Юрій Радковець
Буде чи не буде? Де і коли та за яких обставин?
На тлі постійних гучних заяв російської та донецько-луганської сепаратистської сторін щодо порушень Україною виконання положень Мінських домовленостей, а також щодо непричетності Росії до конфлікту на Сході України керівництво Російської Федерації досить активно, але (знову ж таки!) приховано готує нову силову операцію проти нашої Держави. І ця операція набуває все більш очевидних контурів.
Про це свідчать подальші збройні провокації Росії та сепаратистів на лінії зіткнення сторін (у т. ч. обстріли з важкого озброєння), «прощупування» української оборони у спосіб проведення локальних наступальних дій (насамперед на донецькому, луганському та маріупольському напрямках), а також перегрупування, посилення та зосередження збройних формувань як сепаратистсько-терористичних, так і російських військ на напрямках запланованих їх подальших дій проти України.
|
Дислокація російських військ на Донбасі та в Криму http://www.ukrinform.ua/ |
|
Що стосується сепаратистсько-терористичних сил бойовиків, то скориставшись (в черговий раз!) припиненням вогню та відведенням важкого озброєння угрупованням Збройних Сил України в зоні Антитерористичної операції (АТО), бойовики доукомплектували свої підрозділи особовим складом, озброєнням та військовою технікою. Одночасно, за участі російських військових спеціалістів, була створена єдина командна структура так званої «армии Новороссии». Можна стверджувати, що зараз їх силові формування вже переформовані та мають чітку організацію, а також єдину систему як адміністративного, так і оперативно-тактичного управління на територіях т. зв. ДНР і ЛНР. Нині слід очікувати їх спільні дії (за єдиним задумом та планом), скоординовані та узгоджені між собою («ДНР» та «ЛНР»), а також з російськими військами на окупованій території України. За наявними фаховими оцінками, російським військовим спеціалістам вдалося значно підвищити рівень бойової готовності формувань бойовиків, тобто фактично створити достатньо боєздатну «армію».
Водночас триває накопичення російських військ поблизу кордону з Україною на різних напрямах (в т. ч. в Криму) та підготовка і проведення масштабних військових навчань, як правило, наступальної спрямованості з залученням формувань повітрянодесантних військ, сил спеціального призначення, розвідки та РЕБ, бойової стратегічної, тактичної та армійської авіації, а також різнорідного корабельного складу флотів.
Все це супроводжується цілеспрямованою масованою інформаційною кампанією та практичними діями Росії і терористів зі створення гарантованих підстав для відновлення наступу проти України у спосіб проведення бойовиками провокаційних обстрілів населених пунктів та мирних жителів на територіях т. зв. ДНР і ЛНР, а також звинувачення нашої Держави у порушенні Мінських домовленостей. Зокрема, наочним прикладом цинічної поведінки сепаратистів/терористів став «ультиматум» лідерів самопроголошених республік щодо «зняття з себе відповідальності за дотримання миру в зоні конфлікту» (фактично, це – «обґрунтування правомірності» відновлення бойових дій) у випадку, якщо Україна не надасть «особливого статусу» визначеним районам Донецької і Луганської областей.
А далі — більше. Після внесення Верховною Радою поправок до Закону про особливий статус, Плотницький і Захарченко заявили, що вони не були узгоджені з ДНР і ЛНР. Сьогодні так звані «лідери» ДНР/ЛНР вже «вимагають» обов’язковості проведення українською стороною «попередніх необхідних консультацій» з представниками самопроголошених республік з питань внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади. Про необхідність домовлятися Україні з Донецьком і Луганськом останнім часом стали безпардонно заявляти Путін, Лавров, Карасін («… модальність проведення майбутніх виборів на Донбасі має узгоджуватись … з Донецьком і Луганськом»). Так чого ж сподіватися від них Україні надалі?
Сьогодні ціла низка як західних, так і українських провідних політиків, військових експертів та аналітиків вважають, що Мінські домовленості, в умовах, що склалися між Росією і Україною, по суті, нічого не означають, бо Росія банально затягує час. Ніхто не вірить, що це перемир’я на Донбасі триватиме довго. Путіну якраз вигідна нестабільність в Україні, бо це, на його переконання, «доводить», що Революція Гідності не може мати успіху і вона приречена на поразку.
У іншому ж випадку — коли в Україні запанує мир, то влада Путіна розвалиться, так як озброєні ним же бойовики вирушать назад до Росії і виставлять рахунок Кремлю. Будь-який мир між Росією і Україною ними буде сприйматися як зрада. В цьому випадку вони розпочнуть свою «революцію» в Росії, але вона буде зовсім інша — «чорна/фашистська/ революція», яка змете на своєму шляху все і всіх, разом з Путіним. І Путін це добре розуміє, саме тому не потрібен йому мир в Україні і з Україною. Залишається лише одне — війна з Україною.
Разом з тим, можна констатувати, що за рік війни В. Путін так і не досяг своїх стратегічних цілей щодо України. Незважаючи на силове захоплення та подальшу анексію Криму («перший раунд» стратегічної силової/«гібридної»/ операції Росії проти України) та спровокований нею конфлікт на Сході України («другий раунд» стратегічної силової операції), Москва так і не змогла: розколоти український народ та відібрати його державність; зірвати вибраний Україною європейський курс та усунути нову демократичну українську владу; дестабілізувати соціально-політичну обстановку в центральних, південних та західних областях країни. При цьому, не вирішивши «українську проблему», Росія опинилася під прицільним ударом міжнародних політико-економічних санкцій, які вже завдали відчутні і продовжують завдавати нищівні збитки її економіці.
Крім того, не знаходять реального підґрунтя і сподівання апологетів Путіна на виникнення в Україні т. зв. «третього Майдану», спровокованого, перш за все, ззовні соціально-економічними/соціально-політичними бунтами в Україні. Події останнього року (анексія Криму та прихована російська агресія на Сході України) фактично унеможливили будь-які провокаційні заходи антиукраїнських та проросійських сил в нашій Державі. Не кажучи вже про те, що всі «майдани» в Україні мали винятково політичне, і аж ніяк не соціально-економічне підґрунтя. Неусвідомлення цього російською стороною стало однією з основних помилок режиму В. Путіна у його політиці щодо України.
Наведені обставини, з одного боку, постійно дратують радикальну частину путінського клану (т. зв. «партії війни»), а з іншого — викликають вкрай негативну реакцію російських олігархів («економічних лібералів»), які вже втратили і продовжують втрачати свої капітали (в обсязі мільярдів доларів США), а також можливості щодо продовження бізнесу, в т. ч. в Україні з її величезним ринком. Зазначена ситуація все більше загострюється по мірі затягування у часі російсько-терористичної війни проти України, завдаючи все більш відчутних політико-економічних збитків Російській Федерації.
За оцінками більшості провідних як російських, так і західних експертів, і навіть в цьому контексті майже єдиною можливістю для Путіна зберегти свій режим було б досягнення перемоги над Україною, причому, вже найближчим часом, тобто, допоки міжнародні санкції не призвели ще до незворотної катастрофи російської економіки.
З огляду на це, Росія так чи інакше, але продовжуватиме наступальні дії на Сході України з метою як захопити нові українські території (в т. ч. створити сухопутний коридор до Криму та Придністров’я), так і примусити нашу Державу та західних союзників «заморозити» конфлікт на умовах та за беззаперечного домінування позиції РФ. При цьому, як і раніше, Путін приховуватиме (маскуватиме) свою силову операцію (збройну агресію) проти України діями «повстанців» та «ополченців», невдоволених українською владою.
|
Ударні угруповання російсько-терористичних військ на Донбасі |
Переважна більшість західних та українських військових спеціалістів небезпідставно вважають, що на сьогодні, в результаті проведення перегрупування і маневру силами і засобами сепаратистсько-терористичних загонів бойовиків, за підтримки та безпосередньої участі російських військ, були створені кілька достатньо потужних угруповань, готових до подальших наступальних дій проти України (т. зв. «третього раунду» стратегічної силової операції Росії проти України) на низці ділянок і операційних напрямках, а саме:
- Донецька ударна тактична група — на Донецько-Авдіївському напрямку (основні сили зосереджені на Авдіївській ділянці);
- Луганська ударна тактична група — на Північно-Луганському напрямку (Щастя, Станиця Луганська). Частина сил даної групи зосереджена східніше Луганська та в районі Бахмутської траси;
- Приморська ударна тактична група — на Маріупольському напрямку, яка в основному зосереджена північніше та північно-західніше Новоазовська. Частина сил даної групи задіяна на лінії Павлопіль-Широкино та в районі Заіченко-Октябрь.
При цьому кожна з ударних тактичних груп має власні оперативно-тактичні резерви як на окупованій території України, так і на російській території — неподалік від кордону з Україною, що дає можливість швидко нарощувати їх наступальний потенціал на визначених напрямках, а також проводити флангові маневри одних груп в інтересах інших на напрямках, що матимуть найбільший успіх.
За наявними оцінками, удар може бути завданий або на одному напрямку (із зосередженням та наступним нарощуванням зусиль на ньому для вирішення фактично «стратегічної» воєнно-політичної задачі), що вважається переважною більшістю експертів найбільш ймовірним, або одночасно на декількох (інша група експертів), щоб розосередити («розпорошити») зусилля українських сил зі стримування наступу терористично-російських військ. Мета таких дій, на перший погляд, також зрозуміла — їм необхідно розширити зону свого контролю/впливу як мінімум до меж кордонів Луганської та Донецької областей, а якщо вдасться, то й на інші вісім областей (Харківську, Дніпропетровську, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську, Одеську, а також Сумську та Чернігівську).
В стратегічному ж плані — проведенням операції на Маріупольському напрямку та нарощуванням її зусиль на південно-західному напрямку, Путін намагатиметься у будь-який спосіб примусити Україну надати Росії сухопутний коридор до Криму. В іншому випадку — з метою гарантованого вирішення цієї задачі окрім Приморської ударної тактичної групи додатково може бути залучене ударне угруповання російських військ та сил Чорноморського флоту РФ з Криму.
Досить реальним приводом військового вторгнення на територію України кримського угруповання російських військ (сил) можуть бути наміри Росії щодо забезпечення прісною водою Криму (за рахунок наповнення дніпровською водою Північнокримського каналу — попереду весна й літо!). На сьогодні в рамках інформаційної кампанії Кремль активно почав «розкручувати» тему «екоциду» Криму аби дискредитувати Україну, і, за оцінками експертів, може використати її для продовження військового вторгнення на територію України. (Поняття «екоцид» охоплює масове знищення рослинного чи тваринного світу, отруєння атмосфери чи водних ресурсів, а також виконання інших дій, спроможних спричинити екологічну катастрофу).
Крім того, в контексті існуючих планів та намірів Росії щодо створення сухопутного коридору з Придністров’ям, Україні слід також враховувати наявність російської військової загрози на кордоні з Одеською областю з боку Придністровського регіону Республіки Молдова. На посилену увагу заслуговує й те, що зовсім небезпричинно розпочались відзначатися в останній час в Гагаузії (в доповнення до Придністров’я) елементи технології «гібридної війни», спрямовані на послаблення державності Республіки Молдова.
Тобто, сьогодні існує реальна можливість з підготовки, забезпечення та проведення російською стороною поетапної операції (т. зв. «третього раунду» стратегічної силової операції Росії проти України) зі створення сухопутного коридору з Росії в Придністров’я, з одночасною ліквідацією можливості виходу України до Чорного моря і отримання нею вже замість одного (Східного) ще щонайменше двох фронтів (Південного і Західного).
|
Звідки могли б наступати росіяни |
Останнім часом низка провідних західних та українських експертів і аналітиків висловлюють небезпідставну занепокоєність та не виключають можливість нанесення підступного удару Росією на майже неочікуваних на сьогодні напрямках, а саме: сумському та чернігівському. Ці удари можуть бути як відволікаючими, так і, за певних прийнятних для Росії обставин, перетворитися на основні (тим більше, що від Чернігова до Києва всього 160 км). При цьому експерти наполегливо пропонують врахувати, що до цього часу російська сторона ще не використовувала проти України ударно-наступальний потенціал своєї бойової армійської та тактичної авіації.
|
Звідки могли б наступати росіяни |
Те, що нанесення чергових ударів російсько-терористичними угрупованнями проти України відбудеться, сьогодні майже ні в кого із експертів вже не викликає сумнівів. Залишається тільки питання: коли слід очікувати початку «третього раунду»? І тут експерти та аналітики також майже однозначно прогнозують, що, найбільш ймовірно, це може статися під якусь найближчу /достатньо знаменну/ дату в квітні-травні ц. р.
В квітні-травні 2015 року в Росії, на окупованих територіях України, а також в Україні будуть відмічати одразу кілька свят та досить знаменних подій. Серед інших, це і визначне релігійне свято Великдень, і 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні, і річниця «референдуму» на Донбасі. Також в травні ц. р. в Ризі відбудеться саміт ЄС «Східне партнерство», де обговорюватиметься українське питання. Не слід забувати, що в травні ц. р. якраз буде й річниця виборів П. Порошенка на посаду Президента України.
На перший погляд, це ніби й не заслуговує на увагу. Але враховуючи існування якоїсь /майже міфічної/ залежності вищого державного керівництва Росії /в т. ч. особисто В. Путіна/ від дат, цифр, символів, подій тощо, то виключати можливості проведення нової операцій («третього раунду») саме під відповідне число або подію — не слід.
Втім, така політика і практика режиму В. Путіна неминуче закінчиться катастрофою як для нього самого, так і для всієї Російської Федерації. Будь-які спроби Росії приховати свою роль в організації чергового спалаху військових дій на Сході України не будуть успішними. Сьогодні керівництво США, ЄС, НАТО та провідних європейських країн вже офіційно визнало присутність російських військ на українській території та висловило чіткі наміри ввести нові санкції проти Росії у випадку продовження нею військового вторгнення до нашої Держави.
Підтвердженням рішучості та непримиримості позицій міжнародних організацій і більшості західних країн щодо Російської Федерації стала реакція США та ЄС на захоплення російськими терористами м. Дебальцеве вже після укладення Мінських домовленостей. Як і прогнозував «Борисфен Інтел», наслідками реакції стали зниження міжнародних кредитних рейтингів Росії (призвело до падіння вартості російських цінних паперів на суму близько 6 млрд дол. США), введення нових санкцій проти представників російської влади, компаній та банківських установ (у т. ч. «Сбербанка России» — основного оператора банківських розрахунків у окупованому Криму), а також відновлення тенденції падіння світових цін на нафту. Крім того, США все ж таки прийняли рішення щодо постачання військового спорядження до України, хоча і не летальної дії, однак вкрай необхідного для наших Збройних Сил.
З урахуванням вищезазначеного, відновлення Росією активних наступальних дій проти України неодмінно призведе до подальшого посилення санкцій США та ЄС проти Росії, які вийдуть на якісно новий рівень і матимуть вже катастрофічні наслідки для Російської Федерації. Зокрема, якщо за нинішніх умов технічний дефолт російської банківської системи очікується вже до кінця поточного року, то у випадку спроб Росії захопити м. Маріуполь Москва може втратити всі свої золотовалютні резерви вже через чотири-п’ять місяців.
Крім того, на сьогоднішній день проявляються ознаки активізації дій певних політико-олігархічних кіл Росії, спрямованих на зміну режиму Путіна. Зокрема, протягом останнього часу такими ознаками стали: певне посилення критики керівництва країни у деяких російських засобах масової інформації, що раніше демонстрували лояльність до влади; проведення попередніх консультацій між окремими фінансово-олігархічними колами і силами опозиції щодо посилення їх згуртованості та координації дій на перспективу, а також поширення акцій протесту, що стають щоразу більш організованими та скоординованими, в т. ч. з політичними гаслами.
Водночас, за інформацією деяких російських політичних оглядачів та експертів, в тому числі з колишнього оточення В. Путіна, в Росії набуває обертів так званий «заколот генералів» (або «партії війни»), а саме — керівників силових структур і спеціальних служб країни, які прагнуть отримати всю повноту влади у Російській Федерації. За їх твердженням, тактика силовиків передбачатиме поступову ізоляцію Путіна з подальшим усуненням глави російської держави під виглядом тяжкої (смертельної) хвороби, дорожньо-транспортної пригоди або інших «форс-мажорних» обставин. Саме в рамках подібної тактики фактично був завданий удар по лідеру Чечні — Р. Кадирову у спосіб звинувачення осіб з його найближчого оточення у причетності до вбивства одного з найвідоміших російських діячів політичної опозиції Б. Немцова 27 лютого ц. р. При цьому, як вважається деякими західними і російськими експертами, сам Р. Кадиров небезпідставно підозрюється в організації «зачистки» російського політичного середовища від опозиційних діячів, які виступають проти політики Кремля (читай — В. Путіна), в т. ч. щодо України.
Разом з тим, за досвідом подій «арабської весни» в країнах Близького Сходу та Північної Африки, саме силовики використовуються справжніми організаторами державних переворотів для повалення тоталітарних режимів, після чого вони «тихенько» виводяться зі сцени. Зокрема, саме так свого часу була змінена влада в Єгипті.
Чи розуміє це політична еліта Росії? Звісно, що так.
Свідченням цього стало масове виведення фінансових капіталів з Російської Федерації тепер вже не тільки іноземними інвесторами, а й представниками великого та середнього бізнесу РФ. Так, за даними Міністерства фінансів Великобританії, протягом останнього часу з Росії тільки до британських банків було переведено до 60 млрд дол. США. При цьому в якості демонстративного заходу тиску на керівництво РФ, Лондон пригрозив оприлюднити всі банківські рахунки найближчого оточення Путіна та заблокував частину із них (на суму 650 млн дол. США), що викликало справжню паніку у керівних та наближених до них фінансово-бізнесових колах Російської Федерації.
Але головною причиною такої політики і практики В. Путіна, що призвела вже майже до межі політико-економічного колапсу Російської Федерації, є сутність як його режиму, так і особистих неоімперських амбіцій Путіна, який ніколи не відмовиться від реалізації своїх розбійницько-загарбницьких планів по знищенню державності України, оскільки це означатиме його особисту політичну катастрофу. У кращому випадку наслідком цього стане Гаазький трибунал для В. Путіна і його найближчого оточення, а в гіршому — фізичне усунення руками його ж таки оточення.
Все це не залишає режимові В. Путіна жодного вибору та шансу. Нацисти свого часу також перемагали (в т. ч. захопили Крим та Донбас), а «фюрера» підтримувала більшість німецької нації. Чим це закінчилось — показав 1945 рік. Те ж саме неминуче очікує і режим В. Путіна, не виключено, що вже найближчим часом. Тобто, через символічні 70 років після поразки нацистів Німеччини. Чим не привід для святкових військових парадів у Москві та столицях інших, перш за все, країн-членів СНД, які нарешті-таки зможуть обрати шлях дійсно демократичного розвитку, а також вивільнитися від загрози збройних агресій Кремля та неоімперських амбіцій його «фюрера».
Отож Путіну потрібна лише війна…
|
Додаток Розвідцентри ГРУ, що працюють проти України:Московський розвідувальний центр (військова частина 46188) — розташований в Москві (мікрорайон Сокільники, вул. Матроська Тиша 10/27) на території військової частини 25969; 2-ий оперативний підрозділ Московського розвідувального центру (військова частина 46188-II) — розташований в Курську (вул. Блінова, 23) на території Курського науково-дослідного інституту Міноборони Росії. Оперативна місія підрозділу — розвідка в північних областях України; 3-ій оперативний підрозділ Московського розвідувального центру (військова частина 46188-ІІІ) — розташований у Воронежі (вул. Матросова, 4) на території бази підготовки Воронезького авіаційного університету. Оперативна місія підрозділу — розвідка в центральних областях України; 4-ий оперативний підрозділ Московського розвідувального центру (військова частина 46188-IV) — розташований у військовому містечку № 29 в місті Твер (вул. Бобкова, 29) на території військової частини 53956 79-ої гвардійської артилерійської бригади. Підрозділ використовує для прикриття приміщення місцевої інспекції військових перевезень; 78-й Розвідувальний центр (військова частина 35555) — околиці Ростова-на-Дону (вул. Садова, 22) на території військової бази № 4 під прикриттям 175-ої контрольної бригади (військова частина 01957) Південного Військового округу; 1-а Окрема опергрупа 78-го Розвідцентру — до березня 2014 на території АРК, під прикриттям російських військових баз в Криму; 2-а Окрема опергрупа 78-го Розвідцентру — розквартирована в Сочі під прикриттям комендатури місцевої військової бази (вул. Північна, 14); 3-я Окрема опергрупа 78-го Розвідцентру — на території 7-ї військової бази Міноборони Росії в Абхазії, також під прикриттям бази ВПС 686 (військова частина 36660), аеродром Бабушара; Краснодарський розвідцентр (військова частина 62986) — на території колишньої Краснодарської військової академії, території Краснодарської військової бази № 3 (вул. Північна, 267), під прикриттям «10-го видавництва МО Росії»; Окрема опергрупа Краснодарського розвідцентру — на території російської військової бази Ханкала в Чечні, під прикриттям штаб-квартири 18-ої ОМБ 58-ї Армії; — Окрема опергрупа Краснодарського розвідцентру — на території 4-ої російської військової бази в Південній Осетії. |
Оригінал статті: http://static.gazetavv.com/files/1/3/13_2vv.pdf
