Борисфен Інтел

Трансформація російсько-німецьких відносин в контексті агресії Росії проти України

12 березня 2016
<p>Трансформація російсько-німецьких відносин в контексті агресії Росії проти України</p>

Олексій Волович

Російсько-німецькі політичні і економічні відносини

Політичні відносини СРСР і Російської Федерації з ФРН завжди були пріоритетними на європейському напрямку зовнішньої політики Кремля, оскільки економічний потенціал і відповідно політичний вплив цієї держави мали і мають вирішальне значення для формування політики Європейського Союзу. Ще за часів німецьких канцлерів Віллі Брандта, Гельмута Шмідта, Гельмута Коля і Герхарда Шредера між Німеччиною і СРСР, а потім Російською Федерацією традиційно складалися стабільні та взаємовигідні широкомасштабні відносини. Всі перераховані німецькі лідери намагалися встановити хороші особисті стосунки з керівниками СРСР і президентами Росії в рамках німецької політики Ostpolitik, яка з 1991 року була трансформована у політику «зближення через взаємозалежність» з метою «цивілізувати» Росію, шляхом її залучення до європейського формату міждержавних відносин за допомогою економічних, політичних і громадських зв'язків.

Особливе політичне зближення між ФРН і РФ спостерігалося в період правління канцлера Герхарда Шредера і президента В. Путіна, між якими встановилася особиста дружба. У 2005 році (кінець правління Г. Шредера) російсько-німецькі відносини вийшли на досить високий рівень. Зайнявши у листопаді 2005 року пост федерального канцлера, Ангела Меркель, на відміну від свого попередника, проявила прагматизм і стриманість щодо Росії, визначивши головним зовнішньополітичним пріоритетом Німеччини орієнтацію на зміцнення союзу з США. У 2010 р. президент РФ Д. Медведєв і канцлер А. Меркель підписали меморандум про розгляд можливості створення комітету Росія-ЄС з питань зовнішньої політики і безпеки, проте до практичного створення цього комітету справа не дійшла.

Неурядові організації у розвитку російсько-німецьких контактів відіграють значну роль. У 1993 році була створена громадська організація «Німецько-Російський Форум» (НРФ) з метою розвитку діалогу між Німеччиною і Росією. Членами цієї організації є видатні діячі політики, економіки, науки, ЗМІ та культури обох країн. У 2001 році був заснований російсько-німецький дискусійний форум представників громадськості двох країн — «Петербурзький діалог», який проводить щорічні зустрічі. 22-24 жовтня 2015 р. у Потсдамі відбулося 14-е засідання Форуму під назвою «Модернізація як шанс для створення спільного європейського дому».

Економічна співпраця між РФ і ФРН є надзвичайно важливою для обох країн. За даними Мінекономрозвитку РФ, починаючи з 2012 року товарообіг між РФ і ФРН має тенденцію до зменшення: у 2012 р. — 80,8 млрд євро, у 2013 р. — 76,5 млрд євро, у 2014 р — 67,7 млрд євро, у 2015 р — 51,4 млрд євро. Попит на німецьку продукцію різко впав у Росії у 2015 році через девальвацію рубля, істотний відтік капіталу, торговельні санкції, а також падіння цін на нафту. При цьому слід зазначити, що у 2015 р. товарообіг РФ зменшився не лише з Німеччиною, а й в цілому з країнами Євросоюзу. Якщо у 2013 році товарообіг Росії з країнами ЄС становив 417 млрд доларів і в 2014 році — 380 млрд доларів, то у 2015 році він впав до 230 млрд доларів. В інтерв’ю німецькому виданню Bild 13 січня 2016 року В. Путін спрогнозував падіння двостороннього товарообороту на кінець 2016 року до 40 млрд доларів, тобто на 50 % в порівнянні з 2012 роком.

За даними Федерального статуправління ФРН, у 2015 році Росія зайняла третє місце серед торговельних партнерів Німеччини у Східній Європі після Польщі (96,5 млрд євро) і Чехії (75,7 млрд євро) і 13-е місце у світі після США, Франції, Нідерландів, Китаю, Великої Британії, Італії, Польщі, Австрії, Швейцарії, Бельгії, Чехії та Іспанії.

Якщо Німеччина традиційно посідає перше місце в російській зовнішній торгівлі — близько 15 %, то торгівля з Росією становить всього близько 3 % від загального обсягу зовнішньої торгівлі Німеччини. Основною статтею російського експорту в Німеччину є енергоносії. Німеччина імпортує з Росії близько 30 % природного газу і 20 % нафти. Росія імпортує з Німеччини в основному продукцію машинобудування. Вплив санкцій ЄС проти Росії на німецьку економіку в цілому незначний. Серйозну проблему вони становлять для німецьких компаній, що працюють в Росії. За словами директора Інституту економічних досліджень (IFO) в Мюнхені професора Ханса-Вернера Зінна: «Росія набагато більше залежна від Європи, ніж Європа від Росії».

Згідно з даними Російсько-німецької зовнішньоторговельної палати, до 2014 року в РФ працювало близько 6 тис. німецьких компаній, з яких 3 026 фірм зареєстровані в Москві, 763 — в Санкт-Петербурзі, а решта 2 211 — в інших регіонах Росії. За деякими даними, на сьогодні близько 400 компаній припинили свою діяльність в Росії і ще близько тисячі збираються це зробити в найближчі місяці.

Сьогодні багато німецьких політиків і депутатів Бундестагу закликають повністю заморозити економічні відносини з Росією. І в цьому вони відчувають наростаючу підтримку від лідерів німецької промисловості. Так, глава Федерального союзу промисловості Маркус Кербер прирівнює мрію українців про незалежність від Росії до почуттів німців під час падіння Берлінської стіни. За його словами, закривати очі на російську агресію проти України німецька промисловість не може. Кербер підкреслив, що «порушення Кремлем міжнародного права має непокоїти кожного підприємця, який хоче домогтися дотримання своїх прав в східноєвропейських інвестиціях, тому нехай уряд приймає по санкціям будь-яке рішення — у нього є наша підтримка».

 

Принципова позиція канцлера ФРН А. Меркель щодо агресії Росії проти України

В перші роки після призначення А. Меркель на пост канцлера ФРН, між нею і В. Путіним встановилися дружні і довірчі стосунки. Їм було легко контактувати, оскільки обоє добре володіють мовами: А. Меркель — російською, а В. Путін — німецькою. З моменту заняття посади канцлера ФРН у 2005 році і до початку 2014 року А. Меркель тривалий час вважалася якщо не «другом», то одним з небагатьох західних політиків, яка могла вести конструктивний і партнерський діалог з В. Путіним на паритетних засадах.

У 2014 році відносини між Росією і Німеччиною значно погіршилися через анексію Росією Криму та підтримку сепаратистів на Донбасі. З самого початку українсько-російської конфронтації А. Меркель зайняла принципову позицію щодо агресії Росії проти України, регулярно погрожуючи Кремлю економічними санкціями третього рівня. А. Меркель не втомлювалася нагадувати, що мирний порядок в Європі протягом останніх 70 років базувався на беззаперечному принципі територіальної цілісності держав і непорушності їх кордонів. Однак, при цьому офіційний Берлін намагався не вдаватися до надто різких дій відносно Москви, залишаючи можливість діалогу з Кремлем, зважаючи на те, що німецька економіка все ще певною мірою залежна від російського ринку та енергоресурсів.

Шоком для А. Меркель стала заява В. Путіна під час чотиригодинних переговорів з нею в кулуарах саміту G-20 15 листопада 2015 року в австралійському Брисбені, про те, що відносини Києва з сепаратистами повинні бути такі ж, як у Москви з Чечнею — «їх потрібно купувати автономією і грошима». Ця заява В. Путіна викликала у А. Меркель надзвичайне обурення. У своєму виступі перед місцевими студентами А. Меркель звинуватила Росію в тому, що вона «підпалює степ» від Грузії до Придністров'я, від Нагорного Карабаху до України. Крім того, вона висловила стурбованість з приводу російських ініціатив в Сербії та Боснії, які протидіють політиці ЄС.

На наш погляд, важкий і безрезультатний діалог А. Меркель з В. Путіним у Брисбені став поворотним моментом у її ставленні до президента РФ. Схоже, тоді вона остаточно зрозуміла, що діалог з Путіним без запровадження санкцій ні до чого доброго не приведе. Змінити агресивне ставлення Путіна до України зможе лише політичний тиск з боку усієї європейської спільноти та посилення застосування економічних санкцій проти Росії.

Канцлер А. Меркель постійно намагається переконати В. Путіна в тому, що широкомасштабна і взаємовигідна співпраця з Євросоюзом принесе Росії значно більше дивідендів ніж конфронтація. Виступаючи на Всесвітньому економічному форумі в Давосі 22 січня 2015 року, А. Меркель заявила, що у разі мирного врегулювання конфлікту на Донбасі, німецький уряд і Євросоюз можуть розглянути пропозицію В. Путіна про створення широкої зони вільної торгівлі «від Лісабона до Владивостока». При цьому А. Меркель знову твердо висловилася за продовження санкцій проти Росії у разі, якщо Москва не відмовиться від своєї зухвалої політики щодо України і Європи.

Зусилля Німеччини спрямовані не тільки на локалізацію та врегулювання російсько-українського збройного конфлікту, але також і на розвиток України як самодостатньої європейської держави. За словами голови Німецько-української парламентської групи Карла-Георга Вельмана, з цією метою в Бундестазі на даний час розробляється «план Маршалла для України» як доповнення до Угоди про асоціацію. Метою цього плану є стабілізація соціально-політичної ситуації в Україні, відновлення економіки, державного управління, модернізація судової системи при фінансуванні і під контролем з боку Німеччини. При цьому передбачається, що українці мають виконати свою «домашню роботу», як це зробили поляки після підписання Угоди про асоціацію з ЄС більше 20 років тому.

Агресивна політика В. Путіна змусила німецький уряд на чолі з А. Меркель вдатися до розробки нової стратегії безпеки. У лютому 2015 р. міністр оборони ФРН Урсула фон дер Ляйен заявила, що ФРН розробляє стратегію безпеки, в якій по-новому будуть визначені відносини з Росією. «Агресивні дії Росії щодо України радикально змінюють архітектуру безпеки в Європі. ФРН повинна знайти адекватну відповідь на політику президента Росії В. Путіна і при цьому не вдаватися до ілюзій. Нова політика Кремля почалася задовго до української кризи, і нам ще довго, дуже довго доведеться займатися цією проблемою», — підкреслила Урсула фон дер Ляйен.

 

Putin Versteher — «той, хто розуміє Путіна»

Два роки тому кількість шанувальників В. Путіна, як їх називають у Німеччині «Putin Versteher» («той, хто розуміє Путіна»), серед німецького політикуму і бізнесу була значно більшою, ніж сьогодні. З одного боку, це сталося через явно деструктивну і агресивну політику самого В. Путіна в дусі 30-х років минулого століття, а, з іншого боку, — завдяки послідовній роз'яснювальній роботі уряду ФРН.

Великим другом, а віднедавна і адвокатом Росії вважається екс-канцлер Г. Шредер, який постійно підкреслює свої дружні особисті стосунки з В. Путіним і наголошує, що він з розумінням ставиться до позиції Росії, хоча, за його словами, «розуміння не означає відсутності критичності». У своїх публічних виступах Г. Шредер постійно закликає «будувати мости між Німеччиною і Росією». За його словами «у Росії є альтернатива Європі, але не навпаки». Загалом Г. Шредер схвалює дії канцлера ФРН А. Меркель і міністра закордонних справ Ф.-В. Штайнмайера: «їх зусилля, спрямовані на те, щоб не дозволити обірватися нитці діалогу з Москвою, заслуговують дуже високої оцінки».

За даними видання Der Spiegel, намагаючись вплинути на позицію А. Меркель щодо скасування санкцій проти Росії, в Кремлі вдаються до спроб використати і авторитет 85-річного екс-канцлера Гельмута Коля, який користується популярністю і повагою у Німеччині. Як стверджує Der Spiegel, В. Путін надіслав кілька листів Г. Колю, просячи його надати підтримку Москві в її намаганнях позбутися санкцій. Проте ця інформація не була підтверджена ні Кремлем, ні офісом Г. Коля. Раніше Г. Коль не раз заявляв про небезпеку ізоляції Росії для європейської безпеки. Він також заявив, що «Захід несе частку провини за кризу в Україні».

Померлий 10 листопада 2015 року у віці 96 років патріарх німецької політики екс-канцлер Гельмут Шмідт виступав з критикою керівництва Євросоюзу щодо України, називаючи поведінку Брюсселя «мегаломанією» (манією величі). В інтерв'ю німецькому тижневику Bild Г. Шмідт заявив, що «Європейський Союз і США, вибудовуючи політику щодо України, не усвідомлюють, що культурні та історичні відмінності між населенням заходу і сходу цієї країни величезні». У березні 2014 року Г. Шмідт назвав санкції Європейського Союзу і США проти Росії «дурістю» і підкреслив, що «добре розуміє дії Росії в Криму».

Прем'єр-міністр Баварії і голова Християнсько-соціального союзу (ХСС) Хорст Зеехофер в останні місяці набув іміджу «головного критика Меркель». Х. Зеехофер відомий також своїми висловлюваннями про необхідність тісної співпраці з Росією і пропозиціями переглянути санкції Заходу щодо Москви. 3-4 лютого Х. Зеехофер перебував з візитом у Москві, де його прийняв В. Путін. Багато спостерігачів впевнені, що в особі Зеехофера Кремль сподівається знайти нового союзника у Німеччині, який міг би сприяти зміні політичного курсу канцлера ФРН А. Меркель. Багато німецьких політиків, як опозиційних, так і зі складу правлячої коаліції, різко критикували Х. Зеехофера за його візит до Москви, вважаючи, що він «дозволяє господареві Кремля втягнути себе в його політичні ігри».

Серед партій, які послідовно підтримують Україну і виступають за жорсткий курс щодо Росії, можна назвати такі: ХДС/ХСС, «Вільні ліберали», «Партія Союз 90/Зелені». Судячи з публікацій і виступів у німецьких і російських ЗМІ, найбільша кількість «друзів Путіна» знаходиться в наступних німецьких політичних партіях: Соціал-демократична партія Німеччини, «Партія Лівих», «Альтернатива для Німеччини» і Націонал-демократична партія. Кремль активно працює з цими політичними силами і всіляко їх підтримує. І хоча ці партії не можна назвати відверто «пропутінськими», проте вони в багатьох випадках і ситуаціях підтримують політику Кремля.

Крім вищезгаданих проросійських партій, інтереси Кремля в Німеччині захищає також низка німецьких політиків, науковців, журналістів та громадських діячів. Наприкінці жовтня 2014 р. німецький тижневик Der Spiegel опублікував матеріал про те, що кремлівська пропаганда створила цілий загін промосковських експертів («стадо кротів») із завданням формувати думку в німецькому суспільстві про те, що Німеччина нібито стала на бік Росії в російсько-українській конфронтації.

 

Інформаційно-пропагандистські операції Кремля в ФРН

У путінській Росії пропаганда і інформаційно-психологічні операції вже давно стали складовою частиною зовнішньої і внутрішньої політики Кремля. Загальновідомо, що на роботу своєї пропагандистської машини Кремль витрачає величезні суми. Так, американський конгресмен Ден Майк вважає, що за останні кілька років В. Путін витратив на пропаганду понад 9 млрд доларів. На думку конгресмена, «Путін створив ворогів не тільки в Україні, а й в усьому західному світі».

В Європі Німеччина є пріоритетним об'єктом кремлівської пропаганди, зокрема її російськомовні мешканці, кількість яких перевищує 4 (!) мільйони осіб. Найпотужнішим інструментом кремлівської пропаганди в Німеччині і в Європі є телеканал Russia Today (RT) з річним бюджетом в 350 млн доларів. Для порівняння: фінансування російської служби «Голосу Америки» становить всього 13 млн доларів на рік. Використовуючи фінансові можливості «Газпрому» і пропагандистські «Россотрудничества», представництво якого знаходиться в Берліні, Кремль проводить інформаційно-пропагандистські операції в Німеччині, спекулюючи на тимчасових протиріччях між сходом і заходом Німеччини, на пацифістських і антиамериканських настроях частини німецького суспільства.

Коментуючи брехню кремлівської пропаганди нібито про невтручання Росії у «внутрішній український конфлікт на Донбасі», представник видавничого концерну Madsack Франк Ліндшайд завив: «Ми довго хотіли вірити, що Росія перетвориться в демократичну країну, і ми хотіли в це вірити і на початку української кризи. Але тепер це в минулому. Сьогодні німці горді тим, чого досягли за останні десятиліття, і їм не подобається, коли хтось робить із них дурнів».

Незважаючи на те, що російська пропаганда має підтримку серед певних прошарків населення в європейських країнах, все ж вона зустрічає зростаючий спротив і критику з боку переважної частини європейської спільноти. У вересні 2015 р. керівництво НАТО констатувало фіаско російської інформаційної війни проти Заходу і зокрема проти Німеччини. За словами керівника департаменту публічної дипломатії НАТО Герлінди Нігус, «в Німеччині критичне ставлення до Росії істотно зросло, більше 70 % німців дуже критично налаштовані до сучасної Росії і політики Путіна. 2-3 роки тому цього не було й близько. Для широких кіл населення стає все більш очевидним те, наскільки Росія ґрунтується на власній брехні, як наполегливо вона намагається збити нас з пантелику, заплутати і, врешті-решт, зробити нездатними на власні висновки».

У березні 2015 року глава європейської дипломатії Федеріка Могеріні запропонувала країнам ЄС план протидії російській кампанії дезінформації, яка зокрема використовується Кремлем з метою спотворення правди щодо агресії Москви проти України. За даними німецького тижневика Die Zeit, у вересні 2015 року була створена робоча група експертів (Eastern Strategic Communications Team) з метою протиставлення російським пропагандистам у Східній Європі точки зору ЄС на події в Європі і в Україні зокрема. Повідомлялося також, що Польща і Нідерланди виступили з ініціативою створення російськомовного телеканалу для протидії російській пропаганді.

Авторитетна німецька газета Frankfurter Allgemeine Zeitung писала: «Спочатку Путін розділив німців в думках на те, що відбувається. Але тепер він нас, навпаки, об'єднує». За даними соцопитування Інституту вивчення громадської думки Allensbach, проведеного у березні 2015 року, 55 % громадян Німеччини покладають на Росію відповідальність за розв'язування конфлікту в Україні. Стільки ж респондентів називають дії Москви агресією. Тільки 7 % опитаних вірять в те, що Москва захищає людей на сході України від переслідувань «київської хунти». Позитивно до президента Росії ставляться лише 8 % німців, негативно — 66 %.

Відомий німецький журналіст Борис Райтшустер, який прожив у Москві 20 років з 1991 р. по 2011 р., був другом Б. Нємцова і написав про Росію 5 книг (одна з них вийшла в Україні у 2014 році під назвою «Путінократія»), вважає, що стратегічною метою європейської політики Путіна є ослаблення або розвал Євросоюзу, і для досягнення цієї мети він намагається насамперед дестабілізувати Німеччину, діючи старими радянськими методами, а саме шляхом масованого закулісного маніпулювання, дезінформації і цілеспрямованого корумпування з метою дискредитації і «шредерізації» німецької правлячої еліти. Б. Райтшустер заявив, що у нього «є достовірна інформація з надійних джерел про те, що у Кремлі є план дій проти Меркель... і те, що зараз відбувається, є гібридною атакою на Німеччину з метою усунення Ангели Меркель з поста канцлера», що, за його словами, буде першим кроком, спрямованим на дезорієнтацію і дезінтеграцію критично налаштованої більшості лідерів Євросоюзу, які виступають за санкції проти Кремля. У квітні ц. р. вийде шоста книга Б. Райтшустера — «Таємна війна Путіна», в якій автор розповідає про підривні спецоперації та інформаційні війни російських спецслужб у Німеччині.

 

Газовий «троянський кінь» Кремля у Німеччині

Традиційно і особливо в «епоху Путіна» Кремль використовував постачання енергоносіїв не лише як елемент економічної співпраці, але і в якості інструменту «енергетичної дипломатії» і політичного впливу Російської Федерації як «енергетичної наддержави». За даними шведського Агентства оборонних досліджень, за період з 1991 по 2006 рік Росія використовувала «політику енергетичного тиску» 55 разів, і в 16 з них «Газпром» був інструментом Кремля.

Стратегічно важливу роль в розвитку російсько-німецької економічної співпраці і політичних відносин посідає енергетична галузь. Так, у 2014 році частка російських енергоносіїв в енергетичному імпорті Німеччини виглядала наступним чином: частка природного газу — 36 %, частка сирої нафти — 30 % і частка вугілля — 23 %. На даний час серед країн Європи Німеччина споживає найбільші обсяги російського природного газу. У 2014 році Німеччина закупила 38,7 млрд куб. м російського газу із 159,4 млрд куб. м газу, поставленого «Газпромом» в країни далекого зарубіжжя, тобто близько 25 %. У 2015 році ФРН закупила 43,5 млрд куб. м російського газу.

На початку вересня 2005 року, незадовго до своєї відставки, Г. Шредер домовився з В. Путіним про будівництво газопроводу «Північний потік-1» («П.П.-1») по дну Балтійського моря довжиною 1224 км, який було введено в дію на повну потужність у жовтні 2012 року. Крім Росії, яка має 51 % акцій, в проекті газопроводу «П.П.-1» беруть участь Німеччина — 31 %, Нідерланди і Франція — по 9 %. Максимальна потужність газопроводу становить 55 млрд куб. м газу (2 нитки), проте за весь період функціонування газопроводу з листопада 2011 року він ніколи не працював на повну потужність. За цей період станом на 20 січня 2016 року було перекачено всього 112,7 млрд куб. м газу: у 2013 р. — 23,8 млрд куб. м — 43 %, у 2014 р. — 35,5 млрд куб. м — 65 %, і в 2015 р. — рекордний обсяг — 39,1 млрд куб. м — 71 %.

Незважаючи на неповне завантаження газопроводу «П.П.-1», Росія тим не менше наполегливо просуває проект будівництва газопроводу «Північний потік-2» («П.П.-2»), аргументуючи це тим, що за прогнозами «Газпрому» імпорт природного газу країнами ЄС зросте з 312 млрд куб. м у 2007 році до 512 млрд куб. м у 2030 році. Проте в дійсності на даний час переважає протилежна тенденція — зниження обсягів споживання природного газу в країнах Євросоюзу. За період з 2004 р. по 2014 р. споживання природного газу в країнах ЄС зменшилося на 21 %, зокрема у 2014 році на 11,6 %. До того ж на початок 2015 р. Норвегія, яка посідає третє місце у світі за експортом газу, вперше змогла обійти РФ щодо поставок газу в Європу: в 1-му кварталі 2015 р. норвезька компанія Gassco поставила в Західну Європу 29,2 млрд куб. м газу, в той час як «Газпром» — 20,2 млрд куб. м.

«П.П.-2» є копією першого трубопроводу. Склад акціонерів схожий, розподіл часток акцій аналогічний — 51 % акцій у «Газпрому», по 9-10 % у решти учасників (німецьких компаній BASF і E.ON, французької Engie, австрійської OMV і нідерландської Royal Dutch Shell). Офіційно про старт нового проекту було оголошено 4 вересня 2015 року. Основні питання по будівництву газопроводу «П.П.-2» були обговорені 28 жовтня 2015 р. у Москві під час зустрічі віце-канцлера і міністра економіки та енергетики ФРН Зігмара Габріеля особисто з президентом РФ В. Путіним у присутності голови правління ПАТ «Газпром» А. Міллера. З Москви З. Габріель привіз російські обіцянки, що «після 2019 року Україна залишиться транзитною державою для російського газу». Як писала газета Die Zeit, якщо федеральний уряд «продасть» європейцям проект «Північний потік-2» з такою обіцянкою, Німеччина на довгі роки стане заручником російської енергетичної політики.

Перебуваючи 13 лютого ц. р. у Мюнхені, А. Міллер заявив, що проект «П.П.-2» буде завершено точно за графіком до кінця 2019 р. За його словами, у вересні ц. р. буде проведено конкурс на укладання труб і на початку 2018 року вже почнуться трубоукладальні роботи.

Проект газопроводу «П.П.-2» викликає гостру критику з боку лідерів багатьох країн Євросоюзу, які сумніваються в економічних цілях проекту. Десять країн Центрально-Східної Європи (Болгарія, Греція, Чехія, Литва, Латвія, Естонія, Польща, Угорщина, Румунія і Словаччина) направили в Європейську Комісію заяву з протестом з приводу планів розширення існуючого газопроводу «П.П.-1». Подібну заяву Україна направила до Європейського енергетичного співтовариства. Як відомо, раніше Єврокомісія зупинила будівництво газопроводу «Південний потік». Виникає питання: що заважає зробити те ж саме з «Північним потоком-2»?

Під час засідання глав європейських урядів з питання енергетичної політики Євросоюзу у грудні 2015 року прем'єр-міністр Італії Маттео Ренці різко розкритикував проект, заявивши, що він може посилити залежність Європи від російського газу і послабити енергобезпеку країн Центральної Європи, а також призвести до подальшої дестабілізації ситуації в Україні. Учасники цього засідання говорили про те, що реалізація проекту газопроводу «П.П.-2» суперечить стратегічним цілям Енергетичного союзу ЄС: енергетична безпека, інтеграція ринків, енергоефективність, декарбонізація, дослідження, інновації та конкуренція.

У відповідь на критику своїх обурених колег канцлер А. Меркель заявила, що «Північний потік-2» це «…у першу чергу економічний проект за участю приватних інвестицій, не пов'язаний з політикою». При цьому А. Меркель вважає, що Україна повинна продовжувати відігравати суттєву роль в транзитних поставках газу до Європи і після будівництва газопроводу «П.П.-2»…

Непослідовність канцлера ФРН у питанні енергетичної безпеки Євросоюзу викликає гостру критику навіть з боку її союзників і партнерів. Так, у заяві правлячої польської партії «Право і Справедливість», зазначається, що проект «П.П.-2» не тільки відбирає у Польщі й України доходи від транзиту російського газу в Європу, але і «являє собою альянс Німеччини і РФ за рахунок інтересів Польщі, України та інших країн регіону». Прем'єр-міністр Італії Маттео Ренці звинуватив А. Меркель в подвійних стандартах, коли вона виступила проти проекту «Південного потоку», проте стала на захист «Північного потоку-2». Але, незважаючи на цю критику, канцлер ФРН схоже поки що не готова зупинити будівництво трубопроводу, що підриває єдність Євросоюзу. І це саме те, до чого прагне В. Путін, застосовуючи свою «енергетичну зброю».

На думку багатьох європейських експертів, введення в дію газопроводу «П.П.-2» призведе до того, що російський газовий монополіст «Газпром» збільшить частку своєї присутності на ринку Німеччини з 40 % до 60 %, що практично призведе до колапсу енергетичної стратегії Євросоюзу. І в самій Німеччині багато експертів і політологів наголошують, що реалізація проекту газопроводу «П.П.-2» завдасть непоправної шкоди для репутації ФРН як надійного політичного лідера Об'єднаної Європи.

Виступаючи 26 лютого перед журналістами в Брюсселі, глава Європейської Ради Дональд Туск заявив, що «Північний потік-2» не відповідає правилам і нормам ЄС в галузі диверсифікації джерел енергоресурсів. Європейський комісар з питань клімату та енергії Мігель Аріас Каньєте заявив в Європарламенті, що новий російський газопровід в Балтійському морі не тільки збільшить залежність від одного постачальника, але і обмежить вибір шляхів поставок газу. Тому, за його словами, «Північний потік-2» ніколи не стане проектом, що відповідатиме загальноєвропейським інтересам.

Більше всіх від реалізації проекту газопроводу «П.П.-2» постраждає Україна. По-перше, наша країна втратить близько двох мільярдів євро на рік від транзиту російського газу в Європу. По-друге, ми втратимо реверс газу зі східноєвропейських країн. Виникає питання: навіщо будувати газопровід «П.П.-2», якщо пропускна здатність української ГТС на кордоні з Росією складає 288 млрд куб. м, а у 2015 році нею було прокачано всього 64 млрд куб. м російського газу? Відповідь зрозуміла: покарати Україну за курс на європейську інтеграцію і небажання підкорятися Москві.

Саме про це сказав Президент України П. Порошенко під час зустрічі 1 березня ц. р. у Києві з віце-президентом Європейської Комісії з питань Енергетичного союзу Марошем Шефчовичем, ще раз підкресливши свою позицію щодо проекту газопроводу «Північний потік-2 ». «Це — виключно політичний проект. «Північний потік-2» повинен бути заблокований. Ми розраховуємо на підтримку Європейської Комісії, адже це — засіб покарання України за її європейські прагнення», — заявив П. Порошенко.

 

* * *

Починаючи з 2014 року, українсько-російська конфронтація дедалі більше впливає на розвиток відносин Російської Федерації практично з усіма європейськими країнами і з Європейським Союзом зокрема. Це відбувається саме тому, що російсько-український конфлікт відразу став частиною нинішньої стратегії Кремля щодо перегляду існуючого світоустрою і архітектури безпеки в Європі, яка склалася після ухвалення Гельсінської декларації від 1 серпня 1975 року, що передбачала непорушність кордонів, територіальну цілісність держав, невтручання у внутрішні справи іноземних держав і зміцнення довіри між ними.

Переважна більшість німецьких політиків і німецького народу дедалі більше розуміють можливі загрози для Німеччини і Європи, які можуть виникнути у разі розгортання широкомасштабної агресії Росії проти України. Тому політика уряду ФРН на чолі з А. Меркель має міцну соціальну базу і підтримку, що дозволяють послідовно проводити нинішній курс Берліну на згуртування європейської спільноти з метою зміцнення безпеки у Європі і подальше утвердження європейських цінностей.

Як неодноразово заявляла канцлер ФРН А. Меркель, стратегічна мета Німеччини полягає у стримуванні путінського «гібридного» неоімперіалізму і в примушенні Кремля шляхом застосування економічних санкцій до дотримання принципів існуючої в Європі системи безпеки. Саме А. Меркель була мало не єдиним європейським лідером, яка з самого початку агресії Росії проти України зайняла жорстку позицію щодо президента РФ В. Путіна. Саме А. Меркель була ініціатором запровадження санкцій проти Росії через анексію Криму і подальше російське вторгнення на Донбасі. Саме за її ініціативою були проведені важкі переговори в «нормандському» форматі з метою досягнення Мінських угод, спрямованих на припинення військових дій на сході України.

Проводячи в Німеччині інформаційно-пропагандистські операції, здійснюючи маніпулювання німецькими журналістами, політиками і бізнесменами, Кремль витрачає величезні фінансові ресурси для формування в цій країні пропутінської громадської думки і «п’ятої колони». Кремль намагається використати частину німецького бізнесу, зацікавленого у співпраці з Росією, для здійсненні тиску на Федеральний уряд Німеччини з метою змусити його піти на поступки у питанні про антиросійські санкції. Все це вимагає від німецького уряду здійснення ефективних контрзаходів, зокрема застосування санкцій проти кремлівської пропагандистської машини, завдяки якій тримається режим Путіна.

Стратегічною метою російської «енергетичної дипломатії», яка насправді виглядає більше як «енергетична зброя», є підвищення геополітичного впливу РФ на пострадянські і східноєвропейські країни. Основою цієї дипломатії може бути лише широкомасштабне просування російських нафтогазових компаній на зовнішніх ринках і особливо на європейському ринку, який до теперішнього часу є найбільш прибутковим і тому найбільш пріоритетним для Росії. Після того як російські проекти будівництва газопроводів «Південний потік» і «Сила Сибіру» зазнали фіаско, Москва з потроєною активністю почала лобіювати проект будівництва газопроводу «Південний потік-2», «Турецький потік», а на сьогодні й проекту «Посейдон».

Підтримка проекту «Північний проект-2» («П.П.-2») з боку канцлера ФРН А. Меркель викликає небезпідставне здивування у керівників багатьох європейських держав, оскільки це абсолютно суперечить її нинішній політиці щодо Росії. Тому у багатьох європейців виникає питання: чому, з одного боку, А. Меркель закликає і агітує європейців дотримуватися режиму санкцій проти Росії заради атлантичної солідарності, а з іншого — погоджується на будівництво «П.П.-2», що може звести нанівець ефективність цих санкцій і зробити їх суто формальними?

На наш погляд, Європейська спільнота має дипломатично та з найвищим ступенем коректно вплинути на канцлера ФРН А. Меркель та її оточення і спонукати їх відмовитися від будівництва «Північного потоку-2», інакше всі її спроби стримати агресивні рефлекси Путіна і захистити Україну виявляться просто порожніми словами, а німецька Ostpolitik, на радість Путіна, отримає зовсім нове дихання.

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/transformacija-rossijsko-germanskih-otnoshenij/