Борисфен Інтел

Відновлення повноважень Росії в ПАРЄ

30 червня 2019
<p>Відновлення повноважень Росії в ПАРЄ</p>

Катастрофа чи застереження для України?

 

У протистоянні з Росією для України, зокрема з 2014 року, вкрай важлива підтримка західних країн та міжнародних організацій. Передусім США, ЄС та НАТО, які стримують агресивну політику росіян запровадженими санкціями та нарощуванням своєї військової присутності в Європі, а також надають Україні фінансово-економічну та військово-технічну допомоги.

В цілому ставлення наших західних партнерів до агресії Росії проти України практично незмінне. Але останнім часом деякі європейські країни намагаються знайти спільну мову з Росією, в т. ч. у спосіб певних поступок на її користь. Як приклад — дозвіл Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) на відновлення у її складі діяльності Росії. Таке рішення, за великим рахунком, йде урозріз з принципами ПАРЄ. Адже організацію створювали колись, щоб сприяти мирному та демократичному розвитку Європи, де країни суворо дотримуються норм міжнародного права. І ось ці країни, включно з Францією, Німеччиною, Італією, пішли на зближення з Росією, пояснюючи це намаганням не допустити подальшого загострення обстановки на східних кордонах ЄС та створити сприятливі умови для функціонування власного бізнесу. А як же «відданість європейським цінностям»? А як бути з їхніми зобов’язаннями перед Україною, принаймні у рамках ПАРЄ?

Не даремно українські експерти зазначають, що все це нагадує так звану Мюнхенську змову у вересні 1938 року, коли Великобританія і Франція погодились з анексією гітлерівською Німеччиною Судетської області Чехословаччини. І вже буквально за рік після цього — 1 вересня 1939 року — вибухнула Друга світова війна, і Німеччина окупувала Францію, а Великобританія внаслідок бойових дій зазнала великих втрат. Майже через шість років було розгромлено і саму Німеччину, яка у травні 1945 року здалася на милість переможців. Як наслідок — світ розділили між собою США і СРСР (фактично — Росія). Як можна забути історію і не робити належних висновків? Здається, майже ніхто не прагне цього, за винятком хіба що Великобританії та окремих країн Центрально-Східної Європи і Балтії, які постійно відчувають московську загрозу.

…Країни ЄС показали, що для них на першому місці стоять свої інтереси, а Росія як була, так і залишиться агресором, і не відмовиться від своїх планів встановити контроль над Україною…

І що далі?

Російська окупація всієї України, як це колись зробила Німеччина щодо Чехословаччини? А там вже і до Третьої світової війни рукою подати?

Навіть якщо це і не так, то хотілося б зрозуміти логіку таких вчинків і почути справжню відповідь на запитання: чому все ж ПАРЄ поступилася Росії? Частково ми вже про це щойно згадали. Можна також погодитись і з оцінками інших експертів, які широко подаються у ЗМІ. Це і зростання егоїстичних настроїв в країнах Європейського Союзу, і посилення суперечностей між США та Європою, що зробило останню більш уважною до Росії, і активний вплив тієї ж Росії на політику ЄС, в т. ч. у спосіб підкупу впливових представників політико-економічних кіл європейських країн. А, можливо, Європа і дійсно «втомилася» від України, яка так і не змогла провести обіцяні реальні реформ, щоб перетворити себе на справжню європейську державу.

 

Втім, все це зовсім не можна сприймати, як «рішучу перемогу Росії» над Україною. Адже насправді ПАРЄ — це винятково консультативний, рекомендаційний орган, тобто просто «майданчик для перемовин», у якого немає якихось реальних повноважень. Ясна річ, Росія може і буде використовувати цей «майданчик», як один з каналів для нав’язування своєї політики, в т. ч. у рамках продовження «гібридної» війни проти України. Щоправда, Росія і так це чинить в ООН, ОБСЄ та інших організаціях, де вона вважається повноправним членом.

Що ж до відновлення повноважень Росії в ПАРЄ, то це зовсім не означає, що ЄС та США відмовляються від запроваджених проти неї санкцій за анексію Криму та провокування конфлікту на Донбасі. За заявами лідерів західних країн та міжнародних організацій, санкції не припинятимуться доти, допоки Росія не поверне Україні Крим та не будуть виконані у повному обсязі Мінські домовленості. Причому, така принциповість підкріплюється послідовними діями з реалізації домовленостей на практиці.

Вплив західних санкцій на російську економіку
Вплив західних санкцій на російську економіку

Так, 27 червня ц. р. Рада Європейського Союзу офіційно продовжила санкції проти Росії за невиконання Мінських домовленостей ще на шість місяців, до 31 січня 2020 року. Раніше — 20 червня ц. р. — Рада продовжила дію обмежувальних заходів щодо РФ за окупацію Криму та Севастополя до 23 червня 2020 року. Незважаючи на заклики представників окремих європейських країн зняти з Росії санкції, вони, ці санкції, продовжуються ЄС практично без обговорення, що у значній мірі відрізняється від 2015–2016 років, коли дане питання викликало жорсткі суперечки.

Щодо США, то їх політика стримування Росії більш послідовна. Так, вони нарощують свої санкції в рамках закону «Щодо протидії противникам Америки через санкції» та інших законодавчих актів. А сподівання Москви, що Д. Трамп якось змінить політику Вашингтону, можна вважати марними. Про це свідчить зустріч президентів США та Росії на полях саміту G20 у Японії 28–29 червня ц. р., де підтверджено збереження принципових розбіжностей сторін щодо України. І навіть більше, напередодні зустрічі Д. Трамп відверто назвав Росію «потенційним військовим супротивником США».

У НАТО аналогічна позиція стосовно Росії. Так, на брифінгу в Києві 26 червня ц. р. президент Парламентської асамблеї НАТО М. Мун повністю виключила можливість повернення Російської Федерації до складу організації (у якості спостерігача). Принциповість політики Альянсу стосовно Росії була підтверджена також під час засідання Міжпарламентської ради Україна-НАТО 23–25 червня ц. р. у Львові.

В цей же час і Європейський Союз, і США та НАТО не припиняють активного співробітництва з Україною, нарощуючи раз за разом обсяги своєї підтримки. Достатньо одного свіжого прикладу: 27 червня ц. р. Сенат Конгресу США ухвалив законопроект про виділення 300 млн дол. на військову допомогу Україні. Така сума перевищує минулорічні асигнування на 50 млн дол. США. Своєю чергою, до кінця поточного року ЄС планує надати Україні черговий транш макрофінансової допомоги в обсязі 500 млн євро. Незмінними залишаються також і всі програми співпраці між Україною та її західними партнерами у політичній, економічній та безпековій сферах.

 

Так що Росія не має реальних підстав для святкування своєї перемоги, хоча б і суто символічно. Тим паче, що з відновленням її в ПАРЄ не так все просто. Парламентська асамблея Ради Європи вже відклала остаточне вирішення даного питання до тлумачення Венеціанською комісією статусу російських депутатів, обраних від окупованого Криму. А до квітневої сесії ПАРЄ 2020 року Моніторинговий комітет асамблеї має подати доповідь щодо виконання Москвою своїх міжнародних зобов’язань, в т. ч. стосовно Криму та Донбасу. До речі, даний факт свідомо приховують російські ЗМІ. І чомусь ігнорують ЗМІ українські…

…Такі загрози демонструють, до чого може призвести політика імітації з відстоювання державних інтересів України, а не її наполеглива реалізація. Не кажучи вже про можливі загравання з Росією та віра, що вона дотримається своїх обіцянок…

А Москва зараз намагається подати свою політику у вигляді позитиву, демонструючи «добру волю» та готовність зробити кроки назустріч Україні. І все задля того, щоб налагодити відносини з Заходом. Саме цим можна пояснити, так би мовити, пом’якшення позицій Росії у питаннях відновлення переговорів у нормандському форматі та обміну полоненими, а також торгівлі з Україною. Зокрема, дозвіл Росії на ввезення з України товарів, які підпадали під заборону, та транзит українських товарів через російську територію.

Однак, таке не повинно нас заспокоювати, ми не повинні сподіватись на допомогу лише наших західних партнерів та «добру волю» Росії. З одного боку, країни ЄС вже показали, що для них на першому місці стоять свої інтереси, а з іншого — Росія як була, так і залишиться агресором, і не відмовиться від своїх планів встановити контроль над Україною. І ще: не можна виключати того, що відновлення повноважень Росії в ПАРЄ дійсно може стати «спусковим гачком», натиснення на який дасть сигнал для початку процесу зняття з неї західних санкцій.

Такі загрози повинні стати для України і українців по-справжньому повчальними. Передусім ще раз показати, до чого може призвести політика імітації з відстоювання державних інтересів України, а не її наполеглива реалізація. Не кажучи вже про можливі загравання з Росією та віра, що вона дотримається своїх обіцянок.

 

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/vidnovlennya-povnovazhen-rosiyi-v-pare/