НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Французький гуманізм чи німецька прагматичність?

 

Сергій Польовик

Дві події у міжнародному просторі, що майже одночасно відбулися за участі лідерів основних геополітичних гравців Європи, привернули увагу аналітиків та спостерігачів. Розвиток ситуації в Європі та у світі неможливий без участі європейських лідерів — Німеччини та Франції. Саме керівники цих держав завдали нового імпульсу геополітичному мисленню як в європейських країнах-партнерах, так і сформували сигнал для наддержав, що впливають на формування світової геополітики, — США і Китаю.

Зокрема, публікації щодо висвітлення перебігу та наслідків політичних заяв та міжнародних контактів Еммануеля Макрона та Ангели Меркель розмістили відомі видання — швейцарська Neue Zürcher Zeitung, німецька Süddeutsche Zeitung, австрійська DiePresse тощо.

 

Виступ президента Франції на щорічній конференції послів

Президент Франції Е. Макрон наприкінці серпня ц. р. брав участь у черговому саміті лідерів найбільш промислово розвинених країн світу (G7), що відбувся у французькому місті Біарріц. Залишивши офіційну частину цього важливого заходу, він приєднався до традиційної зустрічі з керівниками дипломатичних представництв Франції за кордоном. Неочікувано для багатьох промова Е. Макрона перед послами носила не традиційно-протокольний характер, а містила стратегічні бачення та підходи президента Франції, країни-члена «ядерного клубу» та одного з провідників європейський цінностей, до майбутнього світоустрою. Розвиваючи власну позицію щодо неминучості геополітичних змін пріоритетів та стратегічних перспектив майбутніх стосунків в Європі та у світі, архітектури майбутньої системи міжнародної безпеки та рушійних сил таких процесів, Е. Макрон зробив декілька несподіваних заяв.

Неочікувано мало приділивши увагу у промові європейським сусідам Франції по ЄС і НАТО, а саме, Німеччині та Великобританії, Е. Макрон згадував про них лише побіжно, виключно у контексті економічних порівнянь, досягнень та наслідків Брекзіту (в т. ч. як поштовху для розвитку французької мови у світі). Набагато більше уваги президент Франції приділив Росії, відзиваючись про неї у принципово позитивному сенсі. Про Україну згадок було обмаль, та й то лише у російському контексті. Щодо ЄС і НАТО Е. Макрон згадав їх лише у контексті європейської безпеки як партнерів. Фахівці звернули увагу, що про Європейський Союз Е. Макрон побіжно згадував, тільки коли йшлося про Росію, Африканський Союз і екологію, а про НАТО — в контексті європейської оборонної автономності. Тобто, Франція вважає ці дві організації важливими чинниками європейської політики безпеки, але в якості інструменту для реалізації власних геополітичних цілей вона на них не розраховує. Це — політичний висновок та принципова заява французького президента, яка розставляє пріоритети серед друзів та партнерів Франції.

Президент Франції сформулював власну концепцію стосунків з іншими державами, визначивши, що «вороги наших союзників не обов’язково є нашими ворогами». Франція намагатиметься підтримувати взаємовигідні стосунки задля власних геополітичних інтересів з усіма державами. Е. Макрон вважає навіть, що у цьому полягає сила Франції та її політичної позиції. З точки зору України, яку президент Франції побіжно згадав у контексті проблеми Росії, на стратегічну підтримку інтересів нашої держави з боку Франції розраховувати не варто. Принаймні, доки буде існувати Росія в її теперішньому вигляді держави-монстра з непередбачуваним агресивним лідером та його політикою (націленою на тотальне знищення європейських інститутів), наявною ядерною зброєю та поки що дешевими вуглеводнями.

Зауваживши, що існуюча світобудова вже зазнала краху одночасно в безпековій, економічній та політичній площинах, президент Франції зазначив, що в Європі та у світі на перші ролі виходять держави з потужною внутрішньою мотивацією перемог та нових історичних досягнень. До таких країн Е. Макрон відносить, насамперед, США та Китай, а також Росію, Індію та навіть Угорщину. Україна у цьому переліку не згадується бодай у контексті європейських реалій.

За Е. Макроном, світ, з точки зору світової геополітики, рухається до нової біполярності, яку формуватимуть США та Китай. Крім того, європейський континент та його неефективні інститути знаходяться на стику боротьби за впливи між США та Росією. І це тривожить Францію, оскільки вона опиняється на роздоріжжі інтересів геополітичних гігантів, позицію яких вимушена враховувати та багато у чому підлаштовувати власні дії до їх позицій.

Францію не влаштовує другорядна роль, яку вона зараз вимушено займає між США і Китаєм, а також реальна загроза у випадку продовження Францією ролі пасивного спостерігача за процесом розвалу Європи. Тому Франція планує провести зміну державної стратегії з метою повернути собі провідну роль на континенті та у світі в якості глобального геополітичного гравця.

Для досягнення необхідного результату та врівноваження інтересів між США та Китаєм Е. Макрон вважає достатнім застосування традиційного для Європи гуманізму. На його думку, унікальний для Європи гуманізм, розвиток цінностей людини має стати головним змістом діяльності французького уряду, він здатен надихнути й відродити Європу та повернути рівновагу світові.

Досягнення цієї мети Еммануель Макрон означив п’ять шляхів, зокрема:

• Франція готова взяти на себе функцію «балансуючої сили», спроможної вирішувати проблеми глобальних конфліктів в Європі та у світі, на кшталт позиції Парижа у конфліктах в Сирії та стосовно Росії. Примітно, що Росію президент Франції розглядає в якості скривдженої та недооціненої з боку Європи держави, а без «умиротворення» відносин із Росією новий гуманістичний європейський проект, нове європейське відродження, на його думку, неможливе.
• Просування французьких інтересів у світі у формі так званого «європейського суверенітету», як протиставлення націоналізмові. Ідея охоплює, крім безпеки, політику, економіку, технології, культуру та інші сфери, в яких відбувається міжнародна конкуренція та в рамках яких європейські народи вправі вирішувати свою майбутню долю самостійно. Таким чином, Е. Макрон запропонував європейський проект, який не є еквівалентним Європейському Союзу. Аналітики звернули увагу, що у такому проекті роль Німеччини суттєво зменшується, у порівнянні з існуючим станом. Водночас, інституційна модель цього «європейського суверенітету» поки що не визначена.
• Формування оновленого партнерства з країнами Середземномор'я та Африкою. Е. Макрон вважає, що доля Франції «абсолютно невід'ємна від долі Африки», вона є «ключовим союзником у тому, щоб Європа продовжила відігравати свою роль у справах світу». Привернуло увагу фахівців, що стосовно Росії та її агресивно-деструктивної політики в Європі Е. Макрон не сказав нічого.
• Активізація міжнародних зусиль Франції в багатосторонніх форматах, переважно в інтересах глобального розвитку (клімат, біологічне розмаїття, здоров'я, гендерна рівність) тощо. Франція підтвердила свої зобов’язання у цих напрямках, визначивши обсяг витрат на потреби світового розвитку у 2022 році на рівні 0,55 % свого ВВП.
• Розвиток нового інструментарію досягнення цілей зовнішньої політики Франції. Дипломатія, на думку Е. Макрона, має діяти спільно з секторальними професіоналами і громадянським суспільством. Теза не нова, деталі французького новаторства у цій галузі поки не розголошувалися.

Висловлені Е. Макроном тези щодо нових підходів Франції до формування та втілення її національної стратегії в Європі та у світі пролунали принципово новим на європейській арені нагадуванням про нову реальність, у якій може вже не бути старих, усе ще звичних в Україні реалій — об'єднаної Європи, європейських цінностей, вільної торгівлі, навіть звичного середовища проживання.

Еволюція розвитку життя на планеті довела, що перспективи виживання та розвитку мають види, які здатні змінюватися, адаптуватися під нові умови існування, які формують всі інші правила життя. Це стосується й існування держав у боротьбі за їх позиціонування та геополітичні впливи.

Промова президента Франції претендує на формування смислів майбутнього для країн європейського континенту, стратегічного позиціонування Франції у світовому устрої майбутнього. Вочевидь, Е. Макрон відчуває невідворотність змін та вимушеної корекції державної політики власної держави. Оскільки у боротьбі з безкомпромісними європейськими конкурентами за геополітичні переваги, з прагматичними та безапеляційними до свої партнерів США, агресивною Росією, економічною експансією Китаю тощо Франція ризикує опинитися на третіх ролях в Європі та у світі. Амбітному французькому президенту доводиться грати водночас на кількох геополітичних полях, враховувати як глобальні, так і національні інтереси, зважати на наслідки активізації чи гальмування розвитку міжнародних стосунків з окремими країнами та альянсами.

Вочевидь, впровадження цілей оголошеної нової стратегії Франції може призвести до перерозподілу пріоритетів у міжнародних відносинах з країнами регіону та світу. Можливо, нова стратегія Франції ще більше зблизить її керівництво з Росією, дистанцює від конкуруючої Німеччини та сприятиме створенню нових міждержавних альянсів, зокрема, з Великобританією.

Серед визначальних чинників, що матимуть вплив на розвиток подій, у випадку реалізації Францією оголошених принципів нової стратегії, можуть бути.

1. Позиція США в Європі, з огляду на політику діючого президента США Д. Трампа та президентські вибори у США в листопаді 2020 року.

2. Стійкість і послідовність європейських лідерів, насамперед Німеччини, Італії, Великобританії та власне Франції, до глобальних транскордонних та транснаціональних викликів спільному існуванню.

3. Здатність керівників європейських країн відновити довіру до переваг мирного співіснування на континенті, реформувати європейські інститути та створити впевненість у майбутньому для нових поколінь європейців.

4. Позиція Франції в Європі буде, як і раніше, відігравати важливу роль для врегулювання збройного конфлікту Росії з Україною на Донбасі та повернення Україні Криму. Формула німця Ф.-В. Штайнмайєра, яка найближчим часом буде обговорюватися у «нормандському форматі», стане визначальним маркером у ставленні європейських партнерів до України та до майбутнього Європи у контексті її стосунків з Росією.

 

Візит канцлера Німеччини до Китаю

Суттєвим контрастом у смисловому та наслідковому значенні геополітичного позиціювання своєї країни став візит канцлера Німеччини Ангели Меркель до Китаю.

Оглядачі, зокрема швейцарська Neue Zürcher Zeitung, висвітлюють візит А. Меркель, насамперед, з огляду на економічні цілі Німеччини у стосунках з новим геополітичним центром впливу — Китаєм. Перехід до нового біполярного світу, про який згадував Е. Макрон напередодні у промові до послів Франції, добре відчуває на собі й економіка Німеччини. Саме тому до складу своєї делегації А. Меркель включила керівників провідних німецьких фірм та концернів, безпосередньо зацікавлених у розвитку бізнес-процесів з Пекіном та використанні його потенціалу. Очевидно, що напередодні німецька сторона всебічно проаналізувала результати економічної експансії Китаю в Європу, насамперед з огляду на інтереси Німеччини. Очевидно також, що були розглянуті потенційні загрози для німецької економіки в Європі та у світі, зокрема, з огляду на надмірно прагматичну та егоїстичну політику США до Німеччини та Європи загалом. Балансування між інтересами власної країни на межі глобального зіткнення економік США і Китаю, досягнення позитивних перспектив, якщо не зараз, то хоча б в осяжному майбутньому, — вірогідно, такими були цілі А. Меркель у Китаї.

Візит відбувався за складної внутрішньополітичної обстановки у Китаї, яка загострилася через протести у Гонконзі. Цей особливий адміністративний район Китайської Народної Республіки до останнього часу опирався позиції Пекіна щодо переслідування осіб на його території. Люди виступають проти так званого «закону про екстрадицію», згідно з яким влада Гонконгу повинна екстрадувати осіб, яких Пекін вважає винними у скоєнні певних злочинів. Внаслідок активних протестів громадськості уряд Гонконгу змушений був відкликати цей законопроект.

Оскільки дія та суть «закону про екстрадицію» стосуються принципів демократії та дотримання прав людини, що є засадничими європейськими цінностями, а Німеччина є провідною країною Європи, негайно виникло питання щодо ставлення А. Меркель до поточної політичної ситуації у країні та бачення лідера Німеччини щодо її врегулювання.

Така обтяжлива додаткова обставина не сприяла вирішенню головних завдань А. Меркель, зосередженої на перспективах економічного співробітництва для своєї країни. Водночас, уникнути відповіді на гострі запитання вона не мала змоги, оскільки ризикувала наразитися на негативні наслідки від візиту загалом. Дещо демпфувати ситуацію була покликана зустріч канцлера Німеччини з правниками китайської меншини у Гонконзі, які спеціалізуються на правах людини. За повідомленням китайських юристів, їх робота у Гонконзі останнім часом стає все більш складною. Влада Китаю влаштовує перепони для в’їзду і виїзду правників, створюючи тим самим для громадян атмосферу страху і непевності. Протягом зустрічі у посольстві ФРН були також обговорені традиційні утиски у питанні релігійних свобод у Китаї та цензура в Інтернеті.

Щодо політичної складової у протистоянні Пекіна з Гонконгом, канцлер Німеччини заявила, що будь-яке вирішення питання, окрім мирного врегулювання, було б катастрофою. У бесіді з прем'єром Держради Китайської Народної Республіки Лі Кецяном вона відзначила, що громадянам Гонконгу повинні буди забезпечені права і свободи, гарантовані під час передачі Гонконгу від Великобританії до Китаю. Саме це передбачали досягнуті тоді домовленості про співіснування з дотриманням принципу «Одна держава, дві системи».

Прем’єр-міністр Китаю зазначив, що Пекін буде підтримувати уряд Гонконгу у «подоланні безладів у країні». Водночас, на пряме запитання, чи виключає він військове вирішення проблеми заворушень, китайський урядовець ухилився від відповіді. Проте відомо, що законодавство Китаю дозволяє військову інтервенцію в Гонконг для силового врегулювання ситуації.

Канцлер Німеччини Меркель також висловилася щодо ще однієї гострої теми у ситуації в Китаї — системи так званого «соціального пакету». Відомо, що шляхом застосування такого «соціального пакету» уряд Китаю отримує можливість більш жорсткого контролю над соціальним і політичним простором у державі. На зустрічі зі студентами в Університеті науки та техніки Хуачжун (Ухань, провінція Хубей) вона заявила, що в Європі такі ініціативи сприймаються негативно, для європейських держав є непорушним право на персональні дані громадян.

З огляду на загрозу рецесії в Німеччині та реальні спроможності Китаю, як світової економічної потуги, протягом свого візиту А. Меркель максимально використала існуючі можливості на користь власної держави. Так, під час її візиту було підписано 11 торговельних договорів. У 2018 році між Німеччиною та Китаєм товарооборот сягнув 199 млрд євро, а протягом поточного року Китай знову стане найважливішим торговельним партнером Німеччини.

Наслідки візиту А. Меркель були неоднозначно сприйняті у самій Німеччині. Зокрема, віце-президент фракції «Партії вільних Німеччини» у Бундестазі Німеччини Александер Граф Ламбсдорф заявив для редакції швейцарської NZZ, що візит до Китаю неможливо визнати успішним, оскільки канцлеру не вдалося досягти конкретних позитивних результатів щодо дотримання прав людини у Гонконзі. Він зауважив також, що канцлеру необхідно добиватися меншої залежності Німеччини від Китаю, оскільки розвиток політичної ситуації у цій країні є нестабільним.

Така позиція підтверджується журналістами, які супроводжували канцлера Німеччини та відзначали нервову обстановку в економічній частині делегації. Водночас, зазначає швейцарське видання, для німецького бізнесу Китай є настільки важливим партнером, що Берліну не залишається іншого вибору, як продовжувати торговельну співпрацю з Пекіном. Це розуміє також і А. Меркель, яка протягом своєї каденції на посаді канцлера Німеччини вже дванадцятий раз здійснила візит до Китаю.

 

Висновки

З огляду на перебіг та результати двох подій за участі лідерів Франції і Німеччини, неоднозначний фон, що супроводжував ці події, виразним стає намагання лідерів європейських країн втримати геополітичні інтереси та перспективи власних країн у полі позитивних перспектив. Водночас, неоднозначність та неординарність підходів Е. Макрона і А. Меркель до досягнення державницьких інтересів і місця та ролі власних країн у майбутній Європі свідчить про їх неготовність діяти консолідовано у спільних інтересах. Світоглядний підхід президента Франції на розвиток Європи та світу, дотримання основних європейських цінностей, навіть на противагу позиції США, протирічить прагматичному німецького підходу А. Меркель та її намаганням задовольнити потреби німецького бізнесу шляхом торгівлі з Китаєм, не зважаючи на наслідки для Європи від експансії Китаю, стосунки зі США чи подальші перспективи менших за геополітичним впливом країн ЄС.

Франція і Німеччина, як суб’єкти геополітики, мають намір вирішувати власні проблеми різними шляхами, нехтуючи союзницькими зобов’язаннями попередніх років та прагматизуючи власну зовнішню політику. Водночас, Франція намагається позиціонувати себе в якості провідника нових ідей, збагачення Євросоюзу та взагалі світової спільноти досвідом європейського гуманізму. Питанням залишається, чи отримала Франція схвалення інших європейських держав на декларування такого підходу та чи є гуманізм, у розумінні Е. Макрона, справжньою цінністю для сучасної Європи.

Очевидним є також діаметрально протилежний світоглядний підхід лідерів Франції і Німеччини до майбутнього Європи та подальшого світоустрою. З огляду на порівняння значущості нової стратегії Е. Макрона та скромних для Європи наслідків візиту А. Меркель до Китаю, все більш виразною стає перевага лідера Франції на загальноєвропейському та світовому геополітичному полі. Традиційна німецька прагматичність орієнтована на звичні і вже застарілі сьогодні підходи з отримання максимальних прибутків, розвитку національної економіки, торгівлі та використання переваг існуючих транснаціональних корпорацій та крупного бізнесу.

Президент Франції мислить ширше та бачить далі, популяризуючи об’єднавчу ідею для Європи, не акцентуючи увагу на матеріальних цінностях. Канцлер Німеччини програє новому погляду амбітного Е. Макрона та намагається втримати власну державу у стабільному стані європейського лідера, роблячи ставку на отримання дивідендів від традиційних матеріальних цінностей. Втримати хоча б до кінця своєї каденції на посаді канцлера Німеччини…

Китай продовжить експансію на європейський континент, зважаючи на домінування прагматичних інтересів Німеччини, Італії та інших країн ЄС. Позиція Франції у стосунках з Китаєм залишається двозначною та балансує між прагматизмом і економічною зацікавленістю та намаганням Франції позиціонувати себе в якості країни-новатора у світовому устрої і будівництві міждержавних стосунків, зокрема, й на нематеріальних (моральних) принципах. З огляду на перспективи двосторонніх відносин та позиції обох держав у світі й у Європі, найбільш вірогідним залишається дотримання чотирьох принципів, які сформулював голова КНР Сі Цзіньпін на зборах з нагоди 50-річчя встановлення дипломатичних відносин між Францією і Китаєм: незалежність і самостійність, взаєморозуміння, далекоглядність, взаємна вигода і взаємний виграш.