Борисфен Інтел

Завдяки газу Москва фінансуватиме агресію проти України за рахунок українців

9 листопада 2014
<p>Завдяки газу Москва фінансуватиме агресію проти України за рахунок українців</p>

Богдан Соколовський

Нещодавно, після тривалих переговорів у Брюсселі, були підписані документи про газ. Дехто з українців розцінив цю подію як перемогу. Але автор цих рядків так не вважає. Поясню.

З українського боку у переговорах брали участь і представник держави Україна, і керівник компанії НАК «Нафтогаз України». З точки зору компанії, домовленості можна вважати позитивом, оскільки вони розблоковують її діяльність на основному напрямку. З державницької точки зору, а саме це має на увазі автор, ці домовленості й підписані документи виглядають, як капітуляція України.

За Брюссельськими домовленостями, офіційний Київ нещодавно перерахував РФ 1,45 мільярдів доларів США, як частину боргу за раніше імпортований російський природний газ. Загалом, ще до кінця цього року Україна має заплатити 3,1 млрд доларів. Таким чином і наша держава, і компанія, на жаль, вкотре демонструють світові, що Україна завжди керується міжнародним правом і може вважатися надійним партнером. Отже, агресору, на жаль, сплачуємо великі кошти. І не претендуємо на загальноприйняту, зокрема в дипломатії, норму симетрії у відносинах, чим, зокрема, створюємо прецедент в усьому світі. Адже досі було відомо, що тільки сталінський СРСР і гітлерівська Німеччина у червні 1941-го року протягом певного часу співпрацювали у Другій світовій війні… Газові перемовини фактично звелися до придбання у РФ газу для нашої держави. Мовляв, без нього ну ніяк «не пройдемо» опалювального сезону. До того ж ніхто не розтлумачив українському народові, власне, чому й кому в Україні не вистачає газу? І чому обов’язково треба купувати саме російський газ, як це закладено у вуха практично всім найвищим посадовцям України!?

Отже, чи варто зараз купувати в агресора газ ціною жертв українських громадян? Найпростіше, в такому разі, оперувати арифметичними підрахунками. Протягом року: добуваємо понад 20 мільярдів кубометрів, до середини червня з РФ імпортували щонайменше 12, за реверсною схемою маємо отримати ще 3–4. Загалом виходить, що в 2014-му році Україна матиме щонайменше 37 мільярдів кубометрів газу. Порівнюючи з минулим роком (Україна спожила у 2013-му 50,2 мільярди кубометрів газу; раніше — ще більше), нам не вистачає 12–13 мільярдів газу до минулорічних обсягів споживання. Однак, цього року ми маємо спожити суттєво менше, оскільки: через війну не працює низка підприємств, запроваджений режим економії, нема чіткої визначеності у питанні забезпечення газом населення Донбасу, спостерігається стійка тенденція щорічного скорочення споживання й т.д. Чіткості в підрахунках немає, оскільки у нас проблеми з плануванням і прогнозуванням. Хоча ще в 1991 році стараннями В.Ланового й В.Черняка все про Україну було досить ґрунтовно сплановано у програмі НРУ. Про неприйнятність планування, тактики й стратегії підтверджує рішення РНБО від 12 вересня 2014 року, за яким щойно тепер мають бути розроблені стратегія й тактика розвитку держави. Тому й не дивно, що брак газу оцінювався, зокрема, різними цифрами від 4 до 7 млрд кубометрів. А нещодавно — 2, 3 і навіть 1 млрд! Звичайно, «точність» таких підрахунків (від 1 до 7 мільярдів кубометрів!) бентежить навіть найбільших симпатиків України, зокрема, в ЄС і США. Тому й не дивно, що ще з червня вони постійно переймаються питаннями: «Скільки ж газу вам потрібно? Скільки це коштує не в агресора?, Невже у такій великій державі нема кому підрахувати точніше?, Чого ви зволікали дотепер, а не вирішували питання неросійського (наприклад, норвезького) газу раніше, коли планувалися обсяги видобування — хоча б з червня?», і т. д. За такої поведінки й «точних» підрахунків, не дивно, що 30 жовтня у Брюсселі представник ЄС фактично спостерігав за капітуляцією держави Україна у газовій сфері.

…Але повернімося до газової арифметики. Із загального обсягу максимум 27 млрд кубометрів газу прямо й опосередковано споживало українське населення. Очевидно, що цього року — суттєво менше. Решту 23–25 млрд кубометрів споживала промисловість. У цьому році, знову ж таки через агресію РФ, — вона споживає значно менше.

Було кілька варіантів вирішення такого заплутаного газового питання. Зосередимося принаймні на трьох:

1-й варіант: Україна не купує більше газу в агресора; категорично відмовляється розглядати газ безвідносно до всіх інших відносин з РФ, зокрема, без крадіжки Москвою в України у 1992-му році майже 140 мільярдів американських доларів; не визнає і не сплачує ніяких боргів; обходиться 37+9 млрд кубометрів газу, посилюючи режим його економії. А 3,1 млрд доларів США (що є сьогодні майже 40 млрд гривень!) витрачає на перекваліфікацію українських громадян (або членів їх сімей), зайнятих на застарілих підприємствах здебільшого на Донбасі та організацію діяльності солідних інвесторів. Лише так можна розраховувати на залучення до України серйозних багатомільярдних інвестицій.

Очевидно, що цей варіант спрямований на розвиток, системне реформування й зміцнення Української держави. В цілому це відповідає українським національним інтересам.

2-й варіант: Україна розраховується з РФ за газові борги за так званою акредитивною схемою. Це коли покупець (в нашому випадку НАК «Нафтогаз України») відразу після отримання порції газу перераховує гроші третій стороні (нейтральному банку, якому довіряє Газпром) з умовою. А та перераховує продавцеві (в даному випадку Газпрому) після виконання ним умови. Очевидно, що нашою основною умовою могла б бути: «Повністю вивести російські війська й припинити агресію проти України». Тоді ані РФ, ані світ не може до нас мати претензій (наприклад, на кшталт німецького кепкування: за отримане у м’ясника м'ясо треба платити), оскільки ми ретельно розраховуємось за спожитий газ. А те, що Москва не отримує надходжень — сама винна. Припиняйте агресію! Звичайно, тут потрібні, напевно, відповідний закон, висококласні переговори й сприяння світу, наприклад, ЄС і США.

Цей варіант мав би багато прихильників і у світі, і в Україні, і в РФ.

3-й варіант: Україна погоджується вирвати питання газу з контексту всіх стосунків з РФ, мовчки визнає борг за газ (мабуть, борги РФ нам не згадані), сплачує Росії 3,1 мільярди американських доларів так званого боргу, за що та може оплатити свої військові операції в Україні й таким чином забезпечити агресію й знищення українських громадян. При цьому відкриваються Києву можливості купувати у РФ стільки газу, на скільки вистачить грошей, не переймаючись його економією.

Цей варіант, безумовно, є негативним для національних інтересів, удушливим для України та її керівництва.

На жаль, було обрано саме третій варіант. Росіяни вже порахували, що, крім сплачених 3,1 мільярдів американських доларів, ще майже на 2 млрд Україна закупить газу. Все це буде сплачено за рахунок зовнішніх запозичень (наприклад в МВФ і ЄБРР) А потім наш народ (не чиновники!) буде розраховуватися з ними через бюджет.

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/moskva-gaz-2/