НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Прогноз розвитку ситуації в світі в 2013 році

З приходом нового року людство завжди намагається зазирнути у майбутнє, визначаючи хоча б в загальних рисах свою перспективу. Аналіз поточних світових тенденцій, який цю перспективу вимальовує, пророкує подальше протистояння інтересів країн, міжнародних організацій — світових та регіональних центрів сили в ім’я досягнення власних геополітичних цілей, зокрема,

стосовно провідних країн світу та міжнародних організацій:

• США — відстоюватимуть свою роль, як провідного центру сили, спроможного здійснювати вирішальний вплив на основні політичні, економічні та безпекові процеси у світі;
• КНР — послідовно зміцнюватимуть свій економічний та військовий потенціали для забезпечення лідерства Китаю в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, а у подальшому — у світі;
• Європейський Союз — вирішуватиме фінансово-економічні проблеми ЄС, а також відновлюватиме єдність та динамічність розвитку організації, включно з її безпековою складовою;

стосовно регіональних та сверхрегіональних країн:

• Індія — посилюватиме свої позиції в Південно-Східній Азії, а також докладатиме зусилля для забезпечення регіонального паритету з КНР;
• Бразилія та Аргентина — зміцнюватимуть свої регіональні позиції в регіоні Латинської Америки з перспективою виходу на світовий рівень;
• Росія — відновлюватиме роль Російської Федерації, як лідера на пострадянському просторі за для зміцнення своїх регіональних та надрегіональних позицій;
• Туреччина — зміцнюватиме свої позиції у Чорноморському, Кавказькому та Близькосхідному регіонах;
• Іран — намагатиметься стати лідером країн Близькосхідного регіону, реалізуючи свої ракетно-ядерні програми.

З урахуванням вищезазначеного, основні світові процеси будуть сфокусовані на трьох основних регіонах, а саме: в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні та в Південно-Східній Азії; у регіонах Близького Сходу та Північної Африки; в Європі та на пострадянському просторі (включаючи Східну Європу, Кавказ, Каспійський регіон та Центральну Азію). Не виключено, що основні події розвиватимуться наступним чином:

1. Азіатсько-Тихоокеанський регіон та Південно-Східна Азія

З огляду на зростання економічних потенціалів Китаю та Індії, Азіатсько-Тихоокеанський регіон та Південно-Східна Азія (далі — «сверхрегіон») у найближчій та середньостроковій перспективах будуть невпинно перетворюватись на новий та найбільш масштабний центр ділової активності у світі. З одного боку, це гальмуватиме прискорення економічного розвитку «сверхрегіону», а з іншого — перетворюватиме його на об’єкт боротьби інтересів як провідних світових, так і регіональних країн. Тому на фоні свого позитивного економічного розвитку Азія неминуче характеризуватиметься як нове джерело напруженості, де можливі конфлікти та війни, а також як арена міжнародного протистояння глобального рівня.

Насамперед тут маються на увазі подальше загострення боротьби між США та Китаєм за вплив на Азіатсько-Тихоокеанський регіон, а також можливі посилення регіональних суперечностей між Китаєм та Індією, Індією та Пакистаном у Південно-Східній Азії.

Так, у 2013 році США і надалі захищатимуть свої інтереси в АТР, стримуючи амбіції Китаю. В рамках такої стратегії триватиме нарощування військової та військово-морської присутності США в регіоні шляхом розгортання американських військових баз в Австралії, направлення додаткових військових контингентів (в т. ч. сучасних літаків-винищувачів F-22) до Японії та Південної Кореї, а також розгортання системи ПРО в регіоні.

Крім того, Сполучені Штати Америки активізують свої стосунки з тими країнами АТР, які мають проблеми у стосунках з КНР: Австралією, Японією, Південною Кореєю, В’єтнамом, Філіппінами та Малайзією.

Lockheed Martin F-35 Lightning II Джерело Pakistan Defence http://www.defence.pk/

Водночас на стратегічному рівні США вживатимуть заходів зі створення, розвитку та прийняття на озброєння військових космічних систем (в т. ч. нового покоління космічних апаратів багаторазового використання), МБР у звичайному спорядженні, нового покоління літаків-винищувачів F-35, систем високоточного озброєння, заснованих на нових фізичних принципах. Увага надаватиметься також експедиційним силам.

В свою чергу, КНР відстоюватиме свої стратегічні інтереси в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні та Південно-Східній Азії, підвищуючи свої військові можливості в «сверхрегіоні», а також нарощуючи фінансово-економічне (в т. ч. інвестиційне) співробітництво з країнами-партнерами. Тому Китай продовжить реалізовувати програми зі створення власного авіаносного флоту та атомних підводних човнів, посилюватиме Східний та Південний флоти НВАК, нарощуватиме системи військово-морських баз у Східно-китайському та Південно-китайському морях, а також в районі Малаккської протоки — основного шляху транспортування енергоносіїв до КНР з регіону Близького Сходу та Перської затоки.

Однак США та КНР не припинятимуть стратегічного діалогу, шукаючи взаємні точки дотику з найбільш важливих питань світової та регіональної безпеки, а також можливості поглиблення співпраці в економічній сфері.

Новим джерелом напруженості в АТР, що може вилитися у збройні конфлікти, поставатимуть суперечності між країнами регіону за доступ до спірних родовищ нафти та газу на шельфах Східно-китайського та Південно-китайського морів. Це суперечності, зокрема, між КНР та Японією, Китаєм та В’єтнамом, а також КНР, В’єтнамом, Філіппінами та Малайзією.

Враховуючи зростання актуальності питань доступу до енергетичних ресурсів (особливо в умовах високої ймовірності подальшого ускладнення ситуації в країнах Північної Африки та Близького Сходу — основних постачальників енергоносіїв до АТР), вищенаведена проблема ставатиме вибухонебезпечною. Про це свідчить нагромадження конкуруючими сторонами угруповань своїх ВМС неподалік спірних острівних територій.

Окремим гравцем в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні залишатиметься Російська Федерація. Вона розвиватиме власну стратегію стримування Китаю, який все більше загрожує Росії на Далекому Сході. В рамках цієї стратегії росіяни посилюватимуть свій військовий потенціал в Далекосхідному регіоні, диверсифіковуватимуть економічні зв’язки з країнами АТР, а також нарощуватимуть співпрацю з регіональними супротивниками КНР, в т. ч. у військовій та військово-технічній сферах. Одночасно Росія демонструватиме свою зацікавленість у розвитку фінансово-економічного співробітництва з Китаєм.

2. Близький Схід та Північна Африка

Джерело Agentura.ru  http://www.agentura.ru/

У 2013 році головною подією на Близькому Сході може стати повалення режиму Б.Асада в Сирії як наслідок успішних дій повстанців та зовнішнього силового втручання у ситуацію в країні. Президент може і добровільно піти у відставку через наполягання свого оточення.

Зі зміною сирійської влади виникнуть передумови для реалізації стратегічних планів США щодо зміни і керівництва Ірану, який залишиться без свого основного союзника на Близькому Сході. За оцінками американських експертів, досягти в Ірані зазначеної мети можна, спровокувавши, як у Сирії, масові соціальні заворушення (каталізатором яких можуть стати сирійські події), або провівши пряму силову операцію проти Ісламської Республіки Іран під приводом недопущення отримання нею ядерної зброї.

Карта світу: розселення мусульман сунітів і шиїтів Джерело http://www.nationalsecurity.ru/maps/muslimdistribution.htm

У подальшій перспективі такий розвиток подій може мати низку геополітичних наслідків регіонального та світового рівнів. Так, головним з таких наслідків стане зміна розстановки політико-релігійних сил в регіоні, коли лідерство перейде від шиїтських до сунітських країн та режимів, а саме: від Ірану та Сирії, до Туреччини, Саудівської Аравії, ОАЕ та Катару. Це посилить позиції США в регіоні, а Росія свій вплив на Близькому Сході фактично втратить.

Щодо усунення від влади нинішнього керівництва Ірану, яке займає агресивні антизахідні позиції, то це сприятиме посиленню як військової, так і енергетичної безпеки Європи. Адже фактично ліквідовується іранська ракетна загроза, а Ісламська Республіка Іран отримає можливість підключитися до європейських енергетичних проектів. Зокрема, зняття міжнародних санкцій з ІРІ розширить можливості виходу іранських нафти і газу на світовий та європейські ринки, дозволить використати іранську територію для реалізації планів зі створення «Південного енергетичного коридору» (передбачає проведення нових транспортно-енергетичних систем з Каспію та Центральної Азії до Європи в обхід Російської Федерації).

Південний енергетичний коридор Джерело http://en.wikipedia.org/wiki/File:Nabucco_Gas_Pipeline-en.svg

В цілому наведені вище процеси позитивно впливатимуть на розвиток регіону. Щоправда, загострення сирійської кризи та іранський збройний конфлікт тимчасово призведуть до різкого загострення ситуації на Близькому Сході.

Однак, у 2013 році в регіонах Близького Сходу та Північної Африки виокремлюватимуться суттєві особливості: триватиме нестабільність у Лівії внаслідок суперечностей між різними угрупованнями у складі чинної влади країни, а також через виступи прихильників М.Каддафі; загострюватиметься протистояння між ісламістським керівництвом Єгипту та ліберально-демократичною опозицією; посилюватимуться політичні протиріччя в Туреччині, де незабаром, у 2014 році, пройдуть президентські вибори; триватимуть міжетнічні та міжрелігійні конфлікти в Іраку, де також погіршуватимуться відносини між Багдадом та курдською автономією.

Райони компактного проживання курдів Джерело http://www.wprr.ru/

Окремими регіональними проблемами поставатимуть збільшення масштабів збройних виступів ісламських екстремістів в Афганістані під час виведення звідти міжнародних сил, а також активізація екстремістських організацій в районах компактного проживання курдів в Туреччині, Іраку, Сирії та, можливо, і в Ірані.

3. Європа та пострадянський простір

Стан справ у Європі та на пострадянському просторі характеризуватиметься посиленням суперечностей між західними країнами та Російською Федерацією у ключових сферах їх відносин через подальшу активізацію політики Москви з відродження ролі Росії як «великої світової держави «. Захід сприйматиме це як загрозу своїй безпеці (особливо в умовах зростання антизахідної риторики російської сторони).

Пострадянський простір Джерело http://www.leonidstorch.ru/putin-foreign-policy-part/

В рамках такої політики Російська Федерація намагатиметься відновити свій контроль над пострадянським простором, зміцнити свої позиції в європейському енергетичному секторі, а також утримати військовий паритет з НАТО.

В цьому контексті слід очікувати від Росії подальших дій, спрямованих на розширення Митного союзу та зміцнення Організації Договору про колективну безпеку як складових стратегічного плану щодо створення Євразійського союзу.

Намагаючись досягти поставлених перед собою цілей, Росія посилюватиме тиск на Україну, як на основного об’єкта своїх інтеграційних ініціатив. Як показує досвід минулих років, тиск буде здійснюватися у вигляді маніпулювання цінами на газ, застосування методів економічної війни проти нашої держави, зокрема, шляхом обмеження постачань до Росії української хімічної, металургійної та сільськогосподарської продукції.

Аналогічною буде політика Росії і у стосунках з Молдовою, залежність якої від російських енергоносіїв очевидна, і яка також намагається зберегти доступ до російського ринку.

З огляду на зміни у грузинському керівництві після парламентських виборів в жовтні 2012 року, Росія намагатиметься відновити свій вплив також і на Грузію, пропонуючи їй торгівельно-економічні преференції (зокрема щодо відкриття доступу грузинським товарам на російський ринок) в обмін на відмову Тбілісі від планів європейської та євроатлантичної інтеграції.

Окрему увагу росіяни приділятимуть просуванню своїх інтересів в Центральній Азії, де реалізовуватимуться геополітичні інтереси Російської Федерації щодо протидії витокам ісламського екстремізму з Афганістану та запобігання посилення позицій США та НАТО в регіоні. Тому Росія докладатиме зусилля для «залучення» до Митного союзу Киргизстану та Таджикистану, а також для зміцнення ОДКБ під приводом необхідності посилювати боротьбу із загрозами, які несе ісламський тероризм.

Намагаючись утримати свої позиції в Чорноморському регіоні та на Кавказі, у 2013 році Росія і надалі використовуватиме конфлікти довкола Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії та Нагірного Карабаху для тиску на Молдову, Грузію, Азербайджан та Вірменію, одночасно прагнучи зберегти російську військову присутність на їх території.

МБР «Авангард»? Джерело http://inonews.ru/russian/rossiya-provela-uspeshnye-ispytaniya-novoy-rakety.html

В рамках протистояння з НАТО в Європі та протидії ісламському екстремізму на Північному Кавказі керівництво Російської Федерації приділятиме посилену увагу питанням підвищення бойових можливостей російських Збройних сил на Північно-Західному, Західному та Південно-Західному напрямках. В ході реалізації масштабних програм переозброєння ЗС РФ, у 2013 році не припинятиметься постачання нових систем озброєнь (в т. ч. ударних) у війська Південного, Західного та Північного військових округів ЗС Росії.

Крім того, підтримуючи стратегічний ракетно-ядерний потенціал, Російська Федерація не припинятиме розробку та випробування нових ракетних систем стратегічного призначення, в т. ч. нової твердопаливної МБР «Авангард» та рідкопаливної «Прорив».

МБР «Прорив»? Джерело http://topwar.ru/20234-perspektivnaya-mbr-oblik-i-sroki.html

На європейському напрямі Росія розширюватиме можливості виходу на європейські енергетичні ринки, створюючи нові транспортно-енергетичні коридори в обхід України, в т. ч. другої, третьої та четвертої черг газопроводу «Північний потік», а також газотранспортної системи «Південний потік». При цьому політичне значення зазначених проектів, як і раніше, превалюватиме над їх економічною доцільністю.

Російська сторона намагатиметься також використовувати фінансово-економічні проблеми країн-членів ЄС для встановлення контролю над провідними галузями та об’єктами їх економічних комплексів за рахунок активної інвестиційної діяльності.

Щоправда, суттєвою проблемою у реалізації наведених вище планів РФ і надалі залишатимуться негативні тенденції у розвитку російської економіки, що пов’язані з її критичною залежністю від експорту енергоносіїв, технологічним відставанням від провідних країн світу та неефективністю державної системи управління економікою. При цьому зміна ситуації на європейському енергетичному ринку через зростання обсягів постачань газу з інших країн та регіонів призведе до подальшого ускладнення стану справ у російському ВАТ «Газпром», як однієї з базових основ російської економіки.

Керівництво Європейського Союзу головним для себе вважатиме запровадження послідовних заходів для виходу ЄС із фінансово-економічної кризи. При цьому, за оцінками західних експертів, такі заходи можуть дати позитивні результати вже у 2013 році, коли спостерігатиметься відновлення певної позитивної динаміки розвитку європейської економіки. Тоді з’являться сприятливі передумови також і для вирішення політичних проблем Європейського Союзу, а саме — подолання суперечностей між країнами-членами ЄС, які виникли протягом останнього часу на підґрунті неоднакових поглядів на шляхи подолання фінансово-економічної кризи в «єврозони». До того ж пожвавлення економіки європейських країн збільшить оборонні видатки, що сприятиме як зміцненню НАТО, так і посиленню європейської оборонної складової.

Розміщення протиракетних систем SM-3 на території Румунії та Польщі Джерело http://www.liveinternet.ru/tags/%F3%E3%F0%EE%E7%E0+%F0%EE%F1%F1%E8%E8/

Наприклад, пріоритет Північноатлантичного союзу на чолі зі США буде надаватись практичній реалізації планів розгортання системи ПРО в Європі, а саме: підготовці до розміщення протиракетних систем SM-3 на території Румунії та Польщі.

2013 рік буде важливим в питаннях підготовки НАТО до завершення військової операції в Афганістані. Прискорюватиметься також процес трансформації та реформування Альянсу згідно з концепцією «Розумна оборона».

А зміцнюючи оборонні можливості ЄС, європейські країни, на чолі з ФРН та Францією, продовжать реалізацію спільної зовнішньої та безпекової політики, насамперед, в сферах підвищення ефективності роботи та розширення повноважень Європейського оборонного агентства, розвитку і підвищення оперативних можливостей багатонаціональних бойових тактичних груп, а також у миротворчих операціях в Косові та БіГ, антипіратській операції в районі Африканського рогу та спостережних і тренувальних місіях в низці інших країн (зокрема, Грузії і Сомалі).

Окремим важливим питанням для Європейського Союзу залишатиметься зниження своєї залежності від російських енергоносіїв. Вважаючи його стратегічним для себе, ЄС протягом найближчого часу може розпочати практичну реалізацію проекту «Nabucco» та інших проектів в рамках «Південного енергетичного коридору». А це може дати змогу Європейському Союзу інтенсифікувати заходи протидії зусиллям Москви з посилення впливу на пострадянському просторі. З цією метою ЄС не припинятиме активного нарощування співпраці з країнами колишнього СРСР в рамках програми «Східне партнерство», насамперед в плані підписання угод про асоціацію, створення зон вільної торгівлі та спрощення візових режимів з Україною, Молдовою, Грузією, Азербайджаном та Вірменією. Зазначене можна вважати реальною альтернативою російським інтеграційним проектам на пострадянському просторі.

Серед важливих напрямів співпраці ЄС з країнами Чорноморсько-Кавказького та Центральноазіатського регіонів — активна реалізація спільних енергетичних проектів, що створюють альтернативні шляхи виходу Азербайджану, Туркменістану, Казахстану та Узбекистану на світові ринки енергоносіїв, а також сприяння врегулюванню «заморожених» конфліктів в Молдові, Грузії та Азербайджані.

Вагомою складовою у розвитку воєнно-політичних та економічних процесів в Центрально-Східній Європі залишатимуться також заходи низки сусідніх з Україною країн зі зміцнення своїх регіональних позицій. Насамперед це стосується Польщі, яка і надалі посилюватиме свою роль в ЦСЄ, а також в НАТО та ЄС. При цьому Польща залишатиметься послідовним лобістом європейської інтеграції пострадянських країн, що відповідає інтересам України.

Власні заходи з посилення свого лідерства в Чорноморському регіоні та Південно-Східній Європі вживатиме Румунія. Її першочергові цілі включатимуть збереження своєї ролі як основного провідника інтересів НАТО та ЄС в регіоні, а також намагання досягти переваги над Україною у реалізації економічних проектів в басейні р. Дунай.

У 2013 році європейський вектор зовнішньої політики Вашингтону активізується. Економічні зв’язки США з країнами ЄС поглиблюватимуться, їх енергетична безпека дістане підтримку (в т. ч. за рахунок постачання американського скрапленого газу на європейський ринок). Інтенсифікується також співробітництво з країнами СНД. Такими діями Сполучені Штати Америки намагатимуться зберегти свої європейські позиції, стримуючи зростаючий вплив Росії в Європі та на пострадянському просторі.

Додатковими чинниками, що впливатимуть на стан справ у світі та окремих регіонів, можна вважати:

• збереження позитивної динаміки розвитку низки країн Близького Сходу, Латинської Америки та Південної Африки, в т. ч.: Саудівської Аравії, Об’єднаних Арабських Еміратів, Катару та Туреччини; Бразилії і Аргентини; Південноафриканської Республіки;
• активізацію зусиль провідних країн світу та, зокрема, Північної Європи у справі освоєння Арктики з метою отримання доступу до її природних ресурсів;
• поступову стабілізацію обстановки та Балканському півострові з одночасним поглибленням процесів європейської та євроатлантичної інтеграції країн Західних Балкан.

Разом з тим зберігатиметься низка основних викликів і загроз світового та регіонального масштабів, до яких відносяться: небезпека активізації процесів неконтрольованого розповсюдження зброї масового ураження та засобів її доставки у випадку прийняття Іраном політичного рішення щодо створення ядерного боєзаряду; можливість виникнення нових збройних конфліктів в країнах Африки, Близького Сходу, Центральної Азії та АТР, спровокованих боротьбою за ресурси, а також політичними, клановими, міжрелігійними та міжнаціональними суперечностями; підвищення загрози масштабних стихійних лих та техногенних катастроф на фоні глобальних кліматичних змін; негативні наслідки світової фінансово-економічної кризи та вірогідність поширення нових кризових процесів.

Виходячи з вищезазначеного, а також з національних інтересів України, можна зробити наступні основні висновки:

• у зв’язку зі зростанням суперництва між провідними країнами світу, в 2013 році слід очікувати подальшого ускладнення воєнно-політичної обстановки та підвищення конфліктних потенціалів як на глобальному, так і на регіональному рівнях;
• незважаючи на поступовий перехід центру міжнародної активності у політичній, економічній та безпековій сферах до Азіатсько-Тихоокеанського регіону, за Центрально-Східною Європою зберігатиметься ключова позиція, де перетинатимуться інтереси Заходу (США, НАТО і ЄС) та Сходу (Росії і її союзників);
• в рамках протистояння вищезазначених інтересів головну роль відіграватиме Україна, як об’єкт геополітичного суперництва між західними країнами та міжнародними організаціями і Російською Федерацією;
• переслідуючи власні інтереси, Російська Федерація намагатиметься «втягнути» Україну до інтеграційних структур в рамках СНД (насамперед Митного союзу з перспективою подальшого приєднання до Євразійського союзу), в той час як Захід намагатиметься сприяти процесам європейської інтеграції України;
• розвиток зазначених тенденцій у воєнно-політичній сфері супроводжуватиметься визначальними економічними процесами, які включатимуть поступовий вихід ЄС з фінансово-економічної кризи, підчас якого Росія все більше втрачатиме свій потенціал експортера енергоносіїв, а російська економіка невпинно послаблюватиметься;
• посилення протистояння між Заходом та Росією, зокрема, нарощування ними своїх військових потенціалів в Європейському та Чорноморському регіонах, а також неврегульованість конфліктів поблизу українських кордонів провокуватимуть виклики та ризики національній безпеці України у воєнній сфері.

Аналізуючи викладені факти, можна зробити наступні висновки і рекомендації стосовно стратегічних заходів України у найближчій перспективі:

• в умовах посилення тиску з боку Російської Федерації головні зусилля нашої держави мають і надалі спрямовуватися на отримання енергетичної незалежності від Росії як основи у справі збереження незалежності та суверенітету України;
• нагальною необхідністю для України є диверсифікація торгівельно-економічних відносин, їх переорієнтація з російського напряму, де фактично застосовуються елементи економічної війни проти нашої держави, в напрямі Європейського Союзу, КНР, країн Близького Сходу (Катар, Саудівська Аравія, ОАЕ, Туреччина) та Латинської Америки (Бразилія, Аргентина), що ставляться до України позитивно і мають значно більші торгівельно-економічні потенціали;
• підвищення уваги США та ЄС до пострадянського простору створює сприятливі можливості для активізації процесу європейської інтеграції України як необхідної передумови для зміцнення її регіональних позицій та забезпечення економічного розвитку;
• успішна реалізація Україною основного завдання її головування в ОБСЄ у 2013 році щодо врегулювання «заморожених» конфліктів в країнах СНД можлива лише за умов тісного співробітництва зі США та ЄС у даному питанні. Адже через відверто активну підтримку Росією сепаратистських режимів у Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії та Нагірному Карабасі не можливо вирішити тамтешні конфліктні ситуації вже близько 20 років;
• посилення військової напруженостідовкола України у зв’язку із заходами США та НАТО щодо розгортання системи ПРО в Європі, а також діями Росії з нарощування угруповань ЗС РФ у західних та південно-західних районах країни (в т. ч. за рахунок ударних систем озброєнь) вимагає адекватного реагування нашої держави в плані зміцнення українських Збройних Сил. При цьому таке зміцнення можливе лише у тісній взаємодії з НАТО та європейською оборонною складовою як найбільшими у світі системами колективної безпеки.