Олексій Волович

Воєнно-політична обстановка у серпні 2017 року

 

Протягом серпня в близькосхідному регіоні зберігалася складна, а в ряді країн напружена і нестабільна обстановка. Збройні конфлікти тривали в Сирії, Лівані, Іраку, Лівії, Ємені та інших країнах. У Сирії особливо запеклі бої ведуться в містах Ракка і Дейр-ез-Зор. Ліванська і сирійська армія взаємодіють у вигнанні бойовиків ІДІЛ з північно-східної частини Лівану. Дії підрозділів турецької армії в районі курдських анклавів на півночі Сирії викликають занепокоєність в Москві, Тегерані і Вашингтоні, а в Дамаску — протест і осуд. В Іраку в кінці серпня завершилося визволення міста Таль-Афар — великого оплоту бойовиків ІДІЛ на півночі країни. 14 серпня лівійський фельдмаршал Х. Хафтар здійснив черговий візит до Москви, де обговорював можливості поставок до Лівії російських озброєнь і військової техніки. Між основними членами «аравійської коаліції» в Ємені (КСА і ОАЕ) досі тривають дискусії і суперечки щодо майбутнього статусу Ємену і ролі в ньому екс-президентів А. А. Салеха та А. М. Хаді. 3 і 5 серпня в Ірані відбулася інавгурація президента ІРІ Х. Роухані, в якій взяла участь Верховний представник Європейського союзу у закордонних справах і політиці безпеки Ф. Могеріні. За її словами, Європейський союз ніколи не відмовиться від «ядерної угоди» з Іраном. Протягом серпня жодних реальних зрушень у вирішенні «катарської кризи» не відбулося. Посередницькі зусилля Кувейту, США, Великої Британії, ФРН та РФ не принесли відчутних результатів. Напружена політична ситуація в Саудівській Аравії загострюється на тлі зростання соціально-економічних проблем в монархії.

СИРІЯ

Бойові дії. Протягом серпня в ряді провінцій Сирії тривали бойові дії урядових військ і союзних їм сил зі збройними формуваннями сирійської опозиції, терористичних та екстремістських угруповань. В цілому, в ході наступу в провінціях Хама, Хомс і Ракка на 19 серпня звільнено приблизно 9 тис. кв. км території Сірії. З вересня 2015 року і по серпень 2017 року сирійська армія збільшила контрольовану територію країни з 12 тис. кв. км до 75 тис. кв. км. У той же час ісламісти і сирійська збройна опозиція втратили за останні 2 місяці близько 7 тис. кв. км. Але, незважаючи на скорочення утримуваної терористами території, вони постійно поповнюють свої арсенали озброєнь і боєприпасів.

У першій половині серпня урядові війська продовжували наступ на південному напрямку проти сил бойовиків ІДІЛ уздовж берегів річки Євфрат. Бої також велися в районі Дамаска, в провінціях Хама, Дейр-ез-Зор, ес-Сувейда, Алеппо і Латакія. Підрозділи сирійської армії і загони ополченців зайняли залишене бойовиками ІГІЛ м. ес-Сухна, розташоване в провінції Хомс. Взяття цього міста є важливим етапом на шляху до звільнення від терористів м. Дейр-ез-Зор.

Штурм міста Ракка на півночі Сирії курдськими формуваннями «Сил демократичної Сирії» (СДС, SDF) за масованої підтримки авіації західної коаліції на чолі з США затягнувся і триває вже третій місяць. За інформацією Пентагону, на кінець серпня в місті залишалося близько 2 тис. бойовиків ІДІЛ.

За різними даними, в м. Ракка продовжує перебувати від 10 до 20 тис. мирного населення, велика частина якого сконцентрована в центрі міста. В результаті боїв загинули і поранені сотні мирних жителів. Частина арабського населення міста в лавах «народного ополчення» воює разом з бойовиками ІДІЛ. На 15 серпня загони СДС вже контролювали 65 % території міста. На півдні провінції урядові сили оволоділи кількома селами і встановили контроль над районами видобутку вуглеводнів. До кінця серпня формування СДС за масованої підтримки авіації коаліції звільнили від терористів історичний центр м. Ракка, але бої тривають на околицях цього міста.

Таким чином, звільнення м. Ракка від бойовиків ІДІЛ вступає в завершальну стадію. Командири ополчення сирійських курдів у складі СДС прагнуть завершити звільнення міста до жовтня. Курдська цивільна адміністрація для управління Раккою після звільнення міста сформована ще 18 квітня у місті Айн Ісса, розташованому за 50 км на північ від Ракки. Лідери сирійських курдів прагнуть включити Ракку в так званий «Курдський федеральний автономний район», проголошений в кінці 2016 року. Крім того, СДС поспішають перекинути свої війська в район анклаву Афрін, якому загрожує окупація з боку Туреччини. Сирійські курди намагаються також встановити свій контроль над Раккою до проведення виборів в різні органи місцевої влади, які передбачається провести в три етапи — 22 вересня, 3 листопада ц. р. і 19 січня наступного року. За часом ці вибори збігаються з референдумом про незалежність Іракського Курдистану.

На даний час відзначається активне перегрупування сил і зміцнення позицій терористів на півночі Сирії, де вони намагаються взяти під контроль основні пункти пропуску через кордон з Туреччиною з метою отримати доступ до джерел фінансування, каналів постачання озброєння і боєприпасів. В кінці серпня бойовики ІДІЛ вчинили напад на позиції СДС поблизу американської військової бази на південь від м. аш-Шаддад в південній частині провінції Хасеке на північному сході Сирії. В кінці серпня сирійська армія і союзні їй сили за підтримки ПКС Росії досягли значного успіху, звільнивши від бойовиків ІДІЛ м. Акербат в провінції Хама, ліквідувавши останнє велике вогнище опору терористів в центральній частині країни. Взяття цього міста дозволить відновити контроль сирійського уряду над родовищами нафти і газу.

Встановлення повного контролю над територіями провінцій Хама і Хомс дозволяє сирійської армії приступити до звільнення провінції Дейр-ез-Зор — останньої сирійської провінції, все ще практично повністю контрольованою бойовиками ІДІЛ, які намагаються перегрупуватися і перекидають в район міста бронетехніку, озброєння і боєприпаси. За деякими даними, терористи в Дейр-ез-Зорі отримали значні підкріплення за рахунок бойовиків ІДІЛ, які втекли з іракського Мосула.

Основні завдання в наступі сирійських військ на Дейр-ез-Зор покладені на елітний 5-й штурмовий корпус Сирійської арабської армії (САА). В кінці серпня передові частини сирійської армії вийшли на рубіж 5–10 км від Дейр-ез-Зора. Оточені в місті підрозділи сирійської армії отримують підтримку з повітря сирійської і російської авіації, що дозволяє їм уже протягом року відбивати атаки терористів. Близько двох років тому підрозділи Республіканської гвардії були перекинуті в Дейр-ез-Зор з метою охорони великих складів зі зброєю та боєприпасами. Згодом сирійські гвардійці залишилися в місті в оточенні і продовжували відбивати атаки терористів. Розуміючи, що їх в полон брати не будуть, гвардійці тримають оборону «до останнього патрона». За прогнозами деяких експертів, у вересні наступ урядових військ на Дейр-ез-Зор буде продовжено і місто буде деблоковане.

Для сирійського уряду це місто є важливим для відновлення наземного сполучення з Іраком і через нього з Іраном, а також як джерело вуглеводневої сировини. Згідно з іранськими ЗМІ, американці зосереджують лояльні їм сили збройної сирійської опозиції в Дейр-ез-Зорі шляхом перекидання бойовиків в південні райони провінції з інших районів Сирії. Таким чином, в ситуації навколо Дейр-ез-Зора Росія і США знаходяться по різні сторони умовної лінії фронту.

Сьогодні стає цілком очевидним, що ІДІЛ буде остаточно вигнана за межі Сирії, що значно посилить шанси збереження територіальної цілісності Сирії. Після цього очевидно настане етап діалогу і примирення між урядом і опозицією, формування громадянського суспільства та реформування політичної системи сирійської держави. Цей етап може тривати кілька років.

Позиція США. 1 серпня глава Держдепартаменту США Р. Тіллерсон заявив, що Вашингтон відкритий для обговорення з Москвою кроків, необхідних для розв’язання конфлікту в Сирії. При цьому він підкреслив, що США виступають за збереження «єдиної, а не розділеної Сирії», прийняття в цій країні нової конституції, проведення «вільних і справедливих виборів» і появу «нового керівництва країни».

За словами Р. Тіллерсона, «у режиму Асада немає ролі в майбутньому управлінні Сирією, тому підтримка Росією уряду в Дамаску на чолі з Асадом є неприйнятною, а іранські війська і пов'язані з ними угруповання повинні залишити територію Сирії». Держсекретар також відзначив, що Вашингтон підтримує формат міжсирійських переговорів в Женеві, однак, на його думку, необхідних умов для проведення нового раунду переговорів про майбутнє сирійської влади поки що немає.

Міністр закордонних справ Росії С. Лавров за підсумками зустрічі з держсекретарем Р. Тіллерсоном в Манілі 6 серпня заявив, що Росія розраховує на продовження контактів з США по Сирії у військовій і політичній сферах. Спецпредставник президента США в західній коаліції проти ІДІЛ Б. МакГурк заявив 5 серпня, що міжнародне співтовариство не надаватиме допомогу у відновленні Сирії, поки при владі перебуває нинішній президент країни Б. Асад. Він також повідомив, що, на думку МВФ, на післявоєнне відновлення Сирії знадобиться більше 20 млрд дол.

У недавньому інтерв'ю тижневику «Тайм» з нагоди третьої річниці операції Inherent Resolve («Непохитна рішучість», розпочалася 8 серпня 2014 року) командувач коаліційними силами в Сирії і Іраку американський генерал-лейтенант Стівен Таунсенд заявив, що західна коаліція «далеко просунулася в справі знищення халіфату», відбивши у бойовиків місто Мосул в Іраку і ведучи наступ на місто Ракка в Сирії. Водночас, він висловив сумнів у тому, що «поразка, завдана ІДІЛ, призведе до її повної ліквідації». За його словами, іділівці навчилися виживати, вони вироблять нову стратегію, перейдуть до партизанських дій і створюватимуть свої осередки в інших частинах світу. «Головне, — підкреслив С. Таунсенд, — треба завдати поразки їх ідеї, а не лише живій силі».

Однак, на наш погляд, людиноненависницькі ідеї терористів навряд чи і далі можуть підтримувати життєздатність «халіфату». Здається, що його життєздатність ґрунтувалася насамперед на економічній складовій, на можливості отримувати доходи від нелегальної торгівлі нафтою, а також від зовнішніх спонсорів тероризму. Жодна ідеологія нічого не варта, якщо вона не підкріплюється економічно. До сих пір іділівцям вдавалося вербувати прихильників по всьому світу в першу чергу завдяки їх фінансовим можливостям. Таким чином, ІДІЛ буде знищено фізично і ідеологічно тільки тоді, коли вдасться перекрити фінансові потоки, що живлять її, та шляхи поставок озброєнь, бойової техніки і боєприпасів.

 

ЛІВАН

Бої на сирійсько-ліванському кордоні. З самого початку громадянської війни в Сирії ліванці були втягнуті в цю війну, причому по різні боки «лінії фронту». Якщо бойовики шиїтської «Хизбулли» воюють в Сирії на боці урядових військ, то їх співвітчизники-суніти борються проти режиму Б. Асада в союзі з «Джабхат ан-Нусрою», ІДІЛ і сирійськими опозиційними збройними угрупованнями. У першій половині серпня відбулися значні зміни у військово-політичній обстановці на сирійсько-ліванському кордоні. 19 серпня було оголошено про початок спільної операції сирійських військ, ліванської армії і руху «Хизбулла» проти опорних пунктів ІДІЛ на кордоні. Вище армійське командування Лівану координувало свої дії з озброєними формуваннями «Хизбулли».

Вперше після 80-х років минулого століття ліванська і сирійська армія взаємодіяли. До 22 серпня сирійські урядові війська вибили бойовиків ІДІЛ з південної частини Західного Каламуну — регіону на сирійсько-ліванському кордоні. Зрозумівши безперспективність подальшого опору, 25 серпня ватажки формувань ІДІЛ звернулися з проханням до сирійської влади дозволити їм безперешкодний пропуск в східні райони Сирії в обмін на залишення утримуваних ними територій вздовж сирійсько-ліванського кордону. Бойовикам і членам їх сімей, всього близько 700 чоловік, було надано транспорт для їх евакуації в розташоване на кордоні з Іраком м. Абу-Кемаль в сирійській провінції Дейр-ез-Зор.

Реакція Пентагону на вільний вихід бойовиків ІДІЛ була досить гострою. Пентагон навіть звинуватив Москву «у співпраці з ісламістами» і порушенні «зобов'язань щодо спільної боротьбі з терористами». Щоб затримати пересування евакуйованих з Лівану бойовиків ІДІЛ і їх прихильників на територію Сирії, західна коаліція пошкодила дорогу і зруйнувала мости, хоча це серйозно не завадило пересуванню колони з 17 автобусів, в яких знаходилося близько 300 бойовиків з сім'ями. Проте, коаліція заявила, що не дозволить конвою джихадистів пройти в Абу-Кемаль. Слід зазначити, що Абу-Кемаль є для американців стратегічно важливим населеним пунктом, контроль над яким дозволяє їм не тільки блокувати переміщення бойовиків ІДІЛ із Сирії до Іраку і назад, але й зберігати комунікації для проведення своїх операцій в Дейр-ез-Зорі.

До кінця серпня підрозділи ліванської армії у взаємодії з формуваннями «Хизбулла» повністю взяли під свій контроль і зачистили від терористів район м. Арсал на півночі країни, де ще у 2012 році облаштувалися бойовики екстремістської організації «Джабхат ан-Нусра» (на даний час «Хайят тахрір аш-Шам»). В середині серпня почалася нова військова операція, спрямована на витіснення бойовиків ІДІЛ, які засіли в районі н. п. Рас-Баальбек на північ від м. Арсал. Після знищення 150 терористів було підписано перемир'я і досягнута домовленість про виведення близько 1500 бойовиків «Джабхат ан-Нусри» з Лівану в сирійську провінцію Ідліб. Загальна кількість сирійців (бойовиків і членів їх сімей), які залишили Арсал, склала близько 8 тис. осіб. У таборах біженців в районі міста залишаються ще 50 тис. сирійців. До недавнього часу в Арсалі на 40 тис. корінних мешканців припадало близько 120 тис. сирійців. Згідно з даними Amnesty International, всього в Лівані, територія якого становить третину території Одеської області, на 5 млн місцевих жителів припадає близько 1,5 млн біженців, переважно сирійців і палестинців.

Більшість населення Лівану налаштовані дуже негативно по відношенню до численних сирійських біженців, присутність яких в маленькій країні викликає багато проблем у сфері економіки та безпеки, вимагає додаткових асигнувань на соціальну сферу, освіту і медицину. Більшість ліванців розглядає всіх сирійських чоловіків у віці від 16 до 60 років в якості потенційних терористів. Це негативне ставлення об'єднало практично всі політичні сили і релігійні конфесії Лівану.

Перед початком проведення згаданої операції лідер партії «Хизбулла» шейх Хасан Насралла виступив по телеканалу «Аль-Манар» з роз'ясненням позиції своєї партії з приводу вигнання терористів з ліванської території. З огляду на наявну в Лівані напруженість у відносинах між шиїтськими та сунітськими громадами, Х. Насралла запевнив ліванців у тому, що «Хизбулла» воює не з сунітами, а з терористами. «У битві проти тероризму ми виконуємо наш обов'язок перед народом і не чекаємо нічиєї подяки або високої оцінки», — підсумував лідер «Хизбулли». Слід зазначити, з того часу, як у травні 2000 року бойовики «Хизбулли» відіграли вирішальну роль у звільненні Півдня Лівану від ізраїльської окупації, більшість ліванського населення, незважаючи на конфесійну приналежність, з великою повагою ставиться до партії «Хизбулла» і її багаторічного лідера Хасана Насралли.

Під час візиту прем'єр-міністра Лівану Саада Харірі до Вашингтону 26 липня ц. р. президент США Д. Трамп пообіцяв допомогу ліванській армії в боротьбі проти ІДІЛ, «Джабхат ан-Нусри», «Аль-Каїди» і… ліванської парламентської партії «Хизбулла» (?), хоча загальновідомо, що на парламентських виборах у Лівані у червні 2009 року очолювана «Хизбуллою» коаліція «8 березня» завоювала 57 місць з 128. Наступні парламентські вибори у Лівані мали відбутися у 2014 році, проте через проблеми, пов'язані із обранням нового президента, були перенесені на травень 2017 року, потім — на вересень–жовтень ц. р. За останньою інформацією, наступні парламентські вибори у Лівані мають відбутися у травні 2018 року.

Слід зазначити, що американські інструктори і командос сьогодні знаходяться в ліванських армійських підрозділах, які воюють проти терористів на північному сході Лівану в районі Рас-Баальбека у взаємодії з бойовиками «Хизбулли». Таким чином, можна сказати, що американський спецназ бере участь в боротьбі проти терористів спільно з бійцями «Хізбулли».

З іншого боку, президенту США слід було б знати, що обраний у жовтні 2016 року на пост президента Лівану католик-мароніт 83-річний Мішель Аун є політичним союзником шиїтської партії «Хизбулла» і його кадрові призначення в армії і силових структурах посилили останнім часом взаємодію ліванської армії і загонів ліванських шиїтів у боротьбі проти терористів та ісламістів.

 

ТУРЕЧЧИНА

Дії Туреччини в Сирії. 5 серпня президент Туреччини Реджеп Ердоган заявив про намір відновити і розширити зону проведення військової операції «Щит Євфрату» на півночі Сирії. На даний час на сирійському кордоні перебуває близько 25 тис. турецьких військ. В середині серпня на півночі провінції Алеппо активізувалися бойові дії між протурецькими формуваннями — з одного боку і курдськими — з іншого. 26 серпня на півночі провінції Алеппо зафіксовано вторгнення турецьких військ на територію Сирії через прикордонне турецьке м. Кіліс в напрямку сірійського м. Аззаз. 27 серпня підрозділи ЗС Туреччини перетнули кордон на півночі Сирії на захід від м. Кобані, після чого відразу ж вступили в бій з курдськими загонами YPG. У наступні дні на цій ділянці тривали перестрілки з використанням артилерії і танків. Наступ турецьких військ і їх сирійських сателітів на півночі Туреччини викликав стурбованість у Москві, Тегерані і Вашингтоні, а також протест і осуд у Дамаску. Намагаючись розвести турецькі і курдські війська, командування російського контингенту в Сирії прийняло рішення ввести в район курдських кантонів Афрін і Шахба підрозділи військової поліції, посилені бронетехнікою і морською піхотою. Таким чином, російські війська встануть бар'єром на шляху бойовиків протурецької «Вільної сирійської армії», що практично зриває плани Анкари по окупації північно-західної частини країни.

За повідомленням турецького агентства Hurriyet, 29 серпня на півночі Сирії в районі курдського м. Манбідж протурецькі бойовики з повстанського альянсу «Щит Євфрату» у складі «Вільної сирійської армії» обстріляли підрозділи американського спецназу. За даними Пентагону, обійшлося без втрат як з боку американців, так і протурецького угруповання бойовиків. За іншими даними, в результаті зіткнення троє бойовиків були вбиті і двоє поранені. Про втрати серед американських солдатів не повідомляється. За словами спікера антитерористичної коаліції полковника Райана Диллона, американські солдати відкрили вогонь у відповідь. Командування коаліції направило ноту протесту Анкарі, вимагаючи вплинути на бойовиків.

Все свідчить про те, що Туреччина готується знову атакувати сирійських курдів — найнадійнішого союзника США в Сирії, щоб перешкодити штурму Ракки американськими і курдськими військами. Схоже, що Анкара кидає виклик адміністрації Трампа в Сирії. І для цього, на наш погляд, вона може навіть піти на те, щоб тимчасово заморозити свою участь в НАТО. Однак, якщо США і країни Заходу чинитимуть тиск на Анкару, а можливостей для цього є більш ніж достатньо, то Анкарі доведеться стримати свій запал і шантаж і прийняти правила гри на території Сирії, які диктує Вашингтон. І в цьому їй не допоможе ні квазісоюз з Росією, ні посилення останнім часом взаємодії з Іраном.

Візит Дж. Меттіса до Туреччини. 23 серпня після візитів в Амман, Багдад і Ербіль (столиця Іракського Курдистану) турецьку столицю відвідав міністр оборони США Джеймс Меттіс. За підсумками його переговорів у Анкарі не було прес-конференції та офіційного спільного комюніке, проте в прес-релізі посольства США в Туреччині повідомлялося про зустрічі генерала Дж. Меттіса з міністром оборони ТР Нуреттіном Джаніклі та із президентом Туреччини Р. Ердоганом. На зустрічі глави Пентагону з президентом Туреччини були присутні міністр оборони Н. Джаніклі, прес-секретар президента Ібрагім Калин і глава Національної розвідувальної організації Хакан Фідан. В офіційній заяві адміністрації президента Туреччини повідомлялося про рішучість двох країн боротися з усіма терористичними організаціями, включаючи ІДІЛ і Робочу партію Курдистану (РПК). Дж. Меттіс і його турецькі співрозмовники несхвально поставилися до майбутнього референдуму в Іракському Курдистані. На думку президента Р. Ердогана, проведення референдуму в Іракському Курдистані, а також місцевих виборів в курдських анклавах на півночі Сирії стане початком створення курдської держави у складі суміжних територій Ірану, Іраку, Туреччини та Сирії, чого, на його переконання, «ні в якому випадку не можна допустити».

Президент Туреччини традиційно висловив стурбованість підтримкою сирійських курдів з боку США. Зокрема, він нагадав Дж. Меттісу про присутність в Манбіджі на півночі Сирії прихильників курдської Партії демократичного союзу (PYD), висловивши при цьому занепокоєння співпрацею США з PYD. У відповідь Дж. Меттіс поінформував турецьку сторону про цілі і завдання взаємодії США з сирійськими курдами, зазначивши при цьому, що ця взаємодія «ніколи не буде направлена проти Туреччини». На зустрічі також обговорювалася ситуація в Ідлібі і в Афріні на півночі Сирії. Сторони заявили про намір активізувати співробітництво у сфері оборонно-промислового комплексу і в рамках НАТО.

Візит Дж. Меттіса в Анкару ще раз продемонстрував, що у відносинах між Туреччиною і США існує чимало протиріч і розбіжностей у підходах і оцінках міжнародних проблем. Однак і Анкара, і Вашингтон, визнаючи їх наявність, проте, намагаються не переходити певні «червоні лінії» з метою збереження можливості для «напруженого діалогу» і співпраці в певних сферах, зокрема, у військово-політичній та оборонній, що визначається їх статусом провідних країн НАТО.

Загороджувальна стіна на кордоні з Іраном. Ще на початку 2017 року турецькі ЗМІ повідомили про намір турецької влади відгородитися стіною від Ірану і Вірменії. На початку серпня вздовж турецько-іранського кордону почалося будівництво загороджувальної стіни протяжністю 144 км з метою припинити нелегальні переходи турецьких та іранських курдів, контрабанду зброї і боєприпасів, різних товарів, особливо рідкого палива. Протяжність всього турецько-іранського кордону становить більше 450 км.

Прикордонний бар'єр буде складатися з бетонних блоків з колючим дротом — три метри у висоту і два метри в ширину. На стіні встановлять теплові камери і повітряні системи відеоспостереження, а також великі прожектори, які будуть висвітлювати дороги. Кожен блок стіни важить близько семи тонн. Будівництво буде вестися в п'ять етапів, перший з яких завершиться у жовтні поточного року. З огляду на проблеми з будівництвом «стіни Яценюка» уздовж російсько-українського кордону, очевидно нам можна було б спробувати залучити турецькі компанії для реалізації цього проекту.

Турецькі ЗМІ регулярно повідомляють, що Іран надав свою територію забороненій у Туреччині Робочій партії Курдистану для створення таборів. За деякими даними, на даний час в цих таборах перебуває близько 1000 курдських бойовиків. Тегеран привітав ініціативу Анкари з будівництва загороджувальної стіни на кордоні з Іраном, вважаючи, що вона забезпечить прикордонну безпеку обох країн. В кінці травня 2017 року ЗМІ Ірану повідомляли про напад пов'язаної з РПК озброєної групи на іранський прикордонний загін, коли 2 солдата іранської армії було вбито, ще семеро поранені. У цьому місці лінія кордону проходить через гірську місцевість, контролювати яку дуже важко. У червні 2017 року повідомлялось, що влада Туреччини разом з будівництвом стіни планує також запровадити «Інтегровану систему охорони державного кордону», яка буде забезпечувати цілодобовий контроль кордону онлайн.

 

ІРАК

Бойові дії. 20 серпня іракська армія почала операцію зі звільнення м. Таль-Афар в провінції Ніневія, одного з останніх бастіонів терористичного угрупування ІДІЛ, розташованого за 60 км на захід від Мосула, неподалік від кордонів з Сирією і Туреччиною. Більшість 200-тисячного населення міста — туркомани, які в етнічному і мовному плані близькі до азербайджанців. Регіон Таль-Афара має давню історію, перші письмові згадки про нього з'явилися 4500 років до н. е. Цей регіон кілька разів згадується в Біблії. Таль-Афар був одним з головних центрів опору американській окупації Іраку. У вересні 2005 року для придушення виступів місцевих бойовиків американська та іракська армії провели операцію «Відновлення прав» («Restoring Rights»). Командувачем цієї операції був полковник Г. МакМастер, який сьогодні є радником президента США Д. Трампа з питань національної безпеки.

З червня 2014 року Таль-Афар протягом трьох років знаходився під контролем ІДІЛ. У 2014–2015 роках сотні місцевих туркмен-шиїтів були вбиті терористами ІДІЛ, десятки тисяч втекли на південь країни. У звільненні Таль-Афара разом з іракською армією брали участь шиїтські ополченці, бійці курдських формувань «Пешмерга», а також американський спецназ. За різними даними, їм протистояли від однієї до двох тисяч бойовиків ІДІЛ.

31 серпня прем'єр-міністр Іраку Хайдер аль-Абаді зробив офіційну заяву «про завершення битви проти ІДІЛ в районі Таль-Афара» і звільнення від джихадистів всієї провінції Ніневія. Іракські солдати встановили національний прапор Іраку на османську фортецю XVI століття в центрі міста. Таким чином від бойовиків ІДІЛ був очищений їх ще один великий оплот на півночі країни. Однак мирним мешканцям ще нескоро вдасться повернутися до своїх домівок. Відступаючи, терористи замінували більшість будинків. Під контролем бойовиків ІДІЛ поки що залишається тільки одне велике іракське місто Хавійя в провінції Кіркук, яке знаходиться за 230 км на північ від Багдада. Терористи також контролюють кілька районів у пустелі уздовж кордону з Сирією в провінції Анбар.

22 серпня міністр оборони США Дж. Меттіс прибув в Ірак для зустрічі з лідерами країни і обговорення стратегії боротьби з терористичним угрупуванням ІДІЛ. Після прибуття в Багдад Дж. Меттіс заявив, що «хоча дні бойовиків ІДІЛ полічені, але боротьба з ними швидко не закінчиться». На зустрічах в Багдаді та Ербілі із прем'єр-міністром Іраку Х. аль-Абаді і з президентом Іракського Курдистану Мас'удом Барзані Дж. Меттіс висловився за єдиний Ірак. На його думку, вихід Курдистану зі складу Іраку послабить не тільки Ірак, але й Курдистан. Раніше держсекретар США Р. Тіллерсон закликав Мас'уда Барзані відкласти референдум про незалежність регіону.

За інформацією турецького агентства «Anadolu», США створюють нову військову базу на півночі Іраку неподалік від м. Таль-Афар. На даний час будівництво бази завершено наполовину і там вже дислокована бронетехніка і розміщені американські військовослужбовці. На даному етапі ведеться будівництво злітно-посадкової смуги.

 

ЛІВІЯ

Візит Халіфи Хафтара до Москви. 14 серпня фельдмаршал Х. Хафтар в рамках свого робочого візиту до Москви зустрівся з главою МЗС РФ С. Лавровим і міністром оборони С. Шойгу. Це був вже третій візит Х. Хафтара в Москву. В ході переговорів С. Лавров підкреслив, що «всі посередницькі ідеї щодо мирного врегулювання в Лівії важливо сконцентрувати навколо діяльності ООН». За словами С. Лаврова, ця діяльність повинна бути спрямована на створення максимально сприятливих умов для діалогу між ключовими політичними силами Лівії, щоб вони самі домовлялися про майбутнє своєї країни. Глава зовнішньополітичного відомства РФ підтримав продовження діалогу між лівійською владою у Тріполі і Тобруку, зокрема, між Х. Хафтаром і Ф. Сараджем на основі Схіратської політичної угоди.

Головним питанням під час зустрічей було обговорення можливостей поставок до Лівії російських озброєнь і військової техніки. При цьому Х. Хафтар поскаржився на триваюче ембарго ООН на постачання зброї до Лівії. За його словами, сили Національної армії Лівії вже звільнили від терористів 90 % території країни. Після зустрічі з С. Лавровим Х. Хафтар заявив, що вітає будь-яку роль Росії у мирному врегулюванні конфлікту в Лівії.

На полях візиту Х. Хафтара в Москву прозвучало чимало коментарів з боку російських експертів. Так, глава російської контактної групи з внутрішньолівійського врегулювання при МЗС РФ і Держдумі Лев Дєньгов, торкаючись питання зняття збройового ембарго з Лівії, зазначив, що піднімати це питання до політичного врегулювання конфлікту недоцільно. Однак, на наш погляд, Росія може постачати свої озброєння до Лівії і в обхід ембарго ООН через треті країни, про що власне Х. Хафтар натякав у своєму інтерв'ю для телеканалу RT. Так, за даними агентства Reuters з посиланням на секретний звіт групи експертів СБ ООН по Лівії, в 2013–2014 роках Білорусь поставляла озброєння і боєприпаси лівійським збройним угрупованням. Російський експерт Юрій Щегловін стверджує, що «Абу-Дабі встановило з Мінськом дуже тісні робочі стосунки з питань поставки озброєння і боєприпасів лояльним Абу-Дабі формуванням фельдмаршала Х. Хафтара в Лівії. Для доставки зазначеного озброєння (за згодою Москви на реекспорт) використовуються літаки невеликої молдавської авіакомпанії».

Л. Дєньгов також повідомив, що незабаром Росію відвідає і глава лівійського уряду в Тріполі Фаїз Сарадж. За словами Л. Дєньгова, після цього візиту влада РФ спробує провести у Москві прямі переговори двох конкуруючих політиків. Втім, не всі експерти налаштовані так оптимістично щодо російського посередництва в Лівії. Так, професор РДГУ Григорій Косач вважає, що посередницькі зусилля Москви навряд чи приведуть до серйозного прориву у внутрішньолівійському мирному врегулюванні. На його думку, «Лівія — це європейська зона відповідальності, де правлять бал Франція, Італія та інші держави-члени ЄС, тому зміцнити позиції Росії в Лівії буде неймовірно складно».

Проблема нелегальних мігрантів. Робочий візит Х. Хафтара до Москви пройшов на тлі загострення обстановки в Лівії, викликаного рішенням італійської влади відправити до її берегів військові кораблі для перехоплення нелегальних мігрантів. На переговорах і в інтерв'ю телеканалу RT Х. Хафтар торкався проблеми міграції біженців через територію Лівії. За його словами, перехоплення мігрантів у відкритому морі на кордонах територіальних вод і повернення їх назад до лівійських берегів — «абсолютно неправильний спосіб і дуже дивний підхід». На його думку, цей підхід означає «заселення лівійської території біженцями, тобто, її колонізацію». Х. Хафтар вважає, що проблема мігрантів має вирішуватися не на узбережжі, а на південному кордоні Лівії з африканськими країнами.

За даними ООН, кількість біженців, які перепливли Середземне море з початку 2017 року по 30 липня, перевищила 114 тис. чоловік, причому 85 % із них прибули до Італії. За погодженням з лівійським урядом у Тріполі уряд Італії розпорядився відправити два військові кораблі для підтримки лівійських сил берегової охорони. Однак ці дії ВМС Італії викликали демонстрації протесту в Лівії, народ якої пам'ятає похмурі роки італійського панування. 2 серпня палата представників у Тобруку засудила дії Італії, а маршал Х. Хафтар звинуватив Ф. Сараджа в безвідповідальній поведінці і віддав наказ ВМС і ВПС країни не пропускати в територіальні води Лівії іноземні кораблі, які не мають на це дозволу міністерства морського транспорту і прикордонної служби Лівії.

Перебуваючи 25 липня з візитом у Парижі, Х. Хафтар виклав свої пропозиції щодо вирішення міграційної проблеми, які полягають у тому, щоб повністю перекрити південні кордони Лівії з африканськими країнами протяжністю 4000 км, для облаштування яких потрібно 20–25 років і 20 млрд дол. За його словами, в кошторис увійдуть вартість підготовки прикордонників, поставки зброї і боєприпасів, транспортних засобів, гелікоптерів, безпілотних літальних апаратів, технічних засобів контролю і охорони кордону, в тому числі детекторів руху і приборів нічного бачення. Завдяки цьому, за розрахунками Х. Хафтара, абсолютна більшість нелегальних мігрантів буде гарантовано відсікатися ще на південних лівійських кордонах.

При цьому слід зазначити, що на даний час та ж Італія з опорою на місцеві племена ауляд сулейман і тубу вживає заходів для встановлення контролю на південному лівійському кордоні з метою недопущення нелегальної міграції з африканських країн. У березні ц. р. під егідою Риму представники двох основних племен Феццану (ауляд сулейман і тубу) уклали угоду про утворення спільної «прикордонної гвардії», яка при відповідному фінансуванні і тренінгу з боку Італії, повинна стати санітарним кордоном уздовж південного кордону Лівії. 26 серпня на зустрічі в Римі представники племен ауляд сулейман і тубу, а також туареги остаточно домовилися про проведення спільного патрулювання та моніторингу південного кордону Лівії. Вирішуючи міграційну проблему на Півдні Лівії, Рим не упускає можливості встановити своє домінування у Феццані з метою гарантувати безпеку підконтрольних йому компаній, які ведуть розробку нафтових і газових родовищ в цій частині Лівії. При цьому слід зазначити, що така активність Італії викликає погано приховуване роздратування в Парижі і спонукає його до реалізації своїх планів із залученням колишніх співробітників спецслужб режиму М. Каддафі і президента Чаду І. Дебі. Суть французького плану полягає в налагодженні тісної взаємодії між племенами варфалла і тубу з метою контролю 1000-кілометрового чадсько-лівійського кордону. Таким чином, Париж намагається створити підконтрольний собі аналог «прикордонної гвардії» у Феццані шляхом виведення племені тубу з їх нинішнього альянсу з племенем ауляд сулейман і таким чином зробити недієздатним «Римський пакт»…

 

ЄМЕН

Два «президента» з невизначеним статусом. Статус нинішнього «президента» Ємену Абд-Раббу Мансура Хаді, який є креатурою КСА, залишається досить хитким і невизначеним вже більше двох років і його легітимність знаходиться під великим питанням. 21 лютого 2012 року на дострокових президентських виборах, будучи єдиним кандидатом, Мансур Хаді був обраний «технічним» президентом Ємену на дворічний перехідний період відразу після відсторонення президента Алі Абдалли Салеха від влади. При цьому кандидатура М. Хаді була підтримана як правлячою партією, так і парламентською опозицією. У січні 2014 року термін повноважень М. Хаді був продовжений ще на рік. 22 січня 2015 року в ході збройного конфлікту і захоплення державних установ повстанцями-хуситами в столиці країни Сані М. Хаді подав у відставку, яку повинен був розглянути парламент. У відставку також пішов і уряд країни. Фактично президент і члени кабінету міністрів опинилися під домашнім арештом. 6 лютого 2015 року у Сані був сформований Революційний комітет, який призначив президентську раду у складі п'яти членів.

Відставка М. Хаді таким чином стала де-факто остаточною. Однак 21 лютого 2015 року М. Хаді вдалося втекти із Сани в Аден, де він заявив про відкликання своєї заяви про відставку і оголосив Аден тимчасовою столицею країни. 25 березня 2015 року, після того як бунтівники-хусити встановили контроль над Аденом, М. Хаді виїхав до Саудівської Аравії, де закликав Ер-Ріяд до військового вторгнення в Ємен. З того часу М. Хаді практично постійно перебуває на території КСА.

Вторгнення в Ємен коаліційних сил арабських держав під керівництвом Саудівської Аравії почалося 26 лютого 2015 року і в липні того ж року війська хуситів були витіснені із Адена арабською коаліцією. Слід зазначити, що між основними членами арабської коаліції (КСА і ОАЕ) досі виникали суперечності і непорозуміння щодо майбутнього статусу Ємену і ролі в ньому «президента» М. Хаді. Якщо основним завданням ОАЕ в Ємені є встановлення контролю над південною частиною країни в межах колишньої НДРЄ з подальшим державним відокремленням цього регіону, то Саудівська Аравія прагне зберегти унітарний статус Ємену і не допустити відокремлення Південного Ємену в якості незалежної держави. З іншого боку, Абу-Дабі докладає зусиль щодо усунення М. Хаді в якості «законного президента» Ємену. Так, 26 травня наслідний принц ОАЕ Мухаммед Заєд аль-Нахаян зажадав негайного відходу М. Хаді у відставку.

Протягом останніх двох місяців саудівці та еміратовці вели виснажливі переговори про досягнення компромісу. І в принципі він був досягнутий. Еміратовці пішли на певні поступки щодо «безумовної відставки» М. Хаді за умови, що Ер-Ріяд оголосить ультиматум катарському керівництву, що і було зроблено. Як відомо 5 червня КСА, ОАЕ, АРЄ і Бахрейн призупинили дипломатичні відносини з Катаром через «підтримку Дохою різних терористичних груп, що дестабілізують регіон» і пізніше висунули ряд ультимативних вимог. Таким чином, головним ініціатором ультиматуму Катару були ОАЕ. Ер-Ріяд пішов на цей вимушений крок виключно через прагнення зберегти свої союзницькі відносини з Абу-Дабі. Крім того, еміратовці зажадали від саудитів повернення М. Хаді в Аден, куди він повинен був прилетіти 31 серпня, проте в останній момент його виліт був відкладений оскільки його безпека не була гарантована в Адені. Необхідно зазначити, що на цей час еміратовці встановили свій повний контроль в Адені, витіснивши з нього вірні М. Хаді сили. Більш того, вони ініціювали створення в Адені проеміратівського «національного уряду» і приступили до підготовки лояльних до них південноєменських збройних формувань за допомогою декількох десятків колишніх іракських офіцерів. Крім цього, значна частина суданського експедиційного корпусу в Ємені фактично перейшла під командування контингенту ОАЕ, хоча ініціатором його направлення в Ємен була Саудівська Аравія.

Статус іншого екс-президента — А. А. Салеха також залишається досить невизначеним і хитким. Як стало відомо, нещодавно еміратовці зажадали від саудитів погодитися на початок таємних переговорів з екс-президентом країни А. А. Салехом з вимогою до нього вийти із союзу з хуситами. Дізнавшись про таємні контакти і переговори А. А. Салеха з представниками КСА і ОАЕ з метою домовитися з ними про передачу йому влади в країні, хусити 31 серпня повністю блокували резиденцію А. А. Салеха в Сані разом з його оточенням та охороною. Практично екс-президент А. А. Салех зараз перебуває під домашнім арештом і намагається переконати хуситів в тому, що його «неправильно зрозуміли». При цьому слід зазначити, що хусити і війська А. А. Салеха неодноразово перебували на межі розриву їх багато в чому ситуативного та тимчасового військового союзу в рамках спільної боротьби проти аравійської коаліції. Хусити не забули, що під час перебування президентом А. А. Салех дев'ять разів (!) безуспішно воював з ними в провінції Саада. Очевидно остаточний розрив між хуситами і А. А. Салехом може статися лише після того, як він отримає від КСА і ОАЕ тверді гарантії щодо повернення його клану до влади. І це за умови, якщо А. А. Салеху вдасться вціліти і втекти на територію, контрольовану аравійської коаліцією. При цьому не слід виключати, що хусити можуть фізично знищити свого не зовсім вірного «союзника».

 

ІРАН

Візит Федеріки Могеріні до Ірану. 3 і 5 серпня в Ірані відбулася двоетапна інавгурація президента Хасана Роухані, який здобув перемогу на президентських виборах 19 травня. У першій частині церемонії верховний лідер ІРІ аятола Алі Хаменеї затвердив Х. Роухані на посаді президента. Друга частина інавгурації пройшла в Меджлісі за участі іранських депутатів, членів уряду та іноземних гостей з 90 країн. Серед високопоставлених зарубіжних гостей була і Верховний представник Європейського союзу у закордонних справах і політиці безпеки Федеріка Могеріні, яка стала першим іноземним політиком, що привітав Х. Роухані з перемогою на виборах. Цей візит глави європейської дипломатії став третім після укладення «ядерної угоди» з країнами «шістки» (США, Франція, Велика Британія, Німеччина, Китай та Росія) — Спільного всеосяжного плану дій (СВПД), що був підписаний 14 липня 2015 року і набув чинності 16 січня 2016 року. Крім президента Х. Роухані, Ф. Могеріні провела переговори також з міністром закордонних справ ІРІ Мохаммадом Джавадом Заріфом, радником з питань зовнішньої політики верховного лідера Алі-Акбаром Велаяті і взяла участь у «круглому столі» в Раді із зовнішньої політики.

Головна мета візиту Ф. Могеріні полягала в тому, щоб підтвердити готовність Європейського союзу до співпраці з Іраном у справі повної реалізації СВПД на тлі більш жорсткої політики Білого дому по відношенню до Ірану і «ядерної угоди», що було сприйнято в Євросоюзі з певним скептицизмом і критикою. Ф. Могеріні неодноразово заявляла, що Європейський союз ніколи не відмовиться від СВПД і жодна сторона угоди не має легітимної можливості її розірвати в односторонньому порядку. На зустрічі з Ф. Могеріні президент ІРІ Х. Роухані підкреслив важливу роль ЄС в укладанні «ядерної угоди» і заявив, що «всі сторони несуть відповідальність за захист СВПД». Х. Роухані також зазначив, що «Іран буде виконувати всі свої зобов'язання, пов'язані з реалізацією СВПД, за умови, якщо інші сторони не порушать його». Нещодавно іранський парламент затвердив законопроект, згідно з яким, у разі розірвання СВПД з боку США Іран відмовиться від всіх взятих на себе зобов'язань зі скорочення ядерної програми. Таким чином, Євросоюз по суті став головним союзником Ірану у справі збереження «ядерної угоди», досягнутої в результаті багаторічних виснажливих переговорів. З огляду на однозначну позицію Євросоюзу на нормалізацію відносин з Іраном, видається, що Вашингтону буде досить складно проводити антиіранську політику.

Після того, як США 18 липня ввели санкції відносно 18 іранських громадян і організацій, звинувачених у підтримці іранської програми балістичних ракет, влада Ірану звинуватила США у порушенні положень «ядерної угоди» від 14 липня 2015 року. У своїй інавгураційній промові 5 серпня при вступі на посаду президент ІРІ Х. Роухані заявив, що Іран не буде порушувати «ядерну угоду», але відповість на її порушення з боку США. Він назвав цю угоду і подальше зняття ембарго з ІРІ одним з головних досягнень чинного уряду. Слід зазначити, що за день до введення санкцій проти Ірану, адміністрація Д. Трампа вдруге повідомила Конгрес США, що формально Іран дотримується умов угоди щодо його ядерної програми, але «порушує її дух».

 

КАТАР

Конфронтація продовжується. Протягом серпня жодних реальних зрушень у врегулюванні «катарського кризи» не відбулося. Більш того, розвиток ситуації в районі Перської затоки свідчить про те, що значною мірою штучно створена криза між «арабської четвіркою» і Катаром далека від свого завершення. 2 серпня емір Катару шейх Тамім бен Хамад Аль Тані заявив про готовність до діалогу з «арабською четвіркою» за умови поваги до суверенітету його країни. Однак, за його словами, на даний час Катар відкидає умови щодо виходу з кризи, викладені в заяві глав МЗС «арабської четвірки» за підсумками зустрічі в Манамі в кінці липня ц. р. Крім того, катарське керівництво на деяких напрямках переходить в наступ на «арабську четвірку». Так, у зв'язку з торговою блокадою, Катар подав скаргу до Світової організації торгівлі на КСА, ОАЕ, АРЄ і Бахрейн. 24 серпня в Тегеран повернувся посол Катару, який був відкликаний у січні 2016 року через солідарність з Саудівською Аравією, на посольство якої в Тегерані було скоєно напад.

Керівництво Катару також посилило свою увагу до розвитку національних збройних сил. На даний час на «багатоцільовій» турецькій військовій базі на території Катару планується розмістити понад 3 тис. турецьких військовослужбовців, у тому числі підрозділи ВПС, ВМС, військових інструкторів і спецназ. У червні ц. р. на території емірату пройшли спільні турецько-катарські військові навчання, а на початку серпня — спільні військово-морські навчання «Залізний щит». 2 серпня Катар підписав контракт на будівництво в Італії семи кораблів для національних ВМС на суму 5,9 млрд дол. Замовлення Катару включає будівництво 4 корветів, 1 корабля-амфібії і 2 патрульних кораблів, а також подальше їх обслуговування протягом 15 років. Під час відвідування в Росії міжнародного військово-технічного форуму «АРМІЯ-2017» 21–26 серпня міністр оборони Катару Халід бен Мухаммед аль-Атийя під час бесіди з міністром оборони РФ С. Шойгу обговорив можливість придбання російського ЗРК С-400, а також технологій його виробництва.

Посередницькі зусилля Кувейту, а також глави Держдепартаменту США Р. Тіллерсона, міністра закордонних справ Великої Британії Б. Джонсона і глави МЗС ФРН З. Габріеля не принесли відчутних результатів. За словами міністра закордонних справ Катару Мухаммеда бен Абдель-Рахмана Аль Тані, деякі арабські країни заважають врегулюванню кризи, ігноруючи посередницькі зусилля Кувейту та інших країн. У серпні Кувейт висунув ідею провести зустріч на вищому рівні за участю лідерів всіх залучених в конфлікт держав, однак ця ініціатива не знайшла схвалення у «арабської четвірки».

30 серпня завершилося триденне турне міністра закордонних справ Росії С. Лаврова в три країни Перської затоки — Кувейт, ОАЕ і Катар. За підсумками переговорів у Досі С. Лавров заявив, що Росія не вносила ніяких нових ідей по врегулюванню «катарської кризи» і лише підтримує посередницькі зусилля Кувейту. Головну роль у врегулюванні кризи, за словами С. Лаврова, має відігравати РСАДПЗ. На наш погляд, турне С. Лаврова мало на меті прозондувати — наскільки в регіоні готові до сприйняття ролі Росії в якості посередника. Схоже, що таку зацікавленість арабські країни Перської затоки поки не виявляють, враховуючи, що Москва є союзником Ірану, з яким КСА, ОАЕ і Бахрейн мають, м'яко кажучи, натягнуті відносини, а також ту обставину, що в Сирії політика РФ спрямована проти інтересів КСА і ОАЕ. З іншого боку, примирення між Катаром і «арабською четвіркою» за великим рахунком не вигідно Москві. Нинішня конфронтація між Катаром з одного боку, і КСА, ОАЕ, АРЄ та Бахрейном — з іншого безсумнівно відповідає російським інтересам, оскільки відволікає багато сил і ресурсів протиборчих сторін і значно знижує їх активність в Сирії, Іраку Ємені, Лівії, а також в мусульманських регіонах самої Росії. З огляду на те, що КСА, ОАЕ і Катар надають допомогу різним угрупованням сирійської збройної опозиції, в ході свого турне С. Лавров також торкався і сирійської проблеми. Главі МЗС РФ було важливо переконатися, що політика Росії в Сирії не постраждає в результаті кризи навколо Катару. За деякими даними, Доха істотно скоротила обсяги свого фінансування сирійської опозиції, що, очевидно, стало приємним сюрпризом для Москви і Дамаска. За деякими даними, Москва пропонує країнам Перської затоки провести міжнародну конференцію з питань безпеки. У нинішній ситуації посадити за стіл переговорів всі країни регіону — це вже саме по собі стало б великим успіхом російської дипломатії, — вважають в МЗС РФ.

За різними даними, Катар має достатньо ресурсів і можливостей, щоб вистояти в умовах економічної блокади з боку «арабської четвірки». Більш того, блокада стала стимулюючим фактором для економіки країни, створивши для неї нові можливості розвитку. При цьому, Іран і Туреччина практично повністю заміщають поставки Катару продовольчих товарів із Саудівської Аравії і ОАЕ. 31 серпня в ході телефонної розмови з президентом Ірану з Х. Роухані емір Катару Т. Аль Тані подякував Тегерану за надану Досі підтримку «в умовах безжальних санкцій». Він також висловив готовність зміцнювати зв'язки з Іраном в усіх сферах. Оскільки найкоротша відстань між Іраном і Катаром по морю становить всього близько 200 км, то доставка товарів в Катар з Ірану не представляє особливих труднощів. У 2014 році в рамках двосторонньої угоди між Катаром та Іраном була створена вільна економічна зона в іранському м. Бушер. Відповідно до цієї угоди Іран здійснює експорт сільськогосподарської продукції та продуктів харчування в Катар через три порти на півдні Ірану.

Доставка товарів з Туреччини, віддаленої від Катару по прямій на 2 тис. км, а по морю через Суецький канал і Ормузську протоку — на кілька тисяч кілометрів, відбувається зі значно більшими транспортними витратами. Проте, в останні місяці спостерігається значне зростання товарообігу між Катаром і Туреччиною. У липні ц. р. Туреччина відправила в Катар велику партію товарів з використанням 200 вантажних літаків. Але оскільки авіаперевезення не змогли задовольнити потреби Катару у продовольстві, дві країни налагодили морські контейнерні перевезення вантажів. Відтепер з турецького м. Ізмір раз на місяць буде виходити контейнеровоз вантажопідйомністю 5 тис. тонн, який потребуватиме 11 днів, щоб досягти берегів Катару. Однак оскільки собівартість повітряних і морських перевезень між Туреччиною та Катаром вельми висока, Анкара домовилася з Тегераном про доставку турецьких товарів в Катар по іранській території. На наш погляд, Туреччина надає допомогу Катару не в останню чергу з тієї причини, що турецькі компанії виграли контракти на суму більш ніж 13 млрд дол. з будівництва інфраструктурних об'єктів, пов'язаних з підготовкою до Чемпіонату світу з футболу в Катарі у 2022 році.

Наявність у Центральному банку Катару 40 млрд дол. золотовалютних резервів і 300 млрд дол. резервів в Катарському інвестиційному фонді дозволяє Катару пережити пов'язані з блокадою фінансові потрясіння. Міжнародне рейтингове агентство Fitch прогнозує незначне уповільнення темпу зростання ВВП країни з 2,2 % у 2016 році до 0,2 % в 2017-му і до 1,3 % в 2018–2019 роках. Однак ці прогнози зростання ВВП Катару можуть змінитися в бік збільшення, оскільки Державна корпорація Катару — Qatar Petroleum — недавно оголосила про плани збільшення на 30 % обсягів видобутку природного газу до 2024 року з 77 млн до 100 млн тонн у зрідженому стані. Це означає, що Катар добровільно призупиняє мораторій на розробку родовища «Північний Парс» в Перській затоці, оголошений ним у 2005 році. При цьому, незважаючи на загострення відносин з ОАЕ, компанія Qatar Petroleum не планує перекривати газопровід, що постачає газ в цю країну.

 

КСА

Політична і соціально-економічна ситуація. Іранське інформаційне агентство FARS з посиланням на джерела в Ер-Ріяді повідомило, що в Джидді скоєно замах на життя спадкоємного принца Саудівської Аравії Мухаммеда бен Сальмана ас-Сауда. Вбити спадкоємця престолу планував один із саудівських принців, якого вже заарештовано. Сам принц Мухаммед бен Сальман не постраждав.

Раніше з'явилася інформація, що король Саудівської Аравії Сальман бен Абдель-Азіз ас-Сауд може до кінця 2017 року відмовитися від трону на користь сина. Найближчим часом король має намір відправитися у відпустку на два місяці і дати синові можливість тимчасово виконувати обов'язки короля. Син покійного короля Фахда, саудівський принц Абдель-Азіз бен Фахд написав у Twitter, що «конституція Саудівської Аравії не має ніякої цінності, а у короля Сальмана немає авторитету».

Напружена політична ситуація в країні загострюється на тлі зростання соціально-економічних проблем в монархії. Згідно з даними Саудівського кредитно-ощадного банку (Saudi Credit & Savings Bank), золотовалютні резерви КСА в липні ц. р. склали приблизно 164,6 млрд дол. проти 346,6 млрд дол. у грудні 2014 року. Валютні вклади королівства в закордонні банки з липня 2016 року по липень нинішнього року зменшилися на 25 % — з 127,7 млрд дол. до 95,3 млрд дол. Інвестовані кошти держави за період з першого кварталу 2015 року по перший квартал 2017 року зменшилися на 23,8 %, а саме — з 784 млн дол. до 597,3 млн дол.

За прогнозами МВФ, зростання ВВП Саудівської Аравії за підсумками 2017 року становитиме лише 0,4 %, тоді як раніше, в жовтні 2016 року, прогнозувалося на рівні 2 %. Основною причиною такого істотного зниження прогнозу зростання ВВП є зменшення обсягів видобутку нафти. У першому кварталі 2017 року Саудівська Аравія скоротила видобуток нафти в середньому на 580 тис. барелів на день у порівнянні з середніми обсягами видобутку у 2016 році, тобто приблизно на 5,5 %. За розрахунками МВФ, скорочення обсягів видобутку нафти приблизно на 5 % сповільнить загальне зростання ВВП в Саудівській Аравії на 80 %. У серпні уряд Саудівської Аравії планує скоротити поставки сирої нафти споживачам на 600 тис. барелів на день, в результаті чого рівень видобутку сирої нафти досягне свого мінімуму і складе приблизно 6,6 млн барелів на добу. За розрахунками експертів МВФ, зниження поставок нафти, падіння цін на неї до рівня 40–45 дол. за барель, а також збільшення військових витрат, відсутність альтернативних джерел розвитку і достатніх інвестицій приведуть у 2018 році до подвоєння дефіциту державного бюджету і негативно вплинуть на всі сектори саудівської економіки.

За таких умов перспективи реалізації Національної програми трансформації «Бачення-2030» (Vision 2030), запропонованої спадкоємним принцем Мухаммедом бен Сальманом в квітні минулого року, видаються вельми проблематичними. Те ж саме очевидно можна сказати і про надмасштабну збройову угоду між КСА і США, укладену у травні ц. р. на суму 109,7 млрд дол. в рамках візиту президента США в Саудівську Аравію. Все це відбувається на тлі багатомільярдних витрат КСА на війну в Ємені, багаторічну підтримку сирійської опозиції і деяких арабських і мусульманських режимів та неурядових організацій по всьому світу.

За деякими даними, саудівська влада готує скорочення десятків тисяч держслужбовців, що може привести до масового безробіття, з огляду на те, що в країні на 33 млн корінного населення припадає близько 7,4 млн іноземних робітників і службовців. Все це призводить до зростання невдоволення серед громадян Саудівської Аравії. Особливе обурення викликає у них нещодавно ухвалений закон, відповідно до якого будь-якого саудівського громадянина суд може визнати винним, якщо він у будь-якій формі виявлятиме співчуття до Катару. За це звинуваченому в симпатіях до Катару може загрожувати тюремний термін до 15 років і штраф у розмірі до півмільйона доларів. А ще вчора саудівці та катарці були «братами», майже як українці і росіяни…