Олексій Волович

Воєнно-політична обстановка у січні 2018 року. Частина 1

 

У першому місяці 2018 року на Близькому Сході і в Північній Африці зберігалася напружена і вибухонебезпечна воєнно-політична обстановка. Найбільш резонансні події та процеси мали місце в Сирії, Туреччині, Ізраїлі, Ірані, Іраку, Саудії та Ємені. У січні у Вашингтоні, Відні та Сочі відбулася серія переговорів з мирного врегулювання сирійської кризи. 20 січня турецькі війська в черговий раз вторглися на територію Сирії, на цей раз в анклаві Афрін. 22–23 січня відбувся «історичний візит» віце-президента США М. Пенса до Ізраїлю. В Іраку поступово нормалізуються відносини між Багдадом і Ербілем. Продовжуються суперечки навколо міжнародної угоди щодо ядерної програми Ірану. У Саудівській Аравії спадкоємний принц Мухаммед бен Сальман, зважаючи на тиск великих західних транснаціональних корпорацій, змушений завершувати антикорупційну кампанію. У Ємені загострюються відносини між основними членами «аравійської коаліції» — Саудією та Еміратами. У Лівії посилюється протистояння між урядами в Тобруці і Тріполі та їхніми іноземними спонсорами.

СИРІЯ

Бойові дії. Протягом січня сирійська урядова армія і її союзники за підтримки ПКС Росії продовжували вести бойові дії проти збройних формувань екстремістських і терористичних угруповань. Бойові дії переважно велися в провінціях Ідліб, Хама, а також в західній частині провінції Алеппо і в районі Дамаска. Протягом січня урядові війська продовжували розвивати наступ на південному сході провінції Ідліб, що розпочався 25 грудня. Станом на 10 січня в районі м. Сінджар сирійські війська зайняли авіабазу Абу Духур, яку Дамаск втратив наприкінці 2015 року після дворічної облоги. Встановивши контроль над цією авіабазою, 22 січня сирійські війська розпочали операцію зі знищення заблокованих в цьому районі понад 1,5 тис. бойовиків угруповання «Тахрір аш-Шам». Підтримувані Туреччиною угруповання бойовиків безуспішно намагалися зупинити наступ урядових сил. Запеклі бої тривали також в районі Східна Гута під Дамаском. До 8 січня сирійські війська деблокували військову базу в районі м. Хараста, де знаходився штаб бронетанкових військ сирійських ЗС. Протягом січня розрізнені загони бойовиків ІДІЛ продовжували вести партизанську війну на більшій частині території Сирії. Підрозділи урядової армії і ополченці провели спецоперацію з виявлення та ліквідації загонів ІДІЛ, що діють в Сирійській пустелі в провінціях Хомс і Дейр-ез-Зор. 9 січня командування сирійської армії звинуватило Ізраїль в нанесенні авіаційних і ракетних ударів по військовій базі в районі Аль-Катіфа в 40 км на схід від Дамаска. 17 січня ізраїльська авіація знову атакувала об'єкти ліванської «Хизбулли» в передмісті Дамаска.

Конгрес сирійського національного діалогу. 29–30 січня в Сочі відбувся Конгрес сирійського національного діалогу (КСНД), в роботі якого взяли участь близько 1,5 тис. різних політичних і етнорелігійних представників сирійського суспільства, опозиції і сирійського уряду.

Однак в роботі Конгресу відмовилися брати участь представники багатьох опозиційних груп, зокрема, Сирійського комітету з переговорів (СКП), що об'єднує близько 20 сирійських опозиційних груп. Представники сирійських курдів заявили, що не братимуть участі в Конгресі, допоки триває наступ турків на Афрін. За наявною інформацією, в рамках КСНД вторгнення турецьких військ на територію курдського анклаву Афрін не обговорювалося. Можливо це було однією з умов Туреччини щодо її участі в Конгресі. За словами спецпредставника президента Росії по Сирії О. Лаврентьєва, досить велика делегація у складі понад 80 осіб, яка прибула з Анкари, «була явно налаштована деструктивно і вела себе досить агресивно». Під час виступу глави МЗС РФ С. Лаврова ряд делегатів виказували невдоволення, викрикуючи обвинувачення на адресу Москви з приводу вбивства мирних жителів в Сирії. О. Лаврентьєв назвав два основних підсумки Конгресу в Сочі: надання допомоги ООН і Женевській конференції в запуску конституційної реформи в Сирії, і те, що представники різних опозиційних сирійських груп вперше зібралися разом і змогли обговорити перспективи подальшої перебудови сирійської держави. Однак, на наш погляд, ці підсумки швидше бажані, ніж реальні.

Як наслідок роботи Конгресу ухвалено рішення про створення Конституційної ради по Сирії у складі близько 50 представників опозиції і сирійського уряду, формуванням якого займатиметься Спецпредставник ООН по Сирії Стаффан де Містура. Деякі експерти вважають, що Спецпредставник ООН при формуванні Конституційної ради, ймовірно надасть перевагу представникам непримиренної опозиції, в результаті чого Москва і Дамаск можуть отримати такий варіант конституційної реформи, який виключає подальше перебування при владі Б. Асада і дислокацію військових баз Росії в Тартусі і Хмеймімі.

З іншого боку, деякі експерти висловлюють сумнів в ефективності майбутньої Конституційної ради, оскільки вже зараз ясно, що вона не репрезентуватиме всі верстви сирійського суспільства і всі угруповання опозиції. До того ж, згідно з існуючою у світі практикою, проект майбутньої конституції має затверджувати новий парламент країни, який ще належить обрати на загальнонаціональних виборах. Однак, на сьогодні поки що зовсім невідомо, коли такі вибори можуть відбутися.

Представники МЗС РФ і значна частина делегатів «московської сирійської опозиції» вважають, що Конгрес має стати постійним дискусійним майданчиком для обговорення найбільш гострих питань сирійської кризи, однак це розходиться з позицією Спецпредставника ООН С. де Містури, який має намір сконцентрувати основні етапи роботи над конституційною реформою у форматі Женевської конференції і розглядає КСНД в Сочі у якості локальної і поодинокої акції. Вся миротворча активність Спецпредставника ООН демонструє, що він прихильник збереження пріоритету саме Женевського переговорного процесу, хоча до цього часу вельми безуспішного. На думку С. де Містури, майбутня сирійська конституція має містити такі основоположні принципи: єдність, суверенітет, цілісність держави і забезпечення прав всіх етнорелігійних груп, які можуть об'єднати більшість політичних сил Сирії — провладних і опозиційних.

Альтернативний план мирного врегулювання. 12 січня «група п'яти» у складі США, Великої Британії, Франції, Саудівської Аравії і Йорданії на зустрічі у Вашингтоні підготувала неофіційний альтернативний документ щодо мирного врегулювання сирійської кризи на основі резолюції Ради Безпеки ООН 2254 від 18 грудня 2015 року. Зокрема, в ньому йдеться про перетворення Сирії в парламентсько-президентську республіку, про децентралізацію країни і проведення реформування і післявоєнної перебудови під контролем ззовні. Офіційний представник СКП Ях'я аль-Аріді позитивно оцінив пропозиції «групи п'яти», підкресливши, що опозиція має намір домагатися виконання всіма сторонами саме резолюції Радбезу ООН 2254. Пропозиції «групи п'яти» можуть розглядатися у якості спроби надати альтернативну ініціативам РФ, ІРІ і ТР платформу з формування нового переговорного процесу в форматі Женевської конференції. При цьому, на наш погляд, Туреччина реально схиляється до Женевського формату, хоча формально і ситуативно змушена брати участь в переговорах в Астані та Сочі. Таким чином, подання «групою п'яти» проекту мирного врегулювання під егідою ООН по суті направлено на зрив всіх спроб РФ, ІРІ і ТР перетворити переговорний процес в Астані та в Сочі в інструмент впливу на ситуацію в Сирії з метою пошуку такого варіанту мирного врегулювання сирійського конфлікту, який би гарантував збереження інтересів і впливу Москви і Тегерана в цій країні.

Поза усіляким сумнівом, США відіграють провідну роль в «групі п'яти», яка є інструментом просування ініціатив Вашингтона щодо врегулювання сирійської кризи. Однак це не заважає американській адміністрації час від часу самостійно озвучувати свою позицію з цієї проблеми. Так, 17 січня держсекретар США Р. Тіллерсон заявив, що США планують зберігати свою військову присутність в Сирії і після розгрому ІДІЛ, щоб гарантувати, що це угруповання «не зможе виникнути знову». На думку Р. Тіллерсона, «Росія повинна здійснити новий рівень тиску на режим Асада». За його словами, США, Євросоюз і їх союзники не будуть підтримувати відновлення районів Сирії, контрольованих нинішнім сирійським урядом. Держсекретар також відзначив, що США мають намір домагатися відсторонення Б. Асада від влади, що саме співпадає з позицією Туреччини, але не Росії та Ірану. Р. Тіллерсон підтвердив, що США продовжать підготовку місцевих збройних формувань в Сирії, проте, за його словами, «йдеться не про створення нової армії або прикордонних сил». За оцінкою російського МЗС, «нова стратегія США щодо Сирії спрямована на розчленовування цієї країни, усунення від влади законно обраного президента Сирії і безстрокову американську військову присутність на території цієї суверенної держави».

25–26 січня у Відні, майже синхронно з форумом в Сочі, пройшов черговий, дев'ятий раунд переговорів між делегаціями уряду Сирії і опозиції, на якому обговорювався план «групи п'яти», але, як і раніше, безрезультатно. Безуспішні дев'ять раундів переговорів демонструють, що женевський діалог зайшов у глухий кут. Причиною цього є не тільки непоступливість сторін, але і те, що основна частина сирійської опозиції на переговорах в Женеві представлена в основному емігрантами, які знаходяться не тільки під жорстким контролем своїх зовнішніх спонсорів, а й на їх утриманні.

 

ТУРЕЧЧИНА

Турецьке вторгнення в анклав Афрін. 20 січня Туреччина розпочала наступ на курдський анклав Афрін на північному заході Сирії під дивною для бойових дій назвою «Оливкова гілка» з «метою захисту кордонів Туреччини, гарантування безпеки і стабільності в регіоні».

Командування ЗС ТР має намір створити на сирійській території 30-кілометрову зону безпеки уздовж сирійсько-турецького кордону. Насправді вторгнення турецьких військ відбувається з метою перешкодити сирійським курдам створити свою автономію на півночі Сирії. Тому наступною мішенню турки обрали курдське місто Манбідж, що знаходиться за 100 км на схід від Афріну. 27 січня Анкара в ультимативній формі зажадала від Вашингтона виведення американського спецназу з району Манбіджа, однак командувач Центрального командування ЗС США (CENTCOM) генерал Джозеф Вотел заявив, що американські війська залишатимуться в цьому районі і надалі.

На даний час Афрін практично оточений турецькими військами і їх сирійськими сателітами зі складу «Сирійської вільної армії» (СВА) з трьох боків — східного, західного та північного. Протягом перших десяти днів проведення операції турецькі війська і загони СВА просунулися вглиб сирійської території всього на кілька кілометрів, і їм поки що не вдалося домогтися реалізації поставлених цілей. Курди запекло чинять опір і, схоже, він посилюється. Анкара почала терміново перекидати в район Афріну свіжі підрозділи турецьких військ, прагнучи домогтися корінного перелому в ході бойових дій. 25 січня співголова Виконавчої ради Афріну Осман Ісса заявив, що якщо Дамаск вважає цей анклав частиною Сирії, то він повинен захистити його від турецької агресії.

Проте, схоже, що Дамаск не поспішає надати допомогу своїм курдським співвітчизникам. Сирійський уряд обмежився тим, що «рішуче засудив турецьке вторгнення на територію Сирії». На наш погляд, якщо б навіть Дамаск і спробував допомогти курдам Афріну у справі відсічі турецької агресії, то, швидше за все, Москва не дала б «добро» на таку акцію. Більш того, за деякими даними, підрозділи сирійської армії заблокували деякі маршрути проходу в район м. Афрін для загонів сирійських курдів, які поспішають на допомогу своїм побратимам…

Москва висловила «стурбованість» повідомленнями про початок військової операції Туреччини і закликала сторони до «стриманості». Досить м'яка реакція Кремля у відповідь на масштабні військові дії Туреччини на півночі Сирії на практиці означає їх схвалення. Однак, значною мірою це схвалення є вимушеним. Справа в тому, що Росія вкрай зацікавлена в участі Туреччини в Астанинському і Сочинському переговорних процесах, хоча від цієї участі має чимало проблем. З іншого боку, дозволивши Туреччині операцію в Афріні, Москва намагається «покарати турецьким батогом» курдську партію «Демократичний союз» та інші курдські політичні організації за їх зближення зі США. Сирійські курди звинуватили Москву у зраді.

Все, на що спромоглася адміністрація Д. Трампа, це закликати Туреччину «обмежити її військові операції на північному заході Сирії за масштабом і тривалістю». Втім, слід згадати заяву командувача CENTCOM генерала Дж. Вотела, який дав зрозуміти, що США, незважаючи на протести і демарші Анкари, продовжать співпрацювати з «Силами народної самооборони», що складають основу коаліції «Сил демократичної Сирії» (СДС). За його словами, «СДС були найбільш ефективною силою в Сирії в боротьбі з ІДІЛ і заслуговують на допомогу».

Більш жорстку позицію щодо турецької військової акції в Афріні зайняли ЄС і провідні європейські країни. Після того, як Франція пропонувала скликати екстрене засідання РБ ООН щодо ситуації в Сирії, глава МЗС Туреччини М. Чавушоглу заявив, що цим закликом Франція «ставить себе на одну дошку з терористами»… 22 січня РБ ООН обмежилася проведенням закритої наради щодо ситуації в Афріні, за підсумками якої не було зроблено жодних заяв або роз'яснень. Глава МЗС ФРН З. Габріель заявив, що військове протистояння між Туреччиною і курдами на півночі Сирії викликає велику стурбованість і тому німецький уряд вирішив почекати з модернізацією турецьких танків Leopard. З. Габріель звернувся до генсека НАТО Є. Столтенберга з проханням обговорити ситуацію на півночі Сирії з метою зупинити її подальшу ескалацію. 16 січня під час телефонної розмови з президентом Туреччини Р. Ердоганом генсек НАТО заявив, що Північноатлантичний альянс усвідомлює занепокоєння Анкари у зв'язку з рішенням США займатися підготовкою курдських воєнізованих загонів, зазначивши, що «американці з цього питання жодних консультацій з НАТО не проводили». За його словами, в НАТО вважають операцію Туреччини проти курдів в Афріні «самообороною і відповіддю на терористичні загрози»… Отже, генсек НАТО, з одного боку, дистанціювався від дій США в Сирії, а з іншого — практично схвалив турецьку операцію «Оливкова гілка». Таким чином, попри глибокі відмінності в позиціях щодо ситуації в Сирії в цілому, Москва, Вашингтон і НАТО ситуативно зайняли вельми схожі позиції щодо турецького наступу на Афрін.

На наш погляд, дозволивши Анкарі проводити операцію в Афріні, Москва переслідувала, щонайменше, три мети: по-перше, дати можливість Анкарі потрапити в «курдський капкан» і дочекатися, коли турки попросять допомогти звільнитися з нього, що дасть змогу Москві нав'язувати Анкарі свої умови подальшої гри в Сирії; по-друге, загострити і без того напружені відносини між Анкарою і Вашингтоном; і по-третє, чинити тиск на сирійських курдів з метою змусити їх дистанціюватися від США і передати владу на курдських територіях уряду Б. Асада. Головне завдання операції ЗС ТР «Оливкова гілка», на наш погляд, — перешкодити або не дозволити сирійським курдам створити свою автономію уздовж сирійсько-турецького кордону, оскільки така автономія разом з автономією іракських курдів може служити прикладом для курдів турецьких. А створення автономії — це шлях до створення незалежної держави для 40-мільйонного курдського народу, який з давніх давен проживає на суміжних територіях чотирьох країн — Сирії, Туреччини, Іраку та Ірану.

Доля курдського народу нагадує долю народу українського, землі якого в різні часи загарбувалися тими ж турками, румунами, австрійцями, угорцями, німцями, поляками та москалями. Але сьогодні в результаті багатовікової боротьби за свою свободу і незалежність український народ має свою державу на своїх історичних територіях, хоча й не всіх. Здається, що, не зважаючи на всі перешкоди і опір справі утворення незалежної курдської держави з боку Анкари, Дамаска, Багдада і Тегерана, цей процес в історичному вимірі триватиме. Героїчний курдський народ ніколи не припинить боротьби за своє природне право мати власну державу.

 

ІЗРАЇЛЬ

Візит М. Пенса до Ізраїлю. Відвідавши Єгипет і Йорданію, віце-президент США Майкл Пенс прибув 21 січня до Ізраїлю з трьохденним офіційним візитом, під час якого зустрівся з прем'єр-міністром Біньяміном Нетаньяху і президентом Реувеном Рівліном, виступив у Кнесеті і відвідав Музей Голокосту «Яд ва-Шем» та Стіну плачу. Під час зустрічі з Б. Нетаньяху обговорювався стан та перспективи розвитку двосторонніх відносин у багатьох сферах. Прем'єр-міністр Ізраїлю в черговий раз подякував адміністрації президента Д. Трампа за визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю, а також за вимогу перегляду ядерної угоди з Іраном та підтримку Ізраїлю в ООН. Зі свого боку М. Пенс підкреслив, що цим визнанням Єрусалиму столицею Ізраїлю було «створено можливість для проведення конструктивних переговорів між Ізраїлем і палестинцями».

22 січня М. Пенс виступив на спеціальній сесії в Кнесеті і зустрівся з його спікером Юлієм Едельштейном. Звертаючись до депутатів ізраїльського парламенту, М. Пенс нагадав про міцні історичні зв'язки між американським і єврейським народами, висловив своє захоплення ізраїльським народом, «який після трагедії Голокосту повстав з попелу, щоб воскресити себе і відновити єврейську державу». Зміст промови американського віце-президента в Кнесеті не залишає сумнівів в тому, що нинішня адміністрація США є найбільш проізраїльською за всю історію Америки. Коментуючи виступ М. Пенса, посол США в Ізраїлі Девід Фрідман сказав, що він «був зворушений до сліз, коли віце-президент Пенс виступив з екстраординарним зверненням до ізраїльських парламентаріїв». Сіоніст Д. Фрідман, який став 20-м за рахунком послом США в Ізраїлі, бував в єврейській державі в цілому більше семи десятків разів. Він відомий як затятий прихильник збереження єврейських поселень на Західному березі (Іудея і Самарія) і противник ідеї створення палестинської держави.

Аналізуючи виступ М. Пенса в Кнесеті, газета Haaretz дійшла висновку, що «Америка зацікавлена лише в підтримці Ізраїлю і не має бажання продовжувати діалог з палестинцями». Іншими словами, створення палестинської держави більше не є значущою метою зовнішньої політики Вашингтона. Однак, на наш погляд, це занадто категоричний висновок. Адміністрація Д. Трампа і навіть його Республіканська партія — це ще не вся Америка. За даними незалежного американського експертного центру Pew Research Center, на даний час лише 27 % демократів підтримують Ізраїль і менше 20 % з них позитивно ставляться до чинного глави ізраїльського уряду. Для порівняння, серед республіканців число прихильників Ізраїлю наближається до 80 %, а симпатизує Б. Нетаньяху близько 60 % членів партії.

Природно, в самому Ізраїлі є чимало політиків досить високого рівня, які не схвалюють нинішнє занадто гаряче «братання» уряду Б. Нетаньяху з адміністрацією Д. Трампа і його дистанціювання від американських демократів. Так, виступаючи 30 січня на конференції Інституту дослідження національної безпеки (INSS) в Тель-Авіві, лідер лівоцентристської партії Авода (Ізраїльська партія праці) Аві Габай звинуватив Б. Нетаньяху «в надмірному заграванні з американськими республіканцями». За його словами: «Нетаньяху вважає, що уряд в США завжди буде республіканським, але він помиляється. Це дипломатичний прорахунок Нетаньяху, який думає, що може відмовитися від двопартійних відносин з американцями».

Глава Палестинської національної адміністрації (ПНА) Махмуд Аббас відмовився від зустрічі з М. Пенсом і поїхав з візитом до Брюсселя, де звернувся до очільників Євросоюзу з проханням визнати палестинську державу, що стане «способом відреагувати» на декларацію Д. Трампа про статус Єрусалиму. На знак протесту проти візиту М. Пенса Палестинська адміністрація оголосила загальний страйк 23 січня.

Під час зустрічі Д. Трампа з прем'єр-міністром Ізраїлю Б. Нетаньяху 25 січня на полях Всесвітнього економічного форуму в Давосі глава Білого дому заявив, що США не надаватимуть Палестині фінансової підтримки до того часу, поки її керівництво не домовиться про мир з Ізраїлем. Зі свого боку Б. Нетаньяху підтвердив готовність до відновлення переговорів з палестинцями і заявив, що США незамінні в якості посередника в близькосхідному мирному процесі. Ізраїльський прем'єр підкреслив, що Єрусалим залишиться столицею Ізраїлю в рамках будь-якої майбутньої мирної угоди з палестинцями.

Зустріч П. Порошенка з Б. Нетаньяху у Давосі. 24 січня президент України П. Порошенко зустрівся з прем'єр-міністром Ізраїлю Б. Нетаньяху в Давосі. На зустрічі обговорювалися питання, пов’язані з двосторонніми відносинами у різних сферах, зокрема висловлено задоволення позитивною динамікою розвитку українсько-ізраїльського політичного діалогу на всіх рівнях. Співрозмовники погодилися, що необхідно і надалі активізувати економічне співробітництво між Україною та Ізраїлем, і підтвердили готовність завершити найближчим часом переговори щодо укладення Угоди про зону вільної торгівлі між Україною та Ізраїлем. Переговори про створення зони вільної торгівлі дві країни ведуть вже кілька років. Очікувалося, що сторони підпишуть угоду про ЗВТ до кінця 2017 року, але цього так і не сталося.

П. Порошенко висловив вдячність керівництву Ізраїлю за підтримку резолюції Генасамблеї ООН у грудні 2017 року щодо Криму. З огляду на відзначення 27 січня в усьому світі міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту, президент України висловив солідарність з вшануванням пам'яті жертв цієї жахливої трагедії, а також привернув увагу Б. Нетаньяху до відзначення в Україні у 2018 році 85-х роковин Голодомору 1932–1933 років, зазначивши, що в Україні очікують визнання Ізраїлем цієї трагедії актом геноциду українського народу. Співрозмовники обговорили ситуацію на Донбасі та необхідність розгортання миротворчої місії ООН на окупованих територіях. Президент запросив Б. Нетаньяху прибути з офіційним візитом до України у зручний для нього час.

Візит Б. Нетаньяху до Москви. 29 січня прем'єр-міністр Ізраїлю здійснив 5-годинний бліц-візит до Москви, де зустрівся і провів переговори з В. Путіним в Єврейському музеї та центрі толерантності. Центральною темою переговорів була ситуація на Близькому Сході. Про зміст цих переговорів можна дізнатись лише з публікацій політичних оглядачів, оскільки за підсумками візиту комюніке не оприлюднювалося, до того ж значна частина питань обговорювалася в закритому режимі. На думку оглядачів, Б. Нетаньяху в черговий раз спробував переконати В. Путіна «в необхідності обмежити дії Тегерана в Сирії і Лівані», що, на нашу думку, абсолютно нереально хоча б тому, що у Москви немає надто великого впливу на політику Ірану. Разом з Б. Нетаньяху до російської столиці прибув глава військової розвідки АМАН генерал Герцль Ха-Леві, який представив В. Путіну і представникам російського ГРУ «детальний огляд іранських приготувань в Сирії і Лівані». Ймовірно Б. Нетаньяху намагався також переконати В. Путіна, щоб той якщо не відмовився від підтримки збереження ядерної угоди 2015 року з Іраном, то хоча б згорнув співпрацю з Іраном в ядерній сфері.

Щодо можливої взаємодії між РФ і Ізраїлем в Сирії, то, з огляду на те, що ізраїльські літаки досить часто завдають ударів по різних об'єктах в цій країні, вона обмежується лише необхідністю уникати зіткнень і проявом «поваги до особливих інтересів одне одного» в САР. Очевидно, на переговорах в Москві порушувалося і питання палестинсько-ізраїльського врегулювання, зважаючи, що в лютому відбудеться візит до Москви лідера ПНА М. Аббаса, який 22 січня вже зустрічався з главою дипломатії ЄС Ф. Могеріні і почув від неї запевнення про прихильність Євросоюзу справі створення палестинської держави зі столицею в Східному Єрусалимі. Непрямим доказом того, що статус Єрусалима також обговорювався на переговорах, була участь в них міністра у справах Єрусалима Зєева Елькіна. Видається, що Б. Нетаньяху міг також поінформувати В. Путіна про свою зустріч в Давосі з президентом США Д. Трампом, який сказав, що «питання про Єрусалим закрите і більше не буде обговорюватися на переговорах з палестинцями». Очевидно, Б. Нетаньяху також повідомив В. Путіну деякі деталі своїх зустрічей в Давосі з канцлером ФРН А. Меркель і президентом Франції Е. Макроном. Не виключено, що В. Путін на зустрічі з Б. Нетаньяху вкотре озвучив стару ідею про проведення в Москві міжнародної конференції з проблеми палестинсько-ізраїльського врегулювання. Після закінчення переговорів Б. Нетаньяху і В. Путін виступили перед відвідувачами Центру толерантності в зв'язку з міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту і 75-ми роковинами повстання в'язнів концтабору «Собібор».

 

ІРАК

Нормалізація відносин між Багдадом і Ербілем. Протягом січня в Іраку здійснювалися спроби нормалізувати відносини між центральним урядом країни і владою іракської курдської автономії.

Так, 20 січня на зустрічі прем'єр-міністра Іраку Хайдера аль-Абаді з главою уряду Іракського Курдистану (ІК) Нечірваном Барзані було підтверджено єдність і суверенітет Іраку, а також наголошено на необхідності передати під контроль центральної влади прикордонні переходи і аеропорти ІК при «збереженні передбачених конституцією кордонів автономії». Х. аль-Абаді також підкреслив «необхідність передачі всієї видобутої в регіоні нафти федеральному уряду». За його словами, експорт нафти «має здійснюватися тільки через державну компанію SOMO». У Багдаді відзначили «атмосферу довіри і початок відлиги» між центральним урядом Іраку і владою курдської автономії.

Конференція країн-донорів. 12–14 лютого в Ель-Кувейті відбудеться міжнародна конференція країн-донорів щодо відновлення Іраку. Згідно із заявою Національної організації з інвестицій Іраку, в конференції заявлена участь 70 країн, міжнародних і регіональних організацій, близько 1 тис. компаній. Настільки велика кількість бажаючих брати участь у відновленні іракської економіки пояснюється високою капіталоємністю проектів з відновлення та модернізації іракської економіки, зокрема в сфері енергетичної інфраструктури. Запропоновані для інвестування проекти охоплюють 12 секторів іракської економіки, що включають нафтохімію, виробництво будівельних матеріалів, транспорт, сільське господарство, житлово-комунальний сектор, охорону здоров'я та ін. Зокрема, в якості об'єктів для інвестування називаються 6 проектів у сфері залізничного транспорту загальною вартістю в 29,6 млрд дол. США, а також будівництво залізниці Багдад-Басра з відгалуженнями, загальною протяжністю в 910 км і вартістю в 13,7 млрд дол. США.

Напевне Україна могла б брати участь в цій конференції і спробувати долучитися до участі в проектах залізничного транспорту і сільського господарства. З іншого боку, не завадило б також вивчити питання організації і проведення подібних заходів, зважаючи на те, що перед нашою країною незабаром, будемо сподіватися, може постати проблема відновлення окупованих територій на Донбасі після їх звільнення від російської окупації.

Воєнно-політична обстановка у січні 2018 року. Частина 2