Безкомпромісна війна США та їх союзників з ісламським екстремізмом на Близькому Сході, а також демонстрація Росією такої війни в Сирії цілком прогнозовано активізували терористичну діяльність в країнах-супротивниках цього радикального ісламського екстремізму. Про це свідчать факти підриву російського пасажирського літака А321 рейсу Шарм-ель-Шейх — Санкт-Петербург 31 жовтня ц. р. в небі Єгипту (224 загиблих), а також серія терактів у Парижі у ніч на 14 листопада ц. р. (приблизно 130 загиблих, 352 поранених, з яких до сотні чоловік у важкому стані).

Відповідальність за теракти в обох випадках бере на себе відома екстремістська організація «Ісламська держава» (ІД), яка є фактично основним об’єктом, проти якого спрямовані дії учасників міжнародної антитерористичної коаліції на чолі зі США та, зокрема, Російської Федерації (за твердженням її керівництва!), і що вже оголосила джихад як західним країнам, так і тій же Росії. В даному контексті теракти проти Росії та Франції є очевидним проявом такого джихаду ісламістів ІД. Разом з тим, у таких випадках політологи, аналітики, експерти та «спеціалісти усіх мастей» завжди намагаються знайти відповідь на одне питання: кому це найбільше вигідно? Спробуємо й ми попередньо оцінити «криваву п’ятницю».

Тобто, зазначене вище твердження є очевидним лише на перший погляд. Як би цинічно це не звучало, але, за оцінками деяких незалежних західних експертів, згадані прояви тероризму фактично повністю відповідають інтересам Російської Федерації.

По-перше, підтвердження наявності спільних загроз ісламського тероризму для Заходу та Росії на прикладі резонансних терактів з масовими жертвами серед мирного населення надають режимові Путіна значно ширших можливостей для поглиблення діалогу із Заходом та, відповідно, виходу Москви з міжнародної ізоляції.

По-друге, серія терактів у Франції неминуче змусить французьку владу та керівництво інших європейських країн посилити охорону власних кордонів та вдатися до більш жорсткої міграційної політики, внаслідок чого виникнуть внутрішні бар’єри в ЄС та ослабне єдність Європейського Союзу.

По-третє, після військового втручання Росії у конфлікт у Сирії та загострення проблем з біженцями у європейських країнах, підвищення загрози тероризму в Європі без сумніву відволікатиме увагу ЄС від збройної агресії Росії проти України.

По-четверте, зосередження керівництва Європейського Союзу на вирішенні власних безпекових проблем перешкоджатиме процесові європейської інтеграції України, а посилення жорсткості європейської міграційної політики по суті відкладе запровадження безвізового режиму між ЄС та Україною на невизначений час.

Такими обставинами Росія неодмінно скористається для того, щоб «відновити партнерські стосунки зі США та ЄС», як передумовою для свого виходу з міжнародної ізоляції, зняття західних санкцій, а також для закріплення свого переважаючого впливу на пострадянському просторі.

За таких умов Москва намагатиметься вирішувати «українське питання» на вигідних для себе умовах та досягти своїх стратегічних цілей стосовно України, якими передбачається остаточний зрив процесу її європейської інтеграції та повернення під контроль Російської Федерації, а також фактична дезінтеграція Української держави в рамках очікуваної Москвою згоди Заходу на її федералізацію (включно з формальним поверненням підконтрольних Росії т. зв. ДНР і ЛНР до складу України).

При цьому Росія намагатиметься остаточно витиснути «українське питання» з поля зору західних країн та міжнародних організацій як таке, що «не має особливого значення для Європи» в умовах посилення загроз європейській безпеці з боку ісламського екстремізму. Свої дії Москва супроводжуватиме новою активною інформаційною кампанією, звинувачуючи Україну у «підтримці ісламських екстремістів», у т. ч. у «…відправці бойовиків та зброї до терористичних організацій в країнах Близького Сходу та Північної Африки».

Крім того, у Росії з’являться додаткові можливості для того, щоб розколоти Європейський Союз та посилити розбіжність між ЄС і США шляхом використання проблеми ісламського тероризму для розвитку двосторонньої співпраці з окремими європейськими країнами (насамперед Францією, цим відверто слабшим партнером у тандемі ФРН-Франція, але у якої найбільші амбіції в ЄС) та декларування «неспроможності Сполучених Штатів Америки гарантувати безпеку не тільки у себе (натяк на події 11 вересня 2001 року), а й у Європі».

Подібний збіг обставин, що мають стратегічне значення для реалізації життєво важливих інтересів Російської Федерації, викликає досить серйозну та й небезпідставну підозру як у незалежних, так і у провідних західних експертів про можливу причетність Москви як до загибелі російського пасажирського літака над Синайським півостровом, так і до терактів у Франції. Тим більше, що чинний глава російської держави В. Путін, на їх погляд, уже має досвід вирішення своїх політичних проблем за допомогою різних провокацій із масовими жертвами серед мирного населення.

Як приклад експерти наводять спровоковану Кремлем другу чеченську війну у 1999 році з метою закріплення абсолютної влади в Росії за тодішнім прем’єр-міністром Російської Федерації В. Путіним, який згодом став незмінним правителем країни. Саме для цього, за їх даними, були організовані підрив житлових будинків у Москві, а потім — напад на Дагестан т. зв. вахабітів на чолі з Ш. Басаєвим.

За досягнення В. Путіним своїх цілей тоді заплатили своїм життям понад 80 тисяч російських громадян на території Чечні. Їх було знищено російською армією під час т. зв. антитерористичної операції на Північному Кавказі (що триває там і сьогодні), а по суті — договірної війни «кремлівського режиму зі своїми поплічниками у Північнокавказькому регіоні». Масовий характер жертв серед мирного населення Чечні, як плата за захоплення влади путінським режимом у Росії, був підтверджений висновками закритого розслідування подій у регіоні спеціальною комісією Державної Думи Росії у 2001 році. Все це було Кремлем приховано та залишається на його совісті.

 

Висловлюючи повну підтримку боротьбі проти радикального ісламського екстремізму, висловлюючи співчуття всім невинним жертвам, не можемо не поцікавитися: так кому все ж таки була вигідна «кривава п’ятниця»?