Богдан Соколовський
Дискутуючи з приводу кримськотатарської електроенергетичної блокади Криму у Верховній Раді України, 13 листопада 2015 року міністр енергетики і вугільної промисловості України В. Демчишин, між іншим, повідомив, що Україна не припинятиме постачання електроенергії в окупований Крим. Бо таким чином вона, мовляв, сподівається прихилити до себе тих жителів Криму, які вірять в Україну як у свою державу. Отож їх не можна позбавляти української електроенергії. Міністр одночасно і правий, і неправий.
Правий у тому, що дійсно не можна позбавляти електроенергії тих громадян України, які живуть у Криму і вірять в нашу державу. Зокрема, йдеться про тих, хто пов’язує своє майбутнє з Україною, але не підтримує нинішньої енергетичної блокади Криму.
Неправий хоча б у тому, що такий підхід руйнує ідею енергетичної блокади і перетворює її на беззмістовну і навіть абсурдну неполітичну акцію, не погоджену належним чином і не підтриману керівництвом держави. Скоріше за все, теперішня блокада зводиться до запобігання контрабанди через Крим до Росії. Але ж для цього існують інші державні органи, робота яких оплачується українським суспільством. Крім того, постачаючи електроенергію в Крим, зокрема, промисловим споживачам, які сплачують податки до російського бюджету, тобто оплачують російську агресію проти України, фактично у такий спосіб ми самі підтримуємо російського агресора.
У цьому контексті переважна більшість проблемних питань сьогодні зберігає свою актуальність.
Перше. Загалом усілякі політичні заходи, зокрема, акції на кшталт блокади, повернення Криму тощо — не в обов’язках Міністерства енергетики України. Його справа — забезпечувати, зокрема, електроенергією усіх її потребуючих українських споживачів, не зважаючи на їх політичні, етнічні, релігійні тощо переконання. Вирішувати політичні питання і наводити порядок у торгівлі зобов’язані інші структури. Все це свідчить скоріш про те, що міністр енергетики України 13 листопада у Верховній Раді України висловлював не свою, а чиюсь думку.
З іншого боку, все це зайвий раз доводить, що Україна не готова до відключення електроенергії на частині території. Скоріш за все, головною причиною цього є відсутність інформації про споживачів електроенергії та їх потреби, що є важливою складовою національної безпеки. Крім того, це також свідчить і про абсолютну неготовність Криму обходитись без української електроенергії.
Очевидно, що з міжнародно-правової точки зору Україна вже давно (з моменту окупації Криму Росією) мала б припинити постачання електроенергії на півострів. Але з моральної точки зору слід було б постачати мінімально необхідні для виживання кримського населення обсяги електроенергії — для пологових будинків, лікарень (реанімацій), будинків ветеранів тощо. Про це слід було б надавати вичерпну інформацію як населенню материкової частини і Криму в Україні, так і за кордоном. Саме у такий спосіб завойовувалися б розуміння поведінки України як в країні, так і загалом у світі. Таким чином Україну ніхто і ніколи не звинуватив би у відсутності людської етики і моралі. Вже потім нехай російський окупант (агресор) «перерозподіляє електрику» і сам вже виправдовується перед кримчанами та перед світом. Його б ніхто не зрозумів. Тобто, якщо маріонеткова кримська влада і її російські господарі «перерозподілять електрику», то це вже буде на їх совісті і честі, якщо вони у них є.
А так Україна донедавна (до 21 листопада ц. р.) неухильно і покірно постачала увесь обсяг електроенергії до Криму, включно підприємствам, об’єктам інфраструктури і навіть військовим частинам держави-окупанта.
З іншого боку, сьогодні в Україні немає інформації яку конкретно мінімальну кількість електроенергії необхідно для виживання кримчан. Слід нагадати, що таку інвентаризацію планували зробити, насамперед, українські патріоти-державники ще на перших порах незалежності України. У 1992 році таку ініціативу висунув тодішній народний депутат України І. Юхновський. Потім ще були такі ж пропозиції. Останнього разу (за інформацією автора цих рядків) про всеохоплюючу інвентаризацію наших потреб і можливостей, у тому числі у галузі електроенергетики, йшлося у 2007-2009 роках. Але, на жаль, про проведення та висновки такої інвентаризації громадськості України не відомо.
Якщо ж такі дані є, то не проблема за місяць технічно реалізувати постачання в Крим лише того обсягу електроенергії, що необхідний тим вищезгаданим споживачам, яких не можна відключати. Тобто, постачати до Криму лише ту кількість електроенергії, що мінімально необхідна для підтримки життєдіяльності. Все це необхідно було детально розтлумачити через ЗМІ населенню півострова, материкової частини України, Європи та усьому світові.
У той же час вперте блокування інвентаризації наших потреб і можливостей щодо забезпечення електроенергією зайвий раз свідчить про присутність в Україні, зокрема, в енергетичній галузі потужної антиукраїнської «п’ятої колони».
Друге. Можна по-різному розцінювати та характеризувати диверсії, що сталися вночі з 21-го на 22-ге листопада 2015 року на лініях електропередачі (ЛЕП) з материкової частини України до Криму. Але все це буде не більше, ніж здогадки. Остаточні висновки може зробити лише слідство, якому довірятиме народ.
Фактично, на мій погляд, аварія на ЛЕП (чи то внаслідок вибуху, чи з якоїсь іншої причини) продемонструвала готовність української енергосистеми до аварійного відключення потужного споживача, яким є Крим. На перший погляд, начебто жодних негативних наслідків ані для енергосистеми, ані для людей немає. Все це може тільки додатково свідчити про високий професіоналізм українських енергетиків і про високу технічну надійність нашої енергосистеми.
А практично, як з’ясовується, за весь час окупації Криму (і навіть від початку блокади!), у нас взагалі не розроблені конкретні письмові інструкції для персоналу генеруючих, розподільчих та інших причетних енергокомпаній щодо того, як поступати і що робити при нештатних ситуаціях тощо. Тобто, про реальну готовність не йдеться.
У цій ситуації залишається риторичним запитання про те, що ж би сталося, якби російські окупанти-диверсанти самотужки здійснили таку диверсію на окупованій території (наприклад, в Криму або на Донбасі), наразі непідконтрольній Україні? Розхитування української енергетичної системи, так би мовити, ззовні? А може теперішній підрив ЛЕП на території Херсонської області — це справа рук російських диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ), що такими диверсіями на українській території тестують нас на міцність?
Ну і за для чого це (підрив ЛЕП на території України) може чинитися — також не складає великої таємниці: створити передумови аварії (або, не дай, Боже, аварії!!!) на двох АЕС і тим самим залякати Європу, а отже фактично геть відвернути її від України! Навіщо Європі ще й така атомна зараза, що знову посуне з України і знову на Європу?
Тобто, можна також впевнено констатувати, що Україна виявилася зовсім не готовою до підриву ЛЕП на «вході» до Криму, хоча його окупація Росією триває вже майже два роки.
Третє. Ажіотаж у ЗМІ 22 листопада ц. р., на кшталт «…це дуже небезпечно для аварійного зниження навантаження на АЕС», «…без електрики залишилися стільки-то населених пунктів у Херсонській та Миколаївській областях», «…Росія припинила постачати антрацит сімом українським ТЕС» тощо, вкотре говорить про присутність в енергетичній галузі антиукраїнської «п’ятої колони», чим би й мали зайнятися українські правоохоронні органи.
Четверте. Усіх небайдужих українців дивує те, що ініціатива з блокування та фактичного відключення електроенергії окупованому Криму належить суто громадськості, а не українській державній владі. На особливу увагу заслуговує те, як це питання сприймають за кордоном. Адже міжнародні агенції активно транслюють, що тільки суто з ініціативи громадськості України постачання електроенергії в окупований Крим було припинено. При цьому закордонне телебачення «з легкої руки Росії», як правило, показує «абсолютно знеструмлений Крим» і жодного разу — знеструмлені населені пункти Херсонської та Миколаївської областей, а також коментує, що «…українська держава не спроможна або не хоче опанувати ситуацію і, відповідно до своїх обов’язків, контролювати ситуацію з електропостачанням/непостачанням окупанта/агресора)». Водночас, з українського боку немає жодних спростувань або пояснень: чому саме громадськість своїми ініціативами (волонтерський рух, блокування окупованого Криму і т. д.) випереджає у цьому питанні державу.
То хто ж після цього віритиме нам і нас поважатиме?
