Ситуація в Україні складається таким чином, що практично кожну подію чи суспільний процес необхідно розглядати як через призму фактичного старту виборчої президентсько-парламентської кампанії, так і через призму глобальних процесів, що відбуваються у світі, зокрема, російсько-української війни.
Одним з таких процесів, який доходить до своєї кульмінаційної точки, є процес створення Української помісної православної церкви (робоча назва).
Напруженість в українському суспільстві зростає, як зростає й активна протидія Росії набуттю Україною самостійності у вирішенні церковних питань. Кожна з зацікавлених сторін сподівається почути від Синоду Вселенського Патріархату, який має відбутися 27–29 листопада 2018 року, саме те, що хоче почути. Головні питання — чи буде наданий Томос Україні і чи буде призначена дата проведення Об'єднавчого Собору українських православних церков.
|
Довідково: Томос (грец. τόμος) — указ, декрет, окружне послання предстоятеля помісної православної церкви у деяких важливих питаннях церковного устрою. Шляхом надання томосу деякій частині «материнської» (кіріархальної) церкви офіційно проголошується автономія в управлінні або автокефалія. |
Як ми вже зазначали в попередніх публікаціях, в Україні немає підстав для релігійної війни, а ті процеси, які сьогодні відбуваються, є складовими найскладнішого різновиду війни — світоглядно-духовної війни.
|
Різновиди війни за рівнем ефективності — від найменш ефективного до найефективнішого На першому місці стоїть гаряча (технологічна, силова) війна. За сьогоднішніх умов вона найменш ефективна, бо дуже рідко призводить до стовідсоткової перемоги і супроводжується значними втратами. Друга за рівнем ефективності — економічна війна. Однак вона сьогодні теж мало ефективна. На третьому місці — гуманітарна війна, або її ще називають «прихований геноцид». Її зброя — в прищепленні населенню деструктивних цінностей: споживання алкоголю, цигарок, генетично модифікованих продуктів і будь-яких інших споживацьких схильностей, які призводять до деградації та виродження населення. Четвертий різновид — війна організаційна. Її ще називають мережево-політичною. Вона не має визначеної лінії фронту, а ґрунтується на створенні в певному суспільстві мережі організацій, груп активістів, здатних впливати на політику, формувати суспільно-політичні процеси, реалізовувати інформаційні кампанії та здійснювати лобіювання для досягнення своєї мети. П’ята за рівнем ефективності — інформаційно-психологічна війна. Вона дає про себе знати у нашому відчутті внутрішньої деморалізації, безперспективності, в поганому емоційному настрої. Інформаційно-психологічна війна має два підвиди. Кібервійна, яка спрямована на фізичне втручання в потоки інформації: блокування інтернет-сайтів, зрив роботи телерадіокомпаній, створення будь-яких перешкод на шляху потоків інформації. Другий підвид значно небезпечніший — це семантична війна, або війна смислів, коли підмінюються поняття. Шоста за ефективністю — хронологічна війна. Вона не призводить до дуже швидких наслідків, однак підриває життєздатність суспільства, народу чи нації. Полягає хронологічна війна в тому, що змінюється історія, викреслюються дати та події, або змінюється їхнє сприйняття. Дж. Оруел: «Хто контролює минуле, той контролює майбутнє. Хто контролює сьогодення, той контролює й минуле» (1984). Сьомий різновид війни — найефективніший і найменш помітний — це духовно-світоглядна війна. Вона полягає у нав'язуванні суспільству певних ідей та стереотипів, смаків, моральних або культурних вимірів, які відривають суспільство від його коріння та ведуть у цілком хибному напрямку. Особливість сучасних війн полягає в тому, що вони є тотальними і охоплюють усі сфери. Той, хто виграє світоглядно-духовну війну, зрештою, переможе і в інших різновидах війни, незалежно від того, яких би поразок він до того не зазнав. |
Таким чином, ми маємо кілька основних сценаріїв розвитку подій:
Бажаний. 27–29 листопада Синод Вселенського Патріархату надає Україні Томос і визначає дату проведення Об'єднавчого Собору українських православних церков на другу половину грудня 2018 року. Символічною датою могло б бути проведення такого собору 25 грудня — Різдво (одним з рішень такого собору може бути зміна календаря, за яким визначаються церковні свята). В соборі бере участь значна частина єпископів УПЦ МП. Верховним предстоятелем об'єднаної церкви обирається компромісна фігура з числа єпископів найменшої з православних церков — УАПЦ. Суспільство визнає такий результат собору.
Небажаний. Росія активізує свою агентуру впливу для проведення акцій протесту та організації конфліктів. Надання Томосу відкладається, а Об'єднавчий Собор закінчується нічим.
Допустимий. Проведення Об'єднавчого Собору призначається на січень–лютий 2019 року. Надання Томосу відбувається після того, як нинішні керівники українських православних церков заявляють, що не будуть висувати свої кандидатури на посаду майбутнього глави оновленої української православної церкви. Проросійські сили намагаються завадити цим процесам, але консолідовані дії української влади, українського суспільства і церковних громад нейтралізують небезпечний розвиток подій.
Звісно, що варіацій сценаріїв може бути значно більше, але вони будуть варіаціями цих трьох.
За станом на сьогодні вірогідність реалізації небажаного сценарію доволі низька. Та це не повинно заспокоювати жодну з тих зацікавлених сторін, які прагнуть досягнути бажаного сценарію, бо на кону — світоглядно-духовний цивілізаційний вибір українського майбутнього.
