні дні, в міру наближення до центру Ракки формувань СДС, джихадисти практично щодня організовували проти них масовані контратаки. За оцінками курдських джерел, в обложеному місті нині залишаються до 2 тис. бойовиків ІДІЛ.

Дислокація ЗС США на півночі Сирії. За даними російської, турецької, китайської та іранської розвідок, США і надалі розширюють свою військову присутність на півночі Сирії. Після того, як президент США Д. Трамп схвалив поставку озброєнь сирійським курдам, державна турецька інформаційна агенція «Анадолу» опублікувала дані про розташування американських військових баз в Сирії, на що в Пентагоні заявили, що публікація такої конфіденційної інформації була «безвідповідальним кроком». Зокрема, в публікації інформагенції згадувалося про два аеродроми Рмейлан і Хараб Іск, а також про кілька передових оперативних баз (ПОБ). Даний вид пунктів базування створюється з урахуванням тривалості виконання бойових завдань (від трьох місяців до двох років). На території ПОБ може бути розміщено від 1500 до 10000 військовослужбовців (в/с). ПОБ підрозділяються на батальйонні (500 в/с), бригадні (1500 в/с), полкові (3000 в/с) і дивізійні (10000 в/с). Згідно з директивними документами ЗС США, в разі розширення ПОБ до полкового масштабу на базі буде облаштовано 22 казарми для особового складу, 32 штабних приміщення, 3 їдальні, 7 складів, 7 майстерень і близько 30 будівель різноманітного призначення.

Дислокація ЗС США на півночі Сирії
Дислокація ЗС США на півночі Сирії

На даний час на цих ПОБ базуються переважно 11-й і 24-й експедиційні загони Корпусу морської піхоти ЗС США — близько 600 в/с. Для обслуговування військовослужбовців ПОБ щодня автомобільним транспортом колонами від 20 до 30 великовантажних автомобілів доставляється вода, продовольство, боєприпаси, запасні частини до військової техніки, обмундирування та медикаменти. За даними китайського видання «Світ авіації», з урахуванням розміщення на ПОБ на постійній основі гелікоптерів і літаків штурмової авіації ЗС США передбачається розгортати елементи Єдиної системи навігації та управління повітряним рухом (ATNAVIC), що складається з наступних компонентів: РЛС огляду повітряної обстановки; РЛС огляду повітряної обстановки/розпізнавання «свій-чужий»; РЛС забезпечення точного заходу на посадку.

Коментуючи розміщення американських військових баз на півночі Сирії, деякі політологи вбачають в цьому інструмент тиску на сирійський режим і його війська, а також на російський військовий контингент. Безсумнівно, що цей фактор має місце, однак, на наш погляд, розміщення американських військ на півночі Сирії перш за все з метою захисту регіону сирійських курдів-союзників США від загрози військового вторгнення з боку Туреччини і підконтрольних їй груп збройної сирійської опозиції.

Взаємодія РФ і США в Сирії. Командувач операцією міжнародної коаліції проти ІДІЛ «Непохитна рішучість» (Inherent Resolve) в Іраку і Сирії генерал Стівен Таунсенд, заявив, що задоволений рівнем взаємодії з російськими військовими в Сирії. За його словами, такі контакти «тривають спокійно, професійно і ефективно, незважаючи на певну дипломатичну напруженість». 7 липня РФ і США домовилися створити зону деескалації в південно-західних районах Сирії. 10 липня представники США, РФ і Йорданії домовилися про створення моніторингового центру для спостереження за дотриманням режиму перемир'я в зонах деескалації. Центр буде безпосередньо контактувати з урядовими військами Сирії та з озброєними загонами сирійської опозиції.

Видається, що підписання Д. Трампом закону Конгресу США про посилення санкцій проти Росії відкриває новий період «холодної війни» між США і РФ, тому питання взаємодії Москви і Вашингтону в Сирії будуть зведені до мінімуму, якщо не до нуля, що може призвести до можливих військових зіткнень на сирійській території між двома країнами, що аж ніяк не буде сприяти мирному врегулюванню в Сирії. Більш того, власне «сирійська проблема» трансформується в проблему протистояння в Сирії між США, Росією, Туреччиною та Іраном, які неминуче поділять територію країни на зони впливу, що призведе до «заморожування» вельми гарячого сирійського конфлікту. У цих умовах немає підстав сподіватися, що ООН і ЛАД зможуть виконати свою миротворчу місію в Сирії.

 

ІРАК

Візит віце-президента Іраку Нурі аль-Малікі до Москви. З 23 по 26 липня в Москві з робочим візитом перебував віце-президент Іраку Нурі аль-Малікі. У 2006–2014 роках шиїт Н. аль-Малікі обіймав пост прем'єр-міністра, проте рішенням президента країни Фуада Ма'сума (на чому наполіг Вашингтон) в серпні 2014 року був відправлений у відставку через корупцію та нездатність іракської армії чинити опір «Ісламській державі» при захопленні Мосула. Після виходу у відставку Н. аль-Малікі перетворився з палкого прихильника відносин зі США на прибічника Росії. Напередодні своєї поїздки до Росії Н. аль-Малікі заявив, що під час переговорів в Москві має намір зосередитися на питанні посилення ролі Росії в близькосхідному регіоні і активізації двостороннього співробітництва в енергетиці та торгівлі. Крім того, він висловив бажання обговорити питання поставок російського озброєння іракській армії. 20 липня радник президента РФ з військово-технічного співробітництва В. Кожин підтвердив факт підписання контракту з Багдадом на поставку Іраку «декількох сотень» танків Т-90. Проте, на наш погляд, ця угода навряд чи буде реалізована через обмежені фінансові можливості Багдада. Наприклад, на сьогодні між Вашингтоном і Багдадом існують серйозні проблеми через питання погашення заборгованості за раніше укладеними контрактами на постачання озброєнь. Американці в «розстрочку» торгувати не погоджуються. З огляду на складну фінансову ситуацію в Росії, очевидно Москва також не піде на поставки озброєнь Іраку в борг.

У перший день візиту Н. аль-Малікі провів переговори зі спікером Ради Федерації РФ В. Матвієнко і главою МЗС РФ. С. Лавровим. В ході цих переговорів Н. аль-Малікі заявив, що влада Іраку хоче, щоб у Росії була «вагома присутність в Іраку в політичному і військовому плані і таким чином було б створено рівновагу, яка послужить на благо регіону, його народів і його країн». Н. аль-Малікі також зазначив, що Багдад вірить в посередницьку роль Москви у справі вирішення величезної кількості глобальних міжнародних проблем, зміцнення безпеки як в близькосхідному регіоні, так і в усьому світі.

25 липня в Санкт-Петербурзі Н. аль-Малікі зустрівся з президентом РФ В. Путіним. Під час зустрічі обговорювалися питання двостороннього співробітництва, а також ситуація на Близькому Сході. Особливу увагу під час переговорів приділялася військово-технічному співробітництву, зокрема питанню поставки танків Т-90 до Іраку. Іракський віце-президент подякував В. Путіну за прискорення «поставок озброєнь для боротьби з тероризмом» і в цілому високо оцінив «внесок Росії в недопущення розпаду Близькосхідного регіону». Н. аль-Малікі також заявив, що Ірак «зараз потребує більш активного залучення Росії до іракських справ, і в першу чергу у сфері енергетики». При цьому слід зазначити, що російські нафтогазові компанії, які працюють в Іраку, відчувають великі труднощі і проблеми. Так, нафтова компанія «ЛУКОЙЛ», незважаючи на вкладення (починаючи з 2010 року) мільярдів доларів в розвиток родовища «Західна Курна-2», до цього часу не досягла й половини від запланованого рівня видобутку нафти через нездатність іракського уряду протидіяти численним випадкам блокади об'єктів компанії, викраденням її співробітників з метою викупу. Крім того, під час Санкт-Петербурзького економічного форуму у червні цього року компанія «Роснефть» уклала низку угод з Іракським Курдистаном у сфері видобутку вуглеводнів, їх розвідки і транспортування, що, природно, не викликає схвалення в Багдаді.

В рамках візиту Н. аль-Малікі в Росію на всіх рівнях обговорювалося питання про запланований на вересень ц. р. референдум про незалежність Іракського Курдистану. Н. аль-Малікі позиціонує себе запеклим противником відокремлення Курдистану, послідовно виступаючи за найжорсткіші заходи з метою недопущення розпаду країни. З огляду на «дружні відносини Росії з курдами», реакція Москви при обговоренні курдського референдуму була значною мірою «стриманою, обтічною і ухильною». Глава МЗС РФ С. Лавров висловився дуже обережно: «Розраховуємо, що при прийнятті остаточних рішень з питання курдського референдуму буде прораховано все, що стосується політичних, геополітичних, демографічних і економічних наслідків цього кроку».

За повідомленням телеканалу «Аль-Арабія», візит віце-президента Іраку до Москви не був узгоджений з іракським урядом і викликав обурення прем'єр-міністра Хайдара аль-Абаді. При цьому слід зазначити, що на відміну від Н. аль-Малікі, Х. аль-Абаді аж ніяк не відчуває великих дружніх почуттів до Росії. Так, в найскладніший момент військової експансії бойовиків ІДІЛ він відповів відмовою Москві на її пропозицію ввести підрозділи російських ПКС до Іраку, як це було зроблено в Сирії. Єдине, на що погодився Х. аль-Абаді, так це дозволив російським літакам пролітати над територією Іраку на шляху до Сирії, коли Болгарія на прохання США закрила свій повітряний простір для військових літаків РФ, що прямують на Близький Схід.

Необхідно зазначити, що політичне майбутнє Нурі аль-Малікі є досить невизначеним і навіть сумнівним, незважаючи на те, що він очолює найбільшу фракцію в парламенті «Держава закону» (в яку входять партії іракських шиїтів, сунітів і курдів). Так, 19 липня глава парламентського комітету з оборони і безпеки Іраку Хакім аз-Замілі повідомив, що за результатами розслідування питання здачі Мосула терористам у 2014 році Н. аль-Малікі в числі 33 осіб може бути притягнутий до судової відповідальності «за державну зраду». Втім, схоже, що до початку судового процесу Н. аль-Малікі спробує повернутися в крісло прем'єра після парламентських виборів у квітні 2018 року, і в цьому він розраховує на підтримку Росії та Ірану. Видається, що на підтримку з боку США він розраховувати вже не може, оскільки має у Вашингтоні стійку репутацію проіранського політика.

Звільнення Мосула від ІДІЛ. 9 липня прем'єр-міністр Іраку Х. аль-Абаді прибув до Мосула, щоб зробити офіційну заяву про звільнення цього міста від бойовиків ІДІЛ, хоча на той час у місті ще залишалися окремі осередки опору терористів. Командування ЗС США в Іраку вважає, що повна зачистка Мосула від бойовиків ІДІЛ займе ще кілька тижнів. Останнім оплотом терористів в Мосулі був район Старого міста. За повідомленнями міжнародних ЗМІ, бойовики ІДІЛ змушені були втекти з міста під натиском урядової армії Іраку, підтримуваної міжнародною коаліцією під егідою США.

За даними правозахисної організації Syrian Network for Human Rights, військові дії іракської армії і західної коаліції зі звільнення міста призвели до великих жертв серед мирного населення: тільки за березень 2017 року від бомбардувань авіації західної коаліції загинуло 260 мирних жителів. У той же час бойовики ІДІЛ стратили близько 120 мешканців Мосула. За словами віце-президента Іраку Н. аль-Малікі, під час операції іракська армія, федеральна поліція і народне ополчення втратили близько 20 тис. бійців загиблими і пораненими. Загинуло також близько 40 тис. мирних мешканців. Бойовики ІДІЛ залишили після себе міни, розтяжки, заміновані автомобілі, зруйновані мечеті і будинки.

До війни Мосул був одним з найбільш густонаселених міст Іраку, в 2011 році в ньому проживали 1,4 млн чоловік. За даними управління ООН у справах біженців, з початку операції проти ІДІЛ Мосул покинуло 862 тис. осіб, з яких 192 тис. станом на 15 червня вже повернулися до своїх домівок. Вимушено переміщеними особами, як і раніше, залишаються близько 600 тис. мешканців міста, в основному з його східної частини. Представники ООН також повідомили — щонайменше 15 тис. осіб були госпіталізовані з пораненнями за час проведення операції зі звільнення Мосула. ООН оцінює вартість відновлення інфраструктури міста в 1 млрд дол. США. Міністр економічного співробітництва і розвитку ФРН Герд Мюллер заявив 25 липня, що у 2017 році ФРН виділить додаткові 100 млн євро для відновлення Мосула. В основному ці кошти будуть використані на водо- і енергопостачання, а також медичне обслуговування і будівництво житла.

Виступаючи 10 липня у Раді Безпеки ООН, Спеціальний представник Генсека ООН в Іраку Ян Кубіш, заявив, що аби остаточно перемогти бойовиків ІДІЛ та інші терористичні угруповання в Іраку, необхідно примирити громади, відновити правосуддя і правопорядок на всій території країни. Ян Кубіш зазначив, що ще належить провести складні операції зі звільнення інших територій, які все ще утримуються угрупованням ІДІЛ.

Лідер ІДІЛ Абу Бакр аль-Багдаді, який у 2014 році проголосив в Мосулі початок халіфату «Ісламської держави Іраку і Леванту», змушений був визнати, що битва за Мосул програна джихадистами, і закликав своїх прихильників покинути Ірак і приєднатися до загонів ІДІЛ в Сирії. За деякими непідтвердженими даними, Абу Бакр аль-Багдаді швидше за все загинув в районі сирійської Ракки. Принаймні, з тих пір він ніяк себе не проявив. За даними арабських ЗМІ, новою «столицею» бойовиків ІДІЛ стало місто Ель-Маядін в сирійській провінції Дейр ез-Зор, що знаходиться на березі річки Євфрат, неподалік від кордону з Іраком. 14 липня було оголошено, що Ірак і Сирія створюють спільний Центр військових операцій по боротьбі з ІДІЛ в районах, прилеглих до кордону між двома країнами.

Вирішальну роль в бойових діях проти бойовиків ІДІЛ при звільненні Мосула і в інших районах Іраку відіграла авіація США та їхніх західних союзників по міжнародній антитерористичній коаліції. За даними командування коаліції, всі повітряні удари на території Іраку наносяться за погодженням з урядом і військовим керівництвом цієї країни. Протягом минулих місяців в здійсненні ракетно-бомбових ударів по бойовиках ІДІЛ на іракській території брали участь літаки США, Великої Британії, Франції, Австралії, Нідерландів, Йорданії та Данії. Всього з 8 серпня 2014 року по 30 липня 2017 року авіація США і їх союзників завдала по позиціях і об'єктах бойовиків ІДІЛ в Іраку 11517 ударів. США надають Іраку найбільш масштабну військову і військово-технічну допомогу. Спецпредставник США в антитерористичній коаліції Б. МакГурк повідомив, що за останні три роки близько 100 тис. бійців сил безпеки Іраку пройшли військову підготовку за участю американських інструкторів.

 

ЛІВІЯ

Чергова спроба політичного врегулювання. В середині липня глава уряду національного порятунку (УНП) Лівії Фаїз Сарадж запропонував нову «дорожню карту» щодо виходу країни з кризи. Пропозиції Ф. Сараджа передбачають проведення в Лівії президентських і парламентських виборів у березні 2018 року і припинення всіх військових дій на її території, за винятком боротьби з тероризмом. Ф. Сарадж подав також проект з формування спільних комітетів Палати представників в Тобруку і Державної ради в Тріполі для початку процесу інтеграції роз'єднаних державних установ. Крім того, планується створення Вищої Ради національного примирення, вивчення механізму запровадження правосуддя на перехідний період, оголошення загальної амністії, а також створення комітетів щодо примирення між містами.

25 липня в Парижі за посередництва Алжиру і президента Франції Еммануеля Макрона пройшли переговори між маршалом Халіфою Хафтаром, який представляє уряд в Тобруку, і прем'єр-міністром УНП в Тріполі Фаїзом Сараджем. У переговорах брав участь спецпредставник ООН по Лівії, ліванський політик і вчений Гассан Саляма.

Довідка:

Гассан Саляма був міністром культури в Лівані, радником ООН в Іраку, помічником генсеків ООН Кофі Аннана і Пан Гі Муна. Також був директором з дослідницької роботи в Національному центрі наукових досліджень (CNRS), очолював Інститут політичних досліджень при Паризькому університеті, є членом Вищої ради франкофонії. За даними тижневика Jeune Afrique, Еммануель Макрон і три його радника були студентами Г. Саляма.

 

 

20 липня в рамках підготовки до цієї зустрічі міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан зустрічався з алжирським колегою Абдель-Кадером Мессахелем, щоб обговорити «нову французьку ініціативу щодо врегулювання лівійського конфлікту». Схоже, що президент Е. Макрон у взаємодії з Алжиром вирішив перехопити переговорну естафету у Єгипту і ОАЕ, які останнім часом без особливого успіху намагалися активізувати процес політичного врегулювання в Лівії. Хоча керівництво Алжиру регулярно критикує «множення міжнародних ініціатив по Лівії», однак цього разу воно поставилося позитивно до французької ініціативи, очевидно з огляду на погіршення стану справ опікуваного ним Ф. Сараджа на тлі помітного зміцнення впливу Х. Хафтара зокрема, і влади в Тобруку — в цілому. Після недавніх перемог у Феццані і Бенгазі Х. Хафтар став фактичним правителем всієї східної частини країни (Кіренаїки) і контролює більшу частину нафтогазових родовищ Лівії і комунікацій транспортування вуглеводнів на світові ринки.

На думку деяких оглядачів, результати паризької зустрічі Х. Хафтара і Ф. Сараджа виявилися вельми незначними і в основному повторюють положення політичного врегулювання, сформульовані в 2015 році в ході багатомісячних дискусій в Марокко, так званої «Схіратської угоди». Вони вважають, що Франція і Алжир намагаються використати паризьку зустріч для затягування міжлівійського переговорного процесу, що нібито має допомогти Ф. Сараджу «виграти час і підготуватися до вирішальної сутички з Х. Хафтаром». Сторони домовилися про запровадження режиму припинення вогню в Лівії, а також зобов'язалися організувати навесні президентські і парламентські вибори за участю спостерігачів ООН.

Найближчими днями А. Мессахель відвідає Каїр і Абу-Дабі, щоб обговорити там реалізацію «паризької ініціативи». Зі свого боку, Жан-Ів Ле Дріан відразу після закінчення зустрічі в Парижі попрямував до Риму, щоб обговорити з італійською стороною питання мирного врегулювання в Лівії, оскільки Італія відіграє важливу роль в підтримці уряду Ф. Сараджа. Слід зазначити, що ініціатива Франції викликала невдоволення в урядових колах Італії, яка доклала чимало зусиль для встановлення миру в своїй колишній колонії. 25 липня міністр закордонних справ Італії Анджеліно Альфано заявив, що «в лівійському конфлікті стало занадто багато форматів, посередників і ініціатив». А. Альфано наголосив на необхідності об'єднати зусилля для пошуку мирного розв’язання конфлікту під егідою ООН. Італійська опозиція звинуватила прем'єр-міністра Італії Паоло Джентілоні в тому, що він дозволив Франції витіснити Італію з числа країн, що відіграють провідну роль у врегулюванні лівійського конфлікту.

Франція надає допомогу зброєю і даними розвідки як уряду в Тобруку, так і уряду в Тріполі, що окрім вдячності викликає також і роздратування у протиборчих сторін. Так, Х. Хафтар піддав різкій критиці «дворушництво» Парижа і зажадав відмовитися від підтримки «акторів, які втратили вплив у Лівії», маючи на увазі уряд Ф. Сараджа в Тріполі. З іншого боку, сам маршал Х. Хафтар також проявляє певну «мінливість» у виборі союзників, намагаючись встановити дружні відносини з усіма, хто йому допомагає — з Росією, США, Великою Британією, Німеччиною, Францією, Італією, Іспанією, Єгиптом, Еміратами, Китаєм, Іраном та іншими країнами.

На думку деяких оглядачів, Вашингтон дедалі більше схиляється на користь підтримки маршала Х. Хафтара, що природно сприймається без особливого ентузіазму в Кремлі, стратеги якого розуміють, що Х. Хафтару очевидно доведеться зробити вибір на користь союзу з Вашингтоном, а не з Москвою. Так, 12 липня Х. Хафтар був прийнятий двома представниками американської адміністрації — послом США в Лівії Пітером Бодде і командувачем US AFRICOM генералом Томасом Вальдхаузером. Про деталі цієї зустрічі нічого не відомо, але, швидше за все, на ній обговорювалися питання взаємодії між Х. Хафтаром і США.

Союзником США у Лівії є Велика Британія, яка останнім часом істотно посилила там свою військову присутність. 17 березня 2017 року в рамках європейської миротворчої місії Велика Британія направила 1000 військовослужбовців до Лівії спільно з йорданськими військовими. 27 липня ц. р. військовослужбовці з елітного полку Спеціальної авіаційної служби (SAS) були відправлені до Лівії для участі в бойових діях проти ІДІЛ.

Звільнення сина М. Каддафі. 9 червня на виконання закону про загальну амністію, ухваленого Палатою представників у липні 2015 року, 44-річний син лівійського лідера М. Каддафі від другого шлюбу Сейф аль-Іслам був звільнений з ув'язнення в тюрмі міста Зінтан на північному заході Лівії, що викликало неоднозначну реакцію в країні. Чомусь цей закон не стосується іншого ув’язненого сина Каддафі — Сааді. Скоріш за все, цей закон не поширюється на родичів і діячів режиму М. Каддафі. При цьому слід зазначити, що для урядів у Тобруку і Тріполі звільнення Сейфа аль-Іслама було певним «сюрпризом», оскільки ці уряди до його звільнення не мали жодного стосунку, так як сина Каддафі звільнило зінтанське угруповання озброєних повстанців, яке власне і утримувало його за гратами близько 6 років (з листопада 2011 року).

У липні 2015 року апеляційний суд Тріполі заочно виніс Сейфу аль-Ісламу смертний вирок, інкримінувавши йому «злочини проти лівійського народу», вчинені під час «революції 17 лютого». Адвокат Сейфа аль-Іслама стверджував, що судовий процес у Тріполі був абсолютно нелегітимним, тому що судді «перебували під повним контролем племінних збройних угруповань». Звинувачення Сейфу аль-Ісламу в злочинах проти людяності висунув також і Міжнародний кримінальний суд, який домагався протягом останніх років видачі сина Каддафі для проведення судового процесу в Гаазі. За деякими даними, Сейфа аль-Іслама буквально викупили його соратники у командира батальйону «Абу Бакр ас-Сиддік», дислокованого в Зінтані, що незабаром привело до його розформування.

Сейф аль-Іслам Каддафі близько 15 років посідав чільне місце в лівійській політиці і лівійці сподівалися, що він стане наступником Муаммара Каддафі. Після «революції 17 лютого» Сейф аль-Іслам став на захист режиму свого батька, що було цілком природно, адже він був одним з найбільш відданих його соратників і брав активну участь в державних справах. 20 жовтня 2011 року Муаммар Каддафі було убито в Сирті, а 19 листопада 2011 року Сейфа аль-Іслама заарештували при спробі втекти з Лівії до Нігеру. Потім він був переведений в тюрму міста Зінтан. За одними даними, Сейф аль-Іслам перебуває під домашнім арештом в районі Зінтана, а за іншими — проживає під охороною в Ель-Бейді в Кіренаїці, де знаходиться будинок його матері Сафії.

Довідка:

Крім Сейфа аль-Іслама, у М. Каддафі було ще шестеро синів — Мухаммед, Сааді, Ганнібал, Муатассем, Сейф аль-Араб, Хаміс і одна дочка Аїша. Син Сааді нібито знаходиться в ув'язненні в Лівії; син Муатассем убитий лівійськими повстанцями в жовтні 2011 року; син Сейф аль-Араб загинув 1 травня 2011 року в результаті нальоту авіації НАТО на його будинок в Тріполі; син Хаміс за одними даними загинув 20 жовтня 2012 року, за іншими залишився живий. Сини М. Каддафі Мухаммед і Ганнібал, а також його дочка Аїша змогли врятуватися втечею до Алжиру, де дістали політичний притулок.

Після шести років громадянської війни і міжусобних зіткнень в Лівії, що призвели країну до повного колапсу, лівійці чекають приходу до влади такої політичної сили, яка б нарешті змогла навести порядок в їх країні і зміцнити лівійську державу. Переважна більшість простих лівійських громадян ще пам’ятає той достойний рівень життя, який їм протягом понад 40 років забезпечував режим Муаммара Каддафі і вони, природно, мріють про повернення подібного режиму в тій чи іншій формі. Крім того, не можна вилучити з історії країни 42 роки правління режиму М. Каддафі, при якому спостерігалися великі досягнення як у сфері державного будівництва, так і в сфері безперервного підвищення життєвого рівня народу. До того ж в ідеологічному і політичному плані в Лівії так і не з'явилося жодної політичної партії, яка б могла користуватися довірою народу, як це було при М. Каддафі. І головне — лівійське населення втомилося від тривалої економічної розрухи і гуманітарної катастрофи, внаслідок чого багато хто намагається покинути країну в пошуках безпеки. Повалення М. Каддафі призвело до зростання злочинності в країні і появи безлічі бандитських формувань, що нині тероризують лівійський народ.

З огляду на те, що Сейф аль-Іслам і сьогодні користується авторитетом у багатьох лівійців і «прокаддафських» племен, між основними політичними силами (представленими урядами в Тобруку і Тріполі) розгортається боротьба за залучення сина Каддафі на свою сторону з метою не дати йому можливості стати центром тяжіння нової політичної сили, яка могла б претендувати на об'єднання всіх лівійців. Крім того, звільнення Сейфа аль-Іслама дозволяє залучити на свій бік багатьох прихильників і послідовників М. Каддафі, а також дістати доступ у віддаленій перспективі до фінансових авуарів колишнього лідера Лівії в закордонних банках. Станом на 2011 рік, це близько 100 млрд дол. При цьому, ніхто з нинішніх лівійських політичних лідерів і не думає про його повноправне повернення до влади. Він потрібен тільки для того, щоб надати якусь видимість легітимності тієї політичної сили, якій вдасться встановити з Сейфом взаємовигідну взаємодію.

Багато лідерів західних країн сьогодні визнають «помилковим» їх участь у поваленні режиму М. Каддафі. Так, у квітні 2016 року екс-президент США Барак Обама заявив, що відсутність чіткого планування наслідків збройного повалення лівійського лідера М. Каддафі у 2011 році стало найбільшою його помилкою на президентській посаді. На початку жовтня 2015 року тоді ще кандидат у президенти США Дональд Трамп в інтерв'ю NBC заявив, що ситуація на Близькому Сході була б краще, якби Саддам Хусейн і Муаммар Каддафі зберегли свої пости. «Те, що ми натворили там, — це хаос», — вважає він. І це дійсно так, і, на жаль, цей кривавий хаос триває донині. 21 червня ц. р. президент Франції Еммануель Макрон назвав «помилкою» участь збройних сил його країни в лівійській операції в 2011 році і застеріг від повторення цього сценарію в Сирії. За його словами, «Франція не брала участі у війні в Іраку і була в цьому права, але вона помилилася, вступивши у війну в Лівії». Те, що вчинення «помилок», а точніше злочинів, визнається лідерами західних країн, — це добре. Та було б ще краще, якби вони щось робили для їх виправлення. Але цього, на жаль, поки що не спостерігається.

 

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/mena07/