21 вересня 2019

Тактичний волюнтаризм і стратегічна нестабільність у США

Щодо зміни радника Трампа з національної безпеки

 

Роман Кот

Радники президента США з питань національної безпеки входять у вузьке коло наближених до президента країни осіб і в різні часи грали різну роль у визначенні зовнішньої політики Вашингтону, подекуди маючи на цю сферу вплив, співставний з впливом державного секретаря.

Особливо це важливо на сучасному етапі, адже попри всі інституційні обмеження щодо зовнішньої політики каденція Дональда Трампа продемонструвала дрейф до майже одноосібного прийняття рішень главою держави. З огляду на це, звільнення з посади радника президента з національної безпеки Джона Болтона, яке відбулося 10 вересня ц. р., імовірно, призведе до перегляду ряду важливих моментів у американській зовнішній політиці.

18 вересня Дональд Трамп оголосив, що надалі посаду радника з національної безпеки обійматиме Роберт О'Браєн, який до того був спеціальним посланником президента США з питань звільнення заручників.

18 вересня Дональд Трамп оголосив, що надалі посаду радника з національної безпеки обійматиме Роберт О'Браєн
18 вересня Дональд Трамп оголосив, що надалі посаду радника з національної безпеки обійматиме Роберт О'Браєн

Такий вибір сам по собі вже свідчить про те, у якій ролі Д. Трамп бачить свого нового радника: не балансира, а виконувача своєї власної волі. На відміну від Дж. Болтона, Р. О’Браєн не може похвалитися великим досвідом роботи на керівних посадах у сфері зовнішньої політики.

У 1996–1998 роках новий радник з нацбезпеки був старшим юристом при Раді Безпеки ООН в Женеві. Згодом, після перерви, у 2005–2007 роках обіймав посаду заступника представника США в Генеральній асамблеї ООН. У 2011 році Р. О’Браєн призначений старшим радником з питань зовнішньої політики кандидата в президенти США Мітта Ромні. У 2015 році працював радником з питань зовнішньої політики кандидатів у президенти США Скотта Вокера і Теда Круза. І власне з травня 2018 року обіймав посаду спецпредставника США по справах заручників. Також варто зазначити, що у 2013 і 2014 роках він був спостерігачем від Міжнародного республіканського інституту на виборах в Грузії та Україні.

Специфіка попередньої роботи Р. О’Браєна передбачала значну увагу до неформальних закулісних переговорів. Саме цей досвід йому з високою імовірністю знадобиться на новій посаді в контексті цілого ряду кейсів, серед яких найважливішими з точки зору можливих наслідків є два наступні — іранський і північнокорейський.

На іранському напрямі Дж. Болтон є прихильником жорсткого безкомпромісного підходу до відносин із Тегераном, зокрема, тиску по всіх напрямах
На іранському напрямі Дж. Болтон є прихильником жорсткого безкомпромісного підходу до відносин із Тегераном, зокрема, тиску по всіх напрямах

Нагадаємо, що на іранському напрямі Дж. Болтон є прихильником жорсткого безкомпромісного підходу до відносин із Тегераном, зокрема, тиску по всіх напрямах, починаючи від санкцій і закінчуючи антиіранськими акціями у «сірих зонах» на Близькому Сході і у Перській затоці. Як показали події останнього року, такий підхід продемонстрував лише часткову ефективність. З одного боку, економіці Ірану завдається значної шкоди. Це змушує більш помірковану частину іранської еліти, зокрема на чолі з президентом країни Хассаном Роухані, через посередників шукати компромісів із Сполученими Штатами. З іншого боку — повна відмова від ядерної програми буде розцінена як всередині самого Ірану, так і поза межами країни, як капітуляція, тому навіть не стоїть на порядку денному.

Вихід із цього «клінчу» блокувався налаштованістю Дж. Болтона на подальший тиск без початку діалогу з іранським керівництвом. Це, у свою чергу, суперечило звичкам Д. Трампа вести справи, базуючись перш за все на особистих контактах. Раніше такий підхід яскраво проявлявся на прикладі двосторонніх самітів президента США із лідерами КНДР, Росії та Китаю. Звичайно, весь комплекс протиріч між США та їх контрагентами такі нечисленні особисті зустрічі не вирішили, але як мінімум такий підхід дозволяє підтримувати конструктивні відносини щодо окремих питань. З відставкою Дж. Болтона перешкод для переговорів з Іраном стає все менше.

Це ж стосується і Північної Кореї. Дж. Болтон дотримується думки, що США ні за яких обставин не мають миритися з існуванням ядерної зброї у КНДР, для чого повинні застосовувати всі методи, включаючи військові. Нагадаємо, що три попередні зустрічі Д. Трампа та Кім Чен Ина (у червні 2018 року в Сінгапурі, у лютому ц. р. у В’єтнамі та у червні ц. р. на кордоні двох Корей) не принесли жодних значущих результатів. В тому числі завдяки як старанням Дж. Болтона, так і неготовності Північної Кореї відмовитися від єдиної реальної гарантії власної безпеки в обмін на зменшення економічного тиску.

Після звільнення Дж. Болтона різко зросли шанси на те, що до виборів президента США Вашингтон та Пхеньян укладуть компромісну угоду
Після звільнення Дж. Болтона різко зросли шанси на те, що до виборів президента США Вашингтон та Пхеньян укладуть компромісну угоду

Досі такий підхід з точки зору американської адміністрації мав право на життя, адже дозволяв відкласти проблему в довгий ящик та приділяти увагу більш важливим викликам, про які нижче. Разом з тим, з початком в США передвиборчої президентської кампанії 2020 року зростає спокуса показати «швидкі перемоги» на зовнішньополітичному напрямі. Окрім відносин з КНДР та Іраном в цьому контексті, зокрема, варто згадати форсування переговорів між США та Талібаном (що власне і стало приводом до звільнення Дж. Болтона), і заяви Д. Трампа про необхідність повернути Росію до «Великої вісімки».

Отже, після звільнення Дж. Болтона різко зросли шанси на те, що до виборів президента США Вашингтон та Пхеньян укладуть компромісну угоду, яка де-факто визнає ядерний статус Північної Кореї, зокрема — замороження, або можливо частковий демонтаж, ядерної програми (але зі збереженням вже наявних боєголовок), в обмін на економічні та політичні поступки з боку США. Це дозволить Д. Трампу продемонструвати своїм виборцям, що він нібито вирішив північнокорейську проблему.

Стосовно Ірану, імовірність хоча б першої ознайомчої зустрічі президентів двох країн різко впала в силу подій, пов’язаних з атакою на нафтопереробний завод саудівської компанії Saudi Aramco, що була здійснена в ніч на 14 вересня підтримуваними Іраном бойовиками угрупування «Ансар Аллах». Тим не менш, не виключено, що подібна зустріч щодо ядерної програми Ірану відбудеться після того, як вгамується шум. Це, у свою чергу, буде ще одним «цвяхом у труну» режиму непоширення.

Разом з тим, є підстави вважати, що зміна радника з національної безпеки мінімально вплине на політику США щодо своїх головних суперників — Китаю та Росії.

Попри всі інституційні обмеження щодо зовнішньої політики каденція Д. Трампа продемонструвала дрейф до майже одноосібного прийняття рішень главою держави
Попри всі інституційні обмеження щодо зовнішньої політики каденція Д. Трампа продемонструвала дрейф до майже одноосібного прийняття рішень главою держави

Протягом всієї каденції Д. Трампа американське керівництво вважає своїм головним завданням протидію та стримування Китаю, а всі інші зовнішньополітичні завдання підпорядковані цій глобальній меті. З огляду на це, політика США стосовно КНР давно перебуває в доволі вузькій «колії» протиборства із одним з ключових суперників Сполучених Штатів і щодо цього у Вашингтоні склався консенсус.

З цієї ж точки зору слід розглядати і відносини США з Росією, які сьогодні знаходяться на найнижчому з часів «холодної війни» рівні. Все частіші заяви Д. Трампа щодо необхідності повернення РФ у «Велику вісімку» (окрім передвиборчого контексту) слід сприймати в тому числі як намагання втримати Росію від надто тісної взаємодії та, в перспективі, поглинання Китаєм.

Разом з тим, саме Дж. Болтон в умовах обмеженості інших офіційних контактів з Росією був головним зв’язковим між двома країнами, зокрема, щодо співіснування в зонах конфліктів по всьому світу, де присутні як американські, так і російські сили. По цій лінії регулярно відбувалися його зустрічі із секретарем Ради безпеки РФ М. Патрушевим, за участі представників третіх країн. Поки невідомо, чи буде продовжено роботу цього формату за Р. О’Браєна. У випадку припинення подібних зустрічей підвищується ризик зіткнення як безпосередньо американських та російських сил, так і їх проксі-клієнтів.