1 жовтня 2014

Місяць вересень: день за днем. Як Росія оголошує про свої ядерні плани

Богдан Соколовський

Віце-прем’єр-міністр РФ Д. Рогозін нещодавно пообіцяв, що до 2020 року РФ відновить свій ядерний потенціал. Щоправда, було б непогано уточнити про який рівень відновлення йдеться: про той, коли СРСР підписав відповідні угоди, чи до рівня 80-х, 70-х, 60-х чи 50-х років? Така неконкретна рогозінська заява щонайменше дивує і вкотре засвідчує, що кремлівська політика ну ніяк не може обійтися без авантюризму й блефу. Не буде перебільшенням, якщо зауважимо, що тут має місце дилетантство й суцільна дезінформація російського віце-прем’єра у військових ядерних питаннях.

Віце-прем’єр-міністр РФ Д. РогозінТакож можна собі уявити, наскільки дезінформований одночасно й президент РФ! Зважмо, країна, де, зокрема, провалився проект Сколкової долини, вже намагається настрашити світ новітньою ядерною зброєю! Це зайвий раз доводить, що в Кремлі немає справжніх аналітиків, які можуть тверезо оцінити державні видатки й можливості щодо виготовлення й розміщення новітньої ядерної зброї. А якщо й є, то вони з якихось причин «не мають доступу до тіла». І це в той час, коли російська економіка в стагнації!

Напевне, російський віце-прем’єр сподівається на прибутки від продажу нафти й газу? Та чи пам’ятає він, що такі прибутки визначаються не тільки й не стільки Москвою, а, насамперед, заможними демократичними країнами? Тепер до них долучаються Китай та інші ядерні держави, що не потерплять нового-старого озброєного конкурента. Зрештою, історія вже зафіксувала нещодавній факт, коли самовпевнений Кремль розпорядився наклепати трубопроводів для постачання своїх нафти та газу на Захід і …. прорахувався. Захід акуратно «посадив СРСР на нафтогазовий наркотик», а потім, обваливши ціни на енергоносії, завдав непоправного удару економіці колись могутнього Радянського Союзу. Тепер на цю стежку, на жаль, стала Росія.

Очевидно, що Д. Рогозін ґрунтовно не готувався до проголошення відповідної заяви, зробив її поспіхом, а тому вкотре продемонстрував світові російську легковажність.

Очевидно також, що ця заява була відповіддю на заяву Міністра оборони України В. Гелетея про ядерні удари росіян в Луганську, яка допомогла тим же росіянам подолати психологічний бар'єр у питанні застосування ядерної зброї. А всьому світу в такий спосіб було продемонстровано, що Україна немає ані технічних можливостей, ані фахівців, які можуть відрізнити фугасний заряд від ядерного.

Чи міг світ серйозно сприйняти таку заяву Кремля? Звісно, що ні.

А ось Україні, на жаль, треба додатково напружуватися. Нам практично байдуже, яку зброю застосувала б проти нас Росія — стару чи нову. Так чи інакше, а загроза існує! Тому Київ змушений адекватно реагувати на російські ядерні виверти. У цьому контексті необхідно перш за все унеможливити будь-яку співпрацю з підтримання російського ядерного комплексу. Зокрема, повністю перекрити доступ до науково-конструкторської документації відповідних установ у Донецьку, Дніпропетровську, Харкові тощо.

Як Кремль намагався блокувати реверсне постачання

Реверсне постачання газуДопоки українська компанія не законтрактує газ у незалежного від РФ видобувача, завжди існуватиме кремлівська загроза його реверсному постачанню.

Тепер про реверсне постачання є домовленість з польською, угорською й словацькою компаніями. І навіть підписано відповідні документи. Це дуже правильно, але на цьому не можна зупинятися. Наразі, за активної участі ЄК, зроблено частину справи — в рамках законодавства ЄС забезпечено транзит газу до України з європейських ринків. Ані Польща, ані Угорщина, ані Словаччина не вважаються експортерами природного газу, не вважаються власниками міжнародних газових ринків. Але вони є його транзитерами й споживачами. Вони імпортують більшість газових обсягів з РФ. І дуже важко, практично не можливо, довести, що надлишки, які реекспортуються до України, мають неросійське походження.

В цій ситуації, коли РФ блокує реверсні поставки через свою інтерпретацію законодавства, у нас є єдиний вихід — терміново законтрактувати газ від неросійських газовидобувачів. Тільки в такому разі міжнародна спільнота, а головне — європейські юристи зможуть довести, що Кремль, як третя сторона, не має права втручатися у будь-які відносини двох інших суб’єктів.

Кремль намагався блокувати реверсне постачанняВ цілому може й добре, що Газпром не втримався й вкотре продемонстрував своє реальне ставлення до України саме тепер, а не, наприклад, у листопаді, коли було б однозначно неможливо щось вирішувати з реверсним постачанням газу. Зокрема, було б пізно домовлятися й контрактувати газ.

Вся ця історія з блокуванням реверсу ще раз демонструє, що у відносинах з Кремлем Україні треба бути дуже обережним і прораховувати всі можливі й неможливі московські витівки. А загалом зрозуміло вкотре, що необхідно робити все, щоб назавжди позбутися будь-якої монопольної залежності від Москви.

Як здійснюється газовий прорив на словацькому напрямку

Тільки з плином часу пересічні українці оцінять нещодавній справжній прорив в газовій галузі нашої держави. Адже нині по-справжньому запрацювала реверсна схема імпорту природного газу. Завдяки НАК Нафтогаз України, Уряду України, Керівництву Словаччини й ЄС наша держава почала отримувати газ через Словаччину. До цього роками велися переговори, але під впливом Кремля ситуація мала безнадійний вигляд. Врешті-решт, надійшла конкретна відповідь від Європи до Кремля на його «ведмежу» поведінку в газових питаннях.

Звичайно, йдеться наразі про ще не достатні для нашої держави обсяги імпорту газу — 10 мільярдів кубометрів без шкоди транзиту. Адже за рік ми споживаємо понад 50 мільярдів кубометрів, а видобуваємо 20. Але для початку це дуже показово! Україна вперше демонструє, що хоч і важко, але переживе цей рік без російського газу.

Ми надто багато газу споживаємо протягом рокуЗрозуміло, ми надто багато газу споживаємо протягом року. Для порівняння: сусідня Польща (і за площею, і за населенням приблизно так ж як і Україна) за рік споживає 14-16 млрд. куб. м. газу. А Україна — 50. Отже, можна ще скорочувати споживання, принаймні, до тих обсягів, які видобуваємо. І необхідно зменшувати обсяг газу в загальному балансі енергозабезпечення. І, судячи з сьогоднішньої налаштованості та конкретних дій НАК Нафтогазу й Уряду України, через кілька років цього можна досягти. А наразі треба було продемонструвати дієвість реверсної схеми. І обов’язково підкреслювати, що в принципі є технічна можливість поставок тільки через Словаччину до 30 млрд. кубометрів газу. Не враховуючи можливостей Польщі та Угорщини.

Звичайно, що собівартість газу на західних кордонах вища, ніж на східних. Але ж під час російської агресії ціна не є пріоритетом. Тим більше, газ з заходу суттєво дешевший за той, який нам пропонує РФ.

У відповідь на конкретний крок української сторони по організації серйозних реверсних поставок, РФ, мабуть, настільки розгубилася, що 28 серпня 2014 року лише зуміла словами російського Міністра енергетики О.Новака (донецького походження) абсурдно заявити, що для гарантування безперебійного транзиту Нафтогаз у вересні-жовтні начебто ще має закачати близько 10 млрд. кубометрів газу. Тобто, довести обсяги газу в ПСГ до 25 млрд, наче пан міністр забув, що рік тому й російській, і тодішній українській сторонам вистачало 18-19 млрд. на початку опалювального сезону.

Як Путін допомагає реформувати українську економіку

23-го серпня речник РНБО полковник А.Лисенко повідомив, що росіяни вивезли у порожніх автівках так званого російського гуманітарного конвою устаткування українських заводів Донбасу. В тому числі патронного в Луганську й підприємства «Топаз», яке випускало «Кольчуги».

Безумовно, це прикрий факт, що додатково підтверджує агресію РФ проти України. Впевнений, що цей факт детально занотований у протоколі так, як і інші, і матиме належну оцінку. Він також буде включений до переліку претензій РФ на відшкодування Україні витрат, пов’язаних з російською агресією.

Водночас варто зауважити, що вже давно треба було перепрофілювати підприємства в Україні. Насамперед це стосується східної частини держави, де основні промислові підприємства створювалися для потреб СРСР та (за різних причин) практично збереглися майже без змін в незалежній Україні. І їх жодним чином не можна зараховувати до перспективних технологій.

Саме технології майбутнього необхідні нашій країні для свого розвитку. А Кремль, на жаль, і далі буде задовольнятися тим, що вкраде де-факто в інших держав — втілене в металі, тобто апріорі вже не нове, минуле.

Тут рашисти не врахували досвіду Другої світової війни, коли передові держави після перемоги вивозили з Німеччини людей, а не техніку. А СРСР, як і нинішня РФ, — обладнання з бетонними фундаментами. Саме тому, зокрема, ті країни розвивалися, а Союз зазнав стагнації.

Скарб нашої держави — люди — залишились. І тепер від нас і всього демократичного світу буде залежати, що запропонуємо цим носіям ноу-хау у вигляді нових, потрібних незалежній Україні, підприємств. Звичайно, це треба було зробити раніше. Але тепер так склалося, що ворог змушує нас технологічно оновлювати нашу економіку. І ще й за це сплачувати. Принаймні, частково.

Таким чином, замість «Топазу», патронного заводу й багатьох інших підприємств у нас мають з’явитися нові, високотехнологічні заклади майбутнього. А надлишкова продукція цих підприємств матиме попит на високоліквідних ринках. Можливо, і в країнах НАТО. А наразі, якщо нам не вистачить, наприклад, патронів чи зброї, їх можна завести з інших країн.

Таким чином, за пограбування росіянами українських заводів особливо не варто переживати. Неприємно, але — не трагічно!

Як німецька RWE втратила право на реверс газу

RWE втратила право на реверс газуДозвіл німецького Уряду на продаж дочки RWE наближеному до В.Путіна російському олігарху лише засвідчує, що у майбутньому (зокрема, розпочинаючи з опалювального сезону 2015/16 р.р.) ця компанія не може розглядатися як незалежна від Кремля, а отже, не може бути постачальником газу для України за реверсною схемою.

Слід би терміново переглянути вже підписані контракти й більше не розглядати RWE як потенційного постачальника чи навіть партнера. Не треба сваритися, але слід пам’ятати про здатність німців йти на компроміс заради власних інтересів.

Все це зайвий раз свідчить, що Берлін стане на боці росіян за будь-якої суперечки РФ з Україною. Україна ж для Німеччини не є, не булі й ніколи не буде пріоритетом. Зокрема, коли йдеться про стосунки з Росією чи її представниками. З багатьох причин. Але, насамперед, йдеться про німецький прагматизм і німецьку впевненість у своїй геополітичній потужності. Ми, українці, на жаль, в німецьких очах є «молодшим братом росіян». Це хоч і не об’єктивно, але зручніше Берліну. І це слід було б, зокрема, враховувати під час візиту німецької очільниці на береги Дніпра.

Мабуть, не випадково інформація про дозвіл на продаж дочки RWE з’явилася саме в день екстреного візиту А.Меркель до Києва. Очевидно, що вже пізно серйозно змінювати вже сформований зміст розмов з Федеральним Канцлером ФРН. Водночас однозначно можна передбачити, що ключові українські співрозмовники у спілкуваннях з А.Меркель порушать згадану тему. Однак українці мають розуміти, що для німців головним пріоритетом є німецький національний інтерес, а не український чи будь-який інший. І це по-європейськи — нормально.

І саме так, по-українськи, мають думати й наші керівники, коли йдеться про український національний інтерес. І саме так й мають бути оцінені німецькі (читай ЄСівські) санкції щодо РФ. Саме цей малозначущий енергетично-торгівельний факт свідчить, що у нинішньому протистоянні з РФ українцям найбільше слід покладатися на себе, а не на сторонню допомогу. Якою б вона не була очевидною, зокрема, з точки зору міжнародного права.