Борисфен Інтел

Український ОПК в умовах «гібридної війни» з Росією.
Частина 3

30 листопада 2014
<p>Український ОПК в умовах «гібридної війни» з Росією. <br />Частина 3</p>

Андрій Поспєлов, кандидат історичних наук, доцент ОНУ ім. І. І. Мечникова, дійсний член (академік) Міжнародної академії безпеки життєдіяльності

Озброєння та військова техніка Сухопутних Військ Збройних Сил України. Частина 3

Артилерійське та ракетне озброєння

В сучасних війнах, коли стратеги та тактики все більше покладаються на дистанційне ураження супротивника, роль та значення артилерії та ракетних систем постійно зростає

В сучасних війнах, коли стратеги та тактики все більше покладаються на дистанційне ураження супротивника, роль та значення артилерії та різноманітних ракетних систем, як керованих так і некерованих, постійно зростає. Антитерористична операція (АТО) в Донецькій та Луганській областях це тільки підтверджує.

В системі радянського військово-промислового комплексу ракетно-артилерійські підприємства УРСР відігравали своєрідну роль. З одного боку існувало найпотужніше в світі ракетне підприємство — Південний машинобудівний завод в Дніпропетровську та Спеціальне конструкторське бюро № 585 ім. М. К. Янгеля (зараз КБ «Південне»). Цей унікальний науково-виробничий комплекс був фактично діамантом радянської стратегічної сфери, оскільки саме тут розроблялися і випускалися найпотужніші і найефективніші радянські міжконтинентальні балістичні ракети МР-УР-100, Р-36М (Р-36М УТТХ), РТ-23 й ракети-носії на їх базі — «Зеніт», «Дніпро» тощо. Ця продукція особливо цінувалася офіцерами радянських Ракетних військ стратегічного призначення, про що красномовно свідчило відоме прислів’я: «Корольов працює на ТАРС, Чєломей на унітаз, а ось Янгель — винятково на нас».

З іншого боку, в плані тактичного ракетного озброєння УРСР була лише виробником, хоч і доволі знаковим. Йдеться перш за все про відомий київський завод ім. Артема (зараз ДАХК «Артем»), де виготовлялися різноманітні протитанкові, авіаційні та легкі (для ПЗРК) ракети, а також про низку інших підприємств. Між тим, артилерійські системи на теренах УРСР фактично не розроблялись, хоча з травня 1986 р. при відомому київському заводі «Більшовик» було створене спеціальне конструкторське бюро — КБ-86 Міністерства оборонної промисловості СРСР [1]. Оскільки інфраструктура артилерійських КБ та підприємств в СРСР була досить розвиненою і розташовувалась переважно в Росії, то справжніх підстав для створення в той час КБ-86 назвати було важко. Не виключено, що створення саме цього підрозділу було суто політичним прагненням тодішнього першого секретаря ЦК КПУ В.В. Щербицького, який намагався перетворити УРСР у найрозвинутішу радянську республіку.

Здобуття Україною незалежності суттєво позначилося на її оборонних підприємствах. Дніпропетровський «Південмаш» фактично припинив випуск бойових міжконтинентальних ракет, зосередившись на виробництві цивільної продукції та космічних ракет-носіїв. Більшість продукції підприємства призначалась для Російської Федерації, особливо після того, як Україна відмовилася від ядерної зброї у 1996 році. Те саме можна сказати і про компанію «Артем», що хоч і виробляла найсучасніші тактичні ракети, втім, без російських комплектуючих та конструкторських напрацювань певний час обійтися не могла.

Втім, на початку української незалежності наші можновладці та фахівці-конструктори були впевнені, що українські оборонні підприємства мають виходити на внутрішній та зовнішній ринки із власною продукцією. Тим більше, що конструкторські напрацювання українських спеціалістів ще за радянських часів були доволі знакові, навіть попри те, що значна кількість цих напрацювань створювалась в ініціативному порядку.

Через це з 1992 по приблизно 2005 роки відбувається трансформація низки існуючих підприємств українського оборонно-промислового комплексу (ОПК). Вони набувають нового статусу. Так, на базі КБ-86 (згодом — Державний науково-технічний центр артилерії та стрілецької зброї) створюється Державне підприємство «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» (ДП «КБАО»), яке, фактично, стає центром розробки українських артилерійсько-мінометних систем. Київське конструкторське бюро «Луч» (з 1965 року — головний в СРСР розробник автоматизованих засобів контролю й діагностики спеціальної авіаційної техніки) з 1992 року поступово перетворюється на головного в Україні розробника ракетних комплексів тактичного призначення [2], а завод «Артем» стає головним виробником продукції «Луча».

Протитанкова керована ракета «Бар’єр-В»
http://bm-oplot.livejournal.com/

Вже перші напрацювання українських ракетників — протитанкові комплекси «Скіф» (разом з Білоруссю), «Бар’єр» та «Бар’єр-В» — були широко визнані і за межами України (завдяки новітнім і, що найголовніше, захищеним системам управління та ураження цілі). Ці комплекси експортувалися не тільки до країн СНД (до Азербайджану, де вони вперше були випробувані в бою, Грузії, Туркменістану тощо), а й до Ізраїлю та КНР.

До початку другого десятиріччя ХХІ ст. українське ракетне виробництво було готове забезпечити Збройні сили (ЗС) України та експортні контракти різноманітними ПТРК, власними ПЗРК, керованими ракетами класу «повітря-повітря» малої дальності, керованими снарядами та авіабомбами. За своїми характеристиками ці системи були на рівні кращих світових зразків, а за критерієм «вартість-ефективність» значно вигравали у зразків західного (за вартістю) та російського (за ефективністю) виробництва. Це забезпечило їм певний експортний успіх та відносно швидке взяття на озброєння ЗС України. Щоправда, як і в інших видах зброї власного виробництва, кількість придбаних Міністерством оборони України комплексів не була значною.

Батарея оперативно-тактичного ракетного комплексу «Сапсан»
http://militaryrussia.ru/

Між тим, з початку свого існування ЗС України потребували і систем більш далекої дії. Саме тому з 1994 року КБ «Південне» вело розробку багатофункціонального оперативно-тактичного ракетного комплексу «Сапсан», який повинен був стати першою суто українською балістичною ракетою. Однак, через низку причин технічного і суб’єктивного характеру, до 2013 року особливого прогресу в створені комплексу не спостерігалось, не зважаючи на витрачені більш ніж 200 млн гривень. Саме тому в червні 2013 р. Міністерство оборони України відмовилось від подальшого розгортання проекту «Сапсан» [3], тим більше, що аналогічний комплекс в ініціативному порядку підготувала фірма «Луч» [4]. Однак і розробка киян на озброєння поки ще не бралася.

Втім, у КБ «Південне» вже був аналог — крилата ракета «Коршун», як авіаційного так і морського базування, що створена на базі відомої радянської стратегічної крилатої ракети Х-55 (РКВ-500) [5]. Однак, всупереч унікальності схеми і завершеності проекту, і цю зброю оперативно-тактичного призначення керівництво ЗС України не бере на озброєння. Причина криється, можливо, в побоюванні керівників держави бути розкритикованими західними партнерами в порушенні Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності від грудня 1987 р., оскільки і «Сапсан», і «Коршун» теоретично розраховані на дальність в 280 км, однак їх конструкція дозволяє зробити ракети з дальністю стрільби більш ніж 500 км (майже до 3000 км).

Сьогодні можна лише пошкодувати, що українські можновладці такі пасивні в просуванні програм керованих ракет оперативно-тактичного призначення

Сьогодні можна лише пошкодувати, що українські можновладці такі пасивні в просуванні програм керованих ракет оперативно-тактичного призначення. Наявність їх на озброєнні ЗС України стримувала б лише одним фактом свого існування потенційних агресорів (тим більше, в умовах, коли реальна дальність стрільби їм не була б відома). Більше того, обидва комплекси мали б і значний експортний потенціал, особливо в сучасних умовах, коли фактичними експортерами ракет з дальністю стрільби понад 100 км виступають Іран, КНР та КНДР, а потенційним — Росія. Всі ці країни через низку політичних причин, насамперед пов’язаних з їх положенням у світі, змушені або таємно продавати цей вид зброї потенційним замовникам (КНДР), або передавати їх лише своїм стратегічним союзникам (КНР — Саудівській Аравії, Іран — Сирії), або зовсім відмовлятися від контрактів (як це було в 2012 році, коли РФ не змогла продати Сирії свої оперативно-тактичні ракети «Іскандер»). Україна ж, маючи вкрай ефективну і дешеву зброю, знаходячись у вигідному зовнішньополітичному положенні, могла б активно просувати на ринки країн Азії, Африки та Латинської Америки свої балістичні і крилаті оперативно-тактичні ракети, отримуючи значні валютні надходження і закріплюючи свій статус унікального експортера.

На відміну від ракетної техніки, ситуація з артилерійськими системами в перші роки незалежності України виглядала зовсім по-іншому. По-перше, наявних на озброєнні Збройних сил гармат, гаубиць та мінометів радянського виробництва було більш, ніж достатньо, аби забезпечити обороноздатність України. По-друге, склади держави були заповнені снарядами та мінами усіх калібрів. По-третє, власного науково-конструкторського та виробничого потенціалу теоретично не вистачало для створення абсолютно нових артилерійських систем. Однак, все змінив контракт 1996 року на постачання до Пакистану 320-ти основних бойових танків українського виробництва Т-84.

Найбільш вразливою ланкою контракту України з Пакистаном були танкові гармати 2А46 (Д-81ТМ), які вироблялися в Росії на об’єднанні «Мотовіліхінські заводи». Сподіваючись, що без гармат Харківський завод ім. В. Малишева не зможе виконати експортне замовлення, Москва офіційно відмовила Києву в продажі цієї зброї. І хоча харківський завод випускав Т-84 з темпом 100-110 машин протягом року, без радикальних заходів виконати контракт не було можливо.

Однак українські фахівці все ж знайшли вихід. Спочатку перші 145 машин йшли до Пакистану з баштами, знятими з українських танків Т-80УД. Однак таких танків (танкокомплектів) на озброєнні ЗС України було не більше 310-ти. А тому, в разі продовження такої «канібалізації», виконання контракту в повному обсязі не було можливим. До того ж, Україна активно рекламувала свій перший танк, потенційні замовлення на який могли бути значно більшими. А тому необхідність оснащення українських танків гарматами вітчизняної розробки і виробництва стало вкрай актуальним завданням.

І Україні вдалося створити 125-мм танкову гармату, причому, у стислі терміни, внаслідок спільної роботи силових структур, економічного відомства та українських конструкторів з нещодавно створеного Державного науково-технічного центру артилерії та стрілецької зброї (згодом — київське КБ «Артилерійське озброєння»). Намагаючись вийти зі штучно створеної Росією ситуації, українські фахівці частково скопіювали 2А46, скориставшись технічною документацією західнонімецької 120-мм гармати Rh-120, яка була основою озброєння відомого німецького танка «Леопард-2А». До речі, відповідну інформацію ФРН передала до Іспанії для організації ліцензійного виробництва «леопардів» на підприємствах останньої (контракт 1995 року). Однак іспанські «Леопарди-2А5» так і не з’явилися… [6]

Поєднання конструктивних особливостей радянської 2А46 та західнонімецької Rh-120 призвело до створення суто української 125-мм танкової гармати КБА-3 (чи КБА3). За своїми бойовими характеристиками вона перевершила російські модифікації відомої радянської системи. І навіть більше, спеціально для виконання перспективних експортних замовлень Харківське конструкторське бюро машинобудування (ХКБМ) ім. О. Морозова створило 120-мм танкову гармату КБМ-2, яка за всіма статтями (за винятком ефективності використання кумулятивних снарядів) виявилась кращою за відому Rh-120 та її американські й ізраїльські аналоги.

Українська 125-мм танкова гармата КБА-3
Українська 125-мм танкова гармата КБА-3
http://www.morozov.com.ua/

Виробництво ж стволів танкових гармат було налагоджене на Сумському заводі ім. Фрунзе, який за радянських часів випускав обладнання для нафтогазового комплексу. Самі ж гармати повністю збирались на харківському заводі ім. В. Малишева. Таким чином, активна і достатньо «топорна» політика Москви призвела до створення в Україні зовсім нової галузі — розробки й виробництва сучасних танкових гармат.

Перспективна українська 140-мм танкова гармата 55Л «Багіра»
Перспективна українська 140-мм танкова гармата 55Л «Багіра»
http://raigap.livejournal.com/

Причому, нова галузь українського ОПК, не зважаючи на свою молодість (як і в цілому бронетанкове виробництво України), виявились доволі перспективними та креативними за напрямами свого розвитку. Підтвердженням цього можна вважати розробку танкової гармати 55Л «Багіра» під перспективний 140-мм калібр. І якщо на Заході та в Росії лише балакають про гармати такого калібру, в Україні вона вже випробовується, і на початок 2013 року фактично була доведена до стадії встановлення як на перспективні, так і на наявні основні бойові танки. Переважно через те, що казенна частина нової гармати виконана в розмірах існуючих систем калібру 120-мм та 125-мм. Саме це з практичної та експортної точок зору вигідно вирізняє нову українську танкову гармату серед аналогічних за калібром систем, що зараз розробляються іншими провідними «танковими» країнами [7].

Окрім того, для танкових гармат київське КБ «Луч» створило танкову ПТУР «Комбат» з дуже унікальною, майже абсолютно захищеною від перешкод системою управління та можливістю збивати вертоліт (жодна країна світу не має на озброєнні таких систем).

Низка українських керованих протитанкових ракет, що випускаються зі стволів танкових гармат
http://bm-oplot.livejournal.com/

Успіх в розробці класичних танкових гармат не тільки вивів українські танки на передові позиції в світі, а й підігрів амбіції українських конструкторів та виробників. Вони взяли курс на створення й інших артилерійських систем, насамперед, для модернізації броньованої техніки радянських зразків.

ДП «КБАО» разом з НТК «Завод точної механіки» в м. Кам’янець-Подільський створюють 30-мм автоматичні гармати ЗТМ-1 (КБА-2) та ЗТМ-2, які за своїми характеристиками (за рахунок схеми віддачі ствола) перевершили радянську 2А42, де автоматика працювала за рахунок роботи порохових газів. Це дозволило більш радикально модернізувати бойові блоки легкої бронетанкової техніки, насамперед різко зменшити загазованість всередині бойових машин. Однак значно радикальнішою схемою артилерійського озброєння ставали запропоновані українськими фахівцями бойові модулі.

Бойовий модуль БМ-5 «Штіль-С»
.http://uos.ua/

Як не дивно, але в цій справі Україна стала чи не найпередовішою країною в світі. Щонайменше три підприємства: ДП «КБАО», ХКБМ ім. О. Морозова та Миколаївський ремонтно-механічний завод запропонували цілу низку таких систем — КБА.105 «Шквал», БАУ-23х2, «Гром», «Парус» тощо. Всі ці системи, окрім автоматичних гармат, оснащувались кулеметами, автоматичними гранатометами, протитанковими ракетними комплексами та димовими мортирами. На них можна монтувати зенітні ракети та інші бойові системи. Самі ж бойові модулі виявились справді універсальними, оскільки могли монтуватися не тільки на різній наземній техніці, причому, не обов’язково на броньованій, а й на катерах і малих кораблях. Останнє фактично виводило на зовсім інший рівень і суднобудівну галузь українського ОПК.

Станом на 2014 рік слабкою ланкою в артилерійському виробництві України залишається розробка і виготовлення класичних систем польової артилерії. Не зважаючи на те, що ДП «КБАО» розробило 60-мм, 82-мм піхотні міномети та 152-мм гаубицю на причепі [8], а корпорація «ТАСКО» — самохідну 152 (155-мм) гармату на базі «КрАЗ-6316», на озброєнні цих систем й досі немає. Втім, сучасна АТО на Сході скоріше за все найближчим часом гостро поставить питання про оснащення ЗС України власними артилерійськими системами.

152-мм самохідна артилерійська установка «Мста-К»
152-мм самохідна артилерійська установка «Мста-К». КрАЗ 6316
http://alternathistory.org.ua/

Примітки:

  1. http://kba.kiev.ua/o_predprijatii.html
  2. http://www.luch.kiev.ua/index.php/ru/pro-predpriyatie/istoriya
  3. Министерство обороны откажется от программы ракетного комплекса «Сапсан» // http://www.ukrinform.ua/rus/news/ministerstvo_oboroni_otkagetsya_ot_programmi_raketnogo_kompleksa_sapsan_1532685
  4. Украинская армия нашла замену «Сапсану» // http://vlasti.net/news/173160
  5. Проект крылатой ракеты «Коршун» (Украина) // http://raigap.livejournal.com/297981.html
  6. http://tanky.dovidnyk.info/index.php/tanki_poslevoennogo_perioda/105/190
  7. http://raigap.livejournal.com/190343.html
  8. http://kba.kiev.ua/buksiruema_gaubicja_152_mm.html

 

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/opk3/