Юрій Радковець
Заява прем’єр-міністра Росії Д. Медведєва, що Російська Федерація і країни Заходу вже увійшли у період «нової холодної війни», стала квінтесенцією його достатньо жорсткого та безапеляційного виступу 13 лютого ц. р. на Мюнхенській конференції з питань безпеки.
У своїй промові Д. Медведєв нагадав про «історичний мюнхенський виступ» В. Путіна 2007 року, коли той у своїй звичній манері звинуватив Захід, перш за все США і НАТО, у загостренні взаємовідносин з РФ через продовження ними політики поширення НАТО і ЄС на Схід (а вже у 2008 році, у відповідь, Росія цинічно вдалась до агресії проти Грузії!). За словами Д. Медведєва, передбачення Росії дев’ятирічної давності підтвердилися. «…Залишається недружньою і закритою політична лінія НАТО щодо Росії. Можна сказати і різкіше: ми скотилися до часів нової холодної війни», — заявив прем’єр-міністр Росії.
Крім того, він (у манері останніх заяв В. Путіна) обурився тим, що в країнах Заходу «…знімають фільми про ядерну загрозу Росії», а також заявив, що в Україні «…йде громадянська війна». І взагалі у Мюнхені Д. Медведєв дуже прагнув бути схожим на «незламного політичного мачо» В. Путіна. Він безперервно (навіть у кулуарах!) критикував Захід, окремі його країни та організації (США, Велику Британію, Туреччину, ЄС, НАТО), постійно усіх повчав, а також настирливо пропагував російські «рецепти з європейської та світової політики безпеки». Ще раніше (перед Мюнхеном) він заявляв, що країни Заходу бачать в Росії країну «другого сорту» замість того, щоб вибудовувати з нею рівноправні відносини.
Тому не дивно, що виступ Д. Медведєва викликав миттєву реакцію лідерів країн НАТО, а також провідних західних політиків та експертів.
Серед них найбільшої уваги заслуговує точка зору колишнього керівника МЗС і екс-прем’єра Швеції Карла Більдта. Він не погодився з висловлюванням російського прем’єр-міністра Д. Медведєва, що Росія і Захід «скотилися до часів нової холодної війни». На його переконання, «…холодна війна — це щось абсолютно інше», про що він і заявив у інтерв’ю Deutsche Welle у кулуарах Мюнхенської конференції з питань безпеки 14 лютого: «Так, ми знаходимося у дуже складній ситуації. Росія перетворилася з потенційного партнера у велику проблему для Європи на Близькому Сході. Але холодна війна була дещо іншим».
Разом з тим, К. Більдт розділяє небезпідставне занепокоєння Заходу з приводу можливої загрози війни між Росією і країнами НАТО, що виникає в контексті конфлікту навколо Сирії. Він також вважає, що таке занепокоєння потребує невідкладних ретельного вивчення та обґрунтованої оцінки щодо того, наскільки велика ця небезпека. При цьому екс-прем’єр зазначив, що військова участь Росії дуже ускладнює сирійський конфлікт і створює ризик його розширення. Одночасно він підкреслив, що Росія істотно зміцнює позиції президента Сирії Б. Асада, якого вважає ключовим гравцем у конфлікті. «Але я б не сказав, що Москва відграє керівну роль у цьому конфлікті, це зовсім не так», — наголосив він.
Карл Більдт також вважає, що після цьогорічної конференції з питань безпеки відносини Росії і Заходу залишилися на попередньому рівні. Назвавши зустріч у Мюнхені важливою, він у той же час зазначив, що вирішальну роль тепер відіграватимуть конкретні дії на місцях. На його думку, відповідний сигнал Мюнхенської конференції з питань безпеки полягає у тому, що «…ми перебуваємо не лише у досить складній, але також у потенційно небезпечній ситуації, а єдність Європи і Заходу — це одна з головних передумов для того, щоб впоратися з нею».
Аналогічних та дещо подібних поглядів за результатами цьогорічної Мюнхенської конференції з питань безпеки дотримуються й інші західні політики та експерти. При цьому вони також не виключають, що участь Росії у військовій операції в Сирії на боці Б. Асада фактично створює як ризик практичного розширення її масштабів, так і підстави для силового протистояння Росії (а також її вірного союзника — Сирії) з окремими країнами-членами та країнами-партнерами НАТО у Близькосхідному регіоні.
За оцінками експертів Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», такою найбільш ймовірною країною НАТО сьогодні може бути Туреччина. Не слід забувати, що після збиття літаками F-16 ВПС Туреччини російського бомбардувальника Су-24 (24.11.2015 р.), що вторгся у повітряний простір країни, геополітичні амбіції Росії та особисто В. Путіна остаточно зорієнтувалися суто на реалізацію «геостратегії реваншу» щодо Туреччини (за заявою В. Путіна, він «не пробачить зради»). Крім того, у цьому контексті Росія має вже й надійного союзника — Сирію, яка також воліє помститися Туреччині за її підтримку (в т. ч. збройну) опозиційних до Б. Асада сил сунітського спрямування.
Небезпідставно вважається, що одним із найімовірніших та найбільш масштабних варіантів такої «геостратегії реваншу» (фактично глобальної помсти!) може стати спроба Росії утворити курдську державу, що найвідчутніше вдарить по національним інтересам Туреччини.
Разом з тим, це досить масштабний, дуже складний, достатньо довготривалий та занадто коштовний проект, бо швидко реалізувати його не вдасться.
За таких обставин, західне та українське експертне середовище, в т. ч. експерти аналітичного центру «Борисфен Інтел», сьогодні відзначають наступні ознаки технологій та інструментарію «гібридної війни» у діях Росії проти Туреччини, а саме:
- розв’язання торгівельно-економічної війни з Туреччиною шляхом обмеження/заборони імпорту турецьких продуктів харчування, припинення військово-технічного співробітництва у оборонно-промисловій галузі та укладання нових контрактів з турецькими будівельними компаніями, а також скасування безвізового в’їзду громадянам Туреччини в Росію та заборони росіянам організовано відпочивати у цій країні;
- організація і проведення провокаційних та розвідувальних польотів російськими бойовими літаками з території Сирії (на днях на авіабазу Хмеймім прибув новітній російський літак комплексної /радіо- і радіотехнічної та оптико-електронної розвідки/ розвідки Ту-214Р), в т. ч. із систематичним порушенням повітряного простору країни — з метою виявлення сильних та слабких сторін системи ППО, а також визначення/уточнення місцезнаходження військових формувань та інших важливих об’єктів Збройних сил Туреччини;
- підштовхування/нацьковування/ до провокаційних дій загонів курдської самооборони на турецько-сирійському кордоні (в т. ч. стосовно сирійських туркменів /у турецькій транскрипції — туркоманів/ та диверсійно-терористичних рейдових дій радикальних курдських формувань на території південно-східних провінцій Туреччини;
- організація і проведення стрільб крилатими ракетами (КР) Х-101 з літаків стратегічної авіації Ту-22М3 та «Калібр» з надводних і підводних човнів Росії з акваторії Каспійського та Середземного морів з демонстраційно-провокаційною метою (перш за все перед Туреччиною, США та іншими країнами НАТО — учасниками міжнародної антитерористичної коаліції під керівництвом США);
- плани і практичні заходи Російської Федерації з розгортання на додаток до авіабази Хмеймім (в районі м. Латакія, де на сьогодні вже базуються 70 бойових літаків і вертольотів) нової авіаційної бази в районі Ель-Камишлі (на північному сході Сирії біля кордону з Туреччиною), а також органів управління тактичною авіацією та російськими силами ППО (в т. ч. недавно поставленими в Сирію ЗРС С-400 /С-300/);
- плани та практичні заходи Російської Федерації з посилення корабельного складу постійного оперативного з’єднання ВМФ Росії у Середземному морі (у порівнянні з кінцем 2014 року корабельний склад збільшився з 10 до 20 одиниць; днями очікується приєднання до цього з’єднання малого ракетного корабля ЧФ РФ «Зеленый дол» проекту «Буян-М», оснащеного КР «Калібр»);
- плани нарощування наземної компоненти Збройних сил Російської Федерації в Сирії, передусім підрозділами морської піхоти, повітрянодесантних військ, а також сил спеціального призначення та військової розвідки;
- повномасштабне розгортання інформаційної війни проти Туреччини та інших країн-членів НАТО, перш за все проти США, ФРН, Великої Британії, Нідерландів, Польщі, Румунії та країн Балтії з метою дестабілізації внутрішньополітичної та соціально-економічної ситуації в цих країнах, а також відволікання уваги від подій як довкола Сирії, так і України.
Тобто, фактично є всі підстави вважати, що з кінця листопада минулого року В. Путін підступно розпочав і сьогодні веде справжню війну проти Туреччини — «гібридну» за формою та «асиметричну» за змістом, як «логічне» продовження «гібридної політики» Росії щодо цієї країни НАТО.
Спровокувати Туреччину на силові дії у відповідь та розпорошування зусиль турецьких військових формувань на різних операційних напрямках Росія може, вдаючись до фінансування, постачання озброєння та розвідувальних даних, а також провокаційного нацьковування:
- на сирійському напрямку — загонів курдської самооборони (за окремими джерелами, США вважають загони курдської самооборони /YPG — воєнізоване крило сирійської курдської партії «Демократичний союз» — PYD/ досить ефективною силою для протистояння формуванням ІД /«Ісламської Держави»/);
- на іракському напрямку — курдських загонів «Народних сил оборони» (HPG — воєнізоване крило «Робітничої партії Курдистану» /РКК — штаб-квартира в Іракському Курдистані/, яка впродовж багатьох років вважається Анкарою терористичною організацією й проти якої турецькі війська постійно проводять військові операції як на території самої Туреччини, так і в сусідніх Іраку та Сирії).
Тактична мета Росії щодо забезпечення такої діяльності бойовиків цих курдських озброєних загонів (ну чим не «зелені чоловічки» Росії в українському Криму та на Донбасі!) може полягати у створенні та постійній підтримці ескалації обстановки на турецьких ділянках кордону, а також поширення диверсійно-терористичної діяльності у прикордонних провінціях Туреччини.
Стратегічна мета Росії базуватиметься на геополітичному постулаті як Росії, так і курдів, а саме: постійний агресивний тиск Туреччини на сирійських, іракських та турецьких курдів тільки посилюватиме їх нестримне бажання відділятися де тільки це можливо з подальшим формуванням державних структур та об’єднання усіх курдів (за різними джерелами, у цьому регіоні нараховується від 35 до 40 млн осіб курдів) в єдину державу — ще одного гарантованого союзника Росії в регіоні Близького Сходу.
За досвідом російської агресії проти України, у таких «гібридних» війнах (війнах «нової генерації» або «нового покоління») регулярні Збройні сили Росії, а також їх союзника Сирії використовуватимуться тільки на завершальних етапах — за умов послідовної реалізації чітко спланованої та добре забезпеченої операції (кампанії), що вже знайшло своє підтвердження під час окупації Росією українського Криму, але зовсім не вдалося в рамках російської агресії на Донбасі.
Сьогодні провідні західні і російські експерти не впевнені, що європейські країни НАТО готові до участі у російсько-турецькому збройному конфлікті на боці Туреччини проти обмеженого наземного компоненту російських військ у Сирії, сирійських урядових військ, формувань іранського спецназу, курдських збройних загонів та загонів ліванської «Хізбалли», які з повітря і акваторії Середземного моря прикриватимуться російською бойовою авіацією та кораблями постійного оперативного з’єднання ВМФ Росії.
Крім того, за оцінками західних і російських експертів та військових спеціалістів, США також не зважаться на широкомасштабну наземну операцію в Сирії. Найбільш ймовірно, що США та інші члени НАТО — учасники Міжнародної антитерористичної коаліції під керівництвом США — будуть використовувати сили спеціальних операцій та авіацію, тобто робити те, що й зараз. А анонсована готовність Туреччини та Саудівської Аравії до проведення наземної операції в Сирії наштовхується на необхідність розробки відповідної стратегії боротьби проти терористичного угруповання ІД, заявив міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу. В той же час, за словами міністра оборони США Ештона Картера, відправка військ Саудівської Аравії на територію Сирії для боротьби з «Ісламською Державою» не є частиною стратегії міжнародної коаліції під проводом США.
Переважна більшість західного і російського експертних середовищ вважає, що провокації на турецько-сирійському кордоні — можуть бути, диверсійно-терористичні акції по обидві сторони кордону — можуть бути, спроби з обох сторін на кшталт збити літак або потопити корабель — також можуть бути. Але широкомасштабної війни між Росією і Туреччиною в Сирії — бути не може, так як це може призвести до катастрофічних наслідків не тільки для Росії і Туреччини (НАТО/США), а й для усього Близькосхідного регіону в контексті глобального протистояння сунітів і шиїтів. Тобто, гіпотетична війна Росії з Туреччиною — це авантюра геостратегічного масштабу.
Таким чином, заява прем’єр-міністра Росії Д. Медведєва на Мюнхенській конференції з питань безпеки, що Російська Федерація і країни Заходу вже увійшли у період «нової холодної війни», свідчить про збереження курсу режиму В. Путіна на «гібридну» конфронтацію з Європою, НАТО/США та загалом з країнами Заходу і усім цивілізованим світом.
Оскільки Росія, за влучним висловлюванням колишнього керівника МЗС і екс-прем’єра Швеції К. Більдта, «…перетворилася з потенційного партнера у велику проблему для Європи на Близькому Сході», то більшість провідних західних політиків та військових експертів виказують небезпідставне занепокоєння з приводу можливого ризику розширення сирійського конфлікту та виникнення загрози війни між Росією і країнами НАТО, перш за все з Туреччиною, для чого є реальні та потенційні причини.
Фактично зараз є підстави вважати, що наприкінці листопада 2015 року В. Путін підступно розпочав і сьогодні приховано веде повноцінну війну проти Туреччини — «гібридну» за формою та «асиметричну» за змістом, де у тактичному плані основна роль відводиться збройним формуванням курдської і народної самооборони, а стратегічною метою є створення курдської держави, що відчутно вдарить по національним інтересам Туреччини.
Переважна більшість як західного, так і російського експертних середовищ вважає, що широкомасштабна війна між Росією і Туреччиною в контексті конфлікту навколо Сирії — це авантюра геостратегічного масштабу, яка може призвести до катастрофічних наслідків не тільки для Росії і Туреччини, а й для усього Близькосхідного регіону на фоні проведення міжнародної антитерористичної операції в Сирії та Іраку проти ІД, а також глобального протистояння сунітів і шиїтів.
