Судан та інтереси США, КНР і РФ

Олексій Волович

11 квітня ц. р. в Судані стався військовий переворот. Командування тамтешніх Збройних сил заарештувало президента країни Омара аль-Башира (75 років), який прийшов до влади ще у 1989 році після військового перевороту, і усунуло його з усіх займаних ним посад. Таким чином, О. аль-Башир як прийшов до влади, так і пішов з неї завдяки і внаслідок військового перевороту. Це вже 8-й військовий переворот після проголошення незалежності Судану 1 січня 1956 року. Взагалі у Африці за період з 1952-го по 2019 рік сталося 93 військових перевороти… Зокрема, 2010 року було вчинено 26 таких спроб.

Після того, як військові оголосили про арешт О. аль-Башира, жителі столиці Хартума та інших міст країни, не чекаючи офіційних заяв, вийшли на вулиці з прапорами, скандуючи: «Ми перемогли!». Однак незабаром запал і радість активістів змінилися на гнів, зокрема, після того, як міністр оборони Судану Ахмед Авад бен Ауф повідомив, що військова хунта, представлена Перехідною військовою радою, має намір утримувати владу в країні протягом двох років. І тоді вже ввечері 11 квітня протестувальники поновили демонстрації, вимагаючи негайної передачі влади тимчасовому цивільному уряду.

 

Протестні демонстрації і боротьба за владу

Масові протестні демонстрації в Судані розпочалися в середині грудня, тривали у січні, лютому і першій декаді квітня, охопивши близько 30 міст, включно зі столицею Хартумом. Основним ядром протестувальників є висококваліфіковані робітники і службовці, студенти і викладачі, в основному представники середнього класу. Молодь і ісламісти в своїй масі залишалися нейтральними. Армія до останнього часу була вірною президентові О. аль-Баширу. Міністр оборони Авад бен Ауф і начальник Генерального штабу ЗС Судану Камаль Абдель-Мааруф пообіцяли йому повну підтримку.

Генерали Авад бен Ауф і Камаль Абдель-Мааруф

Приводом для демонстрацій стало невдоволення жителів країни значним підвищенням цін на паливо, хліб і борошно, скасування більшості життєво важливих соціальних субсидій, а також гострий дефіцит основних продуктів харчування. При цьому у 2018 році інфляція в країні виросла на 70 %, а національна валюта впала щодо долара з 18 до 60 фунтів за 1 долар. Деградацію економіки в країні спровокували втрата масштабних нафтових прибутків після здобуття незалежності Південним Суданом у 2011 році і падіння цін на світових ринках нафти в 2015–2016 рр. Зовнішня інвестиційна активність стримувалася також високою корупцією та неефективністю системи управління економікою країни. За даними Transparency International за 2018 рік, Судан обіймав за рівнем корупції 172-е місце у світі з 180 країн. Судан як і раніше залишається у американському списку «cпонсорів тероризму», незважаючи на визнання адміністрацією США деякого прогресу в сфері прав людини в цій країні протягом останніх років. Ситуацію в країні погіршувала громадянська війна між мусульманською Північчю та християнським Півднем, а також етнічні чистки і дискримінація національних меншин в провінції Дарфур та інші порушення прав людини, які супроводжували весь 30-річний період правління О. аль-Башира.

Протестуючі в Хартумі

Незабаром економічні вимоги протестантів трансформувалися у політичні. На початку січня 22 суданські політичні партії, включно з «Рухом за реформи», «Партією аль-Умми», «Демократичною юніоністською партією», підписали петицію на ім'я президента О. аль-Башира з вимогою розпустити кабінет міністрів і парламент країни. Наприкінці січня колишній прем'єр-міністр і лідер опозиційної партії «аль-Умма» Садик аль-Махді (83 роки) повернувся в Судан з дворічного вигнання і заявив, що підтримує вимоги протестуючих про відставку президента О. аль-Башира, який вирішив брати участь в наступних президентських виборах 2020 року, хоча і перебуває при владі вже 30 років. За минулі майже 4 місяці демонстрацій загинуло і дістали поранення кілька сотень суданських громадян і кілька тисяч — заарештовано. Репресії чинної влади ще більше посилили протестні настрої широких верств населення. 7 лютого О. аль-Башир пообіцяв сформувати спеціальний комітет для підготовки проекту нової конституції країни і повідомив, що він готовий до переговорів з опозицією з метою пошуку виходу країни з економічної і політичної криз. 22 лютого О. аль-Башир запровадив у країні надзвичайний стан терміном на один рік. Однак 11 березня парламент Судану скоротив термін його дії до півроку. Потім О. аль-Башир відправив у відставку уряд, а також провів ротацію губернаторів усіх 18 провінцій. 24 лютого новим прем'єр-міністром країни призначається колишній губернатор провінції ель-Гезира Мухаммед Тахір Айла. Міністр оборони генерал Авад бен Ауф стає першим віце-президентом Судану замість раніше звільненого Бакрі Салеха. Одночасно О. аль-Башир зробив перестановки серед вищого командуванням збройних сил. Президент склав із себе повноваження керівника правлячої партії «Національний конгрес», передавши їх своєму заступнику Ахмеду Харуну. Незабаром в рядах цієї партії розпочалися звільнення всіх керівників регіональних підрозділів. О. аль-Башир відкликав законопроект про внесення поправок до конституції, які дозволили б йому балотуватися у 2020 році на третій президентський термін. Намагаючись розколоти опозицію, О. аль-Башир ввів деяких її поміркованих представників до нового кабінету міністрів та інших структур виконавчої влади. При цьому режим О. аль-Башира поєднував превентивні арешти з поступками і послабленнями, наприклад, звільняючи деяких затриманих. Наприкінці лютого влада звільнила 2430 з 2650 заарештованих учасників протесту. 5 березня був звільнений лідер опозиційної партії «Суданський конгрес» (SCoP) Омар аль-Дігаір, який відразу ж заявив, що він «сповнений рішучості продовжувати мирну боротьбу». SСoР є частиною опозиційного альянсу Судану «Call» на чолі з Садиком аль-Махді. Основним організатором і координатором протестних акцій є Суданська асоціація професіоналів (SPA). 8 березня SPA закликала суданську армію «долучитися до революції» і встати на бік протестуючих, які закликають повалити режим президента О. аль-Башира.

Студентка Суданського міжнародного університету Алаа Салах

За деякими підрахунками, серед протестувальників в Судані жінки становлять близько 70 %, що є унікальним явищем для арабських країн. Студентка архітектурного факультету Суданського міжнародного університету Алаа Салах стала символом «суданської революції гідності», щодня виступаючи на утвореній з автомобілів трибуні перед протестуючими жінками. При цьому вона нагадує про роль жінок у давній історії Судану, коли «суданські королеви управляли державою». І навіть більше, активістка безпосередньо пов'язує своє походження з єгипетськими фараонами з 25-ї династії в стародавньому Єгипті…

 

Елементи військового перевороту

Вранці 11 квітня міністр оборони і перший віце-президент Судану генерал Авад бен Ауф оголосив себе де-факто главою держави і повідомив про призупинення дії конституції країни. Він також оголосив про запровадження тримісячного надзвичайного стану, ввів комендантську годину з 10 години вечора до 4 години ранку, тим самим фактично заборонивши протестні виступи населення країни. Але вже 13 квітня комендантську годину відмінили. Було також оголошено про розпуск кабінету міністрів і Національних зборів, про введення дворічного перехідного періоду. Всіх політичних в'язнів, включно з опозиційними лідерами, було звільнено з в'язниць. Створену 11 квітня Перехідну військова раду для управління країною очолив міністр оборони генерал Авад бен Ауф, однак наступного дня він пішов у відставку, передавши управління цією структурою генералу Абдель-Фаттаху аль-Бурхану, колишньому начальнику штабу сухопутних військ, який також сам себе призначив тимчасовим президентом країни. Це сталося після протестів демонстрантів, які вважають, що генерал Авад бен Ауф є одним з провідних функціонерів у близькому оточенні екс-президента О. аль-Башира. На думку деяких експертів, саме генерал А.-Ф. аль-Бурхан стоїть за військовим переворотом у Судані і арештом аль-Башира. У своєму виступі 13 квітня на телебаченні генерал А.-Ф. аль-Бурхан заявив, що новий уряд буде створено за підсумками консультацій з усіма провідними політичними силами, які він закликав до широкого діалогу. А.-Ф. Аль-Бурхан підтвердив, що перехідний період складе два роки і що армія не втручатиметься в процес формування і роботу цивільного уряду, а військові лише очолять МВС і МО. А.-Ф. Аль-Бурхан також пообіцяв, що Судан «дотримуватиметься всіх міжнародних норм і угод для забезпечення стабільного перехідного процесу».

Генерал Абдель Фаттах аль-Бурхан

У своїх діях аль-Бурхан спирається на Сили швидкого реагування (СШР) під командуванням 43-річного бригадного генерала Мухаммеда Дагло (відомого як «Хамідіті»). За деякими даними, в лавах суданських СШР налічується близько 40 тис. солдатів. Більшість з них добирали з числа іррегулярних воєнізованих формувань арабських племен в регіоні Дарфур, так званих «джанджавіди» («примари»), яких підтримував центральний уряд у придушенні виступів повстанців з числа місцевого негроїдного населення в період з 2003 по 2007 р. Ще у грудні 2018 року Хамідіті підтримав вимоги протестантів, назвавши їх справедливими, і розкритикував політику правлячого режиму. За деякими даними, Хамідіті, не будучи кадровим військовим, відразу після перевороту нав'язав свої умови вищому командуванню ЗС Судану, оскільки саме його спецназ на той момент контролював всі життєво важливі райони Хартума. Таким чином, реальна сила в руках Хамідіті переважила генералів. 12 квітня ввечері Хамідіті виступив зі своєю програмою політичних перетворень в країні. Зокрема, він запропонував обмежити перехідний період 3–6 місяцями, переглянути конституцію і провести загальні, вільні і прозорі вибори за участю міжнародних спостерігачів.

Генерал Омар Зейн аль-Абідін

12 квітня голова політичного комітету Військової ради генерал Омар Зейн аль-Абідін заявив, що колишній президент О. аль-Башир не буде виданий Міжнародному кримінальному суду, а постане перед судом в Судані. Він також повідомив, що термін перехідного періоду може бути скорочений до одного місяця, якщо ситуація в країні стабілізується і утворяться необхідні умови для передачі влади цивільному тимчасовому уряду.

 

Реакція у світі

ООН. 12 квітня Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш заявив, що «демократичні устремління суданського народу» повинні бути реалізовані за допомогою «належного і всеосяжного перехідного процесу». У своїй заяві А. Гутерріш також підкреслив, що він і надалі «дуже уважно» стежитиме за розвитком подій, і повторив свій заклик до спокою і «максимальної стриманості з боку всіх». А. Гутерріш також запевнив, що ООН «готова підтримати суданський народ, оскільки він прокладає новий шлях в майбутнє». Сполучені Штати, Франція, Великобританія, Німеччина, Бельгія і Польща зажадали скликання Ради Безпеки ООН для розгляду подій в Судані.

ЄС. 11 квітня Верховний представник Євросоюзу із закордонних справ і політики безпеки Федеріка Могеріні заявила, що «тільки надійний і всеосяжний політичний процес може задовольнити сподівання суданського народу і привести до політичних і економічних реформ, яких потребує країна». За її словами, цього можна досягти тільки шляхом швидкої передачі влади цивільному перехідному уряду.

ЛАД. 14 квітня Ліга арабських держав в своїй заяві підтримала дії Перехідної військової ради на чолі з генералом А.-Ф. аль-Бурханом щодо політичних трансформацій в Судані і досягнення національної згоди з метою здійснення сподівань суданського народу на будівництво «держави демократичних інституцій». При цьому в заяві ЛАД відзначається, що національний діалог є єдино можливим засобом на шляху політичних трансформацій і реформ. На думку деяких експертів, підтримка режиму О. аль-Башира з боку провідних арабських країн зменшувалася у міру наростання незворотних протестних виступів в Судані. Експерти відзначають фактичне заморожування фінансової підтримки режиму аль-Башира з боку багатих держав Перської затоки, зокрема Катару, КСА та ОАЕ.

АС. 12 квітня Африканський союз розкритикував повалення президента Судану О. аль-Башира в результаті військового перевороту і закликав суданських громадян до спокою і стриманості. Зокрема в офіційній заяві АС відзначається, що «військовий переворот не є адекватною відповіддю на виклики, з якими стикається Судан, і на сподівання його народу». Крім цього, голова Африканського союзу Муса Факі Махамат порадив усім зацікавленим сторонам «брати участь в інклюзивному діалозі, щоб створити умови, які задовольнятимуть прагнення суданського народу до демократичного управління та добробуту, а також до відновлення конституційних прав».

 

Ресурси Судану та інтереси США, КНР і РФ

Нафтова інфраструктура Республіки Судан та Південного Судану

Республіка Судан є однією з тих великих африканських країн, які викликають інтерес згаданих великих держав. До відокремлення Південного Судану у 2011 році Судан був на першому місці в Африці за розмірами території, а після відокремлення він обіймає третє місце після Алжиру і ДРК — 1,8 млн кв. км. (три території України). Населення Судану станом на початок 2019 року становить 43,6 млн осіб, з них 18 млн молодше 15 років. Судан межує з 7 країнами. Довжина берегової лінії Червоного моря становить 853 км. За даними МВФ, у 2018 році ВВП Судану за паритетом купівельної спроможності склав 178 млрд дол. США, 73 місце у світі. (Для порівняння: ВВП України в цьому ж році склав 390 млрд дол., посівши 49 місце у світі). За даними ЦРУ США за 2017 рік, бюджет Судану склав 8,1 млрд дол., зайнявши 96 місце у світі. (Для порівняння: бюджет України у 2017 році склав 35,6 млрд дол., 58 місце в світі). Розвідані запаси нафти в Судані наприкінці 2017 року, за даними British Petroleum, становили 1,5 млрд барелів (40 місце у світі). Після відокремлення Південного Судану близько 75 % нафтових родовищ залишилися у новоствореній державі. Розвідані запаси нафти в Південному Судані становлять 5 млрд барелів (24 місце в світі). Обсяги видобутку нафти в Судані на даний час становлять 180 тис. барелів на добу. У 2017 році Судан експортував сирої нафти на 720 млн дол., а імпортував нафтопродуктів на таку ж суму — 718 млн дол. Найбільшою статтею доходу країни у 2017 році був експорт золота — 1,51 млрд дол. У нафтовому секторі переважають китайські, малайзійські та індійські компанії. Фахівці також говорять про існування перспективних родовищ нафти і газу в прибережній зоні Червоного моря. На думку оглядачів, в період після усунення режиму аль-Башира і формування нових органів влади, конкуренція і суперництво між США, КНР і РФ в Судані можуть істотно зрости. Слід зазначити, що в цій трійці РФ знаходиться далеко позаду за рівнем торгівлі з країнами Африки. Так, у 2017 році товарообіг Китаю і країн Африки на південь від Сахари перевищив 220 млрд дол. Торговий оборот США тільки з тропічною Африкою перевищив 37 млрд дол. Обсяги торгівлі Росії з усіма африканськими країнами у 2017 році склали всього 17,4 млрд дол. Стратегічні інтереси Росії і Китаю в Африці, як і в інших регіонах світу, співпадають останнім часом все менше. Втрачені Росією позиції в Африці все більше перебирає на себе Китай.

Візит делегації Конгресу США до Судану у березні ц. р.

США. 12 квітня прес-секретар Держдепартаменту США Р. Палладіно заявив, що США підтримують мирний і демократичний Судан і вважають, що суданському народові має бути надана можливість мирного переходу до нового державного устрою раніше, ніж через оголошені два роки. З приходом до влади Д. Трампа американсько-суданські відносини почали поступово нормалізуватися. У жовтні 2017 року адміністрація США остаточно скасувала запроваджені 20-річні економічні санкції проти Судану, зважаючи на позитивні дії режиму аль-Башира в боротьбі з тероризмом. Таке рішення викликало дискусії в Конгресі. Однак особливістю зовнішньої політики Д. Трампа є готовність йти на зближення з авторитарними режимами у тому разі, коли це вигідно для США. Двосторонні американсько-суданські відносини ніколи не були стабільними. Під час холодної війни, особливо в період правління Дж. Німейрі, Судан активно співпрацював з СРСР, Лівійською Джамагирією, а також після 1979 року — з Іраном. В період правління О. аль-Башира протиріччя між Суданом і США істотно збільшилися. І до нашого теперішнього часу серед населення Судану переважають досить міцні антиамериканські настрої. В останні роки О. аль-Башир активізував зв'язки з Китаєм і Росією, всіляко сприяючи просуванню їхніх інтересів у Східній Африці. У відповідь на це США протягом багатьох років надавали допомогу сепаратистам Півдня Судану, з метою його відділення від Судану і встановлення контролю над нафтовими родовищами. В середині березня ц. р. в Судані перебувала з візитом делегація Конгресу США з метою дати оцінку ситуації та визначити характер подальших дій Вашингтона на суданському напрямі — підтримувати режим аль-Башира чи шукати йому заміну серед суданських прозахідних політиків, налаштованих дружньо до США.

Зустріч О. аль-Башира із Головою КНР Сі Цзіньпіном, 2 вересня 2018 року, Пекін

КНР. 12 квітня прес-секретар МЗС Китаю Лу Кан заявив, що Китай продовжить відносини з Суданом, не зважаючи на військовий переворот і подальший розвиток ситуації в цій країні. Китай є найбільшим торговельно-економічним партнером Судану, який приваблює китайських інвесторів своїм виходом до Червоного моря. Судан є свого роду «воротами» для економічної експансії Китаю в інші африканські країни. В рамках реалізації проекту «Новий Шовковий шлях» Китай проводить модернізацію портової, енергетичної і транспортної інфраструктури Судану. Китайські інвестиції складають 40 % в нафтовому секторі країни. Судан уклав угоду з КНР з пошуку і розробки нафтових і газових родовищ на своїй території. Суданська нафта становить близько 40 % в загальному обсязі всієї імпортованої Китаєм нафти. КНР передав Судану технології обробки газу для збільшення його видобутку, що дозволить задовольнити зростаючий попит в країні. Згідно з опитуванням, проведеним Глобальним інститутом МакКінзі, більш ніж 100 великих африканських бізнесменів вважають перспективи співпраці з Китаєм в Африці більш вигідними і далекосяжними, ніж з іншими країнами, включно зі США, Великою Британією, Францією, Італією, Індією та Росією.

Зустріч О. аль-Башира із президентом РФ В. Путіним, 14 липня 2018 року, Москва

РФ. У Раді Федерації Федеральних Зборів РФ назвали неконституційним військовий переворот в Судані, який, за словами глави міжнародного комітету Ради Федерації К. Косачова, «є колосальним ризиком для країни». 16 квітня МЗС РФ визнало нову владу Судану і заявило про підтримку з ними контактів. За останні два роки О. аль-Башир двічі відвідував Москву, де зустрічався зі своїм «другом», президентом В. Путіним і пропонував йому «відкрити дорогу в Африку» — створити російську військову базу на Червоному морі. Під час переговорів порушувалися також питання модернізації залізничної системи Судану і будівництва атомної електростанції. Об'єктом інтересів РФ є тамтешній видобуток нафти та інших корисних копалин. Для розробки суданських нафтових родовищ були запрошені російські компанії «Роснефть», «Лукойл» і «Татнефть». Було досягнуто домовленості про початок будівництва наприкінці 2019 року нафтопереробного заводу на узбережжі Червоного моря в місті Порт-Судан, виробничою потужністю 400 тис. барелів на добу. Під час протестних демонстрацій для забезпечення безпеки суданського президента в Хартум були направлені найманці з російської ПВК «Вагнер». Росія традиційно є найбільшим постачальником озброєнь для суданської армії. Російські інструктори здійснюють підготовку суданських військових. Збройні сили РФ опрацьовували можливість використання портів і авіабаз Судану в разі нагальної потреби. Зі свого боку Судан підтримує Росію на міжнародній арені, зокрема Хартум не погодився з резолюцією Генасамблеї ООН, яка засуджує анексію Криму. Зміна суданської влади може внести корективи в російські плани щодо цієї країни, ситуацію у якій Кремль уважно відстежує. І не тільки відстежує, але й робить все можливе для того, щоб Судан залишився в зоні впливу Росії. Видається, що Вашингтон і Пекін не зівають і роблять те ж саме. Неоколоніалізм нікуди не дівся, він поширюється.

 

Перспективи розвитку ситуації в Судані

Лідер партії «Суданський конгрес» Омар аль-Дігаір і британський посол Ірфан Сиддік, 5 березня ц. р., Хартум

Очевидно, головним моментом врегулювання ситуації в Судані є, перш за все, трансформація його влади. Природно, це — головне питання перш за все для суданських громадян. Але для зовнішніх акторів — арабських країн, США, країн Євросоюзу, Росії і Китаю — це питання також важливе. Ще до військового перевороту 11 квітня арабські і західні країни вважали О. аль-Башира як такого, хто втратив свою перспективність і здатність домовлятися. Принаймні, з трьох наступних причин: по-перше, його вже не підтримувала більшість населення країни і армії, по-друге, йому вже виповнилось 75 років і, по-третє, ще у липні 2008 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на його арешт, звинувачуючи у геноциді проти етнічних меншин в провінції Дарфур, внаслідок якого загинуло близько 300 тис. осіб. Схоже, що ще до військового перевороту в Судані арабські і західні лідери вже твердо вирішили для себе, що епоха правління О. аль-Башира відходить у минуле, і почали придивлятися до суданських політиків вищого ешелону на предмет визначення оптимальної кандидатури на пост президента Судану. Зустріч 5 березня з лідером опозиційної партії «Суданський конгрес» (SСoР) Омаром аль-Дігаіром посла Великої Британії Ірфана Сиддіка і посла Нідерландів Карін Бовен в Хартумі свідчить про інтерес західноєвропейських країн до цього суданського опозиціонера, якого можна розглядати як майбутнього кандидата на пост президента Судану.

Глава Національної служби розвідки і безпеки Судану генерал Салах Гош

За деякими даними, США і їх союзники в Перській затоці на даний час вишукують компромісну фігуру, яка могла б замінити О. аль-Башира. Одна з таких фігур — глава Національної служби розвідки і безпеки (NISS) генерал Салах Гош, який 18 лютого зустрічався в Мюнхені з представниками американських, ізраїльських, еміратських, саудівських та єгипетських спецслужб. Наступного дня після перевороту С. Гош подав у відставку. Американське видання Foreign Policy розповідає про нього, як про впливову людину, що може претендувати на пост одного з очільників Судану, а можливо й президента. І це незважаючи на те, що він, як і президент О. аль-Башир, знаходиться під вердиктом МКС вже понад 10 років. На нашу думку, певні шанси обрання на пост президента Судану має також один з впливових функціонерів правлячої партії «Національний конгрес», екс-міністр закордонних справ Ібрагім Гандур, якого добре знають в Каїрі, Вашингтоні та Брюсселі як прихильника розвитку відносин із Заходом. При цьому він дотримується жорстко антикатарської і антиіранської позицій, що влаштовує Ер-Ріяд і Абу-Дабі. Ще одним кандидатом на пост президента Судану є нинішній посол Судану в США Мухаммед Атта Аббас, який очолював NISS до С. Гоша і встановив довірливі контакти з Держдепартаментом, ЦРУ і Пентагоном. Проте 14 квітня його звільнили з посади посла у США.

Все це свідчить про те, що будь-який претендент на пост президента в Судані не зможе обійтися без підтримки впливових іноземних партнерів. Суданська економіка настільки в критичному стані, що країна просто не зможе існувати без іноземних кредитів та інвестицій. Таким чином, Судан став ареною протистояння США з КНР і РФ і, очевидно, в цей перехідний період воно, швидше за все, посилиться, хоча навряд чи Судан стане повністю проамериканським, прокитайським чи проросійським. Швидше за все, нова цивільна влада балансуватиме між згаданими супердержавами, намагаючись мати користь від співпраці з кожною з них, не підпадаючи у повну залежність від однієї з них. Майбутнє Судану також залежить від політичних орієнтацій і принципів майбутньої суданської влади. Але хто б не очолив владу в Судані, проте навряд чи можна сподіватись, що в цій мусульманській країні запанує демократія хоч чимсь схожа на західну. Судан є частиною східної арабської цивілізації, в якій може бути встановлена тільки демократія відповідно до священних постулатів Ісламу. І як це буває майже після кожної революції, не виключено, що партнери і союзники, які ще вчора виступали в Судані єдиним фронтом проти режиму О. аль-Башира, почнуть боротися один з одним за владу. Хотілося б побажати суданському народові, щоб цей складний перехідний період долався демократично, без насильства і жертв. Цього ж я бажав би й українському народу після виборів 21 квітня, незалежно від того, кого оберуть президентом України.