Олексій Волович
Воєнно-політична обстановка у квітні 2017 року
Протягом квітня в регіоні зберігалася напружена і нестабільна обстановка. Збройні конфлікти тривають в Сирії, Іраку, Лівії, Ємені та в інших країнах. У Туреччині пройшов «історичний» референдум з приводу внесення змін до конституції країни щодо переходу від парламентської до президентської республіки. У Сирії найбільш резонансна подія у квітні — застосування 4 квітня у місті Хан-Шейхун бойових отруйних речовин, що стало підставою для нанесення 7 квітня ракетного удару кораблями ВМС США по сирійській базі ВПС «Шайрат». В Іраку велися позиційні бої за звільнення західного Мосула від бойовиків ІД. У Ємені на підступах до порту Ходейда лояльні до президента Ємену Абд Раббо Хаді війська воюють з повстанцями-хуситами, а також з прихильниками екс-президента країни Алі Абдалли Салеха. У Лівії, за підтримки Росії, Єгипту, ОАЕ і Франції, фельдмаршал Х. Хафтар, який представляє Палату представників у Тобруку, веде бойові дії в лівійській провінції Феццан проти збройних угруповань, лояльних до Уряду національної єдності в Тріполі.
ТУРЕЧЧИНА
«Історичний референдум». 16 квітня у Туреччині пройшов всенародний референдум з приводу внесення змін до конституції країни про перехід країни від парламентської до президентської республіки. 27 квітня 2017 року у «Офіційній газеті» з’явилися офіційні підсумки референдуму. Всього у референдумі з 58,2 млн зареєстрованих брали участь 49,7 млн виборців, явка яких склала 85,43 %. При цьому дійсними було визнано 48,9 млн бюлетенів, недійсними — 862,251. З бюлетенів, визнаних дійсними, 25,157,463 голоси було «за», 23,779,141 голос — «проти». У процентному співвідношенні остаточний результат наступний: «за» — 51,41 %, «проти» — 48,59 %. Незважаючи на заперечення представників опозиційної Республіканської народної партії та інших політичних сил, які заявили про невизнання цих результатів через масові порушення і фальсифікації, ЦВК визнала підсумки голосування дійсними.
Практично половина населення країни виступила проти посилення повноважень президента країни. Більшість громадян найбільших міст Туреччини проголосували проти внесення змін до турецької конституції. Таким чином, ПСР остаточно стала партією турецьких провінцій. Значною мірою це пояснюється теперішньою серйозною економічною кризою в Туреччині. Крім того, хвиля репресій, що накрила країну після спроби військового перевороту 16 липня 2016 року, також позначилася на настроях прозахідних виборців.
Як неодноразово оголошувало турецьке керівництво, конституційні поправки набиратимуть чинності протягом дворічного перехідного періоду і аж до наступних президентських і парламентських виборів, призначених на 2019 рік. Однак відразу після офіційного оприлюднення підсумків голосування розпочалося реформування судової системи країни, включно з Вищою радою суддів і прокурорів. На відміну від попередньої системи, відчутно посилюється роль президента при призначенні керівного складу судово-прокурорської ради. Остаточно ліквідується військове судочинство за мирного часу. Протягом чотиримісячного терміну весь військовий судовий корпус має перейти до цивільних судових структур.
Президент країни Р. Ердоган знову очолить Партію справедливості і розвитку (ПСР) у якості «засновника — генерального секретаря». При цьому він оприлюднив «дорожню карту» розвитку ПСР на найближчий трирічний період, призначив черговий Конгресу партії на 21 травня 2017 року. Таким чином, заручившись підсумками конституційного референдуму, Р. Ердоган негайно розпочинає кардинально реформувати як політичну систему країни, так і партійне будівництво.
Найближчим часом Р. Ердоган вирішив відвідати провідні країни і Брюссель. Після візитів до Індії і Росії він збирається поїхати до Китаю, США, ЄС і на саміт НАТО в Брюсселі. У присвяченій своєму поверненню в якості вождя до ПСР промові він оприлюднив найважливіші напрями зовнішньої політики Туреччини на найближчу перспективу. Зокрема, наголосив на стратегічному значенні турецько-американських відносин і свого візиту до США 16 травня, зауваживши, що «якщо все буде тривати як і раніше, то нам з Америкою неможливо буде домовитися». При цьому він недвозначно визначив сфери інтересів Туреччини в Сирії. З приводу відносин з Євросоюзом Р. Ердоган закликав Брюссель «відкрити шлях для Туреччини, інакше ми теж зробимо свої розрахунки». Наприкінці своєї промови він вкотре оприлюднив свої претензії на лідерство в ісламському світі, зазначаючи, що не вважає «Братів-мусульман» терористичною організацією.
Його заява про ще один референдум щодо доцільність взаємостосунків з Європейським Союзом викликала в експертному середовищі жваві дискусії про перспективу майбутніх відносин Туреччини з ЄС. Зокрема, експерти дуже уважно ставляться до реалізації угоди між Туреччиною і ЄС про біженців. Як відомо, Анкара наполягає на візовій лібералізації з ЄС як умови виконання укладеної з ним міграційної угоди. Такі дискусії ведуться на тлі антиєвропейських настроїв, що все більше охоплюють турецьке суспільство, як серед провладних консерваторів, так і серед ліберальних опозиціонерів.
Політичні відносини між ТР і ЄС мають важливе економічне підгрунтя, оскільки дві третини прямих іноземних інвестицій надають Туреччині країни ЄС. Як зазначив професор Массачусетського технологічного інституту Дарон Аджемоглу, якщо різко зменшаться європейські інвестиції, то турецька економіка зруйнується протягом кількох років. І ці інвестиції аж ніяк не компенсують інвестиції зі США, Китаю і країн Перської затоки. Важливе також питання про модернізацію Митного союзу, про що ЄС і Туреччина домовлялися у 1996 році. Це вкрай необхідно для них обох, але більше — для Туреччини. Завершення процесу оновлення угоди про Митний союз між Туреччиною і ЄС планується не пізніше 2018 року. Багато експертів сходяться на тому, що політичні відносини між сторонами в майбутньому неминуче загострюватимуться, оскільки важко буде досягти взаєморозуміння між демократичною Європою і автократичною Туреччиною, тим більше, якщо Р. Ердоган відновить смертну кару, до чого він і закликає.
Авіаудари Туреччини по курдам в Сирії та Іраку. 25 квітня генштаб ЗС Туреччини повідомив, що турецька авіація завдала авіаударів по цілях Робочої партії Курдистану (РПК) в районі Синджар на північному заході Іраку, і по базі курдських ополченців із «Загонів народної самооборони» (YPG) в сирійській провінції Хасеке на північному сході Сирії. У повітряній атаці турецьких ВПС брало участь близько 30 штурмовиків. В результаті операції знищено об'єкти РПК, загинуло близько 70 членів курдських формувань. Представник генштабу ЗС Туреччини заявив, що «терористи сирійської та іракської філій РПК активно використовують маршрути на півночі Сирії і Іраку для переправлення до Туреччини бойовиків, зброї, боєприпасів та вибухівки». Анкара неодноразово вимагала від влади Іраку і Іракського Курдистану, щоб РПК покинула регіон, однак цього не сталося.
YPG терміново закликали міжнародну коаліцію на чолі зі США зупинити авіаудари Туреччини по сирійським курдам. За даними правозахисної організації «Сирійський центр моніторингу за дотриманням прав людини», внаслідок авіаударів турецької авіації на північному сході Сирії загинуло щонайменше 18 бійців YPG. Незважаючи на те, що YPG входять до складу збройної коаліції «Сили демократичної Сирії» (SDF), яким Вашингтон сприяє в проведенні операції проти ІД, тим не менш, в Анкарі їх вважають «сирійською філією РПК». Влада Іракського Курдистану закликала бойовиків PПK покинути район Синджар аби «уникнути дестабілізації ситуації в регіоні».
Неузгоджені з західної коаліцією турецькі бомбардування позицій сирійських та іракських курдів викликали досить різку реакцію з боку офіційних представників США, Ірану, Росії, ООН, а також Сирії та Іраку. Так, представник Держдепартаменту США Марк Тонер заявив про стурбованість у зв'язку з нанесенням Туреччиною ударів на півночі Сирії і Іраку. Зокрема, він зазначив, що «ці удари не були схвалені коаліцією і привели до трагічної загибелі наших партнерів по боротьбі з ІД, включно з учасниками курдського ополчення пешмерга». Представник коаліції з боротьби проти ІД полковник ВПС США Джон Дорріан повідомив, що Анкара попередила Пентагон про удар по курдських збройних формуваннях в Сирії і Іраку менш ніж за годину, при цьому, за його словами, «Туреччина не координувала свої дії з союзниками по коаліції».
Представник МЗС Ірану також засудив удари турецької авіації по позиціях курдів в Сирії і Іраку, зазначивши, що такі дії порушують суверенітет і територіальну цілісність цих країн. Секретаріат ООН повідомив, що стурбований наслідками удару турецьких ВПС по позиціях збройних формувань курдів.
Проте, президент Туреччини Р. Ердоган проігнорував ці застереження, заявивши, що «операції турецької авіації на півночі Іраку і Сирії триватимуть доти, поки не будуть знищені всі курдські терористи». При цьому зробив чергову різку заяву про Башара Асада. За його словами, допоки Б. Асад очолюватиме Сирію, про мирне врегулювання сирійського конфлікту не може бути й мови.
Росія також досить жорстко зреагувала на турецькі авіаудари. У заяві МЗС РФ зазначалося, що «авіаудари Туреччини по території Іраку і Сирії, що завдані в обхід законних урядів цих країн, є неприйнятними і йдуть врозріз з основоположними принципами міждержавних відносин». У Москві також різко відреагували на випад Р. Ердогана на адресу президента Сирії Б. Асада, зазначивши, що «майбутнє країни і її керівника може вирішувати тільки сирійський народ». В цілому реакція Росії на турецькі бомбардування в Іраку і Сирії цілком віддзеркалювала нинішні вельми напружені російсько-турецькі відносини, які ускладнюються серед усього іншого глибокими розбіжностями по Сирії і Іраку.
СИРІЯ
Застосування ОР і реакція США. Найбільш резонансною подією на території Сирії у квітні було використання бойових отруйних речовин (ОР) у місті Хан-Шейхун (провінція Ідліб) через що загинули 90 і постраждали близько 500 осіб. 6 квітня Організація з заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) розпочала розслідування застосування ОР. 20 квітня ОЗХЗ дійшла висновку, що під час авіаудару 4 квітня в цьому місті використовувався зарин або аналогічна речовина нервово-паралітичної дії. Про це заявив генеральний директор ОЗХЗ Ахмет Узюмджю. Однак він досі не відповів на головне питання — хто застосував ОР в сирійській провінції Ідліб? 22 квітня голова спеціальної слідчої комісії ООН по Сирії Паоло Пінейро заявив на прес-конференції в Женеві, що більшість сирійських мешканців в провінції Ідліб загинули не від отруйного газу, а від звичайної зброї. Комісія не змогла на даний момент встановити зв'язок між авіаударами сирійської авіації і застосуванням ОР.
Не чекаючи на результати розслідування цього інциденту фахівцями ООН і ОЗХЗ, адміністрація США звинуватила режим Б. Асада в застосуванні ОР у м. Хан-Шейхун. Це стало підставою для ракетного удару по сирійській базі ВПС «Шайрат» в провінції Хомс, звідкіля, на думку Вашингтона, вилетіли літаки для нанесення удару по Хан-Шейхуну. У ніч на 7 квітня з кораблів ВМС США, дислокованих в Середземному морі неподалік від о. Кріт, по цій базі було випущено 59 крилатих ракет «Томагавк». За словами міністра оборони США Джеймса Меттіса, цим ракетним ударом по сирійській авіабазі «Шайрат» пошкоджено або повністю знищено близько 20 % бойової авіації сирійської урядової армії, а також склади з пальним, боєприпасами і засобами протиповітряної оборони.
При цьому слід зазначити, що ще за два дні перед бомбардуванням авіабази «Шайрат» Д. Трамп говорив, що не має наміру воювати з Асадом, долю якого має визначити сирійський народ. Нагадаємо, що подібна ситуація вже мала місце раніше, коли 21 серпня 2013 року від хімічної зброї в передмісті Дамаска аль-Гуті загинуло близько 1500 сирійців, серед них кілька сотень дітей. Тоді, як і зараз, Вашингтон звинуватив сирійські урядові війська в застосуванні хімзброї, хоча тоді, як і сьогодні, не надав явних доказів. Президент США Б. Обама погрожував завдати удару по Сирії, але після того, як Москва запропонувала Дамаску знищити хімічну зброю під міжнародним контролем і приєднатися до Конвенції про заборону хімічної зброї, він заявив, що «якщо Башар Асад відмовиться від хімічної зброї, то удар по Сирії буде поставлений на невизначено тривалу паузу».
Прикметно, що в той час Дональд Трамп публічно критикував президента Б. Обаму за намір завдати військового удару по Сирії і був у захваті від звернення В. Путіна до американців, назвавши його «шедевром для Росії і нещастям для США». Але під час своєї виборчої кампанії Д. Трамп вже критикував Б. Обаму за те, що той утримався від удару по Сирії, а ставши президентом, «виправив помилку Б. Обами» і ударив по Сирії, демонструючи силу США в протистоянні зі слабким супротивником.
В цілому кроки президента США Д. Трампа позитивно оцінили владні структури США і американське суспільство, проте не обійшлося і без критики. Так, 12 квітня член Палати представників Конгресу США, а також майор нацгвардії США і ветеран іракської кампанії Тулсі Габбард заявила, що «необдуманий удар президента Трампа по Сирії був здійснений саме в той момент, коли ООН розпочала підготовку до розслідування застосування хімзброї в Хан-Шейхуні». За її словами, «атаками на Сирію США не врятують сирійських дітей, а скоріше зміцнять рішучість «аль-Каїди» захопити владу в Сирії».
Представники міноборони РФ повідомили, що ураження отруйними речовинами є наслідком удару урядових військ по сховищу опозиційних військ з бойовими ОР. Однак, на думку експертів ОЗХЗ, ця заява міністерства оборони РФ не підтверджується жодними розвідувальними даними. Офіційний Дамаск, своєю чергою, відкинув всі звинувачення, заявивши, що не застосовує хімзброю і не застосовував її раніше. 14 квітня міністр закордонних справ Сирії Валід Муаллем заявив, що ситуація навколо сирійського міста Хан-Шейхун — сфабрикована акція. За його словами, у Сирії немає хімічної зброї, що може підтвердити ОЗХЗ, і сирійські ВПС не використовували її проти жодних цілей в Хан-Шейхуні.
У відповідь на ракетну атаку США по сирійській авіабазі Москва відключила двосторонній канал зв'язку з оборонним відомствам США, за яким координувала військові дії в Сирії. Президент РФ В. Путін назвав напад американців на авіабазу сирійської армії «актом агресії» і звинуватив їх в порушенні норм міжнародного права, а також в діях «під вигаданим приводом». Схоже, що цього разу ця заява В. Путіна не здалася Д. Трампу «шедевром»… 12 квітня Росія наклала вето на запропоновану Заходом резолюцію РБ ООН щодо застосування хімічної зброї в Сирії. Представник РФ в РБ ООН заявив, що Москва не підтримає резолюцію із осудом уряду Сирії без розслідування інциденту в Хан-Шейхуні фахівцями ОЗХЗ.
12 квітня державний секретар США Рекс Тіллерсон здійснив свій перший офіційний візит до Москви, під час якого вів тривалі переговори з главою МЗС РФ С. Лавровим і президентом РФ В. Путіним. Основними темами були Сирія і Україна. Сторони розповіли про своє бачення ситуації і перспективи її розвитку в згаданих країнах. За підсумками переговорів сторони констатували значне розходження щодо порушених питань. Р. Тіллерсон відмовився від пропозиції РФ виступити зі спільною ініціативою про створення спеціальної групи для розслідування інциденту в Хан-Шейхуні у складі представників ОЗХЗ, експертів РФ, США і країн регіону. Р. Тіллерсон заявив, що Б. Асад має піти і Росії має припинити його підтримку.
13 квітня під час зустрічі глав МЗС РФ і САР С. Лаврова і В. Муаллема, С. Лавров підтвердив незмінність підтримки Росією «суверенітету, незалежності і територіальної цілісності Сирії». На нашу думку, за будь-яких обставин Москва не полишить режим Б. Асада, і це залишатиметься головним протиріччям у відносинах РФ з США і ТР щодо ситуації в Сирії.
ІРАК
Бойові дії. Операція зі звільнення іракського міста Мосула від бойовиків ІД силами іракської армії та військ коаліції на чолі зі США триває вже 8-й місяць. Східна частина Мосула була звільнена в середині січня ц. р., а на територію західного Мосула іракські війська увійшли лише в лютому. Незважаючи на абсолютно безвихідне становище, бойовики ІД продовжують чинити запеклий опір. Навіть у повному оточенні в західній частині Мосула вони контратакують іракські війська, американців і їхніх союзників. І навіть більше, 16 квітня вони застосували ОР зарин проти іракських військ, розташованих довкола Мосула, через що 25 іракським солдатам надавалася медична допомога.
Загальна чисельність залученого до операції угруповання ЗС Іраку становить понад 150 тисяч солдатів, включно з елітними підрозділами армії США — 101-ї повітрянодесантної та 1-ї піхотної дивізій, а також спецназ Delta Force (ACE). В Іраку залучені також елітні підрозділи ЗС США — MARSOC — спеціальний підрозділ корпусу морської піхоти США, і U.S. Army Special Forces («зелені берети»). Крім американського спецназу до коаліції входять: британський спецназ SAS, канадський спецназ — Joint Task Force-2, австралійський спецназ — SASR. З повітря бойові дії наземних військ союзників прикривають літаки США, Великої Британії, Франції, Німеччини, ОАЕ, Туреччини та Іраку. У наступі на Мосул використовувалися також безпілотники ВПС США і Великої Британії.
За даними Пентагону, президент США Д. Трамп дозволив відомству не дотримуватись обмежень на чисельність військового контингенту країни в Іраку. Зараз там перебуває приблизно 5,2 тис. американських військовослужбовців. Більшість виконує обов’язки інструкторів і радників. У бойових діях проти джихадистів безпосередню участь бере лише спецназ ЗС США. Для підготовки іракських військових американці створили на території країни кілька великих навчальних центрів. У 2015 році американські інструктори підготували понад 17,5 тис. іракських військовослужбовців і 2 тис. поліціянтів.
У грудні 2016 року 150 тисячам солдатів іракської армії і військ коаліції протистояло не більш ніж 20 тисяч бойовиків ІД. В даний час їх залишилося до 10 тисяч. За даними бойовиків ІД, за перші 6 місяців штурму Мосула війська західної коаліції втратили: 110 танків, 130 БМП, 36 БТРів, 880 бронеавтомобілів «Хамві», 110 броньованих бульдозерів, 640 різних вантажівок, 3 ударних і 50 розвідувальних БПЛА, 8 вертольотів. Однак в американських ЗМІ ці втрати не підтверджуються, але і не заперечуються. Принаймні, автор не знайшов такої інформації.
Станом на початок квітня терористи контролювали до 30 % відсотків території західної частини Мосула, де знаходиться не більше 1,5 тисяч бойовиків. За заявами представників іракської армії, повне звільнення Мосула від бойовиків ІД передбачається наприкінці травня. Але слід зазначити, що з початку операції вже 7 разів оголошувалися терміни повного звільнення Мосула, але всі вони не були дотримані.
Зволікання зі звільненням Мосула головним чином викликано тим, що командування іракської армії і сил західної коаліції, очевидно, не врахувало в достатній мірі фактор гуманітарних ризиків в умовах, коли терористи використовують мирне населення у вигляді живого щита. Не в повній мірі були організовані гуманітарні канали виведення сотень тисяч мирного населення з міста та облаштовані для них тимчасові табори. До того ж під час бомбардувань авіації коаліції загинуло кілька сотень мирних мешканців міста. За даними ООН, терористи утримують в західній частині міста без води, продовольства і медикаментів близько 400 тисяч чоловік і всіляко перешкоджають виходу населення із зони бойових дій в Мосулі на підконтрольну іракським силам територію. За спроби втечі з міста за останні два місяці було страчено кілька сотень його мешканців, включно з жінками і дітьми.
25 квітня іракські урядові війська витіснили бойовиків ІД з найбільшого району західної частини Мосула — аль-Танек. За два дні до цього міський район аль-Тавра також перейшов під контроль іракських військ. Ця операція вважається найбільш вдалою за всі багатомісячні бої за Мосул. Одночасно збройні формування іракських шиїтських ополченців розпочали новий наступ на позиції ІД в історичному місті Хатра на південь від Мосула.
ЄМЕН
Бойові дії. Після більш ніж двох років постійних військових ударів з повітря, моря і суші Саудівська Аравія і її аравійські союзники за підтримки спецназу США так і не змогли повернути владу колишньому президенту Ємену Абд Раббо Мансуру Хаді і розігнати рух хуситів. У підсумку затяжної громадянської війни при втручанні КСА і його союзників, за даними Єменського правового центру з прав і розвитку, вже загинуло понад 12 тисяч єменців та понад 20 тисяч дістали поранення. За даними ООН, гуманітарної допомоги потребують майже 19 млн осіб, що становить дві третини населення Ємену, при цьому 7,3 млн з них відчувають гостру нестачу продовольства.
До аравійської коаліції під керівництвом КСА входять монархії Перської затоки — ОАЕ, Катар, Бахрейн і Кувейт. Їх підтримують також Єгипет, Судан, Марокко і Йорданія. Шиїтські збройні угруповання «Ансар Аллах» (Рух хуситів) і армійські частини, які зберегли вірність колишньому президенту країни Алі Абдаллі Салеху, підтримує Іран.
В рамках підготовки операції «Золотий спис» з захоплення порту Ходейда на узбережжі Червоного моря, який утримують загони хуситів і прихильників екс-президента Алі Салеха, коаліція розгорнула дві нещодавно сформовані і навчені еміратськими інструкторами мотопіхотні бригади на північ і на південь від Ходейди. На даний час ці бригади ведуть бойові дії проти хуситів за 150 км на північ від Ходейди і за 120 км на південь. Опір повстанців не слабшає і Ер-Ріяд та Абу-Дабі вимагають від Вашингтона ще більшої допомоги і відправки в Ємен американського спецназу, важкої артилерії і штурмової авіації для участі в штурмі Ходейди.
18 квітня вогнем зенітних батарей урядових військ в єменській провінції Маріб помилково було збито саудівський військовий вертоліт «Black Hawk», на борту якого перебувало 12 військовослужбовців.
22 квітня спецназ повстанців-хуситів провів операцію проти групи найманців з Саудівської Аравії на північ від міста Моха (провінція Таїз), в результаті якої понад 80 іноземних найманців загинуло чи дістали поранення, в тому числі солдати з Судану і ОАЕ.
23 квітня опозиційна єменська армія обстріляла балістичними ракетами позиції саудівських військ на прикордонному переході аль-Алаба в районі Асір. В цей же день повстанці-хусити відбили масовану атаку найманців колишнього президента Абд Раббо Хаді в південно-західній частині Таїза. Під час операції було знищено кілька десятків найманців і чотири їхні бронетранспортери.
27 квітня ракетно-артилерійським ударом єменських повстанців-хуситів було підірвано склад боєприпасів на військовій базі аль-Фаваз в південно-західній саудівській провінції Наджран. Опозиційні єменські війська також завдали ракетами «Катюша» ударів по позиціях і транспортних засобах військ Саудівської Аравії на двох військових базах в Джізані. Сили єменської армії і народних комітетів також завдали ракетно-артилерійського удару по військовій базі КСА аль-Хаджар в прикордонному районі Асір. Єменські повстанці-хусити використовують балістичні ракети іранського виробництва Кагер-M2, а також ракети місцевого виробництва — Зільзаль-2.
Роль США в єменському конфлікті. У близькосхідній політиці адміністрації президента США Д. Трампа Ємен займає досить помітне місце. Головним завданням в Ємені США вважають боротьбу проти аль-Каїди на Аравійському півострові (АКАП). Протягом перших трьох місяців президентства Д. Трампа по АКАП було завдано з використанням дронів більше ударів, ніж протягом усього 2016 року.
Підхід Д. Трампа до ситуації в Ємені значно відрізняється від підходу Б. Обами, ставлення якого до військової інтервенції аравійської коаліції під керівництвом Саудівської Аравії було досить стриманим, хоча американська адміністрація і надавала значну підтримку арабській коаліції з початку кампанії на початку 2015 року. Адміністрація Б. Обами розцінювала вторгнення арабської коаліції до Ємену як помилкову і невиправдану акцію. Наприкінці 2016 року США навіть ввели мораторій на продаж керованих ракет Саудівській Аравії.
Схоже, що адміністрація Д. Трампа розглядає Ємен не просто як місце для можливої боротьби з «аль-Каїдою», а як арену геополітичного суперництва між Іраном і Саудівською Аравією в рамках глобального міжконфесійного конфлікту між шиїтами і сунітами. У цьому контексті підтримка аравійської коаліції, очолюваної Саудівською Аравією, являє собою удар по регіональним амбіціям Ірану, що цілком відповідає антиіранській позиції Д. Трампа, про яку він заявляв ще під час передвиборної кампанії.
Судячи з усього, сьогодні адміністрація Д. Трампа готова значно розширити свою підтримку аравійській коаліції в підготовці до наступу на порт Ходейда на єменському узбережжі Червоного моря. Зокрема, ця операція обговорювалася під час візиту саудівського принца Мохаммеда бен Салмана в Вашингтон у березні і візиту міністра оборони США Джеймса Меттіса в Ер-Ріяд 19 квітня.
Щодо підготовки операції з захоплення єменськими урядовими військами і аравійською коаліцією порту Ходейда, то слід зазначити, що через цей порт імпортується близько 70 % продовольства до Ємену. Його можливе закриття через бойові дії буде катастрофою для населення, що знаходиться на межі голоду. Зупинка роботи порту може викликати голод як мінімум в п'яти провінціях — Ходейда, Таїз, Лахдж, аль-Бейда і Махвіт. До того ж немає жодних підстав сподіватися, що хусити поступляться цим портом без опору.
12 квітня офіційний представник Пентагону заявив, що обмежений контингент ЗС США може буди відправлений до Ємену для боротьби з терористичною мережею АКАП та іншими екстремістськими угрупованнями. Однак останнім часом АКАП продемонструвала вражаючу здатність адаптації до ситуації, що виникла внаслідок громадянської війни у Ємені, і проявляє дедалі витонченіші навички в своїх відносинах з місцевими кланами і племенами, зокрема, надаючи суттєву гуманітарну допомогу місцевому населенню. Практично відсутність контролю з боку центрального уряду сприяла створенню соціальної бази підтримки АКАП на півдні Ємену. 29 квітня лідер АКАП Касім ар-Раймі заявив, що його організація готова боротися з повстанцями-хуситами в Ємені, зазначивши при цьому, що АКАП готова піти на перемир'я з урядом президента Хаді на певних умовах.
Під час свого першого візиту до Саудівської Аравії міністр оборони США Джеймс Меттіс заявив, що Вашингтон готовий брати активну участь у врегулюванні єменського збройного конфлікту веденням переговорів, хоча напередодні він направив Білому дому прохання зняти обмеження на військову підтримку коаліції арабських країн під керівництвом КСА. Після цього Конгрес США схвалив терміновий продаж Саудівській Аравії керованих боєприпасів на суму 390 млн дол. США. Пентагон також надає аравійській коаліції розвідувальні дані і безпілотну авіацію. Якщо раніше Вашингтон ухилявся від військових дій проти повстанців-хуситів, то тепер американська адміністрація має прийняти рішення про ступінь своєї участі в цій війні. Однак такий вибір буде непростим. З одного боку, хусити воюють проти бойовиків «аль-Каїди», з іншого, вони — союзники Ірану. І найголовніше, хуситів підтримують мільйони єменців, що виключає можливість вирішення єменського конфлікту у військовий спосіб.
ЛІВІЯ
Воєнно-політична ситуація. На даний час головною причиною неврегульованості лівійського конфлікту є двовладдя, а конкретніше — протистояння між Урядом національної єдності (УНЄ) в Тріполі і Палатою представників Лівії в Тобруку. Крім Росії, Єгипту, Франції та ОАЕ, які є спонсорами Палати представників у Тобруку, останнім часом активізували свої дії в Лівії Італія та Алжир, що підтримують УНЄ. 3 квітня Палата представників Лівії проголосувала за повернення до міжлівійського діалогу під егідою ООН. Депутати також запропонували обрати нового главу УНЄ замість чинного прем'єра Ф. Сараджа, і заново сформувати Президентську раду Лівії.
Спроби досягти взаєморозуміння між Тріполі і Тобруком робилися неодноразово, але безуспішно. Остання така спроба була 13 лютого ц. р. в Каїрі. Однією з умов примирення між Тріполі і Тобруком є вимога фельдмаршала Х. Хафтара надати йому пост міністра оборони в Уряді національної єдності в Тріполі, а також розпустити Президентську раду при Ф. Сараджі, де домінують тріполітанські та місуратовські ісламісти. Наступний раунд переговорів між Ф. Сараджем і Х. Хафтаром домовлено провести на початку травня в Абу-Дабі (ОАЕ).
Тим часом, поряд зі спробами досягти компроміс за допомогою переговорів вживаються силові акції з метою змінити ситуацію в інтересах протиборчих сторін. На даний час військові дії між військами Тріполі і Тобруку перемістилися на південний захід країни в район м. Себха. 5 квітня після запеклих зіткнень з збройними формуваннями бригади «Третя сила» з Місурати, лояльними УНЄ прем'єра Ф. Сараджа, Лівійська національна армія (ЛНА) під командуванням фельдмаршала Х. Хафтара взяла під контроль велику авіабазу Таманхінт, розташовану поблизу м. Себха. В ніч на 25 квітня ВПС Тобрука завдали бомбових ударів по аеропорту і військовому табору у м. Себха.
За нинішнім наступом Х. Хафтара стоїть невдоволення його основних закордонних спонсорів Єгипту, ОАЕ і Франції активністю Італії в Лівії, яка помітно збільшується. Активність Риму в традиційній зоні інтересів Франції дратує Париж. Справа в тому, що італійці намагаються створити на Півдні Лівії підконтрольне собі військове угрупування з представників племен тубу і туарегів, яке будуть озброювати і навчати італійські військові формально для перекриття потоків африканських біженців до Італії.
За даними Frontex, з початку січня до середини квітня цього року з Лівії до Італії прибули 28 тисяч африканських біженців, що на 30 % більше у порівнянні з таким же періодом минулого року. На початку 2017 року уряд Ф. Сараджа уклав з Євросоюзом договір про контроль над міграційними потоками з Лівії. Значну роль в цьому процесі очевидно відіграватимуть племена тубу, які проживають уздовж південного кордону Лівії. За минулі шість років племена тубу показали себе силою, з якою варто рахуватися в цілому в країні. Загальна чисельність лівійських тубу становить близько 60 тисяч чоловік. Більша частина народності тубу (всього близько 650 тисяч) проживає в сусідніх з Лівією Чаді, Судані та Нігері.
Схоже, що італійці намагаються закріпитися на півдні Лівії, де є нафтовидобувні промисли. Очевидно, італійці пригадали про часи, коли Лівія з 1911 по 1943 рр. була італійською колонією. У той час до Лівії переселилося понад 100 тисяч італійців, частина з яких асимілювалася з місцевим населенням. З огляду на те, що італійців підтримує уряд Ф. Сараджа, який перебуває в конфронтації з Палатою представників в Тобруку, то не дивно, що Париж, Каїр і Абу-Дабі поставили перед Х. Хафтаром і його армією завдання вибити місуратовців, а заодно і витіснити італійців з Феццану. Слід зазначити, що наступ армії Х. Хафтара на Півдні Лівії розпочався після візиту президента АРЄ А.Ф. ас-Сісі до Вашингтону, де він міг заручитися підтримкою президента США Д. Трампа дій Каїру на лівійському напрямку.
З іншого боку, Алжир, що підтримує уряд Ф. Сараджа в Тріполі, вирішив координувати свої дії в Лівії з Італією для протистояння франко-єгипетському блоку, який підтримує Палату представників в Тобруку і його ЛНА на чолі з Х. Хафтаром. Алжир і Італія намагаються зблизити позиції Тріполі і Тобруку виробленням нових положень в грудневій угоді 2015 року, що дозволяють, з одного боку, домогтися збереження єдності лівійської держави, а з іншого — дотриматися інтересів лівійських політичних угруповань в Тріполі і Тобруку. При цьому, ясна річ, мають бути забезпечені інтереси Алжиру і Італії в Лівії. Домогтися реалізації такого роду угоди, очевидно, буде досить складно і головним чином через практично нездоланні розбіжності між Тріполі і Тобруком з питання розподілу лівійських енергоресурсів.
До цього часу залишається досить невизначеною позиція адміністрації президента США Д. Трампа щодо ситуації в Лівії. 20 квітня на спільній прес-конференції у Білому домі з прем'єр-міністром Італії Паоло Джентілоні Д. Трамп заявив, що не бажає долучати свою країну до врегулювання внутрішнього конфлікту в Лівії. На даний час у Вашингтона в Лівії немає будь-якої серйозної «проамериканської» політичної сили, на яку американці могли б розраховувати. Ті сили, на які американці спочатку передбачали опиратися в Лівії, виявилися ідеологічно дуже близькими до «Братів-мусульман», яких Д. Трамп хотів було внести до чорного списку терористичних організацій, але дослухавшись до своїх радників, передумав, оскільки мало не в половині арабських країн «брати» тією чи іншою мірою присутні в законодавчій і виконавчій гілках влади.
Впливати на ситуацію в Лівії і, в разі необхідності, втручатися до подій в цій країні адміністрація Д. Трампа мабуть таки буде, очевидно використовуючи для цього свою базу в Тунісі, оголошеному нещодавно Держдепартаментом США і Пентагоном «найважливішим партнером США поза блоком НАТО». На початку 2017 року активізувалося оснащення туніських силовиків американськими озброєннями, перш за все ударними вертольотами і радарами наземного і морського базування. Активно тренують туніський спецназ американські інструктори. У квітні в Туніс поставлено 18 гелікоптерів Bell OH-58D «Kiowa Warrior», додатково до 6 гелікоптерів, поставлених раніше. Крім того, в рамках прямої військової допомоги Сполученими Штатами буде поставлено ще 6 ударних гелікоптерів Sikorsky UH-60 «Black Hawk». Пентагон оголосив конкурс серед приватних компаній, що мають навчати туніських льотчиків пілотуванню на цих вертольотах.
