Борисфен Інтел

«Зигзаги удачі» бакинської геополітики

1 березня 2016
<p>«Зигзаги удачі» бакинської геополітики</p>

Олег Махно

 

«...Нам негайно потрібні нові угоди з Азербайджаном. Упевнений, що цей візит на високому рівні відбудеться незабаром. Разом з колишніми президентами України Леонідом Кучмою і Віктором Ющенком я підготую пропозиції про розвиток відносин з Азербайджаном і подам їх президенту. Зараз ми розглядаємо це питання. Ми отримали запрошення на IV Глобальний Бакинський форум. Під час форуму ми обговоримо і це питання», — обіцяв нещодавно Л. Кравчук, коментуючи можливість майбутнього візиту П. Порошенка до Азербайджану. Ця фраза демонструє не тільки важливість двосторонніх відносин Києва і Баку і, зокрема, перспективу згаданого форуму. Тут наш перший президент ще ніби визнає, що Україна тривалий час, а практично протягом усіх років своєї незалежності, непростимо нехтувала своїми відносинами з цією прикаспійською державою. І чи не буде спроба озвучити об'єктивні причини цього виправданням недалекоглядності тих, кому належало за обов’язками займатися зовнішньополітичними зв'язками нашої держави?

Історично так склалося, що «каспійський напрямок» — це своєрідна пуповина сучасної геополітики, і вона так чи інакше нині «підживлює» всі світові поточні події, в тому числі що стосуються України. Для цього досить лише згадати «гілки» (російську і українську) Шовкового шляху, що практично сходяться на азербайджанських теренах, або ж заплановані до спорудження газо- та нафтопроводи для поставок вуглеводнів з Каспію до Європи, не кажучи вже про різні можливі транзитні і авіаційні маршрути і т. д. Не забуваючи при цьому і про наявні проблеми у взаєминах між прикаспійськими державами і їхніми найближчими сусідами. Вони анітрохи не простіші за проблеми нинішні українські. Наприклад, іранська пропозиція сусіднім з Азербайджаном державам про перерозподіл між ними прибережної зони Каспійського моря, де ніби заново відкривається перспектива розробки і видобутку вуглеводнів.

Або тліюче понад 20 років збройне протистояння Азербайджану і Вірменії через Нагірний Карабах. Такого терміну виявилося більш ніж достатньо, аби світ з цим конфліктом вже якось звикся. Як, здається, починає звикати до анексії Криму та до бойових дій в Луганській і Донецькій областях. Можливо, ці схожі ситуації можуть певним чином спростити визначення підходів до вирішення наявних у Азербайджану і України проблем... До речі, цьому може посприяти невелика, але, по-моєму, дуже суттєва деталь: на дипломатичному рівні азербайджанське керівництво прагне не до «співпраці проти когось», чим часто грішить Кремль (зокрема, з партнерами по ЄАЕС), а саме до «взаємовигідної співпраці з кимось». Тобто, в Баку вважають за краще підтримувати цивілізовані партнерські взаємини, коли враховуються інтереси всіх сторін, і роблять нині ставку на взаємовигідні зв'язки, як із Заходом, так і Близьким Сходом, Китаєм. Така ось більш рельєфна, аніж нещодавня українська «багатовекторна» політика. Приступи Баку до втілення своїх нинішніх планів років так на десять-п'ятнадцять раніше, але без огляду на Кремль, то йому вдалося б уникнути багатьох економічних негараздів.

Наприклад, грошова одиниця манат, що тривалий час практично дорівнювала долару, не опустилася б сьогодні майже на 50 % від своєї вартості і не викликала б у азербайджанців такий вже знайомий українським громадянам ринковий ажіотаж. Не знецінилися б і активи Державного нафтового фонду Азербайджанської Республіки (ДНФАР), створеного в 1999 році спеціально для накопичення доходів від реалізації нафтових контрактів. За словами глави департаменту управління ризиками ДНФАР Б. Бахрамова, ще 1 жовтня 2015 року ці активи становили 34,738 млрд дол. США, а за жовтень-листопад вже знецінилися на 729 млн дол., або 2,1 %. Зрозуміло, це дуже відчутно для азербайджанського ВВП, що в середньому на 70 % (а іноді і більше) формувався за рахунок нафтового сектору. Згодом азербайджанське керівництво почало усвідомлювати, що робити ставку за прикладом Росії на нафтодолари нерозумно і навіть небезпечно. Фахівці вказували на не виправдану недалекоглядність такої економічної політики, особливо протягом останніх двох років. Наприклад, голова Комітету захисту прав нафтовиків Мірварі Гахраманли в своєму виступі у вересні 2015 року застерігала: «За оцінкою Міжнародної енергетичної агенції, у 2016 році на країни, що не входять в ОПЕК, в тому числі на Азербайджан, очікує рекордний спад нафтовидобутку... На цьому процесі позначаються політичні події, зокрема, санкції проти Росії, зняття санкцій з ІРІ та ін.». А голова бакинського Центру нафтових досліджень Ільхам Шабан безапеляційно стверджував, що для Азербайджану 2016 рік буде нелегким. «Прогноз агентства про скорочення видобутку в 2016 році на півмільйона барелів на добу — це невисокий показник, світ це переживе, — казав він в одному зі своїх інтерв'ю. — Особливо, якщо брати до уваги той факт, що Іран має намір видобувати 1 мільйон барелів на добу. Дійсно, 2016 рік буде нелегким, в тому числі, для Азербайджану. За моїми прогнозами, якщо в поточному — 2015 році — видобуток скоротиться на 700 тис. тонн, то в наступному році ця цифра сягне 1 мільйона».

Падіння цін на нафту протягом 2015 року втричі не має природних економічних причин, так уже в грудні заявив президент Азербайджану Ільхам Алієв, вважаючи ціну $ 36 за барель «продуманою політикою, мета якої ні для кого не є секретом». Глава держави констатував, що Азербайджан зазнає відчутних втрат в ситуації, що склалася: «Падіння цін на нафту негативно позначилося на національній валюті. Причина девальвації маната — зниження цін на нафту втричі. Зміна курсу маната була неминучою. Ми намагалися протягом року максимально запобігти цьому, чекали, коли ціни на нафту стабілізуються. Коли вони стабілізувалися на рівні $50, ми трохи заспокоїлися, вважаючи, що потреби в девальвації не буде. Але в даний час ціна на нафту впала до $36». Вже 21 грудня 2015 року Центробанк Азербайджану перейшов до плаваючого курсу національної валюти, внаслідок чого азербайджанський манат за день впав на 47,63 % і 47,88 % щодо долара і євро відповідно.

Необхідно віддати належне бакинському керівництву, з подачі якого в розвиткові нафтового сектора, хоча і з запізненням, але все ж відбувалися деякі зміни. І в цьому питанні воно ніби йде по стопах України, тобто враховує її гіркий досвід. Сьогодні вже 52 % ВВП Азербайджану формується за рахунок нафтового сектора (на відміну від попередніх 70 %), і 48 % — за рахунок ненафтового. Різниця майже у 18 % — відчутна, але все одно вона не дозволяє азербайджанській економіці почувати себе впевнено. Економічний експерт Октай Ахвердієв так прокоментував нещодавній рейтинг Standard & Poor's щодо азербайджанської економіки: «Повністю згоден, що допоки ми будемо залежати від одного сектора нашої економіки, Азербайджан буде перебувати в групі ризику. Сам факт того, що ВВП залежить від кон'юнктури світового ринку, — це вже говорить про те, що дана країна знаходиться під ковпаком ризику. Коли для одного сектора, наприклад, нафтового, настають важкі часи, то інший, припустимо металургійний, повинен підтримати економіку. Тільки багатогалузева економіка може вивести країну на більш високу позицію. Що стосується сусідніх по п'єдесталу країн, то у них така ж проблема. Наприклад, Узбекистан залежить в основному від бавовни, Казахстан і Росія — від нафти, Туркменістан — від газу і т. д. Тому не дивно, що ми на одній позиції з цими державами». Експерт упевнений, що в найближчі 5-6 років ступінь ризику в економіці Азербайджану зменшиться. А ось що нещодавно сказав він же в присутності журналістів: «Щоб економіка країни якомога менше залежала від нафти і газу, необхідно більш активно розвивати ненафтовий сектор. А цьому перешкоджають... корупція і монополізм на споживчому ринку. Наскільки швидко буде вирішена ця проблема, настільки успішно почне розвиватися ненафтовий сектор».

Очевидно, до такого висновку дійшли в Баку (до речі, як порівняно нещодавно і в Києві) після того, як почали тісно співпрацювати з європейськими партнерами в питаннях диверсифікації на енергетичному ринку. Але чи вдасться здолати корупцію і чи не опустяться руки при перших невдачах в роботі з європейцями? Про це трохи нижче.

 

Дружба — дружбою, а...

Ще у жовтні 2015 року на черговому засіданні Ради глав держав СНД президент Азербайджану Ільхам Алієв висловив своє бачення подальшої співпраці в рамках Митного союзу. Оскільки товарообіг між країнами СНД помітно знизився, стверджував він, а чимало національних валют країн-членів СНД втратили свою силу, необхідно переходити до нових форм економічної взаємодії, що мають скласти основу нової економічної моделі. Він погодився з ідеєю свого російського колеги про «опрацювання питання переходу на розрахунки в національних валютах», так як це «дозволить нам уникнути певних фінансових ризиків,... зміцнити наші національні валюти, ще більше сприятиме справі економічної інтеграції». Але тут же натякнув, що необхідно надати більшої свободи країнам СНД, що володіють природними ресурсами, а це допоможе їм впоратися з економічною кризою. Чому «натякнув»? Відповідь очевидна: Баку було б зручніше, наприклад, реалізовувати свої вуглеводні на міжнародних ринках без огляду на своїх партнерів-конкурентів по СНД, особливо на РФ. Інакше кажучи, він прагне до самостійності. Наприклад, Баку активно просуває проект прокладання газопроводу, за допомогою якого планує розширити поставки газу до Туреччини і західних країн (що відмовляються від послуг російського Газпрому). При цьому як би діє за російською приказкою: дружба — дружбою, а тютюнець — нарізно! За всієї своєї толерантності в питанні забезпечення Європи газом, в один ряд з Москвою він ставить і Київ, називаючи його не інакше як монополістом. «Трубопровід TAP (Trans Adriatic Pipeline), — наголошується в популярному азербайджанському виданні, — є одним із найважливіших елементів проекту Південного газового коридору. Свого часу він ініціювався з метою підвищення безпеки постачання газу до Європи у спосіб доставки блакитного палива з Каспійського басейну, а також виключення, таким чином, Росії як монополіста в ролі постачальника газу Старому Світу, а України — як монополіста в ролі транзитера». Тобто, Баку сприймає Київ монополістом, і відстоювати свої інтереси в переговорних процесах буде саме з таких позицій. І до цього потрібно бути готовим.

Але повернімося до вищевикладених пропозицій президента І. Алієва надати партнерам по СНД більше економічної самостійності. Чим вони викликані? Азербайджан (і це очевидно) — одна з тих країн, якій сьогодні вже тісно в фарватері московської політики, як би його керівництво це не намагалося не афішувати. Йому все важче узгоджувати з Кремлем свої можливі ініціативи на міжнародній арені, просити дозволу на втілення в життя своїх проектів або підставляти йому плече у вирішенні геополітичних проблем. Для підтвердження цього достатньо одного прикладу недавньої сутички Москви з Анкарою, що переросла у справжню, поки що «холодну війну». Азербайджану, що традиційно підтримує і невпинно афішує свої давні дружні відносини з Туреччиною, довелося якось стримано реагувати на російсько-турецький конфлікт через збитий російський бомбардувальник турецькими винищувачами. І навіть якось пропонувати своє посередництво в справі примирення сторін. Не думаю, що в цьому випадку його приваблювала почесна роль миротворця. Просто він спробував уникнути ситуації, коли демонструють свою прихильність одній стороні на шкоду відносинам з іншою. Але ж нині така доля другорядних гравців на геополітичній сцені... До речі, у своєму протистоянні з Єреваном через захоплені ним азербайджанські території Баку практично не коментує позицію і роль Москви. Ця, так звана політкоректність, поки що дає йому можливість купувати у росіян озброєння і військову техніку. Нагадаємо, що підписаний рік тому останній контракт про покупку російського озброєння обійшовся азербайджанській скарбниці в суму 3 млрд доларів. «Баш на баш», як то мовиться в східній приказці, на мові ж дипломатії це називається принципом взаємності. По-азербайджанськи нині це означає, що ані в великому, ані в малому ніхто нікому нічим не має бути зобов'язаний. І тут доречний наступний епізод: в момент розвалу СРСР, коли під «націоналізацію» підпали військові частини і з'єднання Радянської армії, Азербайджан єдиний з колишніх соціалістичних республік «відстебнув» Москві певну суму за звільнені на його території військами 4 загальновійськової армії об'єкти, житлові та технічні приміщення. Хоча мав повне право безкоштовно успадкувати їх для створюваних своїх збройних сил. Потираючи руки, «доброзичливці» кепкували: азербайджанці купили самі у себе. «Так, купили, — погодився в кулуарах один із азербайджанських представників на переговорах з росіянами. — Але ви ж на ці кошти повинні побудувати житло для виведених з Баку військовослужбовців! І ми вам після цього нічого не винні».

Факт, по-моєму, не тільки показовий, але і не має аналогу на просторах колишнього СРСР.

 

Російський ринок закривається?

За опублікованими в минулому році Державним митним комітетом Азербайджану даними, у січні-вересні 2015 року товарообіг між Азербайджаном і Росією склав 1,34 млрд дол. США (8,74% в загальному обсязі зовнішньоторговельного обороту країни). Це майже на два відсотки менше від показника аналогічного періоду 2014 року. До середини того ж 2015 року Росія інвестувала в економіку Азербайджану понад 1,8 млрд доларів. Своєю чергою, Азербайджан за цей же період виділив для російської економіки понад один мільярд доларів інвестицій. Тобто, товарообіг таки знижується, щонайменше, протягом останніх двох років, і ситуація не покращиться ані у цьому році, ані у наступному. Навіть якщо Баку спробує замінити своєю сільгосппродукцією заборонену на російському ринку турецьку. «Ми абсолютно не зацікавлені в зниженні товарообігу з Росією. Але, на жаль, є чинники, які не залежать від нас», — відзначала заступник міністра економіки і промисловості АР С. Гасанова. Вона переконана, що до скорочення взаємного товарообігу призвела нинішня економічна ситуація в Азербайджані та Росії. І ніяк не погоджується, що має місце процес вичавлювання Азербайджану з російського ринку. Всесвітній банк ще в середині минулого року не без підстав застерігав, що навіть збільшення товарообігу з Росією не може бути вигідним для Азербайджану, так як його економіка від цього тільки втратить. Але Баку на всіх рівнях не втомлюється повторювати, що не зацікавлений в згортанні своєї співпраці з Москвою. Він і надалі активно заохочує функціонування на території республіки до 600 компаній з російським капіталом. До речі, приблизно 300 з них — це спільні підприємства, і 200 — зі 100-відсотковим російським капіталом. В тому числі, «Газпром», «КАМАЗ», Банк ВТ. Але, як зазначив експерт в області економіки О. Ахвердієв, Азербайджан сьогодні купує у Росії тільки те, що не спроможний самостійно виробляти або імпортувати з інших країн: «Наприклад, зброя, яку НАТО відмовляється (!авт.) продавати збройним силам Азербайджану». Мабуть, це поки що безальтернативний для азербайджанців російський «продукт». У будь-якому разі, до того моменту, поки «холодне» протистояння з вірменами «раптом» не переросте в «гаряче». Або ж роздратована активною двосторонньою азербайджансько-турецькою співпрацею Росія закриє для Азербайджану двері свого «військторгу». А за одно і опустить шлагбаум перед рештою його продукції. Тому і втрати при недавньому пробному прогоні українського потягу по азербайджанському відрізку Шовкового шляху не можна сприймати випадковим недоопрацюванням відповідальних за це питання фахівців. Так як російська гілка цього ж шляху демонстративно випробовувалася в цей же час і повинна була виглядати для потенційних замовників порівняно кращою.

Далі буде…

 

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/zigzagi-udachi-bakinskoj-geopolitiki/