Частина 2. Електроенергетика

У галузі електроенергетики і енергетики в цілому найбільш залежною від монопольного імпорту є енергетика атомна.

Об'єктивні дані:

АЕС виробляють 47-50 % електроенергії країни. Іншу частину електроенергії — ті електростанції, близько 90 % яких працює на вугіллі або газі. Про ці станції говорити можна багато. Але якщо коротко, в контексті цієї статті, то ці електростанції порівняно легко можна зробити повністю незалежними від монопольного сировинного імпорту. Це вже частково виконано або виконується у спосіб переходу від використання газу на вугілля. Вугілля ж, зважаючи на нестачу свого (через агресію РФ), планується імпортувати з країн Південно-Східної Азії, Африки, Австралії. Словом, з країн, що найдешевше продають вугілля на міжнародних ринках. Звичайно, для цього потрібна валюта. Але ж війна! І не Україна її розв’язала. І ніяку ціну за вугілля не можна порівнювати з ціною життя наших співгромадян, які відстоюють територіальну цілісність України, — їхнє життя безцінне!

Сьогодні в Україні на функціонуючих чотирьох атомних станціях експлуатуються 13 атомних реакторів ВВЭР-1000 і 2 - ВВЭР-440 http://www.npp.zp.ua/

Сьогодні в Україні на функціонуючих чотирьох атомних станціях (Південно-Українській, Запорізькій, Хмельницькій і Рівненській АЕС) експлуатуються 13 атомних реакторів ВВЭР-1000 і 2 — ВВЭР-440. Усі вони російської (радянської) розробки. Протягом багатьох років реакторів ВВЭР-1000 у нас було більше, ніж де-небудь інде, включно з РФ. Майже за усіма складовими експлуатація українських АЕС залежить від Росії. У тому числі з науково-технічного супроводу, ремонту, продовження експлуатації, постачання ядерного палива (ЯП), зберігання і переробки опроміненого (відпрацьованого) ЯП тощо. По кожному з цих напрямів потрібна термінова робота з західними партнерами. Поки що реально працюємо тільки щодо ЯП.

 

Про це детальніше.

Ядерне паливо: одна таблетка вагою 4,5 г за енерговиділенням еквівалентна 640 кг дров, 400 кг кам'яного вугілля, 360 куб. м газу, 350 кг нафти http://nnm.me/

У світі добре відомі 2 підприємства, які спроможні виробляти аналогічне ЯП для російських реакторів: у Швеції і в Іспанії (обидва належать шведсько-японсько-американській компанії Вестінгауз). З заводу компанії Вестінгауз ми понад шість років отримуємо ЯП для експериментів з його адаптації з російським ЯП на двох блоках Південно-Української АЕС. А ось з іспанським підприємством ще не співпрацювали. Принаймні, про це відкрито не повідомлялося. Хоча нещодавно, як стало відомо авторові цих рядків, підписано двосторонній документ між Вестінгаузом і Енергоатомом, за яким передбачається залучати і це підприємство до виробництва ЯП для реакторів ВВЭР-440. Слід зазначити, що цим можуть зацікавитися Чехія, Словаччина, Угорщина, Фінляндія і, природно, Україна.

Слід зазначити, що компанія Вестінгауз, як з’ясувалося, користується послугами Росатома. І в контракті з нею немає чіткого формулювання з приводу того, на що сподіватися українській стороні у разі припинення надання російською стороною послуг через так звані форс-мажорні обставини в РФ (що трактуються Москвою завжди у вигідному для неї ключі). Але, пам’ятаючи про те, хто засновник компанії, українській стороні не варто хвилюватися, бо з дисципліною у вказаних країнах повний порядок. А згода на послуги РФ зі збагачення урану пояснюється нижчою ціною, ніж пропонують інші доступні підрядчики. Усе це зайвий раз підкреслює, що українській стороні варто заручитися підтримкою німецько-голландської компанії URENCO в плані збагачення урану для компанії Вестінгауз в необхідних Україні об'ємах. В той же час, Кабміну України було б доцільніше зобов'язати «ВостГОК» терміново, протягом найкоротшого часу наростити виробництво уранового концентрату до необхідних для потреб українських АЕС об'ємів. Бо сьогодні, не зважаючи на достатні запаси, ми його виробляємо дещо більше 30 % від потреби. На належному рівні необхідно також вести постійну роботу з придбання на міжнародних ринках уранового концентрату. Є також необхідність в терміновому укладенні контрактів з західними партнерами з продовження терміну експлуатації діючих блоків, зокрема, що стосується обпалення корпусів. Також, серед іншого, необхідно укласти контракти з вітчизняними підприємствами з виробництва устаткування і запасних частин до атомних блоків. Адже наша атомна галузь орієнтувалася, здебільшого, на російську, а не на вітчизняну промисловість.

Westinghouse продовжить контракт на поставку ядерного палива для українських АЕС. Переговори з українським «Енергоатомом» можуть бути завершені наступного тижня,контракт, який закінчується в 2015 р., може бути продовжений на необмежений час http://www.vedomosti.ru/

Не можна забувати, що якби Кремль вирішив (що цілком можливо в нинішніх військових умовах) припинити постачання ЯП до України, то ніхто не зміг би цьому запобігти. І максимум через рік (за умови перезавантаження свіжим ЯП усіх реакторів) зупиниться вся ядерна енергетика України. А це означатиме, що втрачається майже половина електроенергії, що державі загрожує повний колапс (природно, якщо до цього своєчасно не підготуватися). Основа підготовки — ретельна інвентаризація. Передусім, треба скрупульозно визначити, кого зі споживачів не можна відключати (це лікарні, ті підприємства, які через відсутність електрики можуть вийти з ладу, ліфти і тощо). Тобто, Російська Федерація, не застосовуючи нових бойових схем в т.зв. «гібридній війні», не витрачаючи жодного рубля на свою армію, на бойовиків і зброю, не зазнаючи втрат в живій силі, не втрачаючи стрімко міжнародний авторитет і не потерпаючи від економічних санкцій Заходу, може «поставити Україну на коліна».

Якщо завчасно (за допомогою демократичних країн-членів НАТО) підготуватися до зупинки атомної енергетики, то проблему цілком до снаги «пом'якшити». Практично в умовах миру вирішити її за рік не реально. Наприклад, для заміщення виробленої на АЕС електроенергії потрібна цілодобова робота понад 2 мільйонів 5-кіловатних електрогенераторів. А їх вільних стільки немає у всьому світі! Не кажучи вже про інше, зокрема, про екологічні наслідки від спалювання палива. Реально розв'язати цю проблему можна протягом 5–6 років в мирних умовах. Звичайно, в умовах війни ці терміни були б менші (з великими видатками), але, як кажуть, зовсім не нульовими.

Думки про те, що «на Кремль можна натиснути необслуговуванням російської техніки, зокрема, на українських підприємствах «Запоріжсіч», «Хартрон», «Південмаш» і т. д., цікаві, але не реальні. На жаль, через деякі об'єктивні і суб'єктивні причини і, зокрема, через елементарну зраду. Зараз російська техніка, у тому числі і військова, обслуговується тільки тому, що у нас дешевше, ніж навіть в РФ чи Китаї. У будь-який момент РФ може відмовитися від наших послуг. А можливості її обслуговувати поза межами України, на жаль, є.

Порівнюючи усі ці факти, мимоволі доходиш висновку, що РФ при нападі на Україну насправді опрацьовує, передусім, нові бойові і фінансові схеми реальної агресії, збирає і навчає бойовиків, випробовує зброю (як стару, так і нову) в умовах т.зв. «гібридної війни» і тощо. А головне — тримає «в тонусі» свою регулярну армію. Виходить, РФ проявляє активність не тільки або не стільки для того, щоб захопити Україну, а… А для чого тоді? НАД ВІДПОВІДДЮ НА ЦЕ ЗАПИТАННЯ ПОВИНЕН ЗАМИСЛИТИСЯ ВЕСЬ ДЕМОКРАТИЧНИЙ СВІТ. І в першу чергу Європа.

Pеактор типу CANDU це, по суті, єдиний на сьогоднішній день реактор на важкій воді - тільки реактори CANDU можуть сьогодні працювати на природному урані, не потребуючи будь-яких складних процесів розділення ізотопів урану http://crustgroup.livejournal.com/

А нам у будь-якому випадку необхідно розвивати ядерну енергетику. Тільки одночасно ще й виходити з монопольної залежності від РФ. Для нас найбільш перспективними партнерами є Канада і Франція, що успішно розвивають реактори третього покоління ЕС-6 (САNDU) і APR-1650, відповідно. Важливо, що ці реактори можуть успішно працювати не лише на природному урані, але і «спалювати» напрацьований в реакторах ВВЭР в Україні уран-плутонієвий оксид, виділений (понад 60 тонн) при переробці опроміненого (відпрацьованого) ЯП, що дуже важливо для підтримки режиму нерозповсюдження. І навіть більше, реактор ЕС-6 (CANDU) може в перспективі використовувати уран-плутонієвий оксид, виділений з реакторів РБМК-1000 ЧАЕС (майже 7 тонн).

Реактори типу CANDU успішно експлуатуються в Канаді, Південній Кореї, Індії, Аргентині, Китаї і Румунії. Для нас надзвичайно цікавим є багаторічний досвід сусідньої Румунії.

Саме цей тип реакторів колись, коли виконував обов’язки Міністра закордонних справ України, рекомендував нинішній Прем'єр-міністр України. Може, варто серйозно вивчити питання про поетапну заміну російських технологій на канадські (поступово, з завершенням їх терміну експлуатації). Чи хоч би вдатися до розумної диверсифікації. Не можна стверджувати, що російські гірші чи кращі. Вони просто інші. І нам вони не підходять через свою, так би мовити, монопольність.

Реактор EC-6 був детально вивчений в 2008–2009 роках Міжвідомчою групою України, до якої були включені, зокрема, фахівці з НАЕК «Енергоатом», НАН України та ін. У підсумку, цей реактор за усіма показниками рекомендували використовувати в українській енергетиці. Так само було б доцільно вивчити французький реактор EPR-1650, власник якого надає послуги і з переробки опроміненого ЯП, і з виробництва з нього сучасного МОКС-пального для «спалювання» енергетичного плутонію з метою вироблення електроенергії. Примітно, що реактор EPR-1650 може бути доставлений по воді на Південно-Українську і на Запорізьку АЕС для заміни російських реакторів.

При цьому завжди треба пам'ятати, що ядерна енергетика була, є і поки що залишатиметься важливим елементом національної безпеки України.