Після призупинення процесу європейської інтеграції України з одночасною її переорієнтацією на зближення з Росією та Митним союзом наслідки від такого рішення не забаряться. Це можна спробувати змоделювати, взявши за приклад Білорусь, яка свого часу з власного бажання повернулася під контроль Росії.

Зокрема, як Москва і пообіцяла, Білорусі були надані певні економічні преференції стосовно зниження цін на газ та відкриття більш широкого доступу до російського ринку (що нині Росія обіцяє і Україні). Хоча зазначимо, що преференції мали виключно тимчасовий характер і їх не можна порівнювати з реальними геополітичними та економічними збитками білоруської держави. Що тут мається на увазі?

По-перше, відновлення домінування Росії на Білоруссю фактично позбавило останню можливості вести самостійну зовнішню політику. Так, зірвалися спроби Білорусі переорієнтувати свої економічні та політичні зв’язки на Китай і інші країни в умовах чергового ускладнення влітку ц. р. білорусько-російських відносин. Намагання білорусів жорстко приборкувалися Москвою, яка використала для цього союзницькі зобов’язання Білорусі в рамках різних інтеграційних об’єднань, очолюваних Російською Федерацією. Білорусь навіть була змушена підтримати заходи економічного тиску Росії на Україну, що зовсім не відповідало білоруським інтересам;

по-друге, антизахідні позиції Білорусі, а також підтримка російського курсу на конфронтацію зі США, НАТО та Європейським Союзом (судячи з дій Москви стосовно України та інших країн-учасниць програми ЄС «Східне партнерство») об’єктивно викликають негативну реакцію західних країн та міжнародних організацій. І, як результат, — Західний світ фактично ізолює Білорусь, припиняється її доступ до західних ринків, кредитів та інвестицій, до передових світових технологій;

по-третє, членство Білорусі в інтеграційних організаціях СНД, в тому числі Митному союзі, зовсім не означало, що Російська Федерація відстоюватиме її економічні інтереси. Доступ білоруських товарів (зокрема кондитерських, м’ясо-молочних та горілчаних) на російський ринок так і не розширився, Росія і надалі використовує енергетичний чинник в якості інструменту тиску на Білорусь, обмежуючи, наприклад, постачання нафти, збільшуючи тарифи на нафтопродукти для білоруських споживачів, маніпулюючи цінами на газ. І навіть більше, з приєднанням Мінська до Митного союзу підвищилися внутрішні ціни, виникли суттєві проблеми у діяльності національного бізнесу через посилення конкуренції з боку Росії, росіяни перебрали у свої руки контроль над білоруською економікою. При цьому Російська Федерація надає Білорусі кредити лише за умов політичних поступок білоруської сторони. В багатьох випадках Росія приватизує білоруські підприємства, чи створює спільні промислові структури винятково для того, щоб усунути з ринку білоруських конкурентів, як це сталося з «Білоруськалієм»;

по-четверте, як наслідок таких вчинків, погіршується стан білоруської економіки, в країні, падає життєвий рівень населення, загострюються соціальні проблеми, зростають інфляція та безробіття, примусово скорочується робочий тиждень тощо. Зрозуміло, це не кращим чином позначається на авторитеті держкерівництва, провокує невдоволення білоруських громадян, активізує дії опозиції, викликає у білорусів негативне ставлення як до Російської Федерації, так і до її інтеграційних ініціатив. За даними соціологічних досліджень, нині президента Білорусі О.Лукашенка підтримує не більше 10 % громадян (в основному це пенсіонери радянських часів), а понад 70 % жителів республіки скористалися б можливістю виїхати за кордон на постійне місце проживання;

по-п’яте, умови, що склалися в Білорусі, фактично не дозволяють керівництву країни утримувати в своїх руках владу без застосування жорстких заходів придушення опозиції, без обмеження демократичних норм і свобод (включаючи свободу слова та інші базові права людини) та відвертої фальсифікації виборів усіх рівнів. Це все ще більше посилює негативне ставлення Заходу до Білорусі і фактично призводить до втрати чинним режимом легітимності;

по-шосте, невдоволення населення Білорусі чинною владою може вилитися в масові соціальні заворушення. Білоруська влада в цьому вбачає основну загрозу своїй безпеці та, відповідно, орієнтує силові структури країни насамперед на протидію власному населенню. Як свідчить досвід російсько-білоруських навчань «Захід-2013», а також навчань в рамках Організації Договору про колективну безпеку, які пройшли на білоруській території, придушувати можливі громадянські заворушення в Білорусі планується як за допомогою власної армії та міліції, так і силових структур військових союзників білоруської влади, в тому числі — Росії та центральноазіатських членів ОДКБ, тобто іноземних країн.

В цілому вищенаведені обставини дають змогу зробити низку стратегічних висновків як для Білорусі, так і для України чи інших країн, перед якими стоїть геополітичний вибір зовнішнього курсу, а саме:

відмова керівництва Білорусі від європейського вибору, повернення її під контроль Російської Федерації мають для білорусів переважно негативні наслідки у вигляді втрати політичної незалежності країни, погіршення стану її економіки та загострення соціальних проблем, обмеження міжнародної легітимності державного керівництва, а також ускладнення його стосунків з західними країнами і міжнародними організаціями, що суттєво обмежило доступ Білорусі до західних ринків, кредитів і інвестицій та сучасних технологій. При цьому участь білоруської сторони в інтеграційних структурах СНД не тільки не гарантувала забезпечення її інтересів, але і надала Росії додаткові важелі тиску на неї;

враховуючи, те, що в Україні та Білорусі ситуації схожі, то аналогічні проблеми обов’язково постануть перед нашою державою. Отож, якщо Україна остаточно відмовиться від європейської інтеграції, то вже незабаром співробітництво ЄС з Україною припиниться, що автоматично означатиме зрив програм участі Європейського Союзу у розвитку економіки України та модернізації української газотранспортної системи, а також значно ускладнить отримання Україною кредитів від світових кредитно-фінансових організацій, включно з МВФ. Разом з тим, виходячи з попереднього досвіду як нашої держави (зокрема, сумнозвісних «харківських угод»), так і інших країн, включаючи Білорусь, обіцянки Росії щодо надання фінансової допомоги Україні та зниження цін на газ зовсім не обов’язково будуть виконані. Так, не чекаючи остаточної відмови України від підписання Угоди про асоціацію з ЄС, керівництво російського ВАТ «Газпром» вже спростувало заяви керівництва України щодо планів знизити ціну на газ. Хоча навіть обіцяні Україні кредити від Росії (як повідомляють ЗМІ, в обсязі «20 млрд. дол. США»), скоріш за все, зазвичай, будуть використані для «латання дірок» в українській економіці, а не для її реального розвитку;

поступки Києва Москві в питаннях своєї європейської інтеграції неминуче призведуть до подальших претензій росіян. Насамперед, вони примушуватимуть Україну вступити у Митний союз для того, щоб залучити її в майбутньому до Євразійського союзу, а фактично щоб включити у нову Російську імперію. До того ж зрив підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС Росія вважатиме своєю геополітичною перемогою над Європейським Союзом, що стане підставою для посилення московського тиску на Брюссель тощо.