10 липня 2014

Про вплив внутрішньополітичної ситуації в США на потенціал України

У попередній статті йшлося про те, як Росія намагається прорвати єдиний європейський фронт проти «гібридного агресора». Попередня неофіційна інформація з іноземних урядових, політичних і ділових кіл не дає підстав для сподівань на покращення прогнозів: низка країн-членів ЄС і надалі наполягає на тому, що дипломатичні переговори з РФ необхідно продовжувати, а не запроваджувати щодо неї реальні економічні санкції. Чи варто Україні за такого стану справ сподіватися на підтримку американського істеблішменту?

Низка країн-членів ЄС і надалі наполягає на тому, що дипломатичні переговори з РФ необхідно продовжувати, а не запроваджувати щодо неї реальні економічні санкції

З наближенням парламентських виборів (4 листопада буде оновлена третина Сенату й повністю переобрана Палата представників Конгресу США) українська тематика стає однією з центральних тем як для міжпартійних, так і внутрішньопартійних дискусій в Республіканській і Демократичній партіях.

Окрім високої залежності вибору американців від відновлення економічного зростання та підвищення рівня зайнятості в країні, рейтинг кандидатів від Демократичної партії тісно пов’язується також і з рівнем електоральної підтримки чинного президента, яка дедалі зменшується через проблеми із запровадженням програми обов’язкового страхування «Obamacare», а також через негативне сприйняття поточної зовнішньої політики Білого дому, зокрема, у контексті стану справ навколо України.

У цій ситуації жорстка критика «провальних» напрямів зовнішньої політики адміністрації Б. Обами (насамперед, у контексті «невиправданих поступок агресорові» в Україні, неспроможності здолати диктатуру Б. Асада у Сирії, а також перехоплення ісламськими бойовиками стратегічної ініціативи в Іраку) наразі є зручною темою для дискусій, гучних заяв та політичних звинувачень сенаторів й конгресменів з обох політичних таборів, які планують брати участь у виборах до Конгресу і прагнуть наростити свій електоральний рейтинг.

Те, що фахівці в НАТО називають гібридної війною, насправді старі російські традиції

«Те, що фахівці в НАТО називають гібридної війною, насправді старі російські традиції, які Кремль використовує, принаймні, останні 23 роки. ... Якщо під «гібридним» розуміється участь різних сил — націоналістичних і фашистських угруповань, політичних партій і криміналу, журналістів і телевізійної пропаганди, то все це вже було. Нічого нового в Україні не відбувається, тільки масштаб набагато більший».
Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії, Грузія)
http://russiahousenews.info/

Зокрема, у питанні наявної «гібридної війни» РФ проти України та варіантів реагування офіційного Вашингтона на неї особливу активність виявляють ті сенатори з республіканського табору, які орієнтуються на т.зв. «неоконсервативну лінію Л. Грема-Дж. Маккейна». Ці сенатори задекларували прагнення «допомогти озброїти народ України для того, щоб він міг захистити себе», роблячи акцент на доцільності безоплатної передачі українській стороні «летальних озброєнь оборонного характеру» (протитанкові міни, засоби ППО, артилерія, стрілецьке озброєння тощо). Ще 30 квітня сенатори-республіканці подали на розгляд Конгресу законопроект «Щодо запобігання подальшій російській агресії проти України та інших суверенних держав у Європі та Євразії» (т.зв. «закон Б. Коркера»), де містяться положення про надання повноважень президенту США на виділення Україні $100 млн у вигляді прямої військової допомоги, у т. ч. для поставок необхідного озброєння ЗС України, а також обміну розвідувальними даними з українською стороною.

Водночас, розглядаючи тему надання військової допомоги Україні як політично перспективну з точки зору отримання іміджевих дивідендів, де-факто автори й «ко-спонсори» законопроекту свідомо чи без умислу не провели попереднього обговорення положень документа зі своїми колегами від Демокра­тичної партії, що фактично унеможливило його подальше просування етапами досить тривалої процедури законо­давчого процесу.

Конгресмен Рональд Ернст «Рон» Пол
Конгресмен Рональд Ернст «Рон» Пол. Рон Пол голосує проти майже всіх пропозицій збільшення урядових витрат. Він прихильник зовнішньої політики невтручання, виступає за вихід США з ООН і НАТО
http://ar25.org/

Ситуацію ускладнює також відсутність консенсусу у республіканському таборі, що пояснюється прихованим протистоянням навколо висунення кандидатури від вказаної політичної сили на майбутніх президентських виборах. Так, проти надання прямої військової допомоги Україні традиційно виступає амбіційний сенатор (імовірний кандидат на пост президента від Республіканської партії), один з лідерів консервативного «Руху чаювання» Р. Пол, який, на противагу неоконсерваторам, дедалі частіше виступає з позиції ізоляціонізму — за самоусунення США від арбітражу глобальних проблем.

Крім того, тривала експлуатація згаданої тематики радикальними республіканськими політиками з часом дедалі більше призводить до зворотного ефекту — до феномену «втоми від українського питання», який починає огортати як опозиційну, так і провладну частину американського політикуму.

«Рух чаювання» закликає до зниження податків, зменшення ролі уряду і дотримання Конституції
«Рух чаювання» закликає до зниження податків, зменшення ролі уряду і дотримання Конституції. Англійською він називається Tea Party movement. Tea Party можна перекласти як «чайна партія» або «чайна вечірка, чаювання». Це — громадський рух, який виник у 2009 році і потрапив під крило Республіканської партії як її консервативне відгалуження. Більшість чаювальників є білими і виступають за традиційні американські цінності. Принципи їхнього руху — свобода особистості, обмежений уряд, економічна свобода.
Назва руху походить від так званого «Бостонського чаювання», англійською — «Boston Tea Party». 16 грудня 1773 року американські колоністи, переодягнувшись індіанцями, викинули в гавань Бостона ящики з чаєм, що належав англійській Ост-Індській компанії. «Бостонське чаювання» викликало кризу і, на думку деяких істориків, стало «спусковим гачком» вибухового розвитку подій. Можна сказати, що незалежність США почалася з «Бостонського чаювання».

 

Про це свідчить, зокрема, фактичний провал лідера республіканської більшості Палати представників Е.Кантора на внутрішньопартійних праймеріз у Вірджинії, де він поступився мало­відомому ультраконсерватору-ізоляціоністу Д. Брету, якого активно підтримував «Рух чаювання» (з огляду на згадану поразку Е. Кантор склав свої повноваження лідера республіканської більшості нижньої палати).

Сенатори Кріс Мерфі і Джон Маккейн на Майдані Незалежності в Києві 15.12.2013
Сенатори Кріс Мерфі і Джон Маккейн на Майдані Незалежності в Києві 15.12.2013
http://www.russian.rfi.fr/

Підходи Демократичної партії озвучив під час робочого засідання верхньої палати голова сенатського підкомітету з питань Європи демократ К. Мерфі: вимоги радикальних республіканців з числа неоконсерваторів щодо надання воєнної допомоги Україні та запровадження жорстких односторонніх санкцій проти РФ є проявом застарілої стратегії епохи «холодної війни»; політика США на українському напрямі має бути «пропорційною національним інтересам», а не «надмірним реагуванням» на дії Росії; наразі Росія не є основним геополітичним конкурентом США, а з часом демографічний чинник у поєднанні з глобальною енергетичною революцією призведуть до катастрофічних наслідків для російської державності (у цьому контексті окупація Криму розглядається як прояв слабкості РФ, який лише прискорює дію деструктивних факторів в економіці); основним напрямом взаємодії з офіційним Києвом має бути сприяння новій українській владі у проведенні економічних реформ.

Експерти вважають, що впливовий представник демократичної партії у Конгресі фактично ретранслював сигнали адміністрації Б. Обами щодо недоцільності ескалації протистояння з РФ.

Таким чином, можемо зробити висновок, що серед чинників, які ускладнюють проходження через Конгрес США відповідних резолюцій та законопроектів щодо надання прямої військової допомоги Україні, особливе місце займає опосередкований вплив адміністрації Білого дому, яка наразі робить ставку на «уникнення помилок» у відносинах з Росією. Інакше якими мотивами можна пояснити активність представників і експертів Пентагону, які за особистою вказівкою глави Об’єднаного комітету начальників штабів М. Демпсі регулярно проводили роз’яснювальну роботу серед конгресменів та сенаторів щодо «можливих ризиків і загроз національній безпеці США у разі надання військової допомоги Україні»?..

Якщо це не ініціатива Адміністрації, то маємо констатувати прямий вплив Кремля (Ясєнєво, Лубянки) на Пентагон і результативну роботу російського лобі у США з дискредитації нової української влади та переконання у недоцільності втручання зовнішньополітичних і безпекових структур Вашингтона у розвиток ситуації в Україні.

Основний розробник та провідник інформаційних кампаній на підтримку Росії в США іміджева компанія Ketchum Inc. навіть під тиском адміністрації та держдепартаменту не погодилася розірвати контракт з Москвою й надалі веде активну роботу з потужними корпораціями, які мають вигідні контракти з РФ (Боїнг, Халлібертон, Голдман Сакс) й, своєю чергою, володіють інструментарієм впливу на Конгрес й адміністрацію, на окремих представників єврейського (основний аргумент — сплеск нібито антисемітських настроїв в Україні) та вірменського лобі, а також представників експертного співтовариства (С.Коен та інші).

Одним з практичних наслідків діяльності проросійського лобі стала спільна заява «Інтереси Америки на кону в Росії і Україні» від 26 червня, в якій Національна асоціація промисловців США і Торгова палата Сполучених Штатів виступили проти розширення американських санкцій щодо РФ. У цьому контексті Білому дому буде досить складно проігнорувати позицію провідних організацій, що захищають ділові кола.

Не зовсім зрозумілими є також гучні заяви американських високопосадовців, зокрема, віце-президента Дж. Байдена, про надання масштабної (?) технічної допомоги нашій державі (аж 48 млн доларів США при щоденній 10-мільярдній емісії долара, з яких 10 млн — на потреби української місії Агентства міжнародного розвитку США, а 38 млн — на потреби посольства США в Україні, організацію візитів американських посадовців, конгресменів, експертів). Де-факто маємо констатувати збереження старих, а не особливих партнерських підходів до надання такої допомоги.

Разом з тим, попри російську активність у Вашингтоні, хочеться сподіватися, що створена ще 10 травня при Атлантичній раді США експертна робоча група з підготовки пропозицій для адміністрації Білого Дому щодо взаємодії з Україною, запропонує президентові Б.Обамі надати нашій державі статусу «основного партнера США, що не є членом НАТО». За бажання процедурний шлях для реалізації такого рішення, як свідчить досвід деяких країн, можна суттєво скоротити до місяців, а не років. Такий статус хоча й не передбачає гарантій взаємної оборони, проте надає суттєві переваги у військовій, військово-технічній і фінансовій співпраці, включаючи привілеї у постачанні військового майна, доступ до військових запасів міністерства оборони США, що зберігаються за межами території США, можливість залучення фінансування з боку США для придбання або оренди військової техніки, можли­вість брати участь у тендерах з надання міністерству оборони США послуг з ремонту і обслуговування військової техніки за межами країни.

Окрім того, незважаючи на загальну підтримку демократами у Конгресі нинішньої достатньо стриманої позиції Білого дому та держдепартаменту у питанні надання військової допомоги Україні, не виключається можливість підтримки подібних проектів з боку Х. Клінтон та парламентаріїв, які на неї орієнтуються. Колишня держсекретар, на фоні фактичної дискредитації зовнішньої політики Б. Обами та з огляду на власні президентські амбіції, наразі намагається демонструвати дедалі більшу жорсткість у зовнішньополітичних поглядах, зокрема, у контексті доцільності надання військової допомоги Україні та сирійській опозиції

Про це, серед іншого, свідчить активна позиція близького до Х. Клінтон та тісно пов’язаного з єврейським лобі сенатора-демократа Б. Кардіна (ініціатор формування санаційного «списку Магнітського» проти російських високопосадовців), який підготував до Парламентської Асамблеї ОБСЄ (м. Баку, 28 червня – 2 липня) проект резолюції щодо порушення Росією Гельсінських принципів стосовно України, у якій, зокрема, засуджується «кричуще порушення суверенітету й територіальної цілісності нашої держави» з боку РФ та діяльність контрольованих нею незаконних збройних формувань в Україні.

Сполучені Штати намагаються перекласти значну частину тягаря стримування Росії на своїх європейських партнерів

Незаангажовані експерти, у т. ч. американські, звертають також увагу на те, що Сполучені Штати намагаються перекласти значну частину тягаря стримування Росії на своїх європейських партнерів і скористатися українською кризою для стимулювання союзників по НАТО, а також інституцій ЄС до демонстрації колективних зобов’язань в сфері безпеки як з точки зору національних внесків з метою збільшення військової присутності, так і в плані збільшення видатків на національну оборону (досягнення цільового показника у 2 % ВВП). Державний департамент США заявляє про всебічну підтримку місії ЄС в рамках Спільної політики безпеки і оборони, що допоможе Україні створити необхідний потенціал для стабілізації внутрішньої ситуації, посилення верховенства права та проведення відповідних реформ.

На наш погляд, виявлення стурбованості щодо отримання сепаратистами в східній Україні важкого озброєння та військової техніки з РФ, визнання необхідності посилення санкцій є недостатніми в нинішніх умовах. Україна потребує реальних союзницьких дій, інакше правда буде на боці тих експертів, які прогнозують «геополітичний розмін з РФ» в умовах актуалізації проблематики АТР, Іраку та Сирії у зовнішньополітичному порядку денному Білого дому.