29 грудня 2014

Міністр нафти Саудівської Аравії озвучив домовленості зі США

Богдан Соколовський

Заява міністра нафти Саудівської Аравії Алі аль-Нуйамі на засіданні представників країн ОПЕК 27 листопада 2014-го року залишилась практично не поміченою. Принаймні, українськими ЗМІ.

Тепер, через місяць, є можливість виважено, без емоцій проаналізувати про що саме ця заява, що виголошена в типових традиціях Сходу — «поміж слів». Згаданий міністр наче і не згадував нічого ні про нас, ні про нашого агресора. А насправді?

Серед іншого, він заявив, що при ціні нафти і 60, і 50, і 40, і навіть 20 доларів США жодна з країн ОПЕК не зменшуватиме обсягів видобутку. І справді, на згаданому плановому (екстрене не вдалося зібрати) засіданні представників країн ОПЕК не домовилися про зменшення обсягів видобутку нафти з метою утримання високих цін на неї.

Друге, про що було ясно заявлено: «Ми хочемо сказати світові, що тільки країни з високою ефективністю видобутку нафти заслуговують на частку ринку». Неважко здогадатися, що до такого переліку потрапляє РФ, де експорт нафти забезпечує основний дохід бюджету. Крім цього, там вбачається також і Венесуела — ще один «улюбленець» Вашингтона. Саме в цих країнах собівартість нафти суттєво вища від собівартості 4-5 дол. США за 1 барель, характерної для країн Перської затоки. Причому, в РФ, по мірі освоєння нових нафтових родовищ на півночі, собівартість рік од року зростає. Отож за ціною нижчою за собівартість (35-50 доларів США/барель) навіть російська логіка виробництва не витримає — видобуток нафти припиниться. А це означає: бюджет розвалиться, внаслідок чого розпадеться і влада, і держава.

Отже, саудит фактично оприлюднив політичні домовленості США та Саудівської Аравії щодо руйнування економіки Росії через падіння цін на нафту у комплексі із санкціями. Тут варто зазначити, що світ (можливо, і США, і Саудівська Аравія) вже має подібний досвід: наприкінці 80-х років минулого століття сталося падіння світових цін на нафту і газ після певної «звички» від початку 80-х, що супроводжувало зникнення СРСР. Треба думати, що і цього разу демократичному світові вистачить послідовності.

Звичайно, спочатку Кремль змушений буде використати свій резерв. Потім, очевидно, будуть гарячкові спроби взяти у когось кредит. Протягом певних років. Можливо, при цьому і припиниться агресія проти України та інших держав — якщо ми, українці, її не припинимо раніше.

А чи виграє від такого сценарію Україна?

В перспективі середньостроковій і далекій — очевидно, що так. У найближчій буде дуже непросто, адже весь наш імпорт нафтопродуктів (а це майже 80 %!) зав’язаний на постачаннях російської нафти. І якщо Україна і далі буде зволікати зі зменшенням такого імпорту і не збільшуватиме власне виробництво, то вона, як держава, має реальний шанс зникнути як незалежний суб’єкт міжнародного права ще до розвалу нинішньої Російської імперії. І ніхто, окрім самих українців, цим особливо не перейматиметься. І це логічно, адже ніхто з нас, нинішніх українців, не стверджуватиме, що утворив державу не для себе, а для когось. То чому ж тоді щось вимагати від американців, німців, поляків, французів, євреїв і т. д.?

Сподіваюся, що Україна достойна кращої парадигми і ми здолаємо нинішні труднощі.