Олексій Волович

 

25 жовтня ц. р. відбулись вибори до Національних зборів Польщі — 460 депутатів до нижньої палати — Сейму і 100 сенаторів до верхньої палати — Сенату. За місця у парламенті боролися вісім партій і блоків. Термін дії парламенту становить 4 роки. Вибори до польського Сейму відбулися за пропорційною системою. Прохідний бар'єр встановлено на рівні 5 % для партій і 8 % для блоків. Сенаторів у Польщі обирають прямим голосуванням в одномандатних округах. У виборах до Сейму брали участь 8 тис. кандидатів. За крісло в Сенаті боролися 425 осіб. Відповідно до польського законодавства, балотуватися в депутати Сейму може громадянин Польщі, який досяг 21-річного віку, депутатом Сенату може стати поляк, що досяг віку 30 років. Крім партійних амбіцій і бажання послужити державі кандидатів на виборах до Сейму і Сенату напевно ще приваблює непогана зарплатня, яка становить 9500 злотих (близько 2250 євро) на місяць, плюс 2500 злотих (близько 600 євро) на відрядження. За наявними даними, явка виборців склала 51,6 %.

 

Результати виборів

26 жовтня ц. р. Державна виборча комісія Польщі оголосила офіційні результати парламентських виборів, на яких перемогла націонал-консервативна партія екс-прем’єра Ярослава Качинського «Право і справедливість» (Prawo i Sprawiedliwość — PiS) з 37,6 % голосів виборців. Ідеологічно ця партія дещо схожа на угорську «Фідес — Угорський громадянський союз», британських торі та чеських консерваторів. Після перемоги на останніх президентських виборах (травень 2015 р.) перемога партії Я. Качиньського PiS і на парламентських була очікуваною, хоча й не з таким високим результатом. Колишня правляча ліберально-консервативна партія «Громадянська платформа» (Platforma Obywatelska — GP) набрала 24 % голосів.

До Сейму також пройшла партія колишнього рок-музиканта Павла Кукіза — «Kukiz'15» — 8,8 %, яка розглядається як партнер PiS. Нова ліберальна партія «Сучасна Польща» («Новочесна») набрала 7,6 % і «Польська селянська партія» — 5,1 %. Скоріше за все, згадані партії також вступлять до коаліції з партією PiS.

Вперше в новітній історії Польщі до Сейму не потрапили представники лівих політичних сил — «Об’єднанні ліві». Не пройшли до парламенту також партії «Солідарна Польща» та «Польща разом». Партія скандального євродепутата Януша Корвіна-Мікке, відомого прибічника Путіна, набрала мізерні 0,2 % голосів.

Ярослав Качиньський запевнив, що і після зміни влади в країні «…буде поважатися право і ніякої помсти чи особистих рахунків не буде». Екс-прем'єр-міністр Польщі і лідер GP Ева Копач привітала своїх опонентів, зазначивши, що передає партії «Право і справедливість» зовсім іншу Польщу — кращу, ніж та, яка була 8 років тому, коли GP прийшла до влади. Водночас, директор Європейського центру геополітичного аналізу Матеуш Піскорський не виключає, що після поразки на виборах частина функціонерів GP може перейти на бік PiS і, скоріше за все, партії GP доведеться обирати нового лідера — замість Еви Копач.

 

Яку країну прийняли А. Дуда і партія PiS

Дійсно, за час правління лібералів економіка Польщі зросла на 50 %. За даними ЦРУ США (CIA-World-Factbook), ВВП Польщі за паритетом купівельної спроможності в 2014 склав 941 млрд дол. США (для порівняння: ВВП України — 373 млрд дол. США, а Росії — 3 трлн 568 млрд дол. США). Таким чином, ВВП Польщі майже в три рази більше ВВП України і становить близько третини ВВП Росії, хоча територія Польщі більш ніж у 55 разів менше території Росії, не кажучи вже про велику невідповідність у природних ресурсах і економічних потенціалах. При цьому в Польщі, здається, донедавна був усього один мільярдер — Ян Кульчик зі статками в 16 млрд злотих, який помер у кінці липня ц. р. у віці 65 років. До речі, Ян Кульчик щиро підтримував Україну, зокрема він пропонував експортувати дешеве польське вугілля в Україну, а з України в Європу імпортувати дешеву електроенергію.

У 2014 році бюджет Польщі (витрати) складав 101 млрд дол. США (бюджет України — 45,8 млрд дол. США). Дохід на душу населення в Польщі у 2014 році складав 25,1 тис. дол. США (в Україні — 8,7 тис. дол. США). Золотовалютний резерв у Польщі в 2014 році становив 105,7 млрд дол. США (в Україні — 18,3 млрд дол. США; в Росії — 385,5 млрд дол. США).

 

 

Після кризи 2008 року польська економіка була єдиною в ЄС, де спостерігалося зростання ВВП

 

Після кризи 2008 року польська економіка була єдиною в ЄС, де спостерігалося зростання ВВП, який у 2012 році складав 1,8 %, у 2013 — 1,7 % і в 2014 — 3,3 %. За підрахунками Центрального банку Польщі, прямі іноземні інвестиції в польську економіку в 2012 році склали 151 млрд євро (для порівняння: в Україні в 2012 році прямі іноземні інвестиції в українську економіку становили лише 6 млрд дол. США).

Швидкому економічному зростанню і розвитку польської економіки сприяє зростання внутрішнього споживання завдяки постійному збільшенню середньої заробітної плати, яка у 2012 році складала 3526 злотих /1175 дол. США/, а в першій половині 2014 року — 3816 польських злотих /900 євро/. Зростанню польської економіки, підвищенню рівня життя населення, а також зміцненню політичної стабільності в країні сприяв вступ Польщі до Європейського Союзу 1 травня 2004 року. Протягом 2007-2013 рр. Польща отримала майже 68 млрд євро з фондів ЄС. А протягом найближчих семи років — Польща розраховує отримати від Євросоюзу ще трохи більше 100 мільярдів євро.

Але виникає питання: чому, незважаючи на такі вражаючі економічні успіхи, партія «Громадянська платформа» програла і президентські, і парламентські вибори?

Як відзначають політологи та експерти, на настрої виборців вплинули: проблеми молоді, яка не може знайти роботу і вимушена емігрувати; підвищення пенсійного віку; серйозні недоліки в організації охорони здоров'я; наплив біженців з Близького Сходу. Можливо, вплинула і просто втома від функціонерів GP, репутація яких постраждала в результаті «касетної афери», що зробила надбанням громадськості деякі скандальні подробиці з їх життя і взаємовідносин.

Деякі експерти вважають, що причиною поразки GP, попри вельми значні економічні досягнення за вісім років правління, стало моральне переродження правлячого класу, розслабленого цими досягненнями, а також брак харизматичних лідерів, які б висували нові, привабливі для електорату ідеї. На думку деяких аналітиків, рішення Дональда Туска після його обрання на пост голови /президента/ Європейської Ради (1 грудня 2014 р.) призначити своїм спадкоємцем на посаду прем’єр-міністра Еву Копач «…було помилковим, оскільки їй бракувало харизми і рішучості».

 

Формування нового уряду

За попередніми даними, представники PiS отримують абсолютну більшість (242 мандати) в парламенті і вперше з 1989 року зможуть самостійно сформувати уряд, не вступаючи ні з ким у коаліцію. Це були перші парламентські вибори в сучасній історії Польщі, на яких партія, що перемогла, зможе самостійно формувати новий уряд. Таким чином, як і прогнозувалося переважною більшістю політоглядачів, нещодавно обраний президент Польщі Анджей Дуда, висуванець PiS, матиме лояльний парламент і «свій» уряд, що очевидно дозволить йому реалізувати більшу частину своїх передвиборних обіцянок. Кандидатом від PiS на пост прем'єр-міністра Польщі є Беата Шидло.

 

Довідково: Беата Марія Шидло, народилася 15 квітня 1963 року в сім’ї шахтаря у місті Освенцім на р. Віслі — у південній Польщі. У 1989 році вона закінчила факультет етнографії Ягеллонського університету у Кракові. У 1997 році закінчила аспірантуру для менеджерів культури у Варшавській школі економіки, а у 2001 році — аспірантуру Краківського економічного університету. У 1997-1998 рр. була директором культурного центру у місті Бжеще. У 1998 році обрана на посаду мера Бжеще, яку обіймала до 2005 року. У 2005 році вступила у партію «Право і справедливість», була обрана депутатом Сейму (переобиралася у 2007 і 2011 роках). З липня 2010 року — заступник лідера партії «Право і справедливість». Від 2011 року була заступником голови Комітету державних фінансів Сейму. Під час нещодавньої президентської кампанії навесні цього року Б. Шидло була керівником виборчого штабу Анджея Дуди. У Польщі широко розповсюджена думка, що А. Дуда здобув перемогу завдяки зусиллям і вмілій організаторській роботі саме Беати Шидло. Після парламентських виборів 25 жовтня ц. р. Б. Шидло — єдиний кандидат на посаду голови нового уряду Польщі.

 

Не пройшло й трьох днів після виборів, як у польських ЗМІ почали з’являтися прогнози й оцінки — хто прийде до нового уряду разом із Б. Шидло? Так, тижневик «Wprost» опублікував імена політиків, які найімовірніше увійдуть до нового польського уряду. Віце-прем’єр-міністром без портфеля може стати професор Пйотр Ґлінський, який відповідатиме за планування і розробку стратегії уряду. Міністром енергетики може стати один із найбільш досвідчених політиків Пйотр Наїмський, який кілька років тому протестував проти підписання угоди з російським «Газпромом». На пост міністра закордонних справ розглядається кандидатура Казімєжа Уяздовського, який у попередньому уряді PiS у 2005-2007 роках займав пост міністра культури.

Б. Шидло зазначила, що вже підготувала список нових міністрів, проте рішення буде прийматися на рівні партії. Крім того, вона повідомила, що першим кроком нового уряду буде так званий «демократичний пакет», який передбачає запрошення опозиційних партій до співпраці. У новому уряді передбачається об’єднання міністерства фінансів і економіки. Після формування уряду Б. Шидло обіцяє зменшити пенсійний вік, збільшити мінімальну зарплату до 12 злотих (близько 3 євро) за годину, надати надбавку по 500 злотих (120 євро) на кожну дитину у сім’ях, збільшити податки для банків, покласти край злочинності та корупції.

Б. Шидло неодноразово заявляла, що не буде маріонетковою главою уряду: «Мене звати Шидло, у мене є своя думка і я можу бути впертою. Я не піддамся зовнішньому контролю». Водночас серед експертів ведуться дискусії — наскільки Б. Шидло буде незалежною на посаді прем’єр-міністра. Як вважає екс-депутат Європейського парламенту і екс-керівник Бюро національної безпеки Польщі Марек Сівець, лідер партії PiSЯ. Качинський перебуватиме «в тіні», він не займатиме важливих постів, але саме він формуватиме політику уряду, яку будуть реалізувати призначені ним же люди.

На думку Міхаля Кобоско, директора Вроцлавського глобального форуму при Атлантичній Раді США, Я. Качиньський повністю контролюватиме не тільки прем’єр-міністра Беату Шидло, а й президента Анджея Дуду, Сенат і Сейм, не маючи чітких офіційних повноважень. Владні повноваження зазвичай змінюють поведінку багатьох політиків і вони часто «забувають» про тих, хто привів їх до влади. Та й більше того, їм уже не дуже то й хочеться про це згадувати. Вони також не люблять, коли про це їм нагадують або щось просять взамін. До того ж, А. Дуда формально вже не є членом партії PiS, а новообрані депутати Сейму і сенатори є вже слугами народу. 

 

Польща-Росія: партнери чи суперники?

Цього року в Польщі відзначалися дві сумні річниці і обидві пов’язані з Росією. Перша — це 75-та річниця страти сталінським НКВД 22 тисяч польських офіцерів у Катині (під Смоленськом) і 5-та річниця катастрофи літака президента Польщі Леха Качиньського, на борту якого було понад 100 чоловік урядової делегації, які летіли для участі в меморіальних заходах на Катинському кладовищі під Смоленськом. І сьогодні, через п'ять років після смоленської катастрофи «…російсько-польські відносини знаходяться на точці, близької до умовної точки замерзання».

За словами згаданого вище Матеуша Піскорського, «...відносини з Росією настільки погані, що погіршитися вони вже просто не можуть». І це є не лише наслідком русофобських настроїв серед переважної більшості польських політичних сил. Їх настрої відображають настрої, що існують в суспільстві. Так, за даними опитування агентства Pew Research, якщо в 2013 році до Росії негативно ставилися 54 % поляків, то до кінця 2014 року це число зросло до 81 %, а зараз напевно є ще більшим. З іншого боку, тих, хто ставився до Росії з симпатією, у 2013 році було у Польщі 36 %, а в кінці 2014 року їх залишилося всього 12 %, а зараз напевно ще менше. За останніми російськими опитуваннями, Польща незмінно потрапляла до п'ятірки країн, які, на думку реципієнтів, найбільш вороже ставляться до Росії. Насамперед, це свідчить про сумні наслідки агресивної політики Росії по відношенню до України. Так, переважна більшість поляків вважає, що у 2014 році Росія провокаційно порушила міжнародне право і територіальну цілісність нашої держави — України. Польські політичні сили і суспільство достатньо єдині в різко негативній оцінці політики Кремля щодо України, яка прагне стати частиною цивілізованого європейського світу, а Росія не дає їй це зробити.

Як відзначають польські політичні оглядачі, обидва лідери парламентських перегонів — і Ева Копач, і Беата Шидло — «не мають жодних симпатій до Москви». Втім, деякі з них вважають, що Б. Шидло налаштована ще більш критично по відношенню до Москви, ніж Ева Копач. Обидва лідери виступають за посилення санкцій Заходу щодо Росії після анексії Криму та окупації частини Донеччини. В одному зі своїх виступів, Б. Шидло наголосила: «… ми хотіли б, щоб Росія була економічним партнером, але ми добре усвідомлюємо, що це насамперед суперник».

В оцінці перспектив розвитку діалогу між Варшавою і Москвою більшість оглядачів схиляється до того, що це буде досить напружений і безкомпромісний діалог, хоча деякі окремі епатажні аналітики дають досить дивний прогноз. Так, наприклад, головний редактор Gazeta Wyborcza Адам Міхнік стверджує, що партія Я. Качиньського принесе в Польщу «путінізм» (?). На його думку, перемога PiS стане «катастрофою для Польщі». За його словами, ця партія «… може розвернути країну в бік Росії. І те, що зараз ця політична сила демонструє відверті русофобські настрої, ще нічого не означає»...

На думку експертів «Борисфен Інтел», це є абсолютно фантастичний прогноз, який, будемо сподіватися, залишиться лише в уяві його автора. Крім цього, сильна опозиція і потужне польське громадянське суспільство не допустять таких неприродних політичних трансформацій в країні. 

 

Якими будуть українсько-польські відносини?

В сучасній Польщі, коли йдеться про українсько-польські відносини, часто згадуються слова славетного польського державного і політичного діяча, першого глави відродженої польської держави, засновника польської армії, першого маршала Польщі Юзефа Пілсудського, який сказав, що «…без вільної України не буде і вільної Польщі». Ці слова залишаються актуальними і сьогодні.

Під час своєї виборчої кампанії Анджей Дуда постійно закликав до всебічної підтримки України, яка стала жертвою російської агресії, зазначаючи, що «…нема таких економічних інтересів, які б стали підставою для того, щоб ми — чесні люди — продали Україну». А. Дуда назвав Росію «…першою європейською державою, яка після Другої світової війни здійснила військове втручання у справи іншої незалежної європейської держави, захопивши частину її території». У вересні ц. р. президент А. Дуда заявив про загрозу маргіналізації війни в Україні і наголосив, що російсько-український конфлікт має закінчитись довготривалим миром і поновленням «міжнародно визнаних кордонів».

У ході теледебатів Ева Копач неодноразово зазначала, що Польща є «надійним послом» України в ЄС і займає жорстку позицію щодо агресії Росії проти України, тому що небезпека для України є одночасно небезпекою і для сусідньої Польщі. Думається, що і перебуваючи в опозиції, Ева Копач й надалі сприятиме розвитку дружніх і союзницьких відносин з Україною.

Натомість Беата Шидло під час теледебатів жодного разу не вимовила слово «Україна». Сьогодні ми можемо лише прогнозувати — якою конкретно буде політика Б. Шидло щодо України, яким саме буде її бачення перспектив подальшого розвитку українсько-польських відносин, але видається, що воно значною мірою відображатиме політику президента А. Дуди і партії PiS. Скоріше за все, це буде солідарна і командна політика однієї політичної сили.

На думку Посла України в Польщі А. Дещиці, практично всі впливові політичні сили Польщі розуміють значення України та українсько-польських відносин, усвідомлюють ситуацію, в якій сьогодні знаходиться Україна у зв'язку з російською агресією. А. Дещиця допускає, що акценти в українсько-польських відносинах можуть бути розставлені інакше, оскільки у кожної політичної сили — своє бачення різних аспектів цих відносин. Посол України в Польщі висловив переконання, що інтенсивність і динаміка українсько-польських відносин не послабне, а навпаки — зростатиме.

28-го вересня ц. р. у рамках 70-ї сесії Генасамблеї ООН відбулася перша зустріч президентів України і Польщі. Під час зустрічі А. Дуда зазначив, що «…Польща була і залишатиметься надійним союзником України у відстоюванні її суверенітету і територіальної цілісності, у реалізації проєвропейських реформ». Президент Польщі акцентував увагу на неприйнятності «заморожування» російсько-українського конфлікту. Президенти України та Польщі також обмінялися думками щодо розвитку співпраці в Східній Європі у форматі «Вишеградська четвірка+Україна», а також домовилися про наступну зустріч у цьому форматі і про візит президента А. Дуди в Україну до кінця цього року.

Перебуваючи 28 жовтня ц. р. з офіційним візитом у Парижі, президент Польщі А. Дуда закликав Францію стежити за тим, щоб не було вибіркового виконання Мінських угод. Для Польщі важливо, підкреслив А. Дуда, щоб в Україні не було «замороженого конфлікту», а Київ повністю контролював українські кордони. При цьому Дуда зазначив, що президент Ф. Олланд дотримується таких же поглядів щодо шляхів розв’язання конфлікту в Україні.

Слід зазначити, що переважна частина керівного складу партії PiS доволі критично і безкомпромісно ставиться до теми УПА і постійно підтримує усі рішення Сейму, у яких ОУН та УПА розглядаються як «мародери та вбивці». Ми також маємо усвідомлювати, що хоча PiS і позиціонує себе як проукраїнська та антиросійська політична сила, все ж таки без остаточного порозуміння навколо певних історичних подій не обійтися. Передусім мається на увазі так звана Волинська трагедія (пол. Rzeź wołyńska, «Волинська різанина») — обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені у 1943 році Українською Повстанською Армією та польською «Армією Крайовою», за участі польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів. Про необхідність встановлення повної правди щодо цих та інших подій між двома народами неодноразово заявляли лідери PiS. Отже, на нашу думку, відповідні українські урядові, наукові і громадські структури мають бути готовими до досить складного і очевидно довготривалого діалогу навколо зазначених вище питань.

Ми також повинні мати на увазі, що майбутні партнери PiS у парламенті, на кшталт партії Кукіза, яка вважає, що Польща надмірно допомагає Україні і виступає проти надання нашій країні військової підтримки, будуть намагатися зробити польсько-українські відносини більш прагматичними. Проте решта партій, які співпрацюватимуть у парламенті з PiS, так чи інакше виступають за подальший розвиток двосторонніх польсько-українських відносин. Так, «Новочесна» виявляє зацікавленість у розвитку економічної співпраці з Україною. «Платформа» виявляє готовність до надання допомоги Україні у проведенні реформ. «Польська селянська партія» прихильно ставиться до надання Україні допомоги у реформуванні армії та відбудові зруйнованого Донбасу. Але всі ці партії не передбачають членства України в НАТО і ЄС раніше ніж через 4-5 років.

Українські політологи доволі неоднозначно оцінюють перспективи розвитку польсько-українських відносин після перемоги партії «Право і справедливість» на президентських та парламентських виборах. Так, політолог-міжнародник С. Толстов вважає, що після парламентських виборів у Польщі, відношення нової польської влади до України «… може змінитися досить суттєво і набути ряду елементів ворожості, включаючи політичні та територіальні претензії з боку окремих політичних сил». Іншої думки дотримується відомий політолог, журналіст і публіцист В. Портніков, який вважає, що відносини між Польщею та Україною «… не залежать від зміни влади у Варшаві, оскільки це стратегічні відносини, у розвитку яких однаково зацікавлена як українська, так і польська сторона». На наш погляд, саме оцінка В. Портнікова є більш обґрунтованою і переконливою, в той час як побоювання С. Толстова видаються вельми гіпотетичними і не достатньо аргументованими.

 

Балто-Чорноморський альянс

Отже, між Україною та Польщею існує стратегічне партнерство, яке несильно залежатиме від зміни керівництва в країнах. Щодо подальшого розвитку польсько-українських відносин, то переважна більшість експертів вважають, що діючий президент А. Дуда продовжуватиме політику свого попередника екс-президента Б. Коморовського щодо України.

Балто-Чорноморський пояс

На наш погляд, найбільш важливою і стратегічною для України є пропозиція А. Дуди створити «партнерський альянс держав» від Балтійського до Чорного й Адріатичного морів. При цьому А. Дуда висловив готовність обговорити цю ідею під час зустрічей з главами держав Центрально-Східної Європи. Але до проведення парламентських виборів це було б передчасно. Тепер же, коли і парламент, і уряд будуть в одній команді з президентом, А. Дуда може активізувати процес реалізації своєї ідеї створення «Балто-Чорноморського поясу (альянсу)».

У сьогоднішніх умовах, коли агресія Росії проти України наочно продемонструвала всю неспроможність сучасної системи європейської безпеки, незважаючи на наявність ООН, НАТО, ЄС та ОБСЄ, а США, Китай і Великобританія не виконали своїх зобов'язань щодо захисту суверенітету України згідно з Будапештським меморандумом, на погляд експертів «Борисфен Інтел», ідея президента Польщі А. Дуди щодо створення Балто-Чорноморського альянсу вимагає ретельного вивчення і всілякої підтримки з боку українського керівництва. Зволікання Заходу з прийняттям України до НАТО і ЄС вимагає від України пошуку союзників для захисту своєї незалежності і суверенітету від російської агресії. Такими потенційними союзниками є передусім Польща, Литва, Латвія, Естонія, Румунія, Грузія і Молдова, які, як і Україна, не раз ставали жертвами імперської політики Російської та Радянської імперій.

Сьогодні, коли на Заході і Сході Великої Європи сформувалися два антагоністичні об'єднання держав — Європейський Союз і Євразійське економічне співтовариство (майбутній Євразійський союз), на наш погляд, існує нагальна необхідність створення «серединного» об'єднання — Балто-Чорноморського альянсу у складі держав Центральної і Східної Європи, яке могло б стати субрегіональним компонентом Європейського Союзу та НАТО. Ядром Балто-Чорноморського альянсу, можливо, могла б стати регіональна організація у складі України, Польщі, Литви, Латвії та Естонії (не виключено, у подальшому й Білорусі). Перебуваючи у складі Балто-Чорноморського альянсу, Україна, серед іншого, могла б значно посилити ступінь своєї незалежності і гарантованої безпеки від агресивних зазіхань з боку путінської Росії. Тому нинішнє керівництво України мало б, не затягуючи занадто у часі, енергійно підтримати пропозицію президента Польщі А. Дуди про створення Балто-Чорноморського альянсу та приступити до його змістовного наповнення.

* * *

За оцінками експертів і аналітиків Незалежного аналітичного центру «Борисфен Інтел», те, що більшість польських виборців проголосували на президентських і парламентських виборах за представників партії PiS можна пояснити принаймні двома обставинами:

по-перше, поляки трішки «втомилися» від політиків «Громадянської платформи», незважаючи на їх у цілому успішну діяльність, і захотіли чогось нового, більш «свіженького»; 

по-друге, після обрання А. Дуди президентом поляки досить добре усвідомили, що в разі, якщо PiS не контролюватиме парламент і уряд, то президентові залишиться виконувати практично лише протокольні функції і він не зможе реалізувати ті плани і програми, з якими йшов на вибори. 

До того ж, між президентом, парламентом і урядом існуватимуть досить напружені стосунки, що вже само по собі гальмуватиме розвиток країни. Ми вже були свідками, як деякі представники уряду Еви Копач та й сама вона досить жорстко критикували перші кроки новообраного президента А. Дуди. Отже, висловивши довіру висуванцям партії PiS, більшість поляків просто хотіли дати цій партії шанс безперешкодно реалізувати свою політику і показати — на що вона реально здатна. Але ця довіра діятиме рівно стільки часу, скільки діяльність президента, парламенту й уряду будуть успішними. Якщо ж цього не станеться, то звісно поляки приведуть до влади іншу політичну силу, можливо навіть ту саму «Громадянську платформу», яка не просто чекатиме свого часу, а буде робити все можливе для того, щоб цей час наблизити.  

 Ми, українці, на жаль, вже звикли до того, що кожна політична сила, яка отримала перемогу на парламентських виборах, тільки те й робить, що ганьбить «поганих попередників». Нам залишається тільки заздрити полякам за їх високу політичну культуру, спадкоємність та відповідальність влади. Коли одна політична команда завершує свою каденцію, інша, яка приходить їй на зміну, дякує своїм попередникам і вони разом продовжують спільну справу — розбудову Польщі. При цьому багаторічна практика парламентаризму в Польщі свідчить про те, що опозиція, як правило, є конструктивною. Тому «Громадянська платформа», яка займатиме близько 135 місць у парламенті, й буде основною опозиційною силою, яка і надалі продовжуватиме працювати для розвитку і процвітання польської держави, а не лише «ставити палиці в колеса правлячій партії /коаліції/», як це зазвичай бувало, є та мабуть ще довго буде в Україні.

Так і хочеться побажати усім нашим політикам та депутатам: вчіться у наших друзів — поляків, шановні!