Частина 1. Революція в Україні і позиція держав Середньої Азії
Частина 2. «Російська весна» прийшла?
Ще минулого року ми спостерігали за крахом «Арабської весни», а на дворі вже «Російська весна».
Отож, революція в Україні перемогла, Росія окупувала Крим і, порушивши усі міжнародні норми, приєднала його до себе. Весь світ засуджує її дії, а вона наполегливо твердить про «вільне волевиявлення» народу Криму. Країни Заходу вживають санкції відносно як окремих громадян РФ і Криму, так і РФ в цілому, а остання наполегливо і цілеспрямовано нагнітає ситуацію навколо України.
Росія використала своє право «вето» на голосуванні в Раді безпеки ООН, але Генеральна асамблея ООН більшістю голосів підтримала резолюцію щодо територіальної цілісності України. За ухвалу документа на засіданні Генасамблеї в четвер, 27 березня, в Нью-Йорку проголосувало 100 держав, проти — 11, утрималося — 58.
|
|
Революція в Україні, російська окупація Криму і дії у відповідь світової спільноти здатні вплинути на ситуацію в республіках Середньої Азії
«Підтверджуємо свою підтримку суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в межах її міжнародно-визнаних кордонів», — записано в резолюції. Генасамблея ООН також закликала усі держави утримуватися від дій, спрямованих на порушення національної єдності і територіальної цілісності України, у тому числі від яких-небудь спроб змінити кордони України силовим методом чи за допомогою інших незаконних дій.
«Наполегливо закликаємо усі сторони вирішити ситуацію навколо України мирним шляхом за допомогою прямого політичного діалогу, проявляти стриманість, утримуватися від односторонніх заходів і риторики підбурювання, які можуть посилити напруженість, і повною мірою використовувати міжнародні посередницькі зусилля», — зазначається в ухваленій резолюції.
У документі також підтримуються зусилля ООН, ОБСЄ і інших міжнародних і регіональних організацій щодо надання допомоги Україні в захисті прав усіх громадян, у тому числі нацменшості.
«Підкреслюємо, що референдум в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі 16 березня 2014 року не має юридичної сили, не може служити підставою для яких-небудь змін статусу АРК і міста Севастополь», — відзначається в резолюції.
Генасамблея закликала держави, міжнародні організації та інші інститути не визнавати будь-яку зміну статусу Криму і Севастополя на підставі вищезгаданого референдуму і утриматися від будь-яких дій, які можуть інтерпретуватися як визнання будь-яких змін цього статусу.
Пропоную зараз розглянути вірогідність і можливий вплив економічних санкцій проти Росії на ситуацію в республіках Середньої Азії.
Сьогодні, після того, як минуло два десятки років після розпаду СРСР, економіки цих країн, як і раніше, дуже залежні від російської економіки. Ця залежність була очевидною ще до початку конфронтації Росії із Заходом через Україну. Необхідність збереження високих цін на нафту і газ для зведення Росією свого балансу відлякує інвесторів, які побоюються збільшення бюджетного дефіциту. Погіршило ситуацію і та обставина, що наприкінці минулого року Вашингтон приступив до згортання програми придбання казначейських облігацій, і інвестори почали відвертатися від ринків, які розвиваються, що негайно ж позначилося на зниженні курсу місцевих валют.
Так, Казахстан увійшов до Митного союзу, а бідні республіки регіону — Киргизстан і Таджикистан — в повній залежності від грошових переказів своїх трудових мігрантів. Усім відомо, що сьогодні мільйони громадян з цих республік працюють в РФ і переказують зароблені долари до себе додому, тим самим поповнюючи бюджети своїх країн. Так, за останніми даними Всесвітнього банку, в Таджикистані грошові перекази трудових мігрантів складають суму, еквівалентну 47 відсоткам ВВП. У Киргизстані ця сума досягає 29 відсотків.
У поточному році російський рубль по відношенню до долара впав вже на 11 відсотків, причому, здебільшого ще до того, як російські війська вдерлися на територію Криму. Услід за російською валютою в той же період майже на 15 відсотків знецінився по відношенню до долара киргизький сом, а Казахстан був вимушений в лютому 2014 року допустити падіння тенге майже на 20 відсотків. Падіння курсу російського рубля з тенге стало серйозним ударом для тисяч мігрантів, оскільки гроші для переказу додому вони зазвичай міняють на долари.
Трудові мігранти за роботою
«Таджикистан, Узбекистан і Киргизстан годуються за рахунок мігрантів, — стверджує Іззат Амон, який очолює в Москві Спілку молоді Таджикистану, покликану надавати різнобічну підтримку трудовим мігрантам. — Якщо в Росії настане економічний спад, то мігранти постраждають найбільше за всіх». Вони втратять роботу на будівництві, робочі місця двірників і ринкових торговців по усій території країни.
У разі тривалого спаду російські енергетичні компанії, які функціонують в регіоні, можуть відчутно підвищити тарифи, що боляче вдарить по Киргизстану і Таджикистану, що отримують з Росії ПММ на безмитній основі. В зв'язку з цим доцільно буде згадати заяву заступника міністра економічного розвитку РФ Сергія Бєлякова, який 17 березня заявив, що російська економіка почала подавати явні ознаки кризи. Якщо він не лукавить, то середньоазіатським економікам теж слід готуватися до гіршого.
Вам тут не раді
Крім того, ситуація, коли мільйони доларів йдуть з Росії, оминаючи її бюджет, не влаштовує центральну владу. Нині розробляються заходи зі зміни цього положення. Так, Громадська палата РФ пропонує присвоїти кожному нелегальному мігрантові (а їх в Росії проживає від 3 до 7 млн.) ідентифікаційний номер платника (ІНП) податків, щоб змусити їх платити податки.
У пошуках щастя
«В інтересах Росії необхідно забезпечити як захист прав мігрантів, які працюють в Росії, так і внески до бюджету Російської Федерації. Впорядкування цих питань створить передумови для зниження тіньового сектора трудової міграції і значного збільшення внесків до бюджету», — записано в проекті резолюції Громадської палати РФ.
Сьогодні уряди середньоазіатських республік з великою тривогою стежать за подіями в Криму, побоюючись, що жорсткі дії Росії щодо України і заходи у відповідь світової спільноти на ці дії можуть закінчитися для них сумно. Вірогідність втрати роботи і вимушеного повернення на батьківщину мільйонів озлоблених трудових мігрантів, досить висока, адже своє невдоволення вони можуть виплеснути на вулиці у вигляді масових демонстрацій і акцій протесту.
Так, в Таджикистані вже приводяться в рух сили ісламського відродження на чолі з Партією ісламського відродження, які досить реально загрожують правлячому режимові.
Сторони поки що обмінюються взаємними звинуваченнями.
Примітка
Партія ісламського відродження Таджикистану (тадж. Ҳизби Наҳзати Исломии Теҷикистон) — єдина ісламська партія, офіційно діюча на території Середньої Азії. Засновник і лідер партії в 1993 — 2006 роках — Саїд Абдулло Нурі, який вважався одним з найвпливовіших таджицьких політиків і релігійних лідерів. Після смерті Абдулло Нурі в 2006 році партію очолив Мухіддін Кабірі.
Голова ПІВТ Мухіддін Кабірі
Підчас громадянської війни 1992-1997 років в Таджикистані Партія ісламського відродження Таджикистану входила до складу Об'єднаної таджицької опозиції, що протистояла Народному фронту.
У червні 1997 року Саїд Абдулло Нурі і президент Таджикистану Эмомалі Рахмон підписали Загальну угоду про мир в Таджикистані, що поклало край громадянській війні, і до 2000 року Саїд Абдулло Нурі очолював Комісію з національного примирення, створену для реалізації цієї угоди (у 2000р. вона була розпущена як така, що виконала свої функції).
Партія ісламського відродження Таджикистану брала участь в парламентських виборах 2005 року, отримала два депутатські мандати.
У 2010 році на чергових парламентських виборах партія набрала 8,2% голосів і отримала також два місця в Маджлісі намояндагоне Маджлісі Олі (нижній палаті парламенту) Республіки Таджикистан.
На черговому IX з'їзді Партії ісламського відродження в 2011 році головою обраний Мухіддін Кабірі.
Сьогодні членами ПІВТ є 40 тисяч жителів Таджикистану.
Нагадаємо, що вже на початку 2000-х років між владою і вчорашньою озброєною опозицією виникли серйозні розбіжності. Партія ісламського відродження звинувачувала керівництво республіки в порушенні угод, зокрема — у вичавлюванні її прибічників з органів влади усіх рівнів і прагненні президента Емомалі Рахмона встановити необмежену владу.
Хвиля обурення значно зросла напередодні виборів глави держави в листопаді 2013 року. ПІВТ висунула кандидатуру правозахисниці Ойніхол Бобоназарової. Проте їй не вдалося зібрати необхідної кількості підписів на свою підтримку унаслідок відкритого опору органів влади. У підсумку ПІВТ відмовилася визнати результати виборів.
«М'яке» протистояння опозиції центральній владі, за моральної підтримки низки західних держав, триває і сьогодні. Так, Ойніхол Бобоназарова, яка була представницею Партії на виборах, на початку березня поточного року була нагороджена премією «За мужність», яку щорічно вручається державним департаментом США десяти жінкам. Разом з таджицькою правозахисницею премію отримала співачка Руслана, яка, за словами Бобоназарової, «надихала людей на київському Майдані».
Але події в Україні надихають не лише Руслану. Проводячи 1 березня зустріч з молоддю, лідер ПІВТ Мухіддін Кабірі відверто заявив: «Ці ж події обов'язково повторяться в Центральній Азії». За його словами, зараз у світі налічується від сили 10-15 диктаторських режимів, і усі вони, включно з середньоазіатськими, приречені.
Влада республіки, очевидно, вже усвідомила всю серйозність небезпеки, що їй загрожує, і має намір посилити боротьбу проти Партії ісламського відродження. Очікується, що боротьба загострюватиметься у міру наближення майбутніх у наступному році парламентських виборів в Таджикистані. «Влада готується до цього. Проте, ми маємо намір теж добре підготуватися і гідно провести ці вибори», — заявив в одному з інтерв'ю Мухіддін Кабірі.
Боротьба за владу в Таджикистані тільки розпочинається.
Київський Майдан і події в Криму, схоже, не на жарт стривожили і владу Узбекистану. Так, вона готується внести поправки до конституції, що передбачають передачу частини президентських повноважень главі уряду і розширення повноважень парламенту. Відповідні поправки розглядає нижня палата законодавчого органу. Парламент розглядає можливість посилення ролі прем'єр-міністра республіки, посилення відповідальності Кабінету Міністрів, в цілому виконавчих органів, громадського і парламентського контролю. Цей законопроект підготовлений відповідно до ідей президента Узбекистану, озвучених на урочистих зборах, присвячених 21-й річниці Конституції.
Ще однією особливістю майбутніх змін є конституційне закріплення незалежної системи демократичного формування Центральної виборчої комісії, а також основних принципів її діяльності.
В цей же час уряд Узбекистану ухвалив рішення про підвищення з 1 квітня поточного року тарифів на газ (8,9%), і на 9,5% — на електроенергію.
Ось такий, так би мовити, першоквітневий «жарт»…
Аналітики вважають, що у разі загострення економічної і політичної ситуації в країні, з усіх партій, легально діючих на території Узбекистану, жодна не здатна узяти на себе роль лідера. Сьогодні в Узбекистані діють наступні партії:
- Народно-демократична партія Узбекистану (НДПУ) — наступник Компартії Узбекистану;
- Соціал-демократична партія «Адолат»;
- Демократична партія «Міллій тікланіш»;
- Національно-демократична партія «Фідокорлар» (на початку 2008 р. політичні партії «Міллій тікланіш» і «Фідокорлар» оголосили про злиття в одну партії під назвою «Міллій тікланіш»);
- Ліберально-демократична партія Узбекистану (УзЛіДеП);
- Громадське об'єднання «Екологічний рух Узбекистану».
Рушійну силу протестів може очолити Ісламський рух Узбекистану, оскільки в країні досить сильні ісламські настрої.
Примітка
Ісламський рух Узбекистану — ісламська організація, яка створена в 1996 році колишніми членами низки заборонених в Узбекистані політичних партій і рухів, включно «Адолат уюшмасі» («Суспільство справедливості»), «Ісламська партія Відродження», «Ісламська партія Туркестану», «Іслом Лашкорларі» («Воїни Ісламу») та ін.
Політичним керівником руху став Тахир Юлдашев, керівником військової ланки — Джума Ходжиєв (Намангані). 4 лютого 2003 року Верховний суд РФ визнав організацію терористичною і заборонив її діяльність на території Російської Федерації.
ІРУ розглядається як терористична організація багатьма країнами світу, включно з Росією і США.
Діяльність ІРУ переслідується владою Узбекистану, тому більшість керівників і рядових членів руху перебувають в еміграції. Штаб-квартира до початку контртерористичної операції в Афганістані розташовувалася в м. Кандагар (Афганістан).
Багато з членів ІРУ брали участь в громадянській війні в Таджикистані на боці Об'єднаної таджицької опозиції (ОТО). Під час процесу внутрішньо-таджицького врегулювання польові командири ІРУ відмовилися виконувати умови угоди, підписаної між урядом і ОТО. У серпні 1999 року загони ІРУ (чисельністю майже в 1000 чоловік) вдерлися з території Північного Таджикистану до південних районів Киргизії (Баткенські події). У жовтні того ж року загони руху покинули територію цієї республіки.
Під час проведення антитерористичної операції в Афганістані члени ІРУ брали участь в опорі об'єднаним міжнародним силам. Внаслідок бомбардувань в листопаді 2001 року загинув військовий лідер руху Джума Ходжиєв (Намангані).
Озброєні формування ІРУ, очолювані Тахиром Юлдашевим, були змушені покинути свої позиції і влаштуватися в пакистанських провінціях Північний і Південний Вазиристан, де взяли безпосередню участь у Вазиристанських війнах на боці Талібану проти армії Пакистану.
У грудні 2002 року ІРУ організувала теракт в Бишкеку. У травні 2003 року — в місті Ош. Приблизно тоді ж угрупування змінило назву на «Ісламський рух Туркестану».
Тахир Юлдаш, колишній лідер Ісламського руху Узбекистану
Інформація про знищення Т. Юлдашева неодноразово поширювалася як представниками сил міжнародної коаліції, так і афганською поліцією. Згідно останніх повідомлень, лідер ІРУ був важко поранений внаслідок ракетного удару, завданого американським безпілотним літальним апаратом в серпні 2009 року, і згодом помер в госпіталі, проте представники Ісламського руху Узбекистану спростовували цю інформацію аж до 2010 року.
Після смерті Юлдашева ІРУ очолив Усман Аділ. Наприкінці січня 2012 року з'явилася інформація про його знищення на території Афганістану. Згодом ця інформація виявилася помилковою, але вже в квітні Аділ загинув на території Пакистану після удару американського безпілотника.
У серпні 2012 року ІРУ визнало загибель Усмана Аділа, тоді ж було оголошено, що новим лідером ІРУ став Усман Газі.
Крим і Південний Азербайджан
Південний Азербайджан на карті Ірану
Москва, під приводом відновлення історичної справедливості, приєднала до Росії Автономну республіку Крим. Путін зі своїм оточенням, незважаючи на тривалу критику про порушення ними норм міжнародного права, стверджує, що Крим, який належав Росії з 1783 року, був волюнтаристськи переданий Україні в 1954 році за наказом Микити Хрущова. Сьогодні публікується маса статей і коментарів на цю тему, наводяться аргументи і контраргументи, прогнозуються наслідки «аншлюсу» Криму, проводяться всілякі історичні і міжнародні паралелі.
Дозволимо собі провести ще одну паралель і порівняти ситуацію навколо Криму з давньою історичною проблемою розділеного Азербайджану. Якщо Москва так наполегливо дотримується принципу відновлення історичної справедливості, то вона повинна поширювати його і на проблему розділеного азербайджанського народу.
Претензії Вірменії на Карабах, його окупація, незаконні дії Росії в Криму з подолання волюнтаризму Хрущова надають моральне і історичне право азербайджанському народу домагатися забезпечення своїх законних прав. Офіційний Баку може і повинен поставити на міжнародному рівні питання про недійсність російсько-іранських договорів від 1813 і 1828 років, які стали породженням загарбницьких воєн і привели до розподілу цілого народу.
Примітка
В результаті поразки Ірану 17 листопада 1813 року був укладений Гюлистанський мирний договір, за яким до Росії відійшли Карабахське, Гянджинське, Ширванське, Шекинське, Дербентське, Кубанське і Талишське ханства.
Нова російсько-іранська війна розпочалася в липні 1826 року з нападу на російські володіння ериванського сардара.
22 лютого 1828 року був укладений Туркманчайський мирний договір, згідно якого до складу Російської імперії були включені Ериванське і Нахічеваньське ханства, і російсько-іранський кордон пройшов по річці Аракі.
Під час російсько-іранської війни 1826-1828 років, а також упродовж усього XIX століття, внаслідок масового переселення вірмен з Ірану, Туреччини і Південного Азербайджану в Північний Азербайджан, у тому числі Карабах, їх чисельність тут збільшувалася з кожним роком. В цілому, в 1828-1830 роках в нагірну частину Карабаху офіційно були переселені 124 тисячі, а неофіційно — значно більше 200 тисяч вірмен.
Наприкінці XIX і початку XX століть переселення вірмен на Південний Кавказ тривало. Тільки за 12 років, з 1896 по 1908 роки, на Південний Кавказ переселилося 400 тисяч вірмен, і їх загальна чисельність досягла 1 мільйона 300 тисяч.
Переселення вірмен на азербайджанські території позначилося на демографічній ситуації в нагірній частині Карабаху, на процесах, що протікали в регіоні, і стало причиною майбутніх територіальних домагань.
На відміну від вірменського і російського сценаріїв, заснованих на озброєному втручанні, азербайджанська сторона, напевно, вирішуватиме це питання винятково у дипломатичний спосіб, з використанням історичних аргументів. Непрямий дипломатичний тиск на Москву і Тегеран, окрім досягнення головної мети, може мати і певним чином впливати на їх провірменську позицію в карабаському питанні.
Хоча важко повірити, що до такого роду дій вдасться нинішнє керівництво Азербайджану, де президент заклопотаний головним чином тим, як йому якомога довше залишатися при владі, і посилює режим усередині країни, проводячи при цьому обережну зовнішню політику. Проте, ми вважаємо своїм обов’язком привернути увагу до цієї гострої проблеми, і сподіваємося, що нове покоління азербайджанських політиків вже в найближчому майбутньому зважиться на рішучі кроки для об'єднання свого народу і усунення кричущої історичної несправедливості.
Таким чином, революція в Україні, російська окупація Криму і дії у відповідь світової спільноти здатні вплинути на ситуацію в республіках Середньої Азії.
Сьогодні Середня Азія і Близький Схід перенасичені проблемами спірних територій і невирішених конфліктів і, якщо слідувати логіці Москви, настав час ці конфлікти усувати, що, безумовно, остаточно порушить усталений світовий лад і призведе до перекроювання кордонів.
