Країна увійшла у виборчий процес з очевидними особливостями і тенденціями. Скоріш за все, у цих виборах братиме участь найбільша кількість кандидатів, під час чого спостерігатиметься найбільша кількість технологічних викликів та найбільш нестабільні зовнішні фактори при їх проведенні.
Оскільки кандидатів дуже багато, то варто розділити їх на основні групи і відслідковувати на їх основі можливі закономірності і тенденції. Тобто, виділити певні «ролі», від успішного виконання яких залежатиме перемога. Серед таких груп (ролей) доцільно виділити:
Провладний кандидат і «партія влади»
Зараз представлений Петром Порошенком і однойменним політичним блоком, а «партію влади» треба розглядати ширше, ніж формально БПП, враховуючи сили та окремих гравців, що підконтрольні Порошенку, тих, хто є ситуативними політичними партнерами, регіональними «важковаговиками», або бізнес-партнерами. Це, своєю чергою, формує значно потужнішу політичну силу, ніж демонструє, на перший погляд, соціологія.
Сильні сторони — потужний фінансовий та адмінресурс, найбільший технологічний вплив на округи і Центральну виборчу комісію.
Слабкі сторони — значний антирейтинг, невиконані передвиборчі обіцянки, токсичні партнери і корупція.
Тенденція — посилення адмінресурсу, маніпуляції на округах і велика увага до створення сприятливої зовнішньої ситуації та використання її у внутрішньополітичній боротьбі.
- Умовна опозиція (умовна, бо по суті в Україні немає політичної опозиції, а є організовані групи, що змагаються за контроль над потоками, які зараз контролює влада)
Зараз представлена Юлією Тимошенко та партією «Батьківщина». Гіпотетично на цю нішу може претендувати «Фронт змін», але зараз він більше виступає потенційним «донором» людей і ресурсів для БПП і «Батьківщини».
Сильні сторони — вдала позиція для об'єктивної критики влади, певна стабільна електоральна підтримка. Сильна мотивація досягти перемоги і повернути собі доступ до перерозподілу потоків. Достатньо компетентних в «схемах» кадрів, щоб заповнити власними силами основні державні посади. Наявні ресурси, але менші, ніж у влади.
Слабкі сторони — великий антирейтинг, невиконані передвиборчі обіцянки, токсичні партнери і корупція.
Тенденція — більше популізму, безпринципності і обіцянок всього і всім, більша співпраця з токсичними партнерами задля залучення додаткових ресурсів.
- Кандидат народної довіри (таким кандидатом на минулих виборах був Порошенко, але зараз ця роль йому недоступна)
Зараз представлений Анатолієм Гриценком, але на цю роль претендує багато інших кандидатів. Потенційно на цю роль міг би претендувати єдиний кандидат від націоналістичних сил, але в силу внутрішніх інтриг такий кандидат відсутній. Певний потенціал і ресурси має Олександр Шевченко, але поки що він просто критикує владу, а не демонструє підґрунтя для співпраці.
Сильні сторони — щира довіра передбачає більш емоційну, ніж раціональну підтримку і певну поблажливість виборців до кандидата.
Слабкі сторони — необхідність домовлятись заради ресурсів та необхідність компенсувати кадровий голод співпрацею з сумнівними партнерами.
Тенденція — сильна внутрішня боротьба «в групі». Що більше Гриценко може привернути до себе прихильників, то сильнішими будуть ставати його позиції. Це підтверджується об'єднанням Гриценка і Чумака, що суттєво посилило обидві сили на парламентських виборах, і приклад пожертви власними президентськими амбіціями від Віктора Чумака може надихнути інших кандидатів, що має потенціал для створення перспективної політичної платформи.
- Головний колаборант
Зараз представлений Юрієм Бойком. Активно на цю роль претендують Олександр Вілкул та Євген Мураєв. Хто буде справжнім лідером колаборантів — залежить від Росії, яка, скоріш за все, ще не визначилась остаточно з основним проросійським кандидатом.
Сильні сторони — зручний спаринг-партнер для влади та для взаємної мобілізації власного електорату кожної із сторін, велика ресурсна база, за умов російської підтримки, є власний стабільний електорат.
Слабкі сторони — значний антирейтинг і відверта колаборація під час війни.
Тенденція — внутрішня конкуренція за електорат і російські гроші спонукатиме до все більш відвертих проросійських і антиукраїнських «квазімирних» позицій, в процесі чого і проявляється справжній лідер колаборації з ворогом.
- «Болото» (умовне об'єднання більшості кандидатів)
Сильні сторони та слабкі сторони в більшості відсутні і не мають практично ніякого значення в силу відсутності ресурсів, команд, політичної позиції, ідей та електоральної підтримки. Серед кандидатів ми бачимо сіру масу посередніх людей, у яких нічим не підкріплені амбіції та очікування простих і швидких перемог без зусиль. Окремо серед «Болота» привертає увагу група політичних «фріків», таких, як Ляшко та Кива, діяльність яких є прикладом профанації політичних процесів в Україні. В один ряд з ними можуть стати ще Зеленський та Вакарчук, якщо долучаться до виборчої кампанії.
Тенденція до кількісного збільшення учасників «Болота».
Треба зазначити, що всі кандидати і політичні сили, без винятку, зіткнуться з об'єктивними реаліями майбутньої виборчої кампанії, а саме:
Технологічні виклики
- Необхідність проведення одними штабами як президентських виборів, так і парламентських, що означає утримання штабів протягом 10 місяців, при тому, що зазвичай політичні сили в Україні орієнтуються на максимально коротку кампанію і не готові до тривалої гри. 10 місяців для більшості — це занадто, що неминуче призводитиме до технологічних помилок, внутрішніх конфліктів між центральним штабом і командами на місцях та неефективного управління, особливо під час президентської кампанії.
- Нерівномірне представництво політичних сил на округах. Подолати цей виклик мають шанс тільки БПП та «Батьківщина», інші, скоріш за все, не матимуть повноцінного 100 % покриття округів, або матимуть часткове покриття дуже слабкими представниками, або дуже сильні позиції тільки в окремих регіонах. Цією ситуацією буде ефективно користуватись влада на місцях, впливаючи на «розклад сил» незалежно від парасолькових брендів. Це часто призводить до парадоксальних ситуацій, коли на місцях представництва ніби конфліктуючих на центральному рівні політичних сил утримують одні і ті ж люди для максимально повного контролю округів і розгорнутих там мереж скуповування голосів.
- Кадровий голод — критична нестача кваліфікованих кадрів для забезпечення роботи в штабах на центральному рівні та (і це ще більш актуально) на рівні округів.
- Залежність центральних штабів від мажоритарників чи «контролюючих регіони», як в ресурсах, так і у виконанні рішень та стратегій штабів.
- Масова ставка у всіх основних гравців на мережі скупки голосів, тобто ми маємо всі шанси на повторення ганебної історії Чернігова (округ 205), тільки в масштабах всієї країни.
- Монополізація ЗМІ, тобто яскраво виражений обмежений доступ кандидатів до ЗМІ на всіх рівнях, від центрального до місцевого.
- Низька роль Інтернету — в Україні поки що дуже слабкий вплив Інтернету і соціальних мереж на результати виборів (Інтернет-аудиторія традиційно не доходить до виборчих дільниць), тому сучасні технологічні підходи, на кшталт роботи команди Трампа в соцмережах, напевно не матимуть суттєвого впливу на результати виборів.
- Потенційно низька явка (можливо, навіть менше 50 %), що робить технологічно виправданим скуповування голосів.
- «Розмивання» голосів — тобто велика кількість кандидатів, що не дає можливості набрати всім кандидатам великої кількість голосів. Це означає, що у другий тур може пройти кандидат з результатом 15–20 %, а то і менше.
- Технологічні учасники, які не передбачають перемоги, а будуть вести антикомпанії проти потенційних лідерів.
Ситуаційні виклики
- Зміна ситуації після першого туру і другого туру президентських виборів. Тобто, будь яка політична сила, кандидат якої переможе, проходитиме три етапи внутрішнього переформатування.
- Війна буде постійним фоном і постачальником непрогнозованих ситуацій і інформаційних приводів.
- Внутрішні соціально-економічні, етнічні і релігійні чинники.
- Сильні зовнішні впливи.
- Складна ситуація в окремих регіонах країни.
- Домовленості всіх з усіма проти всіх, які не можуть реалізуватись в реальності, спотворюють планування діяльності політичних сил і призводять до хибного розуміння поточної ситуації.
Ресурсні виклики
- Час утримання персоналу (10 місяців) збільшує вартість команди практично втричі, і щоб грати довго до кінця, треба мати запас ресурсів, якого немає у більшості кандидатів. Тим більш, опоненти можуть легко збільшити «ціну питання» в процесі кампанії.
Далі буде…
