Борисфен Інтел

Політика Росії в Лівії після 2011 року

27 травня 2019
<p>Політика Росії в Лівії після 2011 року</p>

Олексій Волович

Сучасна політика РФ в Лівії сягає своїм корінням у вересень 1969 року, коли внаслідок повалення режиму короля Ідріса І і проголошення Лівійської Арабської Республіки (ЛАР) розпочалася 42-річна епоха володарювання Муаммара Каддафі, на той момент 27-річного капітана, який очолив Раду революційного командування. Натхненником М. Каддафі був єгипетський лідер Гамаль Абдель Насер. Наступного дня після перевороту М. Каддафі заявив про свою готовність допомогти ресурсами своєї країни Єгипту у його боротьбі з ізраїльською агресією. Однак після смерті Г. Насера у вересні 1970 року і приходу до влади прозахідного президента Анвара Садата юніоністські устремління М. Каддафі виявилися марними.

З самого початку Лівійській революції був притаманний яскраво виражений антиімперіалістичний характер. М. Каддафі відразу ліквідував на території Лівії всі американські військові бази, націоналізував іноземні нафтові компанії, в тому числі і американські. Лівія дуже активно брала участь у справі застосування нафтового ембарго проти США за їхню підтримку Ізраїлю в жовтневій арабсько-ізраїльській війні 1973 року. У багатьох своїх виступах в 1970–80-і роки М. Каддафі оголошує американський імперіалізм «головним ворогом арабів, Ісламу і Сходу». Одночасно був узятий курс на зближення з Радянським Союзом і країнами соціалістичного табору. Важливе значення в зближенні Лівії з СРСР мало її військово-стратегічне розташування в центрі Північної Африки. Починаючи з 1973 року, СРСР почав продавати Лівії на регулярній основі і в досить великих масштабах різні типи озброєнь і військової техніки. У перше десятиліття такого військово-технічного співробітництва (ВТС) СРСР продав Лівії озброєнь і військової техніки (ОВТ) на 20 млрд дол. У 1980-х роках кількість радянських військових радників, фахівців і перекладачів, які щорічно відряджалися до Лівії, сягала 1 тис. чоловік. (У 1979–80 рр. автору цих рядків випало бути військовим перекладачем в групі радянських військових фахівців по лінії ГТУ ГКЕС СРСР на будівництві військово-морської бази ВМФ Лівії в Тобруку). На початку 1980-х років радянсько-лівійське співробітництво, в тому числі і у військовій сфері, почало поступово скорочуватися. Це було викликано, перш за все, ослабленням економічного потенціалу Радянського Союзу в період правління геронтократів Л. Брежнєва, Ю. Андропова і К. Черненка. М. Горбачов після свого приходу до влади у 1985 році був змушений приділяти більше уваги економіці і внутрішній політиці, але, як відомо, ці його зусилля виявилися марними, що призвело до розпаду Радянського Союзу. Перехід Росії від планової соціалістичної економіки до ринкової тривав ціле десятиліття. Частка Росії в світовому ВВП, яка у 1991 році становила 3,4 %, скоротилася до 1 % у 2001 році.

В 1970–80-і роки М. Каддафі оголошує американський імперіалізм «головним ворогом арабів, Ісламу і Сходу»
В 1970–80-і роки М. Каддафі оголошує американський імперіалізм «головним ворогом арабів, Ісламу і Сходу»

Користуючись ослабленням СРСР, Вашингтон посилив свій військово-політичний та економічний тиск на режим М. Каддафі. Після приходу у 1981 році в Білий дім адміністрації президента Р. Рейгана конфронтація між США і Лівією досягла крайнього загострення, пік якого припав на квітень 1986 року, коли американська авіація завдала бомбових ударів по Тріполі і Бенгазі, внаслідок чого загинуло близько 100 мирних жителів, в тому числі і дворічна прийомна дочка М. Каддафі. (У 1989 році в Інституті військової історії у Москві я захистив кандидатську дисертацію, присвячену американсько-лівійській конфронтації і її впливу на військово-політичну обстановку в Північній Африці у 70–80-х рр. минулого століття). Згодом США запровадили досить жорсткі санкції проти Лівії. Ухвалення 31 березня 1992 року Радою Безпеки ООН резолюції 748, в якій лівійський режим звинувачувався в міжнародному тероризмі, практично унеможливило продовження ВТС між РФ і Лівією. Те, що Москва проголосувала за цю резолюцію ООН очевидно можна пояснити її спробами в той час встановити довірливі відносини з Вашингтоном і прагненням уникати з ним зіткнень на міжнародній арені. Після розвалу Радянського Союзу М. Каддафі зрозумів, що вплив РФ вже ніколи не буде таким, як у СРСР, тому він вирішив за краще врегулювати свої відносини з Заходом, що йому, власне, і вдалося на зламі двох тисячоліть.

У 90-х роках минулого століття і в першому десятилітті ХХІ-го століття обсяг двостороннього товарообігу між РФ і Лівією помітно скоротився. Якщо у 1970–80-х рр. він становив близько 1 млрд дол. щорічно за рахунок продажу Лівії радянських ОВТ, то у 90-х роках минулого століття і після 2000 року він тримався в середньому на рівні 100–150 млн дол. на рік і тільки в останні 2–3 роки почав дещо збільшуватися. У 2018 році товарообіг Росії з Лівією склав 227,1 млн дол. Для порівняння — товарообіг України з Лівією в цьому році склав 325,7 млн дол. І це при тому, що Україна не продає Лівії ОВТ.

Збройне втручання країн НАТО у внутрішній лівійський конфлікт у 2011 році
Збройне втручання країн НАТО у внутрішній лівійський конфлікт у 2011 році

Хоча після 2001 року діалог між Тріполі і Вашингтоном помітно пожвавився і американські нафтові компанії знову отримали доступ до розробки лівійських нафтових родовищ, все ж непокірний і незалежний М. Каддафі як лідер багатої на енергоносії країни не влаштовував Захід і, перш за все, США. Все робилося для його усунення, і «арабські революції» на початку 2011 року надали таку можливість. У лютому і березні 2011 року під тиском США, Франції і Великої Британії РБ ООН ухвалила дві резолюції по Лівії — № 1970 від 26 лютого 2011 року і № 1973 від 17 березня 2011 року, відповідно до яких були введені жорсткі санкції проти лівійської влади. Зокрема, ці резолюції санкціонували «будь-які дії щодо захисту мирних жителів і населених ними територій», що і було протиправно використано країнами НАТО для збройного втручання у внутрішній лівійський конфлікт головним чином з метою фізичного знищення М. Каддафі.

Під приводом забезпечення так званої «безпольотної зони» авіація НАТО завдавала ударів по військовим і цивільним об'єктам інфраструктури країни. Лівійська армія і народне ополчення вісім місяців боролися із бунтівниками, бойовиками Аль-Каїди і спецназом НАТО, проте сили були нерівні і Лівійська Джамахірія закінчила своє існування. 20 жовтня 2011 року за прямої участі авіації та спецназу країн НАТО лідер лівійської революції М. Каддафі і його найближче оточення були по-звірячому закатовані заколотниками. Кремль дуже критично поставився до військової операції НАТО в Лівії, але при цьому чомусь жодного разу не скористався правом вето при голосуванні щодо лівійських резолюцій в Раді Безпеки ООН. Якби Москва тоді ветувала ці резолюції РБ ООН, то, можливо, ситуація в Лівії розвивалася б за іншим сценарієм. Але прем'єр-міністр В. Путін і «президент» Д Медведєв тоді цього не зробили, очевидно, сподіваючись, що країни НАТО «загрузнуть» в лівійському конфлікті і Росія матиме більшу свободу дій в інших регіонах світу. З іншого боку, не маючи в той час значних економічних інтересів в Лівії, схоже, що кремлівські стратеги вважали за краще не вплутуватися в лівійський конфлікт з непередбачуваними наслідками.

 

«Нова африканська політика» Кремля

Нинішню політику РФ в Лівії можна вважати частиною її нової стратегії у Африці, спрямованої на посилення свого впливу і забезпечення своїх геополітичних та економічних інтересів на цьому континенті. В даний час Росія прагне створити там постійні військові бази, перш за все на Африканському Розі. У 2019 році в Москві планується провести перший саміт високого рівня Росія — Африканський союз, а також бізнес-форум. У грудні 2018 року помічник президента США з національної безпеки Джон Болтон назвав Африку місцем «нової ери суперництва великих держав».

Вплив Росії на країни Африки (за даними агенції Bloomberg)
Вплив Росії на країни Африки
(за даними агенції Bloomberg)

На відміну від європейських країн, США, Китаю, арабських країн Перської затоки і нових «азійських тигрів», Росія вважає за краще діяти «нетрадиційно» і знаходити в Африці ще не зайняті ніші або ті країни, які не дуже приваблюють згаданих вище конкурентів. Інакше кажучи, Росія прагне забезпечити собі швидкі дивіденди і преференції, діючи в досить ризикованих військово-політичних умовах, пов'язаних з громадянськими війнами, тероризмом, бідністю населення і тоталітарним правлінням місцевих авторитарних режимів. При цьому передбачається широке використання російських приватних військових компаній (ПВК), що дозволяє російському керівництву уникати відповідальності за наслідки своїх «нестандартних» дій в тій чи іншій африканській країні, якщо інформація про такі дії стає надбанням світової громадськості. Іншими словами, ПВК виступають в ролі «цапів-відбувайлів» в разі виникнення критичних ситуацій у відносинах Москви з авторитарними режимами. За даними агенції Bloomberg, найманці ПВК Wagner Group на даний час «працюють» в 10 африканських країнах — ЦАР, Судані, Лівії, Зімбабве, Анголі, ДР Конго та інших країнах. Як заявив 7 лютого ц. р. командувач Африканським командуванням ЗС США (USАFRICOM) генерал Томас Вальдхаузер, «завдяки використанню квазі-найманих військових радників, які фінансуються олігархами, особливо в країнах, де лідери прагнуть до беззастережного авторитарного правління, російські інтереси отримують доступ до природних ресурсів на вигідних умовах».

Слабкістю Росії в реалізації програм економічного співробітництва з африканськими країнами є відсутність у неї можливостей їх фінансування, що в підсумку буде гальмувати «нову африканську політику» Кремля. Так, обсяг зовнішньої торгівлі РФ з 54 країнами Африки склав у 2017 році лише 3,6 млрд дол., що аж ніяк не можна порівнювати з Китаєм, торговий оборот якого з країнами Африки у 2017 році склав близько 170 млрд дол., на 14 % більше, ніж у 2016 році. За даними міністерства комерції КНР, у 2017 році державні і приватні компанії Китаю реалізували у 51 країні Африки близько 2,5 тис. проектів загальною вартістю близько 100 млрд дол.

 

Ставка Москви на маршала Х. Хафтара

Останнім часом дії Росії в Лівії стають більш активними. В геополітичному плані Москва намагається закріпитися на півночі Африки, щоб поряд з Сирією посилити свою присутність в Середземномор'ї. Для досягнення цієї мети Кремль надає різноманітну підтримку маршалу Х. Хафтару у встановленні його одноосібної авторитарної влади в Лівії, сподіваючись отримати від нього в обмін на російські ОВТ гарантії для російських нафтогазових компаній, а також на сприяння у створенні своїх військових баз в Тобруку і Тріполі. Кремлівські стратеги розраховують також, що встановлення контролю Росії над середземноморським узбережжям Лівії допоможе Москві управляти потоками біженців з Африки в Європу з метою провокувати «за потребою» міграційні хвилі і гуманітарні катастрофи, щоб чинити тиск на бюрократію Євросоюзу і європейські країни, якщо вони будуть вести себе «недружньо» щодо путінської Росії. Проте, на наш погляд, плани Кремля щодо маніпулювання міграційними потоками з Африки в Південну Європу є нереальними хоча б тому, що Євросоюз вже займається цією проблемою досить серйозно. За деякими даними, Єврокомісія вже витратила за останні два роки близько 50 млн євро на проекти, пов'язані з боротьбою з незаконною міграцією з африканського напрямку. В рамках угод, укладених між Триполі, Брюсселем і Римом, передбачається виділення країнами Євросоюзу до 1 млрд євро на створення інфраструктури для недопущення проникнення нелегальних мігрантів до Європи через Лівію.

У Лівії Москва шукає можливості з відновлення багатомільярдних контрактів як у сфері поставок озброєнь, так і в розвитку лівійської нафтовидобувної інфраструктури. В умовах суперництва в Лівії між владами в Тобруку і Тріполі і розпаду країни на безліч племінних анклавів, які перебувають під контролем близько 150 різних збройних угруповань, іноземні держави (Франція, Італія, Єгипет, КСА, ОАЕ, Катар, Туреччина, Алжир і РФ) роблять ставки на різні лівійські угруповання з тим, щоб закріпити свої позиції в цій країні.

Війська маршала Х. Хафтара контролюють в Лівії найбільшу територію
Війська маршала Х. Хафтара контролюють в Лівії найбільшу територію

При взаємодії з Єгиптом і ОАЕ Росія зробила основну ставку на командувача Лівійської національної армії (ЛНА) маршала Халіфу Хафтара. Контакти Москви з маршалом активізувалися з 2016 року. Вибір Москви впав на нього не випадково, з огляду на те, що у 1978 році він закінчив військові курси «Выстрел», а в 1983 році — курси в академії М. Фрунзе і спілкується російською. Фігура Х. Хафтара привернула увагу кремлівських чиновників, оскільки він контролює у країні найбільшу територію, командує найбільшими військовими формуваннями, і найголовніше — під його контролем знаходяться основні родовища нафти і порти, через які здійснюється її експорт.

Втім, та обставина, що Х. Хафтар є громадянином США, який співпрацював з ЦРУ і мешкав в США протягом 20 років, навряд чи дозволяє кремлівським стратегам мати особливі ілюзії щодо міцності проросійських настроїв маршала. Після того, як у липні 2017 року війська Х. Хафтара за допомогою французького спецназу взяли під контроль Бенгазі з його нафтовими терміналами, він став головним претендентом на роль «другого Каддафі», хоча його солідний вік — 75 років — і не найкращий стан здоров'я не дають підстав вважати його політичним діячем на тривалу перспективу. Тому Москва одночасно підтримує контакти і з іншими впливовими і перспективними лівійськими політиками. Так, у грудні 2017 року у Москві побував колишній наближений «банкір» М. Каддафі Башир Салех, який має хороші контакти в сусідніх з Лівією країнах в регіоні Сахари і Сахеля.

Контакти з Х. Хафтаром для Кремля значно важливіші, оскільки на відміну від Ф. Сараджа, маршал володіє реальною владою у Лівії Контакти з Х. Хафтаром для Кремля значно важливіші, оскільки на відміну від Ф. Сараджа, маршал володіє реальною владою у Лівії
Контакти з Х. Хафтаром для Кремля значно важливіші, оскільки на відміну від Ф. Сараджа,
маршал володіє реальною владою у Лівії

Глава Уряду національної згоди (УНЗ) Лівії Фаїз Сарадж побував в Москві з офіційним візитом 2 березня 2017 року і 15 вересня 2018 року, де зустрічався з повпредом президента РФ на Близькому Сході і Африці М. Богдановим. Однак візити Ф. Сараджа до Москви були формально протокольними з метою створення видимості відкритості Москви для діалогу з усіма впливовими політичними діячами Лівії. Насправді контакти з Х. Хафтаром для Кремля значно важливіші, оскільки на відміну від Ф. Сараджа, маршал володіє реальною владою у Лівії. Кремль також підтримує контакти з сином М. Каддафі Сейфом аль-Ісламом, який 24 грудня 2018 року попросив В. Путіна допомогти на майбутніх президентських виборах в країні. МЗС РФ неодноразово намагалось організувати прямі переговори між Ф. Сараджем і Х. Хафтаром у Москві, але успіху не досягло. Однак чимало експертів налаштовані досить скептично щодо російського посередництва в Лівії. Так, професор РДГУ Г. Косач вважає, що посередницькі зусилля Москви навряд чи призведуть до серйозного прориву у мирному врегулюванні внутрішнього лівійського конфлікту, оскільки, на його думку, «Лівія — це європейська зона відповідальності, де правлять бал Франція, Італія та інші держави-члени ЄС, тому зміцнити позиції Росії в Лівії буде неймовірно складно».

 

Візити Х. Хафтара до Москви

Маршал Х. Хафтар на борту авіаносного крейсера ВМФ РФ «Адмирал Кузнецов»

У 2016 році Х. Хафтар тричі побував у Москві (в червні, листопаді та грудні), де зустрічався з міністром оборони РФ С. Шойгу, головою МЗС РФ С. Лавровим і секретарем Ради безпеки РФ М. Патрушевим. 11 січня 2017 року міністр оборони Росії С. Шойгу обговорив з Х. Хафтаром «боротьбу з тероризмом на Близькому Сході» в ході відеоконференції на борту задимленого авіаносного крейсера «Адмирал Кузнецов», який перебував в територіальних водах Лівії поблизу міста Тобрук. 14 серпня 2017 року маршал Х. Хафтар в рамках свого робочого візиту до Москви знову зустрівся з С. Лавровим і С. Шойгу. В ході переговорів Х. Хафтар заявив, що вітає будь-яку роль Росії в мирному врегулюванні конфлікту в Лівії. Головна мета візиту Х. Хафтара полягала в його спробах домовитися про постачання російських ОВТ до Лівії в обхід ембарго ООН через треті країни. 7 листопада 2018 року Х. Хафтар вп'яте побував у Москві, де провів переговори з міністром оборони Росії С. Шойгу і начальником Генштабу В. Герасимовим, на яких також був присутній російський бізнесмен Євгеній Пригожин, відомий як «кухар Путіна», і який є головним спонсором і координатором діяльності ПВК Wagner Group. 12–13 листопада 2018 року в адміністративному центрі Сицилії Палермо пройшла міжнародна конференція по Лівії, в кулуарах якої відбулася протокольна зустріч прем'єр-міністра РФ Д Медведєва з Х. Хафтаром.

 

Поставки російських ОВТ до Лівії

Напередодні повалення М. Каддафі Москва домовилася з ним про великі поставки новітніх російських озброєнь до Лівії. У серпні 2009 року було досягнуто домовленостей про модернізацію в Лівії російськими фахівцями танків Т-72, велися переговори про постачання новітніх танків Т-90. У 2010 році Росія і Лівія уклали контракт на поставку озброєнь на суму 1,3 млрд євро, включно з винищувачами Су-35. Лівійське керівництво також цікавилось придбанням винищувачів Су-30, навчально-бойових літаків Як-130.

З 2014 року поставки ОВТ для армії Х. Хафтара в основному здійснюються через Єгипет і ОАЕ. Лише за останні кілька років єгипетська влада уклала з РФ контрактів на поставки 50 багатоцільових винищувачів 4-го покоління MіГ-29М, 40 бойових вертольотів Ка-52, кілька десятків танків Т-90. Частину цих озброєнь Єгипет передав для армії Х. Хафтара. Чехія нещодавно продала сім Мі-24В Об'єднаним Арабським Еміратам, а вже звідти їх переправили до Лівії. Також повідомлялося, що ОАЕ закуповували ці вертольоти і в інших країнах Східної Європи для подальших поставок Х. Хафтару. 26 січня 2017 року італійська La Stampa повідомила, що Росія нібито погодила з Х. Хафтаром поставки ОВТ в Лівію за участі Єгипту, щоб оминути ембарго ООН на продаж зброї Лівії. Раніше РФ поставила через Єгипет в Тобрук три транспортно-десантних вертольота типу Мі-8Т і кілька винищувачів МіГ-21МФ. Ембарго також не завадило і ОАЕ придбати чотири Мі-24П в Білорусі у 2014 році і передати їх лівійським силам в Тобруку у квітні 2015 року. За даними агенції Reuters, з посиланням на таємний звіт Групи експертів РБ ООН по Лівії, в 2013–2014 роках Білорусь поставляла озброєння і боєприпаси лівійським збройним угрупованням. Російський експерт Ю. Щегловін стверджує, що «Абу-Дабі встановило з Мінськом дуже тісні робочі стосунки з питань поставки озброєння і боєприпасів лояльним Абу-Дабі формуванням маршала Х. Хафтара в Лівії». У лютому 2017 року представники Х. Хафтара в Москві вели переговори про закупівлю російських озброєнь вартістю близько 1,5 млрд євро (бойові літаки, танки, системи ППО) після зняття ембарго ООН.

Поставки російського озброєння до країн Африки у 2012–2016 рр.
Поставки російського озброєння до країн Африки у 2012–2016 рр.

Слід зазначити, що США також постачають озброєння до Лівії в обхід ембарго ООН, зосередившись на лівійському ринку в основному у сфері авіації. Так, за деякими даними, американська компанія Airtec, яка базується в Меріленді, раніше перегнала з Мальти до Лівії кілька невеликих турбогвинтових літаків загального призначення King Air 200, пілотованих американськими екіпажами і оснащених кулеметами. Крім цього, за даними російських ЗМІ, на лівійському ринку озброєнь досить активно працює ще кілька американських компаній: L-3 Technologies, Blue Ridge Aero Services, Commuter Air Technologies і M&N Aviation. Крім того, американська ПВК Blackwaters діє в Лівії за контрактом з ОАЕ. Таким чином, збройне ембарго ООН щодо Лівії практично не перешкоджає незаконним поставкам ОВТ до цієї країни.

 

Російські найманці в Лівії

Географія польотів літака Є. Пригожина (за даними російської «Новой газеты»)
Географія польотів літака Є. Пригожина
(за даними російської «Новой газеты»)

За деякими даними, перші підрозділи російської ПВК Wagner Group, яку пов'язують з бізнесменом Є. Пригожиним, прибули до Лівії у 2016–17 рр. Незважаючи на те, що формально в Росії діяльність ПВК заборонена згідно зі ст. 359 КК, ідея створення ПВК Wagner Group і призначення її куратором Є. Пригожина виходила від Міноборони РФ і, природно, була схвалена В. Путіним. За даними російської «Новой газеты», приватний літак Є. Пригожина з реєстраційним номером M-VITO з грудня 2016 року майже щомісяця здійснював польоти до Африки і на Близький Схід. На початку березня 2019 року британське видання The Telegraph повідомило, що близько 300 найманців підконтрольної МО РФ ПВК Wagner Group, а також кілька десятків військовослужбовців спецназу ГУР МО РФ прибули до міста Бенгазі в Лівії, щоб підтримати командувача ЛНА маршала Х. Хафтара. За інформацією британського видання, бойовим завданням найманців ПВК є забезпечення безпеки портів Тобрук і Дерна для можливого базування в них кораблів ВМФ РФ. ПВК Wagner Group також запропонувала допомогу армії Х. Хафтара в наступі на провінцію Феццан на півдні Лівії. При цьому «вагнеровці» не планують брати участь в бойових діях; їх допомога полягатиме в підготовці бійців для військ Х. Хафтара на авіабазі поблизу міста Себха. Відомо, що США наклали санкції на Є. Пригожина за керівництво онлайн-кампанією по втручанню в президентські вибори в США у 2016 році.

«Фахівці» російської компанії RSB Group в Лівії
«Фахівці» російської компанії RSB Group в Лівії

За деякими даними, російська приватна охоронна компанія RSB Group О. Криніцина у 2016 році направила кілька десятків «фахівців» в контрольовані Х. Хафтаром сектори нафтової інфраструктури для їх розмінування. Підрозділи найманців компанії RSB Group ведуть боротьбу з ісламськими терористами в багатьох країнах Близького Сходу і Африки. Повідомляється також, що О. Криніцин служив офіцером російської прикордонної служби в Таджикистані, на кордоні з Афганістаном, де, як він казав, «набув досвіду на полі бою». В інтерв'ю агенції Reuters він сказав, що його фірма «не працювала» з МО Росії, але «консультувалася» з МЗС РФ. За його словами, російські найманці не брали участі в бойових діях, хоча і мали зброю, отриману в Лівії, щоб за необхідності «завдати у відповідь удар у разі нападу». Військові і урядовці в східній частині Лівії заявляли, що вони «не в курсі щодо присутності російських найманців». За деякими даними, компанія RSB Group взаємодіє з американською приватною охоронною організацією KS Global Group, яка, за повідомленнями в американській пресі, забезпечує безпеку президента США Д. Трампа і його сім'ї. Компанія RSB Group підписала також угоди про співпрацю і з іншими приватними американськими охоронними компаніями — Black Tie Protection Services, ASIT Consulting, XMark, Ultra Electronics USSI та іншими американськими ПВК.

 

Російські військові бази в Лівії

8 жовтня 2018 року британський таблоїд The Sun повідомив про розміщення на території Лівії, в Бенгазі і Тобруку, двох російських військових баз. Стверджувалося також, що Кремль має намір використовувати ці бази для посилення «міграційного потоку африканців» до країн Південної Європи і тим самим створити «новий зашморг для Заходу». У публікації згаданого таблоїду повідомлялося також про те, що десятки офіцерів ГРУ МО Росії знаходяться в східній Лівії, де ведуть підготовку спецпідрозділів ЛНА під командуванням маршала Х. Хафтара під прикриттям скандально відомої ПВК Wagner Group. Втім, ще задовго до цієї публікації, 11 липня 2018 року в американський газеті Washington Times на цю тему була опублікована стаття Білла Герца, в якій автор писав, що за даними американських спецслужб, є всі ознаки того, що Москва може незабаром побудувати військову базу в Лівії. При цьому зазначалося, що командувач ЛНА маршал Х. Хафтар запропонував Кремлю розмістити російську військову базу на території Лівії. У березні 2018 року в інтерв'ю єгипетському виданню Youm7 це підтвердив глава російської контактної групи в Лівії Лев Дєньгов. Обрання місць дислокації для військових баз ЗС РФ в Бенгазі і Тобруку було покладено Генштабом ЗС РФ на російські ПВК RSB Group і Wagner Group, фахівці яких також допомагають маршалу Х. Хафтару у створенні розвідувальної мережі, підготовці лівійських військовослужбовців і здійсненні логістичних операцій щодо постачання ЛНА озброєнь, бойової техніки і боєприпасів. У лютому 2017 року розглядалася можливість базування кораблів ВМФ РФ на військово-морській базі в Тобруку. Однак, навряд чи йшлося про передачу Росії всієї бази ВМФ. Швидше за все, Росія буде змушена обмежитися місцями для якірної стоянки, ремонтом суден і поповненням запасів на певний період, тобто створенням пункту матеріально-технічного забезпечення (ПМТЗ). На думку західних експертів, якщо Москві вдасться створити військово-морські бази або ПМТЗ ВМФ РФ в Тобруку і поблизу Тріполі, додатково до існуючої бази ВМФ РФ в сирійському Тартусі, то Росія практично зможе контролювати всю акваторію Середземного моря.

Військово-морські бази в Лівії — це втілення мрії В. Путіна «про створення загрози південному флангу НАТО»
Військово-морські бази в Лівії — це втілення мрії В. Путіна
«про створення загрози південному флангу НАТО»

Військово-морські бази в Лівії — це втілення мрії В. Путіна «про створення загрози південному флангу НАТО» і відстеження кораблів 6-го флоту США в Середземному морі. Хоча про яку «загрозу» може йти мова від ескадри ВМФ РФ в Середземному морі, якщо врахувати, що основна ударна сила 6-го флоту включає 1–2 авіаносця, кожен з яких супроводжує близько 6 крейсерів і есмінців, а також 5 оперативних груп, кожна з яких включає кілька бойових і допоміжних кораблів і підрозділи морської піхоти з важким десантним озброєнням. На борту кожного авіаносця розміщено 65–85 літаків (винищувачі, штурмовики, протичовнові і розвідувальні). Тільки в одну Оперативну групу 64 входять кілька стратегічних атомних підводних човнів, що несуть балістичні ядерні ракети. У 2003 році, в момент максимального посилення, до складу 6-го флоту входили понад 40 надводних кораблів, у тому числі 2 авіаносця, 2–4 атомні підводні човни, 175 літаків і 21 тис. морських піхотинців.

За даними агенції Reuters, у березні 2017 року Росія направила підрозділ свого спецназу на авіабазу в Сіді-Баррані в західній частині Єгипту за 100 км від кордону з Лівією нібито для подальшого його перекидання до Лівії з метою підтримки ЛНА Х. Хафтара. Там же розмістилися оператори безпілотних літальних апаратів. За повідомленнями Reuters, російські військовослужбовці також тимчасово перебувають на єгипетській військовій базі в Мерса-Матрух за 200 км від кордону з Лівією. Однак єгипетське керівництво не погоджується створити постійні військові бази РФ на території Єгипту, оскільки США можуть припинити надавати щорічну військову допомогу Єгипту, яка з 1983 року становить 1,3 млрд дол. Всього з 1979 по 2018 роки США надали тільки військової допомоги Єгипту на суму близько 50 млрд дол. Крім військової допомоги США також надають Єгипту щорічну економічну в розмірі 1,45 млрд дол. Ще в жовтні 2016 року президент Єгипту Абдель-Фаттах ас-Сісі заявив, що жодна іноземна держава не зможе розмістити військову базу на території Єгипту, в тому числі і Росія.

 

Діяльність нафтових компаній РФ у Лівії

Візит В. Путіна до Лівії у квітні 2008 року
Візит В. Путіна до Лівії у квітні 2008 року

Москва намагалася потрапити в нафтогазову промисловість Лівії ще до перевороту у 2011 році. В рамках першого візиту В. Путіна у квітні 2008 року до Лівії був списаний лівійський борг у розмірі 4,5 млрд дол. в обмін на контракти у сфері інфраструктури та енергетики. В результаті цього візиту була досягнута домовленість між «Газпромом» і Лівійською національною нафтовою корпорацією (ЛННК) про створення спільного підприємства для розвідки, видобутку і транспортування нафти і нафтопродуктів. Крім того, у 2008 році «Газпром» виграв тендер на розвідку і видобуток природного газу на ділянці № 64 в районі Гадамес в західній частині країни. У липні 2008 року голова правління російської компанії «Газпром» О. Міллер зустрічався з М. Каддафі і обговорював можливість закупівлі «Газпромом» у Лівії всіх обсягів її нафти і природного газу. До повалення М. Каддафі російська компанія «Газпром нефть» та італійська компанія Eni планували спільно видобувати нафту на великому родовищі Elephant. У власності «Газпрома» було близько половини акцій концесій нафтогазової компанії Wintershall AG у Лівії. У 2006–2010 рр. російська нафтова компанія Lukoil Overseas брала участь у всіх тендерах, що проводилися лівійськими властями на право розвідки і розробки ліцензійних блоків на суші і шельфі Лівії. Російська нафтова компанія «Татнефть» працювала там з 2005 року згідно з концесійною угодою в районі Гадамес і Сірт, де займалася розробкою нафтового блоку загальною площею 18,1 тис. кв. км. Однак у зв'язку з погіршенням політичної обстановки в країні у 2011 році згорнула свою роботу. 4 жовтня 2018 року в кулуарах конференції Russian Energy Week представники ЛННК і «Татнефти» обговорили тему можливого співробітництва в рамках відновлення угоди про розвідку і розподіл продукції (EPSA), підписаної ще у 2007 році.

На даний час паралельно з активністю у галузі ВТС росіяни намагаються активізувати свою діяльність і на енергетичному ринку Лівії, чому сприяє політична заангажованість Росії у внутрішньо-лівійській політичній ситуації. Вже протягом тривалого часу Москва намагається взяти під контроль нафтові потоки у Лівії. У лютому 2017 року «Роснефть» і ЛННК підписали угоду про видобуток нафти з родовищ у східних районах Лівії, які під захистом армії маршала Х. Хафтара. Втім, навряд чи Росії вдасться відтіснити на лівійському нафтовому ринку такі потужні нафтові компанії-гіганти, як італійська Eni, британська British Petroleum та французька Total. Як зазначив російський експерт М. Крутіхін, політика, якої дотримується Росія в Лівії щодо нафтогазової галузі, «не з тим, щоб самим почати видобуток нафти, а для того, щоб перешкодити іншим».

Економічні інтереси Росії в Лівії на 2011 рік
Економічні інтереси Росії в Лівії на 2011 рік

Необхідно зазначити, що до 2014 року російські нафтогазові компанії в досить широких масштабах використовували західні нафтогазові технології та обладнання. Однак внаслідок запроваджених санкцій проти Росії з боку ЄС, США та інших країн через анексію Криму та окупацію частини Донбасу доступ РФ до західних нафтогазових технологій став істотно обмежений, що значно ускладнює розвідку і видобуток вуглеводнів не тільки за кордоном, але і в самій Росії. Тому і Лівія, і інші нафто- і газовидобувні країни вважають за краще співпрацювати із західними нафтогазовими компаніями.

Доведені запаси нафти в Лівії становлять 46,36 млрд барелів. За цим показником вона посідає перше місце в Африці і п'яте серед членів ОПЕК. За даними ОПЕК, за вересень 2018 року видобуток нафти в Лівії наблизилася до 1 млн барелів на добу, досягнувши рівня вересня 2013-го, що склало 58 % від рівня видобутку нафти у січні 2011 року — 1,5 млн барелів на добу. На даний час через бойові дії в районі Триполі, а також на півдні і заході Лівії, в ході яких нафтовидобувна інфраструктура країни підпадає під обстріли і напади, видобуток нафти майже припинився. Згідно з резолюціями ООН, продавати лівійську нафту і купувати зброю може лише УНЗ на чолі з Ф. Сараджем. І щоб позбавити його цієї можливості Х. Хафтар і розпочав 5 квітня ц. р. наступ своєї армії на Триполі під приводом боротьби з мусульманськими радикалами.

 

Реакція Заходу на присутність РФ в Лівії

Командувач USАFRICOM генерал Томас Вальдхаузер заявив про зростаючий вплив РФ в Ліві
Командувач USАFRICOM генерал Т. Вальдхаузер заявив про зростаючий вплив РФ в Ліві

У Лівії чітко проглядається елемент суперництва Росії із Заходом, тому далеко не всі європейські країни вітають присутність там росіян. Очевидно НАТО не для того скинуло режим М. Каддафі, щоб Лівія знову стала проросійською. Так, міністр оборони Великої Британії Майкл Феллон на Мюнхенській конференції з безпеки у лютому 2017 року заявив: «Ми не хочемо, щоб російський ведмідь знову пхав туди свої лапи», на що С. Шойгу відповів, що «в британському зоопарку ще не завелося такої тварини, яка могла б здолати російського ведмедя». 24 березня 2017 року у своїй доповіді в Пентагоні командувач Африканського командування ЗС США (USАFRICOM) генерал Томас Вальдхаузер заявив, що він стурбований зростаючим впливом РФ в Лівії. За його словами, Росія намагається змінити хід подій в Лівії на свою користь, і це викликає певні побоювання. Т. Вальдхаузер також підтвердив перебування російських військових підрозділів в Єгипті поблизу лівійського кордону. У січні 2018 року французькі спецслужби відзначали зростаючу кількість співробітників російського ГРУ в Тобруку і Бенгазі, а також підготовку елітних підрозділів військ Х. Хафтара офіцерами російського спецназу і фахівцями російських ПВК. У жовтні 2018 року, коли стало відомо про розміщення на території Лівії двох російських військових баз, деякі британські політики закликали прем'єр-міністра Т. Мей вжити термінових заходів для «протидії новій російській загрозі національній безпеці Великій Британії». На їхню думку, Х. Хафтар погодився на розміщення військового контингенту РФ в Лівії з метою мінімізувати в цій країні вплив країн ЄС з тим, щоб РФ, Єгипет і ОАЕ допомогли йому поширити свою владу на всю країну.

 

Спроби США посилити свій вплив на Х. Хафтара

Після 2011 року США самоусунулися від справи з врегулювання лівійського конфлікту. Барак Обама у жовтні 2016 року в інтерв'ю телеканалу Fox News сказав, що найбільшою його помилкою «була відсутність підготовки до наслідків повалення лідера Лівії полковника Каддафі». Деякі американські експерти радять адміністрації Д. Трампа «перехопити ініціативу у Москви» і надати Х. Хафтару більш потужну підтримку, поки Росія не встановила свій повний контроль у Лівії. Що б там не було, але, на наш погляд, Сполучені Штати, які «помилково звільнили» Лівію від полковника М. Каддафі у 2011 році, спробують «виправити свою помилку» і зробити все можливе для того, щоб не допустити масштабної військово-економічної присутності Росії в Лівії. Так що крім американсько-російської конфронтації в Сирії, не виключено, що з’явиться ще одна конфронтація або проксі-війна між США і РФ і в Лівії, яка буде вельми виснажливою для РФ, оскільки вона не володіє достатніми ресурсами для протистояння з США.

Держсекретар США М. Помпео закликав Х. Хафтара негайно зупинити наступ на Триполі і повернутися до переговорів з Ф. Сараджем
Держсекретар США М. Помпео закликав Х. Хафтара негайно зупинити наступ на Триполі і повернутися до переговорів з Ф. Сараджем

Як стало відомо, 15 квітня ц. р. Д. Трамп в телефонній розмові з Х. Хафтаром оцінив «значну роль маршала в боротьбі з тероризмом і забезпеченні безпеки нафтових ресурсів Лівії», що розцінюється деякими експертами в якості «дружнього сигналу» Вашингтона щодо лівійського маршала і певного відступу від підтримки УНЗ Ф. Сараджа. Таким чином, Д. Трамп знову поставив Держдепартамент в складну ситуацію стосовно вибору пріоритетів США у виробленні нового курсу щодо Лівії, враховуючи, що держсекретар США Майк Помпео 7 квітня в ультимативній формі вже закликав Х. Хафтара негайно зупинити наступ на Триполі і повернутися до переговорів з Ф. Сараджем за посередництва спецпредставника генсека ООН в Лівії Гассана Саляме. За повідомленням газети The Wall Street Journal від 12 травня ц. р., останнім часом адміністрація Д. Трампа вирішила підтримати командувача маршала Х. Хафтара. Зокрема, у статті зазначається, що «лідери Саудівської Аравії і Єгипту впливали на президента Трампа з тим, щоб він змінив курс США щодо Лівії» та підтримав Х. Хафтара. Втім, до рішучих дій щодо останнього загострення конфлікту в Лівії Вашингтон поки що не вдається. Схоже, що в американській адміністрації і в Конгресі на даний час ведуться серйозні дискусії щодо подальших дій Вашингтона в Лівії. Деякі конгресмени не схвалюють «пом'якшення» позиції Д. Трампа щодо Х. Хафтара. Так, сенатор-республіканець Ліндсі Грем назвав «неприйнятними військові дії Хафтара як варіант вирішення проблем в Лівії».

Слід зазначити, що «потепління» ставлення Д. Трампа до Х. Хафтара відбулося на тлі невдалих підсумків європейського туру Ф. Сараджа 7 і 8 травня ц. р., в ході якого він відвідав Рим, Берлін і Париж. На подив Ф. Сараджа, лідери Німеччини і Франції замість того, щоб засудити «агресивний наступ Х. Хафтара на Триполі», закликали його домовитися з маршалом про імплементацію угоди, досягнутої в Абу-Дабі наприкінці лютого ц. р. про організацію нових загальних виборів в Лівії.

 

* * * * * * * * * * * *

Незважаючи на всі авантюрні спроби Кремля закріпитися в Лівії і зробити цю країну «проросійською», в осяжному майбутньому йому навряд чи це вдасться зробити, оскільки економічні можливості нинішньої Росії і її геополітична вага значно слабші в порівнянні з можливостями СРСР. Якщо в середині 80-х рр. минулого століття за обсягом ВВП за паритетом купівельної спроможності СРСР посідав друге місце у світі після США, то в останні роки путінська Росія незмінно посідає 6-е місце після Китаю, США, Індії, Японії та Німеччини. А за обсягом номінального ВВП в 2017 році РФ посіла 11-е місце, за обсягом ВВП на душу населення на 2017 рік — 48-е місце у світі. Якщо в середині 80-х рр. минулого століття на частку економіки СРСР припадало близько 20 % світового промислового виробництва, то в 2017 році внесок РФ в світову економіку склав 3,2 %.

За обсягом ВВП за паритетом купівельної спроможності на 2017 рік Росія посіла 6-е місце у світі
За обсягом ВВП за паритетом купівельної спроможності на 2017 рік
Росія посіла 6-е місце у світі

З іншого боку, на даний час Лівія є об'єктом геополітичних інтересів таких впливових держав як США, Франція, Італія, КСА, ОАЕ, Катар і Туреччина, з якими Росія не може конкурувати з огляду на обмеженість її фінансових ресурсів. Все, що може зробити в Лівії В. Путін, це продемонструвати свої безпідставні геополітичні амбіції, які не підкріплені реальними можливостями, головним чином для підтримки свого досить хиткого геополітичного реноме, і якомога болючіше нашкодити своїм конкурентам, але не більше. При цьому, оскільки жодна з цих країн, включно зі США, не може претендувати на встановлення свого контролю над Лівією, то єдино можливим варіантом політичного врегулювання тривалого лівійського конфлікту є досягнення консенсусу або компромісу між цими країнами з питання визначення майбутнього державного устрою Лівії шляхом проведення загальних демократичних виборів під егідою ООН, що передбачає періодичну змінюваність влади. На наш погляд, досягнення консенсусу або компромісу між згаданими країнами може статися в рамках міжнародній конференції високого рівня під егідою ООН восени цього року. Кращим місцем проведення такої конференції визнається Женева.

Період авторитарного правління в Лівії закінчився разом з епохою М. Каддафі
Період авторитарного правління в Лівії закінчився разом з епохою М. Каддафі

На наш погляд, 75-річний маршал Х. Хафтар, на якого як на сильного лідера сьогодні роблять ставку деякі вищезгадані країни, є тимчасовою політичною фігурою. В основному, через його поважний вік і не найкращий стан здоров'я. І навіть у разі приходу до влади Х. Хафтара на деякий перехідний час, швидше за все, він буде балансувати між Росією і Заходом, що, власне, він робить вже зараз. Період авторитарного правління в Лівії закінчився разом з епохою М. Каддафі. Взагалі, період авторитарного лідерства в арабських країнах хоча й повільно, але все ж відходить в минуле, про що свідчать останні події в Алжирі і Судані.

Прихід до влади в Лівії іншого авторитарного лідера, крім Х. Хафтара, неможливий щонайменше з двох причин: по-перше, перспективного харизматичного претендента на цю роль в нинішній Лівії просто немає, і, по-друге, вищезгадані впливові країни ніколи не зможуть домовитися з питання про передачу влади якомусь одному авторитарному лівійському лідеру, оскільки у кожної країни — «свій лідер». На наш погляд, якщо такий «важковаговик», як США, «серйозно» візьметься за Лівією при взаємодії з КСА, ОАЕ і Катаром з метою залучення їх фінансових ресурсів для відновлення лівійської інфраструктури та економіки, передусім її нафтової промисловості, то ситуація в цій країні може бути досить швидко врегульована. Швидше за все, нинішні авторитарні режими в Сирії та Єгипті також будуть не довговічними. Монархічні арабські режими, очевидно, зберігатимуться ще тривалий час, оскільки вони мають доволі стабільний вигляд.

Що стосується перспектив створення російських військово-морських баз на території Лівії, то, на наш погляд, навряд чи це можливо навіть якщо маршал Х. Хафтар на певний проміжок часу стане авторитарним правителем Лівії. Дозволивши Москві створити одну–дві військово-морські бази або ПМТЗ, Х. Хафтар тим самим спровокує вельми гостру реакцію з боку НАТО, провідних європейських країн і США, без фінансової та технологічної підтримки яких відновлення зруйнованої під час восьмирічної громадянської війни інфраструктури Лівії буде неможливе.

 

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/polityka-rosiyi-v-liviyi-pislya-2011-roku/