21 липня 2015

Феномен нового російського авторитаризму або Що тривожить «володаря дум 89 % росіян»

Останні «ініціативи» господаря Кремля та його прибічників у російській владі щодо готовності об’єднаних сил сепаратистів і російських військових до нового наступу на Донбасі, шантажування Європи переорієнтацією торгівлі газом на Китай, перегляду подій 1954 і 1991 років щодо зміни кордонів і визнання незалежності колишніх радянських республік, спроб загравання із Вашингтоном, а також провал Петербурзького економічного форуму — стали черговими свідченнями уразливості РФ як держави, як економіки з претензією на членство у клубі високорозвинених, як зовнішньополітичного та військового гравця з претензією на впливовість, як суспільства з ущербною імперсько-рабською психологією, що нав’язується сусідам і всьому світові. Підтвердженням непрофесійності підходів кремлівських чиновників і провальності зовнішньої політики Москви, що тримається на силі.

Разом з тим, «різновекторність» подібних заяв кремлівських очільників підтверджує обґрунтованість висновків про триваючий пошук В. Путіним та його апологетами нових ідеологем для зовнішнього (передусім антисанкційного спрямування) і внутрішнього (на підтримку режиму та ізоляціоністського ґатунку) споживання. Серед них — «ядерний» (40-ма новими міжконтинентальними балістичними ракетами) і «газовий» шантаж (Китаєм), запропоноване кремлівською адміністрацією «прискорення» (з грудня на жовтень 2016 року) думських виборів та «ініціатива» О. Кудріна про «дострокові» перевибори президента РФ за казахським сценарієм, що мають гарантувати (Увага!) продовження правління В. Путіна.

Компетентні спостерігачі за Петербурзьким економічним форумом звернули увагу на те, що незважаючи на підтримку керівників деяких західних компаній, які прибули до північної російської столиці (всупереч вимогам урядів їх країн), В. Путін виглядав швидше доведеним до відчаю, ніж упевненим у можливості достойно вийти із конфронтації із Заходом. І тому, як вважають наші інсайдери, саме у Петербурзі була запущена нібито «кудрінська» формула порятунку режиму, що покликана скористатися піком «безмежної» підтримки населення, підстрахуватися на випадок можливого виникнення проблем із здоров’ям лідера держави і наростаючого, поки що прихованого, невдоволення російської політичної та ділової еліти нинішнім статусом країни. Країни — відрізаної від усього цивілізованого світу, із заблокованими кредитами; країни, що зайняла кругову оборону. Країни — не здатної забезпечити належні умови для ведення бізнесу та хороше життя їх дітям, які «страждають за кордоном» від остракізму з боку міжнародної спільноти.

Не вдаючись у поглиблений макроекономічний аналіз ситуації в РФ, привернемо увагу читачів до одного із найболючіших для російської промисловості, російської еліти й самих росіян трендів — масового відтоку капіталів з Росії, який лише за 5 місяців ц. р. склав $54 мільярди. За умови зростаючої міжнародної ізоляції країни, збереження західних санкцій і цін на нафту (на які, до речі, Москва не має жодної можливості впливати) навіть Центробанк РФ прогнозує відтік капіталу до кінця року на рівні $ 90 млрд, а головний путінський економіст О. Кудрін — «падіння ВВП у 4 %, і це ще не вечір». За попередньою оцінкою регулятора, минулого року з Росії було виведено $151,5 млрд. Що, фактично, в два з половиною рази більше ($61 млрд), ніж роком раніше.

Газопровід «Сила Сибіру»Не мають ринкових перспектив і широко розрекламовані кремлівськими пропагандистами тисячокілометрові газопроводи «Сила Сибіру» та «Алтай», від яких фактично відмовився Пекін. До того ж, китайські банки та фінансові організації категорично відмовляють російським компаніям у кредитуванні. Не слід забувати й про фактор «Кримнаш», який перетворюється для росіян і федерального бюджету на «Кримдаш» із багатомільярдними витратами на забезпечення самого лише існування «федерального округу» та створення сполучної інфраструктури через Керченську протоку.

Газопровід «Алтай»Продовження санкцій ЄС проти Росії — велика невдача для Путіна. Більше того, якщо президент РФ продовжуватиме конфронтацію з Україною, Молдовою та балтійськими державами, він може отримати нову воєнно-політичну реальність, проти якої постійно протестує — наближення і закріплення НАТО на кордонах з Росією. Зрозуміло, що Москва, вірніше В. Путін, переоцінили свої сили. Про це достатньо вичерпно і професійно висловився керівник поінформованої організації Stratfor Джордж Фрідман. Очільник американської розвідувально-аналітичної компанії підкреслює, що Росія не змогла перетворити свої нафтові та газові багатства у життєздатну економіку, її національний бюджет залежить від цін на енергоносії за умов, коли Європа, Китай та інші зростаючі економіки знайшли альтернативні джерела їх отримання, а танковий потенціал російської армії у разі наступу в Україні може бути нейтралізований американськими військово-повітряними силами.

За прогнозом експерта війни не буде, але буде суттєвий рівень напруженості

Ці та інші (американський, німецький, євросоюзівський, китайський) стримуючі чинники змушують В. Путіна, на думку Дж. Фрідмана, дотримуватися вичікувальної стратегії — у Кремлі, скоріш за все, «…будуть чекати кризи у Києві, щоб уряд там провалився, а потім намагатимуться впливати на Київ». За прогнозом експерта, війни не буде, але буде суттєвий рівень напруженості та невійськових конфронтацій (інформаційно-пропагандистських, економічних, диверсійно-терористичних тощо) та очікування у Кремлі на потенційні внутрішньоукраїнські конфлікти, які дадуть путінським конфідентам шанс на розкол еліти й країни.

Разом з тим, значна частина аналітиків побоюються давньої російської традиції вирішення внутрішньоросійських проблем чи нейтралізації загрози втрати російського впливу шляхом розв’язування воєнних конфліктів, починаючи з нападу на Фінляндію у Другій світовій війні, вторгнення в Угорщину, Чехословаччину у минулому столітті, двох чеченських війн й перманентної «контртерористичної» операції на Північному Кавказі, анексії частини територій Грузії й Україні — у XXI столітті. Тому Сполучені Штати Америки у новій національній військовій стратегії визнали Росію країною, що підриває регіональну безпеку як власними силами, так і за допомогою маріонеток-ставлеників.

Сполучені Штати Америки у новій національній військовій стратегії визнали Росію країною, що підриває регіональну безпеку

Після неприйняття Заходом показних спроб Москви активніше долучитися до вирішення сирійського та іранського питань й протидії терористам «Ісламської держави» Росія може вдатися до посилення військового тиску на Україну. За кремлівською логікою, як справедливо вважає політичний оглядач газети «День» Ю. Райхель, черговий наступ на Донбасі якраз і необхідний для підтвердження своєї позиції, оскільки Москві дуже важливо вибудувати лінійну залежність, коли наслідком продовження/посилення санкцій з боку ЄС, США та інших держав буде ескалація в Україні й «заморожування» конфлікту. Але й тут В. Путіна підвів його «вірний союзник Серж Саргсян» із «дуже невчасним «ЕлектроМайданом»: тепер вже Москва має враховувати можливість несприятливого розвитку подій у Вірменії (і не тільки у Вірменії!), а це серйозно обмежує її можливості на Донбасі.

Звичайно ж, усе описане вище робитиме президента Російської Федерації більш обережним, прагматичним і навіть дещо зговірливим. Однак при розрахунку межі «стискування російської пружини» важливо не ігнорувати: феномен нового російського авторитаризму, що 15 років системно впроваджується В. Путіним і його командою; «прогрес» Кремля у формуванні «одобрямсної (89 %!), стадної та зомбованої» громадської думки; новітній ізоляціоністський психоз у московських владних кабінетах; відсутність впливової (після убивства Б. Нємцова, еміграції М. Ходорковського, політичної «переорієнтації» О. Лєбєдєва та О. Навального) і дієвої (останні масові акції проти режиму відбулися у далеких грудні 2011 і травні 2012 років) опозиції та побоювань «залишків» російських лібералів щодо можливого перевороту в Кремлі і приходу до влади на заміну «ліберальному Путіну» представника «залізних силовиків».