22 березня 2019

П’ять років анексії Криму

Наслідки для світу, Росії та України

 

18 березня 2014 року у Кремлі підписано «угоду» про «приєднання» Криму та Севастополя до Росії, що стало офіційною датою їх анексії. З того часу кожна річниця цієї події традиційно викликає підвищену увагу до кримської проблеми в Україні, Росії, та й у всьому світі. Як і слід було сподіватися, в березні поточного року реакція світу на згадане питання була особливою, а при його висвітленні наголошувалося на т. зв. п’ятирічному «ювілеї» російської анексії півострова.

Так, проблема російської анексії Криму порушувалася в рамках ООН, Європейського Союзу, НАТО та ОБСЄ. При цьому, в основному дії Москви осуджувалися та висловлювалася підтримка України. Своєю чергою Росія (на рівні міжнародних організацій та своїх дипломатичних представництв в інших країнах) намагалася виправдати загарбання Криму та свою політику стосовно нашої держави.

Разом з тим, більшість оцінок з кримської тематики поверхневі за характером і стосуються лише окремих наслідків збройної агресії Росії проти України без їх системного аналізу. Тому доцільно ще раз звернутися до цих всіх питань з точки зору їх ролі та місця у геополітичних процесах, а також значення не тільки для України та Росії, але і для всієї світової спільноти. Спробуємо відповісти на кілька запитань з порушеної тематики.

 

По-перше, що собою являє напад Росії на Україну та, відповідно, російська анексія Криму в геополітичному контексті?

В рамках формування нової багатополярної системи міжнародних відносин загострюються суперечності та протистояння між різними центрами сили
В рамках формування нової багатополярної системи міжнародних відносин загострюються суперечності та протистояння між різними центрами сили

Зважаючи на глобальні зміни, що відбуваються у світі, по суті, збройна агресія Росії проти України стала проявом формування нової багатополярної системи міжнародних відносин, в рамках якої загострюються суперечності та протистояння між різними центрами сили. Насамперед мається на увазі боротьба за зміцнення своїх позицій та впливу у світі, а також за доступ до природних ресурсів та транспортних комунікацій.

Саме однією із форм такої боротьби і є напад Росії на Україну, що здебільшого не береться до уваги експертами, які розглядають кримську проблему переважно в контексті російсько-українських відносин. Однак у Москви більш серйозні цілі і стосуються вони розширення сфери свого впливу за рахунок відновлення контролю над Україною та блокування процесів її європейської і євроатлантичної інтеграції. З огляду на значення України як другої за своїм потенціалом країни колишнього СРСР, для Москви вирішення цього питання принципове за своїм значенням у рамках реалізації стратегічних планів щодо відродження Росії як великої світової держави. Згідно з такими планами, першим кроком на цьому шляху має бути створення Євразійського союзу. Однак без України він ніколи не стане повноцінною організацією, що, по суті, визнають як російські, так і західні політологи.

Крім того, анексією півострова Росія намагалася досягти і деяких інших важливих для себе цілей. Зокрема, передбачалося підвищити рейтинг В. Путіна, який суттєво впав в період 2011–2013 років після його переобрання на третій президентський термін (як стверджувала опозиція, з порушеннями виборчого законодавства). І, нарешті, заволодіння Кримом повинно було зміцнити російські позиції в Чорноморському регіоні, а також продемонструвати рішучість Росії реалізувати свої інтереси усіма можливими методами, в т. ч. військовими.

 

По-друге, що з геополітичної точки зору продемонструвала агресія Росії проти України?

Розвиток ситуації довкола дій Росії щодо України свідчить про жорстку та непримириму геополітичну боротьбу у світі
Розвиток ситуації довкола дій Росії щодо України свідчить про жорстку та непримириму геополітичну боротьбу у світі

Розвиток ситуації довкола дій Росії щодо України свідчить про жорстку та непримириму геополітичну боротьбу у світі, в рамках якої жодна зі сторін не поступатиметься своїми позиціями чи інтересами. Так, ні Захід, ні Росія не зупинились перед фактичним відновленням між собою «холодної війни», включно з запровадженням взаємних економічних санкцій та переходом до конфронтації у військовій сфері. В цьому зв’язку на фоні п’ятої річниці російської анексії Криму резонансними стали заяви США щодо подальшого надання військово-технічної допомоги Україні, а також запровадження нових обмежень стосовно Росії.

Водночас напад Росії на Україну демонструє, що всі міжнародні механізми з усунення світових проблем втратили свою дієвість як на двосторонньому, так і у багатосторонніх форматах. Чинні на той момент договори між Росією та Україною, а також міжнародні зобов’язання РФ жодним чином не запобігли російській агресії, а згодом не допомогли врегулювати двосторонні відносини. Не змогли впоратись зі згаданими проблемами і міжнародні організації, включно з ООН та ОБСЄ.

Разом з тим, у ситуації, що склалася, західні країни відмовились зовсім розірвати економічні відносини з Росією чи безпосередньо перейти до військового протистояння. По суті вони надавали перевагу власним економічним інтересам над інтересами інших країн (в т. ч. партнерів), не бажаючи брати участь у війнах з потужними ядерними супротивниками.

Досить показовою була реакція країн «Третього світу» на чолі з КНР, яка продемонструвала незмінність їх позицій щодо невтручання у протистояння між Заходом та Сходом. Фактично, жодна з них, включно з Китаєм, як другим після США центром сили у світі, не засудила агресію Росії проти України та не брала прямої участі у стримуванні Москви за допомогою санкцій. Тим самим вони також підтвердили пріоритетність власних інтересів. Була також продемонстрована і незмінність геополітичної стратегії Пекіна, якою передбачається очікування взаємного послаблення США та Росії, що має створити умови для світового лідерства КНР.

 

По-третє, які були наслідки від переходу Москви до ведення відкритої агресивної політики із застосуванням збройної сили?

Перехід Росією «червоної лінії» у міжнародних відносинах мав широкий спектр різнопланових наслідків як геополітичного, так і ситуативного характеру
Перехід Росією «червоної лінії» у міжнародних відносинах мав широкий спектр різнопланових наслідків як геополітичного, так і ситуативного характеру

Як показав розвиток подій з 2014 року, перехід Росією «червоної лінії» у міжнародних відносинах мав широкий спектр різнопланових наслідків як геополітичного, так і ситуативного характеру. Основними з них стали:

 

в цілому для світу — повне зламання всієї геополітичної системи, яка склалася після розпаду СРСР, а саме: відновлення протистояння між Заходом та Сходом як двома антагоністичними центрами сили. Незважаючи на небажання сторін доводити таке протистояння до військового конфлікту, воно вже призвело до фактичної ліквідації системи колективної безпеки, яка існувала у світі, в т. ч. у ракетно-ядерній сфері. А відтак, суттєво зросли виклики, ризики та загрози військовій безпеці у світі;

 

для Росії — як досягнення певних результатів у справі реалізації своїх інтересів, так і виникнення критичних проблем у важливих для себе сферах. Так, анексувавши Крим, Росія дійсно зміцнила позиції в Чорноморському регіоні, підвищила рейтинг В. Путіна, а також демонструє всьому світу рішучість російської політики. Разом з тим, все це ситуативне за характером і жодним чином не допомогло Москві досягти реальних зрушень у втіленні бажаних геополітичних планів.

Єдиним здобутком Росії від анексії Криму стало отримання нею військової бази в Чорному морі
Єдиним здобутком Росії від анексії Криму стало отримання нею військової бази в Чорному морі

Зокрема, Росія не тільки не змогла підвищити у світі свою роль та розширити сферу впливу, але і навпаки, підірвала та звузила їх. Ще у 2014 році Росію виключили з «Великої вісімки», а потім — позбавили голосу у Парламентській асамблеї Ради Європи. Така ж ситуація склалася і в ООН, де Росія, по суті, залишилася наодинці. При цьому в переважній більшості випадків члени ООН не підтримують, а засуджують політику Москви. Про це красномовно свідчать щорічні резолюції Генеральної асамблеї ООН щодо Криму, в яких Росію звинувачують у порушеннях норм міжнародного права та утисках прав людини на півострові.

Разом з тим, агресія проти України повністю унеможливила реалізацію планів Москви щодо побудови Євразійського союзу (ЕАС), а відтак — і перспективи виходу Росії на рівень великої світової держави. З Україною все ясно, вона вже ніколи не братиме участі у жодних інтеграційних ініціативах Кремля. Однак, з 2014 року у Росії суттєво загострюються відносини з партнерами по майбутньому ЕАС та вже існуючому ОДКБ, що є наслідком агресивної політики Москви, її протистояння з Заходом.

В кращому випадку члени згаданих організацій, включно з Білоруссю та Казахстаном, намагаються отримати економічні преференції від Росії, однак жодним чином не підтримують її імперських амбіцій та шукають для себе інших партнерів — від Китаю до США. Ми вже писали про це у наших попередніх публікаціях. Але не марнуючи час, наведемо лише один приклад. 18 березня ц. р. у Мінську відбулась прес-конференція російського посла М. Бабіча з нагоди 5-ї річниці «приєднання» Криму до Росії. Білоруські ЗМІ цей захід демонстративно проігнорували.

Росія та Китай поки що вважаються «стратегічними партнерами», однак ніколи вони не стануть справжніми союзниками
Росія та Китай поки що вважаються «стратегічними партнерами», однак ніколи вони не стануть справжніми союзниками

Ще більш складні за характером стосунки Росії з іншими сусідами. Польща, країни Балтії, Норвегія, Румунія, Болгарія та Туреччина є членами НАТО, що протиставляє їх Москві. Тим більше в умовах конфронтації між Росією та США/НАТО, яка супроводжується посиленням військової активності сторін саме у Балтійському і Чорноморському регіонах, а також в Арктиці. А після Криму та Донбасу про можливість членства в НАТО вже замислюється і Фінляндія. Такими ж супротивниками Росії є Грузія та Молдова, які свого часу також стали об’єктами її агресії.

Не є таємницею і характер відносин між Росією та Китаєм, які поки що вважаються «стратегічними партнерами», однак ніколи не стануть справжніми союзниками. Як вже зазначалося вище, Пекін переслідує винятково власні інтереси і не має жодних намірів ставати на бік Москви у її протистоянні із Заходом. Китай навіть розглядає Росію як об’єкт власної експансії.

Напавши на Україну, Росія втратила всіх своїх партнерів та союзників. На сьогоднішній день їх у неї просто немає, за винятком хіба що Ірану, Сирії, Венесуели та інших подібних країн, що аж ніяк не сприяє зміцненню її авторитету у світі.

В результаті анексії Криму Росія вже втратила 10 % своєї економіки
В результаті анексії Криму Росія вже втратила 10 % своєї економіки

Те ж можна сказати і про російську економіку. Наведемо лише кілька фактів. Так, за оцінками американської агенції Bloomberg, в результаті анексії Криму Росія вже втратила 10 % своєї економіки та 150 млрд дол. США. До цього ж можна додати падіння темпів росту російського ВВП до найнижчого рівня серед країн колишнього СРСР (нижче, ніж у Таджикистану), втрату Росією західних технологій, через що вона почала відставати від розвинених країн, відтік капіталів із країни та згортання діяльності іноземних інвесторів.

Все це понизило життєвий рівень російського населення, змусило Москву вдаватися до непопулярних рішень, в т. ч. щодо підвищення пенсійного віку та збільшення податків. Своєю чергою, почалося падіння рейтингів російської влади, включно особисто В. Путіна — до критичного рівня близько 30 %, що спостерігалося перед анексією Росією Кримського півострова. Приблизно до такого ж рівня знизилась і кількість росіян, які ще схвалюють захоплення Москвою Криму. Тобто, єдиним здобутком Росії від анексії Криму стало отримання нею військової бази в Чорному морі. А чи варто це всіх тих проблем, які охопили її після цього? Тим більше, з урахуванням того, які наслідки все це мало для України;

 

для України — наслідки російської анексії Криму також були різнопланові та діаметрально протилежні за характером. Так, наша держава втратила Крим та отримала конфлікт на Донбасі (втрачено 7 % української території, декілька мільйонів населення країни, майже 19 % ВВП та 25 % промисловості). З подальшою агресією Росії в Азовському морі економічні втрати України стали ще більш масштабними.

Здавалося б, це повністю виключило можливість нормального розвитку України, на що і розраховувала Москва. Однак вона прорахувалася у спробах реалізувати свої наміри. Агресія з боку Росії змусила Україну мобілізувати свої зусилля за всіма напрямами, що зробило її справжньою державою, незалежною від російсько-радянського минулого.

Втрати національної економіки Зростання ВВП України
Для України наслідки російської анексії Криму різнопланові
та діаметрально протилежні за характером

Так, була не просто відроджена українська армія, але і створені повністю нові Збройні Сили України, здатні протистояти Росії. А за нашою державою вже стоять США та НАТО, які не тільки допомагають Україні зміцнювати оборонний потенціал, але й включили її в загальну систему захисту безпеки Європи від Росії.

Про економіку України, а конкретно, — про ті нові можливості, які вона отримала після позбавлення залежності від Росії, ми також вже згадували на сторінках нашого сайту. Однак погляньмо на них ще раз з урахуванням сьогоднішніх реалій. Так, за підсумками 2018 року ВВП України зріс на понад 3 %, що майже втричі перевищує такий же показник для Росії та відповідає світовим темпам. А експорт українських товарів збільшився на 10 %. Причому, не лише сировини та сільськогосподарської продукції, але й високотехнологічного обладнання. В свою чергу частка Європейського Союзу в нашому експорті вже сягає 40 %.

Україна вийшла із «сірої зони» між Заходом та Росією, що дозволило їй обрати чіткий курс європейської та євроатлантичної інтеграції
Україна вийшла із «сірої зони» між Заходом та Росією,
що дозволило їй обрати чіткий курс європейської та євроатлантичної інтеграції

Звичайно, в Україні зберігається і безліч проблем, насамперед соціально-економічного характеру. Однак, на відміну від Росії, вони все ж таки усуваються по мірі наших можливостей.

Однак, головним для України, дійсно доленосним, стало зовсім інше. Вона вийшла із «сірої зони» між Заходом та Росією, що і дозволило їй обрати чіткий курс європейської та євроатлантичної інтеграції. Ось саме це і стало основним досягненням нашої держави. Що повністю відрізняє її від Росії, яка, навпаки, перетворилася на «сіру зону», сировинний придаток Китаю.

 

Які ж висновки можна зробити, зважаючи на наші відповіді на згадані запитання?

Вони досить зрозумілі і вже неодноразово подавалися як у наших публікаціях, так і матеріалах інших ЗМІ. Зведемо їх до одного знаменника. Отже:

Україна вперше в своїй історії стала причиною, джерелом та рушійною силою глобальних змін у світі
Україна вперше в своїй історії стала причиною, джерелом та рушійною силою глобальних змін у світі
  • тема Криму зовсім не закрита та залишається на порядку денному, як би це не заперечувала Росія. Як п’ять років тому, так і зараз, вона залишається в центрі уваги міжнародної спільноти та відчутно впливає на розвиток геополітичної ситуації у світі;
  • США та Європа не змирилися і не змиряться з політикою Росії та не «подарують» їй анексію Криму. Їх позиції чітко прагматичні за характером і пов’язані зовсім не з питаннями безкорисної підтримки України, а з власними геополітичними інтересами;
  • в рамках таких інтересів Росії та Заходу Україна фактично постає «полем бою» між ними. Незважаючи на трагічні наслідки такої ситуації для України, вона вперше в своїй історії стала причиною, джерелом та рушійною силою глобальних змін у світі;
  • яким би не було наше до цього ставлення, однак Україна і надалі залишатиметься на перетині інтересів Росії та США, НАТО і ЄС. А, відтак, — буде об’єктом їх взаємних претензій, діаметрально протилежних за характером в плані намагання Росії знищити незалежність України та підтримання її з боку Заходу;
  • з подальшою європейською та євроатлантичною інтеграцією нашої держави необхідно зміцнювати її військовий потенціал як єдину по-справжньому надійну гарантію безпеки.