23 червня 2015

23.06.2015. Інтерв’ю для румунського видання «Geostrategic Pulse» Віце-президента «Борисфен Інтел» Ю. Радковця

Інтерв'ю підготовлено за підсумками візиту до Києва генерального директора компанії «INGEPO Консалтинг» Корнеліу Піваріу (при професійній та дружній підтримці Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел»), метою якого було розібратися з ситуацією в Україні і перспективами розвитку країни та регіону для читачів «Геостратегічного пульсу».

 

Шановний пане Віце-президент, що Ви думаєте стосовно перспектив і практичних методів реалізації Мінських домовленостей-2; і наскільки життєздатні ці угоди?

«...ефективність реалізації Мінських домовленостей може помітно зрости, якщо до переговорного процесу в «норманському» форматі залучатимуться Сполучені Штати Америки...»

— На мій погляд, сьогодні можна беззаперечно стверджувати, що вимоги Мінських домовленостей (як в рамках «Мінськ-1»/вересень 2014 року/, так і в рамках «Мінськ-2»/лютий 2015 року/) цинічно ігноруються російською стороною. Вона всіляко зволікає з процесом їх реалізації — не виконує вимог щодо припинення вогню та відведення важкого озброєння від лінії зіткнення сторін, на свій розсуд міняє учасників переговорів, зриває заплановані зустрічі Тристоронньої контактної і робочих груп, несподівано розпочинає нові «наступи» тощо. Так, з боку російсько-сепаратистського угруповання постійно тривали обстріли української сторони вдовж лінії зіткнення (і сьогодні тривають; остання спроба їх атаки сталася в ніч на 3 червня ц. р., коли бойовики розпочали масований артобстріл Мар'їнки і Красногоровки в Донецькій області з подальшим наступом в їх напрямку; все це сталося майже відразу після зриву російсько-сепаратистськими представниками зустрічі в рамках Тристоронньої контактної групи у Мінську 2 червня ц. р.) з використанням усіх видів важкого озброєння (танків, «градів», важкої /в т. ч. самохідної/ артилерії та мінометів великого калібру). Одночасно це угруповання приховано посилюється як особовим складом (на окупованих територіях Донецької та Луганської областей сьогодні нараховується приблизно 48 тисяч особового складу Об’єднаних російсько-сепаратистських сил, в т. ч. до 11 тисяч російських військовослужбовців), так і сучасними озброєнням та військовою технікою (зокрема до 700 танків, 1200 бронемашин, майже 600 артилерійських систем, до 400 РСЗВ і 110 одиниць активних засобів ППО). Крім того, російсько-сепаратистська сторона з будь-якого приводу, а часто і без усякого приводу, відверто зволікає зі звільненням незаконно затриманих громадян та обміном полонених. І тим не менш, сьогодні немає альтернативи мирному вирішенню російсько-українського конфлікту в рамках Мінських домовленостей. Щодо їх життєздатності, то, на мій погляд, ефективність реалізації Мінських домовленостей може помітно зрости, якщо до переговорного процесу в «норманському» форматі залучатимуться Сполучені Штати Америки, а також міжнародна спільнота визнає Росію стороною конфлікту.

Якими можуть бути подальші дії Києва у короткотерміновій і середньотерміновій перспективі в питанні повернення Криму і захоплених сепаратистами регіонів Донецької і Луганської областей?

— На моє переконання, найбільш ефективним механізмом можливих кроків української сторони у питанні повернення Криму і захоплених сепаратистами окремих районів Донецької та Луганської областей (як у короткостроковій, так і середньостроковій перспективі) завжди має бути комплексний підхід, що поєднує політичні, дипломатичні, безпекові, економічні, інформаційні та інші заходи, чітко скоординовані за часом і місцем їх застосування, а також послідовністю виконання.

«...пріоритет має бути наданий активним політико-дипломатичним заходам...»

При цьому пріоритет має бути наданий активним політико-дипломатичним заходам як в рамках міжнародних та регіональних організацій, так і в новостворених переговорних форматах, за прикладом «норманського», «женевського» та/або «будапештського» форматів, а також на двосторонніх та багатосторонніх засадах, в т. ч. в рамках «Мінського діалогу», що будуть спрямовані на забезпечення державного суверенітету і територіальної цілісності єдиної унітарної України.

Іншим пріоритетом мають бути фінансово-економічні заходи в Україні, спрямовані на виконання невідкладних реформ в державі у розрізі вимог Європейського Союзу (в т. ч. в контексті Угоди про Асоціацію Україна-ЄС), а також в плані створення привабливості держави для населення як анексованого Криму, так і захоплених сепаратистами окремих районів Донецької та Луганської областей.

В контексті реалізації інформаційних заходів необхідно у найкоротші терміни завершити створення в державі надійної Системи інформаційної (в т. ч. кібернетичної) безпеки з включенням до неї підсистеми інформаційної протидії, діяльність якої повинна мати наступальний характер як на внутрішньому, так і на зовнішньому фронтах інформаційної боротьби з головною метою — посилення інформаційної політики з протидії російській пропаганді та її поширення на країни-партнери ЄС. Це завдання, серед іншого, має повністю координуватися з роботою над протидією російській пропаганді, яка вже розпочалась в Європейському Союзі в рамках розробки Плану дій щодо стратегічної комунікації на підтримку свободи ЗМІ та європейських цінностей.

Безпекові заходи мають розпочатися зі встановлення української стороною повного і гарантованого контролю за східною ділянкою українсько-російського кордону (приблизно 400 км), відповідно до вимог «Мінських домовленостей-2», яка сьогодні використовується Росією для безконтрольного переміщення особового складу, а також постачання озброєння, військової техніки та боєприпасів для російсько-сепаратистського угруповання на території Донбасу.

З метою реалізації такого комплексного підходу у будь-якому випадку наведені вище заходи мають виключати можливість відновлення відкритого військового конфлікту між його сторонами.

Разом з тим, одночасно необхідно прискорити процеси реформування Збройних Сил та оборонно-промислового комплексу України за західними стандартами, а також створення та запровадження цілісної системи державної інформаційної (в т. ч. кібернетичної) безпеки та інформаційної протидії в Україні.

Крім того, ми дуже сподіваємось, що Україну підтримають міжнародні та регіональні організації, а також країни ЄС і НАТО, в т. ч. країни-сусіди: Польща, Литва, Румунія та інші — як наші надійні адвокати у Європі.

Які, на Ваш погляд, найбільш ймовірні сценарії розвитку української кризи, якщо Москва і надалі наполягатиме на федералізації України і підтримуватиме сепаратистський рух в регіоні?

«Позиція української сторони у цьому контексті однозначна — ніякої федералізації України
(в т. ч. «замаскованої», «прихованої» чи навіть «модернізованої)»

— Сьогодні у планах Москви вбачаються два основні взаємопов’язані підходи щодо подальшої долі самопроголошених т. зв. «Донецької» та «Луганської» «народних республік», а саме: перший — Кремль відверто наполягає на легітимізації цих квазідержавних самостворень як у двосторонніх відносинах з Україною, так і у багатосторонньому переговорному процесі в рамках «Мінського діалогу»; другий — Путін намагається у будь-який спосіб (в т. ч. підступно використовуючи авторитет ФРН і Франції для тиску на Україну в рамках Мінських домовленостей) перекласти фінансово-економічний тягар т. зв. «ДНР»/«ЛНР» та заодно й усю відповідальність за відновлення зруйнованої інфраструктури на окупованих територіях суто на Україну і, тим самим, вирішити питання утримання самопроголошених «ДНР»/«ЛНР» за її рахунок (а значить за рахунок Європи). До чого це може призвести? До трансформації наглої агресії на Донбасі у «заморожений», але постійно «жевріючий», конфлікт на зразок Придністров’я (в Молдові), Південної Осетії та Абхазії (в Грузії), Нагірного Карабаху (в Азербайджані). У такий спосіб Москва намагатиметься «закріпитися» на окупованих українських територіях і при цьому однозначно підтримуватиме сепаратистський рух в Україні. Тобто, фактично Москва виступає за федералізацію України для збереження свого переважаючого впливу на неї як у політичному, так і в економічному аспектах з метою недопущення європейської та євроатлантичної інтеграції України. Позиція української сторони у цьому контексті однозначна — ніякої федералізації України (в т. ч. «замаскованої», «прихованої» чи навіть «модернізованої»).

Зберігається й інший (найгірший) варіант розвитку російсько-української кризи, який передбачає, що Росія завдасть глобального (масштабного) військового удару вздовж чорноморського узбережжя України з метою створити сухопутний коридор до Криму і далі — до Придністров’я Республіки Молдова, або ряду локальних ударів на Луганському, Донецькому та Маріупольському оперативно-тактичних напрямках для розширення зони контролю російсько-сепаратистських сил на всю територію Донецької та Луганської областей, а при сприятливих умовах (в т. ч. при проведенні додаткових ударів на Харківському, Сумському та Чернігівському напрямках) — з виходом на кордон по р. Дніпро.

Сьогодні українські добровольчі війська проходять підготовку за підтримки США та інших європейських країн. Якою Ви бачите інтеграцію цих батальйонів з Міністерством оборони і Міністерством внутрішніх справ України? Чи стануть вони мотострілецькими батальйонами і чи будуть створюватися нові бригади з цих батальйонів?

— Зараз в Міністерстві оборони і Генеральному штабі Збройних Сил України розробляються та уточнюються плани імплементації Добровольчого українського корпусу (ДУК) до складу Збройних Сил України. Одночасно у Верховній Раді (парламенті) України зареєстровано законопроект щодо ролі, місця і завдань Добровольчого українського корпусу в системі силових структур України. За попередньою інформацією, ця силова одиниця може зберегтися у складі ЗС України в якості окремого структурного формування — корпуса або бригади. Але у будь-якому випадку, як раніше, так і сьогодні цей силовий компонент активно залучається для силового стримування російсько-сепаратистських сил на Донбасі та відзначається своєю високою боєздатністю.

Як Ви оцінюєте якість реформ українських Збройних Сил, особливо у контексті створення Об’єднаного штабу, реорганізації Сил спеціального призначення, а також створення нових великих формувань сухопутних військ, авіації і гірських військ? (Хотів би нагадати, що в Румунії після закінчення Другої Світової війни одне з перших радянських військових рішень було розформування гірських військ).

— Визначальний вплив на спрямованість та змістовність реформування Збройних Сил України здійснює військова агресія Росії проти України. Сьогодні ЗС України змушені як протистояти російсько-сепаратистським угрупованням в зоні Антитерористичної операції (АТО), так і реформуватися у надзвичайно складних (бойових) умовах з урахуванням набутого досвіду в бойових діях у взаємодії з Національною гвардією МВС, Прикордонними військами та іншими (в т. ч. добровольчими) силовими структурами України.

В цьому плані створення Об’єднаного штабу, реорганізація Сил спеціального призначення, а також формування (переформування) Сухопутних військ (в т. ч. гірських частин), Військово-повітряних та Військово-морських сил ЗС України будуть обов’язково враховувати досвід, отриманий як під час проведення АТО, так і досвід збройних сил іноземних країн, які брали участь у війнах та збройних конфліктах останніх років.

Які існують перспективи для підвищення ефективності співробітництва Україна-НАТО?

— Відповідно до Коаліційної угоди, укладеної учасниками коаліції депутатських фракцій, у складі якої більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, відновлення політичного курсу на інтеграцію до Євроатлантичного безпекового простору та набуття членства в НАТО є однією зі стратегічних цілей зовнішньої та внутрішньої політики України.

23 грудня 2014 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо відмови України від здійснення політики позаблоковості». В НАТО поставилися з повагою до рішення ВР України відмовитися від позаблокового статусу держави і підтвердили, що Україна може бути членом організації у випадку, коли виконає необхідні вимоги і якщо цього забажає.

23 квітня 2015 року Президент України П. Порошенко затвердив нову Річну національну програму співробітництва Україна-НАТО на 2015 рік. Президент підписав відповідний указ «…з метою забезпечення виконання пріоритетних завдань розвитку стратегічного партнерства України з НАТО». Президент уповноважив Кабінет Міністрів України забезпечити координацію діяльності центральних органів виконавчої влади з виконання Річної національної програми. Раніше Прем’єр-міністр України А. Яценюк заявив, що Україна і НАТО підпишуть угоду про військово-технічне співробітництво.

В умовах тимчасової окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, проведення на частині території Луганської та Донецької областей антитерористичної операції, а також загальної ситуації, що склалася внаслідок агресії Російської Федерації проти України, Річна національна програма співробітництва Україна-НАТО на 2015 рік набула особливого значення у справі відстоювання національних інтересів і безпеки України, передусім у контексті використання потенціалу та практичної допомоги НАТО та країн-членів Альянсу у підвищенні обороноздатності України з метою протидії агресії Російської Федерації шляхом задоволення невідкладних потреб у короткостроковій перспективі та реформування за стандартами НАТО сектору безпеки і оборони та оборонно-промислового комплексу.

Для підвищення ефективності співробітництва Україна-НАТО створені і розпочали роботу п’ять Трастових фондів НАТО, що допоможуть за два-три роки привести ЗС України у відповідність зі стандартами Альянсу.

Перший фонд створений для модернізації систем зв’язку і автоматизації Збройних Сил України згідно із сучасними стандартами. Контрибуторами цього фонду стали Великобританія, Данія, Канада, ФРН, Латвія, Литва, Туреччина і Цивільний бюджет НАТО.

Другий фонд створений з метою перепідготовки і соціальної адаптації військовослужбовців і військовослужбовців в зоні антитерористичної операції в Україні. Контрибуторами фонду стали Греція, Люксембург, Норвегія, Португалія і Туреччина.

Третій фонд стосується програми фізичної реабілітації (протезування) поранених військовослужбовців України. Контрибуторами цього Трастового фонду виступили Болгарія, Словаччина і Цивільний бюджет НАТО.

Четвертий фонд орієнтований на реформування систем логістики і стандартизації Збройних Сил України. Контрибуторами фонду стали Данія, Нідерланди, Польща, Туреччина, Чехія і Цивільний бюджет НАТО.

П’ятий фонд призначений для боротьби з кіберзлочинністю відповідно до найбільш прогресивних стандартів країн-членів НАТО. Контрибуторами цього фонду стали Естонія, Румунія, Туреччина, Угорщина.

Загалом, про наміри внести кошти до Трастових фондів для України заявили 26 країн-членів НАТО.

Саме під час нашого перебування у Києві Україна припинила дію цілого ряду домовленостей про військове співробітництво з Росією, розірвала договір з РФ про транзит територією України воєнних вантажів до Придністров’я, що викликало відповідну реакцію у Москві. Як Ви вважаєте, чи можливе подальше співробітництво України з Росією у воєнно-промисловій сфері, якщо брати до уваги, що наявні виробничі потужності повинні й надалі працювати?

«...подальше співробітництво у воєнно-промисловій сфері України з Росією недоцільне та й взагалі неможливе»

— На мій погляд, подальше співробітництво у воєнно-промисловій сфері України з Росією — країною-агресором, а також країною, що підтримує та експортує міжнародний тероризм, — недоцільне та й взагалі неможливе. Для збереження та підтримки відповідних виробничих потужностей України необхідна їх переорієнтація на країни колишнього СРСР на двосторонній та багатосторонній основі, на кооперацію з країнами ЄС та НАТО, з країнами Близького та Середнього Сходу, Центральної та Східної Азії, а також Латинської Америки, в тому числі як у рамках спільних наукових розробок, так і спільного виробництва на базі новітніх (високих) технологій та технологій подвійного призначення. Безумовно, що це буде супроводжуватись жорсткою конкуренцією та боротьбою за нові ринки збуту продукції оборонно-промислового комплексу.

Разом з тим, збереження та нарощування потенціалу оборонно-промислового комплексу України передбачатиме обов’язкову необхідність його глибокого реформування за стандартами НАТО та ЄС.

Будь-яка воєнно-політична розробка, як внутрішня, так і зовнішня, дуже залежна від політичного фактору. В сучасних умовах, як Ви розцінюєте згуртованість нинішніх виконавчих структур у Києві і їх загальний рівень знань? Чи існує ймовірність змін на політичній сцені і виникнення нових політичних орієнтацій, наприклад з посиленням впливу радикальної партії Олега Ляшка чи «Правого сектору» Дмитра Яроша?

— Цікаве питання! Річ тому, що я не політик і не депутат українського парламенту, а колишній військовий, в т. ч. колишній військовий дипломат. Та я чітко знаю і глибоко переконаний в тому, що в умовах зовнішньої агресії проти України всі політичні сили в країні як провладні, так і опозиційні — демократи, націоналісти, ліберали, радикали і інші — повинні об’єднатися навколо єдиної національної ідеї — збереження державності, суверенітету і територіальної цілісності України. Саме цьому повинні бути підпорядковані зусилля і реальні справи усіх політичних сил в Україні. Інакше не можна!

Що Ви думаєте про поточні плани київської влади і її майбутні дії в протистоянні тиску з боку Російської Федерації; про сепаратистські тенденції; про європейські і євроатлантичні перспективи?

— Як громадянин України я повністю підтримую і плани і дії української влади, спрямовані на збереження державності, суверенітету і територіальної цілісності України шляхом активної політико-дипломатичної та військової протидії агресії і тиску з боку Росії на Україну, які, на жаль, призвели до анексії Криму, окупації ряду районів Донецької та Луганської областей і фактичного створення там «замороженого» конфлікту.

Я також категорично проти цинічних планів і дій Кремля зберегти свій переважаючий вплив на пострадянські країни способом створення на їх територіях конфліктних зон і «заморожених», але «жевріючих» конфліктів на зразок Придністров’я (в Молдові), Південної Осетії та Абхазії (в Грузії), Нагірного Карабаху (в Азербайджані), завдяки яким Москва штучно гальмує демократичний розвиток цих країн та їх рух у напрямку Об’єднаної Європи.

Пріоритетним і об’єктивним напрямом розвитку України є відновлення політичного курсу на інтеграцію в Об’єднану Європу (Європейський Союз) та Євроатлантичний безпековий простір з набуттям членства в НАТО, що є однією із стратегічних цілей зовнішньої та внутрішньої політики України.

Олігархи, як і колись, виконують важливу роль на політичній арені України. Що Ви можете розказати про них та їх діяльність у Києві і регіоні?

— На жаль, оцінка ролі і місця олігархів у політичному житті країни не мають відношення до предмету дослідження Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», що займається оцінкою зовнішніх викликів, ризиків і загроз національній безпеці України, але питання, певна річ, цікаве. У цьому контексті я можу сказати лише наступне. Добре, коли бізнес-інтереси олігарха співпадають з національними інтересами держави, тоді це вигідно і державі, і олігархові. Якщо ж бізнес-інтереси олігарха не співпадають з національними інтересами держави, тоді олігарх вступає в конфлікт з державою. У цьому випадку, якщо олігарх не знаходить вигідного компромісу з державою, то держава підпорядковує його інтереси своїм. Це може відбуватися і досить жорсткими, часом безкомпромісними методами. Інакше не можна, бо національні інтереси держави — понад усе!

Одна з головних економічних проблем країни пов’язана з угодою про постачання російського природного газу до України. Які наслідки цього постачання для національної енергетичної безпеки України, а також для інших країн-членів ЄС?

— Цілеспрямовані, послідовні та достатньо вдалі дії керівництва України, а також їх підтримка Європейським Союзом, надали змогу суттєво скоротити обсяги споживання російського газу Україною, а також забезпечити реверс газових поставок з країн ЄС. З урахуванням досягнутих результатів, у 2015 році обсяги споживання газу в Україні прогнозуються на рівні 40 млрд куб. метрів, що на 10 млрд куб. метрів менше від показника дворічної давності. Одночасно планується знизити обсяги імпорту газу Україною до 25 млрд куб. метрів, а також довести частку його реверсних поставок до 80 %. При цьому в балансі споживання газу на поточний рік не закладено конкретного обсягу закупівлі газу в Росії.

22 квітня ц. р. антимонопольний регулятор Європейського Союзу пред'явив російському «Газпрому» офіційне звинувачення у порушенні конкуренції у восьми країнах Східної Європи (Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині та Болгарії), а також антимонопольного законодавства ЄС. Російська компанія «Газпром» з ним не погоджується, називаючи його необґрунтованим. Незважаючи на це, у Єврокомісії зауважили, що «Газпром» має 12 тижнів, щоб надати відповідь на ці звинувачення.

Все це не тільки унеможливлює політичний вплив Москви на Європу та на пострадянський простір, але й змушує російське керівництво знижувати ціну на газ, що завдає відчутних збитків як російському газовому монополісту ВАТ «Газпром» (у 2014 році втратив до 40 % своїх доходів), так і державному бюджету Російської Федерації. Так, Москва вже «майже умовляє» Україну закуповувати російський газ по 247 дол. США за 1 тис. куб. метрів, а не вимагає понад 560 дол. США, як це було ще кілька років тому. Хто б міг сподіватися на таке раніше? Отож, поживемо — побачимо!

Всі урядові рішення так чи інакше впливають на населення країни. Як позначаються антикризові заходи, що вжила влада України, на населення? Ми були на Майдані, і я досі під враженням від побаченого. Чи існує ймовірність того, що ці протести відновляться? Якщо так, то за яких умов?

— Провокування нових «майданів» в Києві на підставі загострення соціально-економічної ситуації в Україні — це одна із стратегічних задач Кремля стосовно України в плані зміни проєвропейської влади в Києві на проросійську. Такого роду плани «шахтарських, продовольчих чи тарифно-комунальних та інших бунтів» з переростанням їх у «майдани» постійно корегуються та вдосконалюються Москвою з урахуванням поточних змін в обстановці для того, щоб ввести їх в дію у будь-який зручний для Росії час.

Разом з тим, сподівання апологетів Путіна щодо виникнення в Україні так званого «третього Майдану», спровокованого, перш за все, ззовні соціально-економічними/соціально-політичними бунтами в Україні зараз не мають реального підґрунтя. Події останнього року (анексія Криму та прихована російська агресія на Сході України) фактично унеможливили подібні провокаційні заходи антиукраїнських та проросійських сил в нашій державі. Не кажучи вже про те, що всі «майдани» в Україні мали винятково політичне, і аж ніяк не соціально-економічне підґрунтя. Неусвідомлення цього російською стороною стало однією з основних помилок режиму В. Путіна у його політиці стосовно України.

Який компроміс можливий в російсько-українських стосунках з основних питань двостороннього порядку денного? І хто може бути потенційним західним переговірником у цьому процесі?

«...будь-яка поступка чи компромісна згода української сторони розглядатиметься Росією як слабкість позиції України...»

— На моє переконання, в умовах анексії Криму, прихованої агресії та подальшої окупації ряду районів Донецької та Луганської областей і фактичного створення там «замороженого» конфлікту, а також цинічного ігнорування вимог Мінських домовленостей в російсько-українських відносинах не може бути жодних компромісів, які б не відповідали національним інтересам та національній безпеці України. Це по-перше.

І по-друге, будь-яка поступка чи компромісна згода української сторони розглядатиметься Росією як слабкість позиції і невпевненість України у своїх силах.

Щодо формату переговорного процесу, то, на мій погляд, найбільш прийнятним та ефективним міг би бути «будапештський» формат, учасники якого (Україна, США, Великобританія, Росія) вже є «зв’язаними» попередніми зобов’язаннями «Будапештського меморандуму» (від 05.12.1994 р.) поважати незалежність, суверенітет та чинні кордони України.

Коли ми перебували у Києві, у Ризі відбувся європейський саміт на вищому рівні. Що Ви думаєте про економічну і фінансову підтримку Заходом України і які перспективи цих відносин?

— Саміт ЄС в рамках програми «Східне партнерство» проходив у Ризі з 21 по 22 травня ц. р. Як відомо, на сесії більшість делегатів виступили проти негайного приєднання України, Молдови і Грузії до єдиної європейської структури. Фактично, представники Євросоюзу дали зрозуміти, що нині не хочуть їх широкої інтеграції до структур ЄС.

Під час зустрічі на найвищому рівні у Ризі щодо України не було ухвалено жодного рішення, яке так чи інакше змогло б змінити долю пересічних українських громадян: безвізовий режим з Європою відкладається на невизначений термін, проблема Криму була також проігнорована, а виділення Україні нового кредиту залишається під питанням. Тобто, підсумки саміту Євросоюзу мають бути уроком для чинної української влади, яка, фактично, дістала відмову на найширшу інтеграцію офіційного Києва до структур ЄС. Таку думку висловив експерт в галузі міжнародного права Клаус Хофф (Бельгія). Резюме — вичерпне. Додати нема чого.

Що стосується перспектив економічної і фінансової підтримки Заходом України, то без цієї підтримки нам буде дуже і дуже важко. Хочу більш детально прокоментувати це питання.

Якщо Україна зазнає поразки як держава, а Росія буде й надалі анексувати її території, то це затьмарить всі побоювання Євросоюзу з приводу дефолту Греції. Найнебезпечнішою загрозою для майбутнього ЄС нині є не проблеми членів єврозони. Найбільша небезпека для його геополітичних, геостратегічних і довгострокових економічних інтересів в загрозі колапсу України, а не Греції. Все, що могли вигадати про дефолт Греції, це ніщо у порівнянні із загрозою того, що Україна може не побудувати європейську демократичну державу, а анексія її територій буде тривати й надалі. Для всього світу це означатиме, що ЄС практично не в змозі відстояти ні свої, ні загальні інтереси.

Дефолт Греції, звичайно, це її серйозна біда, бо країна завдасть величезних фінансових і репутаційних втрат для ЄС, тому Євросоюзу, безсумнівно, потрібно допомогти його запобігти. Але дефолт Греції не зруйнує валютний союз, а в довгостроковій перспективі може навіть покращити його. А ось успіх чи невдача політики щодо України може «зруйнувати» ЄС.

З точки зору ЄС, уряд прем’єр-міністра А. Яценюка впроваджує адміністративні реформи. Це є частиною політичного консенсусу в ЄС, так як європолітики вважають, що нові можливості для економіки відкриваються завдяки, в основному, структурним реформам. Новий уряд А. Яценюка відверто вирішив створити таку інфраструктуру і домігся певного прогресу у боротьбі з корупцією. Але економічні видатки на війну в Південно-Східній Україні і безгосподарність попередніх адміністрацій ставить Україну на межу банкротства.

На мій погляд, нині треба зробити ще дві речі. По-перше, урядові України необхідно домовитися про жорстку реструктуризацію боргу. По-друге, Євросоюз має надати Україні більш значну фінансову допомогу. Реструктуризувавши борг, а також отримавши підтвердження про підтримку з боку ЄС, Україна обов’язково впорається зі своїми проблемами (боргами) і утвердиться як європейська держава. Тобто, для Європейського Союзу Україна є потенційно привабливою не лише для інвестицій, але й, що є значно важливішим для ЄС, унікальною можливістю зміцнити свою геополітичну і геостратегічну роль.

 

Корнеліу Піваріу: Пане Віце-президенте, ще раз дякуємо за Вашу підтримку під час нашого перебування у Києві. Ми переконані, що наше співробітництво розвиватиметься з метою отримання нових знань та забезпечення сучасної і актуальної інформації стосовно регіональних і глобальних геополітичних подій. Поважаючи міжнародне право, ми сподіваємося на демократичний і мирний розвиток держав за допомогою нашого скромного внеску. Тому ми хочемо, щоб наші щирі наміри відповідали прагненням і намірам усіх громадян забезпечити безпеку і процвітання.

 

Інтерв´ю надруковано у виданні румунського центру — “Geostrategic Pulse” № 193 від 20 червня 2015 року