15 вересня 2014

Саміт НАТО у Вельсі: сподівання і розчарування

Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.

 

Зауважимо, що точка зору авторів
може не співпадати з редакційною

Олексій Волович

Відверто кажучи, я ніколи не був затятим прихильником НАТО. І не тому, що колись комуністична, і тепер російська пропаганди невтомно лякали і лякають цією організацією простих людей протягом ось вже 65 років її існування. Наприклад, не можу змиритися з тим, що вчинили країни НАТО в Сербії, Іраку та Лівії, де мені свого часу випало служити військовим перекладачем і спостерігачем ООН.[1] До речі, ще будучи сенатором від штату Іллінойс, Барак Обама послідовно виступав проти війни в Іраку і нищівно критикував адміністрацію Дж. Буша-молодшого за її авантюризм…[2]

Як і в будь-якій організації, що об'єднує масу людей і країн, в НАТО є сильні і слабкі сторони, їй притаманні позитивні та негативні риси. Та найважливіше те, які тенденції у розвитку Альянсу перемагають, і чи спроможний він розвиватися, позбавляючись одночасно від своїх помилок і недоліків? На мій погляд, НАТО в цілому демонструє здатність до самовдосконалення, оскільки його діяльність заснована на демократичних цінностях тих країн, які входять до його складу: дотримання міжнародного права та принципів ООН щодо мирного співіснування держав, взаємодопомога, безпека, розв’язання конфліктів в мирний спосіб, захист особистої свободи кожного громадянина.

Сьогодні весь світ спостерігає, як український народ, стікаючи кров’ю, бореться за свою свободу і гідність, за своє місце в сім'ї європейських народів. Сьогодні Україна ціною життів і каліцтв тисяч своїх кращих синів боронить не тільки Україну, а й всю Європу від навали зі Сходу. Зважаючи на значну перевагу російської військової потуги над українською, наш народ може відстояти суверенітет і територіальну цілісність України лише за підтримки світової спільноти і передусім — найпотужнішого у світі військового блоку — Північноатлантичного альянсу, у якому нині налічується 28 держав-членів та до 30 країн-партнерів.

Різноманітна і багатоаспектна співпраця України з НАТО має давню історію. У березні 1992 р. Україна стала членом Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП). Починаючи з 1994 р., наша держава бере активну участь у програмі «Партнерство заради миру» (ПЗМ). 9 липня 1997 р. у Мадриді було підписано Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО, згідно з якою з квітня 1999 р. формат відносин переведено у площину спільного форуму – Комісія «Україна-НАТО» (КУН). У лютому 2005 р. на саміті КУН в Брюсселі Україна проголосила набуття членства в НАТО кінцевою метою своєї співпраці з Альянсом. Цей сигнал України був сприйнятий у Брюсселі позитивно.

«Ти ж розумієш, Джордж, що Україна — це навіть не держава!»
«Ти ж розумієш, Джордж, що Україна — це навіть не держава!»
http://atnews.org/

3 квітня 2008 р. у Бухаресті відбулося засідання Північноатлантичної ради НАТО на рівні глав держав та урядів, за результатами якого було ухвалено Декларацію Бухарестського саміту, в якій, зокрема, зазначалося, що «НАТО вітає євроатлантичні прагнення України щодо членства в НАТО». Однак, цю декларацію, на жаль, Альянс не підтримав конкретними діями. Через спротив Росії і окремих членів НАТО, зокрема, Німеччини, Франції та Італії, на цьому саміті Україна не була приєднана до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Якби тоді це приєднання відбулося, то Україна, ймовірно, вже була б членом НАТО, а Росія не наважилася б на агресивні дії проти неї. Саме в кулуарах цього саміту НАТО Путін сказав президенту США Дж. Бушу: «Ти ж розумієш, Джордже, що Україна-це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її території-це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!».

На жаль, саме потурання антиукраїнським зазіханням Путіна з боку західних лідерів призвело до анексії Криму і до спроби Кремля загарбати Південний Схід України з метою реанімувати так звану «Новоросію».

Протягом  більш як 20 років співпраці України з НАТО було проведено десятки спільних військових навчань
Протягом  більш як 20 років співпраці України з НАТО було проведено десятки спільних військових навчань
http://news.bigmir.net/

Протягом більш як 20-річної співпраці України з НАТО було проведено десятки спільних військових навчань, реалізована велика кількість різноманітних програм, тисячі українських військовослужбовців пройшли стажування і навчання на курсах в різних військових навчальних закладах країн НАТО. Регулярно працюють спільні робочі групи з питань воєнної реформи, озброєнь, економічної безпеки, планування на випадок надзвичайних ситуацій тощо. Проте необхідно визнати, що ця робота була досить формальною, поверховою і, як наслідок, не призвела до радикальної перебудови і модернізації Збройних сил України, в яких переважали руйнівні процеси, особливо за часів останніх двох міністрів оборони України Д. Саламатіна і П. Лебєдєва, які, по суті, були кремлівськими агентами.

З моменту анексії Криму генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен та інші очільники Північноатлантичного Альянсу неодноразово засуджували агресивні дії Росії проти України та заявляли про підтримку суверенітету, незалежності і територіальної цілісності нашої держави, наголошуючи, що вона має усі шанси і підстави набути членства в НАТО вже найближчим часом. Водночас НАТО припинило всі види співпраці з росіянами, а також підтримало санкції Євросоюзу проти Росії. На початку квітня 2014 р. на засіданні Комісії «Україна-НАТО» на рівні міністрів закордонних справ була досягнута домовленість про реалізацію Програми невідкладних і довгострокових заходів, спрямованих на поліпшення спроможності України гарантувати свою безпеку.

Саміт НАТО у Вельсі

Президент України Петро Порошенко на саміті НАТО

Президент України Петро Порошенко на саміті НАТО
http://obozrevatel.com/

Особливі сподівання Україна покладала на саміт НАТО в Південному Вельсі (містечко Ньюпорт) 4–5 вересня ц. р., на який було запрошено Президента України П. Порошенка. В перший день саміту П. Порошенко зустрівся з лідерами п'яти провідних західних країн-США, Великобританії, Німеччини, Франції та Італії, а також взяв участь у засіданні Комісії «НАТО-Україна» на найвищому рівні, що є безпрецедентним в історії самітів Альянсу. На нашу думку, інформація про те, що 5 вересня Україна може домовитися з сепаратистами про припинення вогню не стільки допомогла, як нашкодила П. Порошенку, тому що більшість учасників саміту почали обговорювати цю новину з більшим завзяттям і ретельніше, ніж говорити про реальну допомогу Україні у справі захисту її суверенітету від російської (відкритої чи погано прихованої) агресії.

Складається таке враження, що напередодні саміту НАТО В. Путін навмисне пішов на тимчасове перемир’я на Донбасі, щоб у такий спосіб мінімізувати для себе негативні наслідки цього саміту. Слід зазначити, що певним чином йому це вдалося. Взагалі, схоже, що лідери низки європейських країн готові погодитися на будь-які мирні угоди між Києвом і Москвою, навіть за рахунок національних інтересів України, аби тільки позбутися «головного болю» від небезпечної конфронтації з Росією. Але це дуже безвідповідальна політика. Вона завдасть щонайменше великої шкоди Європі, якщо Путін зможе відновити Російську імперію за рахунок поглинання України. Виникає запитання: скільки українців ще має загинути і скільки української території мають захопити російські війська, терористи і сепаратисти, щоб у Європі нарешті збагнули, що українці сьогодні захищають не тільки Україну, а й всю Європу?

Надзавданням Президента П. Порошенка було домовитися про постачання Україні оборонних озброєнь, зокрема, високоточної зброї, тим більше, що президенти Румунії і Литви закликали до цього Альянс. Як відомо, 4 вересня, після завершення першого дня роботи саміту, П. Порошенко під час спілкування з пресою заявив, що йому нібито вдалося досягти домовленості на двосторонньому рівні з окремими країнами-членами НАТО щодо військово-технічної співпраці, в тому числі про постачання Україні летального та нелетального озброєння, високоточну зброю включно. Однак крім П. Порошенка про досягнення такої домовленості за два дні саміту ніхто з лідерів держав та інших офіційних осіб більше не згадував. І навіть через два дні після саміту офіційні представники Італії, Польщі та Норвегії спростували заяви про такі домовленості.

З іншого боку, постачання озброєнь в країни, де ведуться бойові дії, ніколи не афішувалися, тому не можна виключати, що домовленості з деякими країнами про поставки озброєнь в Україну таки досягнуті, але про це наші партнери напевно вважають за краще не згадувати перед широким загалом. Втім, маленька Хорватія, яка стала членом НАТО у 2009 році, вже пообіцяла передати Україні 14 гелікоптерів Мі-8МТВ-1. А ось США, які поставляють свої ударні гелікоптери AH-64D Apache та інші озброєння багатьом країнам світу, надати їх Україні поки що не поспішають.

Президент Польщі Б. Комаровський, який у перший день саміту мав окрему зустріч з Президентом України П. Порошенком, заявив, що Польща надала б озброєння Україні, якби П. Порошенко про це попросив. Але він цього поки що не зробив. Тут хотілося б зазначити, що на складах і військових заводах в Україні важкого озброєння більш, ніж достатньо. То чому його досі бракує на фронті?..

Взагалі, оборонно-промисловий комплекс (ОПК) України спроможний виробляти озброєння та військову техніку (ОВТ), які не поступаються за своєю якістю кращим світовим зразкам. Але український ОПК працював, переважно, на зовнішній ринок, а не для зміцнення Збройних Сил України. Згодом ми могли б налагодити власне масове виробництво ОВТ і на 90  % задовольнити потреби нашої армії. Тому сьогодні нам більше потрібна тимчасова фінансова підтримка, щоб налагодити масове військове виробництво.

Канцлер Німеччини А. Меркель виступає проти постачання  озброєнь в Україну
Канцлер Німеччини А. Меркель виступає проти постачання  озброєнь в Україну
http://obozrevatel.com/

Канцлер Німеччини А. Меркель виступає проти постачання озброєнь в Україну, аргументуючи це тим, що вона не вірить у можливість розв’язання «українського конфлікту» військовими засобами. Напевне, фрау Меркель вірить у розв’язання військовими засобами курдського конфлікту на Півночі Іраку, оскільки її уряд ухвалив рішення до кінця вересня відправити курдським солдатам зброї та спорядження на загальну суму у 70 млн євро. Крім того, Німеччина виділить іракським курдам додатково ще 50 млн євро гуманітарної допомоги. Таку допомогу офіційний Берлін пояснює наявністю терористичної небезпеки для Європи з боку бойовиків «Ісламської держави». Напевне, фрау Меркель вважає російських терористів і бойовиків ДНР та ЛНР не надто небезпечними для Європи.

На зустрічі П. Порошенка з Б. Обамою 29 серпня в Брюсселі, останній заявив, що США не ухвалюватиме рішення про військову допомогу Україні. Натомість він в черговий раз закликав європейську спільноту чинити тиск на Росію. Як і А. Меркель, Б. Обама вважає, що «українську проблему» не можна вирішити у військовий спосіб. До речі, Б. Обаму дедалі більше жорстко критикують американські політики і конгресмени, зокрема, Джон Маккейн, Роберт Менендес, Майк Роджерс,

Мітт Ромні та інші, за його «надто стримане ставлення» до російської агресії проти України. Втім, є і такі, як сенатор-демократ Даян Файнстайн, яка радить Б. Обамі шукати компроміс з В. Путіним.

На думку деяких експертів, якби країни НАТО зважилися на масштабне постачання важкого озброєння Україні, то це, мовляв, розв’язало б остаточно руки Путіну і дало йому привід розпочати широкомасштабну війну проти України, яка переросла б в третю світову. Але ці експерти не можуть розуміти, що Путіна зупинить тільки сила. І Україна до цього здатна. Але вона потребує реальної і суттєвої допомоги озброєннями і фінансами, а не тільки гучними запевненнями в солідарності з нею. Однак, як показав саміт у Вельсі, провідні країни НАТО і надалі наполягають на політичному врегулюванні «української кризи», вперто не помічаючи, що на українську територію без оголошення війни, з відвертою підступністю вдерлися вже сотні російських танків і тисячі військовослужбовців регулярних військ. І це вже не «українська криза», а справжня російсько-українська війна.

Країни Альянсу надали гарантії перерахування мізерної суми в 15 млн євро в 4 новостворені трастові фонди НАТО «для модернізації української армії» (?), коли відомо, що для цього потрібно щонайменше 15–20 мільярдів доларів. Звісно, під гарантії виділити 15 млн євро значно простіше, ніж відповісти на питання: чому США і Велика Британія не спроможні виконати взяті на себе зобов’язання гарантувати суверенітет і територіальну цілісність України відповідно до Будапештського меморандуму 1994 року?

Американські сухі пайки MRE (Meal, Ready-to-Eat — їжа, готова до вживання)
Американські сухі пайки MRE (Meal, Ready-to-Eat — їжа, готова до вживання)
http://politikus.ru/events/

В середині серпня американський уряд виділив 60 млн дол. на закупівлю для українських ЗС сухих пайків, бронежилетів, засобів зв’язку, тепловізорів, медикаментів, роботів-саперів, уніформи тощо. Це спорядження поставлятиметься в Україну до кінця поточного року. Деякі країни НАТО погодилися прийняти на лікування та реабілітацію поранених українських військових, а також зобов’язалися поставляти в Україну медобладнання і ліки. З огляду на ту обставину, що на звільнених від терористів територіях залишилася велика кількість нерозірваних мін і боєприпасів, країни Альянсу погодилися допомогти Україні у проведенні «гуманітарного розмінування», підготувавши українських фахівців і надавши спецтехніку.

Нещодавно Україна офіційно звернулася до США про надання їй статусу основного союзника США поза рамками НАТО. Однак, на разі немає інформації про те, щоб це питання обговорювалося між П. Порошенком і Б. Обамою на саміті НАТО чи в його кулуарах. Ймовірно, що це питання може обговорюватися під час візиту П. Порошенка до Вашингтону 18 вересня. Також відомо, що на даний час в Конгресі США пройшов два читання і перебуває на стадії прийняття проект закону США № 2277 «Акт про запобігання агресії з боку Росії 2014», в ІІІ Розділі якого визначається формат і зміст надання військової допомоги Україні, як основному союзникові США поза рамками НАТО. Проте, якщо Путін виставить умовою припинення війни проти України відмову Вашингтону від ухвалення цього Акту, то навряд чи Б. Обама не піде на поступки російському очільнику.

Довідка:

«Основний союзник поза НАТО» (англ. Major Non-NATO Ally або MNNA) — термін, вживаний для позначення союзників США, що не є членами НАТО. Запровадження подібного статусу в двосторонніх стосунках визначає пріоритетність розвитку стосунків США з цими країнами, у тому числі, можливість участі в спільних оборонних ініціативах, можливість проведення спільних досліджень військового характеру, участь у низці обмежених контртерористичних заходах, постачання певних видів озброєння, спільна участь в космічних проектах. Статус MNNA був законодавчо визначений у 1989 році.

 

Що може дати Україні вступ до НАТО

Що може дати Україні вступ до НАТО
http://nvua.net/

На моє глибоке переконання, лише вступ України до НАТО може врятувати нашу країну від російської агресії. Для цього Верховній Раді необхідно якомога швидше ухвалити представлений Урядом проект закону про скасування позаблокового статусу нашої держави і відновлення курсу на вступ до НАТО. Крім цього, як пропонує Ю. Тимошенко, 26 жовтня, в день парламентських виборів, слід одночасно провести загальнонаціональний референдум про вступ України до НАТО. Але до цього ще необхідно ухвалити Виборчий кодекс і нову редакцію закону про загальнонаціональний референдум, який би відповідав вимогам Венеціанської комісії.

На думку багатьох експертів, шанси вступу України до НАТО на сьогодні надзвичайно високі. По-перше, для цього Україна виконала майже всі основні вимоги Альянсу. По-друге, переважна більшість країн НАТО хоче бачити Україну союзником. По-третє, сьогодні більшість українців хоче, щоб Україна якомога швидше вступила до НАТО. Так, згідно з останніми соціологічними даними Центру О. Разумкова, ще в червні «за вступ до НАТО» висловилося понад 40  % українців. У 2012-му таких було трохи більше за 10  %. Якби таке дослідження було проведено сьогодні, то за вступ України до НАТО висловилося б не менш як 50-60  % респондентів.

 

Довідка:

Вимоги для вступу в НАТО

1. Не мати жодних територіальних проблем і внутрішніх конфліктів.
2. Кілька років до цього проводити військову співпрацю з Альянсом, наприклад, брати участь в проведенні спільних навчань.
3. При схваленні заявки необхідно підписати План дій з підготовки до членства в НАТО (ПДПЧ). Він складається для кожної країни індивідуально. Не вдаючись до особливості кожної країни, це має приблизно такий вигляд:

  • врегулювання різних територіальних суперечок з сусідніми країнами;
  • створення відкритої і демократичної системи управління збройними силами;
  • призначення міністром оборони цивільного фахівця;
  • приведення до відповідних норм підготовки особового складу;
  • наявність сучасного озброєння;
  • виведення військових формувань іншої держави, якщо вони є на території держави.

4. Після виконання ПДПЧ Альянс повинен ратифікувати договір про отримання членства.
5. Після ратифікації договору парламент країни повинен схвалити набуття чинності документу. Договір повинні підписати керівник країни-президент (чи у ряді випадків-монарх).
6. Після виконання цих дій країна офіційно стає членом НАТО.

Із 113 пунктів Підсумкової декларації саміту НАТО в Уельсі (Wales Summit Declaration) 11 стосуються ситуації в Україні. Зокрема, в цій декларації йдеться про те, що країни-члени Альянсу залишаються єдиними у підтримці суверенітету і територіальної цілісності України і рішуче засуджують російську незаконну анексію Криму та дестабілізацію Східної України. Але крім звичних, хоча й цього разу доволі рішучих заяв про моральну підтримку Києва і засудження Москви, ці пункти не містили жодної конкретики стосовно поставки оборонних озброєнь Україні. На жаль, та частина Підсумкової декларації, яка стосується російської інтервенції в Україну, не трансформувалася в план заходів НАТО щодо протидії агресору і надання адекватної допомоги нашій державі. Інакше кажучи, надто багато слів і надто мало конкретних і рішучих дій з боку НАТО. Розгромити беззахисну Лівію, всупереч міжнародному праву, НАТО спромоглося за лічені дні, а ось зупинити російського агресора, який нахабно порушує усталений світовий порядок,-зась!

Хоча Генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен і заявив у вступному слові, що саміт НАТО у Вельсі «буде найважливішим за всю історію Альянсу», та його досить скромні результати свідчать про те, що він мало чим відрізняється від попередніх самітів. На думку колишнього посла США в Україні Джона Хербста, «саміт НАТО у Вельсі став серйозним провалом бачення і лідерства». За його словами, західні країни реагують надто повільно і обережно на постійне посилення агресії Путіна проти України і зволікають з істотними військовими поставками в Україну, а також з розгортанням військових баз НАТО і США в Східній Європі з метою протистояння агресії Кремля.

На наш погляд, головною причиною непослідовної і нерішучої політики лідерів провідних країн НАТО є їх марні сподівання умиротворити Путіна і відновити докризовий рівень відносин з Росією в той час, коли це вже абсолютно неможливо, оскільки Путін, геть збожеволівши, перейшов точку неповернення і перетнув усі можливі червоні лінії й сьогодні загрожує усьому світові, що потребує побудови нової системи загальної безпеки, в тому числі шляхом реформування ООН, НАТО, Євросоюзу і ОБСЄ.

* * *

Протягом багатовікової боротьби з російською імперією український народ довів свою відданість європейським цінностям. Сьогодні на Сході України народжуються нові українські цінності, які варті того, щоб Європа звернула на них свою увагу. Це, передусім, жертовна і непохитна любов українців до своєї Вітчизни, до своєї родини, мови, землі, історії, традицій і культури. Якби сьогодні Україну, як виняток, прийняли до Європейського Союзу і НАТО, то це була б велика історична подія не тільки для України, а й для всієї Європи і всього світу. Це б влило нову свіжу кров в жили старіючої Європи. Це означало б відродження Європи на новому історичному етапі її розвитку. Європейці мали б пам’ятати, що саме Україна-Русь в середині XIII століття захистила собою Європу від татарсько-монгольського поневолення, а у Другій світовій війні разом з іншими народами антигітлерівської коаліції зробила свій величезний внесок у визволення Європи від німецько-фашистських загарбників, втративши при цьому на полях битв і в окупації близько 10 мільйонів чоловік. Хіба цього замало, щоб, долаючи бюрократичні перешкоди, прийняти Україну відразу і негайно до НАТО і Європейського Союзу?!



[1] О. Волович. Чи потрібне світові таке НАТО? //  «Одеські  вісті»,  № 52 (4326) - 19.05.2012

 http://izvestiya.odessa.ua/index.php?go=Newspaper&in=view&id=24335

[2] О. Волович. Б. Обама  тримає  слово // http://www.niss.od.ua/p/305.doc