3 липня 2015

Туреччина-Росія: стратегічний консенсус відкладено

Ключовою внутрішньополітичною подією, яка сьогодні визначає розвиток ситуації в Турецькій Республіці, є втрата правлячою Партією справедливості та розвитку (ПСР) домінуючих електоральних позицій серед турецького населення, що вже незабаром може ввести країну у фазу перманентної політичної нестабільності.

Реджеп Таїп ЕрдоганЦе не дасть змоги реалізувати ініційовану президентом Р. Ердоганом конституційну реформу (передбачається значне розширення президентських повноважень), а також поглибить негативні тенденції у турецькій економіці (передусім на 16 відсотків знецінить турецьку ліру), скоротить зовнішнє інвестування та збільшить заборгованість, а також зросте безробіття до 11,2 %, у т. ч. серед молоді на 20 %, що вже найближчим часом може стати для нового турецького уряду найгострішими проблемами.

7 червня ц. р. на парламентських виборах, вперше з 2002 року, ПСР не дістала права одноосібно формувати уряд (згідно з турецьким законодавством, для цього необхідно вибороти, як мінімум, 276 депутатських мандатів проти 258 — наявних у правлячої «президентсько-прем’єрської» партії). Крім того, президент Реджеп Таїп Ердоган опинився у невигідній для себе ситуації, так як зменшилися його можливості щодо реалізації пропонованої ним концепції конституційної реформи, спрямованої на утвердження в Туреччині президентсько-парламентської форми правління. Оскільки для того, щоб внести необхідні зміни до Конституції країни, йому необхідна підтримка 367 депутатів.

Ахмет ДавутоглуТакі підсумки парламентських виборів посилюють і відцентрові процеси усередині правлячої політичної сили. Зокрема, деякі члени ПСР звинувачують голову партії прем’єр-міністра Ахмета Давутоглу у тому, що він надмірно захопився ідеологією євразійства та неоосманізму, зокрема, «надмірно демократичними підходами» до вирішення курдського питання.

Водночас у передвиборчих програмах усіх партій, що пройшли до парламенту, є пункти, які наголошують на важливості підтримки конструктивних відносин з Росією. Це зумовлено, передусім, значним рівнем антизахідних настроїв у турецькому суспільстві та політикумі, незалежно від партійної приналежності чи власних симпатій. Зокрема, наявність певних проросійських орієнтирів у курдському середовищі можна пояснити як традиційними зв’язками курдів з Росією (співголова Демократичної партії народів Селахаттін Демірташ наприкінці 2014 року відвідав Москву), так і прагненням представників цього народу розширити культурно-автономні права, вдаючись до різноманітних механізмів волевиявлення, у т. ч. за аналогією з «кримським сценарієм».

З іншого боку, у формуванні лояльних до Росії настроїв помітну роль відіграє активна діяльність державних і медійних організацій, спеціальних служб та підконтрольних їм структуру галузі пропаганди, системної та довготривалої організації роботи з кадрами, цільовими групами в політикумі, науковому середовищі та ЗМІ (у т. ч. надання освіти громадянам Туреччини на території Російської Федерації, запрошення їх для участі у конференціях, дослідницьких програмах), які підкріплюються фінансово і матеріально.

Одним із яскравих прикладів результативності роботи росіян на турецькому напрямі може бути передвиборча заява одного з кандидатів у депутати парламенту від Демократичної партії народів М. Окана (здобув вищу освіту в РФ), який наголосив на необхідності визнати результати «референдуму» в Криму, оскільки, на його думку, така форма волевиявлення населення є проявом демократії. Він також зазначив, що «проблеми у відносинах між Україною та Росією необхідно вирішувати без втручання третіх країн, що винні в українській кризі».

Така турецька тактика у рамках політико-економічних контактів з РФ передбачає раціоналістичний тиск на Кремль, зокрема, маніпулювання готовністю уповільнити двосторонній діалог. Так, саме за ініціативи турецької сторони у травні ц. р., було перенесено на період післяпарламентських виборів у Туреччині заплановане в м. Анталія засідання турецько-російської групи стратегічного планування під головуванням міністрів закордонних справ двох країн. Призупинена також і практика регулярних телефонних контактів між Р. Ердоганом та В. Путіним. Крім того, офіційна Анкара вдалася до кількох демаршів, покликаних продемонструвати її небезпідставну стурбованість становищем кримських татар в АР Крим.

участь В. Путіна у заходах із вшанування жертв геноциду вірмен у ЄреваніПевне штучне «охолодження» взаємовідносин з Росією має також продемонструвати й негативну реакцію Р. Ердогана на вкрай чутливу для турецького політикуму участь В. Путіна у заходах із вшанування жертв геноциду вірмен у Єревані 24 квітня ц. р.

Також Анкара не може не реагувати на плани Москви з активного розгортання досить потужного наземного військового угруповання та модернізації Чорноморського флоту РФ в анексованому Криму, у тому числі надводних кораблів, підводних човнів та авіації, що становить серйозний виклик, який не можна проігнорувати як на національному рівні, так і на рівні НАТО. Як вважають у керівництві ЄС та НАТО, сучасні військові сили росіян в Чорноморському регіоні можуть стати ударними, спрямованими на Близький Схід, Балкани і Центральну Європу.

Незважаючи на те, що Туреччина не приєдналася до економічних санкцій Заходу стосовно Російської Федерації, у поточному році спостерігаються тенденції подальшого скорочення обсягів двосторонньої торгівлі. За даними Союзу експортерів Туреччини, турецький експорт до Росії у І кварталі ц. р. зменшився на 34,8 % (у минулому році скорочення склало 14,6 %) особливо у таких важливих для Туреччини експортоорієнтованих секторах як автомобілебудівна і текстильна промисловість (мінус 55 % і 43 % відповідно) внаслідок девальвації російського рубля та падіння купівельної спроможності російського населення. При цьому турецькі виробники плодово-овочевої продукції постійно скаржаться на прискіпливі перевірки їх товарів на кордоні представниками «славнозвісного» «Россільгоспнагляду», що, як вони вважають, спровоковано лобістськими заходами російських операторів ринку.

Це призвело до зростання цін на «пов’язані з Росією» види продукції на внутрішньому ринку Туреччини, що негативним чином вплинуло на збільшення рівня споживчої інфляції та скоротило виробництво в сільськогосподарському секторі.

Передбачається значне скорочення потоку туристів з Росії до ТуреччиниПередбачається й значне скорочення потоку туристів з Росії до Туреччини (спад у І кварталі ц. р. склав 47 %), що відчутно знизить доходиу роздрібній торгівлі сувенірами, текстилем, шкірою тощо. Для того, щоб частково нівелювати такі ризики, турецька сторона вирішила взяти на себе деякі витрати російських туристичних операторів (оплата за авіаційне паливо, заправка автомобілів для трансферу, сервіс в аеропорту), сплата за які здійснюватиметься у турецькій валюті.

Разом з тим, можливе укладання угоди про торговельне і економічне партнерство у сфері послуг та інвестицій (російська сторона висловлює зацікавленість в її підписанні до кінця 2015 року) без урахування пункту «торгівля товарами» не зможе вивести турецько-російську економічну співпрацю на якісно новий рівень, так як закупівля вуглеводнів з РФ складає основну статтю імпорту Туреччини — 70 %.

Так як політико-економічні санкції Заходу проти Росії продовжуються, то через свої внутрішні фінансово-економічні проблеми Москва відчуватиме значні проблеми з фінансуванням заявлених проектів на території Туреччини. До того ж, за рівнем залучених в економіку Туреччини інвестицій, Росія на початок ц. р. залишалася лише на 7-му місці ($56 млрд), суттєво поступаючись США ($337 млрд), Гонконгу ($150 млрд), Китаю ($116 млрд) та іншим інвесторам.

За таких умов як Анкара, так і Москва не поспішають з консенсусом у стратегічно важливих питаннях, відкладаючи їх розгляд та обмежуючись лише незначними поступками. Зокрема, російська сторона наголошує, що для повноцінного переходу на взаєморозрахунки в національних валютах необхідно вирішити проблему коливань курсу рубля і ліри, а також створити спеціальні інвестиційні фонди, що спростило б сторонам процедуру використання своїх грошових одиниць.

Трубопровід «Турецький потік»
Трубопровід «Турецький потік»

Виходячи зі своїх реальних можливостей, Анкара значно концентрує увагу на питанні надання Москвою знижок на газ у якості поступки за право прокласти трубопровід «Турецький потік» територією Туреччини. Проте, російська сторона поки що ігнорує вимоги Анкари та намагається відкласти розгляд цього питання.Своєю чергою, Туреччина, на фоні санкцій Заходу проти Москви та низької ліквідності продукції «Газпрому», починає сумніватися у платіжних можливостях Росії щодо проекту. Окрім того, росіянам нині важко знайти партнерів для виконання проекту «Турецький потік» в Європі через, зокрема, невдоволення Брюсселя планами його спорудження та початком будівництва без міжурядового дозволу, що надає додаткового негативного забарвлення російсько-турецькій співпраці у рамках зазначеного газогону.

Як же реагує Захід на поточні турецько-російські відносини? Передусім зазначимо, що Анкарі, маніпулюючи чинником «зближення з РФ», вдалося досягти домовленості з Євросоюзом щодо початку процесу оновлення умов і змісту двосторонньої (Туреччина-ЄС) угоди про митний союз. Крім того, Єврокомісія зобов’язалася інформувати турецьку сторону щодо ходу переговорного процесу зі створення Трансатлантичного торговельного та інвестиційного партнерства між ЄС та США (так званої «зони вільної торгівлі між ЄС та США», яку умовно ще називають «економічним НАТО») і підтримуватиме включення Туреччини до остаточної угоди.

Передбачається, що у разі реалізації відповідних планів Анкара матиме більш сприятливі умови для своєї діяльності на європейському ринку. Це має забезпечити якісне та кількісне зростання рівня турецько-європейських торговельно-економічних відносин, а також посилити ступінь інтеграції Туреччини з ЄС та покращити перспективи набуття цією країною повноправного членства в Європейському союзі.

Сьогодні керівництво США та ЄС намагатимуться утриматися від кроків, які можуть негативно вплинути на доволі хитку внутрішньополітичну ситуацію в Туреччині в умовах відносно безконфліктного завершення електоральної кампанії.

Таку позицію Брюсселя і Вашингтона можна пояснити їх прагненням уникати створення додаткових підстав для посилення прогнозованої взаємодії у поствиборний період між правлячими турецькими та російськими колами, які намагаються обґрунтувати погіршення політичної обстановки в Туреччині і Росії якоюсь «змовою» між країнами Заходу з метою повалення/послаблення режимів В. Путіна та Р. Ердогана.

Очікуване ж «занурення» турецького політикуму у вирішення передусім внутрішніх питань обумовлюватиме помітне зниження активності Анкари у контексті розвитку українсько-турецького політичного та економічного діалогів, залишаючи у фокусі пріоритетної уваги Туреччини, в основному, лише проблеми кримських татар.